Заступник директора Національного антикорупційного бюро України Гізо Углава на початку 2015 року міг зустрічатися з екс-міністром енергетики та вугільної промисловості Едуардом Ставицьким, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Журналісти Слідства.Інфо отримали фотографію, яка про це свідчить.

За інформацією їхніх джерел, зустріч відбулася у січні-лютому 2015 року у Тель-Авіві.

Ще восени 2014 року була інформація, що Ставицький став громадянином Ізраїлю і змінив прізвище на Розенберг.

Один із чоловіків за столиком схожий на Ставицького – міністра часів екс-президента Віктора Януковича, а інший, який сидить боком, – на Углаву, що підтвердили дослідники «Белінгкет».

Від своїх джерел Слідство.Інфо отримало інформацію, що Углава нібито пропонував Ставицькому домогтися переведення справи екс-міністра з Генпрокуратури до НАБУ і посприяти її позитивному для втікача вирішенню.

Перевірити інформацю щодо суті зустрічі Слідству.Інфо не вдалося.

Півтора місяці Слідство.Інфо намагалися отримати коментар Гізо Углави.

«Спочатку перший заступник директора НАБУ перебував у відрядження і не міг зустрітися з журналістами. Після відрядження ситуація не змінилася, перемовини про інтерв’ю тривали тижнями. А коли журналіст Слідства.Інфо напряму спитав про зустріч зі Ставицьким, посадовець просто перестав відповідати на повідомлення», – йдеться в замітці.

Спроба журналістів потрапити до Углави на прийом громадян теж не вдалася. Перед прийомом кожен має написати запитання, які збирається поставити чиновнику. Журналіст так і зробив, але до кабінету заступника директора бюро його так і не покликали.

А Едуард Ставицький під час розмови скайпом не одразу пригадав ту зустріч, а коли журналісти показали йому фото, визнав: «Я себе тут впізнаю, безумовно».

Він підтвердив приблизний час зустрічі: «Це фото, судячи з моєї зачіски і вигляду, десь 2014 рік…  Чи це 2015-й, як ви кажете, січень… На жаль, у мене така тоді була ситуація… цей 2014 рік дуже важкий був для мене… того що міграція була і таке все інше».

Але свого співрозмовника Ставицький пригадати не зміг: мовляв, у той час було дуже багато різних зустрічей. І навіть ім’я Гізо Углави йому ні про що не сказало.

«Я особисто по імені і прізвищу, які ви мені зараз задаєте, не згадую цю персону», – заявив екс-міністр.

У прес-службі НАБУ на запитання про зустріч Углави й Ставицького відповіли: «НАБУ не розслідує і ніколи не розслідувало справ стосовно Ставицького. Відтак, повідомлення про нібито таємні переговори першого заступника директора зі Ставицьким щодо „закриття“ є неправдивими».

Директор НАБУ Артем Ситник проігнорував прохання журналістів прокоментувати ймовірну зустріч його заступника з колишнім міністром.

Повноваження заступника директора бюро Гізо Углава отримав лише у квітні 2015 року.

Закон, за яким було створено бюро, набув чинності у січні 2015 року. Гізо Углава входив до групи експертів, яка розробляла законодавство щодо створення НАБУ.

На початку 2015 року справи щодо корупційних дій екс-посадовців залишалися  у ГПУ.

У лютому 2015 року Ставицького підозрювали у привласненні, розтраті майна шляхом зловживання службовим становищем у особливо великих розмірах і в легалізації (відмиванні) доходів, отриманих злочинним шляхом, також він фігурував у справі про відчуження території «Межигір’я».

З приводу останньої справи до Ставицького в Ізраїль восени 2016 року літали заступники генпрокурора Луценка.

У травні 2017 року стало відомо, що Інтерпол припинив розшук Ставицького.

На початку 2018 року ГПУ завершила справу проти Ставицького – і викликала його для ознайомлення з матеріалами.

У травні 2018 року ГПУ направила до суду звинувачувальний акт стосовно Ставицького справу щодо незаконної передачі комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» урочища «Межигір’я» компанії «Надра України», а потім у приватні руки.

Заступники генпрокурора Євген Єнін та Анжела Стрижевська таємно зустрічалися з екс-міністром енергетики Едуардом Ставицьким в Ізраїлі, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Як дізналися журналісти «Слідство.Інфо», зустріч відбулася 13 листопада 2016 року в одному з готелів Тель-Авіва і тривала близько години.

Журналісти отримали аудіозапис розмови.

Вони припускають, що тоді прокурори пробували домовитися з екс-міністром, тому його справу передали до суду лише цієї весни, хоча вона була готова ще півтора роки тому.

Як зазначають журналісти, на зустріч Ставицький прийшов у супроводі рабина Олександра Левіна. Окрім прокурорів, рабина та Ставицього на зустрічі були присутні українські адвокати підозрюваного екс-міністра Інна Рафальська та Ігор Бойко. А також ізраїльський адвокат Євгеній.

Під час розмови Єнін повідомив, що обох заступників уповноважив на розмову сам генеральний прокурор.

Стрижевська пояснювала, чим колишньому топ-посадовцю загрожує заочне засудження та чому краще не змінювати статтю у його справі (ст. 191, ч. 5), хоча Ставицький на цьому наполягав.

«До речі, інші перекваліфікації нічим не кращі… Тому що вони передбачають спецконфіскацію», — говорить, зокрема, Стрижевська.

Учасники збираються перейти до умов домовленості, але конкретикою цей діалог не закінчується. Журналістам достеменно невідомо, чи було досягнуто домовленості між сторонами.

Журналісти зазначають, що ця зустріч могла бути спробою схилити Ставицького до угоди зі слідством. Проте така угода укладається лише за офіційною процедурою.

Єнін в інтерв'ю «Слідству.Інфо» зазначив, що угода зі слідством обов’язково передбачає викривальні свідчення підозрюваного та для таких переговорів зазвичай обирається «нейтральний майданчик».

«Журналістка Слідства.Інфо 12 разів під час інтерв’ю запитала Єніна, чи зустрічався він з Едуардом Ставицьким у Ізраїлі. Він уникав прямої відповіді щодо офіційних зустрічей, але повідомив, що неформальних зустрічей з Едуардом Ставицьким не мав. Його колега, Анжела Стрижевська, у телефонній розмові з журналістом Слідства.Інфо відмовилася коментувати зустріч, поки триває слідство», — повідомляють журналісти.

Вони публікують ще один аудіозапис – телефонної розмови між, імовірно, Ставицьким та невстановленою особою на ім’я Коля.

Розмова відбулася у червні 2017 року, через сім місяців після зустрічі в ізраїльському готелі. На ній співрозмовники обговорюють посередництво Колі між Ставицьким та Анжелою (можна припустити, що йдеться про заступницю генпрокурора Анжелу Стрижевську), вірогідно, у кримінальній справі Ставицького.

За словами Колі, перед його зустріччю з Анжелою підозрюваний екс-міністр має передати 200 – ймовірно, тисяч доларів. Це нібито вимога самої Анжели.

«Спитати Анжелу Стрижевську про ймовірність такої домовленості не вдалося – вона поклала слухавку під час розмови з журналістом Слідства.Інфо. Зв’язатися з Едуардом Ставицьким через його адвокатів для отримання коментарів також не вийшло», — зазначають журналісти.

Разом з тим, Євген Єнін у коментарі Громадському назвав оприлюднені «Слідством.Інфо» записи провокацією та пообіцяв надати детальні пояснення 12 червня.

8 травня Генеральна прокуратура направила до суду обвинувальний акт стосовно екс-голови правління НАК «Надра України» колишнього міністра енергетики Едуарда Ставицького, що підозрюється у крадіжці об’єктів комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» урочища «Межигір’я».

Игорь Кононенко снова попал в коррупционный скандал. На этот раз журналисты обвиняют его в том, что фирма людей, приближенных к депутату, получила вне конкурса литиевое месторождение, которое может принести владельцу до 2,5 млрд долларов. Впрочем, выполнение пункта «пилите, Шура, они литиевые» может превратиться в политическое противостояние с тяжелыми последствиями.

Речь о Шевченковском месторождении, разрешение на разработку которого на 20 лет получила некая фирма «Петро-консалтинг», пишет  издание INSIDER. При этом сделала это, избежав конкурса благодаря процедуре «апробации». Компания якобы «переоценила» документы на открытое еще в 1982 году месторождение.

Как узнали журналисты программы «Наші гроші» формальными владельцами «Петро-Консалтинг» являются ресторатор из Львова — Олег Большаков и киевский скульптор — Николай Есипенко.

Но официальный телефон компании, указанный в реестре Минюста — также принадлежит компании «Чарівний маєток». Основателем этой фирмы является Тарас Игнащенко. Генеральный директор «Петро-Консалтинг» также подтвердил журналистам программы, что Тарас Игнащенко — один из руководителей компании.

Тарас Игнащенко — молодой непубличный бизнесмен, сын Владимира Игнащенко — советника министра энергетики Игоря Насалика.

Сам советник министра никогда не имел собственного бизнеса. Во времена Януковича был советником министра экологии Эдуарда Ставицкого и заместителем Николая Злочевского на этой же должности. А с 2016 он стал советником министра Насалыка.

Как и Насалыка, Игнащенко в Кабмине называют креатурой близкого друга президента Игоря Кононенко.

Журналисты узнали, что Игнащенко и Кононенко живут рядом. Также они зафиксировали их встречу в в аэропорту. И именно он фигурирует во многих схемах, которые связывают с серым кардиналом БПП.

В 2016 году Игнащенко курировал работу конкурсной комиссии по отбору компании, которая будет искать залежи сланцевого газа на Юзовской площади, которую передали нидерландской «Yuzgas BV», созданной за месяц до конкурса. Представитель инвестиционного фонда «Emerstone Energy SCSP» Ярослав Кинах так и не рассказал, каких именно иностранных инвесторов он представляет.

Эта фирма получила те же месторождения сланцевого газа, которые в 2012 хотело прибрать к рукам окружения Януковича. Хотя формально конкурс тогда выиграла Royal Dutch Shell. После начала войны в Донбассе Shell заявила о выходе из проекта.

В 2016 году единственным конкурентом «летучих голландцев» из «Yuzgas BV» была скандальноизвестная Burisma Николая Злочевского. Того самого злополучного министра экологии, который год назад «решил» все свои вопросы с украинской властью, что завершилось закрытием дел ГПУ и САП (последнее из-за того, что НАБУ якобы не получило надлежащих доказательств).

Еще два года назад журналисты заподозрили, что Злочевский на том конкурсе просто выступил прикрытием для того, чтобы его выиграла нужная компания.

А Игнащенко следил, чтобы все прошло гладко.

В 2016 году нардеп от «Самопомощи» Виктория Войцицкая указала на еще один общий интерес Игнащенко и Кононенко.

Оба лоббировали схему, по которой государственная компания УГВ должна была отдать свои перспективные месторождения в Договор о разделе продукции, по которому одна из сторон договора может отдавать государству ее долю не продукцией, а деньгами.

И вот теперь газовые месторождения сменили литиевые. Почему? Ответ, вероятно, следует искать в намерениях Министерства инфраструктуры запустить в Украине производство электрокаров.

При принятии бюджета на следующий год о подготовке соответствующей программы журналистам рассказала Нина Южанина.

Эту же идею подтвердил в интервью INSIDER и министр инфраструктуры Владимир Омелян.

«То, что мы планируем, это 15 лет развития рынка электрокаров в Украине, но это и производство», — сказал он тогда.

Сегодня большинство последних моделей электрических автомобилей, электрических мотоциклов, скутеров и электровелосипедов комплектуются литий-ионными аккумуляторами, поскольку данный тип батарей действительно способен обеспечить хорошие показатели производительности при сравнительно малом весе.

«Я хочу привести мировых гигантов в сфере производства литиевых батарей, пока эта технология еще пригодна и она используется. У нас на самом деле где-то 10-15 лет времени, чтобы использовать тот литий, который у нас есть, потом перейдут на графен или что-то другое — и на этом месторождении будут выпасать коров, как это сегодня происходит», — сказал тогда Омелян.

«Я хочу запустить полноценное производство запчастей для электрокаров и сами электрокары. В чем их преимущество и понял в свое время Китай: они не могли догнать по качеству машины с двигателем внутреннего сгорания — ни Mersedes, ни BMW — делали копии, похожие, но совершенно другие. И поэтому, когда Маск создал новую индустрию, они пошли в этот сектор», — добавил министр.

В министерстве готовы приступать к производству электрокаров уже сейчас. Но для этого, как говорят там, надо выполнить несколько пунктов:

1) Принять закон о содействии производству;

2) Найти инвестора с 1 миллиардом долларов в переработку той руды, которая есть на Шевченковском и еще двух месторождения в Украине;

3) Построить завод по изготовлению литиевых аккумуляторов — это еще 1 млрд. долларов.

В министерстве собираются вести переговоры с мировыми компаниями, которые готовы стать инвесторами. Без них, как говорит министр Омелян, «все наши месторождения — это пастбище для коров и сказки о мировом потенциале».

Сегодня в Раде зарегистрированы два законопроекта по рынку электрокаров — 8159 и 8160 — это изменения в налоговый и таможенный кодексы соответственно. Готовили их совместно с чиновниками, но подали как депутатские для ускорения процесса.

Первый проект авторства Нины Южаниной предусматривает изменения в Налоговый кодекс, которые до 31 декабря 2032 года освободят от налогообложения:

1) прибыль (доход) предприятий добывающей промышленности (класс 07.29 группа 07.2 раздел 07 КВЭД ДК 009: 2010), полученная от реализации лития собственной добычи;

2) прибыль (доход) предприятий электротехнической промышленности (класс 27.20 группа 27.2 раздел 27 КВЭД ДК 009: 2010), полученная от реализации литий-ионных (литий-полимерных) аккумуляторов собственного производства, предназначенных для транспортных средств, оснащенных исключительно электрическими двигателями (одним или несколькими), классифицируемых в подсубпозиции 8702 90 90 90, 8703 90 10 октября 8704 90 00 20 согласно УКТ ВЭД;

3) прибыль (доход) предприятий электротехнической промышленности (класс 27.90 группа 27.2 раздел 27 КВЭД ДК 009: 2010), полученная от реализации зарядных устройств собственного производства для литий-ионных (литий-полимерных) аккумуляторов, предназначенных для транспортных средств, оснащенных исключительно электрическими двигателями (одним или несколькими), классифицируемых в подсубпозиции 8702 90 90 90, 8703 90 10 октября 8704 90 00 20 согласно УКТ ВЭД;

4) прибыль (доход) предприятий автомобильной промышленности (класс 29.10 группа 29.1 раздел 29 КВЭД ДК 009: 2010), полученная от реализации транспортных средств, оснащенных исключительно электрическими двигателями (одним или несколькими), классифицируемых в подсубпозиции 8702 90 90 90, 8703 90 10 октября 8704 90 00 10 согласно УКТ ВЭД.

Поэтому близкие к президенту Игорь Кононенко и Олег Гладковский (прежняя фамилия Свинарчук) смогут неплохо вложиться в перспективную отрасль.

Впрочем, выполнение пункта «пилите, Шура, они литиевые» может превратиться в политическое противостояние с тяжелыми последствиями.

Премьер Владимир Гройсман поручил ГПУ проверить законность проведенного конкурса. Почему ГПУ, а не НАБУ, неизвестно. Но у серого кардинала президента после этого может снова появиться желание заменить строптивого премьера на другого. Год назад в этой роли Кононенко видел Омеляна. Вот только вряд ли Арсений Яценюк захочет замены несвоего премьера на своего министра.

Татьяна Николаенко, Национальное бюро расследований Украины

Народный депутат Украины Сергей Лещенко в посте в своем Facebook обратился к Генеральному прокурору Украины Юрию Луценко с требованием объяснить источник финансирования поездки Луценко в Израиль. Об єтом сообщает Национальное бюро расследований Украины.

Вместе с тем, как утверждается в комментариях к посту Лещенко, во время поездки Луценко встречался с экс-министром энергетики и угольной промышленности Эдуардом Ставицким. Один из пользователей Facebook написал на странице Сергея Лещенко в Facebook: «Сергей, в ответ на Ваши публичные вопросы к Генпрокурору Юрию Луценко, готов Вам предоставить очень интересную инсайдерскую информацию. Эту поездку оплачивал Эдуард Ставицкий  и тайно встречался в Израиле с Луценко. Эту встречу организовывал депутат от БПП Тригубенко. Цель была разработка дорожной карты по закрытию всех дел против Ставицкого. У меня есть фото и видеоматериалы».

Ровно через 10 минут после публикации, этот комментарий был удален по жалобе в администрацию Facebook, но сохранился его скриншот (см.ниже).

Как утверждают медиа-эксперты, жалоба поступила от ботов, связанных с группой интернет-троллинга руководителя департамента информполитики администрации президента Владимира Горковенко.

Таким образом, Банковая пытается не допустить утечки информации о конфиденциальной встрече Юрия Луценка и Эдуарда Ставицкого в Израиле, целью которой была разработка «дорожной карты» по возвращению Ставицкого в Украину.

Странным образом визит Луценко в Израиль совпал с решением Печерского суда. Суд признал бездеятельность Генпрокурора и запретил проведение любых следственно-процессуальных действий в отношении Ставицкого.

Эксперты медиа-рынка убеждены, что после разглашения информации о встрече Луценко со Ставицким, Генпрокуратура начнёт кампанию по преследованию народного депутата Украины Сергея Лещенко, но он как ключевой адепт правды, сможет выстоять в борьбе с коррупционной прокурорской машиной кума президента.

Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) в ході обшуку у приймальні одного з народних депутатів виявило докази спроби виведення з арештованих рахунків 150 млн дол., які належали колишньому першому віце-прем'єр-міністру України Сергію Арбузову.

Про це глава НАБУ Артем Ситник заявив у ході парламентських слухань «Стан реалізації засад антикорупційної політики в Україні», повідомляє Національне бюро розслідувань України.

«Ми проводили обшук в приміщенні, яке було названо „приймальнею народного депутата“, і знайшли там документи і схеми, які свідчили про те, що почали реалізовуватися наміри виведення 150 млн дол., які були заарештовані (вони входять у 1,5 млрд, про які згадував міністр юстиції) та заблоковані у вигляді частково грошових коштів, частково – облігацій внутрішньої позики на одній з фірм, яка підконтрольна колишньому чиновнику Арбузова», — сказав Ситник.

Також директор НАБУ закликав суддів, які отримують заяви про виведення цих коштів з-під арешту на підставі того, що ця офшорна фірма вже не належить Арбузову, не ухвалювати таких рішень, «які потім закінчаться кримінальним переслідуванням цих суддів».

20 травня 2014 року слідчим суддею Печерського районного суду було накладено арешт на майно Арбузова, а в серпні 2014 р. було заарештовано майно його дружини Ірини Арбузової.

21 листопада того ж року слідчим суддею Печерського суду під час розгляду клопотання захисників Арбузова було прийнято рішення про скасування вищевказаних арештів.

Через три дні ГПУ звернулася до Печерського суду з повторним клопотанням про накладення арешту на вищезазначені рахунки. У цей же день слідчим суддею зазначені клопотання було задоволено.

29 листопада 2014 р. суд повторно наклав арешт на рахунки Арбузова та його дружини. Як повідомив тоді генеральний прокурор Віктор Шокін, на арештованих рахунках знаходиться понад 200 млн грн.

Санкції проти чиновників команди Януковича було також введено Євросоюзом 29 квітня 2014 р. у зв'язку з висунутими їм звинуваченнями в незаконному привласненні коштів держбюджету. До санкційного списку було включено 22 людини, у тому числі колишнього президента України Віктора Януковича та екс-прем'єра Миколу Азарова.

У справі одіозного екс-міністра енергетики та вугільної промисловості Едуарда Ставицького його адвокат заявила відвід судді.

Колишній журналіст, а тепер нардеп Сергій Лещенко повідомив, що навіть бачить в цьому свою «провину».

«Змову у справі Ставицького-Розенберга вдалося зірвати. Адвокат міністра-втікача дала відвід судді Солом'янського суду Усатовій, звинувачуючи мене в тиску на суд. Хоча під час минулого засідання я не упустив жодного звуку! Просто прийшов в суд і мовчки сидів, спостерігаючи за подіями», — написав він у своєму Facebook.

За словами Лещенка, найгіршого сценарію — закриття справи екс-регіонала Ставицького вдалося уникнути саме завдяки публічному резонансу і викриттю цієї змови.

6 травня 2016 року з’явилась інформація, що екс-міністра енергетики та вугільної промисловості Едуарда Ставицького затримали в Ізраїлі, коли той намагався вилетіти до Росії, проте він сам цю інформацію заперечує.

В той же день в ефірі одного з телеканалів він показав свій ізраїльський паспорт і підтвердив, що тепер називається Натан Розенберг.

Саме Ставицький 2007 року був реалізатором нахабної схеми крадіжки резиденції «Межигір'я», укорінивши в ментальності Януковича комплекс безкарності та необмеженого збагачення.

Коли через декілька років мені довелося записувати інтерв'ю зі Ставицьким, він тупо і бездарно намагався пошити всіх у дурні, доводячи законність відчуження резиденції.

Але тоді я не міг уявити, що дрібний спільник Василя Джарти досягне своїх кар'єрних вершин, ставши після перемоги Януковича спочатку міністром екології, а згодом – міністром енергетики, посунувши з посади «непотопляємого» мафіозі Юрія Бойко з клану «РосУкрЕнерго».

Ставицький непогано «напакувався» за роки правління Януковича, разом з міністром аграрної політики Миколою Присяжнюком отримавши на свою фірму «Голден Деррік» два десятки спецдозволів на користування надрами.

Коли режим Януковича впав, Ставицький спробував домовитися – він почав розповідати на телеефірах, що був підпільним партизаном-патріотом, але екс-міністру все-таки довелося залишити країну через статус підозрюваного у справі про «незаконне привласнення, розтрату державної власності шляхом зловживання владою на особливу велику суму».

Після втечі закордон у Ставицького провели гучний обшук, в ході якого знайшли колекцію годинників, деякі з яких коштували понад 600 тисяч доларів, діаманти, золоті злитки та п'ять мільйонів доларів у готівці.

Ставицький був оголошений у міжнародний розшук по лінії Інтерпол, але влітку з'явилася інформація, що екс-міністр отримав громадянство Ізраїлю, що фактично зробило його недосяжним для українського правосуддя – це держава своїх громадян не видає. Тобто Ставицький вийшов сухим із води – він міг вільно жити на своїй новій батьківщині, а єдине обмеження стосувалося того, що він не може виїхати за кордон, оскільки там діяв український ордер на арешт.

Однак отримана мною інформація вказує на те, що все гірше, ніж здавалося. Фактично, Ставицький купив не лише свободу – а нове життя.

Отже, за даними моїх джерел, Ставицький тепер ніякий не Ставицький. Його нове прізвище – Едуард Розенберг (Eduard Rosenberg).

Так громадянин України, арешт якого санкціоновано по всій планеті, перетворився на респектабельного громадянина Ізраїлю. І, на відміну від Ставицького, власник паспорту на ім'я Едуарда Розенберга може вільно подорожувати планетою, оскільки не перебуває в розшуку. У чому легко пересвідчитися на сайті Інтерпол.

Нове прізвище отримала і дружина Ставицького – вона тепер Олена Розенберг (Helena Rosenberg).

Ставицькі зареєстровані у Ізраїлі за адресою Hahoresh, 101, Kfar Shmaryahu. Кфар Шмар'ягу – це респектабельне передмістя Тель-Авіву біля морського узбережжя, забудоване переважно віллами.

Я намагався знайти цю адресу на сервісі Google Maps, але безрезультатно – якщо судити з фотозйомки, нумерація по вулиці закінчується, не доходячи до 101 номеру. Раптом хтось з читачів в Тель-Авіві матиме можливість перевірити на місці та сфотографувати нерухомість екс-міністра енергетики України, буду вдячний за допомогу.

У свою чергу, ми ініціюватимемо звернення до Генпрокуратури з вимогою оголосити Ставицького у розшук Інтерполу і за його новим прізвищем. Якщо ми не можемо його витягнути з Ізраїлю, то принаймні повинні позбавити його щастя вільно пересуватися світом та насолоджуватися награбованим в Україні багатством.

Сергій Лещенко

Оцените самоуверенность этих народных избранников: еще в прошлом году они подписали соглашение о сотрудничестве по 64-му и 66-му избирательным округам до 2017 года. Может, и шли бы товарищи «регионалы» к успеху, если бы не Майдан, бегство Януковича и политическое банкротство партии регионов. Сейчас же в моде самоотречение от «регионального» прошлого в надежде на короткую память избирателя. Виталия Журавского это не спасло — кадры с нардепом, выброшенным в мусорный бак, не видел разве что человек бесконечно далекий от нынешних украинских реалий. Теперь осталось дождаться, когда Журавского, его коллегу Пехова прочих «регионалов» выкинут на свалку истории.

Штык ПР, спонсор Антимайдана

Что же известно о «скромном» компаньоне Журавского? Владимир Пехов сейчас баллотируется в ВР по мажоритарному округу № 64 в Житомирской области, где выиграл выборы в 2012 году с перевесом всего в 4 000 голосов у коммуниста Николая Тимошенко. Что показательно, родился Пехов в Алчевске Луганской области, но, как видим, предпочитает пудрить мозги избирателям вдалеке от родного Донбасса. Между прочим, Пехов — член партии регионов с 2006 года, а в 2010 году и вовсе был доверенным лицом кандидата в президенты Виктора Януковича.

Сейчас он рассказывает, что 21 февраля 2014 года (после массовых расстрелов демонстрантов на Институтской) вышел из ПР. История красивая, распространенная, но, мягко говоря, неправдивая. Пехов вышел из фракции ПР в Верховной Раде, но никто не видел его заявления о выходе из партии.

Еще одна веха в карьере Владимира Пехова, о которой избирателям необходимо помнить, — он был одним из тех депутатов, которые голосовали за скандальные законы 16 января, спровоцировавшие начало кровопролития на Майдане. Позднее Владимир Пехов отозвал свой голос, но факт остается фактом.

По информации активистов, размещенной в соцсетях, Пехов активно поддерживал Антимайдан. Так, два автобуса из Коростеня в Мариинский парк отправлялись именно за его счет.

На «секретной» службе в МинАП Присяжнюка

Друзья Владимира Пехова — это отдельная история. Давние соратники Пехова по партии регионов экс-министр агрополитики Николай Присяжнюк и экс-министр энергетики Эдуард Ставицкий сейчас находятся в бегах и разыскиваются Интерполом.

В бытность министром агрополитики Присяжнюк выделил Пехову 5 кабинетов в здании МинАП по адресу ул. Б.Гринченко, 4, из которых официально оплачивался только один. Там располагались штаб и депутатская приемная Пехова вплоть до Майдана. Любитель дорогих лошадей Пехов неофициально возглавлял ГП «Конярство Украины» и отвечал, в частности, за поставку Присяжнюку благородных арабских скакунов, которых экс-министр дарил своему патрону Януковичу для конюшни в Межигорье.

С «Конярством Украины» связана еще одна громкая история, в которой Пехов «засветился» как доверенное лицо Присяжнюка: рейдерский захват «Мирогощанского ипподрома» с участием титушек из Белой Церкви.

Антирейдерский союз предпринимателей Украины обращался по этому поводу, а также по участию Пехова в захвате Коростенского щебзавода в МВД, но официального ответа так и не получил.

По поручению Присяжнюка Пехов принимал участие в инвентаризации земель для передачи в аренду китайцам в самой громкой афере Присяжнюка — «китайском контракте». Напомним, по «китайскому контакту» Государственная продовольственно-зерновая корпорация Украины получала право поставлять 4 млн тонн кукурузы в Китай в обмен на 3 млрд долларов китайского кредита, на которые в Китае же должна была закупаться техника для АПК. Плюс китайские компании должны были на 49 лет получить в аренду земли сельхозназначения в Украине. Контракт так и не был выполнен, поскольку китайцы оказались не готовы к тем суммам откатов, которые назвал им Присяжнюк. В итоге Китай подал иск к Украине в арбитраж Международной Ассоциации торговли зерном и кормами (GAFTA) в Лондоне, который не урегулирован до сих пор.

«Оперативные» доходы в ведомстве Присяжнюка Пехов получал за счет контроля выдачи ветеринарных сертификатов и выплаты дотаций крестьянам за коров. Это направление, не секрет, было в МинАП одним из самых коррумпированных.

Перспективный кандидат?

Кстати, доходы Владимира Пехова — это секрет из серии «остальное додумайте сами». В 2011 году он показал в декларации о доходах нули, а уже в 2013 году его доход составил более 2,23 млн грн. При этом наблюдатели «Опоры» в течение всей предвыборной кампании Пехова в 2012 году фиксировали многочисленные случаи подкупа избирателей, начиная от гречки и заканчивая рентгенаппаратом за 2 млн грн.

В общем, карьера депутата Владимир Пехова типична для многих членов партии регионов. Это и уверенность в собственном благополучном будущем при власти Януковича, и попытки отречься от прошлого после событий Майдана, и поиск финансирования на нынешнюю избирательную кампанию в Москве. Обвиняя нынешнюю власть в разжигании войны на Донбассе, они рвутся в Верховную Раду, чтобы стать там «пятой колонной» Кремля, обеспечивая при этом себе безбедную жизнь за счет бюджета Украины и депутатскую неприкосновенность.

Как уже было сказано выше, другому «регионалу» — Журавскому, это не помогло. «Регионал» Пехов — следующий?

 Регіонал Пехов підкуповує виборців

Леонид Исаков, Национальное бюро расследований Украины

Несмотря на уход в тень и якобы отстранение от властных структур, бизнес олигарха продолжает получать преференции. Наблюдаются некрасивые перекосы.

Невзирая на катастрофический рост задолженности в сфере теплоэнергетики, которая уже привела к отключению горячего водоснабжения даже в столице, теплогенерации Ахметова получают право не платить государству за потребленные ресурсы.

Последнее решение такого толка – договоренности между компанией «Захидэнерго» (находится под контролем ДТЭК Ахметова) и государственным «Углем Украины» о реструктуризации задолженности на сумму 397 млн грн за поставленный на предприятие уголь. По нашим данным, возвращать долги компания Ахметова сможет на протяжении 10 лет по ставке до 10%. Однако в официальном ответе ДТЭК на запрос ЭП значится уже другой срок — 20 лет.

По сути дела, рассрочка на 10 или на 20 лет — это прощение долга. Процентная ставка существенно ниже ожидаемой инфляции. За десятилетие или два рост цен полностью «съест» не только проценты, но и саму сумму кредита. А если произойдет девальвация, ДТЭК «отобьет» долг в кратчайший срок.

Подобные условия для бизнеса донецкого олигарха – явно не следствие военных действий на его малой родине. Запад Украины, где базируется «ДТЭК Захидэнерго», не охвачен вооруженными конфликтами.

Очевидно, нет проблем у «ДТЭК Захидэнерго» и с платежной дисциплиной клиентов. Пятая по величине энергогенерирующая компания Украины с установленной мощностью 4707,5 МВт активно продает электроэнергию на экспорт в страны Европы.

Скорее, подобные условия реструктуризации долга перед госпредприятием – иллюстрация междусобойчика, который имеют между собой ДТЭК и «Уголь Украины». А еще они сигнализируют о сокращении влияния «семьи» на рынок угля после бегства из страны Виктора Януковича с сотоварищами.

«Экономическая правда» писала, какой была ситуация на госпредприятии еще в 2013 году. «Уголь Украины», которое было создано в 2003 году для поддержания государственных шахт с высокой себестоимостью и низким качеством угля, на самом деле превратилось в кормушку для «семьи» и структур Александра Ефремова, которые на пару контролировали большую часть нелегальных копанок угля на Донбассе. Официальное прикрытие схем делал экс-министр энергетики Эдуард Ставицкий.

Смысл схемы, получившей наибольшее развитие в 2009—2013 годах, был предельно прост. Добытый в копанках уголь оформлялся как уголь добычи государственных шахт. Реально же, процессы перегрузки угля контролировались структурами, подконтрольными Ефремову и Александру Януковичу.

После смешивания, «государственный» уголь продавался энергогенерациям через «Уголь Украины» по единой цене, часть которой компенсировалась дотациями из бюджета (в 2013 году их сумма составила 13,2 млрд грн).

Государство на этой схеме получало огромные убытки. Цена продажи 1 тонны товарной угольной продукции в прошлом году составила около 490 грн. При этом фактическая себестоимость угля шахтной добычи на Донбассе составляет примерно 1350 грн, или почти в три раза больше. Разницу в 100 долларов на тонне покрывало государство.

В то же самое время, уголь из копанок стоил «семье», структурам Юрия «Енакиевского» Иванющенко и Александра Ефремова те же 500 грн. Выдавая свой уголь за добытый на государственных шахтах, они почти в полном объеме «пилили» госдотации на угольную отрасль из бюджета.

До недавних пор, Ахметов не имел в описанной схеме особого участия. Себестоимость угля, который добывается на собственных шахтах ДТЭК и арендованных у государства Свердловск- и Ровенькиантрацит, – те же 500-550 грн. При этом ахметовские предприятия достают из недр уголь с меньшим содержанием серы: он подходит для сжиганиях в доменных печах. Тогда как государственный уголь и уголь из копанок – с содержанием серы выше 3% — годится только для производства тепловой энерегии. При этом, он почти втрое дороже.

В этой связи, Ахметов никогда не был заинтересован в приобретении твердого топлива у «Угля Украины», так как переплачивал бы прямо в карман «семье» и Ефремову. Но, судя по всему, ему этот уголь навязывали, откуда и возник довольно приличный долг – который, опять же, Ахметов вряд ли хотел возвращать.

Вероятно, чтобы не попадать в такие ситуации впредь (а может, и чтобы не возвращать старые долги), Ахметов даже смог пролоббировать  ликвидацию «Угля Украины» в 2015 году. Соответствующая норма была заложена в план структурных реформ экс-президента Януковича.

Однако, как утверждают источники «ЭП» в Минэнерго, по «просьбе» структур Юрия Иванющенко и Александра Ефремова, и при поддержке людей Юрия Бойко, приказ о ликвидации «Угля Украины» был отменен.

Соответствующее распоряжение 4 июня 2014 года подписал министр энергетики и угольной промышленности Юрий Продан. Впрочем, возможно, это действие было продиктовано простым желанием государства не допустить «растворения в воздухе» тех денег, которые госкомпания обязана была получить в том числе с ДТЭК.

После этого господин Ахметов был вынужден добиваться очередной реструктуризации своих долгов перед «Углем Украины» (которые могли просто исчезнуть вместе с ликвидируемой компанией в 2015 году).

Не исключено, что менеджмент госкомпании подыгрывает в этом стремлении Ринату Леонидовичу. Например, во время действия приказа экс-министра энергетики Эдуарда Ставицкого о ликвидации «Угля Украины», юристы госкомпании не смогли доказать суду, что «Уголь Украины» будет ликвидирован. Тот суд занимался рассмотрением требования к «Захидэнерего» погасить долг. Слабая позиция юристов «Угля Украины» позволила ахметовским юристам без труда добиться выгодной для себя реструктуризации.

Как сообщил ЭП и.о. гендиректора «Угля Украины» Сергей Стародубцев, дебиторская задолженность госкомпании значительно превышает кредиторскую.  «Дебиторская задолженность сложилась, главным образом, из-за хронического отставания в расчетах за потребленный уголь со стороны основных его покупателей и подписки угледобывающим предприятиям угля будущей поставки, которая предоставлялась за счет кредитных средств», — сообщили в госкомпании.

Таким образом, «Уголь Украины» превратился в огромную «черную дыру». Он авансом оплачивает еще не добытый уголь, получая для этого кредиты. С обратной стороны, компания дает отсрочку и выгодную реструктуризацию оплаты Ахметову и прочим покупателям угля. В проигрыше лишь государство, на котором повисают долги от такого «выгодного бизнеса» – денежные разрывы покрывались за счет бюджета.

Реверансы с Ахметовым имеют еще одно крайне неприятное последствие. Из-за невозврата дебиторки, госкомпания упорно не хочет рассчитываться уже со своими кредиторами. Как сообщала ЭП, 22 июля суд принудительно взыскал с «Угля Украины» 394 млн грн в пользу Проминвестбанка. Впрочем, это лишь решение суда – живых денег у компании нет. А значит, Проминвестбанк вряд ли получит даже ту сумму, которая признана судом. И этот случай не единичен.

Сейчас общий долг госпредприятия составляет около 3 млрд грн. Основная его часть сформировалась в 2010 году, когда в посткризисном бюджете не хватало денег на дотации отрасли. Это привело к тому, что в 2008—2009 и в первом квартале 2010 года произошло значительное падение добычи в Украине. Пеняя на «папєрєдніков», правительство Николая Азарова набрало кредитов под обещание, что вскоре исправит ситуацию на госшахтах.

Однако потом в угольной сфере началось засилье «семьи».

Общий долг предприятия перед банками Украины составляет более 2,4 млрд грн, или 80% общего долга. Это без учета просроченных процентов за пользование кредитами. Платить по ним ГП не может из-за сложной финансовой ситуации – которую «Углю Украины» создает тот же ДТЭК Рината Ахметова.

Самыми крупными кредиторами госкомпании являются госбанки. В совокупности они выдали «Углю Украины» 1,3 млрд грн. Еще около 1,1 млрд грн госпредприятию предоставили в долг негосударственные банки.

Пассивность властей

Безусловно, возврат долга со стороны «ДТЭК Захидэнерго» на справедливых условиях мог бы существенно улучшить финансовую ситуацию госпредприятия. Это снизило бы нагрузку на бюджет, которому рано или поздно придется брать на себя расчеты с кредиторами компании.

Однако в Генпрокуратуре почему-то в упор не замечают разыгрываемых на угольном рынке схем. В ответ на запрос ЭП относительно долговых взаимоотношений между «Углем Украины» и «ДТЭК Захидэнерго»,  в результате которых могут быть нанесены убытки государству, в Генпрокуратуре ответили, что «не отслеживают эту ситуацию».

Не сильно обеспокоены возвратом выданных госпредприятию кредитов и в Национальном банке. По сведениям «ЭП», государственным и одному из российских госбанков индивидуальными решениями НБУ в «семейный» период было позволено не формировать в полном объеме резервы под проблемную задолженность «Угля Украины». Видимо, сделано это было потому, что «потерянные» ссуды использовались преимущественно для расчета с шахтами, близкими к Александру Януковичу.

А некоторые банки, обходя инструкции НБУ, и вовсе прикрывают «Уголь Украины» от кредиторов. Участники рынка говорят о вопиющих осознанных нарушениях со стороны коллег-банкиров. Вопреки арестам

Исполнительной службы, которые уже наложены на счета «Угля Украины» в «Фортуна банке», руководство банка согласовывает открытие новых счетов, тем самым препятствуя эффективной работе судебной системы.

Манипулируя планом счетов и нарушая инструкции НБУ, сотрудники банка «Киевская Русь» также помогают должнику уклониться от решения Фемиды.

Менеджмент госпредприятия действий для погашения задолженности так же не предпринимает. Это звучит нелепо, потому что «Уголь Украины» и госбюджет должны быть заинтересованы в получении денег. Тем не менее, в ответ на иски банкиров, госпредприятие подало заявление о рассрочке на выплату долга сроком на 20 лет. К счастью, суд его не удовлетворил. Апелляция «Угля Украины» также была отклонена.

Но сама попытка явно заслуживает внимания властей. Топ-менеджмент госпредприятия видимо рассчитывает, что при таких рассрочках пройдут сроки исковой давности, связанные с хищением инвестиционных кредитов.

Им не придется ни за это отвечать.

В свою очередь, в ДТЭК после получения выгодных условий не видят необходимости гасить долг перед госкомпанией. Как сообщила ЭП пресс-служба компании Рината Ахметова, долг ПАО «Западэнерго» перед ГП «Уголь Украины» сформировался в 2009—2011 годах, еще до приватизации энергогенерирующей компании.

В начале 2012 года Хозяйственный суд Львовской области принял решение о признании наличия долга. Учитывая финансовое состояние предприятия, он утвердил его рассроченную выплату на протяжении последующих 20 лет. После вступления данного решения в силу, ПАО «ДТЭК Западэнерго» ежемесячно выплачивает этот долг.

«Тепловая генерация Украины имеет высокую степень износа оборудования, поэтому нуждаются в модернизации для обеспечения надежного и бесперебойного производства электроэнергии. Единственным источником получения доходов ПАО „ДТЭК Западэнерго“ является реализация произведенной электроэнергии. Изменение способа выплаты долга перед ГП „Уголь Украины“ может привести к негативным последствиям, так как у предприятия высокая потребность в наличии достаточных средств для проведения модернизации и обеспечения производственного процесса», — сообщает пресс-служба компании.

Налицо очевидный цинизм как госчиновников, так и самого господина Ахметова. В условиях огромного дефицита бюджета, который является главным аргументом для властей в процессе повышения тарифов на электро- и тепловую энергию для населения, государство фактически разрешает одной из крупнейших энергогенераций не рассчитываться по долгам.

Интересно, на сколько государству пришлось бы повышать тарифы на электричество и тепло, если бы эти долги погашались?

Андрей Вышинский

Про майновий статус: 

Квартиру площею 165 квадратних метрів Ставицькі за рік змінили на 212 квадратів. При цьому, кошти на банківських рахунках міністра за рік зросли майже втричі – до 155 тисяч гривень. Кошти членів родини знизились на 46 тисяч, до 85 тисяч гривень.

Скандали Ставицького: масштаби зростають

«Учора було здійснено рейдерське захоплення командою Януковича на чолі з паном Ставицьким, який безпосередньо є людиною народного депутата Джарти. Учора Ставицький разом із сімома охоронцями, разом із людьми, які допомагали їм силовим способом вриватися в будівлю НАК „Надра України“... І ця компанія була захоплена!»– обвинувачувала нинішнього міністра енергетики екс-прем'єр Юлія Тимошенко 20 серпня 2009 року.

Тоді сталася резонансна подія: отримавши рішення суду, Ставицький у супроводі працівників приватної охорони захопив будівлю НАК «Надра України» на вулиці Володимирській. Але на той час Ставицький у владі був фактично ніким, оскільки в 2009 році на посаді прем'єра була Тимошенко, а Янукович перебував в опозиції. Тому МВС за допомогою бійців «Беркуту» швидко відбило атаку Ставицького на офіс державної компанії.

Але зухвале захоплення будівлі не на жарт розлютило Тимошенко. Вона, особливо не стримуючи себе, звинувачувала «попередників» у масштабних оборудках. За її словами, «Надра України» часів Ставицького передали «на корупційній основі найближчому оточенню Віктора Януковича» 19 ліцензій на видобування нафти й газу, резиденцію «Межигір'я» та дві будівлі в центрі Києва.

Цікаво, що повідомлення з детальним описом «корупційних схем» нинішнього міністра енергетики досі висить на офіційному сайті «Надр України» під заголовком «Відбулося рейдерське захоплення НАК «Надра України». Його не видалили навіть після того, як із приходом Януковича в 2010 році Ставицький повернувся в крісло голови акціонерної компанії.

На офіційному сайті НАК „Надра України“ Ставицького досі звинувачують у корупції та розкраданнях.

Вивчивши документи того часу, можна дійти висновку, що в 2007 році частина ліцензій і справді відійшла компаніям, які були не чужі оточенню Ставицького і Януковича. Серед інших, дозволи тоді отримали: «Надра геоцентр», «Кримська бурова компанія», «Українська бурова компанія». Ланцюжок засновників цих компаній приводив до родинного кола екс-міністра охорони навколишнього природного середовища та екс-прем'єра Криму, нині покійного Василя Джарти.

Називаючи Ставицького «людиною Джарти», Тимошенко фактично не помилялась.

Можна припустити, що саме знайомство із цією впливовою на той час фігурою було одним із вирішальних епізодів у житті нинішнього міністра енергетики.

У вересні 2006-го Джарти призначає Ставицького спочатку своїм радником.

А вже за кілька місяців герой нашого розслідування стає керівником «Надр України».

Названі ж вище компанії, що отримали родовища, через засновників приводять до австрійських фірм Lifo Invest та Wellmind Invest.

Їх директором станом на 2007 рік був ніхто інший, як зять Василя Джарти – народний депутат від ПР Валерій Омельченко.

В «епоху Ставицького» схема передачі ліцензій від державних підприємств до приватних компаній була простою. Хрестоматійною виглядає історія «Кримської бурової компанії», що детально описана в «Реєстрі судових рішень».

У листопаді 2007-го фірму заснували 50 на 50 державна «Кримгеологія» та приватна «Українська торгівельна компанія», одним з її засновників котрої, у свою чергу, у 2007 році була вищезгадана Wellmind Invest зятя Джарти.

Едуард Ставицький (по центру) люб'язно запрошує підприємців до партнерства з державою

Менше ніж за місяць без особливих труднощів новоутворена компанія отримує дозвіл на видобуток вуглеводнів на Керлеутській площі в Криму. Та вже за кілька днів після отримання бажаного документу, частка держави в компанії зменшується до 3%. Внаслідок цього «Надра України» фактично втрачають контроль над компанією та видобутком надр на цій площі.

Тогочасне керівництво «Кримгеології», яка співзаснувала «Кримську бурову компанію», виявилось також близьким і до родини Едуарда Ставицького. За даними «Наших Грошей», її очільником був Роман Майдебура – колишній співвласник»Торгового дому «Гермес» разом із батьком міністра – Анатолієм Ставицьким.

«Слідство перевіряє факт злочинної змови Ставицького Едуарда, як посадової особи НАК „Надра України“ та колишнього директора ДП „Кримгеологія“ НАК „Надра України“ Майдебури Романа, що перебуває в розшуку, оголошеному в межах кримінальної справи за фактом розкрадання майна в особливо великому розмірі», – заявляли «Надра України» у 2009 році.

Щоправда, справа так і не призвела до негативних наслідків для обох чиновників. За кілька років Ставицький пішов на підвищення по кар'єрній драбині, а Роман Майдебура в 2012-му очолив фірму, що стрімко розвивалась у видобувному сегменті – «Голден Деррік».

Золота вишка для міністрів

Саме при Ставицькому, «Надра України» передали «Голден Дерріку» майно державного підприємства «Полтаванафтогазгеологія» на 17 мільйонів гривень. Хочакерівники підприємства стверджували, що реальна вартість обладнання державної компанії набагато вища – 240 мільйонів гривень.

Компанія «Голден Деррік», назва якої перекладається з англійської як «золота вишка», отримала майно не випадково. На момент передачі активів «Полтаванафтогазгеології», «Голден Дерріком» рівною мірою володіли «Надра» та кіпрська Hartlog Limited. Але в 2008-му державна компанія люб'язно продала частину власної долі кіпріотам,залишивши собі всього 33%.

Особливо активний розвиток компанії розпочався в 2010-му році, коли Ставицький знову очолив «Надра України». За кілька років «Голден Деррік», тепер уже підконтрольний приватному власнику, отримав близько 30 дозволів на розробку надр у Центрально-Східній Україні. Цього року «Золота вишка» ще й почала перемагати на тендерах «Чорноморнафтогазу».

Така поблажливість до компанії та її власників могла виникнути ще й тому, що кіпрський офшор Hartlog Limited, крім «Голден Дерріку», був ще й засновником «Монолітінвесту» – будівельної компанії Ставицього-Присяжнюка. Згідно зрозслідуванням Слідство.Інфо, кінцевим власником Hartlog Limited виявився угорський адвокат Пітер Паллаг – близький партнер сімейства Миколи Присяжнюка ще з 1990-х років.

Ближнє коло Ставицького (зліва направо): Олег Проскуряков, Пітер Паллаг, Роман Майдебура

Ставицький і Присяжнюк наполегливо відмовляються від зв'язку з «Голден Дерріком». В 2011 році в інтерв'ю журналісту «Forbes-Україна» Едуард Ставицький заявляв, що не причетний до видобутку природних ресурсів: «У мене особисто ніколи не було свердловин своїх . Не було й немає. Перевіряйте хоч як. У заправному секторі – працював, так. У нафтотрейдерському – так. А в частині видобутку – ніколи не був пов'язаний, та й не буду... Не хочу, бо не маю права, у першу чергу», – заявляв він.

Поговорити з журналістом «Слідство.Інфо» для цього матеріалу Ставицький часу не знайшов.

«Батя, я стараюсь!»

На посаді голови «Надр України» Ставицький прославився ще і як розпорядник нерухомості, догоджаючи особисто Віктору Януковичу.

25-го вересня 2007 року «Надра України» вирішили помінятись майном із фірмою «МедІнвестТрейд» та передати резиденцію «Межигір'я» в Нових Петрівцях в обмін на два будинки на Парковій дорозі в Києві. Будівлями національна компанія змогла покористуватись лише добу: уже наступного дня уряд Януковича передав їх на баланс ДУС. А менше ніж за місяць, майно Межигір'я перейшло до рук компанії «Танталіт», у чиїй власності перебуває донині.

Таким чином, саме Ставицький взяв на себе більшу частину юридичної відповідальності по відчуженню Межигір'я, де зараз мешкає президент Янукович.

Межигір'я з повітря. Фото журналу "Кореспондент

Очевидно, глава держави оцінив і особисту вірність і заповзятість Едуарда Ставицького.

В якості бонусу Едуард Анатолійович не лише отримав один із найважливіших міністерських портфелів. Йому вдалося провернути ще одну операцію з відчуженням державної нерухомості.

Ідеться про дві будівлі НАК «Надра України» на вулиці Володимирській у Києві.

У вересні 2007-го державна компанія, посилаючись на аварійний стан будинків, вирішує продати їх фірмам «Еліттранссервіс» та «Ярд-Шиппінг». Лояльність очільника Ставицького до двох фірм не була випадковою. Директором «Еліттранссервісу» у 2007 році був Олексій Харітонов, який ще з початку 2000-х працював разом зі Ставицькими. А «Ярд-Шиппінг» базувався в офісі народного депутата від ПР Віталія Борта – партнера Василя Джарти.

Однак, схоже на те, що будівлі зрештою так і не дійшли до Джарти чи Борта. У результаті перепродажу обидва об'єкти отримала кіпрська Zentax Limited.

Вказівку на можливих нових власників нерухомості дає «Реєстр судових рішень»: представником Zentax Limited в українських судах був угорський адвокат Пітер Паллаг. Як було згадано вище, саме він обслуговував інтереси пов'язаного зі Ставицьким міністра АПК Миколи Присяжнюка. І саме Паллаг на сьогодні є формальним власником «Голден Дерріка».

Щоправда, покористуватись елітною нерухомістю на Володимирський нові господарі так і не змогли: будинки стоять закинутими, а НАК «Надра України» змушені винаймати приміщення в старому бізнес-центрі на Севастопольській площі.

Володимирська 34

«Новий Курченко»

Державні тендери в енергетиці – золоте дно. Швидко й непрозоре свої перші сотні мільйонів на цьому заробила компанія «Газ України 2009», яку контролює скандально відомий Сергій Курченко.

Усі шанси стати ще одним Курченком має 29-річний Валерій Токар із Київщини, «людина нізвідки».

Два роки тому Токар балотувався в народні депутати по одному з округів Київщини.

Тоді він мав офіційний статус безробітногой жодної копійки особистого доходу.

У депутати Токар не пройшов, набравши 0,47% голосів виборців. А вже сьогодні він очолює ТОВ «Укратоменерго» – маловідому фірму, яка, тим не менше, виграла тендери у відомстві Ставицькогона 61 мільйон гривень.

А місяцем раніше «Укратоменерго» «випала честь» бути єдиним конкурентом «Голден Дерріка» на тендері «Чорноморнафтогазу», де близька до Присяжнюка-Ставицького фірма отримала 112 мільйонів гривень.

– Про вашу фірму ніхто раніше не чув, а тепер їй вдається вигравати тендери на десятки мільйонів. Як? – питаємо Токара.

– Нам приховувати нічого, ми нормальна структура, зі спеціалістами. Ми будували, робили ремонти, реконструкції компресорних цехів, працювали в трансгазі, на лінійно-виробничих управліннях магістральних газопроводів.

– У вашої фірми є офіс? Можна подивитися його? Поговорити з вами там?

– Добре, подзвоніть мені в понеділок, і я з вами зустрінуся в офісі.

Втім, в обіцяний час Валерій Токар виявився зайнятим і на зв'язок більше не виходив.

Пояснення тендерних успіхів його фірми може бути в тому, що одним із засновників «Укратоменерго» є Лариса Миколаївна Токар. Сам молодий директор підтвердив Слідству.Інфо, що це його родичка, щоправда, не уточнюючи, яка саме.

У соціальних мережах знайшлася Лариса Токар – уродженка Кіровоградської області 56-ти років.

Вона цілком може бути матір'ю Валерія Токара. А її походження підкріплює й без того вже усталену тенденцію: земляки Едуарда Ставицького з Кіровоградщини отримують чимало ласих шматків на тендерах міністерства енергетики.

Але, здається, це не дуже турбує Віктора Януковича.

Едуард Ставицький, будучи вірним членом президентської Сім'ї, схоже, заслужив право на створення власного угрупування у владі та бізнесі.

*   *   *

Катерина Каплюк, «Слідство.Інфо», спеціально для Української правди