Майже 3 тисячі доларів щомісяця сплачує за оренду квартири для родини народного депутата Антона Геращенка його 62-річний тесть Олексій Шамбур, повідомляє 40ka.info.

Про це йдеться у розслідуванні «Тесть печерського рівня» для програми «Наші гроші з Денисом Бігусом».

Зазначається, що до квартири на 190 квадратних метрів в одному з найвідоміших будинків у центрі Києва родина Антона Геращенка в'їхала на другий рік його депутатства — у 2016 році. В той же рік тесть нардепа, Олексій Шамбур зареєстрував ФОП з «наукової діяльності» і почав фінансувати проживання зятя.

«У мене нема стільки грошей, щоб купувати таку квартиру. Орендуємо разом з тестем. Це наше спільне з тестем рішення, нас це влаштовує», —  прокоментував програмі ситуацію нардеп.

За даними журналістів, Олексій Шамбур постійно проживає в Полтаві.

Повідомляється, що близько десяти років він не отримував доходу, а з 2016 року встиг заробити близько 270-ти тисяч гривень.

«Водночас його витрати на оренду квартири, в якій він не живе перевищують півтора мільйона гривень. Окрім того ще близько мільйона Шамбур у тому ж 2016 році виклав за позашляховик Santa Fe, яким користується Геращенко», — йдеться у розслідуванні.

Журналістам нардеп зазначив, що тесть оплачує квартиру з накопичень, але яким чином зароблених, сказати не зміг.

«На поверсі, на якому мешкає нардеп під час здачі будинку була одна квартира, пізніше „розбита“ на дві — 190 кв.м. і 70 кв.м. Зазначимо, що доступ на поверх повністю перекритий: вихід на сходи зачинений, а обидва ліфти не піднімаються на цей поверх без використання спецключа, що є не надто типовим для орендованого житла», — сказано у програмі.

Повідомляється, що власником обох квартир записаний 62-річний Олександр Даниленко, який, маючи житло на Печерську, живе на околиці найвіддаленішого житлового масиву Києва — Троєщині.

У коментарі журналістам він не відразу зміг згадати, що Геращенко винаймає в нього житло.

Зазначається, що під час підготовки матеріалу, власником сусідньої з Геращенком квартири замість Даниленка став адвокат Сергій Нижний, який у 2016-му році працював з помічницею нардепа.

Проте він свій зв'язок з нардепом заперечив.

В эфире телеканала ZIK состоялись эпические дебаты между депутатом от БПП Сергея Лещенко и депутатом от «Народного фронта» Антоном Геращенко, сообщает sprotiv.org.

«Пытаясь выгородить Народный фронт, который загнался в тендере на 1 миллиард гривен, Антон достал козырного туза. Оказывается, ничего страшного, потому что Кипр — не офшор», — написал в своем Фейсбуке Лещенко.

Антон Геращенко прав с точки формалиста — по украинскому закону Белиз тоже не офшор. Но по своей сути и Белиз, и Кипр — это офшоры. Там особый режим налогообложения. И конечный бенефициар фирмы, которая выиграла тендер, неизвестен. Зато директор фирмы во время проведения торгов поменялся — им стал помощник нардепа Сергея Фаермарка от Народного фронта.

Заместитель главы Национальной полиции Украины Вадим Троян назвал лжецом и негодяем журналиста издания «Дорожный контроль» Ростислава Шапошникова, который опубликовал информацию о коррупционных действих Трояна.

Об этом сообщает Национальное бюро расследований Украины.

Напомним, 17 марта 2016 года, было опубликовано новое видео со скрытой камеры в кабинете замминистра МВД Сергея Чеботаря на котором Вадим Троян обсуждал вопрос получения коррупционного дохода.

«Только, что вернулся домой и открыв инет увидел видео о том, как будто мне дает консультации злодей-консультант. Проработал начальником в Киевском ГУ больше года. И не один сотрудник не может сказать, что брал с кого-то деньги. Или заставлял , что- то решать. Хочу передать привет всем люстрированным начальникам , бывшему БЭП Киевской области, арестованным и выгнанным крышевателям в форме — вас уже нет среди нашей Национальной полиции. И кому не нравится то , что мы пытаемся изменить и улучшить , так же нужно задуматься об уходе. Сделать ФЕЙК в виде каких-то звуков и слов — вы этим ничего не добьётесь.А дрр контроль Шапошникова,негодяя и лжеца, пишущего и разгоняющего за деньги из-за рубежа, пошлю подальше», — заявил Троян.

Видеозаписи при участии Вадима Трояна была сняты в ноябре-декабре 2014-го сотрудниками СБУ путем установки скрытой видеокамеры в кабинете Сергея Чеботаря. Ранее, «Дорожный контроль» публиковал видео из этого кабинета, как Сергей Чеботарь решал вопрос о продаже своей фирме по заниженной стоимости строительного песка находившегося на балансе МВД. В последующем, фирма должна была продать песок конечному покупателю по коммерческой стоимости. Разницу Чеботарь и Аваков хотели положить себе в карман.

Из этого же архива записей СБУ было опубликовано видео при участии сына Авакова — Александра, который вместе с Чеботарем планировал продать государству военные рюкзаки для АТО по завышенной цене, а разницу положить себе в карман. После публикаций видео из кабинета Чеботаря, Генеральная прокуратура Украины открыла уголовное производство №42015000000002699 по ст. 387 УК — розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування.

Согласно решению Печерского суда г. Киева от 10.12.2015, «Переглядом вказаних відеороліків установлено, що вказані записи зроблені Головним управлінням по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління Служби Безпеки Українипід час здійснення контррозвідувальної діяльності (контррозвідувальна справа № 808) та у подальшому були легалізовані та долученідо кримінального провадження № 12014110100000953 від 14.06.2014».

Таким образом, аутентичность видеозаписей из кабинета Сергей Чеботаря, в том числе при участи Вадима Трояна, подтверждает как сама Генеральная прокуратура, так и Печерский районный суд г. Киева. Однако, замглавы Нацполиции предпочитает не высказывать оскорблений в адрес ГПУ и суда, а свою злость решил направить на журналиста Ростислава Шапошникова, который лишь распространил видеозаписи из материалов уголовного дела в Генеральной прокуратуре.

Стоит уточнить, откуда вообще появился Вадим Троян и почему его назначили на должность замглавы Нацполиции Украины. Как сообщил известный украинский журналист Владимир Бойко, Троян является давним бизнес-партнером Арсена Авакова. «Троян у 2010 – 2012 роках очолював контрольоване Аваковим ТОВ «Одеські цифрові комунікації», яке надавало послуги під брендом «Тріолан» і формально належало партнеру Авакова – колишньому начальнику управління по справах преси та інформації Харківської ОДА О.Ліпчанському», — пишет Бойко.

«Внаслідок конфлікту між Ліпчанським і Аваковим у 2011 році (фактично за спиною Ліпчанського стояв Кернес) Аваков позбувся своєї частки в компанії, прямим наслідком чого стало припинення ТОВ «Одеські цифрові комунікації» трансляції передач належного Авакову телеканалу АТН. Але Троян зберіг вірність Авакову й у 2012 році звільнився з ТОВ «Одеські цифрові комунікації», натомість очоливши ТОВ «Сіті інвестком», що надає телекомунікаційні послуги в Київській області», — говорит журналист.

«Після призначення Авакова міністром Троян був обласканий посадою начальника ГУ МВС України в Київській області. Тепер він іде на підвищення й фактично буде керувати поліцією: Деканоїдзе внесла кандидатуру Вадима Трояна на призначення першим заступником голови Національної поліції України», — написал Бойко.

Один из самых голосистых и заметных (в прямом и переносном смыслах) фейковых борцов с коррупцией, народный депутат, а по незаконному совместительству – советник министра внутренних дел Антон Геращенко оказался еще и магом-чародеем. Согласно декларации о его доходах за 2013 год, Геращенко умудрялся выжить в столице Украины на 10 331 грн. Именно такую сумму заработал нынешний нардеп за 12 месяцев. Не за один месяц! И это – не первоапрельская шутка: декларация Геращенко появилась на сайте Верховной Рады 2 апреля.

Украинцы достаточно скептически относятся к подобного рода чудесам. Скорее, тут идет речь о двойной сущности г-на Геращенко, а также двойной бухгалтерии в его доходах. «Борец» с коррупцией, объявивший “войну” теневым доходам чиновников, сам на поверку оказался «теневиком» и вруном… Таким же, как и те, с кем господин пиарщик Геращенко так рьяно сражается и у себя в ФБ, и на многочисленных телеэфирах.

Давайте посмотрим на эту удивительную декларацию ближе.

Если верить заполненному Геращенко документу, у него нет ни кола, ни двора. Из движимого имущества – только автомобиль Skoda Octavia 2007-го года выпуска, принадлежащая членам семьи нардепа. Сам советник Авакова вынужден был ютиться в съемной квартире. Правда, и тут без чуда не обошлось: квартиру площадью 76 кв.м какой-то добрейшей души человек сдавал перспективному борцу с коррупцией практически даром: за год проживания в трехкомнатной квартире Геращенко заплатил… 3800 грн. При том, что, к примеру, на Борщаговке в 2013-м за однокомнатную квартиру просили около 4 тыс. грн. в месяц.

Предположим, что Геращенко действительно удалось невозможное: год жить в квартире за сумму, которую простые смертные отдают за раенду жилья ежемесячно.

В итоге: 10331 грн – 3 800 грн. = 6531 грн.

Значит, “на жизнь” ему оставалось ни много, ни мало – 6 531 грн на год. Или по 544 грн 25 коп. на месяц. И это – при условии, что “добрый арендодатель” оплачивал за Геращенко коммунальные услуги. В противном случае, наш герой уже уходит в минусы: коммуналка в трехкомнатной квартире в 2013 году колебалась в районе 700-800 грн.

Те, кто живут в Киеве, знают: столичная жизнь – удовольствие не из дешевых

Давайте прикинем, что мог себе позволить на заработанные деньги господин Геращенко. К примеру, ориентировочно за 100 грн. в месяц он мог дважды в день пользоваться метрополитеном – правда, только в будни. Еще почти столько же по старым ценам уходило бы на трамваи/троллейбусы/автобусы. Маршрутные такси же при таких доходах должны были превратиться для Геращенко в непозволительную роскошь. Не говоря уже о поездках на семейном автомобиле: средняя стоимость литра бензина в 2013 году составляла около 11 грн. То есть, на оставшиеся после уплаты “аренды” деньги Геращенко мог позволить себе купить 49 л бензина в месяц (539 грн.)

Но ведь человеку нужно еще и чем-то питаться. А даже беглый взгляд на жирного советника министра внутренних дел непроизвольно вызывает мысль, что он это дело любит. Цена социальных сортов хлеба в 2013-м составляла 3,5 – 4 грн. Возьмем за основу цену в 3,5 грн. Это означает, что только на хлеб Геращенко должен был тратить не менее 105 грн/мес. Но, повторимся, Геращенко не похож на человека, сидящего исключительно на хлебе и воде…

Если же говорить серьезно, то картинка получается не радостная. Налицо – коррупционная составляющая, ведь никто, а тем более, без пяти минут советники министров или народные нардепы, не могут прожить в столице на столь смехотворную сумму. Значит, Геращенко – представитель команды премьер-министра Яценюка, которая постоянно призывает украинцев платить налоги и потуже затягивать пояса – решил, что казну пополнять должны только обычные граждане. А он вполне может жить на деньги “в конверте” и не заморачиваться пополнением казны.

Впрочем, команда Авакова вообще богата на “нищих” (уж простите за каламбур). Чего стоит хотя бы еще один экс-советник “главного милиционера” – безработный кандидат в президенты и аферист Зорян Шкиряк, разъезжающий по Киеву и за его пределами на навороченном джипе. Если посмотреть на команду Авакова глазами юриста – увидим практически полное воплощение идеалов Маркса-Ленина. Только вот коммунисты мечтали дать возможность управлять государством кухаркам, а Аваков сумел модернизировать их мечты: при нем во власть пришли “нищие” и “люди без определенных занятий”. При этом, их внешний вид и привычный для них образ жизни никак не вяжется с их официальными доходами.

Но вернемся к Геращенко. Для нас вообще остается загадкой, как мог стать советником министра внутренних дел человек, не имеющий ни малейшего опыта работы в органах правопорядка и очень относительное представление о том, что такое милиция и с чем ее едят. Видимо, причина столь высокого доверия, оказанного Аваковым Геращенко, кроется в несомненном таланте последнего к пиару и грубому публичному троллингу. Ведь Геращенко, по сути, возложил на себя еще и “непосильную ношу” обязанностей главного спикера МВД. Имея доступ к закрытым материалам следствия, он без малейших сомнений выдает секретную информацию в эфир, нарушая, таким образом, тайну следствия, украинское законодательство и законы морали.

Но чего не сделаешь ради пиара

Несомненно, народ Украины был бы безмерно благодарен, если бы, прийдя, скажем, на очередной эфир к Савику Шустеру, советник Авакова поделился бесценным опытом, как жить и процветать за половину минимальной зарплаты в месяц. Тем более, в Киеве. Но вместо этого Геращенко блистает в обсуждении “онлайн”-ареста главы МЧС Сергея Бочковского и его зама, морально “распинает” водителя, чуть не сбившего во дворе жилого дома женщину… и, вместе с тем, хранит гробовое молчание, когда в Киеве и окрестностях начинаются многочисленные квартирные кражи, или когда в самом МВД проводятся обыск и в кабинете зама Авакова находят золотые слитки…

Кстати, любопытная деталь: знающие люди поговаривают, что в архивах СБУ есть множество прелюбопытнейших видео с господином Геращенко в главной роли. На этих видео (опять же, по словам людей знающих), Геращенко запечатлен входящим в офис Артема Пшонки, сына тогдашнего генпрокурора. И ходил туда Геращенко часто, а просиживал у одиозного обладателя кабинета на Гончара, мнящего себя сыном Цезарем, подолгу…

Хотелось бы публично обратиться к Антону Геращенко с предложением: если ты действительно реально хочешь побороть коррупцию – начни с себя. Расскажи, как тебе удалось выжить на 500 гривен в месяц?

Народ ждет, Антон Юрьевич!

Екатерина Носик, Ua3.info

Вже на початку травня 2014 року стало відомо, що людина, яка підписується в соціальних мережах як Семен Семенченко (псевдонім, придуманий Богданом Кутєповим, виявився напрочуд живучим), — це доведений до відчаю від хронічного безгрошів’я дрібний донецький шахрай Костя Грішін, дружину якого розшукує оператор зв’язку МТС, щоби стягнути заборгованість за користування мобільним телефоном на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 20 березня 2014 року в справі №905/599/14.

У пошуках, чим нагодувати трьох дітей, Грішін тинявся по штабах сепаратистів, брав участь у штурмі 3 березня 2014 року відділення Держказначейства в Донецьку, вештався по захопленій «губаревцями» обласній державній адміністрації. Наприклад, на цьому відео з Донецької ОДА, оприлюдненому 3 березня 2014 року, майбутній народний депутат бовваніє з 11-ї по 22-гу секунди.

Втім, точно так безробітний Грішін їздив на київський Майдан і вештався серед учасників проукраїнських мітингів у Донецьку, час від часу потрапляючи в об’єктиви фотоапаратів.

Годі шукати в цьому якесь ідеологічне підґрунтя, хоча, проживаючи в Севастополі, Грішін позиціонував себе  російським націоналістом і саме під проросійськими та прокомуністичними гаслами балотувався до Севастопольської міськради в 2000 році. Все було простіше: «джентльмен у пошуках червінця» виглядав, де можна було заробити бодай якусь копійчину.

Напевно, два роки навчання в Москві на режисерських курсах пішли на користь талановитому шахраю. Намацавши завдяки Геращенку «золоту жилу», Грішін разом з тодішніми соратниками — передусім, нинішнім народним депутатом України Наталією Веселовою — створив сторінку у Facebook із розповідями про неіснуючий «батальон территориальной обороны Донецкой области «Донбасс». Ясна річ, з зазначенням номерів рахунків, на які слід переказувати пожертви.

Звісно, ніякого батальйону «Донбас» не існувало. Батальйони територіальної оборони — це підрозділи Збройних сил України, підпорядковані Міністерству оборони. Як згодом запевняла та ж Веселова, яка на прохання пройдисвіта створювала фейкову сторінку фейкового батальйону, вона гадки не мала, що Семен Семенченко — це раніше судимий шахрай, що збирає гроші, рекламуючи себе постановочними сценами подвигів псевдо-батальйону.

Фальшиві посвідчення і справжня зброя

Яким би талановитим актором не був майбутній легендарний комбат, вивели на широкі обрії проект «Семен Семенченко» інші люди — Антон Геращенко та Арсен Аваков.

30 травня 2014 року в складі військової частини 3027 Національної гвардії України (так нині називаються Внутрішні війська МВС України), що базується в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, був утворений 2-й батальйон спеціального призначення. Це спеціальне призначення полягало в тому, що до батальйону зараховували резервістів — тобто громадян, які хотіли б відновити чи набути навичок з військово-облікових спеціальностей.

По суті «резервні батальйони» — це щось на кшталт радянського ДТСААФ, а саме поняття резервіста було запроваджено законом від 17 березня 2014 року, який вніс новації в Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу». А саме, з’явилась вставна стаття 26-1, яка визначила, що «Служба у військовому резерві запроваджується з метою планомірної підготовки резервістів для комплектування Збройних сил України та інших військових формувань особовим складом у мирний та воєнний час шляхом набуття та підтримання на належному рівні вмінь і навичок за військово-обліковою спеціальністю… Резервісти не належать до зайнятого населення в Україні і мають право відповідно до законодавства про зайнятість населення бути визнаними безробітними та зареєстрованими у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи».

Оцей 2-й резервний батальйон і був використаний Грішіним і Геращенком для того, щоби рекламувати в соціальних мережах і ЗМІ відкриті аферистами рахунки для фінансової підтримки неіснуючого в державі «батальйону територіальної оборони Донецької області «Донбас».

Грішіна, який не мав жодного відношення до Нацгвардії, за розпорядженням Авакова допустили на територію в/ч 3027, де він зустрічав людей, що хотіли вступити на службу в розрекламований батальйон. При цьому Грішін представлявся командиром військової частини №3027 підполковником Семенченком. Якщо аферист не бачив, як використати певну людину в своїх потребах, він відправляв її оформлюватись до реального командира в/ч — Володимира Мусієнка. Але в більшості випадків Грішін особисто «приймав на службу», підписував «наказ» і видавав фальшиве «посвідчення» з «правом носіння табельної зброї», яке засвідчував фальшивою печаткою.

Цих людей Грішін використовував для зйомки рекламних кліпів, завдяки яким зібрав колосальні гроші та цілий парк елітних автомобілів.

Ось так виглядає типове фальшиве посвідчення бійця неіснуючого батальйону «Донбас». Посвідчення, підписане «командиром військової частини 3027 підполковником С. Семенченком», видане стрільцю, начебто зарахованому на військову службу «наказом командира в/ч 3027 від 19.06.2014 р. №24». Нижче — «дозвіл на носіння табельної зброї» із зазначенням номеру автомата АКС, засвідчений фальшивою печаткою.

Людям, які отримували ці «посвідчення», навіть на думку не спадало, що батальйони не є юридичними особами й не можуть мати печаток, що на печатках обов’язково зазначається код ЄДРПОУ, а символіка державних установ затверджується постановами Кабінету міністрів України. Та й кому міг спасти на думку масштаб афери, якщо все це відбувалось на території військової частини Національної гвардії, куди аж ніяк не могла потрапити стороння особа?

Щоправда, якщо печатка була фальшивою, то зброя — справжньою. У зв’язку з чим виникає цілком закономірне запитання до Авакова та Геращенка: де Грішін брав АКСи, які роздавав на території в/ч 3027 обманутим ним громадянам, що думали, буцімто їх прийняли до лав Нацгвардії? І чи не зі складів Нацгвардії ця «ліва» зброя? У такому разі також непогано було б з’ясувати, скільки саме «стволів» було роздано, скільки — продано й кому саме. Це зробити тим простіше, що на фальшивих посвідченнях проставлені реальні заводські номери автоматів.

Друге коло запитань стосується правового статусу людей, які були певні, що воюють у складі військової частини 3027 Національної гвардії України під орудою «підполковника Семенченка». Зрозуміло, що вони стали жертвою шахрайства, вчиненого на території військової частини. Але це не робить їх військовослужбовцями. Тепер виникає запитання: а як цивільні особи, нехай навіть і обмануті Грішіним, могли опинитись у зоні бойових дій? Хто тепер виплачуватиме грошову допомогу родичам тих, хто загинув з фальшивим посвідченням бійця Нацгвардії?

До речі, взагалі б непогано було розібратись, у який спосіб резервісти Нацгвардії опинились в зоні проведення антитерористичної операції, яку проводить, згідно із законом, виключно Антитерористичний центр СБУ. Бо відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», ані МВС України, ані підпорядкована йому Нацгвардія, ані Збройні сили України жодного відношення до АТО не мають й лише відкомандировують своїх співробітників та військовослужбовців разом з технікою в підпорядкування першого заступника голови СБУ. Тож хотілося б, щоби Служба безпеки України пояснила, як резервісти Нацгвардії опинились у її розпорядженні й що серед них робили особи з фальшивими посвідченнями, виданими «підполковником Семенченком».

На особливий наголос заслуговує та обставина, що самого «підполковника Семенченка» прийняти в Нацгвардію було неможливо — давалась взнаки колишня судимість. Хоча вона давно погашена, той факт, що Грішін був колись засуджений, унеможливлював його службу в органах міліції чи Національній гвардії України. Та й на яку посаду міг бути прийнятий громадянин з середньою освітою, який раніше не служив у армії ані дня? Хіба лише рядового солдата.

Саме тому Грішіну й доводилось приховувати своє справжнє прізвище, оскільки будь-який дільничний міліціонер міг миттєво «пробити» по картотеці Інформаційного центру МВС України його біографію. З тієї ж причини — й маска-балаклава. Бо характерна зовнішність «підполковника Семенченка» була дуже добре відома як ошуканим мешканцям Севастополя, так і його кредиторам у Донецьку.

Як розповідали згодом волонтери, які були впевнені, що допомагають батальйону «Донбас», поведінка «підполковника Семенченка» спочатку не викликала в них жодних підозр саме тому, що роздача посвідчень і зброї відбувалась за парканом військової частини, де Семенченко почувався як вдома. Наталка Веселова навіть заснувала благодійний фонд для збору коштів і відкрила на своє ім’я рахунки в «Приватбанку». От тільки в якості одного з контактних телефонів при відкритті рахунків вона мала необережність зазначити телефон Грішіна. Це урешті-решт призвело до того, що в січні 2015 року шахрай змінив ПІН-код (СМС-ка з новим кодом прийшла на його телефон) і через банкомати зняв готівкою всі гроші, зібрані волонтерами.

Але попервах довірливий народ вірив, що Семен Семенченко — народний герой. Перші підозри з’явились у липні 2014 року, коли стало відомо, що так званий командир батальйону замість того, щоби перебувати на фронті, веде життя світського лева та активно збирає гроші готівкою — зокрема, взяв чималу суму в тодішнього голови Донецької облдержадміністрації Сергія Тарути, яку привласнив.

Потім поповзли чутки, що Грішін взяв 300 тис. дол. у громадянина США Марка Паславського, начебто на придбання безпілотників для потреб Нацгвардії, а після того, як Марк став вимагати звітності за витрачені кошти, його зі спини настигла куля.

Грішін, який ще в березні 2014 року не міг заплатити за телефон і разом з дружиною ховався від кредиторів, через місяць після початку збору коштів вже катався на престижних іномарках, обідав у ресторанах і висипав готівку перед солдатами, демонструючи, що таке мільйон гривень. Але найбільше скандалів було саме навколо незрозумілого правового статусу бійців. Власне, було два батальйони — офіційний, у складі військової частини 3027 під командуванням законного командира, і люди, яких прийняв на службу «підполковник Семенченко» і які також вважали себе військовослужбовцями, мали зброю й мріяли побачити свого керівника не по телевізору, а в зоні АТО.

Грошового забезпечення не одержували ні ті, ні інші. Натоміть регулярно спливали історії про те, що якась незрозуміла охорона «командира батальйону» пограбувала підприємство, порізала й продала на металобрухт невеличкий завод, витрясла гроші з бізнесмена чи відібрала в мешканця прифронтової зони дороге авто.

Пожертви на армію: закордонні поїздки, безтурботне життя та персональна охорона

Коли в серпні 2014 року Аваков вирішив розкласти яйця по різних кошиках і зробити Грішіна народним депутатом, постало питання — як зліпити «комбату» красиву біографію з урахуванням того, що 8 місяців, проведені в Лук’янівському СІЗО №13, обвинувальний вирок та неодноразові випадки притягнення до кримінальної відповідальності повністю виключали можливість зарахування його до лав Національної гвардії України.

Тоді зробили так. 11 серпня 2014 року було наказано зарахувати Грішіна в Нацгвардію без пред’явлення жодного документа, навіть без паспорта — «зі слів». Костянтин прийшов у кадрове управління та назвався Семенченком Семеном Ігоровичем, капітан-лейтенантом Військово-морських сил України у відставці. Ці дані без будь-якого документального підтвердження були занесені в особову справу та направлені на спецперевірку щодо минулих судимостей.

Відповідь з Інформаційного центру МВС України надійшла миттєво: у картотеці осіб, які притягувались до кримінальної відповідальності, Семенченко Семен Ігорович, 1974 року народження, не значиться. І це — свята правда. Бо тюремну баланду сьорбав Грішін Костянтин Ігорович, 1974 року народження. Зрозуміло, що запит у Міністерство оборони на предмет існування «капітан-лейтенанта Семенченка» ніхто не направляв. Годі й казати про те, що ніхто навіть не перевірив: а чи не значиться часом новопризначений військовослужбовець приватним підприємцем? Між тим свідоцтво фізичної особи-підприємця Грішін здав лише 24 листопада 2014 року у зв’язку з обранням його народним депутатом України за партійним списком скандально відомої «Самопомочі».

Після цього за розпорядженням Авакова морський капітан-лейтенант був негайно переатестований на сухопутного капітана та призначений командиром 2-го спеціального батальйону в/ч 3027 з видачею відповідного службового посвідчення. Це було саме в той момент, коли десятки людей, яких нібито прийняв на службу «підполковник Семенченко», заходили в Іловайськ. Тільки легендарного комбата з ними не було. Бо він лише оформлювався на службу в Нацгвардію, де одержав фальшивий документ про наявність у нього офіцерського звання.

Отримавши 11 серпня 2014 року посвідчення капітана Нацгвардії, Грішін наступного дня, 12 серпня, приїхав у Вишгородський райвідділ Державної міграційної служби і на підставі цього посвідчення одержав новий паспорт серії СТ за номером 432098 на ім’я Семенченка Семена Ігоровича. Чому у Вишгороді? Тому що паспортна база Донецької області, де зареєстрований Грішін, була втрачена після захоплення бойовиками адміністративних будівель в обласному центрі, як і паспортна база Севастополя, де Грішіну свого часу видавали паспорт.

Тому отримати новий паспорт у разі втрати старого або зміни прізвища Грішін міг лише за місцем офіційного проживання або роботи з пред’явленням додаткових документів, що посвідчують особу. Тому шахрай міг отримати новий паспорт лише після того, як його за новим прізвищем, але без паспорта, прийняли в Нацгвардію — на підставі фальшивого службового посвідчення та за місцем розташування в/ч 3027.

Вже 20 серпня 2014 року Аваков вніс подання президенту України про нагородження раніше судимого афериста, який прослужив лише 8 днів, Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню. Після чого присвоїв шахраю з середньою освітою, який взагалі не служив у армії, звання майора.

Тепер можна було й балотуватись. Тим більше що грошей Грішіну вистачало не тільки на виборчу кампанію, безтурботне життя та закордонні вояжі, але навіть для найму персональної охорони.

До речі, як повідомило на запит Головне управління Національної гвардії України, грошові кошти чи автомобілі від громадян для потреб 2-го батальйону спеціального призначення у військову частину 3027 ніколи не надходили. А сам батальйон не є юридичною особою, не має ані власної печатки, ані власного рахунку в установах банків. Тобто пожертви Грішін-Семенченко тупо привласнював. Втім, повірити, що левова частка пожертв не йшла Авакову й Геращенку, я не можу — дружба з міністром внутрішніх справ та його вірним радником зазвичай коштує дорого.

Отримавши 12 серпня новий внутрішній паспорт, Грішін-Семенченко моментально виправив на нове прізвище і закордонний. Вже 19 вересня 2014 року орденоносець збирав гроші з довірливих діапорян у Сполучених Штатах.

Цілком закономірне запитання: а як військовослужбовець отримав американську візу, на які кошти літав за океан і хто його відпустив у подорож з місця проходження служби? Ось відповідь Головного управління Нацгвардії: «майорові резерву Семенченку Семену Ігоровичу за весь період проходження ним служби у військовому резерві відпустка не надавалась, інформацією про кошти, за які здійснювалась поїздка до Сполучених Штатів Америки, Головне управління Національної гвардії України не володіє. Посадові особи Головного управління Національної гвардії України не надавали допомоги громадянинові Семенченку Семену Ігоровичу в оформленні в’їзної візи до Сполучених Штатів Америки».

Цікаво в такому разі: а як посольство США видало візу без довідки з місця проходження служби, без довідки про доходи та без підтвердження того, що громадянин Семенченко перебуватиме в США під час своєї законної відпустки, впродовж якої йому зберігатиметься в Україні місце роботи?

До речі, а які документи Грішін-Семенченко надав у посольство США на підтвердження свої платоспроможності — невже виписки з рахунку, на який збиралася благодійна допомога? І чи розповів у анкеті про 8 місяців, проведені в СІЗО, обвинувальний вирок та неповернуті кредити?

Маю підстави стверджувати, що Грішін, звісно ж, приховав від посольства США подробиці своєї бурхливої біографії.

Втім, військова кар’єра майора Семенчека виявилась короткою — 24 листопада 2014 року він був звільнений з посади командира 2-го батальйону військової частини Національної гвардії України за власним бажанням. Але залишились запитання. Передусім — до генерального прокурора України.

Власне, запитання три.

Перше: коли саме по викладених вище фактах буде відкрито кримінальне провадження, а службові особи Національної гвардії України, які допустили раніше судимого афериста на територію військової частини, видали йому посвідчення офіцера та сприяли розкраданню коштів довірливих громадян, будуть притягнуті до кримінальної відповідальності?

Друге запитання: коли саме у Верховну Раду України буде внесено подання про зняття депутатської недоторканності з Семена Семенченка та Антона Геращенка?

І, нарешті, третє запитання: що саме робить прокуратура для посмертного надання статусу учасника бойових дій тим громадянам, які, будучи обманутими «підполковником Семенченком», помилково вважали себе бійцями Нацгвардії й загинули в ході антитерористичної операції?

Володимир Бойко, Національне бюро розслідувань України