Крупнейший производитель мяса птицы, мясных полуфабликатов и колбасных изделий в Украине, Мироновский хлебопродукт (МХП), который выпускает свою продукцию на рынок Украины под торговыми марками «Наша Ряба», «Легко», «Бащинский», стал одним из лидеров рейтинга самых опасных для человека и окружающей среды глобальных компаний. Об этом свидетельствуют результаты исследования ежегодного индекса Collers, запущенного сетью инвесторов FAIRR. Об этом сообщает Национальное бюро расследований Украины. Анализ показал, что МХП не справляется с критическими бизнес-рисками, такими как выбросы парниковых газов и риск антибиотиков.

Один из кредиторов МХП – Европейский банк реконструкции и развития, начал расследование в отношении украинского производителя мяса и мясной продукции. Расследование ведётся в двух направлениях: влияние на жизнь людей и экологию. По запросу банка экологи проанализировали ситуацию на примере птицефабрики компании в Винницкой области и пришли к выводу, что несанкционированное массовое захоронение трупов птицы «Нашей Рябы» приводит к отравлению земли в радиусе нескольких километров, что непосредственно влияет на выращенные на этой земле плоды, корма для животных и воду в колодцах. Аналогичную ситуацию подтверждают исследования почв в районе расположения птицефабрики в Черкасской области. На основании финальных результатов расследования ЕБРР примет решение о целесообразности дальнейшего финансирования МХП.

Наличие вредных средств в мясе «Наша Ряба» ранее подтверждали результаты расследования журналиста издания «Антикор». «Показатель уровня антибиотика в мясе птицы на прилавке составил 0,9 ед/мл при норме 0,01 ед/мл. Показатели кислотного и перекисного числа также показали значительное превышение нормативов ГОСТа: при норме перекисного числа для охлажденной курицы в 0,01 йода, показатель мяса «Наша Ряба» составил 0,5% йода, а кислотное число составило 5 мг KOH при максимально допустимой норме 1 мг KOH. Кроме того, исследование показало значительное превышение нормы зараженности мяса болезнетворными бактериями. Показатель КМАФАнМ (число мезофильных аэробных и факультативно-анаэробных микроорганизмов) при норме в 2*10 (5) КОЕ/г у «Нашей Рябы» составили 4*10 (6) КОЕ/г», – сообщил автор материала.

Результаты независимого журналистского исследования нарушений показателей качества охлаждённого мяса птицы ТМ «Наша Ряба»

МХП – вертикально интегрированная компания, основанная в 1998 году. Компания является лидером украинского рынка мяса птицы, мясных полуфабрикатов и колбасных изделий. Основатель, главный акционер и председатель совета директоров компании –миллиардер Юрий Косюк.

Популярна німецька щоденна газета «Тагесцайтунг» (Die Tageszeitung, taz) відправила свого кореспондента на Вінниччину, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

У той час, коли у Німеччині обговорюється можливість запровадження ще більш жорстких стандартів тваринництва, ЄС своїми кредитами сприяє масовому вирощуванню птиці в Україні. Проте селяни, які страждають від цієї діяльності, мусять виходити на протести, повідомляє щоденна газета «Тагесцайтунг». Повний переклад матеріалу видання публікує Національне бюро розслідувань України.

Бригади пана Лещенка

Граючись, Ігор Лещенко раптом повисає на турніку та підтягується 20 разів, а потім продовжує розмову, трохи віддихуючись. Турнік він встановив навпроти письмового столу у власному кабінеті на птахофабриці з вирощування бройлерів на Вінниччині. Лещенко працює тут директором.

У свій вільний час він займається важкою атлетикою, а в 2015 році став чемпіоном Європи з пауерліфтингу у вазі до 110 кілограмів. Його руки вкриті татуюваннями, на тілі кремезного чоловіка ані грама жиру. За його словами, він також займається рукопашним боєм у групі з молодими людьми.

Так само енергійно Лещенко захищає свою роботу тут, у Вінницькій області, – в серці України. Це регіон, де Петро Порошенко, олігарх та «шоколадний король», побудував свою кондитерську фабрику та заробив мільярди до того, як розпочати політичну боротьбу за пост глави держави. «Моя птахофабрика є найбільшою в Європі, – говорить Лещенко. – І вона такою залишиться». Надворі спекотний літній день, але в офісі приємна прохолодна. Бути тут директором птахофабрики означає керувати великим підприємством. Лещенко є начальником для майже 5000 співробітників. За його словами, протягом наступних кількох років потужності вирощування мають подвоїтись, у планах побудувати ще один комплекс для забою птиці. Вже зараз будують ще один виробничий комплекс – «Бригада №13». Затверджено будівництво двох інших виробничих комплексів. До складу так званої бригади входять 38 довгих пташників, пофарбованих у білий колір. У кожній з цих бригад утримується 1,5 млн бройлерів. Для порівняння: на німецькому підприємстві з відгодовування птиці в середньому утримується 21,5 тис. голів. На фабриці Лещенка щорічно забивають 110 мільйонів голів, що перевищує показники усієї Баварії та Баден-Вюртембергу, разом узятих.

Опір з боку сіл

Звідси до держав – членів ЄС постачається 27 тисяч тонн м’яса. Птахофабрика Лещенка є дочірнім підприємством агроконцерну «Миронівський хлібопродукт» (МХП) – найбільшого українського виробника м’яса птиці. Концерн належить олігарху та другу Порошенка Юрію Косюку. Він протягом багатьох років співпрацює з міжнародними фінансовими установами. За останні роки агроконцерн отримав від міжнародних банків розвитку понад півмільярда доларів, зокрема від Європейського банку реконструкції та розвитку та Європейського інвестиційного банку. Останній є фінансовим інструментом Європейського союзу, призначеним для підтримки політики розвитку у відносинах з країнами-партнерами.

Птиця продається не лише в Україні. Покупцями птиці МХП є Великобританія, Німеччина, Нідерланди і понад десять інших держав – членів ЄС, республіки колишнього Радянського Союзу, понад десять африканських та арабських країн, а також такі держави, як В’єтнам, Лаос та Монголія. У 2015 році МХП експортував 132 тисячі тонн птиці, з яких понад 27 тисяч тонн – до країн Європейського союзу. Таким чином, поставки до ЄС збільшились на 65%  порівняно з показниками попереднього року.

Ще у 2008 році в Україні існував дефіцит м’яса. Як наслідок – розпочалася індустріалізація виробництва птиці. Курка – це дешевий білок, масове виробництво якого не потребує великих зусиль. Лише кілька агрохолдингів встояли в конкурентній боротьбі, перш за все МХП (торгова марка «Наша ряба»). У 2009 році підприємство ще користувалося підтримкою місцевого населення. Люди сподівались на багатотисячні нові робочі місця, вірили обіцянкам щодо покращення стану доріг та інших інфраструктурних об’єктів. Багато хто передав концерну в оренду свою землю за 210 євро за гектар на рік або за одноразову виплату в розмірі 5000 євро за гектар на 49 років.

У населених пунктах, таких як село Оляниця (Тростянецький район Вінницької області) з населенням 1300 жителів, люди з часом зрозуміли, як це на них вплинуло.

Пенсіонерка Людмила Вдовиченко сидить у своєму кухонному фартуху, вкритому квітами, на лавці в її саду під полуденним сонцем. Перед входом до її маленької хатини в Оляниці посаджені троянди, поруч город. Над парканом у задній частині земельної ділянки височіє дах сільського туалету, пофарбований у блакитний колір. Людмила Вдовиченко пропонує яблука із власного саду та качани кукурудзи. У сусідньому саду бігають і кричать кури.

Проте сільську ідилію щохвилини порушують потужні вантажівки. Вони проїжджають вузькою крихкою асфальтованою вулицею села просто перед воротами до саду Вдовиченко та щоразу на мить заглушають розмову. Ці вантажівки відкриті, призначені для перевезення худоби. Кожна з них містить вісім ярусів, щільно заповнених курками, це добре видно навіть з лавки на подвір’ї Людмили Вдовиченко. Коли вантажівки їдуть у зворотному напряму, вони вже пусті.

«Ми тут живемо в епіцентрі аграрної промисловості», – скаржиться Людмила Вдовиченко. Вже зараз перед її селом стоять два комплекси для вирощування птахів, в яких утримується три мільйони курей. Невдовзі їхня кількість має подвоїтися.

Те, що для поважного директора птахофабрики означає комерційний успіх, для Людмили Вдовиченко означає сморід. На додачу до інших проблем.

Бізнес на курках

Споживання пташиного м’яса із розрахунку на душу населення зростає як у Німеччині, так і в усьому світі. Німець за рік з’їдає у середньому 19,6 кг м’яса птиці.

Найбільшою птахофабрикою Європи є Вінницька птахофабрика у Центральній Україні. За рік вона виробляє 440 000 тонн пташиного м’яса. Фабрика є дочірнім підприємством агроконцерну МХП, який належить мільярдеру Юрію Косюку – бізнес-партнеру президента Порошенка. Кредитор: діяльність підприємства в Україні фінансується Європейським союзом за допомогою кредитів, які надаються банками розвитку. МХП отримав 246 млн доларів США від Європейського банку реконструкції та розвитку і 82 млн доларів США від Європейського інвестиційного банку.

Залежно від напрямку вітру сморід у місцевих селах то посилюється, то слабшає. «Ми тут оточені птахофабриками, тому напрям вітру не відіграє великої ролі», – пояснює Вдовиченко. Людмила приносить з кухні повну сумку документів. Як безпартійна в райраді вона входить до фракції «Блок Петра Порошенка». Окрім того, вона є головою громадської організації, яка називається Комітетом порятунку села Оляниця. З пом’ятої сумки, яка колись була блакитного кольору, вона дістає копії підписаних листів організованого нею збору підписів проти подальшої розбудови птахофабрик.

Вона зберігає там також документи щодо підвищеного забруднення води в її селі нітратами та іншими отруйними речовинами. У сумці лежить запрошення на інформаційний захід, організований місцевою владою та птахофабрикою, на якому вони рекламували розбудову комплексів.

Жителі села блокують під’їзні дороги

У 2010 році люди в селі Людмили Вдовиченко під її керівництвом вперше протестували проти проведення будівельних робіт. Тоді також було засновано комітет порятунку села. Один рік потому жителі написали відкритого листа на адресу тодішнього президента Януковича, в якому вони вимагали провести відриті слухання щодо впливу птахофабрики на довкілля. Потім вони вдались до інших заходів: у 2012 році в Оляниці вперше блокуються транзитні дороги. Жителі вимагають побудувати об’їзний шлях, обмежити швидкість руху до 20 кілометрів на годину, відшкодувати збитки через тріщини у будинках, які виникли внаслідок інтенсивного транспортного руху. В листопаді 2015 року жителі сусіднього села на знак протесту проти запланованої розбудови птахофабрики протягом трьох днів блокували під’їзні шляхи до комплексів вирощування птиці.

Однак протест раптом призвів до зовсім неочікуваних наслідків: у 2015-му та 2016 роках чотирьох протестувальників проти розбудови птахофабрик так сильно побили, що їх довелося госпіталізувати. Ще двох активістів було терміново призвано до війська й відправлено на фронт. Улітку цього року Юрій Урбанський, голова всеукраїнської громадської організації «Національний екологічний центр України», звернувся до міністра внутрішніх справ України. Він повідомив про зростання насилля проти противників птахофабрик. Урбанський звернувся з проханням поставити розслідування справи про останні напади на активістів на контроль міністра внутрішніх справ. Екологічні активісти шукають жителів сіл, які постраждали через комплекси вирощування птиці, пропонують їм консультації і правову допомогу.

Спільно з Міжнародною мережею НУО ЦСЄ «Бенквоч», громадською організацією, яка стежить за діяльністю банків, «Національний екологічний центр України» критикує фінансування масового вирощування птиці європейськими банками, такими як Європейський банк реконструкції та розвитку і Європейський інвестиційний банк. За словами критично налаштованих активістів, краще б банки витратили півмільярда доларів на інші проекти. Наприклад, на підтримку малого та середнього бізнесу в галузі органічного сільського господарства або туризму.

«Європейський банк реконструкції та розвитку заявляє, що він фінансує лише ті проекти, які сприяють сталому розвитку, розвитку демократії і малого та середнього бізнесу. Мені здається, що фінансування українського сільськогосподарського гіганта МХП не відповідає цим трьом критеріям», – говорить Фіданка Бачева Мак-Грат, Міжнародна мережа НУО ЦСЄ «Бенквоч».

Європейський банк реконструкції та розвитку відкидає цю критику. Підприємство пройшло відповідну перевірку і було отримано висновок про те, що МХП працює за екологічними стандартами ЄС, заявив Жиль Меттеталь (Gilles Mettetal), директор банку з питань сільського господарства. «Ми вважаємо, що ця компанія була спроможна побудувати дуже ефективне та конкурентоспроможне виробництво пташиного м’яса і водночас вона відповідає високим стандартам. Як наслідок – вона приносить країні експортні доходи, обсяг яких зростає, створює значну кількість робочих місць». Україні, за словами Меттеталя, необхідні такі компанії, як МХП.

Екологічні активісти з Києва, Лондона та Брюсселя у кредитах європейських банків перш за все бачать інструмент тиску. Такі активісти, як Людмила Вдовиченко, на місцях у першу чергу бачать місцевого олігарха, який за допомогою птахофабрики стає ще заможнішим. Вони бачать купи посліду, що викидається поруч із полями кукурудзи, та мертвих курок на узбіччі, яких загубили вантажівки без номерів.

Найбільше Людмила Вдовиченко та її сусіди стурбовані якістю води. У селах навколо Ладижина немає централізованого водопостачання. Той, хто не має у своєму дворі власного колодязя, бере воду з колодязя на протилежному боці вулиці. Сусідка Людмили Вдовиченко скаржиться, що рівень води в її колодязі знижується протягом уже кількох років. Вона вказує на одну з великих куп курячого посліду неподалік від її хати перед в’їздом до села. Сусідка прикриває свій ніс. Деякі з цих куп лежать на бетонній підлозі, їх обнесено муром у метр заввишки. Це не захищає від потрапляння небезпечних речовин до ґрунту. Після кожного дощу вода тут стає непридатною для споживання.

Ми запрошуємо всіх охочих відвідати очисні споруди підприємства, говорить директор фабрики у своєму кабінеті з турніком. Ніхто нічого не приховує, навпаки. Лещенко пояснює, що від того часу, як курчата з’являються на світ і до їх забою на птахофабриці минає, як правило, 41 день. Проте є покупці з Азії, які віддають перевагу більш молодим курчатам. «Таких курчат ми забиваємо вже через 30 днів», – говорить він (його перехрещені долоні роблять красномовний жест).

Фабрика Лещенка має власних екологів, які відповідають за екологічні питання. Їх було навіть підвищено за перевиконання екологічних норм,  говорить директор.

Валерій Король, головний еколог фабрики, з гордістю веде відвідувачів подивитися на очисні споруди підприємства. Все повністю автоматизовано, на кожній зміні задіяна лише одна особа. «Споруда відповідає найсучаснішім європейськім стандартам», – розповідає головний еколог та вказує на риб, які плещуться у відстійнику.

Щомісяця незалежна лабораторія у Києві бере проби ґрунтових вод, каже Король. Керівник київської лабораторії у телефонній розмові підтверджує, що вона не залежить від птахофабрики у Вінниці. Проте лабораторія фінансується МХП, материнським концерном, тобто самим агрогігантом.

Крім того, далеко не всі забруднюючі речовини потрапляють до очисних споруд. Очищуються лише стічні води бійні, інкубатора та установок з виробництва комбікормів, стверджує головний еколог Король. Стічні води цехів з вирощування певний час утримуються у відстійних резервуарах, а потім зливаються на поля. Що відбувається з осадом, він сказати не може.

За оцінками місцевих екологічних активістів, Вінницька птахофабрика щорічно викидає у повітря 8400 тонн парникового газу метану. Крім того, вона продукує 250 000 тонн оксиду вуглецю та майже 100 тонн аміаку.

Людмила Вдовиченко йде на інший бік села. Там на неї вже чекають. «Подивіться на мої ноги, на мій живіт. Повсюди плями, висипання. Таких алергічних реакцій у мене раніше не було», – скаржиться жінка похилого віку. Її погляд спрямований на пофарбовані у білий колір пташники на відстані 300 метрів від села. Раніше онуки часто приїздили з Києва подихати сільським свіжим повітрям, каже вона. Зараз жінка їздить до Києва, щоб відпочити.

Текст – Бернгард Клазен (Bernhard Clasen), газета «Тагесцайтунг», Національне бюро розслідувань України

Оккупированное украинское село – реальность правления режима Януковича в 2010 году

Село Подолье Барышевского района Киевской области уже больше полугода  буквально оккупировано бандитской группировкой. Бандитов нанял некий соляной магнат для того, что бы при помощи угроз, насилия и организованного террора забрать землю местных крестьян, которые являются пайщиками ООО «Агрофірма Поділля” и продать ее продуктовому концерну «Мироновский хлебопродукт» птицефабрике. Остатки  «арестованного», благодаря содействию межрайонной прокуратуры, урожая зерновых и подсолнечника до сих пор гниют на полях, сельскохозяйственная техника выведена оккупантами из строя, а жителей, которые из последних сил пытаются охранять свое добро, запугивают, избивают и приучают к  той мысли, что они на собственной земле не хозяева.

Предложение, от которого невозможно отказаться

Не в добрый час, а точнее в 2007 году, появился в селе Подолье соляной магнат из Словянска Панасовский Валерий Вячеславович. Заговорил этот добрый дядя о возрождении сельского хозяйства, поднятии животноводческого производства, которым некогда славился край. Местные селяне, земля которых находилась в аренде местного же ООО «Агрофірма Поділля» с радостью восприняли такую перспективу. Собственными силами поднять производство  Тем более, добрый дядя-инвестор предложил конкретные инвестиции  был заключен договор о создании ООО „Агрофірма Здоров`я”, куда на равных правах вошли и местная агрофирма и фирма Панасовского — ООО «Мегаполис ЛТД». Директором назначили руководителя местного ООО «Агрофірма Поділля” Анатолия Бондаренко. Два года предприятие работало нормально, работники местной агрофирмы исправно выращивали и собирали урожай, вовремя платили пайщикам дивиденда, а людям зарплату. И вот тут благодетель видимо решил, что хватит играть в темную, и открыто предложил войти в основатели  ООО «Агрофірма Поділля” с частю 93%. Пойти на такое для селян означало потерять контроль над собственной землей, и в таком предложении, естечтвенно было отказано. Тем более, по документам никаких долгов у агрофирмы по отношению к Панасовскому не было. Кроме изначальных 1,5 миллиона гривен инвестиций в технику и производство.

И Панасовский тогда потребовал вернуть ему немедленно всю сумму инвестиций. Но таких денег у фермеров на тот момент не было, все было вложено в семена, удобрения, горюче-смазочные вещества – предполагался хороший урожай и прибыль должна была намного перекрыть требуемую сумму. Поэтому, дабы не создавать проблем, селяне даже согласились перписать на Панасовского часть будущего урожая на общую суму в 6млн гривен! Что более, чем в троекратно превосходило инвестицию Пансовского.

Тем не менее, ждать наш благодетельне захотел, ведь ему нужны были вовсе не деньги, а земля села Подолье, более 3000 гектаров отличных посевных полей. А землю эту ему заказал крупнейший в Украине агроконцерн «Мироновский хлебопродукт» для размещения там своих птицефабрик и их подсобных хозяйств бренда «Наша ряба». Понятное дело, что и деньги за виртуально проданную землю он давно уже положил в свой карман.

Мало того, что землю хотят отнять, так и еще загадить все вокруг токсичными отходами птицеводчества. Все село взбунтовалось против такой перспективы. Но Панасовский, имея очевидную крышу в органах прокуратуры, начал против крестьян откровенную войну на уничтожение.

Война на уничтожение

Начался  настоящий беспредел. 4 марта 2010 года в Барышевскую областную прокуратуру поступило заявление соляного магната о растрате директором Анатолием Бондаренко чужой собственности в особо крупных размерах и подделке первичных документов. С санкции районного прокурора Сергея Табалюка в марте директора арестовали, а из офиса агрофирмы без всякого документального основания и процессуального оформления были изъяты два системных блока, на которых находилась информация про бугалтерский учет, отчетность предприятия и оригиналы документов правового характера. Бондаренко отвезли в РОВД Барышевского района давать показания.

Это был только первый шаг. Работникти агрофирмы обратились в Генеральную прокуратуру, так как, невзирая на их сигналы, областная не дала никакого пояснения происходящему. Оттуда документы вернули обратно в область.

Удалось вернуть  при содействии председателя Барышевской райгосадминистрации только изъятую по ходу действия печать предприятия. А 15 апреля работниками районной прокуратуры были изъяты все документы несчастной агрофирмы и оставшиеся системные блоки.

Тем не менее  жители села в срок провели весенне – полевые работы и вовремя заплатили зароботную плату, несмотря на старания Панасовского, после предупреждения которого несколько банков отказали агрофирме в получении кредитов.

В конце июля Киевской областной прокуратурой было открыто уголовное дело против Анатолия Бондаренко.  Он был задержан на 72 часа прокурором Табалюком и отправлен в камеру Яготинского следственного изолятора. Здесь Бондаренко, которому накануне исполнилось 60 лет, и который неделю как вышел с больничного после перенесенного по милости прокуратуры инсульта, объявил голодовку. Через несколько дней, судьей Барышевского районного суда было отказано в избрании меры пресечения содержание Бондаренко под стражей.

Потом было два  решение суда, сначала Барышевского районного, а потом апеляционного Киевской области. В обоих случаях предметом разберательства было безпрецедентное постановление старшего следователя межрайонной прокуратуры Киевской области Ковальчука Ю.О. про наложение ареста на все имущества ООО” Агрофірма Поділля”, включая 3600 га зерновых культур, которые находятся на полях и зерноуборочную технику. Согласно постановлению раойнного суда, которое апеляционный суд подтвердил, „прокуратура района приговорила урожай 2010 года на землях совладельцев имущественных пайов с. Подолье...к  уничтожению, и этим лишила 701 владельца земельных пайов получения своей части от сбора урожая”. Дальше говориться о том, что зерно является стратегическим продуктом государства. Решение апеляционного суда датировано 29 сентябрем.

Террор – метод безотказный, если „крыша” — прокуратура

А теперь самое интересное. Уже который месяц село вместе со стратегически важными для проведения сельскохозяйственных работ объктами, контролируется бандитской группировкой под руководством известного мошенника и рейдера Вадима Лазаря. Его же”бойцы” ныне захватили трубный завод в Новомосковске, и под его же, Лазаря, шикарный особняк незаконно „отхвачен” кусок берега в киевском Гидропарке.

Анатолий Бондаренко, который недавно получил второй инсульт, ездит по инстанциям, ищет правды и защиты. „Недавно Анатолию Тимофеевичу назначили встречу в Верховной Раде, — рассказывает сельский голова Подолья Владимир Бондаренко, — Думаю, что в селе прослушиваются телефоны. Утром возле его гаража, своего, гаража Валентины Гаврись и еще нескольких активистов я обнаружил такие вот „ежики”. Речь идет о таких себе полубоевых приспособлениях из гвоздей для прокалывания шин.

„Бандиты разрушают нашу технику, бъют сторожей, которых мы постывили охранять трактора и комбаины, бъют комбайнеров и трактористов, — рассказывает Валентина Гаврись, — Изувечили кабины, спустили шины, вывели из строя автоматику. К технике не допускали работников, применяли огнестрельное оружие (слава Богу обошлось без человеческих жертв), дубинки, биты. Все это происходило фактически на глазах милиции, но реакции не было никакой. Накануне они избили двух молодых сторожей. Выключили в помещении свет били их (фактически детей) битами по почкам, по лицу. Непонятно на каких основаниях они находятся в селе. Документов у бандитов нет никаких”.

Представте себе на минуточку эпизод из „окупационных” будней села Подолье. Когда бандиты  хотели конфисковать технику, люди буквально  ложились телами под трактора и комбаины. Среди участников были старики возрастом за 70...  Тогда терорристы стали калечить собственно технику.

Беркут не смог победить бандитов

А вот еще  один эпизод, напоминающий ужасы немецкой окупации Украины во время ВОВ или, например, трагические картины времен гражданской войны. „У нас недавно была встреча с кандидатами в депутаты, — говорит с трепетом в голосе сельский голова, — Народ группировался возле складов, заблокировали двери своими телами,чтобы не дать вывезти бандитам две последние машины зерна. Пока шла встреча, бандиты сделали три поджога  в разных местах. Там с двух сторон растет кукуруза, а с третьей подсолнух. Пока народ занимался тем, что тушил пожар, со склада вывезли зерно без всяких документов. Это же натуральный грабежь! Бандиты сгноили большую половину собранного урожая, а сколько зерновых осыпается на полях! Они появляются и на общих собраниях жителей села. Бросайют фразы типа: „Бабушка, я тебя запомнил, я к тебе еще в гости прийду!” Люди боятся выходить из дома.”

Был случай, когда позвонили в Главное управление МВД и вызвали подразделение „Беркута”. Молодчиков задержали, нашли у них оружие и наркотики, но приехал помощник районного прокурора и „Беркут” убрался во-свояси ни с чем. Бандиты заняли свои боевые посты, и все осталось по-прежнему.  «Если бъют местных жителей – ничего не происходит, — жалуется Валентина Гаврись, — если тронут бандитов, сразу же приезжает милиция, и требует объяснений. Милиционеры говорят, что мы, мол, под прокурорами ходим». Заметим, что пока представители агрофирмы и сельский голова обивают пороги, обращаются к генпрокурору, президенту, в кабмин и Верховную Раду, бандитская оккупация села продолжается. Вполне возможно, что судьбу жителей села Подолье Барышевского района Киевской области вскоре разделит вся Украина. Главное ведь – прецедент нужный создать!

Алексей Гусак, журналист, RTKORR.com