Потому что он выглядит, как бандит, говорит, как бандит и ведет себя, как бандит.

Подельник Петра Порошенко, его старый армейский товарищ Игорь Кононенко — сегодня главный претендент на премию Дарвина в Украине. Колличество идиотских поступков, совершенных этим персонажем, стремительно переходит в качество. То самое качество, которое, например, дерьмо отличает от золота. В смысле — «молчание — золото», а словоблудие...

То он требовал от Госдепа отставки посла США в Украине Пайетта; то так брутально навязывал министру Абромавичусу «своего» заместителя, что грянул правительственный кризис — в общем, многое сделал для того, чтобы заполучить ущербное «погоняло» «смотрящий Порошенко».

Уж лучше бы Кононенко молчал. Так было бы лучше и для него самого, и для президента, но главное — для Украины.

Но голова дана Кононенко не для того, чтобы кушать, и, конечно, думать — он ею говорит.

В среду, 8 июня фактический руководитель парламентской фракции Блока Петра Президента «Солидарность», бизнес-партнер, личный друг и подельник президента Украины Петра Порошенко публично угрожал физической расправой народному депутату Украины, журналисту-расследователю Сергею Лещенко.

В прямом эфире телеканала 112 официальный замглавы фракции БПП И. Кононенко заявил буквально следующее:

«Я не знаю, от кого эти обвинения звучат, если вы говорите, что от господина Лещенко, то знаете, господин Лещенко, видимо, был и является неплохим журналистом-расследователем, но, видимо, он уже стал политиком, потому что он перестает использовать факты, и это уже превращается в какой-то бред. Это опасно для здоровья просто, я очень переживаю за здоровье Сергея», — заявил Кононенко.

Любой, кто помнит лихие 1990-е, однозначно трактует этот эвфемизм Кононенко — «Это опасно для здоровья просто, я очень переживаю за здоровье Сергея» как угрозу физической расправы. Этот словесный оборот, это «блатование», «мурчание» (кто знает — тот поймет) — родом из 90-х. Похоже, Кононенко оттуда не выбирался.

Поскольку «народный депутат» не церемонится с нашим коллегой, позволим и мы себе такую роскошь.

Пару слов о том, кто такой Игорь Кононенко. В конце 1990-х — это «комсомольский вождь» низшего звена, перед распадом СССР возглавил комсомольскую организацию в Киевском автодорожном институте. В то время на комсомольские посты шли отъявленные подонки и приспособленцы — уже вся страна прочла «Архипелаг ГУЛАГ» Солженицына, уже активисты раскапывали братские могилы замученных НКВД, уже все были в курсе, что такое партия и комсомол, и какую ответственность эти структуры несут за миллионы трупов загубленных жизней. Но Кононенко «комсомол» в КАДИ возглавил (1088—1990гг).

Еще один нюанс: стать секретарем комсомольской организации в столичном ВУЗе без негласного одобрения Комитета государственной безопасности (КГБ) было невозможно. А для получения этого одобрения нужно было быть КГБ чем-нибудь полезным. Как минимум — «стучать». То есть доносить.

Возможно, что в случае с Кононенко мы имеем дело с уникальным случаем — секретарем комсомола одного из крупнейших ВУЗов Украины он стал без утверждения его кандидатуры в КГБ и он не «стучал». Возможно. Но вероятность этого столь же мала, как и та, что Кононенко хорошо закончит, сохранив к старости и здоровье, и воровские капиталы.

Объясню, почему.

На фоне последних скандалов с участием Кононенко все не шло из головы, что где-то я уже это видел. Та же бритая голова, тот же раскачанный на тренажерах торс, тот же высокомерный, пренебрежительный взгляд на окружающих, та же кривая ухмылка в пол-губы «а-ля 90-е», «блатняжья» модель поведения, «свой отдел» в Генпрокуратуре, публичные и передаваемые через «гонцов» угрозы конкурентам и оппонентам, лихие деньги, УГО на цырлах, компания Медведчука и чувство полной безнаказанности.

Вспомнил, вот он, красава:

Правда, сначал было так:

Виктор Медведчук и бандит Макс Бешеный (Максим Курочкин); за их спинами — Богдан Губский. Фото: Украинская правда

Но закончилось вот так:

Макс Курочкин — полная иллюстрация афоризма, что жизнь бандита яркая, но недолгая.

Сегодня все эти этапы «большого пути» мы наблюдаем в деяниях Игоря Кононенко.

Средней руки бизнесмен, чей стартовый капитал сколочен на комсомольских связях и «завязках», он вышел на первые роли в государстве только с приходом Петра Порошенко к власти. Личный армейский друг президента, его бизнес-компаньон, чья роль в государственном строительстве равна нулю, чей патриотизм не имеет подтверждения в делах, вдруг получил практически неограниченную власть: он снимает-назначает чиновников высшего ранга, он диктует свою волю сотням депутатов, он — главный «решала» в масштабах государства. Он — правая рука Порошенко, именно через него Президент осуществляет контакт с «донецким кланом» и активом «семьи Януковича». Те, кто еще два года назад и знать не знали, кто такой Кононенко, сегодня вынуждены идти к нему на поклон: от этого комсомольского жулика зависит их капиталы и их же судьба.

Но мало того: авторитет Кононенко «крепит» целое управление в Генеральной прокуратуре Украины, созданное специально для решения поставленных Игорем Кононенко задач. А в СБУ первый заместитель председателя — тоже ставленник Кононенко, и с теми же «полномочиями и функциональными обязанностями. Которые сводятся к одному: получение сверхприбылей Петром Порошенко и его «семьей», включая, конечно, Кононенко.

И вот это существо, то есть Кононенко, абсолютно точно зная, что ничего ему за это не будет, публично угрожает физической расправой журналисту.

Если бы Игорь Кононенко был умным человеком, он бы этого не сделал. Потому что завтра враги под этот «синхрон» про здоровье, не приведи Господь, конечно, «сделают» труп журналиста Лещенко — один в один сценарий «дела Гонгадзе», и единственным и главным подозреваемым в этом деле будет Игорь Кононенко. Если он не верит, то может расспросить Виктора Медведчука — тот в этих делах понимает.

После чего Порошенко не будет долго президентом — закончит как Янукович или даже хуже.

После чего наступит дестабилизация государства — и это в фазе войны с Россией.

Десять корявых слов — и такие последствия.

А сценарии могут быть разные. В том числе, и такие, в которых Кононенко может повторить судьбу Курочкина — у спецслужб России фантазии фатального свойства. Так зачем давать повод, махая языком?

Понимает ли это «разводящий»-«смотрящий» Кононенко? Вряд ли. Его поведенческие стереотипы говорят о том, что он — малообразован и глуп. Богатый — еще не значит умный. Макс Курочкин, чью стезю Кононенко упорно торит, был куда богаче и уж точно образованнее и умнее — и вот как кончил.

Потому что любому цинизму бывает край. Макс это вовремя не ощутил. Как не ощущает это сегодня недалекий Кононенко.

В сущности, Игорь Кононенко, скажем прямо — дерьмо. Без Порошенко он — никто, и все это хорошо понимают: от «терпил» и «кнопкодавов» фракции БПП до актива донецкого ОПГ «Люкс». А Сергей Лещенко — реальная величина и авторитет в подлинном смысле этого слова. Слово Кононенко имеет цену только в коррупционных «договорняках» и только с приставкой «так папа сам сказал». Слово Лещенко — всегда публично и адресовано 45 миллионам граждан нашей страны. Миллионы из которых Лещенко верят. Госдеп Кононенко не верит — Сергею Лещенко верит. Дипкорпус, аккредитованный в Украине, Лещенко верит, а Игорю Кононенко — нет. Это лучшая иллюстрация того, кто из этих двоих чего в действительности стоит.

Пока Кононенко крал, обносил госбюджет и занимался политическим онанизмом в компании таких же комсомольских приспособленцев и нравственных уродов, как и он сам, Сергей Лещенко действительно регулярно рисковал собственной жизнью, говоря правду — при президенте Ющенко, при Януковиче, теперь при Порошенко — рассказывая о таких, как Кононенко. С фактажем на руках. И крыть Кононенко нечем. Отсюда — обиженность, злоба и дебильные угрозы. И потеря лица.

«Смотрящий» без авторитета — еще один антирекорд Порошенко и Ко.

Факт: большие деньги за два года сделали из «винницких» и примкнувших к ним киевских коррупционеров «второго эшелона» опасное преступное сообщество. Которое сегодня по цинизму, масштабам совершаемых преступлений, проникновением в госаппарат уже достигло былого могущества донецкой ОПГ «Люкс». События последних месяцев четко показывают: ради положения и денег эти люди готовы на все. Возможно, даже на убийство.

Понимание этого в обществе быстро растет. Гораздо быстрее, чем у пацанов во власти, что «лучше сорок раз по разу, чем ни разу сорок раз».

Кстати, о прибылях.

«Слышал, что Кононенко переживает за мое здоровье. Пусть лучше сфокусируется на собственных рисках. Я как раз обсуждал в Лондоне с некоторыми британскими чиновниками санкции против новых украинских коррупционеров. Понимание того, что пора составлять новый „черный список“, постепенно овладевает умами европейцев» — написал на своей странице в Фейсбук Сергей Лещенко.

Случай с Кононенко — классический: это когда «лучше с умным потерять, чем с дураком найти». Но умных у Порошенко, похоже, и не было.

—

Константин Иванченко, Аргумент, Национальное бюро расследований Украины

Як основний фігурант «чорної каси» Партії регіонів Євген Геллер почувається за нової влади.

У правоохоронців після Майдану не виникло питань до так званого «касира» регіоналів Євгена Геллера, голови бюджетного комітету Верховної Ради за часів Януковича. Чи виникне тепер – після публікації так званої «чорної бухгалтерії» Партії регіонів, де прізвище Геллер Є.Б. миготить частіше від інших? Враховуючи, що на день народження Геллера, свідками якого «Схеми» випадково стали, приходять такі поважні гості, як, наприклад, голова адміністрації президента Порошенка Борис Ложкін. Про це у розслідуванні програми «Схеми», спільного проекту Радіо Свобода і телеканалу «UA:Перший».

10 грудня 2008 року. Донецьк. Новорічний корпоратив футбольного клубу «Шахтар». Тоді за одним столом зібрались олігархи Рінат Ахметов та Вадим Новинський, а також регіонали Віталій Журавський, власник шахт Юхим Звягільський, Борис Колесніков та Євген Геллер. Їхній політичний лідер Віктор Янукович поки на чолі опозиції – а за два роки спільними зусиллями стане президентом.

12 травня 2016 року. Ресторан «Липський особняк». Тут відзначає день народження народний депутат Євген Геллер. Привітати іменинника приїхало багато відомих політиків та бізнесменів. Першим ресторан залишає голова адміністрації президента Порошенка – Борис Ложкін.

Далі йде із застілля співголова групи «Відродження» – Віталій Хомутинник. Бачимо парламентарів від групи «Відродження» Віталія Барвіненка та Василя Гуляєва.

Ось приїхав колишній народний депутат від БЮТ, латифундист Богдан Губський.

Поспішає на свято депутат, хрещений батько Тендерної палати Антон Яценко.

Згодом гості починають розходитись. Свято залишає позафракційний депутат Константиновський, народні депутати від Блоку Петра Порошенка Артур Палатний, Валерій Іщенко, депутати з «Відродження» Олег Кулинич, Антон Кіссе та Олександр Біловол.

Тим часом у вікнах ресторану помічаємо олігарха Коломойського та самого іменинника Євгена Геллера.

Залишаючи ресторан, парасолькою від камери закривається депутат з «Відродження» Андрій Шипко.

Також охоронці ховають за парасолькою і депутата від «Опозиційного блоку» Андрія Кисельова.

Більш говірким виявився депутат «Відродження» Ігор Шкіря «День народження у колеги», – пояснює він.

Та колишній регіонал, до цього б'ютівець, а нині також депутат «Відродження» Валерій Писаренко: «Приїхали друга привітати».

Ближче до ночі на свято повернувся Віталій Хомутинник.

Був на святі у депутата Геллера і вкрай непублічний співвласник групи «Приват» олігарх Геннадій Боголюбов.

Відомий донецький банкір – Сергій Дядечко.

А також екс-губернатор Одеської області Ігор Палиця.

Найдовше з-поміж усіх гостей залишились олігарх Ігор Коломойський та один із головних спонсорів «Опозиційного блоку» олігарх і депутат Вадим Новинський.

Ми запитали у депутата Геллера, що йому подарували впливові гості: «Я по-перше, гостей люблю просто так, тому, чесно кажучи, я навіть не знаю, що подарували».

Як тільки була опублікована «чорна бухгалтерія», «Схеми» запитали у депутата Геллера, чи отримував він гроші, зазначені у документах. «Списки, я вважаю, – інсинуація», – відповів він.

Якщо вірити опублікованим документам, то у 2012 році, у той час, коли Геллер Євген Борисович обіймає посаду голови бюджетного комітету, в оприлюднених документах Геллер з такими ж ініціалами отримує: 400 доларів на переліт, 160 тисяч доларів з позначкою «депутати в коаліцію», 395 тисяч доларів з позначкою «Наша Україна», 500 тисяч доларів із позначкою «ЦВК», 4,9 тисячі доларів із позначкою «аванс п\о», майже мільйон доларів із нерозбірливим призначенням, ще два аванси п\о і два повернення, 70 тисяч доларів з позначкою «Заневський А.П.» (саме таке прізвище мав начальник охорони президента Януковича). Найбільша сума – 1 мільйон 420 тисяч доларів з позначкою «Апостол (Коаліція)».

Журналісти «Схем» запитали у депутата Геллера, чи справжні опубліковані документи: «Я вважаю, що ні. Просто в мене запитання: чому вони спливли через два роки чи через два з половиною роки?»

А ось що він відповів на запитання про існування партійної каси: «Що таке партійна каса? Були внески, які вносили депутати, вносили якісь підприємці, скоріше за все. Але це відображено у балансі, тому що після кожних виборів у ЦВК здавався баланс, скільки грошей витрачалось на кампанію. Я не знаю, хто контролював».

От тільки на сайті Центральної виборчої комісії і сьогодні можна знайти фінансові звіти партій за той 2012 рік. У них Геллер Євген Борисович ставить підпис саме у ролі розпорядника коштів виборчого фонду Партії регіонів.

Розпорядник коштів Партії регіонів після тих виборів став фактично розпорядником бюджету цілої країни – очолив бюджетний комітет Верховної Ради. Депутат Геллер переконує, що його обирала фракція без впливу Януковича.

Одночасно з державною та партійною посадами Євген Геллер – ще й успішний власник бізнесу, який почався з обробки металобрухту, а переріс у багатопрофільну компанію з центром у Донецьку. З приходом Януковича до влади бізнес Геллера – компанія «ТПК Укрсплав» почала активно вигравати державні контракти. І за два роки отримала з бюджету країни 60 мільйонів гривень.

Донецька компанія продовжила перемагати на тендерах і за нової влади, і навіть після початку війни на Донбасі.

Маючи юридичну адресу на окупованій території, фірма Геллера «ТПК Укрсплав» взяла держзамовлень на постачання газу в Маріуполі вже на 8 мільйонів гривень, у тому числі й у 2016 році.

Депутат Геллер так пояснює донецьку реєстрацію компанії: «Я власник акції, але я нею не займаюсь давно. До того ж, вона розташована на території, яка тимчасово не підконтрольна Україні, проте ми сплачуємо податки в Україні. Але в чому проблема? В тому, що ми не можемо поміняти юридичну адресу, тому що компанія займається, в тому числі, кольоровими металами, а це ліцензія. І ліцензію дають на адресу, де містяться виробничі потужності. Тому тут є певні незручності, але однак ми абсолютно українська компанія».

При цьому головний податківець країни Роман Насіров переконує, що компанія, зареєстрована на окупованій території, не може бути українською: «На сьогоднішній день це не може бути українським суб’єктом, зареєстрованим на окупованій території. Ми не можемо навіть собі уявити, щоб якась українська компанія зараз зареєструвалася на окупованій території».

Уже на початку 2016 року «ТПК Укрсплав», юридична адреса якої в Донецьку, виграла тендер на більш як 3 мільйони гривень.

Депутат Геллер переконує, що компанія не має податкової заборгованості: «Ну, я  думаю, що не має. Я не веду господарську діяльність, але мені чомусь здається, що ні».

Маючи бізнес на окупованій території, депутат Євген Геллер живе під Києвом у елітному поселенні Козин.

У розпорядника каси Партії регіонів та українського держбюджету за часів Януковича після Революції гідності становище на політичному небосхилі не особливо погіршилось.

На запити «Схем» до СБУ, ГПУ та МВС із питанням, чи фігурує Євген Борисович Геллер у якихось кримінальних провадженнях, редакція не отримала жодної ствердної відповіді.

Чи виникнуть до Геллера питання у правоохоронців після публікації так званої «чорної каси» Партії регіонів? До НАБУ з цими матеріалами – тільки у ще більшому об’ємі – звернувся колишній перший заступник голови СБУ Віктор Трепак. Депутат Геллер переконує, що з НАБУ до нього поки що не звертались, але він готовий співпрацювати.

12 травня, у день свого народження, Євген Геллер, як і вся депутатська група «Відродження», проголосував за призначення на посаду Генерального прокурора України президентської кандидатури – Юрія Луценка. «Схеми» запитали у депутата, чому він вирішив голосувати саме так.

«Ми зустрілися з Юрієм Віталійовичем. І він нас переконав. Він сказав, що нікому ніяких преференцій не буде. Якщо винен, буде сидіти. Не винен –не буде».

Михайло Ткач, Радіо Свобода, Національне бюро розслідувань України