Обраний народним депутатом, самовисуванець Сергій Коровченко фігурував у «плівках Глазьєва» – телефонних розмовах стосовно захоплення Криму Росією, що їх записали українські спецслужби у лютому 2014 року, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

На «плівках» радник президента РФ Сергій Глазьєв розповідає депутату Держдуми Костянтину Затуліну, що Коровченка як міністра юстиції Криму і людину Віктора Медведчука слід зберегти на посаді.

«Я там з Медведчуком зараз зв'язався, вони дадуть свої пропозиції. У них там вже зараз міністр юстиції Криму (Коровченко – ред.), чинний на сьогоднішній день. Це їхній хлопець, вони його добре характеризують. Він сказав, що підтягне команду юридичну. Нам треба цього Коровченка зберегти, щоб він міністром юстиції Криму і залишився», – каже Глазьєв.

За фактом розмови з «плівок Глазьєва» велося розслідування, і, хоч на посаді Коровченко не лишився, офіційних обвинувачень йому не висунули.

За даними журналістів, на виборах у Раду його підтримувала «Батьківщина». На зустрічах з виборцями Коровченка неодноразово супроводжував чинний нардеп Валерій Дубіль, а в київському осередку партії головує зять фігуранта «плівок» Віталій Нестор.

На 210 окрузі у Прилуках на Чернігівщині самовисуванець Коровченко випередив свого конкурента всього на 0.19% або 153 голоси. За даними на сайті ЦВК, він є головою ГО "Громадський рух Сергія Коровченка «ОНОВЛЕННЯ», безпартійний.

У червні 2014 року Глазьєв пропонував нанести удар по українській армії, щоб не дати їй зміцніти.

У серпні 2016 року про підозру в організації гібридної війни з Україною повідомили 18 російським військовим високопосадовцям. Ключовою особою називали Глазьєва. Того ж місяця Військова прокуратура України опублікувала розмови Глазьєва з Фроловим, у яких Глазьєв давав вказівки сепаратистам із захоплення Одеської облради. Записи оприлюднили під час судового процесу над Віктором Януковичем.

Громадський протест у Києві проти спроби анексії Тузли в 2003 році. Вадим Гладчук, нині редактор інтернет-видання sprotiv.org палить російські прапори біля Верховної Ради України / Фото ЕРА An Ukrainian man Vadym Gladchuk sets fire to a Russian flag during a protest in front of the Ukrainian Parliament in Kiev, Wednesday, 22 October 2003 against Russia's construction of a dam near the Ukrainian island of Tuzla. Russian construction of a dam across the Kerch Strait near Ukraine's Crimean peninsula has sparked a war of words for the Ukrainian people. Russian workers in September began intensive construction of a gravel and earth dam in the narrow Kerch strait, at the junction of the Azov and Black Seas. The dam currently is some 400 meters short of waters claimed by Ukraine as territorial waters. EPA/SERGEY DOLZHENKO

15 років тому, 29 вересня 2003 року, Росія розпочала активну фазу будівництва дамби до українського острова Тузла. За лічені дні ця подія переросла в найбільшу кризу російсько-українських відносин на той момент.

«Конфлікт з приводу приналежності острова Тузла в Керченській протоці став пробною війною з боку Росії», — заявив у 2015 році економіст Андрій Ілларіонов, екс-радник російського президента Володимира Путіна, представляючи в Атлантичній раді США свою доповідь про багаторічну підготовку Москви до анексії Криму.

Сьогодні на острові Тузла стоять опори Керченського моста, побудованого Росією і відкритого в травні 2018 року. Однак 15 років тому Україні вдалося відстояти свою територію. Як це було.

Чим була Тузла на момент конфлікту

Острів Тузла увійшов до складу України разом із Кримом в 1954 році за рішенням президії Верховної ради СРСР. Сам острів з'явився в 1925 році: сильний шторм розмив косу на Таманському півострові РФ, у результаті чого утворився окремий невеликий шматочок суші довжиною близько 6,5 км і шириною 500 м. У 1941 році цей новостворений острів був переданий до складу Кримської АРСР і пізніше разом з нею став частиною України.

До того, як восени 2003 року Тузла стала об'єктом територіальних претензій Росії, острів ніколи не фігурував у великій політиці. 15 років тому там проживало близько 30 сімей, переважно це були рибалки — такі дані озвучив Сергій Куніцин, голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, на засіданні українського парламенту 22 жовтня 2003-го.

Особливість ситуації полягала також у тому, що від Криму (територія України) Тузлу відділяє судноплавний канал, а від Таманського півострова (територія РФ) — мілководний, який підходить лише для проходу невеликих риболовецьких човнів.

До яких дій вдалася Росія

З 20-х чисел вересня 2003 року РФ без попередження розпочала підготовчі роботи до спорудження насипної дамби, яка мала з'єднати Таманський півострів із Тузлою, тобто фактично зробити український острів частиною материкової Росії.

Активна фаза будівництва почалася 29 вересня і тривала аж до врегулювання конфлікту 23 жовтня. Роботи вели надшвидкими темпами. За даними ВМС України, за добу з російської сторони розвантажували до 700 вантажівок з необхідними матеріалами, будівельники працювали в три зміни. Щодоби споруджували близько 150 м дамби.

Крім того, з початком будівництва дамби Росія активізувала свою військову активність у регіоні. У територіальні води України, поблизу Керчі, входили бойові кораблі Новоросійської військово-морської бази, а російські морські піхотинці та десантники почали навчання з бойовою стрільбою на Таманському півострові.

Як Москва аргументувала будівництво дамби

Одночасно в інформаційному полі Росії поширювалося твердження, що Тузла є споконвічною частиною російської території, а тому її повернення є законним і обгрунтованим.

На противагу документам, підписаним у 1940-50-ті роки, Москва відмовлялася визнати Тузлу островом, наполягаючи на тому, що це коса і що Україні була передана лише континентальна частина Криму.

«Це косичка, дійсно, коса, стрічка піску, [...] яка йде далеко в море, ось і все. Просто зараз вона відновлюється, її з'єднання з Таманським півостровом. Робота йде, піднімається її рівень над рівнем моря, це абсолютно законного роду вид робіт», — заявляв у жовтні 2003 року в ефірі Ехо Москви Дмитро Рогозін, на той момент голова комітету Держдуми з міжнародних справ.

Росія також вимагала спільного використання Азово-Керченської акваторії і погоджувалася встановити кордон з Україною лише по дну, але не по воді.

У той же час українська сторона виступала категорично проти позиції Росії. Київ наполягав на тому, що згідно з чинними договорами та міжнародним правом держкордон проходить між Тузлою і Таманським півостровом РФ. Таким чином, Тузла беззастережно була частиною української території — як і судноплавна частина Керченської протоки між Кримом і Тузлою.

Як відреагував Київ

Безпрецедентні дії Росії викликали однозначну негативну реакцію навіть у роз'єднаному на той момент українському політичному середовищі (події відбувалися за рік до президентських виборів 2004 року і Помаранчевої революції). Будівництво дамби до Тузли було розцінено як пряма загроза територіальній цілісності України.

«Тузла сьогодні — це не просто провокація, це попередження Європі. І це вимога усвідомлення громадянами України необхідності пробудження самосвідомості», — заявляв тоді Борис Тарасюк, голова парламентського комітету з питань євроінтеграції.

Українська сторона направила ноту протесту в МЗС Росії і стягнула до Тузли додаткові сили. На острові розмістили посилений контингент прикордонників, переобладнали прикордонний пост і почали термінове спорудження прикордонної застави.

До місця конфлікту привели кораблі і катери українських військово-морських сил.

«Керченський полк Національної гвардії [...] розгорнув свої реактивні установки на бойових позиціях», — нагадує про події 15-річної давності ВМС України. Українські військові були готові відкрити вогонь у разі порушення держкордону.

Чим завершився конфлікт

Леонід Кучма, президент України на той момент, перервав свій візит до Латинської Америки і терміново повернувся в Україну, щоб знайти рішення конфлікту. Крім того, він демонстративно проконтролював спорудження українського прикордонного поста на Тузлі і оглянув у бінокль будівництво російської дамби. Голова МЗС України Костянтин Грищенко намагався врегулювати конфлікт у ході переговорів в Москві 6 жовтня.

22 жовтня, коли російським будівельникам залишалося близько 100 м до українського кордону, Верховна Рада провела спеціальне засідання щодо кризи навколо Тузли. Виступаючи на цьому засіданні, кримський прем'єр Куніцин визнав ситуацію критичною і назвав її «моментом істини» у відносинах із Москвою.

"Хочу вам сказати, що до іспиту на зрілість російсько-українських відносин на дану хвилину залишилося трохи більше 100 метрів. [...] Як повинні діяти завтра українські прикордонники — пацани, які там стоять, якщо станеться перетин державного кордону? [...] Ми на порозі моменту істини. Завтра дамба буде на російсько-українському кордоні, і ми всі повинні віддавати собі звіт, що треба приймати рішення ", — звернувся він до депутатів.

Наступного дня, 23 жовтня 2003 року, Кучма провів прямі переговори з Путіним, після чого будівництво дамби було зупинено. Про остаточне припинення будівництва в листопаді домовилися прем'єр-міністри України і Росії.

Однак незважаючи численні двосторонні консультації, які пройшли в наступні роки, Москва так і не визнала вирішеним питання про держкордон і розподіл акваторії Керченської протоки.

Анексія Тузли у 2018 році

У квітні 2018 року так званий уряд анексованого Росією Криму прийняв рішення передати у власність РФ земельну ділянку на острові Тузла площею понад 6,5 тис. кв м.

У відповідь українське Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб засудило цей крок і закликало міжнародне співтовариство не визнавати факт передачі Росії частини острова Тузла.

Екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко в коментарі Радіо НВ заявив, що Тузла залишається українською, а подібні дії так званої ради міністрів Криму не матимуть жодних правових наслідків з міжнародної точки зору.

«Після анексії Криму ситуація по острову Тузла залишається у принципі такою ж, як і з Кримом — незаконна анексія. Все!» — резюмував Грищенко, який брав участь у врегулюванні ситуації навколо Тузли в 2003 році.

Інна Семенова, Національне бюро розслідувань України

Українську компанію «Оболонь» викрили в тому, що вона виробляє свої товари в окупованому Криму, позначаючи його на етикетках як частину Росії.

Про це написав блогер Олександр Чернов на своїй сторінці в Facebook, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Він опублікував фотографію з пляшкою напою «Живчик», купленою в окупованому Донецьку.

На етикетці вказаний виробник напою: компанія «Оболонь», Київ. При цьому наголошується, що продукт вироблений в Севастополі, який вказаний як Росія.

«Морок в мізках або ліцензії? Або „просто бізнес“ під час „гібридної війни“!?» — з обуренням запитує блогер.

«Написав їм на фірму про це. Чекаю відповіді. Цікаво, яку ці с**и дадуть відповідь», — пише користувач Facebook Денис Решетняк.

Президент (на громадських засадах) АТ «Оболонь» Олександр Слободян.

При окупації Криму РФ за сприяння в.о. президента України Олександра Турчинова захопила державне майно загальною вартістю близько 2 млрд грн.

Деякі депутати Верховної ради та їх близькі родичі ведуть бізнес у Росії і окупованому Криму.

Про це йдеться в сюжеті ТСН, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Журналісти виявили відповідні дані в єдиному реєстрі юридичних осіб РФ.

Зокрема, бізнес у Росії виявили у нардепа від Блоку Петра Порошенка Аркадія Корнацького, який нещодавно вийшов з російського громадянства.

Бізнес зареєстрований на його дітей, всього сім компаній, причому одна з компаній була зареєстрована в Криму після окупації в 2015 році. Корнацький свою причетність до бізнесу заперечує.

«Це не до мене, у мене немає там бізнесу. У мене ніякого бізнесу у РФ немає, не треба тут розводити брехню. Я — народний депутат України, а ви — провокатори. Якби Парасюк таких провокаторів побив, я б йому півлітра поставив», — заявив Корнацький.

Також бізнес у РФ є у представника Опозиційного блоку Юрія Солода. Там у нього підприємство «Собор-СМ» в Москві. Дружина Солоду, депутат від Оппоблока Наталія Королевська цю інформацію спростовує.

«Коли ви його побачите, його спитайте. Ми вдома не обговорюємо (сімейний бізнес). У нас в сім'ї немає бізнесу в Російській Федерації», — заявила вона.

Інший нардеп від БПП – Максим Єфімов після анексії Криму перереєстрував там фірму «Домкримстрой», нібито, щоб не втратити там оформлену на себе землю.

«Оформлена на мене земля. Її треба було або втратити, або оформити і чекати поки повернемо Крим собі. «Домкримстрой» назвали тому, що ми хотіли там спочатку будувати готель. Воно не веде ніякої діяльності, воно заморожене – здає нульові баланси і все», — запевнив журналістів нардеп.

У сюжеті зазначається, що мати бізнес в Росії законом не заборонено, але вести бізнес на окупованих територіях заборонено і карається кримінальною відповідальністю. Тому найчастіше підприємства оформляються на родичів.

Глава НБУ Валерія Гонтарєва, можливо, сприяла виведенню 160 млн євро з «Промінвестбанку», що належить російській держкорпорації ВЕБ на чолі з Дмитром Медведєвим, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Про це у «Фейсбуці» написав журналіст Олександр Дубінський.

«Скандал, який легко може затьмарити історію співпраці Гонтаревої з ВТБ.

Цілком можливо, Гонтарєва сприяла виведенню 160 млн євро з Промінвестбанку, що належить російській держкорпорації ВЕБ на чолі з Дмитром Медведєвим», — пише журналіст.

За його словами, ці гроші пішли на виплату боргів Клюєвих.

«Я тримаю в руках листування, в якій фігурують прізвища людей, що збігаються з прізвищами топ-менеджерів Нацбанку.

У цьому листуванні вони обговорюють залишок гарантій Промінвестбанку на 160 млн євро, виданих компаніям Клюєвих „Солар“ під контракт на закупівлю обладнання у китайській корпорації CNBME.

Відправник з прізвищем Ольги Шаповал з управління кураторів банків НБУ призводить довідку, з якої випливає, що „сонячний“ бізнес Клюєвих був перереєстрований в Криму за російськими законами в липні 2015 року.

Не дивлячись на це, Промінвестбанк погашає від свого імені гарантії, видані Клюєвими корпорації CNBME. Що насправді є виведенням капіталу з українського банку перед його банкрутством (!). В НБУ підозрюють, що Клюєви закривають цей борг російському держбанку на території Росії, а гроші ВЕБовці платять з України — так як не мають наміру зберегти тут банк.

Що цікаво, в довідці сказано, що ПІБ маніпулює звітністю і не показує в ній заборгованість „Соларов“, а також приховує від НБУ клюєвський борг в розмірі 87 млн ​​євро (2.7 млрд грн).

Після уточнюючих питань відправника з прізвищем (екс-) першого заступника голови НБУ Писарука, відправник з прізвищем директор департаменту банківського нагляду Рожкової повідомляє, що компанії Клюєвих — виявляється- не може заплатити Промінвестбанку, так як знаходяться під санкціями.

Після чого слідує — як я це зрозумів — формальний дозвіл від імені відправника з прізвищем Гонтарєва випустити з України в оплату рахунків Клюєвих майже 160 млн євро (4.8 млрд грн), „тому що раз бізнес працює треба платити“», — додає журналіст.

«Китайці сказали, що бізнес працює, це не Кримський актив Солара і може виплачувати їм невеликі суми по реструктуризації. Думаю, що якщо бізнес працює, то він повинен платити за боргами і постачальникам і банкам не залежить від санкцій на акціонера».

«Нагадаю, після цих подій НБУ вже двічі рефінансував Промінвестбанк на 400 млн грн (загальний борг перед НБУ 2.7 млрд грн). А росіяни днями заявили, що мають намір від ПІБ позбутися, який відчуває гострі проблеми з ліквідністю», — підсумовує він.

Вона належить Ігорю Валерійовичу. Руки геть!

За словами джерела у Кабміні, можновладці склали усну «джентльменську угоду».

Влада дозволяє Ігорю Коломойському продати нафту, отриману з надр півдержавною установою, «своїм» структурам за зниженими цінами, а той у відповідь «погодиться» сплатити в бюджет ренту та дивіденди.

Всім зрозуміло, хто під кого лягає?

«Уряд камікадзе» не є винахідником цих танців, так робилося в усі попередні роки. Навіть Віктор Янукович з його величезним досвідом примушення не зміг нічого зробити з дніпропетровським олігархом. Один різкий крок — і «покладе» Приватбанк, як «поклав» свого часу «Аеросвіт».

Куди вже Петру Порошенку та Арсенію Яценюку. У них один шлях: благати Ігоря Валерійовича віддати щось на користь країни. Зараз це навіть складніше, бо на боці Коломойського — боєздатні батальйони і купа депутатів у парламенті.

Як би мало бути, якби в Україні існувала сильна влада? Держава контролює 50%+1 акцію «Укрнафти», і саме держава вирішує, хто нею керує. В «Укрнафту» заходять прем'єр, прокуратура, «Альфа», журналісти, міжнародні спостерігачі, і все — держава бере владу у свої руки. У Коломойського не було б жодного шансу.

Після цього «Укрнафта» платить дивіденди та ренту і починає продавати власну сировину за ринковими цінами. Також через компанію припиняють пропускати феросплави, які потім ідуть на експорт. Хтось питає у менеджерів Коломойського, чому родовища державної компанії переоформлені на деякі «приватні» структури.

Ось тоді Арсеній Яценюк буде справжнім «камікадзе». За таке можна і посаду втратити, і «кулю в лоб» отримати. Зате усі побачать, що в Україні є влада, а не наймити олігархів у приміщеннях уряду та адміністрації президента.

Інакше давайте оберемо прем'єром Ігоря Валерійовича. Тоді принаймні буде зрозуміло, що уряд та влада — це одна і та ж особа.

Також можна призначити туди Ріната Ахметова, Миколу Мартиненка, Сергія Льовочкіна, Андрія Іванчука, Ігоря Кононенка та Олега Свинарчука. Не треба буде вибудовувати схеми втілення ідей олігархів. Вони придумали — вони реалізували.

Шалена економія часу та грошей на утримання «камікадзе». Черговий Майдан знатиме, до кого приходити, коли станеться остаточний колапс.

Існує думка, що олігархат зацікавлений у створенні сильної держави.

Мовляв, найбільш коштовні активи вони вже розібрали, і тепер настав час захистити і примножити своє майно. Найкращий спосіб це зробити — влаштувати в Україні державу, у якій панує закон. Тоді прийде якийсь феєричний західний інвестор, і активи почнуть коштувати набагато дорожче.

Ідея добра, але на практиці не працює. Україна вже лежить в руїнах, уже втратила Крим і Донбас, проте групи впливу продовжують «пиляти» напівмертве тіло.

Навесні 2015 року це може закінчитися чимось жахливим, але ці хлопці не думають про найгірше. Мабуть, вони вважають, що встигнуть втекти. Вони «пиляють», а «плебсом» нехай займаються призначені ними «камікадзе». Ситуація навколо ПАТ «Укрнафта» — яскрава ілюстрація такого розподілу ролей.

У червні 2014 року Міністерство енергетики та вугільної промисловості визначило Українську універсальну біржу переможцем конкурсу з проведення аукціонів для реалізації нафтопродуктів. Продаж енергетичних ресурсів через аукціон є обов'язковим, якщо контрольний пакет компанії належить державі.

Однак в липні «Укрнафта» реалізувала майже 314 тис тонн сирої нафти через іншу структуру — Українську міжбанківську валютну біржу. Експерти зауважили, що УМВБ — давній партнер «Привату», а тому підіграє Коломойському на торгах.

На підтвердження цього Генпрокуратура звинуватила службових осіб біржі в незаконному зменшенню ціни на продукцію, через що «Укрнафта» недоотримала понад 640 млн грн. Нарешті були порушені кримінальні провадження за фактом завдання збитків державі. «Приват» тут же показав зуби.

Наступного дня після «наїзду» відомства Віталія Яреми правління «Укрнафти» «окремо попередило» посадових осіб Міненерговугілля про відповідальність.

«Іншою важливою причиною конфлікту стали подальші намагання Міністра (Юрія Продана) захистити результат корупційних дій особистою участю у судових засіданнях. Саме ці факти повинні стати належним об'єктом прокурорського реагування», — заявили у прес-службі «Укрнафти».

В серпні у підконтрольних «Привату» ЗМІ з'явилася чергова тирада від керівництва нафтового монополіста на адресу уряду. Міністра Продана та його радника Дроздова звинуватили в лобіюванні інтересів приватних бізнес-структур.

Паралельно конфлікт розгорнувся на судовому рівні. На початку вересня тиск «Привату» досягнув апогею. Доходило до комічних випадків. «Укрнафта» звернулася до ГПУ з вимогою притягнути до відповідальності посадових осіб Мінекономрозвитку, які порушили судову заборону у цій справі.

Позиція «Укрнафти» чітка: компанія захищається у рамках правового поля. Це улюблений маневр «Привату»: заплутати справу в судах і перетворити її на абсурд.

Хто правий, а хто ні — мусить з'ясувати Генпрокуратура. Проте вже зараз очевидно: державні органи надто слабкі, щоб повстати проти Коломойського.

Принаймні через те, що поки підконтрольна Петру Порошенку силова лінія атакує олігарха, урядова лінія контролюється кількома олігархами, серед яких найбільш виразними є інтереси Коломойського та Ахметова.

«Конфлікт між Міненерговугілля та ПАТ „Укрнафта“, контрольний пакет акцій якого належить державі, негативно вплине на інвестиційну привабливість України», — вважає керівник асоціації «Біржові та електронні майданчики» Олег Падалка.

Якщо «державні» підприємства нехтують директивами профільного міністерства, з цією владою усе зрозуміло. Уряд звинувачує посадових осіб державної компанії у порушені законів. Державна компанія звинувачує урядовців у тому самому. У цей же час уряд укладає«джентльменську угоду» з Коломойським. Welcome to Ukraine.

"Конфлікт шкодить капіталізації «Укрнафти» і створює ризики для інвестиційної привабливості інших активів «Нафтогазу», зокрема, «Укргазвидобування», — підкреслив експерт аналітичного центру DiXi Group Роман Ніцович.

«Приват» таки «продавив» Кабмін. Втім, чи могло бути інакше? У пересічного українця складається враження, нібито Арсеній Яценюк боровся з олігархом за державні гроші. Однак це маячня.

16 жовтня набула чинності постанова уряду, яка визначила порядок продажу нафтопродуктів. Тепер біржу для проведення аукціону визначатиме продавець.

За повідомленням преси, 30 жовтня на УМВБ відбувся черговий аукціон з продажу сирої нафти і газового конденсату «Укрнафти» вартістю 4,07 млрд грн.

Кому і за якою ціною — поки що невідомо. Учасники ринку говорять, що нафта знову пішла на користь підставних структур «Привату» з непоганою знижкою. Отже, державі знову завдано збиток. Це при тому, що голова наглядової ради «Укрнафти» — начебто не людина Коломойського.

Справді, давайте оберемо Ігоря Валерійовича прем'єром. Це буде просто, зрозуміло і завжди з величезним почуттям гумору. Вся країна буде радо дивитися виступи голови уряду і, можливо, навіть пробачить прем'єру власне зубожіння.

Гліб Канєвський, експерт Центру політичних студій та аналітики, Сергій Лямець, Економічна правда