У середині 90-х років студент третього курсу провінційного інституту Олег Бахматюк вперше переступає поріг фірми «КГД», де починає трудову діяльність звичайним адміністратором. Влився в трудовий колектив відомої в регіоні компанії Бахматюк не з причини видатних здібностей — навчався так собі. Зате у нього був іменитий родич — Валерій Новіков, відомий в Івано -Франківську кримінальний авторитет. Він і посприяв працевлаштування молодого Олега.

«КГД» крім активної торговельної діяльності за принципом «купи-продай» довгий час була представником «Ітери», а значить найбільшим постачальником газу в Івано-Франківській області. «Дах» у фірми був солідний — сам тодішній губернатор Михайло Вишиванюк, що забезпечувало підприємству усілякі конкурентні переваги.

У 2002 році Олег Бахматюк «досидів» до комерційного директора компанії та довіреної особи господаря компанії Остапа Дармограя.

Сенсу трудитися на Дармограя менеджер знаходив все менше — з провалом на мерських виборах-2002 «зірка» колись вдалого бізнесмена активно згасала. До слова, сам Бахматюк, який брав у кампанії Дармограя найбезпосереднішу участь, зумів стати депутатом міськради.

Відхід Бахматюка від патрона не був схожий на сльозливі прощання вдячного учня із своїм учителем. Скоріше – це були з'ясування відносин зміцнілого «молодого вовка» із ослабшим ватажком. Очевидці стверджують, що відносини між Дармограєм і Бахматюком з тих пір дуже напружені, і пов'язано це нібито з фінансовим «кидаловом».

Гроші з повітря

«Розлучившись» з Дармограєм, Бахматюку, тим не менш, вдалося зберегти теплі стосунки з першими особами області. Однак, для розвитку власного бізнесу цього було мало, потрібні великі гроші. У 2002 році Бахматюк засновує компанію «Прикарпатська фінансова корпорація» і отримує свої перші солідні гроші завдяки знайомству з головою Івано-Франківського відділення банку «Аваль» Марією Лободин.

Правда, віддавати позикові кошти у структур Бахматюка виходило далеко не завжди. Найбільший скандал з приводу неповернення кредиту однією з бахматюкових структур розгорівся на межі 2004—2005-х років, коли власники «Авалю» вели переговори про продаж групі «Райффайзен». Марії Лободин довелося терміново шукати нове місце роботи. Як неважко здогадатися, ним стала структура Олега Бахматюка — нещодавно створений банк «Фінансова ініціатива». Марія Лободин переїжджає до Києва, однак практично відразу повертається в Івано-Франківськ. Причому за чутками — з великою образою на свого колишнього партнера.

Чому не склалися відносини між колишньою директоркою івано-франківського «Авалю» з Бахматюком, судити важко. Можливо тому, що на той момент у останнього вже давно був новий партнер — відомий нардеп Ігор Єремеєв. У 2002 році Олег Бахматюк стає по суті головним менеджером Єремеєва, який в цей час іде в Київ народним депутатом і лобіює інтереси загального бізнесу. Знаючі люди не можуть сказати, як насправді діляться численні активи Єремєєва і Бахматюка, і хто з них реально багатшим.

Як би там не було, в 2002—2004-х роках спільний бізнес Єремеєва і Бахматюка переживає період розквіту і обростає численними активами. Структури Єрємеєва-Бахматюка активно скуповують підприємства харчової промисловості Західної України. А створена в 2003-му році Бахматюком «Станіславська торгова компанія» за короткий час стає власником більшості продуктових магазинів по всій Івано-Франківській області і об'єднує їх під брендом «Фаворит». Щоправда, досягти особливих висот в цьому бізнесі Бахматюку не вдалося…

Інші джерела фінансового добробуту Бахматюка і Єрємеєва були менш легальними. У 2002—2004 роках «Прикарпатська фінансова корпорація» вибилася в лідери з відшкодування ПДВ в Івано-Франківській області. Більше того, схеми фіктивного експорту газового конденсату з Польщі або повернення ПДВ за трансфери футболістів «Волині», за які частенько діставалося Єремеєву, приписують саме «фінансовому генію» Бахматюку. За рахунок цього обом бізнесменам вдавалося отримувати сотні мільйонів гривень повернення ПДВ і чому на це дивилися крізь пальці — питання риторичне. Про ступінь довірчих відносин з тодішнім обласним керівником ДПА паном Рахмілем свідчить його призначення на пост керівника ВАТ «Івано -Франківськгаз», підконтрольного все тому ж Бахматюку.

Завдяки Олегу Бахматюку Єремеєв починає активно освоювати ще один напрямок — газовий бізнес. У цьому бізнесменам чимало допомогли добрі стосунки з губернатором Вишиванюком. Останній, завдяки кумівства з Леонідом Кучмою, завжди вибивав для Івано-Франківської області хороші суми на газифікацію. Бахматюку з Єремеєвим залишалося тільки правильно їх «освоїти» через підконтрольний облгаз.

Народник з помаранчевим нальотом

Після президентської кампанії 2004-го року Олег Бахматюк втратив свої позиції в регіоні, проте не надовго. Він швидко зумів знайти підходи до нового губернатора Романа Ткача. Новий голова облдержадміністрації, будучи народним депутатом, активно писав депутатські запити проти бізнес-структур Бахматюка, несподівано став активно лобіювати інтереси його бізнесу. Обласна влада крізь пальці дивилася на всякі «пустощі», хоча деякі з них докочувалися навіть до Києва . Наприклад, Олег Бахматюк примудрився приватизувати історичний пам'ятник архітектури — колишній палац князів Потоцьких, в будівлі якої донедавна знаходився військовий госпіталь.

Для цього Олег Бахматюк придумав геніальну схему і пролобіював її через своїх людей в Мінобороні. Суть її така: він будує будинок на 76 квартир для військових , після чого обмінює його на заповітний об'єкт в обласному центрі. Ціна питання — 5 млн. грн... Така сума, на думку експертів, в десятки, якщо не в сотні, разів нижче реальної вартості палацу в центрі Івано-Франківська.

Втім, результат навіть цього обміну вийшов неоднозначним — військові вселилися у свої квартири, проте ордерів так і не отримали. При цьому, незважаючи на протести громадськості, палац Потоцьких залишається у власності Бахматюка. Більше того, він навіть написав листа своєму новому другові Роману Ткачу, де попросив виділити гроші на реставрацію палацу для перетворення його в художньо-туристичний об'єкт, а можливо – в готель.

У результаті скандалу з Міноборони «пішли» заступник міністра В'ячеслава Кредісова, який свого часу надав допомогу при укладанні угоди з обміну. А ось Бахматюку вдалося вийти сухим з води.

Івано-Франківськ — Київ — Івано-Франківськ

До середини поточного десятиліття Олег Бахматюк явно переріс масштаби рідного регіону і став все частіше звертати свій погляд у бік столиці. Похід Бахматюка на Київ спочатку приніс ряд дрібних невдач. У 2005-му році з подачі Єремеєва Бахматюк взяв найактивнішу участь у кампанії Народного блоку Литвина. На цьому грунті у нього відбувається розбіжність з Михайлом Вишиванюком, який очолював обласну організацію Народної партії. Однак, посварившись з Єремеєвим і Бахматюком, Вишиванюк йде в «Відродження». Перед початком кампанії «кидають» вже й самого Олега Бахматюка. Замість обіцяного місця в першій десятці, йому дістається «ганебне» 66-е . Бахматюк очолює список «Народного блоку Литвина» до обласної ради, однак кампанію з тріском програє.

Невдалі парламентські вибори, втім, не зломили волі Олега Бахматюка до прагнення підкорити столицю. Тим більше що для нього, нарешті, знайшлася підходяща вакансія — заступник голови правління «Нафтогазу України».

Підходи до керівництва «Нафтогазу» Бахматюк шукав півтора року. З одного боку завдяки засиллю вихідців з регіону йому вдалося пролобіювати кількох своїх добрих знайомих. У першу чергу це стосується колишнього заступника губернатора Турчака, який став керівником «Укртрансгазу». Але до самого Івченка його довгий час не підпускав ще один видний іванофранківець — Андрій Лопушанський. Як би там не було, за півтора року керівництвом компанії Івченко Бахматюку вдалося отримати рекордний транш на газифікацію Західних областей — 410 мільйонів гривень. Яким чином вони були освоєні — добре знають у Генеральній прокуратурі та КРУ. Завдяки цим двом відомствам Бахматюк за кількістю згадувань у ЗМІ скоро «переплюне» свого колишнього шефа Олексія Івченка.

До слова, сам Бахматюк з приводу претензій компетентних органів особливо не переживає. Щосуботи замовляє собі персональний чартер до рідного Івано-Франківська, і там розповідає місцевим журналістам про «принципові позиції щодо газових питань», за які його, колишнього менеджера «Нафтогазу», зараз переслідують. І справді, перебування на малій батьківщині завдає Бахматюку деякі незручності — за словами очевидців, через величезні борги він змушений ходити по місту з охоронцями. Вірна прикмета, що прийшла черга шукати собі нових патронів.

Скільки ще таких скелетів у шафі Бахматюка? Мабуть не один, і чи потрібні ми Європі з такими мільярдерами? Запитання риторичні.

Вікторія Ковшун, Національне бюро розслідувань України

У середині 90-х років студент третього курсу провінційного інституту Олег Бахматюк вперше переступає поріг фірми «КГД», де починає трудову діяльність звичайним адміністратором. Влився в трудовий колектив відомої в регіоні компанії Бахматюк не з причини видатних здібностей — навчався так собі. Зате у нього був іменитий родич — Валерій Новіков, відомий в Івано -Франківську кримінальний авторитет. Він і посприяв працевлаштування молодого Олега.

«КГД» крім активної торговельної діяльності за принципом «купи-продай» довгий час була представником «Ітери», а значить найбільшим постачальником газу в Івано-Франківській області. «Дах» у фірми був солідний — сам тодішній губернатор Михайло Вишиванюк, що забезпечувало підприємству усілякі конкурентні переваги.

У 2002 році Олег Бахматюк «досидів» до комерційного директора компанії та довіреної особи господаря компанії Остапа Дармограя.

Сенсу трудитися на Дармограя менеджер знаходив все менше — з провалом на мерських виборах-2002 «зірка» колись вдалого бізнесмена активно згасала. До слова, сам Бахматюк, який брав у кампанії Дармограя найбезпосереднішу участь, зумів стати депутатом міськради.

Відхід Бахматюка від патрона не був схожий на сльозливі прощання вдячного учня із своїм учителем. Скоріше – це були з'ясування відносин зміцнілого «молодого вовка» із ослабшим ватажком. Очевидці стверджують, що відносини між Дармограєм і Бахматюком з тих пір дуже напружені, і пов'язано це нібито з фінансовим «кидаловом».

Гроші з повітря

«Розлучившись» з Дармограєм, Бахматюку, тим не менш, вдалося зберегти теплі стосунки з першими особами області. Однак, для розвитку власного бізнесу цього було мало, потрібні великі гроші. У 2002 році Бахматюк засновує компанію «Прикарпатська фінансова корпорація» і отримує свої перші солідні гроші завдяки знайомству з головою Івано-Франківського відділення банку «Аваль» Марією Лободин.

Правда, віддавати позикові кошти у структур Бахматюка виходило далеко не завжди. Найбільший скандал з приводу неповернення кредиту однією з бахматюкових структур розгорівся на межі 2004—2005-х років, коли власники «Авалю» вели переговори про продаж групі «Райффайзен». Марії Лободин довелося терміново шукати нове місце роботи. Як неважко здогадатися, ним стала структура Олега Бахматюка — нещодавно створений банк «Фінансова ініціатива». Марія Лободин переїжджає до Києва, однак практично відразу повертається в Івано-Франківськ. Причому за чутками — з великою образою на свого колишнього партнера.

Чому не склалися відносини між колишньою директоркою івано-франківського «Авалю» з Бахматюком, судити важко. Можливо тому, що на той момент у останнього вже давно був новий партнер — відомий нардеп Ігор Єремеєв. У 2002 році Олег Бахматюк стає по суті головним менеджером Єремеєва, який в цей час іде в Київ народним депутатом і лобіює інтереси загального бізнесу. Знаючі люди не можуть сказати, як насправді діляться численні активи Єремєєва і Бахматюка, і хто з них реально багатшим.

Як би там не було, в 2002—2004-х роках спільний бізнес Єремеєва і Бахматюка переживає період розквіту і обростає численними активами. Структури Єрємеєва-Бахматюка активно скуповують підприємства харчової промисловості Західної України. А створена в 2003-му році Бахматюком «Станіславська торгова компанія» за короткий час стає власником більшості продуктових магазинів по всій Івано-Франківській області і об'єднує їх під брендом «Фаворит». Щоправда, досягти особливих висот в цьому бізнесі Бахматюку не вдалося…

Інші джерела фінансового добробуту Бахматюка і Єрємеєва були менш легальними. У 2002—2004 роках «Прикарпатська фінансова корпорація» вибилася в лідери з відшкодування ПДВ в Івано-Франківській області. Більше того, схеми фіктивного експорту газового конденсату з Польщі або повернення ПДВ за трансфери футболістів «Волині», за які частенько діставалося Єремеєву, приписують саме «фінансовому генію» Бахматюку. За рахунок цього обом бізнесменам вдавалося отримувати сотні мільйонів гривень повернення ПДВ і чому на це дивилися крізь пальці — питання риторичне. Про ступінь довірчих відносин з тодішнім обласним керівником ДПА паном Рахмілем свідчить його призначення на пост керівника ВАТ «Івано -Франківськгаз», підконтрольного все тому ж Бахматюку.

Завдяки Олегу Бахматюку Єремеєв починає активно освоювати ще один напрямок — газовий бізнес. У цьому бізнесменам чимало допомогли добрі стосунки з губернатором Вишиванюком. Останній, завдяки кумівства з Леонідом Кучмою, завжди вибивав для Івано-Франківської області хороші суми на газифікацію. Бахматюку з Єремеєвим залишалося тільки правильно їх «освоїти» через підконтрольний облгаз.

Народник з помаранчевим нальотом

Після президентської кампанії 2004-го року Олег Бахматюк втратив свої позиції в регіоні, проте не надовго. Він швидко зумів знайти підходи до нового губернатора Романа Ткача. Новий голова облдержадміністрації, будучи народним депутатом, активно писав депутатські запити проти бізнес-структур Бахматюка, несподівано став активно лобіювати інтереси його бізнесу. Обласна влада крізь пальці дивилася на всякі «пустощі», хоча деякі з них докочувалися навіть до Києва . Наприклад, Олег Бахматюк примудрився приватизувати історичний пам'ятник архітектури — колишній палац князів Потоцьких, в будівлі якої донедавна знаходився військовий госпіталь.

Для цього Олег Бахматюк придумав геніальну схему і пролобіював її через своїх людей в Мінобороні. Суть її така: він будує будинок на 76 квартир для військових , після чого обмінює його на заповітний об'єкт в обласному центрі. Ціна питання — 5 млн. грн... Така сума, на думку експертів, в десятки, якщо не в сотні, разів нижче реальної вартості палацу в центрі Івано-Франківська.

Втім, результат навіть цього обміну вийшов неоднозначним — військові вселилися у свої квартири, проте ордерів так і не отримали. При цьому, незважаючи на протести громадськості, палац Потоцьких залишається у власності Бахматюка. Більше того, він навіть написав листа своєму новому другові Роману Ткачу, де попросив виділити гроші на реставрацію палацу для перетворення його в художньо-туристичний об'єкт, а можливо – в готель.

У результаті скандалу з Міноборони «пішли» заступник міністра В'ячеслава Кредісова, який свого часу надав допомогу при укладанні угоди з обміну. А ось Бахматюку вдалося вийти сухим з води.

Івано-Франківськ — Київ — Івано-Франківськ

До середини поточного десятиліття Олег Бахматюк явно переріс масштаби рідного регіону і став все частіше звертати свій погляд у бік столиці. Похід Бахматюка на Київ спочатку приніс ряд дрібних невдач. У 2005-му році з подачі Єремеєва Бахматюк взяв найактивнішу участь у кампанії Народного блоку Литвина. На цьому грунті у нього відбувається розбіжність з Михайлом Вишиванюком, який очолював обласну організацію Народної партії. Однак, посварившись з Єремеєвим і Бахматюком, Вишиванюк йде в «Відродження». Перед початком кампанії «кидають» вже й самого Олега Бахматюка. Замість обіцяного місця в першій десятці, йому дістається «ганебне» 66-е . Бахматюк очолює список «Народного блоку Литвина» до обласної ради, однак кампанію з тріском програє.

Невдалі парламентські вибори, втім, не зломили волі Олега Бахматюка до прагнення підкорити столицю. Тим більше що для нього, нарешті, знайшлася підходяща вакансія — заступник голови правління «Нафтогазу України».

Підходи до керівництва «Нафтогазу» Бахматюк шукав півтора року. З одного боку завдяки засиллю вихідців з регіону йому вдалося пролобіювати кількох своїх добрих знайомих. У першу чергу це стосується колишнього заступника губернатора Турчака, який став керівником «Укртрансгазу». Але до самого Івченка його довгий час не підпускав ще один видний іванофранківець — Андрій Лопушанський. Як би там не було, за півтора року керівництвом компанії Івченко Бахматюку вдалося отримати рекордний транш на газифікацію Західних областей — 410 мільйонів гривень. Яким чином вони були освоєні — добре знають у Генеральній прокуратурі та КРУ. Завдяки цим двом відомствам Бахматюк за кількістю згадувань у ЗМІ скоро «переплюне» свого колишнього шефа Олексія Івченка.

До слова, сам Бахматюк з приводу претензій компетентних органів особливо не переживає. Щосуботи замовляє собі персональний чартер до рідного Івано-Франківська, і там розповідає місцевим журналістам про «принципові позиції щодо газових питань», за які його, колишнього менеджера «Нафтогазу», зараз переслідують. І справді, перебування на малій батьківщині завдає Бахматюку деякі незручності — за словами очевидців, через величезні борги він змушений ходити по місту з охоронцями. Вірна прикмета, що прийшла черга шукати собі нових патронів.

Скільки ще таких скелетів у шафі Бахматюка? Мабуть не один, і чи потрібні ми Європі з такими мільярдерами? Запитання риторичні.

Вікторія Ковшун, Національне бюро розслідувань України