В марте 2015 года Игорь Валерьевич Коломойский в знаменитом телефонном разговоре с Андреем Коболевым несколько раз в течение 3 минут рекомендовал ему «не выё…ся» и не «экспериментировать со страной».

Мудрость приходит с годами. Глава «Нафтогаза» раньше только молча подозревал, а сейчас, спустя три года, наконец, отчетливо понял, что «выё…ся» и «экспериментировать со страной» можно только Игорю Валерьевичу, а никак не ему.

И с этим пониманием к Коболеву и его младшему брату Витренко пришло счастье: Коломойский в своём интервью РБК-Украина заявил, что видит Коболева на посту премьер-министра.

И замечательно объяснил, почему ему в голову пришло это внезапное, на первый взгляд, управленческие решение.

«Он (Коболев) играет по тем правилам игры, которые мы установили. Будут другие правила, будет играть по другим правилам. Потому что он же технический человек, который будет выполнять концепцию развития страны», — сказал Коломойский.

За что мы любим Игоря Валерьевича, так это за способность в режиме «божья роса на лицо стране» давать в своих интервью признательные показания. Дает он их так непринужденно и вдохновенно, потому что знает, что не появился еще в Украине такой Генпрокурор, которые эти показания приобщит к делу и передаст в суд.

Ну а сейчас на наших глазах происходит процесс даже не продажи, а сдачи страны Коломойскому. И арбитражными управляющими этой сдачи в сегменте Нафтогаза и Укрнафты выступают наши «стокгольмские победители» Коболев и Витренко.

Честнейшие люди, которые не воровали, как их предшественники, по-тихому, а официально выписывали премию в 45 млн долларов. А Коболев даже честно признал, что перевел 8 миллионов долларов маме в Америку. Витренко тоже перевел жене в Лихтенштейн около 5 миллионов долларов.

Очевидно, что ребята – настоящие патриоты своей страны, но в дальнейшем планируют служить ей в Америке и Лихтенштейне. Отсюда и необходимость легальных премий, чтобы потом можно было объяснять налоговым органам западных стран бронированные мерседесы, особняки на берегу океана и прочие артефакты технических людей из Украины.

Но вход в игру рубль, а выход – десятка. Это сейчас премии легальные, а после перезагрузки правоохранительных органов при новом президенте могут оказаться нелегальными. И ой как могут. И поэтому «стокгольмские победители» решили сдаться, а точнее, сдать Укрнафту герцлийскому победителю и, как они (и не только они) считают, бенефициару будущего президента.

Сегодня «Укрнафта», контролируемая Коломойским (несмотря на то, что 50% акций принадлежит государству) должна госбюджету около 32 млрд грн. В 2014—2015 года компания сначала накопила 8 млрд грн налогового долга, а затем вывела на группу «Приват» 15 млрд грн. Это было сделано путем безоплатной отгрузки 1 млн т нефти и предоплаты за нефтепродукты, которые не поставлены по сей день. Еще 2,7 млрд грн — долг приватовской «Риализ Ойл» и 300 млн грн – долг Днепразота Коломойского, остальное – штрафы.

Как же планируется вернуть деньги госбюджету? Правильно – за счет госбюджета. Есть 2 миллиарда кубометров спорного газа. В 2005 году Укрнафта отказалась оформлять продажу газа «Нафтогазу» для поставок населению, считая цену заниженной. Нафтогаз, а точнее, его подразделение «Укртрансгаз», изъяло 2 млрд кубов.

И вот теперь технические люди придумали для Игоря Валерьевича классную схему.

Планируется, что «Нафтогаз» одолжит «Укртрансгазу» 2 млрд кубометров газа, чтобы тот передал их «Укрнафте», а затем «Нафтогаз» выкупит этот газ за 14,99 млрд грн. То есть выкуп произойдет не по цене, которую в 2006 году хотел Коломойский — $33/1000 м3, а почти в десять раз больше –по цене импортного паритета или по $300.

Но это только первая часть Марлезонского балета от «стокгольмских победителей».

Вторая состоит в том, что «Нафтогаз» обязался купить по полной предоплате еще 2 млрд кубометров газа. Этот объем компания будет добывать четыре года. То есть, вся сумма будет заплачена авансом. То есть, всего будет заплачено более 35 млрд грн – чтобы Игорь Валерьевич благородно рассчитался с долгами, ну и чтобы что-то еще осталось на текущие расходы. Решение уже одобрил набсовет «Нафтогаза» и собрание акционеров «Укранафты». Правда, остановил (но не отменил) Гройсман. Но это уже не проблема. Во-первых, сколько Гройсману осталось? А во-вторых – есть главное: «Нафтогаз» юридически признал свой долг перед «Укрнафтой», и теперь Коломойский может получить деньги просто решением суда.

Но Коломойский не был бы Коломойским, если бы у этого Марлезонского балета не было еще третьей, четвертой и других частей.

Сейчас на повестке дня разделение «Укрнафты» на газовый и нефтяной бизнесы.

По словам Коболева, газовый сегмент, который приносит 10% чистого дохода «Укрнафты», должен отойти Нафтогазу, второй, нефть и нефтепродукты, обеспечивающие 90% – Привату. Чувствуется, что делил явно не технический человек, а сам Игорь Валерьевич. Это мне, это опять мне, это снова мне, а это – тебе. Я себя не обделил?

Да нет, Игорь Валерьевич, все верно. Нефть с газовым конденсатом даст 18,6 млрд грн в год плюс 537 АЗС. А Нафтогаз получит 4 млрд грн. Ну как не поставить человека, который устраивает такие проекты, на пост премьер-министра! Его бы и президентом можно было бы, но поздно, к сожалению, да и не выбрал бы никто.

Ну а перспективы у технического Коболева и реального Коломойского вообще лучезарные, и много-много важных дел. Это приватизация 50% государственного пакета акций «Укрнафты», в которой будущий премьер должен помочь. Это суд в Стокгольме, где Коломойский требует от Украины и «Нафтогаза» вернуть еще 10 млрд кубометров газа на почти 5 млрд долл. От «стокгольмских победителей» ждут новой победы! Наконец, нужно расширить присутствие Игоря Валерьевича на рынке добычи газа частными компаниями. Сейчас там его из-за барыги Порошенко оскорбительно мало.

И вот когда технические люди сделают свое дело, они могут уходить. В Америку, в Лихтенштейн, да хоть в Россию. С легальными капиталами и благословением самого патриотичного украинского олигарха.

Дарья Жабинец, Национальное бюро расследований Украины

Справу проти колишнього нардепа Миколи Мартиненка, підозрюваного у заволодінні майном «Енергоатома», передали на розгляд суду.

Про це пише у Facebook прес-служба Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

«Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою за наслідками досудового розслідування НАБУ скеровано до суду обвинувальний акт за обвинуваченням колишнього парламентаря Мартиненка М.В., Переломи С.В., Журила Р.М., Сорокіна О.Г., Богданця В.І., Василькова В.О.» – йдеться в повідомленні.

Зазначається, що обвинуваченим інкримінують заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ч.5 ст.191 КК), легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом (ч.3 ст.209 КК) та створення злочинної організації (ч.1 ст.255 КК).

Окрім того, розповідають у САП, Мартиненко, заступник голови правління «Нафтогазу» Сергій Перелома, в.о. голови ПАТ «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» Руслан Журило, гендиректор ДП «СхідГЗК» Олександр Сорокін та заступник директора держконцерну «Ядерне паливо» Володимир Богданець обвинувачуються у заволодінні 17,3 мільйони доларів держкомпанії «СхідГЗК» під час купівлі для неї уранового концентрату через австрійську компанію-посередника STEUERMANN Investitions-und Handelsgesellschaft, підконтрольну учасникам злочинної організації.

«Разом з тим досудове розслідування щодо інших підозрюваних у вчиненні вказаних злочинів наразі триває, зокрема оголошено розшук ще 4 фігурантів, двоє з яких – громадяни Австрійської Республіки, ще одного з підозрюваних, який переховувався, було затримано та обрано запобіжний захід, досудове розслідування триває», — йдеться в повідомленні.

Як повідомлялося, 21 травня Спеціалізована антикорупційна прокуратура вручила екс-нардепу від «Народного фронту» Миколі Мартиненку обвинувальний акт.

20 квітня 2017 року детективи НАБУ та прокурори САП затримали Мартиненка в рамках розслідування за фактом розкрадання коштів ДП «СхідГЗК» при закупівлі уранового концентрату.

За даними САП, з 2013-го до 2016 року злочинна організація, у яку нібито входив Мартиненко, завдала бюджету 17,28 млн доларів збитку, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

22 квітня 2017 року Солом'янський райсуд Києва відпустив Мартиненка на поруки народних депутатів з фракції «Народний фронт» та міністрів.

29 січня 2018 року суд відмовився продовжувати покладені на Мартиненка зобов'язання.

Національне антикорупційне бюро затримало у Львові чотирьох посадових осіб трьох компаній за підозрою в заволодінні понад 300 мільйонів кубів газу «Нафтогазу» на суму понад 1,4 мільярда гривень.

Про це сказано в повідомленні прес-служби НАБУ, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Цим особам повідомлено про підозру у привласненні державного майна в особливо великих розмірах і інших злочинах, кваліфікованих за ч.5 ст.191, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.209 Кримінального кодексу України.

Зараз вирішується питання про обрання підозрюваним запобіжного заходу.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юросіб, кінцевими бенефіціарами всіх трьох компаній є народні депутати від БПП Ярослав і Богдан Дубневичі.

Слідство стверджує, що підприємства-власники Новояворівської і Новороздільської ТЕЦ (Львівська обл) протягом 2013—2015 років уклали ряд угод про закупівлю у Нафтогазу природного газу для виробництва теплової енергії населенню.

«З метою здешевлення тепла для цієї категорії споживачів, НАК постачав комерційним ТЕЦ газ за цінами, суттєво нижчими від ринкових», — заявили в НАБУ.

Більше 300 млн кубів «пільгового» газу Новояворівська та Новороздільська ТЕЦ отримали незаконно, не плануючи використовувати його для потреб населення, відзначають слідчі.

Цей газ вони нібито використовували у своїй господарській діяльності для виробництва електрики, яке в подальшому реалізовували ДП «Енергоринок» за ринковою ціною.

"Внаслідок описаних дій, прибутковість виробництва електрики цими ТЕЦ перевищила 60% (проти 3-5% закладених в тариф Національною комісією, що здійснює регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг). Таким чином, на думку детективів Бюро, ТЕЦ отримали надприбутки, зіставні з розміром збитку, заподіяного НАК «Нафтогаз України» в результаті цієї «схеми», — наголошується в повідомленні.

Розслідування наведених фактів детективи Бюро почали в грудні 2016 року за матеріалами НКРЕКП і ЗМІ.

Раніше повідомлялося, що детективи Національного антикорупційного бюро отримали дозвіл суду на вилучення документів, що знаходяться у володінні НКРЕКП, у справі про маніпуляції з обсягами пільгового газу на Новояворівській ТЕЦ.

Згідно з матеріалами клопотання детектива НАБУ, протягом 2013—2015 років фірми Дубневичів завдали «Нафтогазу» збитків на суму 1,43 млрд грн.

Як відомо, низка пов’язаних із Дубневичами людей працює на керівних посадах в «Укрзалізниці», компанії, пов'язані з братами, виграють мільйонні тендери на УЗ.

Як повідомлялося, НАБУ та Служба безпеки України розслідує кілька кримінальних справ, у яких фігурують посадові особи «Укрзалізниці» і компанії братів Дубневичів.

На початку квітня 2017 року НАБУ провело обшук в офісах компаній, які належать братам Дубневичам, однак про результати обшуку нічого невідомо.

Восени 2016 року декларації Богдана та Ярослава Дубневичів викликали фурор у ЗМІ та серед експертів, оскільки в них були перераховані значні суми готівкових коштів і величезна кількість зареєстрованого них і членів їх сімей нерухомого майна.

Зокрема, брати Дубневичи виявилися лідерами серед українських політиків за кількістю задекларованих готівкових коштів. Богдан Дубневич задекларував 11,5 млн дол., його дружина Тетяна має 137,1 мільйонів гривень.

Ярослав Дубневич зберігає готівкою 8 мільйонів 230 тисяч доларів США, 2 млн 780 тисяч євро та 5 мільйонів гривень готівкових коштів.

Национальное антикоррупционное бюро расследует факт хищений в особо крупных размерах на ОАО Одесский припортовый завод, сообщает sprotiv.org.

Национальное антикоррупционное бюро Украины (НАБУ) выявило факт растраты 205 млн грн на Одесском припортовом заводе (ОПЗ). Об этом на брифинге заявил глава Специализированной антикоррупционной прокуратуры (САП) Назар Холодницкий.

«В НАБУ есть производство по факту незаконных действий с имуществом ПАО Одесский припортовый завод. Получено достаточно доказательств для сообщения о подозрении в совершении растраты денежных средств предприятия в особо крупных размерах двоим достаточно высоким должностным лицам», — сказал он.

Холодницкий отметил, что в ходе расследования антикоррупционных органом установлено, что в мае 2015 года у первого заместителя главы правления НАК Нафтогаз Украины Сергея Переломы, который также является главой наблюдательного совета ОПЗ, возник умысел на растрату средств в пользу Укрнафты. «Через компанию Энергоальянс была проведена закупка природного газа на 250 млн грн и через компанию Энергоальянс газ был реализован по необоснованно завышенным ценам», — отметил он.

«Перелома вступил в сговор с первым заместителем главы правления ОПЗ Николаем Щуриковым. В период с мая по декабрь 2015 года эти лица растратили денежные средства ОПЗ на сумму 205 млн грн. Принято решение о сообщении этим лицам о подозрении. Продолжаются обыски», — сказал Холодницкий. По его словам, указанные лица уже задержаны.

Олигарх Игорь Коломойский намеревался внести залог в размере 450 млн гривен за экс-главу «Нафтогаза» Александра Кацубу, который обвиняется в участии в преступной группировке Виктора Януковича.

Об этом в интервью Соне Кошкиной рассказал главный военный прокурор Анатолий Матиос, сославшись на информацию оперативных служб, сообщает Национальное бюро расследований Украины.

При этом он отметил, что это не единственная попытка «помочь» Кацубе избежать уголовной ответственности.

«Из-за кулис расскажу, что Антон Киссе, который не безосновательно изучался СБУ в части причастности к предполагаемому созданию Бессарабской республики, обходил пол-парламента и собирал подписи о выдачи Кацубы на поруки. Предварительно было зарезервировано 67 подписей», — рассказал Матиос.

"Были и другие моменты. Например, попытка установить контакт со всеми возможными и невозможными руководителями, которые касаются дела Кацубы. Кроме меня — ведь имею репутацию не совсем профессионального человека. Но мы добились ареста и, на удивление, выиграли апелляцию. Хотя в каждый день задержания этих людей (бывших чиновников Януковича — ред.) Кулик (старший прокурор по делу — ред.) получал повестку от НАБУ, а генеральный прокурор должен был просить (НАБУ — ред.) о переносе уголовных процессуальных действий в отношении него на неделю, — добавил Матиос.

Кроме того, военный прокурор подтвердил причастность экс-замгенпрокурора Виталия Касько к юридической фирме, которая «обслуживала» схемы Курченко.

«Я не могу раскрывать тайну следствия. То, что Кулик наговорил в интервью, защищая себя — его право. Наговорил он много чего, и я вынужден это подтвердить. Действительно, юридическим опекуном, хедлайнером всех схем Курченко является юридическая компания — чрезвычайно мощная, профессиональная, узнаваемая — «Арзингер». Бывший компаньон, управляющий партнер компании «Арзингер» — Виталий Касько. По Виталию Каську незаконного обогащения НАБУ не нашло. По Кулику активно расследуют. Я не верю в совпадение и подозревать не хочу, но и не имею никаких документальных оснований говорить, что это случайность», — рассказал Матиос.

«Поймите, корпоративные войны, в том числе, которые разгорелись в результате обысков адвокатов (НАБУ заявило о причастности к делу Онищенко трех адвокатов, что якобы регистрировали фиктивные фирмы — ред.), достаточно детально регламентированы в законе. Чтобы проводить следственные действия в отношении адвокатов в связи с осуществлением ими профессиональной деятельности, нужно иметь достаточно веские основания. Только время и действенная работа покажут, кто был прав», — также отметил он.

При этом Матиос напомнил, что уголовное производство против Касько не закрыто — «значит, не все так чисто».

ПАТ «Укртрансгаз» перенесло з 12 на 22 квітня 2016 hjre розкриття пропозицій по тендеру на постачання газу для забезпечення виробничо-технологічних потреб на очікувану суму 13,47 млрд гривень.

Про це повідомляється в «Віснику державних закупівель», повідомляєНаціональне бюро розслідувань України.

Для роботи магістральних газопроводів у 2016 році планується придбати 1,80 млрд кубометрів газу по 7486,8 гривень за тисячу кубометрів. Це становить близько 287 доларів за нинішнім курсом долара, і майже на сотню доларів дорожче від ціни газу, який «Нафтогаз» зараз імпортує з Європи.

Тариф для населення становить 7 188 гривень. Крупним промисловим споживачам «Нафтогаз» за умови передплати постачає газ з урахуванням транспортування трубопроводами по 7 400 гривень.

Це вже друга спроба «Укртрансгазу» законтрактувати технологічний газ цього року.

Перший тендер проводився у лютому. Тоді таку саму кількість газу планували придбати по 7919 гривень за тисячу кубометрів.

На торги тоді подала заявку лише одна компанія — ТОВ "Нафтогазгруп «Деметра»,  яка запропонувала газ по 7 300 гривень за тисячу кубометрів на загальну суму 13,14 млрд гривень.

Тоді це також було дорожче від цін імпортного газу, який наприкінці 2015 року заводили в Україну в середньому по 230 доларів. Через відсутність конкурентної заявки від будь-якої іншої компаній той тендер було відмінено.

Згідно з законом про держзакупівлі, у випадку відміни двох відкритих торгів поспіль через відсутність конкуренції замовнику отримає право укласти угоду з будь-яким обраним на свій розсуд постачальником по переговорній процедурі.

У попередні роки «Укртрансгаз» завжди купував технологічний газу у «Нафтогазу України», який у свою чергу купував його у Росії.

ТОВ "Нафтогруп «Деметра» зі статутним капіталом 1 тиячус гривень прописана у Києві по вул. Стельмаха, 6а, офіс 1. Засновником та директором є киянин Ярослав Вікторович Купрієнко.

На своєму сайті фірма вказує, що входить у якусь групу компаній, яка надає послуги по бурінню, ремонту та інтенсифікації свердловин.

«Протягом двох років підприємство було зосереджено на постачання природного газу великим оптовим трейдерам, таким як: ПАТ „Київгаз“, ПАТ „Тернопільгаз“, ПАТ „Маріупольгаз“, ТОВ „ГазПромСервіс“, ТОВ „Газпромпостач“, ТОВ „Газінвест – Трейдинг“ і іншим», — йдеться на сайті «Деметри».

«Газінвест — Трейдинг» з цього переліку має бенефіціарного власника донеччанина Едуарда Слинько, який раніше очолював фірму МАКО Олександра Януковича.

Экс-главе «Нафтогаза» может грозить от 7 до 12 лет тюрьмы, сообщает Национальное бюро расследований Украины.

Главное следственное управление МВД требует арестовать сына народного депутата Владимира Кацубы Александра.

Соответствующее ходатайство подано в Печерский районный суд.

Как сообщается, следователи собрали доказательства, свидетельствующие, что Александр Кацуба злоупотреблял служебным положением, в период его работы на должности заместителя главы правления НАК «Нафтогаз Украины».

"Установлено, что Кацуба А.В. по предварительному сговору с Кацубой С.В. (его брат Сергей Кацуба, — ред.) ... В период с октября 2012 года по февраль 2014 года, злоупотребляя служебным положением ... растратили средства НАК «Нафтогаз Украины» в особо крупных размерах «, — говорится в документе.

Следствие утверждает, что Кацуба оплатил компании „Универсальное коммерческое общество“ за выполнение работ по сейсмологической разведке около 285 млн грн. Экс — чиновник подписал акты выполненных работ, зная, что они содержат заведомо ложные сведения, а сама фирма имеет признаки фиктивности. Чиновника также обвиняют в махинациях с принадлежащими „Нафтогазу“ 3,4 млрд кубометров газа стоимостью 12 млрд грн.

„Кацуба А.В. обоснованно подозревается в совершении особо тяжкого преступления, за которое законом предусмотрено наказание в виде лишения свободы на срок от 7 до 12 лет“, — говорится в ходатайстве. Уголовное дело, в рамках которого правоохранители намерены задержать Кацубу, было открыто весной 2014 года.

Напомним, Александр и Сергей Кацуба — сыновья народного депутата от группы „Партия Возрождение“ Виктора Кацубы. Сергей Кацуба с июля 2012 по декабрь 2012 года занимал должность зампредседателя правления НАК» Нафтогаз Украины ". После его избрания депутатом Верховной Рады VII созыва от «пртии регионов», должность зампредседателя правления НАКа «отошла» его младшему брату Александру. В июле 2014 года Кабмин уволил Александра Кацубу с этой должности. В настоящее время он является депутатом Харьковского горсовета.

Ранее Сергея и Александра Кацуба обвиняли в махинациях при закупке бензина для «Нафтогаза Украины» на сумму 400 млн грн.

Семью Кацуба также связывают с покупкой в 2011—2012 годах для «Черноморнефтегаза» по завышенной цене буровых установок, получивших название «вышек Бойко».

Имя владельца «Дельта-банка» Николая Лагуна в последние недели прямо-таки прописалось в заголовках новостных сайтов. Что творится в его бизнес-империи, понять человеку непосвященному по этим заголовкам довольно сложно. С одной стороны, СМИ сообщают об отказе «Дельты» возвращать депозиты корпоративным клиентам, а с другой – у банка в августе откуда-то внезапно находятся 95 миллионов евро на покупку «Универсал-банка». На фоне не утихающих разговоров о неминуемом банкротстве детища Лагуна, подкрепленных фактом «странной продажи» части его активов российскому «Альфа-банку», выглядит довольно дерзко. А после сообщения ТСН о том, что «Дельта» продолжает спокойно работать на территориях «ДНР» и «ЛНР» при подозрительной лояльности террористов, удивление вызвала уже не свежая новость об аресте Николая Лагуна, а ее официальное опровержение.

Впрочем, подобный нервный бардак сейчас творится во всех банках, которые в схемах Семьи поучаствовать успели, а вот официальное обвинение от Генпрокуратуры получить – еще нет. Так что «Дельте», отметившейся за время правления Януковича прокруткой десятков миллиардов гривен долгов «Нафтогаза», скупкой 4 (!) банков и небывалым разрастанием своих активов (на вопрос, откуда у Лагуна вдруг взялось столько денег, люди опытные многозначительно задают встречный: а откуда, к примеру, эти деньги взялись у Курченко?), вообще грех пока жаловаться. Да и вообще, Николаю Лагуну сейчас бы со своей семьей разобраться, а потом уже и отгребать за компанию с Семьей Виктора Федоровича.

А история с домашним очагом Лагуна более чем занятная – хоть и тянется она фактически с 2007 года, но именно сейчас в судебном разбирательстве всплыли очень пикантные детали. В далеких докризисных 2007-м Лагун взял в «Укрсоцбанке» кредит на 16, 785 млн. долларов США. Точнее, кредит взял не сам Николай Иванович, а учрежденное им вместе с российским компаньоном ООО «Траверз-буд» – но физическое лицо Лагун Н.И. выступило поручителем за заемщика, вписав в ипотечный залог принадлежащие ему земельные участки в с. Березивка Макаровского района Киевской области. Именно на этих участках «Траверз-буд» и обещал построить элитный коттеджный комплекс «Олимпик парк», под который брался кредит в «Укрсоцбанке».

Формально все выглядело чинно и прилично – Лагун все-таки не последний человек в банковском деле, глава собственного банка, неплохо поднявшегося на потребительском кредитовании, да и у Укрсоцбанка, где Николай Иванович проработал с 1998 до 2006 года и дослужился до поста зама председателя правления, не доверять бывшему сотруднику причин не было. Однако пришел веселый кризис, пузырь рынка недвижимости рухнул, доллар вырос, а «Олимпик парк» предсказуемо накрылся строительной депрессией. О возврате кредита, срок которого истек 10 апреля 2010 года, даже и речи не шло – а размер долга на сентябрь 2012 года (по решению постоянно действующего третейского суда при Ассоциации украинских банков) составил 162 млн 485 тыс. 838 грн.

Потеряв надежды вернуть одолженные «Траверсу» деньги, банк попытался хотя бы стребовать залог с поручителя. И вот тут вдруг оказалось, что семейное положение Николая Лагуна в деле возврата ипотечного кредита имеет решающее значение. В октябре прошлого года, когда Янукович казался вечным, а его друзья – неприкосновенными, Макаровский райсуд Киевщины открыл производство по иску некоей Чеботаревой Юлии Сергеевны, требующей признать ипотечные договора «Укрсоцбанка» с «Траверзом» недействительными. Основание милейшее: Чеботарева является законной супругой г-на Лагуна с апреля 2007 года, а значит, все заключенные позже ипотечные договора под залог личного имущества физическое лицо Лагун Н.И. могло подписывать только с согласия жены. Сама же жена, как указывалось в ее заявлении, узнала о проделках мужа только летом 2013-го, когда благоверный получил на руки решение того же Макаровского суда о взыскании залога по договорам.

Над этой умилительной сценкой из серии «Возвращается как-то жена из командировки…» можно было бы только посмеяться, если бы изложенная женой Лагуна версия прямо не указывала на совершение ее супругом уголовного преступления. Ведь загвоздка в том, что и в июне 2007 года, и в феврале и сентябре 2008-го Николай Иванович, договариваясь об ипотеке, не просто скрыл информацию о семейном положении. Вполне себе женатый г-н Лагун выписал своей поверенной Елене Афанасьевой доверенность с правом подачи заявлений о том, что он-де не пребывает ни в зарегистрированном, ни даже в гражданском браке – и вообще ни с кем под одной крышей не проживает.

В целом ситуация выглядит более чем прозрачной, однако презумпция невиновности в отношении уважаемых людей вынуждает выдвинуть несколько версий произошедшего:

1. Юлия Чеботарева, бывший нардеп от кучмистского блока «За ЕдУ», многолетний топ-менеджер и ближайшая соратница Виктора Пинчука, на деле оказалась наивной и доверчивой дурочкой, которую даже собственный муж при первой же возможности продал по довольно удачной цене.
2. Лагун, подписывая документы, сам не знал о том, что женат. Может быть, как-то в спешке кому-то не ту доверенность выдал, а прозрел лишь через 7 лет – когда старая знакомая Чеботарева понесла заявление в Макаровский суд.
3. Николай Иванович просто стесняется того, что его могут заподозрить в законном браке или даже гражданском сожительстве с женщиной. Такая вот жестокая «Голубая Лагуна» из жизни киевских банкиров.
4. Макаровский суд Киева случайно вскрыл заначку гражданина Лагуна, которую тот пытался спрятать от изъятия суровой супружницей в семейный бюджет. Обидно вдвойне – и заначку в итоге забирают, и перед благоверной теперь ужас как неудобно.
5. Ну и, наконец, версия, которой придерживаются кредиторы: Чеботарева за свою семилетнюю счастливую семейную жизнь не могла не узнать об ипотечной истории (даже если и не знала об «обете безбрачия» Лагуна изначально). А значит, имел место сговор – с целью избежать ответственности перед банком и впоследствии оспорить договоренности в суде.

Однако как бы там ни было и как бы ни пытались теперь объяснить превратности судьбы фигуранты, факт остается фактом: своим обращением в суд Чеботарева обвинила одного из влиятельнейших банкиров страны в подделке документов, мошенничестве и жесткой аморалке (все-таки «холостую доверенность» выписывать – это вам не кольцо с пальца при походах в сауну снимать). И если о морали украинский бизнес беспокоится редко, то первыми двумя деяниями теперь будут заниматься правоохранители – 12 сентября 2014 года Печерский суд Киева отменил постановление следователя Печерского райуправления милиции Владислава Шляхова, в июле почему-то тихо закрывшего производство по делу о мошенничестве.

Учитывая, что и сам суд о признании договоров недействительными гражданка Чеботарева тоже проиграла, положение для семейки сложилось аховое: мало того, что залог все равно отдавать, так еще и за подделку документов отвечать придется. И кто, спрашивается, Юлию Сергеевну за руку тянул иск писать? Хотя, если Лагун и в самом деле подставил доверчивую супругу уже на первый год семейной жизни, то месть с ее стороны получилась знатная…

Игорь Ильенко, Национальное бюро расследований Украины

У середині 90-х років студент третього курсу провінційного інституту Олег Бахматюк вперше переступає поріг фірми «КГД», де починає трудову діяльність звичайним адміністратором. Влився в трудовий колектив відомої в регіоні компанії Бахматюк не з причини видатних здібностей — навчався так собі. Зате у нього був іменитий родич — Валерій Новіков, відомий в Івано -Франківську кримінальний авторитет. Він і посприяв працевлаштування молодого Олега.

«КГД» крім активної торговельної діяльності за принципом «купи-продай» довгий час була представником «Ітери», а значить найбільшим постачальником газу в Івано-Франківській області. «Дах» у фірми був солідний — сам тодішній губернатор Михайло Вишиванюк, що забезпечувало підприємству усілякі конкурентні переваги.

У 2002 році Олег Бахматюк «досидів» до комерційного директора компанії та довіреної особи господаря компанії Остапа Дармограя.

Сенсу трудитися на Дармограя менеджер знаходив все менше — з провалом на мерських виборах-2002 «зірка» колись вдалого бізнесмена активно згасала. До слова, сам Бахматюк, який брав у кампанії Дармограя найбезпосереднішу участь, зумів стати депутатом міськради.

Відхід Бахматюка від патрона не був схожий на сльозливі прощання вдячного учня із своїм учителем. Скоріше – це були з'ясування відносин зміцнілого «молодого вовка» із ослабшим ватажком. Очевидці стверджують, що відносини між Дармограєм і Бахматюком з тих пір дуже напружені, і пов'язано це нібито з фінансовим «кидаловом».

Гроші з повітря

«Розлучившись» з Дармограєм, Бахматюку, тим не менш, вдалося зберегти теплі стосунки з першими особами області. Однак, для розвитку власного бізнесу цього було мало, потрібні великі гроші. У 2002 році Бахматюк засновує компанію «Прикарпатська фінансова корпорація» і отримує свої перші солідні гроші завдяки знайомству з головою Івано-Франківського відділення банку «Аваль» Марією Лободин.

Правда, віддавати позикові кошти у структур Бахматюка виходило далеко не завжди. Найбільший скандал з приводу неповернення кредиту однією з бахматюкових структур розгорівся на межі 2004—2005-х років, коли власники «Авалю» вели переговори про продаж групі «Райффайзен». Марії Лободин довелося терміново шукати нове місце роботи. Як неважко здогадатися, ним стала структура Олега Бахматюка — нещодавно створений банк «Фінансова ініціатива». Марія Лободин переїжджає до Києва, однак практично відразу повертається в Івано-Франківськ. Причому за чутками — з великою образою на свого колишнього партнера.

Чому не склалися відносини між колишньою директоркою івано-франківського «Авалю» з Бахматюком, судити важко. Можливо тому, що на той момент у останнього вже давно був новий партнер — відомий нардеп Ігор Єремеєв. У 2002 році Олег Бахматюк стає по суті головним менеджером Єремеєва, який в цей час іде в Київ народним депутатом і лобіює інтереси загального бізнесу. Знаючі люди не можуть сказати, як насправді діляться численні активи Єремєєва і Бахматюка, і хто з них реально багатшим.

Як би там не було, в 2002—2004-х роках спільний бізнес Єремеєва і Бахматюка переживає період розквіту і обростає численними активами. Структури Єрємеєва-Бахматюка активно скуповують підприємства харчової промисловості Західної України. А створена в 2003-му році Бахматюком «Станіславська торгова компанія» за короткий час стає власником більшості продуктових магазинів по всій Івано-Франківській області і об'єднує їх під брендом «Фаворит». Щоправда, досягти особливих висот в цьому бізнесі Бахматюку не вдалося…

Інші джерела фінансового добробуту Бахматюка і Єрємеєва були менш легальними. У 2002—2004 роках «Прикарпатська фінансова корпорація» вибилася в лідери з відшкодування ПДВ в Івано-Франківській області. Більше того, схеми фіктивного експорту газового конденсату з Польщі або повернення ПДВ за трансфери футболістів «Волині», за які частенько діставалося Єремеєву, приписують саме «фінансовому генію» Бахматюку. За рахунок цього обом бізнесменам вдавалося отримувати сотні мільйонів гривень повернення ПДВ і чому на це дивилися крізь пальці — питання риторичне. Про ступінь довірчих відносин з тодішнім обласним керівником ДПА паном Рахмілем свідчить його призначення на пост керівника ВАТ «Івано -Франківськгаз», підконтрольного все тому ж Бахматюку.

Завдяки Олегу Бахматюку Єремеєв починає активно освоювати ще один напрямок — газовий бізнес. У цьому бізнесменам чимало допомогли добрі стосунки з губернатором Вишиванюком. Останній, завдяки кумівства з Леонідом Кучмою, завжди вибивав для Івано-Франківської області хороші суми на газифікацію. Бахматюку з Єремеєвим залишалося тільки правильно їх «освоїти» через підконтрольний облгаз.

Народник з помаранчевим нальотом

Після президентської кампанії 2004-го року Олег Бахматюк втратив свої позиції в регіоні, проте не надовго. Він швидко зумів знайти підходи до нового губернатора Романа Ткача. Новий голова облдержадміністрації, будучи народним депутатом, активно писав депутатські запити проти бізнес-структур Бахматюка, несподівано став активно лобіювати інтереси його бізнесу. Обласна влада крізь пальці дивилася на всякі «пустощі», хоча деякі з них докочувалися навіть до Києва . Наприклад, Олег Бахматюк примудрився приватизувати історичний пам'ятник архітектури — колишній палац князів Потоцьких, в будівлі якої донедавна знаходився військовий госпіталь.

Для цього Олег Бахматюк придумав геніальну схему і пролобіював її через своїх людей в Мінобороні. Суть її така: він будує будинок на 76 квартир для військових , після чого обмінює його на заповітний об'єкт в обласному центрі. Ціна питання — 5 млн. грн... Така сума, на думку експертів, в десятки, якщо не в сотні, разів нижче реальної вартості палацу в центрі Івано-Франківська.

Втім, результат навіть цього обміну вийшов неоднозначним — військові вселилися у свої квартири, проте ордерів так і не отримали. При цьому, незважаючи на протести громадськості, палац Потоцьких залишається у власності Бахматюка. Більше того, він навіть написав листа своєму новому другові Роману Ткачу, де попросив виділити гроші на реставрацію палацу для перетворення його в художньо-туристичний об'єкт, а можливо – в готель.

У результаті скандалу з Міноборони «пішли» заступник міністра В'ячеслава Кредісова, який свого часу надав допомогу при укладанні угоди з обміну. А ось Бахматюку вдалося вийти сухим з води.

Івано-Франківськ — Київ — Івано-Франківськ

До середини поточного десятиліття Олег Бахматюк явно переріс масштаби рідного регіону і став все частіше звертати свій погляд у бік столиці. Похід Бахматюка на Київ спочатку приніс ряд дрібних невдач. У 2005-му році з подачі Єремеєва Бахматюк взяв найактивнішу участь у кампанії Народного блоку Литвина. На цьому грунті у нього відбувається розбіжність з Михайлом Вишиванюком, який очолював обласну організацію Народної партії. Однак, посварившись з Єремеєвим і Бахматюком, Вишиванюк йде в «Відродження». Перед початком кампанії «кидають» вже й самого Олега Бахматюка. Замість обіцяного місця в першій десятці, йому дістається «ганебне» 66-е . Бахматюк очолює список «Народного блоку Литвина» до обласної ради, однак кампанію з тріском програє.

Невдалі парламентські вибори, втім, не зломили волі Олега Бахматюка до прагнення підкорити столицю. Тим більше що для нього, нарешті, знайшлася підходяща вакансія — заступник голови правління «Нафтогазу України».

Підходи до керівництва «Нафтогазу» Бахматюк шукав півтора року. З одного боку завдяки засиллю вихідців з регіону йому вдалося пролобіювати кількох своїх добрих знайомих. У першу чергу це стосується колишнього заступника губернатора Турчака, який став керівником «Укртрансгазу». Але до самого Івченка його довгий час не підпускав ще один видний іванофранківець — Андрій Лопушанський. Як би там не було, за півтора року керівництвом компанії Івченко Бахматюку вдалося отримати рекордний транш на газифікацію Західних областей — 410 мільйонів гривень. Яким чином вони були освоєні — добре знають у Генеральній прокуратурі та КРУ. Завдяки цим двом відомствам Бахматюк за кількістю згадувань у ЗМІ скоро «переплюне» свого колишнього шефа Олексія Івченка.

До слова, сам Бахматюк з приводу претензій компетентних органів особливо не переживає. Щосуботи замовляє собі персональний чартер до рідного Івано-Франківська, і там розповідає місцевим журналістам про «принципові позиції щодо газових питань», за які його, колишнього менеджера «Нафтогазу», зараз переслідують. І справді, перебування на малій батьківщині завдає Бахматюку деякі незручності — за словами очевидців, через величезні борги він змушений ходити по місту з охоронцями. Вірна прикмета, що прийшла черга шукати собі нових патронів.

Скільки ще таких скелетів у шафі Бахматюка? Мабуть не один, і чи потрібні ми Європі з такими мільярдерами? Запитання риторичні.

Вікторія Ковшун, Національне бюро розслідувань України

У середині 90-х років студент третього курсу провінційного інституту Олег Бахматюк вперше переступає поріг фірми «КГД», де починає трудову діяльність звичайним адміністратором. Влився в трудовий колектив відомої в регіоні компанії Бахматюк не з причини видатних здібностей — навчався так собі. Зате у нього був іменитий родич — Валерій Новіков, відомий в Івано -Франківську кримінальний авторитет. Він і посприяв працевлаштування молодого Олега.

«КГД» крім активної торговельної діяльності за принципом «купи-продай» довгий час була представником «Ітери», а значить найбільшим постачальником газу в Івано-Франківській області. «Дах» у фірми був солідний — сам тодішній губернатор Михайло Вишиванюк, що забезпечувало підприємству усілякі конкурентні переваги.

У 2002 році Олег Бахматюк «досидів» до комерційного директора компанії та довіреної особи господаря компанії Остапа Дармограя.

Сенсу трудитися на Дармограя менеджер знаходив все менше — з провалом на мерських виборах-2002 «зірка» колись вдалого бізнесмена активно згасала. До слова, сам Бахматюк, який брав у кампанії Дармограя найбезпосереднішу участь, зумів стати депутатом міськради.

Відхід Бахматюка від патрона не був схожий на сльозливі прощання вдячного учня із своїм учителем. Скоріше – це були з'ясування відносин зміцнілого «молодого вовка» із ослабшим ватажком. Очевидці стверджують, що відносини між Дармограєм і Бахматюком з тих пір дуже напружені, і пов'язано це нібито з фінансовим «кидаловом».

Гроші з повітря

«Розлучившись» з Дармограєм, Бахматюку, тим не менш, вдалося зберегти теплі стосунки з першими особами області. Однак, для розвитку власного бізнесу цього було мало, потрібні великі гроші. У 2002 році Бахматюк засновує компанію «Прикарпатська фінансова корпорація» і отримує свої перші солідні гроші завдяки знайомству з головою Івано-Франківського відділення банку «Аваль» Марією Лободин.

Правда, віддавати позикові кошти у структур Бахматюка виходило далеко не завжди. Найбільший скандал з приводу неповернення кредиту однією з бахматюкових структур розгорівся на межі 2004—2005-х років, коли власники «Авалю» вели переговори про продаж групі «Райффайзен». Марії Лободин довелося терміново шукати нове місце роботи. Як неважко здогадатися, ним стала структура Олега Бахматюка — нещодавно створений банк «Фінансова ініціатива». Марія Лободин переїжджає до Києва, однак практично відразу повертається в Івано-Франківськ. Причому за чутками — з великою образою на свого колишнього партнера.

Чому не склалися відносини між колишньою директоркою івано-франківського «Авалю» з Бахматюком, судити важко. Можливо тому, що на той момент у останнього вже давно був новий партнер — відомий нардеп Ігор Єремеєв. У 2002 році Олег Бахматюк стає по суті головним менеджером Єремеєва, який в цей час іде в Київ народним депутатом і лобіює інтереси загального бізнесу. Знаючі люди не можуть сказати, як насправді діляться численні активи Єремєєва і Бахматюка, і хто з них реально багатшим.

Як би там не було, в 2002—2004-х роках спільний бізнес Єремеєва і Бахматюка переживає період розквіту і обростає численними активами. Структури Єрємеєва-Бахматюка активно скуповують підприємства харчової промисловості Західної України. А створена в 2003-му році Бахматюком «Станіславська торгова компанія» за короткий час стає власником більшості продуктових магазинів по всій Івано-Франківській області і об'єднує їх під брендом «Фаворит». Щоправда, досягти особливих висот в цьому бізнесі Бахматюку не вдалося…

Інші джерела фінансового добробуту Бахматюка і Єрємеєва були менш легальними. У 2002—2004 роках «Прикарпатська фінансова корпорація» вибилася в лідери з відшкодування ПДВ в Івано-Франківській області. Більше того, схеми фіктивного експорту газового конденсату з Польщі або повернення ПДВ за трансфери футболістів «Волині», за які частенько діставалося Єремеєву, приписують саме «фінансовому генію» Бахматюку. За рахунок цього обом бізнесменам вдавалося отримувати сотні мільйонів гривень повернення ПДВ і чому на це дивилися крізь пальці — питання риторичне. Про ступінь довірчих відносин з тодішнім обласним керівником ДПА паном Рахмілем свідчить його призначення на пост керівника ВАТ «Івано -Франківськгаз», підконтрольного все тому ж Бахматюку.

Завдяки Олегу Бахматюку Єремеєв починає активно освоювати ще один напрямок — газовий бізнес. У цьому бізнесменам чимало допомогли добрі стосунки з губернатором Вишиванюком. Останній, завдяки кумівства з Леонідом Кучмою, завжди вибивав для Івано-Франківської області хороші суми на газифікацію. Бахматюку з Єремеєвим залишалося тільки правильно їх «освоїти» через підконтрольний облгаз.

Народник з помаранчевим нальотом

Після президентської кампанії 2004-го року Олег Бахматюк втратив свої позиції в регіоні, проте не надовго. Він швидко зумів знайти підходи до нового губернатора Романа Ткача. Новий голова облдержадміністрації, будучи народним депутатом, активно писав депутатські запити проти бізнес-структур Бахматюка, несподівано став активно лобіювати інтереси його бізнесу. Обласна влада крізь пальці дивилася на всякі «пустощі», хоча деякі з них докочувалися навіть до Києва . Наприклад, Олег Бахматюк примудрився приватизувати історичний пам'ятник архітектури — колишній палац князів Потоцьких, в будівлі якої донедавна знаходився військовий госпіталь.

Для цього Олег Бахматюк придумав геніальну схему і пролобіював її через своїх людей в Мінобороні. Суть її така: він будує будинок на 76 квартир для військових , після чого обмінює його на заповітний об'єкт в обласному центрі. Ціна питання — 5 млн. грн... Така сума, на думку експертів, в десятки, якщо не в сотні, разів нижче реальної вартості палацу в центрі Івано-Франківська.

Втім, результат навіть цього обміну вийшов неоднозначним — військові вселилися у свої квартири, проте ордерів так і не отримали. При цьому, незважаючи на протести громадськості, палац Потоцьких залишається у власності Бахматюка. Більше того, він навіть написав листа своєму новому другові Роману Ткачу, де попросив виділити гроші на реставрацію палацу для перетворення його в художньо-туристичний об'єкт, а можливо – в готель.

У результаті скандалу з Міноборони «пішли» заступник міністра В'ячеслава Кредісова, який свого часу надав допомогу при укладанні угоди з обміну. А ось Бахматюку вдалося вийти сухим з води.

Івано-Франківськ — Київ — Івано-Франківськ

До середини поточного десятиліття Олег Бахматюк явно переріс масштаби рідного регіону і став все частіше звертати свій погляд у бік столиці. Похід Бахматюка на Київ спочатку приніс ряд дрібних невдач. У 2005-му році з подачі Єремеєва Бахматюк взяв найактивнішу участь у кампанії Народного блоку Литвина. На цьому грунті у нього відбувається розбіжність з Михайлом Вишиванюком, який очолював обласну організацію Народної партії. Однак, посварившись з Єремеєвим і Бахматюком, Вишиванюк йде в «Відродження». Перед початком кампанії «кидають» вже й самого Олега Бахматюка. Замість обіцяного місця в першій десятці, йому дістається «ганебне» 66-е . Бахматюк очолює список «Народного блоку Литвина» до обласної ради, однак кампанію з тріском програє.

Невдалі парламентські вибори, втім, не зломили волі Олега Бахматюка до прагнення підкорити столицю. Тим більше що для нього, нарешті, знайшлася підходяща вакансія — заступник голови правління «Нафтогазу України».

Підходи до керівництва «Нафтогазу» Бахматюк шукав півтора року. З одного боку завдяки засиллю вихідців з регіону йому вдалося пролобіювати кількох своїх добрих знайомих. У першу чергу це стосується колишнього заступника губернатора Турчака, який став керівником «Укртрансгазу». Але до самого Івченка його довгий час не підпускав ще один видний іванофранківець — Андрій Лопушанський. Як би там не було, за півтора року керівництвом компанії Івченко Бахматюку вдалося отримати рекордний транш на газифікацію Західних областей — 410 мільйонів гривень. Яким чином вони були освоєні — добре знають у Генеральній прокуратурі та КРУ. Завдяки цим двом відомствам Бахматюк за кількістю згадувань у ЗМІ скоро «переплюне» свого колишнього шефа Олексія Івченка.

До слова, сам Бахматюк з приводу претензій компетентних органів особливо не переживає. Щосуботи замовляє собі персональний чартер до рідного Івано-Франківська, і там розповідає місцевим журналістам про «принципові позиції щодо газових питань», за які його, колишнього менеджера «Нафтогазу», зараз переслідують. І справді, перебування на малій батьківщині завдає Бахматюку деякі незручності — за словами очевидців, через величезні борги він змушений ходити по місту з охоронцями. Вірна прикмета, що прийшла черга шукати собі нових патронів.

Скільки ще таких скелетів у шафі Бахматюка? Мабуть не один, і чи потрібні ми Європі з такими мільярдерами? Запитання риторичні.

Вікторія Ковшун, Національне бюро розслідувань України