Очередная волна недовольства работой Андрея Пышного на посту главы Ощадбанка вряд ли стала неожиданностью для его кураторов. Яценюк, Иванчук и компания вполне готовы пожертвовать пешкой, дабы не терять слона или ладью. Тем не менее, не все в этом этюде так просто.

Андрей Пышный — не лоббист, не политик и уж точно не финансист. Это человек, который беспрекословно исполняет все, за что ему платят. Не суть важно, касается это выдачи фиктивного кредита Березкину или откровенно мелочных махинаций с оборотными средствами. Глава Ощадбанка усвоил один довольно актуальный для сегодняшней украинской реальности урок: хватай все, что плохо лежит, а если чужой куш лежит хорошо, подвинь на край стола, подними и присвой.

С дня на день Генеральная прокуратура откроет уголовное производство, в котором Пышный уже не будет проходить свидетелем, а станет подозреваемым. Согласно данным источника в ГПУ, речь не идет о скандальных чартерах, копать решили глубже… Фигурант получит обвинения по факту хищения госимущества в особо крупных размерах. Скорее всего, речь о темных делах дней давно минувших, возможно, уголовное дело связано напрямую с выдачей кредитов агрохолдингу «Креатив», а также ряду других компаний, с которыми Пышный сумел договориться.

На фоне увольнения Шокина, дело будет не так легко замять и вряд ли получится «затянуть». Новый генпрокурор сделает все, чтобы первое громкое дело не поставило крест на карьере, а вылилось в жирный плюсик. Ведь, как известно, генеральные у нас долго на месте не засиживаются.

Продолжение следует…

Анастасия Зеленская, Национальное бюро расследований Украины

Серый кардинал Яценюка и один из самых одиозных депутатов “Народного фронта” Андрей Иванчук в спешке вывез семью “на чужбину”. Но не политические гонения пугают ближайшего соратника премьер-министра страны, а пристальное внимание украинского общества и правоохранительных структур ряда европейских государств к коррупции в окружении Арсения Петровича. По данным источников Национального бюро расследований Украины, депутат вывез свою семью именно в тот момент, когда сгустились тучи вокруг его однопартийца, еще одного премьерского кошелька Николая Мартыненко. Жена Иванчука Ирина с дочерью Виталиной накануне нового учебного года поселились в элитном Монте-Карло, девочка даже пошла в школу, заняв достойное место среди детей других миллиардеров и мультимиллионеров.

Иванчук готовит плацдарм для выезда заграницу. Причиной тому послужили громкие обвинения в адрес депутата о его причастности к коррупционным схемам на госпредприятиях. Чтобы проверить данную информацию, журналисты  решили посетить загородное имение четы Иванчуков. Заодно – посмотреть, как живет правая рука Яценюка.

Но вначале приведем немного биографических фактов об Андрее Иванчуке.

СЕРЫЙ КАРДИНАЛ ЯЦЕНЮКА И ДРУГ ОЛИГАРХОВ

Иванчук – фигура довольно противоречивая и одиозная. Все его карьерные взлеты прямо пропорционально связаны с карьерными успехами нынешнего премьер-министра Яценюка, с которым они подружились еще в далеком 1991 году, во время совместной учебы на юрфаке Черновицкого государственного университета им. Юрия Федьковича. После этого друзья организовали совместный юридический бизнес. На протяжении всей жизни пути и бизнес-интересы двух политиков тесно переплетались.

Сегодня Андрей Иванчук – народный депутат, глава парламентского Комитета по вопросам экономической политики. Его небезосновательно, наряду с Николаем Мартыненко, именуют “кассиром” партии. Он стоял у истоков создания “Фронта змин”, а потом и “Народного фронта”.

Именно совокупность всех вышеприведенных фактов сыграла с Андреем Иванчуком злую шутку – сегодня он рискует стать изгнанником.

ЗАГОРОДНОЕ ПОМЕСТЬЕ ИВАНЧУКА

Особняк правой руки Яценюка расположен в селе Иванковичи Васильковского района Киевской области. Вся дорога к поместью Иванчука пестрит билл-бордами, которые ненавязчиво намекают нардепу, что пора завязывать с коррупционными схемами и искать убежище где-то за рубежом: “Сеня, давай до свидания!”, “Беги, кролик, беги!”.

В селе Иванковичи, где находится имение Иванчука, вы не найдете ни одного более-менее простого дома. Сплошь и рядом – элитные особняки, стоимость которых, по информации риэлтеров, начинается от 2 миллионов американских долларов.

Территория семейного гнездышка Иванчуков впечатляет богатством убранства. Так сказать, “Межигорье” в миниатюре: особняк окружен двойным забором. Первый – в виде металлической решетки, второй – кирпичный, вымощенный камнями. Из материала, который был использован при постройке ограждения, вполне можно было бы построить многоквартирный пятиэтажный дом.

По периметру множество камер видеонаблюдения и систем освещения. За забором – фешенебельный коттедж, гостевой домик и вольеры для животных (надеемся, не страусов).

Если бы не зима и опавшие листья деревьев, то нам вряд ли бы удалось рассмотреть хоть что-нибудь, так как вдоль забора в несколько рядов обильно высажены деревья.

На территории имения на славу потрудились ландшафтные дизайнеры, что отчетливо видно со снимков спутника на сервисе Google maps.

Есть на фазенде Иванчука и небольшой пруд с мостиком, стриженые кустики, композиции из экзотических деревьев и мощеные дорожки. Все в лучших традициях украинского истеблишмента времен Януковича.

Андрей Иванчук любит разного рода символизм: Иванчук – Иванковичи и т.д. Случайно  ли – неизвестно, но прямо напротив его имения располагается нововозведенная церковь, которая по странному стечению обстоятельств носит аналогичное Иванчуку имя – Андрея Первозванного.

Когда мы снимали особняк Андрея Иванчука, к дверям церкви подъехал внедорожник, за рулем которого сидел батюшка. Странно, но завидев журналистов, он поспешил ретироваться. В довольно неприветливой форме святой отец настаивал, чтобы мы его не снимали. Мы лишь успели спросить у него, является ли Андрей Иванчук прихожанином церкви по соседству. Из ответа стало понятно, что батюшке знаком с Иванчуком. Он посоветовал нам обратиться с этим вопросом непосредственно к депутату.

Вообще же, стоит заметить, что это некий тренд политических элит Украины – иметь собственную церковь у себя на территории. Пример тому – собственная церковь на территории соседнего с Иванчуком имения.

Остро стоит вопрос о том, на какие средства содержится особняк. Согласно декларации Андрея Иванчука, он имеет весьма скромные доходы, вряд ли позволяющие содержать такое имение: дом – 503,6 кв. м., расположенный на 1,3  гектара. Также семья Иванчука владеет квартирой общей площадью 78,4 кв.м.

Как видно из публичной кадастровой карты Украины, имение записано на супругу – Ирину Иванчук, и состоит из нескольких участков.

Теперь неизвестно, когда близким Иванчука представиться возможность насладиться пребыванием в роскошном семейном гнездышке.

Ранее, по словам односельчан Иванчука, имение охраняла специализированная охрана. Сегодня же – всего лишь один скучающий сторож. Так как Андрей Иванчук вывез семью за границу, то за ненадобностью он распустил и весь обслуживающий персонал, который трудился в имении. Соседи  утверждают, что давно не видели влиятельного односельчанина.

“Раньше там была какая-то активность, постоянно много разных крутых иномарок приезжало, а сейчас ни слуху, ни духу. Ни жены его не видно, ни дочери, никого. Только сторож”, – утверждает один из соседей Андрея Иванчука, пожелавший остаться неизвестным.

Отсутствие семьи Иванчуков в загородном имении неудивительно, так как по нашей информации, вскоре господин Иванчук может подвергнуться уголовному преследованию.

Владимир Унжин, Национальное бюро расследований Украины

Вона належить Ігорю Валерійовичу. Руки геть!

За словами джерела у Кабміні, можновладці склали усну «джентльменську угоду».

Влада дозволяє Ігорю Коломойському продати нафту, отриману з надр півдержавною установою, «своїм» структурам за зниженими цінами, а той у відповідь «погодиться» сплатити в бюджет ренту та дивіденди.

Всім зрозуміло, хто під кого лягає?

«Уряд камікадзе» не є винахідником цих танців, так робилося в усі попередні роки. Навіть Віктор Янукович з його величезним досвідом примушення не зміг нічого зробити з дніпропетровським олігархом. Один різкий крок — і «покладе» Приватбанк, як «поклав» свого часу «Аеросвіт».

Куди вже Петру Порошенку та Арсенію Яценюку. У них один шлях: благати Ігоря Валерійовича віддати щось на користь країни. Зараз це навіть складніше, бо на боці Коломойського — боєздатні батальйони і купа депутатів у парламенті.

Як би мало бути, якби в Україні існувала сильна влада? Держава контролює 50%+1 акцію «Укрнафти», і саме держава вирішує, хто нею керує. В «Укрнафту» заходять прем'єр, прокуратура, «Альфа», журналісти, міжнародні спостерігачі, і все — держава бере владу у свої руки. У Коломойського не було б жодного шансу.

Після цього «Укрнафта» платить дивіденди та ренту і починає продавати власну сировину за ринковими цінами. Також через компанію припиняють пропускати феросплави, які потім ідуть на експорт. Хтось питає у менеджерів Коломойського, чому родовища державної компанії переоформлені на деякі «приватні» структури.

Ось тоді Арсеній Яценюк буде справжнім «камікадзе». За таке можна і посаду втратити, і «кулю в лоб» отримати. Зате усі побачать, що в Україні є влада, а не наймити олігархів у приміщеннях уряду та адміністрації президента.

Інакше давайте оберемо прем'єром Ігоря Валерійовича. Тоді принаймні буде зрозуміло, що уряд та влада — це одна і та ж особа.

Також можна призначити туди Ріната Ахметова, Миколу Мартиненка, Сергія Льовочкіна, Андрія Іванчука, Ігоря Кононенка та Олега Свинарчука. Не треба буде вибудовувати схеми втілення ідей олігархів. Вони придумали — вони реалізували.

Шалена економія часу та грошей на утримання «камікадзе». Черговий Майдан знатиме, до кого приходити, коли станеться остаточний колапс.

Існує думка, що олігархат зацікавлений у створенні сильної держави.

Мовляв, найбільш коштовні активи вони вже розібрали, і тепер настав час захистити і примножити своє майно. Найкращий спосіб це зробити — влаштувати в Україні державу, у якій панує закон. Тоді прийде якийсь феєричний західний інвестор, і активи почнуть коштувати набагато дорожче.

Ідея добра, але на практиці не працює. Україна вже лежить в руїнах, уже втратила Крим і Донбас, проте групи впливу продовжують «пиляти» напівмертве тіло.

Навесні 2015 року це може закінчитися чимось жахливим, але ці хлопці не думають про найгірше. Мабуть, вони вважають, що встигнуть втекти. Вони «пиляють», а «плебсом» нехай займаються призначені ними «камікадзе». Ситуація навколо ПАТ «Укрнафта» — яскрава ілюстрація такого розподілу ролей.

У червні 2014 року Міністерство енергетики та вугільної промисловості визначило Українську універсальну біржу переможцем конкурсу з проведення аукціонів для реалізації нафтопродуктів. Продаж енергетичних ресурсів через аукціон є обов'язковим, якщо контрольний пакет компанії належить державі.

Однак в липні «Укрнафта» реалізувала майже 314 тис тонн сирої нафти через іншу структуру — Українську міжбанківську валютну біржу. Експерти зауважили, що УМВБ — давній партнер «Привату», а тому підіграє Коломойському на торгах.

На підтвердження цього Генпрокуратура звинуватила службових осіб біржі в незаконному зменшенню ціни на продукцію, через що «Укрнафта» недоотримала понад 640 млн грн. Нарешті були порушені кримінальні провадження за фактом завдання збитків державі. «Приват» тут же показав зуби.

Наступного дня після «наїзду» відомства Віталія Яреми правління «Укрнафти» «окремо попередило» посадових осіб Міненерговугілля про відповідальність.

«Іншою важливою причиною конфлікту стали подальші намагання Міністра (Юрія Продана) захистити результат корупційних дій особистою участю у судових засіданнях. Саме ці факти повинні стати належним об'єктом прокурорського реагування», — заявили у прес-службі «Укрнафти».

В серпні у підконтрольних «Привату» ЗМІ з'явилася чергова тирада від керівництва нафтового монополіста на адресу уряду. Міністра Продана та його радника Дроздова звинуватили в лобіюванні інтересів приватних бізнес-структур.

Паралельно конфлікт розгорнувся на судовому рівні. На початку вересня тиск «Привату» досягнув апогею. Доходило до комічних випадків. «Укрнафта» звернулася до ГПУ з вимогою притягнути до відповідальності посадових осіб Мінекономрозвитку, які порушили судову заборону у цій справі.

Позиція «Укрнафти» чітка: компанія захищається у рамках правового поля. Це улюблений маневр «Привату»: заплутати справу в судах і перетворити її на абсурд.

Хто правий, а хто ні — мусить з'ясувати Генпрокуратура. Проте вже зараз очевидно: державні органи надто слабкі, щоб повстати проти Коломойського.

Принаймні через те, що поки підконтрольна Петру Порошенку силова лінія атакує олігарха, урядова лінія контролюється кількома олігархами, серед яких найбільш виразними є інтереси Коломойського та Ахметова.

«Конфлікт між Міненерговугілля та ПАТ „Укрнафта“, контрольний пакет акцій якого належить державі, негативно вплине на інвестиційну привабливість України», — вважає керівник асоціації «Біржові та електронні майданчики» Олег Падалка.

Якщо «державні» підприємства нехтують директивами профільного міністерства, з цією владою усе зрозуміло. Уряд звинувачує посадових осіб державної компанії у порушені законів. Державна компанія звинувачує урядовців у тому самому. У цей же час уряд укладає«джентльменську угоду» з Коломойським. Welcome to Ukraine.

"Конфлікт шкодить капіталізації «Укрнафти» і створює ризики для інвестиційної привабливості інших активів «Нафтогазу», зокрема, «Укргазвидобування», — підкреслив експерт аналітичного центру DiXi Group Роман Ніцович.

«Приват» таки «продавив» Кабмін. Втім, чи могло бути інакше? У пересічного українця складається враження, нібито Арсеній Яценюк боровся з олігархом за державні гроші. Однак це маячня.

16 жовтня набула чинності постанова уряду, яка визначила порядок продажу нафтопродуктів. Тепер біржу для проведення аукціону визначатиме продавець.

За повідомленням преси, 30 жовтня на УМВБ відбувся черговий аукціон з продажу сирої нафти і газового конденсату «Укрнафти» вартістю 4,07 млрд грн.

Кому і за якою ціною — поки що невідомо. Учасники ринку говорять, що нафта знову пішла на користь підставних структур «Привату» з непоганою знижкою. Отже, державі знову завдано збиток. Це при тому, що голова наглядової ради «Укрнафти» — начебто не людина Коломойського.

Справді, давайте оберемо Ігоря Валерійовича прем'єром. Це буде просто, зрозуміло і завжди з величезним почуттям гумору. Вся країна буде радо дивитися виступи голови уряду і, можливо, навіть пробачить прем'єру власне зубожіння.

Гліб Канєвський, експерт Центру політичних студій та аналітики, Сергій Лямець, Економічна правда