Телеканал Al Jazeera стверджує, що президент Петро Порошенко виключив екс-керівника адміністрації президента Бориса Ложкіна зі складу Національної інвестиційної ради після того, як телеканал подав запит щодо розслідування відносно продажу United Media Holdings.

Про це Al Jazeera пише у своєму розслідуванні, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Зазначається, ніби Порошенко звільнив Ложкіна за кілька годин після того, як журналісти телеканалу сконтактували з ними щодо розслідування про отримання обома десятків мільйонів доларів від угоди при продажі UMH бізнесмену Сергію Курченку у 2013 році.

Телеканал повідомляє, що австрійські правоохоронці розслідували транзакцію в розмірі 130 мільйонів доларів, яка стала частиною угоди, що, за підозрою, могла бути відмиванням грошей.

«Але згодом вони припинили розслідування, заявивши, що не знайшли жодних доказів того, що гроші були „брудними“, частково через те, що вони не отримали жодної інформації від своїх українських колег», — повідомляє Al Jazeera.

Журналісти зазначають, що отриманий ними документ, нібито показує, що заплачені гроші надійшли з позики, забезпеченої Курченком вкраденими активами.

Телеканал повідомляє, що минулого місяця опублікував розслідування, в якому нібито підтверджується існування кредиту у розмірі 160 млн. доларів США, отриманого Курченком для придбання UMH.

«Курченко виділив 50 млн. доларів США як забезпечення для цього кредиту. Окрім того раніше секретний український судовий вирок, опублікований в січні Al Jazeera, вказує на те, що гроші зберігалися у трьох кіпрських компаніях, що входили до складу величезної кримінальної організації, спрямованої на розкрадання та відмивання 1,5 мільярдів доларів колишнім урядом Януковича», — йдеться у розслідуванні.

«Це означає, що майже третина грошей, отриманих Ложкіним та його інвесторами від продажу, була отримана шахрайським шляхом та має незаконне походження», — додали журналісти.

Автори розслідування уточнюють, що це не означає, що продавці знали про сумнівну заставу для кредиту, отриманого Курченком, але тоді вони мають розповісти, чи була в той час здійснена належна перевірка угоди.

«Аналіз документів з реєстру компаній також показує, що президент Петро Порошенко був акціонером у день продажу, тобто він отримав вигоду від цієї угоди. Цей факт він раніше постійно заперечував», — повідомляється у публікації.

«Аналіз установчих документів кіпрських компаній, зроблений Al Jazeera,  показує, що в день продажу він (Порошенко, — ред) все ще володів своїми акціями через компанію на Британських Віргінських Островах», — повідомляють розслідувачі.

«Отже, якщо він не вийшов заздалегідь із компанії на Британських Віргінських, то в момент продажу Порошенко отримав 15 мільйонів доларів США, потроївши свої початкові інвестиції», — підсумовують в Al Jazeera.

З посиланням на юристку Центру протидії корупції Дарину Каленюк телеканал зазначає, що українські правоохоронці не займаються належним розслідуванням щодо угоди з продажу UMH, бо «генеральний прокурор України ніколи не буде виступати проти бізнесових та політичних інтересів Петра Порошенка».

Також на телеканалі повідомляють, що українські та австрійські прокурори відмовилися коментувати цю історію.

Речник президента заперечив Al Jazeera, що Порошенко володів часткою United Media Holdings на момент продажу, тож не отримував ніяких коштів від цієї угоди.

Повідомляється, що телеканал чекає на коментар Ложкіна.

В адміністрації президента «Українській правді» повідомили, що Порошенко не бере участі в будь-якої комерційній діяльності з моменту обрання президентом у 2014 році.

«Порошенко завжди платив усі податки відповідно до українських законів. Інформація, зазначена у запиті, фактично невірна, оскільки пан Порошенко не володів прямо або побічно будь-якої часткою в United Media Holdings 28 жовтня 2013 року», — зазначили в АП.

«Відповідно, пан Порошенко не отримував ніяких грошей від продажу, зазначеної в вашому запиті, і, таким чином, не може мати податкових зобов'язань у цьому відношенні. Також зверніть увагу, що президент Порошенко не втручається в розслідування, що проводяться правоохоронними органами України», — сказали в президентській адміністрації.

Також «Українська правда» звернулася за коментарем до прес-служби Ложкіна щодо причин його звільнення з посади економічного радника.

В своєму пості у Facebook  Ложкін звітував про свою діяльність у НІР і написав, що збирається зосередитися на власному бізнесі.

«При активному лобіюванні офісу НІР були розроблені і частково або повністю ухвалені важливі для залучення інвестицій законопроекти: про приватизацію, про захист бізнесу („стоп маски-шоу“), про ринок електроенергії, про корпоративних договорах, про міжнародні стандарти фінансової звітності, новий закон про аудиті, про спрощення працевлаштування іноземців, про впровадження стимулюючої ренти для видобутку газу в Україні», — написав він.

Також Ложкін перерахував інші досягнення інвестиційної ради за його участю і додав:

«Офіс НІС продовжує працювати. І, звичайно, завжди може розраховувати на мою експертну підтримку. Я ж зосереджуся на власному бізнесі».

7 лютого повідомлялося, що екс-керівника адміністрації президента Бориса Ложкіна виключили зі складу Національної інвестиційної ради, де він обіймав посаду секретаря.

Раніше повідомлялося, що у 2013 році Борис Ложкін продав «Український медіахолдинг» (UMH) за допомогою фірми, зареєстрованої  на Британських Віргінських островах «фінансисту Сім'ї Віктора Януковича» — Сергію Курченку.

Досі точно не відома офіційна сума договору. За різними оцінками йдеться про 300-400 млн євро.

Пізніше бізнесмен-утікач Сергій Курченко заявив, що Порошенко не сплатив податки від продажу йому  у 2013 році медіа-холдингу UMH group за 400 мільйонів доларів.

Як відомо, 22 березня 2017 року Генпрокуратура оголосила українському олігарху-втікачу Сергію Курченку підозру за вчинення злочинів у банківській галузі.

У травні суд за клопотанням старшого слідчого Генпрокуратури арештував майно Сергія Курченка.

Курченко втік до Росії відразу ж після втечі Віктора Януковича до Росії. В Україні та США проти нього розслідується низка кримінальних справ і застосовуються санкції.

Похоже, в истории еще одного банка украинской мафии поставлена жирная точка. Но разбираться, кто за ним стоял и кормился на построенных на нём схемах, вероятно, предстоит еще очень долго. Конечно, если власти вообще захотят копать глубже.

Адвокат Курченко выходит на сцену

Национальная полиция Одесской области раскрыла хищение денег в «Юнион Стандард Банке» (он же – ЮСБ Банк и Union Standard Bank), сообщило интернет-издание ОЛИГАРХ. Правоохранители изъяли финансовую документацию финучреждения, а вскоре задержали советника главы правления банка и главного управляющего директора. Ранее СМИ сообщали о незаконном завладении топ-менеджерами средств вкладчиков в размере более 100 млн грн.

Обозреватели обратили внимание, что ряд СМИ с днепропетровской «пропиской» (локация тут неслучайна, почему – станет ясно чуть позже) заявили, что непосредственно за аферой стоят нынешние руководители финучреждения Денис Деркач и Фридрих Поллак. Однако, насколько известно, официально эти господа фигурантами дела не являются.

По информации пресс-службы Главного управления Национальной полиции в Одесской области, суд избрал подозреваемым меру пресечения в виде содержания под стражей с возможным внесением залога в размере 40 млн грн каждому.

В то же время, как сообщают источники в СБУ, задержанные за внушительные средства пытались «решить вопрос» об уменьшении размера залога в Одесском апелляционном суде и покинуть СИЗО с помощью денег вкладчиков. Способы решения вопросов такого рода сохранились со времен правления Виктора Януковича – взятка от «правильного» адвоката.

Адвокатом подозреваемых является Денис Бугай. Знатный «решала» подобных вопросов в судах Украины также бывал председателем наблюдательного совета почившего в бозе «Брокбизнесбанка», известен как главный юрист беглого бизнесмена Сергея Курченко, входившего в ближайшее окружение экс-президента Виктора Януковича.

Денис Бугай

В марте 2014 года Бугая обвинили в соучастии в преступлениях Курченко. Генпрокуратура утверждала, что Курченко отмывал средства, и часть из них направлял на финансирование «Беркута», титушек и других преступных бандгруппировок, которые должны были нейтрализовать Майдан. 29 марта Голосеевский райсуд Киева избрал Бугаю меру пресечения в виде содержания под стражей или залог в 140 млн грн. Заместитель генпрокурора Николай Голомша (позже был люстрирован, — ред.) отметил, что Бугай был причастен к финансированию противоправных мер против мирных граждан.
Одно из главных обвинений в «деле Курченко» — хищение 2 миллиардов гривень, выделенных Нацбанком в рамках рефинансирования возглавляемого Бугаем «Брокбизнесбанка» и «Реал Банка». Руководство банка приняло решения о кредитовании аффилированных предприятий. Как установило следствие, большая часть активов была выведена на счета Курченко, что и стало причиной банкротства банка.

Еще одна скандальная история, фигурантом которой является Бугай — это попытка захвата украинских газовых активов российского миллиардера Виктора Вексельберга. Фирма Бугая тогда обслуживала украинскую «дочку» — ООО «ГАЗЭКС Украина», на которой числились все «доли» российского олигарха в облгазах. В итоге топ-менеджер «ГАЗЭКСА» Виталий Демьянюк и Денис Бугай без ведома акционеров попытались сменить собственника газового бизнеса.

Сейчас Денис Бугай представляется уполномоченным адвокатом по решению вопросов с Генпрокуратурой.

Появление в «деле Union Standard Bank» адвоката «младоолигарха» Курченко можно было бы объяснить лишь тем, что он – хороший юрист с большими связями, если бы тень схем «зиц-председателя» Семьи беглого Януковича не падала на банк ранее. На этом нюансе мы остановимся позже. Сейчас немного подробнее о том, чем вызвал этот банк гнев властей.

Подозрительный круговорот «бабла» в очень сжатые сроки

Собственно, подробности разграбления «Юнион Стандард Банка» еще 5 октября живописала в своей статье на «Экономической правде» директор Департамента банковского надзора НБУ Екатерина Рожкова. Чтобы освежить память, процитируем этот текст с некоторыми сокращениями:

Правление Национального банка в срочном порядке принимает решение о выведении с рынка Union Standard Bank.

В субботу в банк заходит Фонд гарантирования вкладов. К чему такая спешка?

24 сентября мы отнесли банк к категории проблемных. Причина звучит формально — «из-за увеличения рисков информационной безопасности». Но за такой формулировкой на самом деле кроется много интересных фактов.

Например – жалоба Министерства энергетики Грузии на невыполнение гарантии на 1 млн долларов, предоставленной Strait Oil and Gas.

Пояснение от Union Standard Bank на это было уникальным – «невстановлені особи, несанкціоновано, втрутившись у роботу електронно-обчислювальної машини (комп’ютеру), що знаходиться у приміщенні ПАТ «ЮСБ БАНК» за адресою: м. Одеса, вул. Гімназична, 21, вчинили злочинні дії щодо надання банківської гарантії від імені ПАТ «ЮСБ БАНК» через систему S.W.I.F.T.».

То есть, в банке непонятно кто подошел к компьютеру и дал гарантии на миллион долларов?

Эти же «невстановлені особи» использовали компьютеры банка для подтверждения гарантий 14 сентября 2014 года, 19 марта и 6 апреля 2015 года.

Национальный банк узнал о таких фактах в конце лета 2015 года и начал свою проверку.

Результатом проверки пробелов в безопасности стало признание банка проблемным и введение куратора НБУ.

Обычно у проблемного банка есть 180 дней на исправление ситуации. В нашем случае от проблемности до неплатежеспособности прошла неделя. Что пошло не так?

Это почти детективная история.

У нас сложилось ощущение работы с двумя разными банками. С одной стороны – менеджмент декларировал о развитии розницы, создании новых продуктов, шла работа по раскрытию конечного бенефициара. Но вот банк поворачивается другой стороной – и мы видим совершенно другую картину.

Итак, 29 сентября. 57% наличных средств Union Standard Bank – 108 млн грн — сконцентрировано в отделении банка по ул. Артема, 50.

30 сентября. 9:00. Сотрудники Главного управления НБУ в Киеве и Киевской области приходят на ул. Артема на проверку отделений. Полтора часа их не пускают в помещения касс.

10:30. За эти полтора часа 50 млн грн отправились из Артемовского отделения Union Standard Bank в Одесское, еще 27 млн грн – во Львовское. В Киеве проверка показала недостачу 410 тысяч гривен. Согласитесь, немаленькая погрешность.

Полдень. Сотрудники Нацбанка в Одессе и Львове проверяют кассы Union Standard Bank. Денег нет.

17:11. По данным проводок 47 млн гривен уехали из Одессы в Харьков, а из Харьковского 12 млн гривен тут же «перекочевали» в Днепропетровск.

Кстати, отделение в Харькове по адресу пр. Ленина 41/43, из которого уехали эти 12 млн грн, сотрудники НБУ так и не нашли. Собственно, как и деньги.

1 октября. НБУ просит Union Standard Bank на 2 октября аккумулировать деньги во Львове, Харькове и Днепропетровске.

2 октября. Требования Национального банка так и не выполнено.

Пятница. Вечер. Правление Национального банка принимает решение о выведении с рынка Union Standard Bank.
Создается впечатление, что десятки миллионов гривен исчезли из банка за какие-то пару дней (если не часов). Впечатление это ложное. Скандал, связанный с кражей сотни миллионов из Union Standard Bank гремел еще осенью прошлого года, о чем свидетельствует расследование наших коллег.

ВИДЕО

http://ntn.ua/ru/products/programs/svidok/news/2014/11/14/15100

Нынешние владельцы банка винили в краже предыдущих. Но, как сказано выше, окончательно деньги растворились лишь месяц назад. Кто их прикарманил – это, надеемся, выяснит следствие. Мы же приступим к странностям в истории этого банка.

Криминальные «авторитеты», прокурорская «крыша» и уголовные дела

Финансовое учреждение, бесславно закончившее свой путь в этом году под именем Union Standard Bank, было основано в Днепропетровске в далеком 1994 году. Тогда оно называлось «Видергебурт», спустя три года сменило название на более удобоваримое – «Технобанк». А в 2004-м стало называться «Финансовый Союз Банк», или, если сокращено, — «ФСБ».

Этой смене вывески предшествовал корпоративный конфликт между акционерами. Президент банка и на то время главный формальный владелец Дмитрий Фоменко заявил, что бывший совладелец учреждения некий Чеченев пытается мошенническим путем отобрать у банка 4,5 млн грн, в то время как последний утверждал, что упомянутые 4,5 млн – его взнос в капитал тогда еще «Технобанка». Но, похоже, после того, как финучреждение превратилось в «ФСБ», сменив де-юре акционеров, Чеченев остался с носом.

Дмитрий Фоменко

Примечательно: сейчас это почти нигде не упоминается, но сей многоликий банк изначально связывали с днепропетровским олигархом «средней руки» Гарегином Арутюновым. Этот человек – родом из 1990-х, в свое время, как утверждают, был партнером влиятельного криминального «авторитета» Нарика (в миру – Александр Петровский). Позже «завязал» с откровенной уголовщиной и перешел под крыло тогда могущественного Павла Лазаренко, после бегства которого из страны стал сотрудничать с Юлией Тимошенко. В 2001-м вступил в партию «Батькивщина», в 2002-м стал депутатом Днепропетровского горсовета от этой политсилы, а в 2007-м прошел в парламент под стягом «Блока Юлии Тимошенко».

Депутатская неприкосновенность оказалась для Арутюнова как нельзя кстати, поскольку уже в 2008 году «ФСБ» стал объектом расследования СБУ.

31 октября того года по результатам оперативной проверки банка «ФСБ» был наложен арест на денежные средства в сумме 35 миллионов гривен, являющиеся частью незаконной операции по противоправному возврату фиктивного НДС, и прошедшие перед этим через «Проминвестбанк». Совместная проверка проводилась силами СБУ и Госфиномониторинга под личным контролем и.о. председателя СБУ Валентина Наливайченко.

«Банк «ФСБ» на протяжении 2007—2008 годов неоднократно проверялся Генеральной прокуратурой Украины, Госфинмониторингом и МВД на предмет проведения операций, подпадающих под законодательство Украины о борьбе с легализацией доходов, полученных преступных путем. Результаты практически всех проверок подтверждают нарушение банком «ФСБ» вышеназванного законодательства», — утверждал источник в НБУ.

По данным Агентства инфраструктуры рынка тогда 60% акций ЗАО «Финансовый Союз Банк» (ФСБ) принадлежал юридическим лицам, контролируемым на тот момент народным депутатом Украины Гарегином Арутюновым. Миноритарными пакетами акций банка ФСБ владели председатель наблюдательного совета банка Дмитрий Фоменко и бывший руководитель управления СБУ по Днепропетровской области Иван Ступак. До этого пакетом акций банка «ФСБ» владел бывший прокурор Днепропетровской области Владимир Шуба, погибший при невыясненных обстоятельствах незадолго до описанных событий.

Гарегин Арутюнов

Спустя некоторое время «ФСБ», чтоб избавиться от шлейфа такой «славы», переименуется в «Екатеринославский коммерческий банк». Но мы пока кратко остановимся на паре знаковых событий в судьбе банка, случившихся в 2008 году.

27 февраля 2008 года, когда расследование против банка было в самом разгаре, произошел взрыв рядом с машиной, в которую садился глава правления «ФСБ» Дмитрий Фоменко. В результате инцидента банкир получил легкие телесные повреждения.

«Единственный аргумент, который объясняет произошедшее — это цепочка событий, которые происходят последние четыре месяца вокруг банка», — отметил Фоменко спустя неделю после взрыва. Он заявил, что после отказа сотрудничать и идти на условия работы куратора одного из банков Донецка, народного депутата (в то время. – прим.) Александра Шепелева, на «Финансовый союз банк» стало осуществляться давление, в том числе якобы и со стороны Генеральной прокуратуры.

Странная история получилась. На руководителя банка, на тот момент входящего в орбиту народного депутата от «Блока Юлии Тимошенко» Арутюнова, якобы устраивает покушение банкир Шепелев, пребывающий тогда в статусе «кошелька» Юлии Владимировны (кстати, в 2008-м на злополучные газовые переговоры с Путиным премьер Тимошенко летала в Москву на личном самолете Шепелева).

Передел сфер политического либо экономического влияния? Замыливание глаз следствию? Честно говоря, у нас нет объяснения случившемуся. Так что тут и далее будем избегать интерпретаций, но постараемся четко изложить факты.

Факт следующий: в 2008-м году, когда взрывали Фоменко и расследовали уголовное дело относительно возглавляемого им банка, часть прямых и опосредованных акционеров «ФСБ» решили влить свои медиа-активы в холдинг одного столичного магната. Холдинг известен как UMH, а магната зовут Борис Ложкин.

«Уши» Ложкина и Курченко
До конца 2008-го, согласно отчету НБУ, акциями тогда еще ЗАО «Финансовый союз банк» номинально владели: страховая компания «Союз» (18,99%), Дмитрий Фоменко (напрямую — 36,86%, опосредованно — 21,38%), Юлия Соседка (напрямую — 17,16%, опосредованно — 38,61%), Елена Соседка-Мишалова (напрямую — 19,61%, опосредованно — 36,16%), Елена Фоменко (напрямую — 2,38% акций опосредованно — 36,85%).

Интернет-издание «Статус» писало, что в 2001 году Дмитрий Фоменко основал промышленно-финансовую группу «Финансовый Союз», в состав которой входили предприятия различных сфер деятельности: угольной, металлургической, агро-промышленной, строительной, пищевой. Его жена Елена якобы активно занималась благотворительной деятельностью. О Юлии Соседке ничего неизвестно, а вот ее сестра Елена — жена Вячеслава Мишалова, который приходится сыном Дмитрию Мишалову — совладельцу группы «Мастер». Несмотря на свой юный возраст (родился 24 сентября 1985 года), Вячеслав — совладелец портала и рекламного интернет-агентства mi6.com.ua, платежной системы UkrMoney.com, интернет-портала I.UA, электронного банка Limonex.com, днепропетровского сайта Gorod.dp.ua и еще ряда порталов и провайдеров (интриги вокруг этой сделки в подробностях живописала газета «Деловая столица»).

В сентябре 2008-го выделенные выше, а также неуказанные ради краткости активы вошли в «Украинский медиа-холдинг» Бориса Ложкина. Совпадение? Вполне возможно.

В июле следующего, 2009-го года, появилось сообщение о том, что Дмитрий Фоменко якобы продал все свои 47,4866% акций ЗАО «Финансовый Союз Банк» неким юрлицам-резидентам. Таким образом, доля каждого из номинальных из акционеров банка стала меньше 10%, что, согласно законодательству, разрешает финучреждению не «светить» своих владельцев. Вскоре банк стал «Екатеринославским коммерческим банком». Рискнем предположить, что реально владельцы «ФСБ» не изменились, а ушли в тень, воспользовавшись юридической лазейкой.

Спустя несколько лет, незадолго до трагических событий Революции достоинства, осенью 2013-го «наш» банк снова всплыл в информационном пространстве. В феврале стало известно, что Дмитрий Фоменко продал «Екатеринославский финансовый банк» (Не странно ли? Ведь де-юре он его уже продал этот банк, но под другим названием, еще за четыре года до этого). Покупателем якобы стал молодой финансист (на тот момент 31 год от роду) донецкого происхождения Евгений Дзюба.

Евгений Дзюба

В середине марта 2013-го банк переименовали в Union Standard Bank и перенесли центральный офис из Днепропетровска в Одессу, из которой он вскоре переехал в стольный град Киев на улицу Артема, 50.

Отметим, что весь 2010 год господин Дзюба трудился советником председателя правления связанного с обслугой Януковича «Радикал Банка», а с 2012-го до момента «покупки» USB числился консультантом ПАО «Екатеринославский коммерческий банк», который вскоре стал Union Standard Bank. То есть, нетрудно предположить, что банк готовили к поглощению «семейными» как минимум за год до того, как таковое произошло.

Примечательно, что приблизительно в тот же период, во второй половине 2013-го совершалась сделка по покупке «Украинского медиа-холдинга» Бориса Ложкина «Восточно-Европейской топливно-энергетической компанией» Сергея Курченко, зиц-председателя «Семьи» Януковича. При этом были поглощены медиа-активы бывших (или всё же не совсем бывших?) владельцев банка.

Как уже сказано выше, уже спустя год после падения режима Януковича деньги из банка вывели под чистую. Причем, под носом у финансовых регуляторов. Совпадение? В отличие от кремлевских пропагандистов, мы выдумывать не будем. Скажем честно: не знаем. Хотя, возможно, что-то вскоре выясним. Так что…

Пётр Романов, Национальное бюро расследований Украины

Інтерпол зняв з міжнародного розшуку близького друга та соратника екс-президента Віктора Януковича Юрія Іванющенка, більш відомого як Юра Єнакієвський.

Про це заявив депутат Сергій Лещенко, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

«Його дружина разом з дітьми живе в Монте-Карло. В Одному з найдорожсих міст Європи. Скоріш за все, Іванющенко теж там, бо звик так жити», — розповів Лещенко.

«Інтерпол змінив статус Іванющенка. Раніше його розшукували для екстрадиції, тепер же просто встановлюють його місце знаходження», — додав депутат.

Він також зазначив, що Іванющенко вживає різноманітних заходів. які допомагають йому вільно пересуватись по всьому світі.

Нагадаємо, що Іванющенко був «сірим кардиналом» Віктора Януковича і відповідав за відносини екс-президента з кримінальним світом. Бандити-"тітушки", які застрелили двох громадян 18 лютого 2014 року на Михайлівській вулиці в Києві, базувалися в офісі Іванющенка на Рильського.

Цій зміни статусу передувало рішення судді Дніпровського суду Києва Чауса. Той, всуперед територіальності, закрив справу Іванющенка та зняв його з розшуку. Він просто взяв і скасував ухвалу на затримання Іванющенка та доставку в суд, винесену Печерським судом, а також постанову слідчого про розшук Іванющенка.

Після цього управління спеціальних розслідувань звернулися до Печерського суду за новою ухвалою про затримання Іванющенка, але суд повним складом... взяв відвід. А потім сплив 6-місячний строк дії ухвали Печерського суду – слідство вдруге звернулося до Печерського суду та ті знову взяли самовідвід. Визначати нову підслідність мав Апеляційний суд Києва, який відмовився це робити. Після чого судді Печерського суду двічі переносили засідання, востаннє – на початку червня. Станом на сьогодні немає рішення суду, яке дозволяло би затримати Іванющенка.

Бажання повернутися до життя на Лазурці, що вимагало зняття його з розшуку Інтерполу, змусило Іванющенка шукати контакти з новою владою. За інформацією Сергія Лещенко, Юра Енакієвський та його люди намагалися вийти на Бориса Ложкіна, Григорія Суркіса та Ігоря Кононенка. Хто саме «вирішив питання» для Іванющенка, може встановити лише слідство. Але є всі підстави вважати, що посередником для реалізації судового рішення судді Чауса був головний неформальний юрист президента Порошенка Олександр Грановський.

Враховуючи статус Іванющенка, тільки наївна людина може повірити, що президент Порошенко був неінформований про системні намагання Юри Єнакіївського зникнути з міжнародного розшуку за допомогою президентського оточення.

Як основний фігурант «чорної каси» Партії регіонів Євген Геллер почувається за нової влади.

У правоохоронців після Майдану не виникло питань до так званого «касира» регіоналів Євгена Геллера, голови бюджетного комітету Верховної Ради за часів Януковича. Чи виникне тепер – після публікації так званої «чорної бухгалтерії» Партії регіонів, де прізвище Геллер Є.Б. миготить частіше від інших? Враховуючи, що на день народження Геллера, свідками якого «Схеми» випадково стали, приходять такі поважні гості, як, наприклад, голова адміністрації президента Порошенка Борис Ложкін. Про це у розслідуванні програми «Схеми», спільного проекту Радіо Свобода і телеканалу «UA:Перший».

10 грудня 2008 року. Донецьк. Новорічний корпоратив футбольного клубу «Шахтар». Тоді за одним столом зібрались олігархи Рінат Ахметов та Вадим Новинський, а також регіонали Віталій Журавський, власник шахт Юхим Звягільський, Борис Колесніков та Євген Геллер. Їхній політичний лідер Віктор Янукович поки на чолі опозиції – а за два роки спільними зусиллями стане президентом.

12 травня 2016 року. Ресторан «Липський особняк». Тут відзначає день народження народний депутат Євген Геллер. Привітати іменинника приїхало багато відомих політиків та бізнесменів. Першим ресторан залишає голова адміністрації президента Порошенка – Борис Ложкін.

Далі йде із застілля співголова групи «Відродження» – Віталій Хомутинник. Бачимо парламентарів від групи «Відродження» Віталія Барвіненка та Василя Гуляєва.

Ось приїхав колишній народний депутат від БЮТ, латифундист Богдан Губський.

Поспішає на свято депутат, хрещений батько Тендерної палати Антон Яценко.

Згодом гості починають розходитись. Свято залишає позафракційний депутат Константиновський, народні депутати від Блоку Петра Порошенка Артур Палатний, Валерій Іщенко, депутати з «Відродження» Олег Кулинич, Антон Кіссе та Олександр Біловол.

Тим часом у вікнах ресторану помічаємо олігарха Коломойського та самого іменинника Євгена Геллера.

Залишаючи ресторан, парасолькою від камери закривається депутат з «Відродження» Андрій Шипко.

Також охоронці ховають за парасолькою і депутата від «Опозиційного блоку» Андрія Кисельова.

Більш говірким виявився депутат «Відродження» Ігор Шкіря «День народження у колеги», – пояснює він.

Та колишній регіонал, до цього б'ютівець, а нині також депутат «Відродження» Валерій Писаренко: «Приїхали друга привітати».

Ближче до ночі на свято повернувся Віталій Хомутинник.

Був на святі у депутата Геллера і вкрай непублічний співвласник групи «Приват» олігарх Геннадій Боголюбов.

Відомий донецький банкір – Сергій Дядечко.

А також екс-губернатор Одеської області Ігор Палиця.

Найдовше з-поміж усіх гостей залишились олігарх Ігор Коломойський та один із головних спонсорів «Опозиційного блоку» олігарх і депутат Вадим Новинський.

Ми запитали у депутата Геллера, що йому подарували впливові гості: «Я по-перше, гостей люблю просто так, тому, чесно кажучи, я навіть не знаю, що подарували».

Як тільки була опублікована «чорна бухгалтерія», «Схеми» запитали у депутата Геллера, чи отримував він гроші, зазначені у документах. «Списки, я вважаю, – інсинуація», – відповів він.

Якщо вірити опублікованим документам, то у 2012 році, у той час, коли Геллер Євген Борисович обіймає посаду голови бюджетного комітету, в оприлюднених документах Геллер з такими ж ініціалами отримує: 400 доларів на переліт, 160 тисяч доларів з позначкою «депутати в коаліцію», 395 тисяч доларів з позначкою «Наша Україна», 500 тисяч доларів із позначкою «ЦВК», 4,9 тисячі доларів із позначкою «аванс п\о», майже мільйон доларів із нерозбірливим призначенням, ще два аванси п\о і два повернення, 70 тисяч доларів з позначкою «Заневський А.П.» (саме таке прізвище мав начальник охорони президента Януковича). Найбільша сума – 1 мільйон 420 тисяч доларів з позначкою «Апостол (Коаліція)».

Журналісти «Схем» запитали у депутата Геллера, чи справжні опубліковані документи: «Я вважаю, що ні. Просто в мене запитання: чому вони спливли через два роки чи через два з половиною роки?»

А ось що він відповів на запитання про існування партійної каси: «Що таке партійна каса? Були внески, які вносили депутати, вносили якісь підприємці, скоріше за все. Але це відображено у балансі, тому що після кожних виборів у ЦВК здавався баланс, скільки грошей витрачалось на кампанію. Я не знаю, хто контролював».

От тільки на сайті Центральної виборчої комісії і сьогодні можна знайти фінансові звіти партій за той 2012 рік. У них Геллер Євген Борисович ставить підпис саме у ролі розпорядника коштів виборчого фонду Партії регіонів.

Розпорядник коштів Партії регіонів після тих виборів став фактично розпорядником бюджету цілої країни – очолив бюджетний комітет Верховної Ради. Депутат Геллер переконує, що його обирала фракція без впливу Януковича.

Одночасно з державною та партійною посадами Євген Геллер – ще й успішний власник бізнесу, який почався з обробки металобрухту, а переріс у багатопрофільну компанію з центром у Донецьку. З приходом Януковича до влади бізнес Геллера – компанія «ТПК Укрсплав» почала активно вигравати державні контракти. І за два роки отримала з бюджету країни 60 мільйонів гривень.

Донецька компанія продовжила перемагати на тендерах і за нової влади, і навіть після початку війни на Донбасі.

Маючи юридичну адресу на окупованій території, фірма Геллера «ТПК Укрсплав» взяла держзамовлень на постачання газу в Маріуполі вже на 8 мільйонів гривень, у тому числі й у 2016 році.

Депутат Геллер так пояснює донецьку реєстрацію компанії: «Я власник акції, але я нею не займаюсь давно. До того ж, вона розташована на території, яка тимчасово не підконтрольна Україні, проте ми сплачуємо податки в Україні. Але в чому проблема? В тому, що ми не можемо поміняти юридичну адресу, тому що компанія займається, в тому числі, кольоровими металами, а це ліцензія. І ліцензію дають на адресу, де містяться виробничі потужності. Тому тут є певні незручності, але однак ми абсолютно українська компанія».

При цьому головний податківець країни Роман Насіров переконує, що компанія, зареєстрована на окупованій території, не може бути українською: «На сьогоднішній день це не може бути українським суб’єктом, зареєстрованим на окупованій території. Ми не можемо навіть собі уявити, щоб якась українська компанія зараз зареєструвалася на окупованій території».

Уже на початку 2016 року «ТПК Укрсплав», юридична адреса якої в Донецьку, виграла тендер на більш як 3 мільйони гривень.

Депутат Геллер переконує, що компанія не має податкової заборгованості: «Ну, я  думаю, що не має. Я не веду господарську діяльність, але мені чомусь здається, що ні».

Маючи бізнес на окупованій території, депутат Євген Геллер живе під Києвом у елітному поселенні Козин.

У розпорядника каси Партії регіонів та українського держбюджету за часів Януковича після Революції гідності становище на політичному небосхилі не особливо погіршилось.

На запити «Схем» до СБУ, ГПУ та МВС із питанням, чи фігурує Євген Борисович Геллер у якихось кримінальних провадженнях, редакція не отримала жодної ствердної відповіді.

Чи виникнуть до Геллера питання у правоохоронців після публікації так званої «чорної каси» Партії регіонів? До НАБУ з цими матеріалами – тільки у ще більшому об’ємі – звернувся колишній перший заступник голови СБУ Віктор Трепак. Депутат Геллер переконує, що з НАБУ до нього поки що не звертались, але він готовий співпрацювати.

12 травня, у день свого народження, Євген Геллер, як і вся депутатська група «Відродження», проголосував за призначення на посаду Генерального прокурора України президентської кандидатури – Юрія Луценка. «Схеми» запитали у депутата, чому він вирішив голосувати саме так.

«Ми зустрілися з Юрієм Віталійовичем. І він нас переконав. Він сказав, що нікому ніяких преференцій не буде. Якщо винен, буде сидіти. Не винен –не буде».

Михайло Ткач, Радіо Свобода, Національне бюро розслідувань України

Самая большая интрига текущего момента это не протухшая «черная книга ПР» и не оффшорный скандал, а… истинная роль Виктора Медведчука. Странно, согласитесь, выглядит, когда все гораздо меньшие по калибру ватники уже давно сидят или получили по морде, а Медведчук, у которого из всей «армии» лишь дура Шилова и старик Нимченко в резерве, ни разу не был ушиблен, вызван на допрос или засвечен в компроматах? А все потому, что его очень удобно предъявлять, если возникает вопрос «а правда, Петр Алексеевич, вы так часто ездите в Марбельи, потому что там вилла Путина по соседству и удобно вести тайные переговоры?».

Интерес к Медведчуку после Евромайдана находился в фоновом режиме и стал формализоваться только в последнее время, после стремительного обмена Савченко на ГРУшников. О котором не знали даже их адвокаты, зато кум Путина выполнил роль публичной отмазки, постановочно отсидев за кремлевским столом.

Нездоровый интерес почувствовали и в АП. И тут же организовали на пресс-конференции правильный вопрос, что делает Медведчук в контактной группе в Минске? На который президент дал заранее срежиссированный ответ: мол, исполнят исключительно одну функцию – освобождение украинских заложников в России и на оккупированных территориях.

Под это дело Порошенко дальше ввернул признание, что Медведчук «дважды координировал отдельные действия с российской стороной». Но «решение принималось во время моего телефонного разговора с Путиным». И добавил, что возвращение Савченко он трижды обсудил по телефону с Путиным, а сам обмен переносили 5 раз.

Сейчас, когда я пишу этот текст, контентщики Банковой внимательно отслеживают реакцию медиа-пространства на слова Пороха о контактах с хуйлом во имя благой цели — спасения украинских граждан. Если прививка не вызовет рецидива, то можно при любом несанкционированном выбросе информации о переговорах президента страны-агрессора и президента страны, чья территория частично оккупирована, ссылаться на гуманитарную необходимость. Или выставлять вперед Медвечука как официальный мост в Мордор.

И тут надо сразу избавиться от целого ряда заблуждений. Например, что Медведчук имеет прямой выход на Путина и как-то на него влияет. В реальности Путин имеет прямой выход на Медведчука, когда он ему нужен для своих целей.

Второй миф, будто Кремль протежировал кума на премьера при Януковиче. На самом деле он исполнял роль раздражителя: именно Янукович, а не рядовой избиратель был целевой аудиторией многочисленный билбордов «Украинского выбора», которые развесил политтехнолог Грановский за деньги, выделенные Медведчуку Глазьевым и Никепеловым из представительских расходов «Роснефти».

Дело в том, что после избрания в феврале 2010 года завгар Витя думал, что российские партнеры его обцелуют и был готов служить им верой и правдой. Но вместо поцелуев, новоизбранного президента Украины просто отымели на Харьковских соглашениях: реальной скидки цены на газ не дали, цена для Украины осталась выше, чем для большинства стран Европы.

Федорович затаил обиду. И приступил к шантажу Москвы якобы евроинтеграцией. Так он выбивал справедливую цена на газ, а Москва в свою очередь не была уверена в том, блефует Хам или не блефует.

Поэтому, весной 2012 году, когда переговорный процесс с Европой, вышел на практическую стадию, из ничего родилось Всеукраинское общественное движение «Украинский выбор». Общественная организация с двумя сопредседателями: экс-глава АП Кучмы — Виктор Медведчук и бывший член Конституционного суда Василий Нимченко (денщик широкого профиля).

Летом 2012-го Путин и Янукович окончательно не сошлись характерами в Крыму. И в тот же вечер, для Хамы был организован концерт — посещение Путиным виллы Медведчука. Вспомним эти кадры http://argumentua.com/novosti/posle-pustoi-vstrechi-s-prezidentom-yanukovichem-putin-pil-shampanskoe-na-roskoshnoi-dache-m.

Хуйло приперся в 12 часов ночи, бабе— цветы, дитю — медведь, уселся за стол, хихикал и обнимался с кумом, и все это под телесъемку Life.news, которая «случайно» попала в Интернет. В Украине тотчас пополз слух, что Путин навязывает Медведчука в премьеры. На самом деле это была раскрутка “Украинского выбора” как откровенно пророссийского движения, которое критикует Виктора Януковича за нежелание вступать в Таможенный союз и требует выполнить предвыборное обещание – предоставить русскому языку статус второго государственного.

Но в Кремле переоценили и Медведчука, и пророссийскость восточных регионов. Раскрошив бюджет, из “Украинского выбора” ушел Грановский — позднее он вынырнул у Фирташа. Затем сбежали почти все, кого Медведчук набрал в первые «жирные» месяцы существования проекта.

К началу лета 2013 года Соглашение с ЕС находилось на финишной стадии согласования. В июле 2013 года Путин попытался послать еще одну сигнальную ракету Януковичу: «Украинский выбор» провел в Киеве конференцию «Православно-славянские ценности — основа цивилизационного выбора Украины», на которой выступил … внезапно появившийся в зале без охраны президент Российской Федерации.

Но радары Партии регионов не распознали сигнал. И в августе 2013 года началась пресловутая торговая война – блокада украинских товаров российской таможней, которая продолжалась до осени 2013 года. А 18 сентября 2013 Кабмин единогласно одобрил Соглашение с ЕС.

После этого в переговоры вступил лично Янукович при посредничестве Юрия Бойко. В ноябре 2013-го они выдавили из Путина уступки и кредит в обмен на отказ подписывать Соглашение с ЕС в Вильнюсе. Это была последняя добыча Хама на президентском посту.

Начался Евромайдан. К Медведчуку в декабре 2013 года под ворота особняка приехал Автомайдан. «Им хочется воевать? Я воевать умею», — написал Виктор Медведчук у себя на странице в Facebook https://www.facebook.com/viktor.medvedchuk/posts/432356590224483. И больше о нем не слышали несколько следующих месяцев.

Он снова возник на первых переговорах с террористами в Донецке в июне 2014 года. Мероприятие называлось «трехсторонняя встреча по реализации мирного плана президента Петра Порошенко». Помимо Медведчука, в ней участвовали Леонид Кучма, Нестор Шуфрич, специальный представитель действующего председателя ОБСЕ Хайди Тальявини, посол РФ в Украине Михаил Зурабов, так называемый премьер-министр “ДНР” Александр Бородай и руководитель движения “Юго-Восток” Олег Царев. Захарченко тогда еще не было в проекте — Донецком правил российский пиарщик Бородай, купивший на гонорары от своего «премьерства» две пиццерии в Москве.

Что характерно: БиБиСи, ссылаясь на отчет ОБСЕ, называла Медведчука представителем террористов. Ссылку на сообщение можно увидеть здесь http://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2014/06/140624_dk_osce_medvedchuk_representative.shtml.

Смена роли Медведчука с представителя боевиков на представителя президента Украины происходила синхронно с нарастанием у Порошенко панического страха за свой рейтинг. Первые месяцы своего президентства Петя почти не скрывал, что часто общается с Путиным. Как на международных встречах (лето 2014-го — в Довиле, во Франции, осенью — в Милане), так и по телефону.

Организатором общения, чаще всего, выступал Борис Ложкин. Сам Ложкин неоднократно встречался с Сурковым в аэропортах Борисполь и Жуляны – в VIP-зонах. На некоторые встречи напрашивался Игорь Кононенко, который пытался перехватить переговорную инициативу на себя.
Порошенко, вопреки многочисленным слухам, Суркова не принимал, поскольку был убежден в причастности того, к публикации статьи в «Комсомолке» о судимости своего отца http://www.kp.ru/daily/26237.4/3119237/ . Статья «Отца президента Украины Петра Порошенко на нары … привела водка» появилась в российской прессе вскоре после того, как в Украине опубликовали информацию, что Сурков причастен к расстрелам на Майдане. Т.е., это была «ответка».

Еще в сентябре 2014 года, уже после Иловайска, Порошенко использовал «звонок недругу» как часть пиара. Многие уже забыли официальные новости об этом. Освежаем память http://joinfo.ua/politic/1000951_Prezident-Poroshenko-Mariupole-pogovoril-Putinim.html «Президент Украины Петр Порошенко во время своей рабочей поездки в город Мариуполь провел телефонные переговоры с президентом Российской Федерации Владимиром Путиным. Об этом указано на сайте официального интернет-представительства президента Украины. Данную информацию также сообщил и официальный представитель главы государства Святослав Цеголко. В пресс-службе Кремля также подтвердили эту информацию.

В ходе переговоров стороны обсудили взаимные действия для поддержки режима прекращения огня на востоке Украины . Помимо этого президенты пришли к договоренности о необходимости мониторинга ситуации на Донбассе со стороны представителей ОБСЕ.

Также поднимался вопрос касательно доставки гуманитарной помощи жителям Донецкой и Луганской области. Также Путин и Порошенко обсудили возможные последствия и результаты для Таможенного Союза после подписания Украиной Соглашения об ассоциации с Европейским Союзом.
Стороны пришли к договоренности о дальнейшем продолжении переговоров. Режим прекращения огня на Донбассе продолжается. 09.09.2014».

Последний раз Петр признался, что имеет контакт с Владимиром раз в две недели в январе 2015 года в интервью Wall Street Journal (читаем тут https://news.mail.ru/politics/20796793/ ). «Территориальная целостность моей страны является абсолютным приоритетом для меня, как и мир, но в то же время, я понимаю, что не существует военного решения этого конфликта», — заявил Порошенко в интервью американскому Wall Street Journal.

Отвечая на вопрос представителя WSJ о том, общается ли он с Владимиром Путиным по поводу ситуации на Украине, Петр Порошенко сказал, что общается с российским президентом «минимум раз в две недели», и что диалог между политиками «абсолютно необходим».

Но после Дебальцево и Минска-2, рейтинг Порошенко упал настолько, что пиарщики просто запретили ему говорить о контактах с Путиным. И теперь каждая утечка информации на эту тему вызывала у президента дрожь. И чем больше была дрожь, тем чаще светился Медведчук в качестве шпионского моста, на котором меняют пленных. И все увереннее чувствовал себя в этом амплуа.

Соответственно, не имея реальной защиты ни в парламенте (из его людей только один Нимченко — депутат от «Оппоблока»), ни в прокуратуре, ни банально силовой, он не боялся проводить сходки своего «Украинского выбора» и примкнувшего к нему движения «Анти-война» Вики Шиловой. Одну такую сходку очень нежно разогнал «Правый сектор» под Львовом на базе отдыха «Чарівні озера», которую построил брат Медведчука Сергей для львовской налоговой. Опять же — разогнали так, что никого даже не толкнули. Не говоря уже, чтобы кнутом по заднице (информация здесь http://antikor.com.ua/articles/97211-ljudi_medvedchuka_pid_ljvovom_zbirajutjsja_na_konferentsiju?search=%EC%E5%E4%E2%E5%E4%F7%F3%EA).

Звездный час Медведчука настал весной этого года, когда на фоне катастрофического падения рейтинга БПП активизировался договорной процесс по Савченко и в рамках Минска (под давлением Меркель и Олланда). В апреле внезапно появляется информация, что российские туристы (заметим — российские!) в марте 2016 года заметили президента Украины Петра Порошенко в аптеке испанского города Марбелья и сфотографировли его в белом «Порше». Эту информацию публикуют почти все СМИ http://apostrophe.com.ua/news/politics/2016-04-15/poroshenko-yakobyi-zasvetilsya-na-otdyihe-v-ispanii-opublikovanyi-foto/55854.

А незадолго до этого в британской «Дэйли Мэйл» появляется другая статья с фотографиями… роскошной виллы Путина, которая тоже находится в Марбельи. «Общая площадь поместья — 18 тысяч квадратных метров, оно расположено в 400 метрах над уровнем моря и в 8 милях от местных пляжей. На прилегающих к особняку террасах разбит виноградник, следить за которым поручено известному виноделу Петеру Сиссеку, а в подвалах дома установлены особые бочки из французского дуба для выдерживания вина».

http://www.dailymail.co.uk/news/article-2902496/Russian-president-Putin-plants-vineyard-Spanish-mansion-produce-one-world-s-expensive-wines.html.

Что любопытно — в марте исполнилась очередная годовщина президентства Путина: во время этой даты он якобы предпочитает ненадолго удаляться из Кремля, чтобы спастись от изобилия поздравлений.

А теперь вспоминаем, что сказал Путин, сидя за столом с родственниками погибших журналистов и Медведчуком — что просьба о помиловании была написана «более чем два месяца назад, а точнее 23 марта». Разумеется, после встречи вдовы и сестры с Виктором Медведчуком, а никак не «российских туристов» с президентом Порошенко в Испании.

Не случайно, наученный горьким опытом, Порошенко начал официально рапортовать, когда он едет в Испанию и даже сообщал, каким рейсом летит http://kp.ua/politics/538297-poroshenko-provel-maiskye-praznyky-na-svoei-vylle-v-yspanyy . Так была дана утечка, что он провел на вилле в Марбельи майские праздники.

Кстати, Кононенко в интервью Наталье Влащенко тоже признался, что на майские был в Испании (ответ тут http://112.ua/interview/dosrochnyh-vyborov-tochno-ne-budet-v-etom-godu-314280.html). Вместе они там были. Мед-пиво пили? Интересно с кем? И связано ли это с обменом Савченко на ГРУшников в годовщину президентства Порошенко, и спешного вызова Медведчука в Москву для «фотосессии»?

Вообще, никто не задумывался о том, почему Порошенко боится информации о контактах с Путиным так же, как оффшорного скандала? Если речь только об обмене заложников, то чего напрягаться? Или речь идет не о заложниках-людях, а о заложниках-капиталах? Российских капиталах, которые кое-кто желает аккуратно забрать или сохранить, и за ценой не постоит.

Очень хорошо укладывается в версию о коммерческой сути тайных переговоров Банковой и Кремля статья о том, что при возможном участии Медведчука переоформляются АЗС «Роснефти». Статью можно прочитать здесь http://www.facenews.ua/articles/2016/305457/.

Тогда выходит, что бывший партнеры по СДПУ(о) Порошенко и Медведчук — теперь делят бизнес по выпуску активов страны-агрессора. Потому как выпускать бизнес может оказаться гораздо выгоднее, чем привлекать иностранные инвестиции.

Тогда выходит, что Медведчук — это шпионский мост в Мордор, на котором не меняют пленных, но и пропускают эшелоны с деньгами по принципу «вход — рубль, выход — 10».

Туко Саламанка, для Национального бюро расследований Украины

Фискальная служба подозревает, что компания «Мегаполис-Украина», которую СМИ связывали с главой администрацией президента Борисом Ложкиным, вывели из-под налогообложения оборот в 2,35 млрд. гривен.

Об этом стало известно из определения Тернопольского горрайонного суда Тернопольской области от 23 октября 2016 года, размещенного в Едином реестре судебных решений, сообщает Национальное бюро расследований Украины.

Согласно судебным материалам, Главное управление фискальной службы в Тернопольской области ведет расследование по факту создания в 2014—2015 годах 16-ти фиктивных компаний для минимизации налогов участниками реального сектора экономики, в частности, компанией «ТК «Мегаполис-Украина» (ч. 2 ст. 205 УК Украины ).

В перечень фирм-прокладок, по версии налоговиков, вошли «Интер-Пром-Сервис», «Ароллан», «Стратагема-Инвест», «Титан-Юг», «МВК Трейд», «Арес-Терминал», «Д- Инсайт», «Алекс Групп», «Лавика», «Аксентий Пром», «Контакт МКС», ​​«Торговля и Дистрибьюция», «Кодос Инвест», «Амкодор», «Северо-Восточная Добывающая Компания».

«Мегаполис-Украина», уверены в фискальной службе,  с целью занижения акцизного налога отразила реализацию табачных изделий некоторым из этих однодневок на сумму 1,212 млрд. гривен. В свою очередь, прокладки в налоговой отчетности подменяли номенклатуру товарно-материальных ценностей.

Кроме того, в расследовании отмечается, что еще более 1 млрд гривен служебные лица «ТК «Мегаполис Украина» с целью избежания налогообложения перечислили под видом возвратной финансовой помощи на фиктивные предприятия «Ароллан»,«Стратагема-Инвест», «Титан-Юг», «Лавика», «Кодос Инвест», «Амкодор», «Северо-Восточная Добывающая Компания».

В фискальной службе выяснили, что вышепереисленные фиктивные компании были созданы за денежное вознаграждение, по местам регистрации отсутствуют, наемных сотрудников, основных фондов и лицензионных складов для торговли табачными изделиями не имеют, по цепи поставки происходит подмена товара. У налоговиков есть и другие доказательства того, что операции между TOB «Мегаполис-Украина» и указанными прокладками не имели реального характера.

«Компании использовались для минимизации налоговых обязательств TOB« Мегаполис-Украина» (г. Тернополь), оборот между которыми в течение 2014—2015 гг. составляет около 2,35 мдрд. гривен», — сказано в материалах дела.

Как ранее писала в своем расследовании «Украинская правда», «Мегаполис-Украина» была основана российской компанией «Мегаполис» и «семьей» экс-президента Виктора Януковича. Авторы статьи утверждали, что сегодня компания единолично контролирует практически весь рынок распространения табачных изделий. В 2014 году «Мегаполис» получил от своей деятельности 1,2 млрд. гривен чистой прибыли. Ее владелец – россиянин Игорь Кесаев, известный производитель оружия для российских вооруженных сил.

Журналисты отметили, что представителем интересов «Мегаполис» в Украине после бегства из страны Януковича стал одесский бизнесмен Борис Кауфман. В распоряжении «Украинской правды» есть документы, в которых глава президентской канцелярии Борис Ложкин называется главным лоббистами интересов «Мегаполис» в Украине.

Народный депутат от Блока Петра Порошенко Сергей Лещенко заявил, что компания главы АП Бориса Ложкина через офшоры продала Сергею Курченко Украинский медиахолдинг, избежав налогообложения в Украине.

Об этом сообщает Национальное бюро расследований Украины.

«В отличие от траста Порошенко, который только-только создан, компания Ложкина на Британских Виргинских островах получила 315 миллионов евро (по нынешний временам — 10 миллиардов гривен!) от подельника Януковича по фамилии Курченко за Украинский медиа-холдинг», — пишет Лещенко у себя в Facebook.

Нардеп отмечает, что пока все обсуждают офшорную компанию Порошенко, без внимания остается намного более скандальная история.

«Эта компания не указана у Ложкина в декларации, а астрономическая сумма не была предметом налогооблажения в Украине. При этом сам документ о принадлежности Ложкину этой фирмы был передан Украине от прокуратуры Австрии, однако Шокин не захотел расследовать это уголовное дело. Вот где настоящий офшор-гейт, который покрывается карманным генпрокурором президента», — заявляет Лещенко.

Ключевым для отечественного бизнеса остается вопрос привлечения иностранных инвестиций. Украинские предприятия ждут иностранных инвесторов, подобно тому, как земля ждет бурных дождевых потоков после продолжительной засухи. Именно эти инвестиционные потоки способны оживить нашу экономику и поднять уровень жизни населения. Пока этих потоков нет. И, конечно, можно это списывать на войну и сложную политическую обстановку, но все же на нашем рынке есть специализированные субъекты, призвание которых в привлечении капиталов в бизнес. Это инвестиционные банкиры и их инвестиционные компании.

Будни инвестбанкира

Давайте посмотрим на их текущую деятельность на примере некогда ведущего инвестбанкира страны Игоря Мазепы и его Concorde Capital. Вынуждены констатировать, что лучи славы инвестиционного банкира давно не греют Мазепу, а вывеска Concorde Capital несколько лет назад снята с крыши престижного бизнес-центра «Парус». Сегодня его все чаще вспоминают в связи с околополитическими скандалами и бизнес-аферами, о которых поговорим дальше.

В 2013 Украинский медиа холдинг был продан Борисом Ложкиным младоолигарху Януковича Сергею Курченко. Сопровождал сделку приближенный к «семье» инвестбанкир Мазепа и его Конкорд. О «чистоте» операции говорит уже сумма продажи, озвученная недавно журналистом Сергеем Лещенко: 460 миллионов долларов. Лидер американской прессы, газета The Washington Post продана приблизительно в тот же период всего за 250 миллионов. Деньги на УМХ были взяты в кредит в государственном Укрексимбанке. И лишь только благодаря недостаточно квалифицированным действиям подчиненных Мазепы по отмыванию этих, некогда государственных, средств через счета в австрийских банках, европейские правоохранители вскрыли эту аферу. Теперь нынешнему главе администрации президента Порошенка задают неудобные вопросы австрийские прокуроры, а Мазепа «заметает следы» в Укрэксимбанке, в которые его недавно назначили на должность члена наблюдательного совета с непонятным объемом полномочий. Достойный пример профессиональной деятельности инвестбанкира.

И это далеко не единственный случай, когда к Игорю Мазепе возникли вопросы у зарубежных правоохранителей. В 2015 году очередной «привет» его Concorde Capital передали из-за океана. Американские власти обвиняют украинцев в том, что они в течение пяти лет воровали корпоративную информацию и использовали ее для торгов на биржах. Сумма «заработка» злоумышленников может достигать 100 миллионов долларов. В деле украинских хакеров фигурирует название компании Concorde Bermuda, офис которой находится в Киеве, в одном здании с Concorde Capital Мазепы. Федеральная комиссия по ценным бумагам США инициировала судебное разбирательство по фактам использования незаконно полученной информации для игры на бирже, в настоящее время иск рассматривается Окружным судом Нью-Джерси. Concorde заявил, что проводит внутреннее расследование. Интересным является тот факт, что в числе взломанных хакерами фигурируют три сервиса дистрибуции пресс-релизов PRNewswire, Marketwired и Business Wire,  принадлежащие корпорации Berkshire Hathaway Уоррена Баффетта. Последний является одним из наиболее известных в мире инвесторов, состояние которого оценивается в 72.7 млрд. долларов США. После таких «дел» инвестбанкира Мазепы, украинский бизнес рискует навсегда потерять доступ к этим капиталам.

Внутренний рынок

Давайте посмотрим на деятельность инвестбанкира Игоря Мазепы внутри страны. Государственная корпорация «Укрспирт» является одним из немногих госпредприятий, представляющих реальную ценность для приватизации. Возможности этого государственного монополиста приносили только «семье» Януковича сотни миллионов в месяц через схемы по продаже «левого» спирта и водки, построенные Юрием Иванющенко. Ни Януковича, ни Иванющенко там уже нет, а вот схемы работают. Вхожий в высшие властные круги Игорь Мазепа, сегодня поставил на их место Романа Иванюка. Иванюк вплоть до своего назначения в «Укрспирт» работал на должности управляющего директора в компании Мазепы Concorde Capital. Там же трудился когда-то и нынешний глава Государственной фискальной службы Роман Насиров. Налоговики традиционно «крышуют» производство нелегальной водки, упорно пытаясь убедить общество в том, что борются с теневым рынком алкоголя. В 2013—2014 Насиров занимал должность заместителя главы правления «Государственной продовольственно-зерновой корпорации» и не понаслышке знаком со схемами производства контрафактного спирта, сырьем которому служит именно зерно. Кстати, Госфининспекция летом 2015 сообщила о выявлении в ГПЗКУ финансовых нарушений на сумму в 500 млн. грн в период работы в ней Насирова. «Укрспирт» все еще не приватизирован, а значит схемы приносят государственным управленцам — ставленникам Игоря Мазепы – многомилионные теневые доходы. Наверняка они щедро благодарят за это «ведущего инвестбанкира страны».

Игорь Мазепа не брезгует зарабатывать и на войне. Причем он не просто наживается на распиливании бюджета, подобно многим чиновникам. Нет, все гораздо циничнее. Он создал платежную систему, позволяющую финансировать боевиков ДНР/ЛНР. Об этом недавно сообщили журналисты канала «2+2», которые провели журналистское расследование на эту тему. Игорь Мазепа через свою компанию «ОМП-2013» владеет сетью мобильных терминалов, работающих на оккупированных территориях Донецкой и Луганской областей. Эти терминалы фактически заменяют сепаратистам системы безналичных банковских платежей, которые сегодня недоступны на этих территориях вне закона. Сеть терминалов TYME (раннее известная под российским брендом QIWI) позволяет переводить средства обезличенным адресатам, которые идентифицируются лишь по номеру мобильного телефона. Беспрецедентный пример либерализма, недоступный ни одной банковской системе. За это его и ценят боевики. Факты использования ними QIWI для своих целей неоднократно фиксировала Служба безопасности Украины. В августе 2014 года СБУ и МВД провели обыски в офисе платежной системы, арестовав ее счета в банках. Силовики заявили, что компания «неправомерно использовала электронные деньги», систематически переводя средства на электронные кошельки и другие счета, которые принадлежат сепаратистам. В январе 2015 года СБУ было заблокировано более 250 платежных терминалов, которые предприниматели предоставляли террористам. За право работать на оккупированных территориях «министерствам госбезопасности» «народных республик» платился 15% «налог». Вот такой вот «инвестиционный» и «инновационный» бизнес Игоря Мазепы.

Таков портрет Игоря Мазепы, одного из лидеров инвестиционной отрасли, от которой сейчас зависит будущее украинского бизнеса, а значит и будущее украинского государства. Некогда известный инвестиционный банкир на деле оказался мафиози, организатором «грязных» схем, которыми активно интересуются иностранные правоохранители, мошенником, зарабатывающим на украденных хакерами данных, «смотрящим» за незаконными финансовыми потоками государственных предприятий, создателем схем финансирования террористов ДНР/ЛНР. Очевидно, что пока у руля отрасли стоят такие люди, украинский бизнес еще долгое время обречен будет страдать от инвестиционного голода. А перспективы светлого будущего в гармонии с Европой в очередной раз для украинцев откладываются.

Игорь Тетерук, Национальное бюро расследований Украины

Заявивши публічно про продаж свого бізнесу за сотні мільйонів доларів, права рука Порошенка не вказав у річній декларації очікуваних доходів від цієї оборудки. Глава адміністрації президента, який закликає усіх жити по-новому, використав, щоб не сплачувати податки в Україні, багатоступеневу схему з офшорних компаній. Отримавши від продажу бізнесу “гроші Курченка”, пан Ложкін мав би тепер довести, що ці гроші не здобуті злочинним шляхом, а купівля-продаж бізнесу не були їх легалізацією.

“Я завжди хотів стати мільярдером. І я ним стану” — ці слова належать теперішньому главі адміністрації президента Борису Ложкіну, правій руці президента Петра Порошенка. Він сказав це в інтерв’ю журналістам 7 червня 2013 року.

Психологи кажуть, що інколи бажання стати багатим штовхає людей на вкрай необдумані вчинки.

Боря, Боря, що ж ти накоїв?

І ось рівно через тринадцять днів, 20 червня 2013 року інформаційний простір України облетіла сенсаційна новина: засновник та власник другого за величиною українського медіахолдингу Борис Ложкін продає справу всього свого життя. Покупець — одіозний олігарх, якому подобалося, коли його називали “вун­деркіндом”, Сергій Курченко. Якою була ціна продажу? Прямих даних немає. Але, зіставляючи свідчення Курченка і Ложкіна, можна зрозуміти, про що йдеться. Ось в одному з інтерв’ю Ложкіна питають:
— У квітні цього року ви говорили, що оцінюєте свій бізнес в 450 — 500 мільйонів доларів...

І він відповість так:

— Можу сказати, що моє уявлення про оцінку компанії виявилось достатньо близьким до того, якою була сума угоди.

Себто, Ложкін натякав, що от­римав від продажу майже 400, а за експертними оцінками, близьку до 340 мільйонів доларів суму.

Інша сторона договору купівлі-продажу, тодішній олігарх “Сі­м’ї” Курченко, у ті дні теж висловився з цього приводу. Розмовляючи з ним, журналіст із здивуванням зазначає, що пан Курченко витратив на придбання у поточ­ному році майже мільярд доларів. Курченко не погоджується, він починає перераховувати свої покупки і називає вголос їх ціну. Коли йдеться про бізнес Лож­кіна, Курченко, описуючи опе­рації з ним, підсумовує: “Отож, Український медіа холдинг — близько 170 мільйонів доларів”.

Зіставивши свідчення покупця і продавця, отримуємо суму від 170 до 340 мільйонів доларів. Угоду про продаж підписано у середині 2013 року і завершено наприкінці цього ж року — це підтвердили обидві сторони.

Таким чином, продаж відбувся, гроші сплачено. І якби це була стандартна угода між двома підприємцями, ми б ніколи не ворушили минулого. Однак Ложкін сьогодні — глава адміністрації президента. Того президента, який оголосив новий курс — на життя в новій країні. Чесній, прозорій, некорумпованій. Де всі платять податки.

Чи заплатив Борис Ложкін, права рука президента, податки із доходів в описаних операціях? Офіційним шляхом отримуємо на підставі запиту декларацію пана Ложкіна. І — подиву немає меж: у декларації не вказано очікуваних доходів із продажу. На наше прохання офіційно прокоментувати угоду із продажу пан Ложкін не відповів, мабуть, не чекав, що у когось таке запитання виникне.

Це дає підстави зробити два при­пущення, і кожне із них, мабуть, буде неприємним для пана Ложкіна. Перше: нинішній глава адміністраціїї президента, використовуючи певну схему, зумів уникнути сплати в Україні сотень мільйонів гривень прибуткового податку. Або… Борис Ложкін не отримував доходів від продажу, а лише напускав туману в очі людям, щоб приховати якусь схему легалізації доходів Курченка, здобутих ним у сумнівний спосіб.

“Это одна из крупнейших и масштабных сделок на украин­ском рынке”, “соглашение с UMH является образцом европейских и даже мировых стандартов”, “публичность сделки говорит о ее прозрачности и честности”. Так розхвалювали угоду Ложкіна і Курченка видання, які ще донедавна належали Ложкіну.

Отже, що ж насправді може критися за цією, на перший погляд, начебто блискучою угодою між Ложкіним і Курченком? Ми спробували розібратися, чи справ­ді ця угода була такою “про­зорою та публічною”, як її описували у матеріалах з ознаками замовності, і яким чином успішне завершення цієї угоди позначилося на майновому стані одного з найвищих посадовців держави та, головне, на сумі сплаченого ним прибуткового податку.

Схеми Бориса Ложкіна

Яке продовження мала історія “блискучої угоди”? Скажемо відверто, не дуже приємне принаймні для однієї її сторони. 23 квіт­ня цього року Курченка оголошено у міжнародний розшук.

19 травня 2014 року СБУ офіційно заявляє, що “викрито факти безпосередньої причетності С. Курченка до реалізації злочинних механізмів придбання на користь фінансово-промислової групи “ВЕТЕК” (Курченка) медіа-ресурсу “UMH group” (ТзОВ “Ук­раїнський медіа холдинг”)”.

Офіційно СБУ пише, що викрила “злочинні механізми” в угоді Курченка — Ложкіна, застосовані “злочинною організацією”.

О, це вже дуже цікаво. Якщо покупець Курченко, на думку слідчих СБУ, використовувв незаконні, дослівно “злочині схеми”, купуючи бізнес Ложкіна, то напрошується запитання: а ким у цій ситуації був сам Ложкін — жертвою Курченка чи його спільником?

СБУ не встигла дати відповідь — 10 червня 2014 року Ложкін застрибує у крісло глави адміністрації президента. Зрозуміло, допитати його і з’ясувати роль в оборудках Курченка слідчим СБУ стає важче — культура у нас, знаєте, така політична, бояться правоохоронці чіпати владоможців з Банкової.

А дарма. Втім, поки СБУ збирається з думками, спробуємо поглиблено проаналізувати угоду Ложкіна — Курченка, пересвідчитися, чи Борис Ложкін, який займає високе крісло в найвищих коридорах влади, має підстави вважати, що він чистий перед законом.

У повідомленні СБУ предмет купівлі-продажу визначено так: товариство з обмеженою відповідальністю “Український медіа холдинг”. Відразу дозволимо собі зазначити — це помилка. Простий аналіз даних державного реєстру засвідчує, що власник 99,9% цього підприємства давненько не змінювався.

Якщо проглянути установчі документи цієї начебто компанії Ложкіна, то його контрольний пакет там знайти годі. На початок 2013-го йому належало аж 0,015% цієї компанії. Хоча сам він стверджував, що контролює підприємства, які видавали на території України злегка адаптовані до місцевих реалій версії великих російських газет, переповнених, за оцінкою медіадослідників, не­офі­ційною політичною рекла­мою людей режиму Януковича. А ще — декілька радіостанцій та інтереси в інтер­неті.

Утім, це деталі. Адже нас цікавить, яким чином Ложкін контролював роботу Українського медіа холдингу, не будучи, згідно з даними держреєстру, його безпосереднім власником? Тижні напруженої роботи — і ми встановили це. Отже, в Україні управління медіаактивами Ложкіна здійснювалось декількома українськими компаніями, які майже стовідсотково належали компанії United Media Holding N.V., зареєстрованій у Нідерландах. Оцю компанію, там, у Нідерландах, очолював сам Ложкін, хоча лише як найманий директор. А єдиним власником голландської компанії було кіпрське підприємство UMH Group Public Limіted.

І тут починаються перші загадки: прізвища справжніх власників кіпрської компанії покриті таємницею. Остання відкрита ін­формація про перелік акціонерів кіпрської компанії датована 22 серпням 2011 року. Тоді основним акціонером з контрольною часткою понад 60% була компанія з Британських Віргінських островів під назвою Integrity International Holding Limited. Решта дрібних пакетів акцій була розділена між іншими компаніями, зареєстрованими на Кіпрі, Британських Віргінських островах та іншими.

Примітно те, що серед акціо­не­рів і цієї кіпрської компанії сам Борис Ложкін не фігурував, що дає підстави припустити: “зас­новник і власник UMH Group” реалізовував свої права власника по-іншому. Як? Дуже просто — через компанію, яка заснована на Британських Віргінських островах. Де це? У Карибському мо­рі, серед тропічної зелені. Чому там? Це елементарно — спе­цифікою цього тропічного архі­пелагу та водночас одного з найбільш популяр­них серед любителів “чорної готівки” офшору є можливість реєструвати компанії з анонімними власниками, з’я­сувати імена яких практично неможливо, якщо ви не американське Федеральне бюро розслідувань (ФБР).

Ложкін і фатум

Усе, мабуть, так і залишилось би таємницею за сімома замками, та Борису Ложкіну трішечки не пощастило — вперше. На початку 2013 року Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів оприлюднив базу даних влас­ників офшорів. За даними сайта offsho­releaks.icij.org , серед власників вір­гінської компанії Integrity Inter­national Holding Limited фігурує саме Борис Ложкін. Себто саме він, майбутній глава адміністрації президента України, зробив гаванню для своїх гроши­ків заморський острів. І мотив тут міг бути лише один — на офшорних островах з прибутків із-за кордону не платять податків.

Отже, хитромудра схема, яку вибудував Ложкін, виглядала так. Він стає співвласником компанії на Британських Віргінських островах, вона встановлює контроль над кіпрським UMH Group, кіпрське підприємство, своєю чергою, заснувало компанію у Нідерландах. А вже нідерландське підприємство контролювало підприємства в Україні.

Навіщо така складна схема? Мовою юристів це називається створенням такої схеми, яка давала змогу “консолідовувати дохід” там, де податки з прибутку були або мінімальні, або їх не потрібно було сплачувати узагалі.

У вересні 2011 року акціонери кіпрської компанії вирішили скористатися улюбленим інструментом українських бізнесменів, чиновників та депутатів, які соромляться афішувати свої імена як власників офшорних компаній. Йдеться про залучення так званих номінальних акціонерів — громадян Кіпру, які за символічну плату фігурують в усіх офіційних реєстрах замість реальних власників, при цьому позбавлені можливості самостійно розпоряджатися акціями чи управляти компанією. Цікаво, що приблизно в той самий час ключова в Україні управляюча компанія холдингу проводить реорганізацію, перетворюючись з акціонерного товариства в товариство з обмеженою відповідальністю — форму ведення бізнесу, яка не вимагає опублікування фінансово-господарської звітності. Ймо­вірно, що зміна організаційної форми в Україні та залучення “підставних” акціонерів на Кіпрі мали ту саму мету – зробити діяльність компаній менш публічною та мінімізувати доступ до фінансового стану компаній.

На той час бізнес Ложкіна починають притискати кредити, час до сплати яких настає.

Ось такого “офшорного спрута”, за інформацією з бази даних offshoreleaks, вибудував глава адміністрації президента Борис Ложкін на екзотичних островах у Карибському морі.

Так от, починаючи з вересня 2011 року, офіційно власниками другої за розмірами медіакомпанії в Україні стали “домогосподарки” та “вчителі” з екзотичними для вуха українця грецькими іменами. За логікою, саме вони мали б отримати гроші від Кур­ченка, якщо Ложкін сказав правду і дійсно все майно Україн­ського медіа холдингу змінило власника.

Але, як можна судити, місцеві кіпріоти в оборудках Ложкіна — лише “для меблів”. І зрозуміло, що Борис Ложкін та його партнери не переставали володіти холдингом аж до моменту його продажу у 2013 році. Інакше він би просто нічого не продав.

І ось червень 2013 року, з’являється офіційна інформація про купівлю холдингу на користь фінансово-промислової групи “ВЕТЕК” ще тоді олігарха Сергія Курченка.

Які ж зміни відбуваються у персональному складі власників холдингу внаслідок продажу? А ніякі. Майже ніякі. Українські компанії, які здійснюють управління холдингом в Україні, далі на 99% контролює голландська United Media Holding.

Ніяких суттєвих змін не зазнає і структура власності нідерландської компанії. Декоративні акціонери-кіпріоти надалі значаться в реєстрі компаній Кіпру. З цього випливає, що дійсна зміна реальних власників відбулася на рівні “підводної” частини айсберга під назвою УМХ.

Де? А все там-таки, на далеких екзотичних островах.

Як це стало відомо? Мабуть, тому, що Ложкіну в цей час не пощастило вдруге — більше деталей його угоди з Курченком вдалось довідатися через недбалість клерків офісу олігарха. Вони не дуже сумлінно замітали сліди в лютому 2014 року, і людям з “Канцелярської сотні” у дні революції вдалося знайти ці­кавий документ, завдяки якому можна ще краще зрозуміти ха­рактер гучної угоди. Цей документ, який, вочевидь, готували особисто для Курченка, розповідає про те, що ключова операція з продажу бізнесу Ложкіна по­винна відбутися між двома ком­паніями — “Інтегріті” як продавцем і “Тріладо” як покупцем. Обидві зареєстровані на Бри­танських Віргінських островах. Ми не відкидаємо, що назва покупця була лише одним із варіантів в угоді купівлі-продажу, однак інші зібрані нами дані підтверджують, що операція в ці­лому проходила за планом, викладеним у цьому документі.

Таким чином, усе вказує на те, що зміна власників у бізнесі Ложкіна відбулася за класичною схемою, яку використовують для “оптимізації податків”, — один вір­гінський офшор з острова Тро­тола, контрольований Ложкіним та його партнерами, продав ін­шо­му віргінському офшору з острова Тротола, контрольованому Кур­чен­ком, контрольний пакет акцій над усією кіпріотсько-голландсько-українською вертикаллю УМХ.

Зіставивши дані з різних джерел, ми спробували реконструювати схему, яка могла допомогти нинішньому главі Адміністрації Президента Борису Ложкіну не платити податків на сотні мільйонів гривень з угоди з одіозним Курченком. Однак не звільнила від необхідності зазначати в декларації про особисті доходи достовірні дані.

Що приховує Ложкін?

Фінансова частина цієї операції цікавить нас ще більше у світлі цілей, поставлених на початку розслідування. Отже, ціна продажу, за словами Курченка і Ложкіна, коливалася від 170 до 340 мільйонів доларів.

За словами самого Ложкіна, половину цієї суми акціонери отримали наприкінці червня 2013 року, друга половина повин­на була надійти не пізніше як у першому кварталі 2014 року. Однак 5 листопада 2013 року було оголошено про дострокове завершення угоди з продажу і виконання усіх фінансових зобов’язань. Це означало, що фінансові зобов’язання перед попередніми акціонерами на суму з багатьма нулями в доларах виконано повністю і вчасно.

Здавалось би, така безпреце­дентно успішна фінансова операція повинна була істотним чином вплинути на майновий стан людини, яка позиціонувала себе як головний власник та акціонер холдингу. Зробити його нарешті мільярдером, як він мріяв. Однак декларація про доходи за 2013 рік, яку оприлюднив глава адміністрації президента невдовзі після призначення, дає підстави сумніватися, що Ложкін належить до числа тих акціонерів, яким вдалось збагатитися від цієї угоди. Принаймні офіційно. Інакше важко пояснити, чому немає ніяких причинно-наслідкових зв’язків між доходами із продажу бізнесу на сотні мільйонів доларів і матеріальним станом Ложкіна.

На особливу увагу заслуговує те, що декларацію подано за весь 2013 рік, тобто вона мала б охопити період, протягом якого Борис Євгенович був акціонером холдингу, та період, коли він перестав ним бути, а отже, мав би стати власником коштів або іншого майна, отриманих від продажу.

Що ж ми бачимо натомість? На фоні скрупульозного та деталізованого опису корпоративних прав членів сім’ї у статутному капіталі різних товариств виявляється, що у 2013 році теперішній глава адміністрації володів лише часткою в розмірі 2,8 тис. гривень одного із товариств, яка була продана структурам Курченка ще в жовтні минулого року. Жодних інших корпоративних прав Ложкін-чиновник не задекларував, хоча декларація містить для цього спеціальну графу, де повинні бути відображені відомості про усі акції, внески у статутний капітал товариств, у тому числі тих, що містяться за межами України.

А проте у декларації Ложкіна нема навіть згадки про будь-які доходи, отримані за межами Ук­раїни, чи володіння частками закордонних підприємств.

Шукаємо далі слід сотень мільйонів, які мали б надійти за холдинг. Показані в декларації дохід, кошти на банківських рахунках сумарно не перевищують 2,5 мільйона гривень. Звичайно, завжди можна сказати, що гроші, отримані за свою частину акцій, уже були витрачені, але тоді постає питання: на що? Нерухомості в районі Кенсінгтон-Гарден, океанської яхти або приватного суперджета серед задекларованого майна немає.

Журналіст сайту forbеs.ua, який аналізував декларацію Ложкіна, припускає, що грошей від продажу медіахолдингу, мовляв, і не повинно бути в декларації, адже продавцем та отримувачем грошей міг виступати не Ложкін, а котрась із юридичних осіб. Гаразд, версія має право на існування. Але вона містить логічну помилку, неприпустиму для видань типу “Форбс”: якщо гроші отримав не Ложкін безпосередньо, а компанія на островах, яку він заснував, то чому в його декларації як глави адміністрації президента не зазначено найменування цих компаній та їх акціонерів, фінансові зобов’язання перед якими, за словами самого Ложкіна, були виконані повністю ще в листопаді минулого року?

У правовій системі жодної країни світу не передбачено компаній, кінцевими власниками яких не є фізичні особи, незалежно від довжини ланцюжка проміжних власників. Будь-яка компанія не може існувати сама по собі, у повітрі, завжди існують її явні або анонімні кінцеві власники, які повинні бути, так би мовити, живими людьми.

Останні десять років Борис Ложкін позиціонував себе у публічному просторі як засновник та власник холдингу, в тому числі через медіа, якими він управляв як керівник холдингу. Тому логічно припустити, що саме він мав би бути серед акціонерів віргінської компанії-продавця. І офіційні дані сайту offsho­releaks це підтверджують.

Чому ж тоді глава адміністрації президента не вказав усі свої корпоративні права у декларації про майно українського чиновни­ка, якими він мав би володіти до моменту продажу холдингу та, можливо, після цього продажу? Чому не зазначив, що є (був) власником підприємства на екзотичному острові? А мав це зробити обов’язково — тим більше, беручи до уваги вимоги нового антикорупційного законодавства та люстрацію, яка наближається. Чому не вчинив так, як це, до речі, сумлінно зробив його безпосередній керівник, Петро Порошенко?

Ложкін не наважився говорити. Мабуть, боїться, що кожне сказане слово може бути використане слідчими проти нього.

А відповіді тут може бути лише дві. Перша: заповнюючи декларацію, Борис Ложкін свідомо замовчав той факт, що є власником компанії на далеких островах. І це — фатальна помилка чиновника у країні, де діє закон. Навіть в Україні, згідно з новим антикорупційним законодавством, недостовірно заповнена декларація, щоб щось приховати, для чиновника такого рівня — безумовна відставка з ганьбою. Якщо глава Адміністрації Президента приховує свою власність, свої доходи, не сплачує податків — це вирок і йому, і його роботодавцеві, і усім їхнім закликам до чесного життя. Якщо ж Ложкін не помилився, доходу з продажу компанії в Україні не отримував — тоді він просто маленький брехун, а актуальним стає інше запитання: якщо не він, то хто ж є цими казково багатими акціонерами компаній, на рахунки яких було переказано близько 340 мільйонів доларів? Може, карибські аборигени, кіпрські номінали чи українські менеджери вищої ланки управління? І основне, яке походження цих грошей? Чи означає маленька неправда Бориса Ложкіна у його декларації те, що він співучасник “злочинної схеми”, яку, за твердженням слідчих СБУ, реалізував Курченко? І чому СБУ пов’язала угоду Курченка — Ложкіна з махінаціями “злочинної організації” у “банківській сфері”?

Ми знайшли відповіді на частину цих запитань. І вони — приголомшливі.

Олексій Малярчук, Ігор Починок, expres.ua, Національне бюро розслідувань України

Когда я впервые написал об уголовном деле в Австрии в отношении главы администрации президента Борис Ложкин, сам фигурант сказал, что ничего не знает – и к нему никто не обращался с какими-либо вопросами.

Однако сегодня, в выходной день, Борис Ложкин провел встречу именно с австрийскими журналистами. Как он сам написал, говорили о борьбе с коррупцией и поддержке Запада. Забавно то, что как раз на этом самом Западе сложно представить, чтобы глава администрации президента уже несколько недель делал вид, что ничего не происходит – а сам находился под следствием в отмывании денег.

На самом деле, конечно же, дело против Ложкина есть. И за последние недели мне удалось выяснить подробности этого уголовного производства. Кроме Ложкина, в нем также фигурирует действующий народный депутат Григорий Шверк (фракция БПП), который до недавнего времени был членом Нацсовета по телевидению и радиовещанию.

Запрос Министерства юстиции Австрии был подписан Йоганнесом Мартетшлегером и направлен в Украину 5 августа 2015 года.

«Центральная прокуратура по борьбе с экономической преступностью и коррупцией ведет следствие в уголовном деле против Бориса Ложкина, Григория Шверка и Светланы Шиян по подозрению в отмывании денег параграф 165, абзацы 2 и 4 Уголовного кодекса Австрии», – сказано в запросе Минюста Австрии, направленном в Украину.

Ложкин, Шверк и Шиян фигурируют в уголовном деле как лица, имеющие права подписи в компании INTEGRITY INTERNATIONAL HOLDINGS LTD, зарегистрированной на Британских Виргинских островах.

В основе уголовного дела лежит транзакция от 4 ноября 2013 года. В этот день «...был осуществлен перевод или дано поручение неизвестным преступникам провести перевод денег на сумму 130 миллионов 520 тысяч долларов с банковского счета в Латвии, принадлежащего фирме TREJOLI BUSINESS LTD (Британские Виргинские острова) на банковский счет компании INTEGRITY INTERNATIONAL HOLDINGS LTD, который был открыт в австрийском Raiffeisen Bank International AG».

Поскольку невообразимая сумма денег с оффшора на оффшор прошла через счет в Австрии, эта страна и открыла уголовное производство. Оно касается переоформления собственности на медиа-империю Ложкина UMH, которая была продана «кошельку Януковича», сбежавшему недоолигарху Сергею Курченко.

Согласно материалам дела, фирма Курченко VETEK MEDIA INVEST LLC приобрела в сентябре 2013 года у компании TREJOLI BUSINESS LTD все доли в фирме TRILADO ENTERPRICES INC (Британские Виргинские острова) за 160 миллионов долларов.

4 ноября 2013 года сумма от продажи была направлена на латышский банковский счет фирмы TREJOLI BUSINESS LTD. В тот же день с этого банковского счета было направлено 130 миллионов долларов на австрийский банковский счет компании INTEGRITY INTERNATIONAL HOLDINGS LTD в Raiffeisen Bank.

Австрийцы открыли уголовное дело, будучи информированы правоохранителями Украины о том, что у нас ведется следствие против Курченко и руководителей компании «ВЕТЕК». В связи с чем финразведка из Вены пришла к выводу, что перемещение девятизначных сумм от Курченко сперва на один, а затем на другой оффшор может быть отмыванием денег. Правда, Австрия и предположить не могла, что своей щепетильностью напала на след действующего главы администрации президента Украины.

«Просим сообщить прокуратуре Австрии, ведет ли Генеральная прокуратура Украины производства против Бориса Ложкина, Григория Шверка и Светланы Шиян», – сказано в обращении Министерства юстиции Австрии, направленном в Генпрокуратуру Украины.

Тут же в материалах дела фигурирует общая стоимость, заплаченная Курченко за активы Ложкина и его партнеров.

«За указанный период было поступлений на сумму 314 миллионов евро и переводов на сумму 315 миллионов евро. Эти транзакции были осуществлены исключительно между оффшорными компаниями, в которых невозможно определить действительной коммерческой деятельности», – сказано в запросе Минюста Австрии.

Когда следствие увидело подозрительное движение средств, оно начало выяснять, кому принадлежит фирма INTEGRITY INTERNATIONAL HOLDINGS LTD. В предоставленных Raiffeisen Bank документах видно, что полномочия по этому счету этой компании имеет Борис Ложкин, а право подписи им передано Григорию Шверку и Светлане Шиян.

Именно Ложкин является мажоритарным акционером этой компании – ему принадлежит 71 процент акций. Кроме того, ее миноритарными совладельцами являются бывший депутат от блока Тимошенко Алексей Логвиненко, предприниматель Анатолий Бурбеза, упоминавшийся уже Григорий Шверк.

Мне также удалось достать сертификат о создании и распределении долей в этой фирме с Британских Виргинских островов.

Регистрационные данные компании INTEGRITY INTERNATIONAL HOLDINGS LTD такие:

Offices of Aleman, Cordero, Galindo and Lee Trust (BVI) Ltd,

p.o. box 3175 Road Town,

British Virgin Island

Материалы для уголовного дела были собраны инспектором-криминалистом Томасом Патеком из Finance Intelligence Unit при Федеральном уголовном ведомстве Федерального министерства внутренних дел Австрии и переданы 25 марта 2015 года в органы прокуратуры Маттиасу Пуркарту (Центральная прокуратура по борьбе с экономическими преступлениями и коррупцией).

Выявление австрийскими правоохранителями документально подтвержденного перемещения астрономических сумм от Курченко к Ложкину (315 миллионов евро) являются поводом проверить, все ли налоги были уплачены нынешним главой администрации президента при продаже медиа-активов. Впрочем, судя по тому, как австрийский запрос прятали в Украине, в ближайшие годы такого расследования ждать не приходится.

Сергей Лещенко, Национальное бюро расследований Украина