Ми побачили, що цю статтю про Дмитра Снєгирьова, яка була опублікована на Спротиві саме перед судовим засіданням ДДОСять
https://sprotiv.org/69985
Редактор sprotiv.org Вадим Гладчук та наші журналісти розслідувачі вважають справу Снєгирьова сфабрикованою МВС Авакова певно через критику Олега Анатолійовича Козловського. Ми будемо слідкувати за нею і закликаємо всіх журналістів не лишатися байдужими.
Після посту Гладчука у фейсбуці про арешт Снєгирьова співробітники поліції організували проти нього 26 червня хуліганську провокацію. Ці нелюди кинули під паркан двору дачі журналіста, де живуть собаки, 3 маленьких кошеняти. Для того, щоб собаки підрили лаз під воротами та вискочили на вулицю.

https://sprotiv.org/69975
Відео з камер спостереження, де видно хто вчинив злочин, на фірмі яка його зберігає зникло, як пояснюють через «технічний збій».
Вадим Гладчук звернувся з заявою до Державного бюро розслідування з скаргою на хуліганські дії поліцейських.
Невже генерал Олег Козловський вважає себе крутішим за генерала Олексія Пукача, переслідуючи кожного громадянина за критику своєї персони?
#аваков_відставка

Марцинюк Анастасія, фейсбук, Національне бюро розслідувань України

Служба безпеки України (СБУ) зареєструвала заяву стосовно кандидата у президенти Володимира Зеленського, якого редактор інтернет-видання sprotiv.org Вадим Гладчук звинувачує у державній зраді, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

За словами журналіста, заяву про вчинення дій, передбачених ст. 111 Кримінального кодексу України (державна зрада), зареєстрували 15 квітня 2019 року.

Гладчук, зокрема, звинувачує Зеленського в отриманні мільйонів російських рублів за державні замовлення уряду Російської Федерації під час війни України за Донбас.

Про це він написав на своїй сторінці у Facebook.

«Отримувач коштів від уряду Російської Федерації Зеленський В.О. з 2014 року  почав інформаційну українофобську медійну кампанію проти України, українців та мобілізації. Це відео розміщено «Вечірнім кварталом» 7 липня 2014 року.

Через два тижні 21 липня 93 ОМБр перший раз штурмувала с. Піски. Загинуло 6 захисників України, поранено 11.

Посилання на оригінал https://www.youtube.com/watch?v=kgOSrw9Q8rc», пише Гладчук.

Також Гладчук заявляє, що Зеленський в інтерв’ю з Дмитром Гордоном розповів, що проводив час у російських лазнях із держдіячами РФ. Зокрема, Зеленський сам хвалився, що серед них були Дмитро Медведєв та Віктор Янукович.

Гладчук висловлює впевненість, що саме особисте знайомство та пиятики у російських банях спонукали політиків РФ використати кандидата для руйнування державності України.

Серед доказів російського сліду у балотуванні Зеленського Гладчук вказує агітацію за Зеленського від депутатів Держдуми РФ Жириновського та Наталії Поклонської, комуніста Зюганова та сєпара Губарева.

Повний текст заяви про злочин та обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення Зеленським опубліковані за цим посиланням.

Громадський протест у Києві проти спроби анексії Тузли в 2003 році. Вадим Гладчук, нині редактор інтернет-видання sprotiv.org палить російські прапори біля Верховної Ради України / Фото ЕРА An Ukrainian man Vadym Gladchuk sets fire to a Russian flag during a protest in front of the Ukrainian Parliament in Kiev, Wednesday, 22 October 2003 against Russia's construction of a dam near the Ukrainian island of Tuzla. Russian construction of a dam across the Kerch Strait near Ukraine's Crimean peninsula has sparked a war of words for the Ukrainian people. Russian workers in September began intensive construction of a gravel and earth dam in the narrow Kerch strait, at the junction of the Azov and Black Seas. The dam currently is some 400 meters short of waters claimed by Ukraine as territorial waters. EPA/SERGEY DOLZHENKO

15 років тому, 29 вересня 2003 року, Росія розпочала активну фазу будівництва дамби до українського острова Тузла. За лічені дні ця подія переросла в найбільшу кризу російсько-українських відносин на той момент.

«Конфлікт з приводу приналежності острова Тузла в Керченській протоці став пробною війною з боку Росії», — заявив у 2015 році економіст Андрій Ілларіонов, екс-радник російського президента Володимира Путіна, представляючи в Атлантичній раді США свою доповідь про багаторічну підготовку Москви до анексії Криму.

Сьогодні на острові Тузла стоять опори Керченського моста, побудованого Росією і відкритого в травні 2018 року. Однак 15 років тому Україні вдалося відстояти свою територію. Як це було.

Чим була Тузла на момент конфлікту

Острів Тузла увійшов до складу України разом із Кримом в 1954 році за рішенням президії Верховної ради СРСР. Сам острів з'явився в 1925 році: сильний шторм розмив косу на Таманському півострові РФ, у результаті чого утворився окремий невеликий шматочок суші довжиною близько 6,5 км і шириною 500 м. У 1941 році цей новостворений острів був переданий до складу Кримської АРСР і пізніше разом з нею став частиною України.

До того, як восени 2003 року Тузла стала об'єктом територіальних претензій Росії, острів ніколи не фігурував у великій політиці. 15 років тому там проживало близько 30 сімей, переважно це були рибалки — такі дані озвучив Сергій Куніцин, голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, на засіданні українського парламенту 22 жовтня 2003-го.

Особливість ситуації полягала також у тому, що від Криму (територія України) Тузлу відділяє судноплавний канал, а від Таманського півострова (територія РФ) — мілководний, який підходить лише для проходу невеликих риболовецьких човнів.

До яких дій вдалася Росія

З 20-х чисел вересня 2003 року РФ без попередження розпочала підготовчі роботи до спорудження насипної дамби, яка мала з'єднати Таманський півострів із Тузлою, тобто фактично зробити український острів частиною материкової Росії.

Активна фаза будівництва почалася 29 вересня і тривала аж до врегулювання конфлікту 23 жовтня. Роботи вели надшвидкими темпами. За даними ВМС України, за добу з російської сторони розвантажували до 700 вантажівок з необхідними матеріалами, будівельники працювали в три зміни. Щодоби споруджували близько 150 м дамби.

Крім того, з початком будівництва дамби Росія активізувала свою військову активність у регіоні. У територіальні води України, поблизу Керчі, входили бойові кораблі Новоросійської військово-морської бази, а російські морські піхотинці та десантники почали навчання з бойовою стрільбою на Таманському півострові.

Як Москва аргументувала будівництво дамби

Одночасно в інформаційному полі Росії поширювалося твердження, що Тузла є споконвічною частиною російської території, а тому її повернення є законним і обгрунтованим.

На противагу документам, підписаним у 1940-50-ті роки, Москва відмовлялася визнати Тузлу островом, наполягаючи на тому, що це коса і що Україні була передана лише континентальна частина Криму.

«Це косичка, дійсно, коса, стрічка піску, [...] яка йде далеко в море, ось і все. Просто зараз вона відновлюється, її з'єднання з Таманським півостровом. Робота йде, піднімається її рівень над рівнем моря, це абсолютно законного роду вид робіт», — заявляв у жовтні 2003 року в ефірі Ехо Москви Дмитро Рогозін, на той момент голова комітету Держдуми з міжнародних справ.

Росія також вимагала спільного використання Азово-Керченської акваторії і погоджувалася встановити кордон з Україною лише по дну, але не по воді.

У той же час українська сторона виступала категорично проти позиції Росії. Київ наполягав на тому, що згідно з чинними договорами та міжнародним правом держкордон проходить між Тузлою і Таманським півостровом РФ. Таким чином, Тузла беззастережно була частиною української території — як і судноплавна частина Керченської протоки між Кримом і Тузлою.

Як відреагував Київ

Безпрецедентні дії Росії викликали однозначну негативну реакцію навіть у роз'єднаному на той момент українському політичному середовищі (події відбувалися за рік до президентських виборів 2004 року і Помаранчевої революції). Будівництво дамби до Тузли було розцінено як пряма загроза територіальній цілісності України.

«Тузла сьогодні — це не просто провокація, це попередження Європі. І це вимога усвідомлення громадянами України необхідності пробудження самосвідомості», — заявляв тоді Борис Тарасюк, голова парламентського комітету з питань євроінтеграції.

Українська сторона направила ноту протесту в МЗС Росії і стягнула до Тузли додаткові сили. На острові розмістили посилений контингент прикордонників, переобладнали прикордонний пост і почали термінове спорудження прикордонної застави.

До місця конфлікту привели кораблі і катери українських військово-морських сил.

«Керченський полк Національної гвардії [...] розгорнув свої реактивні установки на бойових позиціях», — нагадує про події 15-річної давності ВМС України. Українські військові були готові відкрити вогонь у разі порушення держкордону.

Чим завершився конфлікт

Леонід Кучма, президент України на той момент, перервав свій візит до Латинської Америки і терміново повернувся в Україну, щоб знайти рішення конфлікту. Крім того, він демонстративно проконтролював спорудження українського прикордонного поста на Тузлі і оглянув у бінокль будівництво російської дамби. Голова МЗС України Костянтин Грищенко намагався врегулювати конфлікт у ході переговорів в Москві 6 жовтня.

22 жовтня, коли російським будівельникам залишалося близько 100 м до українського кордону, Верховна Рада провела спеціальне засідання щодо кризи навколо Тузли. Виступаючи на цьому засіданні, кримський прем'єр Куніцин визнав ситуацію критичною і назвав її «моментом істини» у відносинах із Москвою.

"Хочу вам сказати, що до іспиту на зрілість російсько-українських відносин на дану хвилину залишилося трохи більше 100 метрів. [...] Як повинні діяти завтра українські прикордонники — пацани, які там стоять, якщо станеться перетин державного кордону? [...] Ми на порозі моменту істини. Завтра дамба буде на російсько-українському кордоні, і ми всі повинні віддавати собі звіт, що треба приймати рішення ", — звернувся він до депутатів.

Наступного дня, 23 жовтня 2003 року, Кучма провів прямі переговори з Путіним, після чого будівництво дамби було зупинено. Про остаточне припинення будівництва в листопаді домовилися прем'єр-міністри України і Росії.

Однак незважаючи численні двосторонні консультації, які пройшли в наступні роки, Москва так і не визнала вирішеним питання про держкордон і розподіл акваторії Керченської протоки.

Анексія Тузли у 2018 році

У квітні 2018 року так званий уряд анексованого Росією Криму прийняв рішення передати у власність РФ земельну ділянку на острові Тузла площею понад 6,5 тис. кв м.

У відповідь українське Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб засудило цей крок і закликало міжнародне співтовариство не визнавати факт передачі Росії частини острова Тузла.

Екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко в коментарі Радіо НВ заявив, що Тузла залишається українською, а подібні дії так званої ради міністрів Криму не матимуть жодних правових наслідків з міжнародної точки зору.

«Після анексії Криму ситуація по острову Тузла залишається у принципі такою ж, як і з Кримом — незаконна анексія. Все!» — резюмував Грищенко, який брав участь у врегулюванні ситуації навколо Тузли в 2003 році.

Інна Семенова, Національне бюро розслідувань України

Диктаторський режим Порошенка руками екс-регіонала, колишнього прихвосня банди ПРіБЮТ з репутацією тендерного мафіозі Антона Яценка під приводом запровадження кримінальної відповідальності за шантаж створює новий інструмент тиску на журналістів, активістів-антикорупціонерів та бізнес. Про це заявив редактор інтернет-видання sprotiv.org Вадим Гладчук, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

За словами Гладчука, внесений нардепом проект закону «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо кримінальної відповідальності за шантаж)» (№ 8005 від 06.02.2018 р.) не відповідає європейським стандартам. Яценко пропонує карати обмеженням волі на строк від 2 до 5 років за шантаж, тобто вимогу вчинення певної дії або бездіяльності під загрозою розголошення будь-якої інформації щодо потерпілого або його близьких, в тому числі особистого характеру.

Зазначене формулювання дозволятиме, наприклад, притягнути до кримінальної відповідальності журналіста-розслідувача за вимогу розповісти про корупційну схему чи підприємця за вимогу повернути борг, якщо ця вимога супроводжуватиметься попередженням, що у разі відмови проблему буде винесено на суд громадськості. Між тим, європейські держави дотримуються балансу між приватними та публічними інтересами і не втручаються у особисті конфлікти, поки конфлікт залишається на словах.

Гладчук наводить приклад, що у Кримінальному кодексі Німеччини стаття 253 «Шантаж» передбачає штраф або ув’язнення строком до 5 років за незаконний примус силою чи серйозними погрозами до вчинення дій чи бездіяльності, які наносять суттєві збитки власності потерпілого від шантажу. Але незаконним вважається лише такий рівень застосування сили та серйозних погроз, який нерозумно перевищує прийнятий мінімальний рівень зусиль, коли особа добивається бажаного результату. Тобто, склад злочину «шантаж» вимагає, по-перше, фактичного нанесення суттєвої шкоди внаслідок шантажу і, по-друге, перевищення розумного рівня психологічного тиску.

«Отже, у Німеччині не можна посадити журналіста за шантаж, якщо він зажадає від депутата інформації на умовах анонімності, скільки депутатам платять в конвертах, погрожуючи написати статтю про переписаний депутатом на родичів бізнес. І не можна посадити підприємця за те, що він вимагав оплатити проживання в готелі, погрожуючи внести клієнта-неплатника у чорний список. В цих двох випадках відсутні ознаки протиправних дій: перевищення розумного рівня психологічного тиску та фактичне нанесення суттєвої шкоди», — пояснює Гладчук.

На думку редактора sprotiv.org, розгляд Верховною Радою України антиєвропейського, загрожуючого свободі слова законопроекту про криміналізацію шантажу є неприйнятним. «Якщо цю некомпетентну писанину тендерного мафіозі та ворога свободи слова не поховають в комітетах та кулуарах, якщо така дурня потрапить до порядку денного, народ цього не терпітиме і буде палити шини під стінами парламенту. Кожен голос за нові диктаторські закони буде актом політичного самогубства маріонеткових депутатів фіктивної кнопкодавської більшості диктатора Порошенка», — підкреслив Гладчук.

На фото Олександр Король та його родичка, яка незаконно отримувала подвійну зарплату у сільраді

Журналіст і громадський діяч Вадим Гладчук отримав листа Бобрицького сільського голови Олександра Короля з погрозами відключити від електрики будівництво його дачі у селі Бобриця та ще й оштрафувати за перебування у недобудованому будинку. Погрози для солідності перемішані з бюрократичною ахінеєю, яка не має юридичного сенсу, повідомляє Український інформаційний портал.

«Схоже, Король втратив рештки здорового глузду. Це ж додуматися треба так грати в дурника, роблячи вигляд, що житло саме собою будується і вводиться в експлуатацію без електрики, без перебування на об'єкті жодної людини!» — обурюється Гладчук, — «Звичайно, через кризу будівництво затягнулося, зараз шукаю додаткові фінансові ресурси, але це не заважає виконувати дрібні роботи, облаштовувати майбутнє житло. І хіба у мене одного такі проблеми?! А я вам скажу, чому за версією Короля головна проблема у цьому селі Гладчук. Бо я виступав проти незаконного знищення лісу та вирубки зелених насаджень, проти крадіжок піска та іншої комунальної власності посіпаками Короля, проти афери з об'єднанням громад без чесного обговорення, проти кастрації собак по 50 доларів кожна, яка обійшлася селу в десятки тисяч гривень і не вирішила проблему нападів собак на людей, а заради збереження корупційних відкатів брехунам вистачило нахабства інсценувати скандал навколо моїх собак!».

Також Гладчук звернув увагу, що в листі Короля з погрозами міститься цинічний натяк на протиправне шпигування за Гладчуком за допомогою телекамери стеження, яку Король встановив після першої публічної критики з боку Гладчука біля будівництва його дачі на власній земельній ділянці. Редактор часопису sprotiv.org розцінює незаконне стеження як злочинне порушення права на недоторканність свого приватного життя і вже подав відповідну заяву про злочин.

Прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури зобов'язано внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань заяву журналіста Вадима Гладчука про вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України (заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем) та розпочати досудове розслідування. Про це повідомляє Український інформаційний портал.

Відповідне рішення прийняв слідчий суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Дмитро Усатов.

Раніше редактор часопису sprotiv.org Вадим Гладчук повідомив до поліції та прокуратури, що 12.11.2016 р. колишній дільничний інспектор міліції Микитенко Роман Леонідович в формі співробітника органів внутрішніх справ та робочий, який не представився, без дозвільних документів виламував цеглу з паркану навколо «будинку шерифа» за адресою вул. Шкільна, 20-А, який перебуває у комунальній власності Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

За словами Гладчука, факт злочинних дій підтверджується відеозаписом та інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно. Відповідні докази є у розпорядженні прокуратури та поліції, також Гладчук має намір заявити клопотання про необхідні для всебічного розслідування процесуальні дії.

Редактор часопису sprotiv.org Вадим Гладчук звернувся до Києво-Святошинської місцевої прокуратури із заявою про самоправство та заволодіння чужим майном з боку колишнього міліціонера. Про це повідомляє Український інформаційний портал.

Як зазначено в заяві про вчинене кримінальне правопорушення, 12.11.2016 р. колишній дільничний інспектор міліції Микитенко Роман Леонідович в формі співробітника органів внутрішніх справ та робочий, який не представився, без дозвільних документів виламували цеглу з паркану навколо «будинку шерифа» за адресою вул. Шкільна, 20-А, який перебуває у комунальній власності Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, що підтверджується відеозаписом та інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

У діях Микитенка вбачаються ознаки злочинів, передбачених ст. 191 ч. 2 (привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем), ст. 356 (самоправство) Кримінального кодексу України. Максимальна санкція за цими статтями складає 5 років обмеження волі.

12 листопада 2016 року у селі Бобриця Києво-Святошинського району Київської області двое чоловіків розбирали цегляний паркан у так званому «будинку шерифа». Про це розповів Українському інформаційному порталуредактор інтернет-видання sprotiv.org Вадим Гладчук.

«Невідомі особи ламали цегляний паркан за адресою Шкільна, 20А. Наскількі мені відомо цей будинок і земля належать сільській громаді. Я ввимкнув камеру і спитав чи є якісь дозвільні документи на демонтаж паркану. Чоловік у формі колишньої міліції відмовився надати будь які документи, що підтверджують законність його дій. Я викликав поліцію», — пояснив Гладчук.

Гладчук написав заяву до відділку поліції, у якій просить внести його повідомлення про злочин у єдиний реєстр досудових розслідувань за статтею «Грабіж» — відкрите заволодіння майном.

У цей час поштарка Тетяна місцевого поштового відділення у присутності поліцейськіх у розмові з журналістом, що цеглу з розібраного паркану чоловік у міліцейській формі «забере собі».

Редактор інтернет-видання sprotiv.org Вадим Гладчук подав до Вищого адміністративного суду України касаційні скарги на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області та Київського апеляційного адміністративного суду, які відмовилися припинити сумнівні оборудки Бобрицького сільського голови Олександра Короля із об'єднання територіальних громад та деребану коштів сільського бюджету на стерилізацію 17-ти бродячих собак за ціною майже по тисячі гривень кожна.

Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Проявом крайньої деградації системи правосуддя Гладчук назвав те, що судді стали на бік сільського голови Короля, який цинічно порушив всі процедурні норми, пропихуючи непопулярне об'єднання Бобриці з Княжичами замість ближчої Білогородки, також особисто зізнався, що не надає публічну інформацію на запити електронною поштою, і ще й не вважає за необхідне встановлювати в селі правила утримання бродячих тварин, як того вимагає закон.

За позовом проти незаконного об'єднання громад суд проігнорував свідчення Гуріненко Надії Лук'янівни, члена територіальної громади села Бобриця, про те, що Бобрицький сільський голова Король, Княжицький сільський голова Шинкаренко і ті угруповання, які стоять за ними, протиправно і незаконно, без належного обговорення та всупереч громадській думці намагаються об’єднати село Бобрицю з Княжичами, віддаленим селом, яке подібне до Бобриці й не має інфраструктури для обслуговування кількох сіл. Доцільніше, на її думку, приєднуватися до Білогородки, більш розвинутого економічно та розташованого ближче села.

«Пропоноване об'єднання громад економічно невигідне. Чоми ми маємо приєднуватися до Княжичів? Туди далеко їхати, це незручно. Крім того, будучи депутатом районної ради попереднього скликання, я вивчала думку громади і хочу сказати, що 90% населення категорично проти такого об'єднання. Так зване громадське обговорення 12 липня 2015 року з міліцією, бандитами та сміттєвими баками не було мирним публічним обговоренням. Було сфабриковано обговорення, це фальшивка» – заявила в суді Надія Гуріненко.

Що стосується позову Гладчука щодо забезпечення доступу до публічної інформації в Бобриці, то ситуація склалася взагалі ганебна. Поки по вулицях Бобриці бігають стаї собак по 4-10 штук, які нападають на людей і домашніх тварин, сільська рада під керівництвом одіозного пана Короля не знайшла нічого кращого, як сплатити півтора десятки тисяч гривень за одноразовий відлов і стерилізацію 17-ти собак, яких потім випустили. Як стверджував Король у суді, цю акцію провели влітку 2015 року і більше не повторювали, вважаючи проблему вирішеною. При цьому бездомні собаки продовжують тероризувати селян, а ніяких правил з приводу поводження з ними сільська рада не приймала і навіть «програму регулювання чисельності безпритульних тварин» було переписано з численними помилками із аналогічної програми міста Рівного, просто «щоб був папірець».

«Враховуючи повну відсутність громадського контролю, не виключено, що насправді ніхто не ловив жодної собаки, просто проплатили гроші з бюджету села та отримали відкат. Інакше чому створюють перешкоди для звернень громадськості із запитами на інформацію?! Королю є, що приховувати?» — обурюється Гладчук.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції виправдали Короля, не особливо вникаючи в обставини справи, Гладчук просить Вищий адміністративний суд України повернути обидва позови для повторного, об'єктивного розгляду до суду першої інстанції, яким є Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Несмотря на смену преступной власти, в Киевской области продолжаются преступления против людей и природы. Об этом беззаконии, творящемся в селе Бобрица, недавно от жителей села стало известно журналисту Вадиму Гладчуку – редактору интернет-издания sprotiv.org.

Как выяснилось, неизвестные лица пригнали в село около десятка грузовиков (предположительно марки «КрАЗ») и незаконно вывезли большое количество песка. Его украли с большой кучи, образовавшейся возле сельского озера в результате незаконного гидронамыва еще в 2012 году. Однако утаить этот факт от общественности преступникам не удалось.

«Приехав к озеру, я сфотографировал и снял на видеокамеру следы работы ковша, а также место, где разворовывали песок. Напротив выезда с места преступления расположена видеокамера наблюдения сельсовета. Поэтому правоохранительным органам будет легко установить виновных», – сообщил Вадим Гладчук.

В ходе расследования было установлено, что это преступление совершили под патронатом сельского головы Александра Короля. Дело в том, что трактор, при помощи которого совершали незаконную погрузку песка, используется коммунальным предприятием «Бобрица», созданного сельсоветом для вывоза мусора и уборки сельской территории.

В связи с этим Вадим Гладчук написал заявление в милицию Киево-Святошинского района. По его мнению, за такие действия «светит» бобрицкому Королю наказание согласно статьи 191 Уголовного кодекса (присвоение, расхищение имущества или завладение им путем злоупотребления служебным положением).

Хотелось бы верить, что на сей раз правоохранительные органы не будут покрывать преступников как это было во времена гепрокурора Пшонки. Тогда Гладчук зафиксировал массовую гибель рыбы в местном озере. По тем журналистским снимкам можно установить: какое количество песка было в 2013 году и какое — на сегодняшний день (после недавнего воровства). Кстати, об этих злодениях еще осенью-2013 сообщало Национальное бюро расследований Украины.

Интересно бы узнать: а что по этому поводу думает новый Генпрокурор Виктор Шокин? Специально для него напоминаем: озеро в селе Бобрица имеет уникальную экосистему (некоторые растения занесены в Красную Книгу). Много лет подряд этот водный объект являлся излюбленным местом постоянного отдыха и рыбалки для местных жителей и приезжих. Из-за преступной «гидры намывов» времен Януковича близлежащим домам грозит разрушение, а в сельских колодцах начал падать уровень воды, которая изменила свои вкусовые качества и цвет. Однако жалобы жителей (в управление экологии и природоохранную прокуратуру) постоянно игнорировались.

Ситуация в Бобрице показывает, что в стране (как и раньше) полным ходом идет хищническое уничтожение государственного достояния – земельных и водных недр. Государству наносятся многомиллиардные убытки, а песочные «старатели» в лучшем случае могут отделаться лишь легким испугом, в худшем – небольшим штрафом. К примеру, если КамАЗ песка продают за несколько тысяч гривен, то виновника (в случае задержания) могут оштрафовать на несколько сотен, т.е. размер ущерба в десятки раз больше, чем наказание за него. Царящий беспредел привел к тому, что некоторые виды рыб оказались уже на грани исчезновения. Они ведь должны нереститься на мелководье, а не в глубоководных ямах, образовавшихся из-за варварских гидронамывов вороватых «королей»…

Виктория Полец, Национальное бюро расследований Украины