Харківська прокуратура розслідує незаконне ввезення вугілля з окупованих територій, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Про це свідчать судові рішення з 2 по 5 жовтня 2017 року року, в яких суд надає доступ прокуратурі Харківської області до документів і контрактів державної Центренерго.

Кримінальне провадження було відкрито в квітні в 2017 року за статтею «Зловживання владою або службовим становищем».

Серед компаній, через які здійснювався експорт вугілля ТОВ «Торгівельний дім-Ресурс», державні «Укрінтеренерго», «Вугільна компанія» «Краснолиманська» та «Державна вугільна компанія» та ПАТ «Центренерго».

За версією слідства, зазначені компанії закуповували вугілля з ОРДЛО за контрактами з Соrtех Sales Limited, Sovewіск Ноlding Limited, Аridа Glоbаl Limited, «РЖД Логістика» і ТОВ «Руснєфтєдобича».

Раніше ЗМІ повідомляли, що у вересні 2017 року Росія поставила на експорт близько 208 тис тонн вугілля, нелегально вивезеного з окупованих районів Донецької та Луганської областей, що на 33 тис тонн більше ніж у серпні цього року (близько 175 тис тонн).

Раніше польське видання Dziennik опублікувало матеріал про постачання в Польщу антрациту з тимчасово окупованих районів Донецької та Луганської областей.

Журналісти нарахували близько 11 тисяч тонн вугілля, які нелегально вивезли з Донбасу і згодом поставили до Польщі.

Пізніше міністр енергетики Польщі Кшиштоф Тхужевській підтвердив ввезення в його країну антрациту з окупованих частин Донбасу.

При цьому він заявив, що в Польщі проведуть перевірку за фактом поставки вугілля з ОРДЛО і заборонять такі поставки.

До ЗМІ потрапила інформація про приховування елітних нерухомості та автомобілів Павлом Демчиною, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Перший заступник глави СБУ Павло Демчина приховує дорогий особняк та кілька люксових автомобілів.

Про це на своїй сторінці в Facebook заявив журналіст Дмитро Гнап.

«Так, це його називають „смотрящім“ за СБУ від Кононенка. Так, це він пов’язаний з гучними корупційними скандалами останніх двох років. І так, це він переслідує Марушевську за 500 грн. святкової премії. При цьому, приховує дорогий маєток і кілька люксових іномарок власної родини», – йдеться в заяві.

Учасники блокади окупованого Донбасу стверджують, що саме Демчина курирує рух товарів і відстежує фінансові розрахунки за всіма комерційними операціями з непідконтрольними територіями.

Про це заявили учасники блокади Віктор Зайко і Сергій Теличенко.

«Демчина „кришує“ торгівлю з непідконтрольними територіями і отримує відкати за кожну поставку. При чому, як з боку ОРДЛО, так і з боку України. Кожен день блокади приносить Демчині і його поплічникам мільйонні збитки», – йдеться в заяві.

При цьому підкреслюється: активісти стверджують, що Демчину контролює нардеп від БПП та близький друг Порошенка Ігор Кононенко – «Демчина виконує команди Кононенко. Це пояснює, чому влада і БПП так активно засуджують блокаду – вона не дає їм заробляти мільйони доларів».

«Роттердамська» формула «порошенківців» зробила енергетичне вугілля для українців найдорожчим у світі, повідомляє Національне бюро розслідувань України. Вартість вугілля «роттердамською формулою» закладена у тарифи на електроенергію для населення.

Визначена державою ціна енергетичного вугілля є найвищою в світі. Відповідні дані першим оприлюднив екс-член НКРЕКП Андрій Герус.

У перерахунку на калорійність вугілля 6000 ккал/кг паливо по так званій «роттердамській» формулі коштує $63 за тонну. Тоді як до введення цієї формули  його вартість становила близько $44.

Стара ціна знаходилась на рівні цін у інших країнах-експортерах вугілля – Росії ($42 на Балтику), Польщі ($42), Колумбії ($44). У імпортуючій Туреччині вартість палива є більшою – $50, однак все рівно нижчою від нової ціни для України.

Нова формула була введена НКРЕКП наприкінці квітня 2016 року. Тепер теплоелектростанції закладають у тариф ціну вугілля по наступній формулі – його вартість у порту Роттердам (нині близько $46) плюс доставка з Нідерландів до України (близько $15), нібито наша країна його імпортує зі світового ринку.

Водночас міністр енергетики Ігор Насалик повідомив про остаточну відмову України від закупівлі південно-африканського вугілля за світовими цінами на користь постачальників з Росії та окупованого терористами Донбасу. Це вугілля ввозиться до України за коротким маршрутом і введення до формули транспортного плеча до Нідерландів є штучним елементом для підвищення ціни вугілля, а відтак і електроенергії, яка виробляється з подорожчавшого вугілля.

Найбільшими виробниками «вугільної» електроенергії є ДТЕК Ріната Ахметова, державне «Центренерго» та «Донбасенерго» Гуменюка-Януковича. Вони отримають від підвищення ціни вугілля додаткові 10 млрд грн., які їм заплатять споживачі електроенергії по підвищеному тарифу.

Нагадаємо, після введення в дію «роттердамської» формули єврооблігації ДТЕК подорожчали на 40%. Коли вони були дешевими їх скупкою займалась компанія ICU. На чиї гроші проводилась скупка – наразі невідомо.

Співвласником ICU є нещодавно звільнений з посади міністра енергетики Володимир Демчишин. У цій же компанії раніше працював Дмитро Вовк, нинішний очільник НКРЕКП.
Раніше співвласником ICU також була Валерія Гонтарєва, яка стала головою Нацбанку за подання президента Петра Порошенка.

Сверблячка деяких наших політиків, які хочуть покрасуватися у російських ЗМІ викликає закономірне бажання приєднати їх до «чорного списку» олійників та царьових.

Скільки вовка не корми, а він все одно у ліс дивиться. Показовим прикладом того, що донецькі політики як дивилися так і дивляться у бік своїх сепаратистських «братів» з «ДНР» та «ЛНР», стало інтерв’ю нардепа-олігарха Сергія Тарути російському виданню Газета.ру. У цьому явно програмному виступі український нардеп фактично звинувачує українську владу й, зокрема, президента Петра Порошенка у невиконанні Мінських угод, а також зізнається у тому, що зберігає контакти з «ДНР». На запитання «У вас є контакти на протилежній стороні?», він відповів: «Зараз вимушено знову є».

Вимушено чи не вимушено, але ця заява Тарути означає одне: він мав би розповідати про свої «вимушені» зв’язки не російським журналістам, а українським службистам. Тим паче, що зв’язки явно серйозні, а отже представляє інтерес для тих органів, що опікуються національною безпекою.

Власне, протягом останнього тижня Тарута встиг наговорити дуже багато цікавого. Так, 10 грудня в Києві пройшов форум під назвою «Відновлюючи Донбас і Україну», організатором якого виступала громадська організація «Відновлення Донбасу», яка має безпосереднє відношення до одіозного втікача екс-міністра доходів і зборів Олександра Клименка. На цьому заході можна було побачити знакових людей: зокрема, придворного політолога Сергія Львочкіна Андрія Єрмолаєва, екс-мера Донецька Олександра Лукьянченка, одіозну Наталію Королевську. Модератором цього заходу став відомий журналіст Андрій Куліков.

Був там і Сергій Тарута, який своїм виступом освятив цей захід. Цікаво, що Тарута прямим текстом звинуватив Порошенка, що він нібито розповів лише свою версію домовленостей у Парижі, яка, як стверджує нардеп, розходиться з тим, про що реально домовилися. «Я постійно спілкуюся зі своїми німецькими колегами, і німці мені розповідають, про що реально домовилися. Це чіткий план, і він передбачає, подобається нам це чи не подобається, ухвалення нашим парламентом трьох законів, які можуть привести до стабілізації ситуації. Так, вони болючі, так, вони погано сприймаються суспільством, так, вони непопулярні, але це єдина можливість, щоб нарешті на Донбасі і в Україні був мир, і ми цю територію реінтегруємо, нехай і не відразу, але протягом 1,5-2 років. Це сценарій абсолютно реальний», — заявив Тарута. Цікаво лише, чому «інтегратор» Тарута, який був губернатором Донеччини, тоді не реалізував цей «реальний сценарій»...

Окрім критики президента та розкачування ситуації, варто звернути увагу і на інший аспект діяльності Тарути та його одноплемінників, які представляють «п’яту колону»: фактично мова йде про те, що такою участю у подібних форумах імені Клименка, вони усіляко допомагають таким персонажам як Олександр Клименко поступово легітимізуватися. Так, він поки не повертається в Україну, втім сподіваючись на те, що у разі проведення виборів на окупованій частині Донбасу, у нього будуть всі шанси взяти там участь.

Адже вода камінь точить: у зв’язку з інертністю з боку української влади, яка лише здатна влаштовувати шоу з фейковою зустріччю Дмитра Фірташа в аеропорту, існує реальна ситуація, коли в один «прекрасний» момент усіляким клименкам завдяки своїм медійним та юридичним діям таки вдасться повернутися в Україну. Що вже говорити, якщо зараз у ЗМІ намагаються розігнати новину про те, що МЗС Німеччини нібито звернулося до Генпрокуратури в зв’язку з політичним переслідуванням ще одного втікача — Сергія Арбузова. Так, вочевидь це фейк. Втім, така накачка свідчить лише про одне – ті, хто розікрав країну при Януковичі й справді розраховують повернутися до України. А для цього у них є пітьма тарут та королевських…

Дмитро Качура, Національне бюро розслідувань України

Вона належить Ігорю Валерійовичу. Руки геть!

За словами джерела у Кабміні, можновладці склали усну «джентльменську угоду».

Влада дозволяє Ігорю Коломойському продати нафту, отриману з надр півдержавною установою, «своїм» структурам за зниженими цінами, а той у відповідь «погодиться» сплатити в бюджет ренту та дивіденди.

Всім зрозуміло, хто під кого лягає?

«Уряд камікадзе» не є винахідником цих танців, так робилося в усі попередні роки. Навіть Віктор Янукович з його величезним досвідом примушення не зміг нічого зробити з дніпропетровським олігархом. Один різкий крок — і «покладе» Приватбанк, як «поклав» свого часу «Аеросвіт».

Куди вже Петру Порошенку та Арсенію Яценюку. У них один шлях: благати Ігоря Валерійовича віддати щось на користь країни. Зараз це навіть складніше, бо на боці Коломойського — боєздатні батальйони і купа депутатів у парламенті.

Як би мало бути, якби в Україні існувала сильна влада? Держава контролює 50%+1 акцію «Укрнафти», і саме держава вирішує, хто нею керує. В «Укрнафту» заходять прем'єр, прокуратура, «Альфа», журналісти, міжнародні спостерігачі, і все — держава бере владу у свої руки. У Коломойського не було б жодного шансу.

Після цього «Укрнафта» платить дивіденди та ренту і починає продавати власну сировину за ринковими цінами. Також через компанію припиняють пропускати феросплави, які потім ідуть на експорт. Хтось питає у менеджерів Коломойського, чому родовища державної компанії переоформлені на деякі «приватні» структури.

Ось тоді Арсеній Яценюк буде справжнім «камікадзе». За таке можна і посаду втратити, і «кулю в лоб» отримати. Зате усі побачать, що в Україні є влада, а не наймити олігархів у приміщеннях уряду та адміністрації президента.

Інакше давайте оберемо прем'єром Ігоря Валерійовича. Тоді принаймні буде зрозуміло, що уряд та влада — це одна і та ж особа.

Також можна призначити туди Ріната Ахметова, Миколу Мартиненка, Сергія Льовочкіна, Андрія Іванчука, Ігоря Кононенка та Олега Свинарчука. Не треба буде вибудовувати схеми втілення ідей олігархів. Вони придумали — вони реалізували.

Шалена економія часу та грошей на утримання «камікадзе». Черговий Майдан знатиме, до кого приходити, коли станеться остаточний колапс.

Існує думка, що олігархат зацікавлений у створенні сильної держави.

Мовляв, найбільш коштовні активи вони вже розібрали, і тепер настав час захистити і примножити своє майно. Найкращий спосіб це зробити — влаштувати в Україні державу, у якій панує закон. Тоді прийде якийсь феєричний західний інвестор, і активи почнуть коштувати набагато дорожче.

Ідея добра, але на практиці не працює. Україна вже лежить в руїнах, уже втратила Крим і Донбас, проте групи впливу продовжують «пиляти» напівмертве тіло.

Навесні 2015 року це може закінчитися чимось жахливим, але ці хлопці не думають про найгірше. Мабуть, вони вважають, що встигнуть втекти. Вони «пиляють», а «плебсом» нехай займаються призначені ними «камікадзе». Ситуація навколо ПАТ «Укрнафта» — яскрава ілюстрація такого розподілу ролей.

У червні 2014 року Міністерство енергетики та вугільної промисловості визначило Українську універсальну біржу переможцем конкурсу з проведення аукціонів для реалізації нафтопродуктів. Продаж енергетичних ресурсів через аукціон є обов'язковим, якщо контрольний пакет компанії належить державі.

Однак в липні «Укрнафта» реалізувала майже 314 тис тонн сирої нафти через іншу структуру — Українську міжбанківську валютну біржу. Експерти зауважили, що УМВБ — давній партнер «Привату», а тому підіграє Коломойському на торгах.

На підтвердження цього Генпрокуратура звинуватила службових осіб біржі в незаконному зменшенню ціни на продукцію, через що «Укрнафта» недоотримала понад 640 млн грн. Нарешті були порушені кримінальні провадження за фактом завдання збитків державі. «Приват» тут же показав зуби.

Наступного дня після «наїзду» відомства Віталія Яреми правління «Укрнафти» «окремо попередило» посадових осіб Міненерговугілля про відповідальність.

«Іншою важливою причиною конфлікту стали подальші намагання Міністра (Юрія Продана) захистити результат корупційних дій особистою участю у судових засіданнях. Саме ці факти повинні стати належним об'єктом прокурорського реагування», — заявили у прес-службі «Укрнафти».

В серпні у підконтрольних «Привату» ЗМІ з'явилася чергова тирада від керівництва нафтового монополіста на адресу уряду. Міністра Продана та його радника Дроздова звинуватили в лобіюванні інтересів приватних бізнес-структур.

Паралельно конфлікт розгорнувся на судовому рівні. На початку вересня тиск «Привату» досягнув апогею. Доходило до комічних випадків. «Укрнафта» звернулася до ГПУ з вимогою притягнути до відповідальності посадових осіб Мінекономрозвитку, які порушили судову заборону у цій справі.

Позиція «Укрнафти» чітка: компанія захищається у рамках правового поля. Це улюблений маневр «Привату»: заплутати справу в судах і перетворити її на абсурд.

Хто правий, а хто ні — мусить з'ясувати Генпрокуратура. Проте вже зараз очевидно: державні органи надто слабкі, щоб повстати проти Коломойського.

Принаймні через те, що поки підконтрольна Петру Порошенку силова лінія атакує олігарха, урядова лінія контролюється кількома олігархами, серед яких найбільш виразними є інтереси Коломойського та Ахметова.

«Конфлікт між Міненерговугілля та ПАТ „Укрнафта“, контрольний пакет акцій якого належить державі, негативно вплине на інвестиційну привабливість України», — вважає керівник асоціації «Біржові та електронні майданчики» Олег Падалка.

Якщо «державні» підприємства нехтують директивами профільного міністерства, з цією владою усе зрозуміло. Уряд звинувачує посадових осіб державної компанії у порушені законів. Державна компанія звинувачує урядовців у тому самому. У цей же час уряд укладає«джентльменську угоду» з Коломойським. Welcome to Ukraine.

"Конфлікт шкодить капіталізації «Укрнафти» і створює ризики для інвестиційної привабливості інших активів «Нафтогазу», зокрема, «Укргазвидобування», — підкреслив експерт аналітичного центру DiXi Group Роман Ніцович.

«Приват» таки «продавив» Кабмін. Втім, чи могло бути інакше? У пересічного українця складається враження, нібито Арсеній Яценюк боровся з олігархом за державні гроші. Однак це маячня.

16 жовтня набула чинності постанова уряду, яка визначила порядок продажу нафтопродуктів. Тепер біржу для проведення аукціону визначатиме продавець.

За повідомленням преси, 30 жовтня на УМВБ відбувся черговий аукціон з продажу сирої нафти і газового конденсату «Укрнафти» вартістю 4,07 млрд грн.

Кому і за якою ціною — поки що невідомо. Учасники ринку говорять, що нафта знову пішла на користь підставних структур «Привату» з непоганою знижкою. Отже, державі знову завдано збиток. Це при тому, що голова наглядової ради «Укрнафти» — начебто не людина Коломойського.

Справді, давайте оберемо Ігоря Валерійовича прем'єром. Це буде просто, зрозуміло і завжди з величезним почуттям гумору. Вся країна буде радо дивитися виступи голови уряду і, можливо, навіть пробачить прем'єру власне зубожіння.

Гліб Канєвський, експерт Центру політичних студій та аналітики, Сергій Лямець, Економічна правда

Клоуни бувають різні

Навряд чи Олег Ляшко є добрим сонячним клоуном. Мета циркового клоуна – розсмішити публіку, підняти їй настрій та допомогти вирватися із сірої, рутинної буденності. Клоунада в політиці, а тим більше в країні, що перебуває у стані війни, – це щось зовсім інше. Вона не має на меті викликати позитивні емоції у людей або вирішити нагальні проблеми суспільства. Єдине, що їй під силу – відволікти від важливих завдань, не дати людям визначитися з пріоритетами. Бо це всього-на-всього балаган і бутафорія, де можна імітувати, наслідувати і вдавати, але не більше. Балаганна клоунада Ляшка розігрується тільки з однією метою: за допомогою епатажу обдурити легковірних громадян і відібрати все, що вони мають – їхній голос на виборах. Тому виборцям-глядачам треба завжди пам’ятати, для чого розігрується ця дорога вистава і якої винагороди за неї прагне актор.

Олег Ляшко хоч і виявився добрим артистом оригінального жанру, але піонером у цій справі, звісно, не є. Першим, хто на пострадянському просторі таку роль успішно на себе приміряв, був Владімір Жириновський. Натягнувши маску убогого юродивого, він зняв із себе всі обмеження, чим дозволив собі просто не дотримуватися прийнятих у суспільстві норм та принципів. Але чомусь ніхто з легковірів не задумувався, чому саме Жириновському можна говорити про все, жорстко критикувати деколи навіть самого тирана?

Зрозуміло, що у випадку Жириновського йдеться про багатофункціональну дію. По-перше, не можна повністю закручувати гайки в суспільстві. Завжди треба пам’ятати про важливість функції останнього клапана, інакше пара, що накопичилася в суспільному котлі, обов’язково вибухне. По-друге, роль головного опозиціонера перебирає на себе блазень. Завдяки чому влада у подвійному виграші: опозиція із закритим ротом дуже блідо виглядає на тлі галасливого горлопана, а отже, не може розраховувати на хоча б якусь підтримку в суспільстві, а голоси протестного електорату переходять до ручної політичної сили. По-третє, паяц, біснуючись на популярному телешоу, може спокійнісінько виконувати роль індикатора суспільних настроїв. Мовляв, а що на це скаже народ, якщо ми запровадимо ось такі обмеження?

Як виявилося, в такому амплуа неможливо переграти чи перегнути палицю, бо завжди знайдуться або прихильники такого «мистецтва», або розумніші поблажливо скажуть: «Що з нього візьмеш – дурень…» Дурень дурнем, але свою фракцію в Думі стабільно має, став мільйонером і навіть посаду віце-спікера обіймав.

А от чим вирізняється наш український Жириновський? Перш за все він патріот і за справедливість. Якщо Жириновський бавиться у багатого баріна, який погордливо споглядає на соціальні низи, то Ляшко – захисник усіх ображених та знедолених. Якщо Жириновський – агресор, який обіцяє полоскати російські військові чоботи в Індійському океані, то Ляшко перш за все борець проти внутрішнього ворога, який засів у чиновницьких кабінетах і якщо не відкрито виступає проти України, то саботує вже точно. І найбільше, що об’єднує обох, є епатаж, кураж та оперетковість поведінки.

П’яні погрози з лазні знищити Америку від Жириновського і вила в руках дорого вбраного Ляшка – це поведінка виключно заради піару, не більше і не менше. А де піар – там обов’язково задіяні медіа. І Жириновський, і Ляшко постаті медійні. Не випадково камери супроводжують нардепа Ляшка заледве не до вбиральні. Особливо полюбляє нардепа Ляшка телеканал «Інтер», що під контролем колишнього голови адміністрації президента Януковича Сергія Льовочкіна. От Ляшко проводжає бійців «свого» батальйону на фронт, от він затримує сепаратиста, ось проводить допит міністра оборони самопроголошеної ДНР, а тут розправляється із чиновником, якого запідозрив у симпатіях до сепаратистів.

Мультгерой спішить на допомогу

Мобільність та медійність Олега Ляшка вражають. Якби якийсь історик в майбутньому захотів написати історію України 2013—2014 рр. і намагався це зробити за відеоматеріалами, то він змушений був би констатувати: Революцію Гідності здійснив Ляшко, він же самотужки виграв АТО. А для того, щоб переконатися у правильності зроблених висновків, ознайомився б з оцінками іменитого політолога Ігоря Попова, який невтомно повторює, що «основним досягненням Революції Гідності є оновлення політичних облич», і одразу чомусь переходить до особи Олега Ляшка, якому пророкує неймовірний політичний успіх (Інтерв’ю на Espreso.tv від 28 квітня).

Він же коментує успіх радикальної партії Ляшка на виборах у Київраду та його особистий рейтинг як кандидати в президенти України: «Високий результат Олега Ляшка – це сигнал іншим політикам, що виборець хоче не лише чути гарні заяви й обіцянки, але бажає від політиків реальних результативних дій. Саме Ляшко особисто приїжджає в ті регіони, де потрібна допомога всеукраїнського політика. Він відновлює справедливість на сесіях місцевих рад, він особисто ламає паркани, які заважають громадянам проходити до місць відпочинку. Він ловить та допитує лідерів сепаратистів на Донбасі». Дивно, але що має статися з політологом, щоб він вдався до таких відвертих маніпуляцій? А ця цитата – це суцільна маніпуляція.

Справа в тому, що, крім слів, відеокартинки та відвертого піару в Ляшка нема жодних конкретних справ. Особливо насмішили слова «відновлює справедливість». Так і хочеться спитати, де, коли, як і чи це може зробити одна людина. Напрошуються аналогії з героями американських мультиків про Чорного Плаща, що поспішає на допомогу. Але мультики мультиками, а в Україні триває кривава війна. І тому виникає закономірне питання, чим і як може нашкодити цей герой з мультфільму українському суспільству? Може, і от вони аргументи.

Почнемо з Революції Гідності.  Звісно, що події на Майдані в Києві минулої зими були тільки початком неймовірних перетворень, які мають статися в українському суспільстві. Україна має захистити свій суверенітет і одночасно провести глибинні соціально-економічні реформи. Нема такої сфери, яка не потребувала б докорінних змін. А тут знову вже знайомий нам політолог Ігор Попов намагається підсунути думку, що єдиною реформістською політсилою в Україні є радикальна партія Ляшка: «Суспільний запит на найбільш радикальні реформи раніше реалізували «Батьківщина» та «Свобода», проте результат президентських виборів показав, що їхні виборці більше вірять Радикальній партії Ляшка». Хотілося б спитати у пана політолога, а які радикальні реформи пропонували і, головне, здійснювали «Батьківщина» та «Свобода» до недавніх виборів? І які такі радикальні реформи пропонує, вибачайте за тавтологію, радикальна партія Ляшка? Де цей пакет реформ, хто його розробив і де його публічне обговорення? Наразі помітним був лише голий популізм цього пана та його партії.

А тепер поговоримо про антитерористичну операцію та військові дії на Донбасі. Переглядаючи рекламні ролики від Ляшка, складається враження, що в Україні нема ні збройних сил, ані Національної гвардії, окрім напівміфічних «його» батальйонів, що вся війна – це така собі виправа бравого вояка Швейка на Схід. Ніхто не може знайти і затримати мера-сепаратиста, міністра-терориста або ж хоч якогось ворога України, ніхто крім нього – Ляшка, який картинно на камеру проводить допити і потім у Фейсбуці виносить вердикти: «Допитав одного з лідерів сепаратистів, міністра оборони так званої Донецької республіки Ігоря Хакмізянова. Цей покидьок зізнався у тому, що співпрацював з ФСБ, отримував від них гроші, брав участь в отруєнні українських військових, отримував інструкції від співробітника ГРУ, полковника Ігоря «Стрілка»-Гіркіна, розстрілював українців. Смерть окупантам та їх посібникам!»

Іще про допити. Хто такий народний депутат Ляшко, щоб проводити оперативно-розшукові дії в зоні АТО та особливо допитувати полонених? Ніхто. Таких повноважень він ніколи не мав і ніхто їх йому не делегував. І те, що абсолютно стороння особа проводить допити, нехай навіть терористів і сепаратистів, роздягає їх та принижує, виходить не тільки поза межі правового поля, але й здорового глузду. Виникає також закономірне питання, а що стається потім з тими даними, які довелося вибити із затриманих – чи потрапляють вони до МВС, СБУ, військової розвідки та контррозвідки? Чому цього не роблять ті служби, які мали б робити це, згідно з посадовими функціями? Якщо не справляються, то треба подумати про негайну ротацію працівників.

І найгірше, звикнувши жити медійним життям, пан Ляшко вже не розрізняє, де закрита інформація про плановані військові операції, а де його власний піар. Недавно в піарному пориві він «розсекретив» плани одного зі «своїх» батальйонів, в результаті чого той потрапив у засідку. Одним словом, нав’язлива присутність цього, м’яко кажучи, актора, в зоні АТО та його медійна популярність створюють враження, що Українська держава така собі не зовсім і держава. Що добровольчі батальйони в зоні бойових дій – це не зразок патріотизму, а анархія й отаманщина. Що в Українській державі не діють закони і нема судочинства, а є тільки влада сильнішого. Приниження людської гідності затриманих та відсутність відповідної реакції державних органів та українського суспільства лягають брудними плямами на шляхетну боротьбу українців  за суверенітет, демократичні цінності та й просто за своє майбутнє. Чи не занадто висока ціна заради піару одного, нехай навіть дуже талановитого блазня?

P.S. Написати цей текст мене спонукала недавня ганьба, якої зазнав Львів на Сихові. Цю ганьбу можна було б назвати «явлінням Ляшка» плебсові. Але не тільки простий люд постав перед Ляшком, щоб побачити, як той цілує кетяги калини. Заради майже гарантованого депутатства, бо рейтинги партії Ляшка зашкалюють, погодилися бути його підтанцьовкою навіть знані львівські медійники, політики та самооборонівці: Дмитро Добродомов, Валерій Веремчук, Андрій Кісера та Андрій Мисик. Більшість із них вже показала свою політичну всеїдність, бо кандидували у Верховну Раду від різних партій, хоча й марно. Тепер прийшла черга радикальної партії Ляшка.  Медійному Ляшкові додатковий медіаресур не зашкодить, а нашим всеїдним політикам може й знадобитися. Що ж, шоу має тривати!

ляшко \"в рот брав\"

Василь Расевич

В редакції «Наших Грошей» прийнято вважати, що дивна антитерористична операція (АТО) в один прекрасний момент стала не стільки війною з терористами, скільки димовою завісою для збереження корупції того, проти чого боровся Майдан.

Наші військові стали генератором поганих новин про все зростаючу кількість трупів. Влада намагається зберегти обличчя, придумуючи гарні новини про арешти, карні справи, «деблокування», тощо. І при цьому у найгірших традиціях Януковича приймає закон, яким виводить в тінь військові закупівлі. На щастя він ще не підписаний президентом, однак випадок симптоматичний.

Усе це створює товстий потік військових новин, за яким мирне населення не бачить тонких струменів корупції, що підточують і так крихкі здобутки Майдану. А він був лише три місяці тому. Тим часом існують й інші, менш популярні, зате не менш важливі новини. Деякі з них ми зібрали докупи, щоби не загубити їх у воєнному диму.

Російського мобільного оператора не карають за шпигунство

У квітні контррозвідка СБУ з’ясувала, що в Росії є комутатор, на який надходили дані мобільного оператора МТС про місцезнаходження українських абонентів та їх розмови. Фактично мова йде про такий собі вид технічної розвідки. МТС, який належить росіянам, звісно, все заперечував. Однак Нацкомісія по регулюванню зв’язку і інформатизації винесла компанії попередження про порушення ліцензійних умов. МТС у свою чергу звернувся до суду.

Кульмінацією стало 16 травня. У цей день Нацкомісія підготувала акт про те, що МТС так і не забезпечило умов для збереження персональних даних абонентів. І на найближчому засіданні мала винести компанії друге попередження, яке б стало і останнім, оскільки воно означало б позбавлення ліцензії мобільного оператора. Цього дня голова Нацкомісії Петро Яцук зустрівся з представником МТС і повідомив, що мобільний оператор має бути покараний.

Відразу після цього Яцука терміново викликали в адміністрацію президента України, і після розмови голова Нацкомісії зліг у «Феофанію».

А 17 травня 2014 року Турчинов звільнив Яцука і інших членів Нацкомісії, призначивши новий склад. У ньому виявилось два колишніх співробітники МТС. Після цього питання про винесення МТС другого попередження зникло з порядку денного Нацкомісії.

Продажем конфіскату займеться рідна фірма бізнес-партнерів нового міністра юстиції

Продаж конфіскованого майна в Україні завжди був надзвичайно вигідним для окремих суб’єктів господарювання, які отримували монополію на цю справу з рук держави. Величина цього «ринку» сягає 20 млрд. на рік.

І ось «Наші Гроші. ТВ» розкопали, що нова влада визначила нові уповноважені фірми у цій сфері. Однією з них стала фірма «Лік торг», записана на такого собі Олександра Борисюка. Однак ще недавно ця фірма називалась «Акціонер», її засновником був Олег Степаненко, директором – Олег Єльчик. Ці панове також були співвласниками компанії «Мегаполіс капітал» разом з Павлом Петренком, новим міністром юстиції, саме у сфері компетенції якого і знаходиться державна торгівля конфіскатом. При цьому фірма «Лік торг» навіть після перейменування та зміни засновників зберегла прописку на на вул. Ушинського, 40 у Києві. За цією ж адресою прописана адвокатська компанія «МЛГруп», серед власників якої ще нещодавно були міністр Петренко з сестрою Оксаною.

«Батьківщина» і «УДАР» б’ються за посаду у Нацкомфінпослуг

Нацкомісія по регулюванню фінансових послуг з часів Януковича, коли її очолював Борис Візіров, неофіційно отримала репутацію закладу, де кожне погодження може коштувати сотні тисяч доларів.

За нових часів ця Нацкомісія офіційно стала першим державним органом, який не може працювати через наявність відразу двох керівників від різних угрупувань.

На початку квітня «Батьківщина» пролобіювала на пост голови Нацкомісії бізнесмена Максима Полякова, у минулому заммера Умані.

Однак вже за кілька днів «УДАР» пролобіював на цю посаду Андрія Волкова, який раніше працював у страховому і банківському бізнесі.

Обидва призначенці вважають себе законними керівниками, тому Нацкомісія практично перестала працювати. І до вирішення конфлікту ще далеко, сторони обмінюються медійними атаками. Бютівському Полякову інкримінують нібито рейдерське захоплення «Уманьхлібу». «УДАРівському» Волкову пригадали його роботу на «Альфа-банк», який належить росіянам.

«Укргазвидобування» під керівництвом людей Бойко-Кацуби реанімувало схему Курченка для Єрємєєва

Тут було все тихо і просто. Новий призив керівництва державного «Укргазвидобування» сформували широко відомі у вузьких колах представники знаменитих діячів: екс-міністра енергетики Юрія Бойко, екс-голови тендерного комітету «Нафтогазу» Сергія Кацуби, голови енергетичного комітету Верховної Ради Миколи Мартиненка.

Ця гвардія без жодних зволікань приступила до реанімації схеми з продажу скрапленого газу, на якій заробляв мільярди кооператив ім.Курченка. Зараз ця схема реанімована у значно меншому масштабі, мова йде про прибутки у десятки мільйонів. Однак за нинішніх часів і такі гроші є щастям для багатьох.

Отже Курченко заробляв так. Його фірми монопольно окупували аукціони «Укргазвидобування», на яких скуповували скраплений газ нібито для населення по 2 тис грн./т. Насправді ж газ відразу перепродували за ринковою ціною: у 4-5 разів дорожче.

Нове керівництво «Укргазвидобування» зробило трохи інакше. Було укладено пряму угоду з фірмою «ВОГ» нардепа Ігоря Єрємєєва, за якою ціна палива нижча від ринкової «всього» на 20-30%. Ця маржа коштує більше десяти мільйонів гривень на місяць.

Бюджет втрачає мільярди на користь Коломойського

Благодійна заправка військових «Приватним» бензином досить швидко конвертувалась у надприбутки паливної групи дніпропетровського губернатора Ігоря Коломойського.

Його «Укртатнафта» виявилась єдиною компанією в Україні, якій днями вдалось придбати на спецаукціоні майже 400 тис тонн нафти по 9600 грн./т, що є нижче від ринкової ціни на 15%. Дохід від оборудки – 645 млн грн. Це ті гроші, які недоотримали продавці нафти, якби продавали її за ринковою ціною. У цьому випадку найбільшим продавцем нафти була «Укрнафта», контрольована тим самим Коломойським, тому і розголосу ніхто не вчиняв.

Тим більш, що все відбулось за легалізованими правилами на рівні уряду. Двічі судимий та виправданий лояліст «Привату» Ігор Діденко, тільки-но ставши замміністра енергетики, пролобіював урядове рішення, за яким нафту на спецаукціонах можна продавати саме з 15% дисконтом по відношенню до ринкових цін. І знову ніякого розголосу. Хоча це саме такі схеми, які діяли за злочинної влади Януковича.

Юрій Ніколов, «Наші Гроші»