«Выйди отсюда! Разбойник ты. Плохо слышишь меня? Ты точно не президент, потому что у президента нет криминала. Иди гуляй, господи…Ща позвоню Баканову по поводу этого черта».

Позволим себе не согласиться с главным Зе-пацанчиком на раёне. Ходок у пацанчика, конечно, нет. Пока, по-крайней мере. Но мазу за пацанчика тянут очень авторитетные люди. Это не только Коломойский, Пинчук и Фридман. Не только Портнов, Сурков и какая-нибудь, прости господи, Валентина Матвиенко. Но еще и люди, которые работают на земле.

Например, бывший главный тренер сборной Украины по вольной борьбе Руслан Савлохов. Который в мае этого года неожиданно для самого себя так проникся политическими талантами Зеленского, что посвятил ему целых шесть постов.

Савлохов публикует фото Зеленского в полный рост и сердито защищает президента от нападок тех, кто «вчера обзывали наркоманом, а сегодня советуют, как править страной». Пишет, что ему хочется верить Владимиру Александровичу и репостит обращения Зеленского к народу. Ах да, и прекрасное: Савлохов расшаривает новости о Зеленском с заголовком «Никаких Амстердам+ больше не будет. И не надо мне предлагать долю в таких схемах».

Интересно, что еще один политический гений, которого не репостит, но регулярно лайкает Руслан Сосланович – это Андрей Портнов.

Прекрасно все это потому что Руслан Савлохов – не только тренер, но и брат легендарного Бориса Савлохова. Который был известен не только в тренерских кругах как «Савлоха» — лидер одной из крупнейших украинских ОПГ в лихих 90-х. Наперстки, рэкет, угон авто, торговля оружием, крышевание проституции и игорного бизнеса, контроль вещевых и продовольственных рынков и т.д. – в общем, все как тогда было модно. Руслан Савлохов заслуженно считался мозгом ОПГ. И поэтому не сел в тюрьму и не умер в душевой незадолго до освобождения, перенапрягшись от игры в настольный теннис, как его брат Борис. И не был расстрелян конкурентами, как брат Теймураз.

А вместо этого при поддержке друзей из правоохранительных органов легализовался, оформил бизнес на подставных лиц, и стал главным тренером сборной по вольной борьбе. Поддерживал тесную связь с Партией регионов. От Савлохова в Раду пошел его воспитанник – Эльбрус Тедеев. Который не подал ни одного законопроекта, зато успешно участвовал во всех драках регионалов, а затем стал одним из кураторов титушек-спортсменов для Антимайдана.

Руслану Савлохову неоднократно было отказано в открытии виз для поездки со сборной на международные соревнования, в частности, в США. Савлохов активно поддерживает связь с этническими группировками российского Северного Кавказа. Недоброжелатели Руслана Сослановича даже пишут о его финансовой поддержке кадыровского батальона ”Смерть”, воевавшего за ДНР на Донбассе, и подразделения ”Восток”, а также о личном знакомстве с его командиром Александром Ходаковским и совместной деятельности по поставкам оружия в Приднестровье и Армению. Нехорошие люди говорят и о доле. Но не в Амстердаме+, а в контрабанде на оккупированные территории — ЛДНР. И о том, что Савлохов выступает представителем боевиков на неформальных переговорах в Киеве.

Но где здесь Зеленский, спросите вы. Немного терпения. ОПГ Савлохова в 90-х крышевала становящийся на ноги крупный бизнес. Одними из партнеров братьев Савлоховых были другие известные братья – Буряки. Банк которых в середине 90-х обслуживал операции по ввозу ядерного топлива и вывозу отходов ядерного цикла.

Савлоховы были гарантом безопасности со стороны преступного сообщества. А после крышей Буряков стали бывшие сотрудники СБУ под руководством нынешнего главы Внешней разведки Владислава Бухарева – Владимир Баканов (однофамилец) и Геннадий Лисовой.
Как известно, Зеленский тесно связан с Буряками. Его офис в их доме на Белорусской, 6 млн долларов на депозитах в Брокбизнесбанке, которые по схемам взаимозачетов братья помогали вернуть будущему президенту в обход ФГВФЛ. Апартаменты жены президента в Крыму, купленные у Буряков по бросовой цене. Есть все основания утверждать, что Бухарев в Зе-команде – квота Буряков. Есть их люди и в списке – например, Владимир Козак, бывший юрист корпорации “Сварог Вест Груп”. Той самой, которая участвовала в схеме по возврату депозита Зеленскому.

Ну а квота партнера Буряков Савлохова – это, похоже, Жан Беленюк. 10 номер списка «Слуга народа» и второй по упоминаемости после Зеленского персонаж на странице Руслана Савлохова. Что странно. Поскольку Беленюк – борец греко-римского стиля. А Савлохов – тренер по вольной борьбе. Тем не менее, Савлохов уделяет Беленюку внимания больше, чем своему бывшему представителю в парламенте – Эльбрусу Тедееву. Савлохов фотографируется с Беленюком в разных ракурсах, проводит совместные тренировки и репостит его обращения к Зеленскому.

Ничего не имеем против спортсмена Жана Беленюка. Он – гордость страны. И, наверное, хороший человек. Но при всем уважении – борца берут в парламент не для законотворчества. А, в-третьих, для витрины, во-вторых – для тех же целей, что и Тедеева, и во-первых – по квотному принципу. Что сегодня максимально пытается продемонстрировать Руслан Сосланович.

Так что, уважаемый президент, говоря о том, что у вас «нет криминала», вы отрицаете вклад в вашу парламентскую кампанию уважаемых людей.

Вангуем, что то, что произошло на заседании – только первые вехи становления нового президента Украины. И рекомендуем в дальнейшем всем посланным (а Годунок явно не последний из них) посылать пацанчика в ответ. Уволить-то вас все равно уволят, но зато прославитесь и покажете, что вы человек. А не животное, как считает президент Украины. Тут ведь неважно, кто такой этот Годунок. А важно, что «последняя украинская надежда» оказалась даже не Януковичем, у которого хватало ума не устраивать таких выходок публично, а закомплексованным местечковым феодалом.

P.S. У нас небольшой конкурс. Отгадавший, кто третий слева на фото в первом комментарии, получит приз, который при удачном стечении обстоятельств позволит вам в будущем претендовать на пост народного депутата – борцовки и трико.

Офіс Президента України Служба безпеки України Команда ЗеленськогоГенеральна прокуратура України Андрей Портнов (Andriy Portnov)

Сергей Федорчук, Национальное бюро расследований Украины

Избиратели Зеленского, конечно, думают, что заявления Зеленского о том, что Украина не нуждается в посредниках вроде Медведчука связаны с тем, что наш президент – патриот.

Нет, друзья. Это связано с тем, что команда Зеленского хочет сотрудничать с Кремлем не через Медведчука, а через помощника президента РФ Владислава Суркова. Который будет представлять Россию на следующей встрече «нормандской четверки». Интересно, что сообщение об этом, опубликованное российским ТАСС 19 июня, перепечатал сайт ТСН. Дословно изложивший слова помощника Суркова Алексея Чеснакова (запомните это имя). Впрочем, не Коломойским единым.

Сурковым в ОП, а тогда еще АП президента запахло сразу после назначения Кучмы главой украинской делегации Трехсторонней контактной группы. Леонид Данилыч, как мы помним, сразу перешёл к делу и попросил ВСУ не стрелять в добрых ополченцев и снять блокаду. Напомним, что пожилого миротворца к Зеленскому в АП привез его зять Пинчук. Это зафиксировали «Схемы», и Зеленский затем был вынужден подтвердить. Тот самый Пинчук, который томится сегодня от санкций РФ, закрывших ему экспорт труб в РФ. И тот самый Пинчук, который не вылезал из приемной Суркова и писал колонки в The Wall Street Journal о том, что Украине стоит забыть про Крым и пойти на условия Кремля по Донбассу.

Однако, ближе к делу. Глава Офиса президента Богдан на прошлые выходные посещал джазовый фестиваль во Львове. «Леополис джаз фест», ранее – «Альфа джаз фест», давно стал культовым мероприятием, на которое многие представители элит приезжают не столько послушать джаз, сколько потусить. Вот и Андрей Иосифович приехал туда, конечно, не за джазом. Судя по странице в ФБ, главе Офиса нашего президента музыкально близки Лолита Милявская, Вера Брежнева и Оля Горбачева. К сожалению, их во Львове не было. Зато был организатор фестиваля – российский миллиардер Михаил Фридман. Встреча с которым и была целью его поездки на фестиваль. Тонкий выбор времени и места, чтобы никакой Ткач носа бы не подточил.
Полная органика.

Фридман сегодня – посредник между Богданом и Сурковым. Собственно, Сурков – это бывший пиар-менеджер Фридмана. Который дружен с ним еще с учебы в Московском институте стали и сплавов. В Альфа-банке у Фридмана Сурков отвечал за пиар и связи с общественностью, а затем даже стал первым заместителем председателя совета банка. В Кремль, на пост помощника руководителя администрации президента России Сурков попал еще при Ельцине, при этом Фридмана российские СМИ рассматривали как одного из вероятных рекомендателей.

Фридман хорошо знаком с Богданом. Не секрет, что глава Офиса президента до 2019 года был известен, как бы это помягче сказать, как юридический консультант операций по сравнительно честному отжиму собственности у граждан, компаний и банков. При этом расцвет этой его деятельности пришелся на время, когда он работал правительственным уполномоченным по вопросам антикоррупционной политики у Николая Яновича Азарова. Во время перемирий на фронтах войны с коррупцией Богдан приобрел в тот период недвижимости на примерно 11 млн долларов.

Так вот, в 2012—2013 годах Богдан представлял интересы компании А1 (входит в «Альфа-групп»), которая боролась (и успешно) за контроль над универмагом «Украина» в Киеве, находящимся в залоге у ирландского банка.

Причем боролась с семьей Януковича ее же суровыми методами: вносила своего директора в единый реестр, заносила судьям, публиковала джинсу в СМИ и т.д. Так что да: Богдан действительно боролся с режимом Януковича. Но только вместе с Фридманом и на территории одного объекта.

Противостояние Суркова с Медведчуком известно. Медведчук опирается на Сечина и ФСБ, Сурков – на ГРУ. Суркову для укрепления своих позиций важно установить прямой контакт с Зеленским. В свою очередь Коломойский и Пинчук тоже хотят работать через Суркова, понимая, что в противном случае «все будет Медведчук». Вчерашнее интервью Коломойского иллюстрирует, что контакт с Сурковым хороший. После каминг-аута Коломойского, в котором он рассказал, что российские воины на Донбассе выполняют интернациональный долг, советник Суркова – уже упомянутый выше Алексей Чеснаков заявил, что руководству Украины стоит прислушаться к Игорю Валерьевичу.

«В отличие от Порошенко, Коломойский хорошо знает цену словам. И понимает природу многих процессов намного лучше, чем большинство украинских политиков. Киевским властям следует учесть мнение Коломойского, если они действительно хотят урегулировать конфликт», — такой комментарий об интервью Коломойского дал Чеснаков сайту своего собственного аналитического центра.

Похоже, что нынешняя украинская политика начинает превращаться в конкурс украинских невест Путина. Уверены, что такие опытные люди, как Фридман и Богдан, смогут доказать Владимиру Владимировичу, что проект «Зеленский» эффективнее, чем проект «Медведчук».

Украинский выбор — Право народа ТСН Служба безпеки УкраїниInterpipe Steel Офіс Президента України Андрей Богдан Владислав Сурков

Сергей Федорчук, Национальное бюро расследований Украины

В кремле жирует чёрный путин
И кровь народную сосёт
А белый путин настоящий
В застенке тайном на цепи.

В России очень популярна технология расщепления сигнала, посылаемого массам – одновременной трансляции плюса и минуса. Придуманный российскими технологами стишок – это лишь кристаллизация многовекового опыта успешного управления Россией. Царь хороший, бояре – плохие. Товарищ Сталин не знает, от него скрывают.

Смысл технологии в том, что двухвекторный сигнал расщепляет и сознание реципиентов. И поэтому миллионы россиян живут в состоянии вялотекущей шизофрении столетиями, и столетиями в их головах соседствуют взаимоисключающие понятия, не вызывая конфликта. Потому что конфликт этот из внутреннего превращается во внешний, и Иван веками живет в своем удалом и залихватском рабстве в веселой уверенности, что в его бедах виноваты кто угодно – англичанка, пиндосы, хохлы, но только не царь-батюшка.

Как показали вчерашние события, эту замечательную технологию сгрузили новому украинскому президенту, и он с успехом начал ее применять. В Брюсселе он заявил, что разделяет все, ну буквально все европейские ценности.

Россия – империя (зла), МВФ – хороший, дефолт – ну-ну-ну, а Приватбанк не отдадим (кстати, Владимир, хорошее объяснение для Коломойского: эти заявления тоже МИД подсунул). И тут же назначенный Зеленским представителем Украины в контактной группе по урегулированию конфликта на Донбассе Леонид Данилович Кучма заявляет, что нужно снять экономические санкции с ОРДЛО, и ВСУ не следует стрелять в ответ, когда их убивают добрые ополченцы и российские отпускники из Бурятии.

Еще раз. Бинарный сигнал. Если сказать Россия – наш друг, завтра будет Майдан. Большой пробный шар «Шефир» закатили обратно в кусты. Нужны взаимоисключающие месседжи. Чтобы даже Сергей Фурса поверил.

Главный месседж – от Зеленского: «пророчества, что наш президент – ватник – не оправдались, мы идем в ЕС». И второстепенный, от Кучмы: причины «гражданской войны на Украине» в том, что укры расстреливают мирный народ Донбасса и душат регион экономически. И поэтому, чтобы прекратить войну, надо просто «перестать стрелять».

Украм. Только украм. И отменить блокаду. Это – платформа для дальнейших переговоров. Все озвученное Кучмой – сугубо российская повестка. Как всегда, образцово аморальная и циничная.

Но позвольте. Кучма – это ведь не Зеленский. Это не он! Он – не знал, он был в Брюсселе! 3 июня президент вернул Кучму в трехстороннюю группу. А 31 мая олигарх Виктор Пинчук вместе со своим тестем Кучмой, как мягко пишут «Схемы», «непублично» посещал администрацию президента и вел переговоры с Зеленским.

Давайте вспомним, ху из мистер Пинчук. Меценат, друг детей и держатель элитного депутатского парка. Но не только. Пинчук еще – это друг Владислава Суркова, экс-спецпредставителя президента РФ по Украине, одного из идеологов Путина и куратора половины внешних операций Кремля. Пинчук и его окружение, например, супруга Елена и глава правления Фонда Пинчука Юлия Чеботарева неоднократно встречались с Сурковым не только до российской агрессии, но и после Майдана, в 2014 году. В 2016 году Пинчук написал легендарную колонку для Wall Street Journal, составленную по тезисам Суркова. Суть колонки была в том, что Украине следует признать российский статус Крыма, и тогда Россия согласится заморозить конфликт на Донбассе.

Зачем Пинчуку пихать своего престарелого тестя в Трехстороннюю группу? Да потому что в ноябре прошлого года Пинчук и его компания EastOne, в которую входит ее «трубное» подразделение «Интерпайп», попали в список санкций РФ. А 29 декабря прошлого года Россия запретила импорт труб из Украины. А российский рынок был главным рынком сбыта для Пинчука.

И вот человек, который предлагал отдать Крым и пойти на переговорные условия РФ по Донбассу, едет к президенту Зеленскому и говорит: а назначь-ка вот этого бодрого старичка переговорщиком с Москвой. Дедушка старый, ему все равно, а у меня убытки.

Могла ли миссия Пинчука быть успешной? Нет! Нет! И еще раз нет! Ведь Владимир Александрович Зеленский 21 марта 2019 года железным таким голосом заявил о том, что олигархи «никак не должны влиять на политические процессы. Это жесткое правило».

Но что это? Спустя всего лишь два с половиной месяца после этого душевного заявления этот самый олигарх (причем зашкваренно-прокремлевский), который не должен влиять на политические процессы, приезжает к Зеленскому и привозит ему папу всех украинских олигархов, при котором они все или почти все выросли и заколосились. Экс-президента Кучму, при котором и состоялась криминальная приватизация, а точнее – дерибан страны. И который сделал своим преемником донецкого уркагана.

И, о чудо, о разрыв шаблона: Зеленский не выгоняет этот семейный дуэт из АП, где все теперь по-новому. Нет. Он делает тестя прокремлевского олигарха, полностью зависимого от него сегодня – ключевым переговорщиком по Донбассу. И Кучма озвучивает то, что, заняв пост президента, стесняется и боится озвучить Зеленский. Просто перестаньте стрелять, ВСУ!

На Банковой прикольный Вова
Хороший новый президент
А где-то в Минске старый Кучма
Под путина желает лечь.

Сергей Федорчук, Национальное бюро расследований Украины

Генпрокурор Юрий Луценко заявил, что, по его мнению, аудиофиксация разговоров в кабинете тогдашнего президента Украины Леонида Кучмы была «операцией ФСБ против украинского президента», который заявил о своем курсе в сторону Европы. Об этом Луценко сказал в интервью Дмитрию Гордону, сообщает Национальное бюро расследований Украины.

Луценко заявил, что не существует доказательств того, что лично Кучма давал указание убить журналиста Георгия Гонгадзе.

«У меня нет сейчас юридических доказательств того, что лично Кучма давал команду на уничтожение Гонгадзе. К сожалению, майор Мельниченко до сих пор не сдал оригинальные записи и записывающие устройства, и сам не сотрудничает со следствием. Без этого юридическое решение судьбы Кучмы невозможно», — сказал Луценко.

При этом генпрокурор заявил, что считает Кучму виновным в том, что он "создал атмосферу, при которой неудовольствие президентом улавливалось окружением и принимало характер «кто быстрее уничтожит врага».

Луценко также считает, что «порыв участников акции „Украина без Кучмы“ сломить диктатуру был использован Москвой».

«Пленки Мельниченко – это операция ФСБ против украинского президента, который посмел заявить о несмелом, но четком, движении в НАТО», — сказал генпрокурор.

По словам Луценко, Мельниченко в конце 2004 года через руководство ФСБ передавал СБУ, «чтобы конкретные два человека от Кучмы  — Пинчук или Бакай – прибыли к нему на переговоры о продаже пленок».

«Бакай поехал и через несколько поездок вручил Мельниченко и Ляшкевичу 2 млн долл. После этого ФСБ в официальном порядке присылает пленки в СБУ. Выводы, мне кажется очевидны», — сказал генпрокурор.

По мнению Луценко, ФСБ использовала Мельниченко «вслепую».
Юрий Луценко более 10 лет является представителем так называемой «Лужниковской группы» в Украине и фактически покрывает бизнес российского олигарха Александра Бабакова. Об этом ранее писал на своей странице в «Фейсбуке» журналист Владимир Бойко.

Он подчеркнул, что об отношениях между Юрием Луценко и Александром Бабаковым писал достаточно – особенно «после того, как Луценко, став второй раз министром внутренних дел, пытался незаконно задержать и депортировать с Украины российского беженца Михаила Гангана».

По его словам, лучшим свидетельством особых отношений Юрия Луценко с «Лужниковским» формированием являются часы стоимостью 15 тысяч евро, с которыми он так любил красоваться на митингах.

Таких часов было выпущено только 300 штук к 300-летию Петербурга и предназначались они для российской государственной элиты.

Целью любого бизнеса, в конечном итоге, является создание капитала. То есть бизнес должен отдавать больше капитала, чем он привлекает.

Добиться такой ситуации нелегко, но только это и называется собственно бизнесом. Для того, чтобы добиться такого положения, бизнес в чем то должен быть инновационнее по сравнению с конкурентами. Иначе капитал не создать.

С этой точки зрения в Украине бизнеса... нет, потому что наши компании не в состоянии создавать капитал. Все что мы называем бизнесом на самом деле является не бизнесом, а обычным промыслом.

Промысел, в отличие от бизнеса, не создает экономической стоимости, промысел не занимается никакими инновациями. Промысел просто промышляет, т.е. выживает как может, чем придется, где удается.

Кто-то на таможне договаривается, кто-то пилит бюджет, кто-то напилил СПДэшок и гоняет кэш, кто-то обналичивает, кто то кидками занимается — как наши отечественные торговые сети, кто-то занимается незаконной кустарщиной, кто-то устроил местный феодализм. Все это мы по недоразумению называем бизнесом, хотя это обычные промыслы, которыми всю жизнь занимались на Украине, даже во времена Сталина

Вся экономика Украины, с верху донизу занимается тем или иным, большим или малым промыслом. Как самокритично охарактеризовал самого себя и своего партнера Березовского покойный Патаркацишвили: «Никакие мы не олигархи. Мы просто богатые цеховики». Не в бровь , а в глаз!

Все наши олигархи это тоже обычные «богатые цеховики» и занимаются обычным промыслом, в основном связанным с извлечение примитивной ренты: природной или административной. Пришедший кризис сразу показал, что ни у кого из них нет, собственно, бизнеса. Правда некоторые, с дуру, внедрили Корпоративные кодексы. Но не помогло — все банкроты. Потому что лафа закончилась.

Ахметов банкрот и кое-как держится за счет преференций от Порошенко. Пинчук полный банкрот, о чем объявило и агенство Фитч. Коломойский обанкротился и лишь пытается урвать от государства напоследок свой заключительный куш за Приватбанк. Живаго уже давно развалился. «Сильпо» Кастельмана, по факту, уже также банкрот. Эльдорадо — там же. Промысел Фирташа просто разорвали. Кстати, зря, он как раз ,пожалуй, был единственный, кто старался проводить грамотную стратегию в титановом бизнесе. Промысел Мартыненко оказался вообще обычной уголовщиной. У остальных дела еще хуже.

Промысел Порошенко сейчас процветает по понятным причинам, но после того как он потеряет власть, его контору разорвут. Как сейчас разрывают промыслы Януковича и Ко.

В стране 80% налогов приходится на 1200 предприятий. Почти все они или государственные монополисты типа Укрзализницы или компании олигархов, которые, как мы выясняли, сплошь заняты промыслами. Остальные десятки тысяч компаний это обычные промыслы, где люди просто что то «колбасят для себя», что то отстегивают налоговой и все . С современной точки зрения это все не являются бизнесами. Поэтому можно сказать что в Украине, собственно, и нет экономики в современном понимании этого термина.

По различным оценкам уровень теневой экономики в Украине уже превысил 60%. Это все люди занятые различными промыслами: сбор лесных ягод и грибов, пчеловодство, рыболовство, охота, кустарничество, придорожная торговля, гаражная экономика, неучтенное производство, контрабанда и многое, многое другое. Мы сейчас выживаем благодаря этим, неучтенным нашей налоговой службой, промыслам. Если бы не было теневой экономики, мы уже давно либо пошли бы по миру, либо в стране начались бы массовые грабежи.

Всякий более или менее крупный чиновник у нас это целая фабрика по выкачиванию бюджетных средств или сбору сословной ренты, которые и направляются на поддержание тысяч различных промыслов. И это хорошо! Потому что не идти же в банк за кредитом под 25% годовых! Кстати, именно дороговизна кредитов является одной из главных причин воровства бюджетных средств. Без этого мы бы просто рухнули в полную архаику.

И сам банковский сектор у нас это тоже обычный промысел. Поэтому половина банковского сектора и сдохла в кризис, унеся деньги доверчивых вкладчиков.
На перифериях, в райцентрах, уездах, деревнях, поместьях, феодах сплошь процветают промыслы, совершенно не учитываемые никаким нашими органами статистики. Мы вообще даже не знаем, сколько нас живет сейчас в Украине. Кто говорит что 35 млн, а кто-то, что всего 30 млн. Даже всесильный военком не в силах нас посчитать, потому что полностью поглощен своим удачно свалившимся на голову промыслом.

Шесть миллионов украинцев традиционно занимаются отхожим промыслом в других странах. С началом АТО несколько сот тысяч человек рванули в волонтерский промысел. На границах ДНР и ЛНР с Украиной мгновенно сформировался многомиллионный промысел. Такие шансы мы не упускаем!

Можно сказать, что реальными бизнесменами у нас является только ничтожно малая часть тех людей, которые заняты в международном IТ бизнесе. Они реально создают инновационный продукт, пишут программы, живут в параллельном западном мире и даже не пользуются нашей гривней. Но и на них сейчас совершается беззастенчивая атака СБУшников, которая принудит их всех покинуть неньку.

С их бегством в Украине полностью исчезнут ростки бизнеса и останется лишь традиционный промысел, чем на Украине занимались сотни лет. Капитализм на Украине не приживается.

Ну, а если в Украине нет бизнеса, если капитал не создается у нас в принципе, а проедается, если страна не богатеет, а постоянно беднеет, то вся налоговая система в такой системе может быть построена только на простом отнимании денег. Чем собственно наше правительство постоянно и занимается, облагая все, что обнаружит. Но рано или поздно все это накроется медным тазом.

Так как в Украине нет бизнеса, который был бы способен создавать и приумножать капитал, а есть лишь примитивный промысел, то это и объясняет то, почему страна залезла в безнадежные долги и никогда из них не вылезет. Причина не в воровстве бюджета или коррупции, — это все следствие. Главная причина заключается в том, что мы не умеем «делать деньги». Мы не способны создать такую институциональную среду, в которой бы мог бы появиться бизнес. В нашей среде может выживать лишь промысел.

Головачев Андрей, антикоррупционный портал «Гривна»

Інтерв’ю з людиною, яка після побиття, погроз, залякувань і вбивства соратника, стоїть на своєму.

Олексій Подольский – це ще один потерпілий в одній із найгучніших справ сучасної України – про вбивство Георгія Гонгадзе. За даними слідства, Подольского, як і Георгія, вивозили в ліс працівники міліції, били та катували. Не вбили. Останні 17 років він домагається, аби за вбивство журналіста Гонгадзе було засуджено тодішнього президента України, а нині переговорника у Мінську — Леоніда Кучму.

Георгій Гонгадзе – український журналіст, засновник видання «Українська Правда». У вересні 2000 року він зник. За півтора місяці у Таращанському лісі знайшли його обезголовлене тіло, а лише за кілька років – й голову. 22 березня 2016 року тіло Георгія Гонгадзе поховали у дворі церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві.

29 січня 2013 року колишнього начальника головного управління кримінального розшуку МВС Олексія Пукача за вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув'язнення. Цей вирок залишив у силі Апеляційний суд. Зараз у Вищому спеціалізованому суді розглядаються касаційні скарги.

«МИ ЗРИВАЛИ КУЧМІ ВСІ ПЛАНИ ПО РЕФЕРЕНДУМУ». НАПАДИ НА ПОДОЛЬСКОГО ТА ЄЛЬЯШКЕВИЧА

— Олексію, чого ви зараз добиваєтеся в судді?

— Я спробував читати те, що пишуть журналісти по процесу над Пукачем. Так виходить, що ніби я – старий дядько, якому нічого робити, – захищаю Пукача. Добиваюся того, щоб йому довічне ув’язнення замінили на якийсь термін чи взагалі відпустили. От зі слів Теличенко (Валентина Теличенко — юрист, представляла в процесі інтереси вдови Георгія Гонгадзе Мирослави. — Ред.) виходить, що Подольський затягує процес. Для чого? Адже питання запобіжного заходу Пукачу — взагалі питання другорядне.

У мене є своя касація. І конфлікт полягає в одному-єдиному – у відповідальності замовників, які відомі, і яких штучно силами ГПУ і судів намагаються врятувати від відповідальності.

Крім того, є касації моїх представників: Єльяшкевича і Шишкіна. Я впевнений: якщо одні з найкращих юристів України, що писали і приймали українську Конституцію, сотні Законів України, які мають не лише бездоганну репутацію, а й професіонали вищого ґатунку, стверджують, що вирок Пукачу і сам процес сфальшований в інтересах замовників вбивства, то до цього варто не лише прислухатися. Нагадаю, що, наприклад, Шишкін не лише має кілька десятиліть досвіду судді, не лише є першим Генпрокурором незалежної України, а й був суддею Конституційного суду України, що мав сміливість наодинці суперечити диктаторським забаганкам Януковича.

Трошки історії. Якщо ви пам’ятаєте, за Януковича було порушено кримінальну справу по Кучмі (Леонід Кучма — президент України 1994—2005 рр. — Ред.). Справа про насильство, яке було за вказівками президента застосовано до громадянського суспільства. А починається ця справа з насильства проти Єльяшкевича.

Депутата 2 та 3 скликання Верховної Ради Олександра Єльяшкевича було побито 9 лютого 2000 року на сходах готелю “Москва”. Він тоді отримав перелом перенісся і струс мозку. Єльяшкевич організатором нападу назвав президента Леоніда Кучму та виїхав до СШУ, де йому надали політичний притулок.

Напад стався під час підготовки Всеукраїнського референдуму, який було проведено 16 квітня 2000 року. Запровадження результатів референдуму фактично мало б посилити повноваження Президента, обмежити кількість депутатів до 300 та зменшити вагу парламенту, але Верховна Рада України так і не імплементувала результати опитування.

— Все починалося з цього референдуму. Він був сфальсифікованим, і ми мали докази цього. Мав ці докази і Гонгадзе. Ми писали про це, говорили. Він (Кучма. – Ред.) хотів тоді змінити Конституцію і зробити себе «Путіним». Це мало бути встановлення авторитарної влади в Україні. Треба розуміти, що у контексті цієї політичної боротьби пан Єльяшкевич у Верховній Раді був дуже впливовим депутатом, очолював комітет, рік був заступником голови фракції «Громада» (це і Юлія Тимошенко, і Олександр Турчинов, і так далі), а тоді 4 роки фракції «Реформи». Єльяшкевич — реформатор і дуже грамотна людина. Йому навіть Кучма пропонував посаду віце-прем’єра.

— Заради того, щоб він замовк?

— Так. Але він впертий і послідовний. У відповідь на пропозицію він очолив слідчі комісії щодо фальсифікацій на виборах Кучми у 1999 році і парламентських виборах 2002 року. Заради принципів, заради правової держави Єльяшкевич був до Кучми у жорсткій і послідовній опозиції. Він дуже дратував цим. І було дано вказівку його покалічити, якщо не вбити. В березні 2000-го його під готелем «Москва» (зараз готель «Україна» на Хрещатику. – Ред.), де він жив (він іногородній депутат, у нього не було квартири), до нього підійшла людина і без жодного слова кастетом переламала перенісся. Лікар сказав, що це був удар на смерть, але він чудом вижив у реанімації. Єдиний журналіст, який взяв у нього інтерв’ю прямо в реанімаційній палаті, був Георгій Гонгадзе. Згодом розслідування нападу було сфальсифіковано. Там підставили наркомана, який вже два роки сидів у колонії і раптом зізнався в побитті. Слідчі придумали йому мотив зізнання: «Ходив, ходив по бараках і раптом прийшло каяття». Цього наркомана навіть не возили у суд. Я вже не кажу, що про суд не повідомили потерпілому Єльяшкевичу. Його взагалі не допитали навіть під час слідства. У 2002 році суд пройшов за кілька хвилин: привезли з Адміністрації Президента вирок, надрукований російською мовою. Єдиний, доречі, випадок в Україні.

Цей випадок із побиттям Єльяшкевича — найнебезпечніший для Кучми. Бо його наказ чітко чутно на плівках.

Ідеться про так звані “плівки майора Мельниченка”, на яких начебто є докази того, що Кучма віддавав наказ щодо нападу на Єльяшкевича.

28 листопада, через два місяці після зникнення Георгія Гонгадзе, тодішний голова фракції СПУ Олександр Мороз оприлюднив так звані “плівки Мельниченка” — записи, які були таємно зроблено в кабінеті тодішнього президента Леоніда Кучми. Робив записи, за словами Мороза, співробітник Служби охорони президента Микола Мельниченко.

На самого Олексія Подольского також було скоєно напад. 9 червня 2000 року його викрали, вивезли до лісу й там побили. Серед організаторів та виконавців був Олексій Пукач, який на той час займав посаду начальника Департаменту зовнішнього спостереження МВС України. У 2011 році ГПУ відкрила кримінальну справу проти екс-президента Леоніда Кучми, якого підозрюють у причетності до вбивства Георгія Гонгадзе та побитті Олексія Подольского.

— Якщо ви послухаєте плівки, то там тодішній міністр МВС Юрій Кравченко доповідає Кучмі по мені. Хоча прізвище моє там не звучить, я був тоді непублічною особою, але Кравченко каже, що вони повезли людину Головатого і таке інше (Сергій Головатий — тричі міністр юстиції України, депутат Верховної ради шістьох скликань. — Ред.). По Гонгадзе — на плівках також нема прямих вказівок вбити його. А от по Єльяшкевичу на плівках прямо сказано: «Добить этого жиденка», це він (Кучма, — Ред.) сказав, вже коли Єльяшкевича побили. І щоб ви знали, всі ці три справи було об’єднано весь час – Єльяшкевича, Гонгадзе і Подольського. По них є кілька резолюцій Ради Європи, по них є постанова Верховної Ради, яка виділила гроші на розслідування цих справ, на міжнародну експертизу цих плівок і так далі. І от справа Єльяшкевича була для Кучми найнебезпечнішою, і тому її першою сфальсифікували. Знайшли такого собі Горобця (Віталій Воробей, якого було засуджено за побиття Єльяшкевича. — Ред.). До нього поїхали оперативники, дали йому добряче «по печені», дали дозу — і він там раптом зізнався (через два роки після нападу!), що він в той день біля готелю “Москва” вдарив якусь людину. На основі його показань було проведено процес, на який не викликали Єльяшкевича, а самого цього Горобця не привозили з колонії. Не було жодного свідка у суді. І проводив цей процес по скороченій, як він сказав, процедурі отой самий Андрій Мельник, який був потім суддею в Печерському суді по справі Гонгадзе. Зараз він звільнився, бо ми вимагаємо кримінальної відповідальності для нього. Невипадково цей же ж Мельник слухав справу Пукача за закритими дверима, де не було встановлено мотивів убивства Гонгадзе. Так виходить, що Пукач бив Гонгадзе чи мене за власної ініціативи...

Якщо б суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що Кучма – вбивця, — Подольский 

— Олексію, розкажіть про напад на вас. Чому він стався?

— Була структура – «Українська перспектива». Ми писали великі статті, аналітику, розповсюджували серед міністерств, депутатів, серед людей. Багато писали про стан речей у країні, конституційний процес, тіньову економіку, рейдерськи схеми, про Чорноморський флот, Росію і так далі. Я там був непублічною особою. Під час другої виборчої кампанії Кучми я не ставив свій підпис, тому що ще й відповідав за конспіративну типографію. Протизаконного ми там нічого не робили, просто нас переслідували: якщо ми навіть діставали гроші, папір і друкували свої матеріали в якихось типографіях, приїжджали працівники СБУ і різали тиражі. Їх знищували. Нам прйшлося завести власну, яку ховали у актовому залі (колишня «ленінська кімната») однієї з оптових бакалійних баз Києва.

— І організація “Українська перспектива” писала тоді про референдум?

— Так. Ми зривали Кучмі всі плани по референдуму. Ми розповсюдили великий матеріал у Верховній Раді, роз'яснили депутатам, що їм не вигідна така конституційна реформа. Після виборів вони почали з’ясовувати, де типографія, і прийшли до мене у видавництво. І, як тепер видно зі справи, вони працювали кілька місяців перед тим, як мене вивезти й побити. Пукач отримав вказівку від Фере (Едуард Фере — тодішній керівник апарату МВС. — Ред.) та Кравченко (Юрій Кравченко — тодішній міністр внутрішніх справ. — Ред.), які посилалися на доручення Леоніда Кучми провчити мене. Через мене залякували певну команду, для того, щоб вони розбіглися. Нас тоді й стріляли, й били, й підпалювали, і що завгодно робили. Таких історій в нашій команді безліч. А якщо би це на плівки Мельниченка не потрапило, ніхто би тепер і не згадував про мій епізод – типовий для тих часів. Це була загальна метода влади — використання міліції в політиці, в таємному насильстві. Це загальна метода «наружки» (Департаменту зовнішнього спостереження МВС. — Ред.). Доречі те, що відбувалося на Майдані, не «тітушки» робили — це «наружка» так працює. Яскраві приклади — те, що було з Ігорем Луценко, те що робили з Дмитром Булатовим. І ніхто там нічого не хоче розслідувати, а тим більше — реформувати. Тому що хочуть використовувати і надалі таким чином цю «наружку». От якщо оперативників в Києві порахувати, то чи не дві третини – це оця «наружка», оперативники, які працюють конспіративно. Це неабияка зброя. Політична і злочинна. От якщо Пукач почне говорити по-справжньому, то ви просто жахнетеся, що це таке.

«Я ГОТОВИЙ ВАМ КИНУТИ 100 МІЛЬЙОНІВ!» — «НІ, МЕНІ ТРЕБА МІЛЬЯРД»

— А які у вас були відносини з Гонгадзе на момент його зникнення?

— Ми з Гонгадзе були мало знайомі. Я його бачив раз чи двічі у Сергія Одарича. Але ми слідкували один за одним. Я дивився, що там він робить на радіо «Континент», він слідкував за роботою нашої ”Української перспективи” по референдуму. Бо після референдуму його треба було у Верховній Раді імплементувати. А ми розписували, що речі, які хотів протягнути Кучма, загрожують політичним і економічним інтересам тих депутатів, які якраз його підтримають. Не те що опозиції, патріотам, а саме їм. І після того, як ми розповсюдили свої матеріали через Юрія Оробця, ми фактично зірвали імплементацію. І тоді було дано команду «орлам Кравченка» зайнятися нами.

А 16 вересня 2000 року вивезли на страту Гонгадзе.

 - Є дві справи: одна — проти Пукача, а друга?

— Є одна справа! Зараз поясню. Янукович (Віктор Янукович — колишній президент України. — Ред.) порушив справу по Кучмі. Я у цій справі був потерпілим. Це тепер – за Луценка – я не потерпілий по справі, де йдеться про моє катування. Тоді я прочитав уважно всі томи “справи Пукача” і “справи Кучми”, і скажу вам, що це одна й та ж справа — одні й ті ж матеріали. Єдине, що у справі по Кучмі було додано: кілька очних ставок з Мельниченком. Все. Моя версія — Янукович тоді хотів зняти два куші. Перший раз він порушив справу, а потім вже перед передачею в суд її закрили — тому що слідчі формально дали можливість адвокатам Кучми оскаржити відкриття кримінальної справи у суді. Виглядало так, що домовилися.

— Тобто слідчі дали процесуальну підставу оскаржити?

— Ішов шантаж. Рінат Кузьмін (колишній перший заступник Генпрокурора України. — Ред.) сказав, що Кучма заплатив мільярд доларів. І я йому вірю. Ну, от як відбувається шантаж? Вам кажуть: «Давай плати». Я кажу: «Ну, я готовий вам кинути 100 мільйонів» — «Ні, мені треба мільярд». А щоб людина розуміла – на неї відкривають справу. І в останній момент перед передачою справи до суду – бах, і все назад зігралося. Я так розумію, що це й був момент, коли розплатилися. Але в чому була хитрість Януковича й тих, хто на нього працював? Він ті ж матеріали, що були в справі Кучми, заклав в справу Пукача. І потім вже другою справою шантажував. Бо якщо б суд по Пукачу відкрили, дістали ті докази, викликали б Кучму, то всьому світові, всій Україні стало б ясно, хто давав замовлення, і що Леонід Данилович — вбивця.

— А що там за докази?

— А там є все. Всі плівки, які є у справі Кучми, вони є і в справі Пукача. Є покази свідків. Є справа про вбивство Кравченка, яку тільки підняти й почати її публічно розглядати, — це буде взагалі скандал.

Юрій Кравченко за часів президентства Кучми займав посаду міністра внутрішніх справ. Був ключовим свідком у справі вбивства Георгія Гонгадзе, фігурантом “плівок Мельниченка”. 4 березня 2005 року загинув від двох вогнепальних пострілів у голову. Офіційне слідство заявило, що це було самогубство. В день загибелі він мав прибути на допит по справі Гонгадзе.

Розумієте, на пістолеті три відбитки пальців, залишені кров’ю, а на правій руці, якою він стріляв, нема жодного сліду крові. От як можна залишити відбитки кров’ю, якщо у тебе рука не у крові? Таких прямих і неспростовних доказів вбивства у справі десятки. Але тоді була команда зверху, (думаю від Ющенка, що взяв свій відкат долею в «Росукренерго»), — говорити про те, що це самогубство. Тоді це і тодішній Генпрокурор Піскун говорив, і Юрій Луценко, який очолював МВС, і Олександр Турчинов, який був главою СБУ. А координував цю інформаційну компанію Петро Порошенко, який очолював РНБО. Хоча їм тоді їхні підлеглі одразу доповіли — що це не самогубство! Доречі, вся ця справа з експертизами є і в справі Пукача, і в справі Кучми.

— Які докази причетності Кучми до вбивства Гонгадзе в справі ще є?

— Давайте не забігати наперед. От буде відкритий процес, і подивитеся, що там є. І вам буде ясно як день, хто давав замовлення.

— А якщо не буде?

— Буде. Я маю оптимізм. З нашого боку ведеться боротьба за відкритий процес, за те, щоб говорити на суді не про Пукача, а про його мотиви, про замовників. У пресі зараз замовчують, що боротьба ведеться не навколо того, скільки він отримає – 15 років чи пожиттєво, а йде боротьба за те, чи буде притягнуто замовників, чи ні. А Валентина Теличенко (до недавнього рішення суду юристка Валентина Теличенко була у суді представником вдови Мирослави Гонгадзе. — Ред.) говорила про те, що замовників не можуть знайти 17 років і що вже практично готовий звіт слідчих, про те, що це неможливо. Це для чого робиться? Їхній сценарій такий: як тільки закінчується судовий процес над Пукачем, тут же буде підготовлено звіт слідчих про те, що неможливо знайти замовників. Але зробити цей звіт до закінчення суду над Пукачем вони не можуть — бо якщо цю справу знову почнуть слухати у суді, але відкрито (а не закрито, як слухали її!), то всі зрозуміють ціну їхньому звіту – чергова фальсифікація. Йде боротьба за одне-єдине: ми хочемо судити замовників і вже в цьому процесі. А Теличенко тепер вже відкрито працює на інтереси Кучми. Так само, як і Луценко, що вперто не визнає мене потерпілим у так званій справі по замовниках. Навіть по епізоду мого катування. Рада Європи визнає в офіційних Резолюціях, Верховна Рада України визнає в своїх Постановах щодо цієї справи, навіть Янукович визнавав, а Луценко – ні. Аби не плутався під ногами якийсь Подольський, коли він спробує відмити від крові Кучму у своїх запланованих звітах. До речі мій адвокат Тетяна Костіна направила нещодавно адвокатський запит Луценку з цього приводу, а також поставила цілу низку простих і однозначних запитань. Зокрема, по тій же Теличенко. Адже вона не може бути представником Мирослави в цій справі. По новому процесуальному кодексу — тому що не адвокат, а по старому — тому що була свідком по справі. Також ми поцікавилися тими повноваженнями, насамперед – кадровими, що має Теличенко, яку Луценко публічно називав керівником групи по реформуванню ГПУ. Відповідь Луценка отримали наче з офісу Кучми чи Пінчука: відповідати не збираємося – ви ніхто і звуть вас ніяк. Мене катували за наказом Кучми, а тепер за таким же наказом мене в притул не бачать.

— Зараз Вищий спеціалізований суд, де розглядаються касації по справі Пукача, взагалі що може зробити?

— Може відправити на розгляд до суду першої інстанції. І тоді буде відкритий процес (а не той, що Янукович закритим зробив). Із самого початку. Проводимо судове слідство: викликаємо свідків, досліджуємо докази і обставини, і все це відбувається в присутності українського суспільства, журналістів.

— Ви домоглися в суді, щоб судді заборонили Валентині Теличенко представляти інтереси Мирослави Гонгадзе. Ваші аргументи полягали в тому, що вона була свідком по цій справі ще у 2000 році, а значить не може представляти інтереси потерпілої. Але сама Теличенко розповідала, що у 2000 році лише формально виступила організатором мітингу із закликом до влади знайти зниклого Георгія Гонгадзе, і що свідчення вона давала лише по організації цієї ходи. А отже, як каже Теличенко, її свідчення — суто формальні, свідком її вважати не можна, і зі справи виводити не можна.

— Я покажу вам ті самі показання, які вона давала у 2000 році.

(Подольский показує копію протоколу допиту, це документ із 5 сторінок)

Якщо б суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що Кучма – вбивця, — Подольский.

Із цих п’яти сторінок показів – лише два абзаци про «факельну ходу»! Все інше — характеристика Гонгадзе. Окрім того, Теличенко у своїх показах дає перелік того, чим займався Георгій, його контакти. Він зник, і ще на той час плівки Мороз не оприлюднив. Пророблялися різні версії, з’ясовувалися його ділові контакти, на кого він працював... Він тоді співпрацював і з Наталією Вітренко, і з багатьма політиками, наприклад, вінницьким мером.

— А що ви маєте на увазі «співпрацював»?

— Ну, він працював на імідж: писав їм тексти, займався піаром. От отримав слідчий від когось покази, що Георгій співпрацював із Наталією Вітренко, потім оперативні служби перевіряють інформацію, опитують, з’ясовують, які були стосунки, чи не було конфліктів і так далі. Ну, оперативна версія розробляється, і тоді дивляться на перспективність. Але проробляють всі версії. Їх буває сотні. В показах Теличенко перераховує, з ким він працював. Каже: «Він працював на імідж Петра Порошенка, Євгенія Марчука, Леоніда Грача, мера Вінниці та інших». Так от що цікаво (ми перевіряли), що про роботу Гонгадзе саме на Порошенка вона єдина засвідчила. На підставі її показів було викликано Петра Порошенка. На той момент він був депутатом, навіть не збирався і не знав, що буде президентом. І зараз він є таким же свідком в цій спарві. Ми його запросимо, і він буде нам розказувати про Гонгадзе, про його політичну діяльність. І по цьому щодо Порошенка була теж перевірка оперативна: чи не було там конфліктів.

А вам вона каже, що свідчила лише про “факельну ходу”! Це брехня!

До речі. Вона і до рішення суду не була законним представником Мирослави Гонгадзе. Адже ще у 2002 році заступник Генерального прокурора Віктор Шокін видав постанову про недопущення Теличенко до справи у якості представника Мирослави Гонгадзе саме на підставі того, що вона свідчила по справі. Цю постанову ніхто не відміняв. Спитаєте, а якже вона ходила на процес, та ще й закритий? Можу лише за професором Преображенським з «Собачого серця» підняти плечі: «Я Валю Теличенко у відділ по очистці Кучми не призначав».

— Розкажіть, навіщо ви вимагали розтаємничення аудіозаписів із суду по Пукачу (коли його визнали винним і засудили), при тому, що протоколи судових засідання розтаємничено?

— Коли почалось розтаємничення справи, той самий суддя Мельник не випадково очолив цю комісію по розсекреченню! Він розсекретив самі томи слідства, протоколи, але аудіофіксацію залишив таємною. Ми вимагаємо розсекречення і аудіо. Бо є суттєві розбіжності між протоколами судових засідань і аудіозпасисами. Розбіжності не технічні, а штучні й умисні. Це є елементом фальшування правосуддя.

— Наприклад?

— На суді вся Україна чула, що Пукач сказав: “Мені буде зрозумілий вирок, коли поруч зі мною будуть Кучма та Литвин”. А в протоколах ця фраза відсутня!

— Зараз ви на що розраховуєте?

— Зараз ми розраховуємо на міжнародне правосуддя. Поясню: нам стало відомо, що такий собі меркантильний філантроп Джордж Сорос (відомий, начебто меценат і фінансовий спекулянт) приймає дуже активну участь в житті родини Кучми, багато чого фінансує. Мій адвокат — Тетяна Костіна, професіонал, від якого не сховати найменше порушення Закону, найменший підлог чи фальсифікацію (ви самі бачили на процесі як уважно і зосереджено її слухають судді). Так от Костіна написала запит у фонд Джорджа Сороса «Відродження»: скільки, коли, за що отримували фінансування судді, прокурори, слідчі, які брали участь у справі Гонгадзе. А ще: скільки політиків, журналістів фінансувалось Соросом у спільних проектах із Пінчуком. Але ми отримали відповідь, що ця інформація конфедиційна. Вас це не дивує? Це ж відкритий транспорентний благодійний фонд, там вся інформація має бути відкритою та ще й прорекламованою. Але вони категорично відмовились надавати таку інформацію, бо вона таємна.

— А ви вважаєте, що Сорос платив Теличенко та суддям?

— Я не вважаю — я знаю: у нас є докази і конкретні суми з платіжками. Наприклад, ми стовідсотково можемо довести, що сторона Мирослави Гонгадзе на представництво в судах отримала від фондів Сороса 77 тисяч 700 доларів. Скільки з них Теличенко мала, я лише здогадуюсь. Поки що. Але знаю, що Теличенко також мала фінансування, окреме від цієї суми. Іде розслідування – вглиб і вшир, нам допомагають іноземці і деякі впливові офіційні іноземні структури. Ми це розслідування в Америці називаємо “про фінансування Соросом протидії правосуддю в Україні”. Зважте, Сорос і ті, хто брав у цьому участь, — американські громадяни. Мирослава Гонгадзе – теж американський громадянин. А система в Америці влаштована так: якщо американський громадянин вчиняе якісь закони, бере участь або сприяє корупції (і не тільки в США, а де б він не коїв це), американське кримінальне правосуддя його переслідує і притягає до відповідальності.

«РОСІЙСЬКИЙ СЛІД» У СПРАВІ ГОНГАДЗЕ — ЦЕ ВИГАДКА КОМАНДИ ПІНЧУКА"

— А як ви ставитеся до версії “російського cліду”, що начебто вбивство Гонгадзе замовили спецслужби Росії?

— «Російський слід» у справі Гонгадзе — це вигадка самого Кучми і команди Пінчука, що його обслуговує. До речі спочатку, ще коли Кучма був президентом, вони несамовито волали про «американський слід» — навіть запросили в Україну того самого Дмитра Кисельова на ICTV. Тоді придумали версію, що це Марчук із Морозом. А коли стало вигідно — з`явився тепер вже «російський слід». Жодних доказів немає і жодної логіки також, адже Кучма якраз найкращий, найвідданіший агент Кремля в Україні. Згадайте хоча б Чорноморський флот чи той натовп агентів і резидентів Росії, що Кучма завів на владний олімп України. Повний список політичних втікачів на чолі з Януковичем, що ховаються по Ростовах і на Рубльовках. А якщо подивитеся, хто співає про російську версію вбивства Гонгадзе, то одразу побачите гроші або Пінчука, або Сороса. От, наприклад, Юрій Луценко, який був одним із лідерів "України без Кучми”, який плакався мені в підмишку: «Життя покладу за Гонгадзе, аби Кучму засадити», зараз обнімається з Пінчуком! А ви знаєте, як це сталось? Його дружину в бізнес Пінчука було взято, і гроші зроблено там.

— Розкажіть подробиці.

— Та це окреме інтерв’ю. Вона з’явилася в компанії Пінчука і працювала там, і там бізнес було зроблено і гроші було зароблено. Вчора Луценко був із нами і кричав «Краву на лаву», Кучмі лапті дарував, а сьогодні він пише, що не можна знайти замовників вбивства Гонгадзе. Та ще й з тим Кучмою і всією його родиною публічно обіймається у засос. Це той, що політичне тіло нагуляв на крові Гонгадзе. Хто такий був Луценко? Він же відомим став саме у протестах «Україна без Кучми». А тепер зраджує вже третій за рахунком Майдан. Професіонал – лицар зради.

— Олексію, але так от виходить, за вашими словами, що Кучма тут головне зло і ніхто не може йому протистояти.

— Ви ж розумієте, що в нього є: гроші, зв’язки, розставлені люди, інформація, компромати і так далі. Це ж не обов’язково займати якусь посаду. Ви ж розумієте, що він довго був в Україні головним. І все, що тут створено, що тут вирощено, оця еліта і чиновнича, і правоохоронна — це його рук справа… як і системна корупція. Він створив медіаімперію. А звідки береться вплив? Через тих, хто формує системну думку. Там на нього Теличенко працює, тут на нього працює ICTV, СТБ, гранти Сороса…

— І навіть Порошенко, на вашу думку, не може йому протистояти?

— Ну, Порошенко теж не всесильний. Я не хочу влазити в їхні розборки. Але вже зроблено перші кроки майбутньої президентської кампанії. Вже ясно як день, що клан Кучми-Пінчука не робить ставку на Порошенка, якого вже має за збитого пілота. Вже є кілька проектів у тому рахунку технологічних. І я буду останнім, хто здивується, якщо сам Пінчук власною персоною попнеться в прямі конкуренти Петра Олексійовича і Юлії Володимирівни.

— Вас самого, доречі, часто називають людиною Коломойського після того, як ви дуже часто бували в ефірі «1+1» під час судової бійки Коломойського з Пінчуком...

— Якщо у Вас із ким завгодно є спільні противники, спільні опоненти, спільні вороги, то ви природньо стаєте якщо не союзниками, то принаймні попутчиками. І якщо у нього конфлікт із Пінчуком, то що ви думаєте, він не буде мене використовувати? Він і показував мене по телебаченню. За тою ж логікою, якщо я використовував трибуну «1+1» — Коломойський людина Подольського? Знаєте, я за часів Кравчука був людиною Кучми за певні публікації проти Кравчука. Був людиною Мороза, Марчука, Бойко був людиною... А Ви можете уявити, що людина може займати самостійну позицію. А союзи в політиці ситуативні. І гріх не використовувати синергію.

— А ви вірите, що “плівки Мельниченка” не змонтовані, автентичні? І що їх писав саме Мельниченко?

— Та навіщо мені вірити?! От в свій час була головна боротьба — за те, щоб зробити міжнародну експертизу. Навіть постанову Верховної Ради України прийняли — про виділення 100 тисяч доларів на проведення експертизи. Тоді пройшов помаранчевий Майдан, прийшов до влади месія — Віктор Андрійович Ющенко. Він говорив тоді, що Гонгадзе ніхто не забуде. Тоді це ж був свіжий біль, це була “небесна сотня” свого часу, символ Майдану. А експертизу за все правління Ющенка так і не провели. Як тільки прийшов Янукович, конкретний хлопець, тоді вже було проведено закордонну експертизу. Із дотриманням всіх норм закондавства. Висновки: 99,99% того, що записи не монтовані і 99,99% того, що голоси належать Кучмі, Кравченку та іншим фігурантам.

— Хто робив ці записи?

— Мельниченко, звісно ж! Ви розумієте, що історію роблять здебільшого не лише конспірологічні комбінації. Є його величність випадок. Розкажу вам про Мельниченка, а то його вже часто називають російським агентом. Треба розуміти цю людину. В ній якось дивним чином помішані протилежні речі. Я у нього колись запитав: “Коля, ти що хочеш — гроші чи героєм стати?”. Він хоче й те, й те. Він хоче і героєм стати, і торгувати. Він такий, який є. Це авантюрний, трохи марнославний — це мої враження. От розкажу вам ще один приклад — Мельниченко ходив на очну ставку до прокуратури з Кучмою. Ця очна ставка офіційно знімалася на відео, я її дивився, вона є в справі. От скажіть мені — навіщо собі на галстук чіпляти таємну камеру? І ще продублювати собі в годинник?! Авантюрний. Не хочу сказати, що дурнем він є. Водночас він в принципі відважний, бесшабашний.

— Ви обмовились про те, що на Пукача тиснули, щоб він назвав не Кучму і Литвина, а Мороза і Марчука. Це хто й коли?

— Він почав про це заявляти під час перших процесів Апеляційного суду, ще за Януковича, у 2013 році. Я тоді подав клопотання, щоб його заяви було розслідувано. А ще у 2011 році Арсеній Яценюк, будучи депутатом і головою фракції, зібрав брифінг у Верховній Раді, заявив, що Пукача возили в Межигір’я і там шантажували у присутності Литвина. Чи Литвина шантажували? Якщо Арсеній Петрович брехав, то нехай скаже, але ж я йому вірю — він сказав, що у нього є неспростовні докази. На всю Україну, на весь світ — брифінг у Верховній Раді. Тепер Пукач заявляє, що його шантажували, шантажував той Ткачук, що зараз начальник слідчого управління ГПУ, який був слідчим, він називає прізвища. Теличенко, судді Мельника, що вів процес, — вони тиснули на нього, що ти отримаєш пожиттєве і взагалі не доживеш і твої діти не доживуть. А якщо тільки ти напишеш, що тобі замовили Марчук і Мороз – все: 12 років і «гуляй вася». Та ще й будеш сидіти у санаторії як в короля за пазухою.

— Останнього разу Пукач розповідав, що люди в масках заходять до нього, забирають в нього воду…

— Так! Головне, чого ми добилися — це те, що розслідуванням його заяв зараз буде займатися НАБУ. В нього ж не лище воду забирали, а й погрожували забрати ліки. А він же гіпертонік. І літня людина. Його й душити не треба, просто ліки забрати.

— Хочуть вбити? Навіщо?

— А нема Пукача — нема й проблеми. Тоді Луценко спокійно надасть звіт, шо замовників знайти неможна.

— Олексію, я слухаю Пукача на судах і часто просто не можу зрозуміти, це якийсь набір слів, речень… У вас не виникає думки, що він не в собі?

— Він — сільська людина. Недорікуватий. Я з ним багато спілкувався. Він — при повній пам'яті і хитрий, як лис. А ще трохи артистизму є — коли він перед суддями грає сілського дядьку, просточка. Він — не простий. Я колись пропонував йому зробити інтерв'ю. А він мені сказав: “Мені є, що розказати. Якщо я почну говорити, то мало не покажеться”. Він багато чого знає, бо був придворним катом. Але в нього є ще надія вислизнути — тому він ще не хоче говорити.

Розмову вела Ірина Ромалійська, Національне бюро розслідувань України

Однако в этой истории взыскание парижского суда не главное. Это история о том, как коррупция разваливает целые отрасли страны, нанося ей непоправимый ущерб. Очень дорого начинают обходиться стране и олигархи.

Иск был подан татарами еще в 2008 г. Рейдерский захват и последующие решения украинских судов, отобравших акции “Укртатнафты” у “Татнефти” и двух аффилированных с ней зарубежных компаний-акционеров, были расценены как нарушение Украиной соглашения с Россией о привлечении и взаимной защите инвестиций от 27 ноября 1998 г. Поначалу сумма иска превышала 2,5 млрд долл., но по ходу рассмотрения дела несколько раз пересматривалась.

Первой тревогу забила еще Елена Лукаш. В декабре 2013-го министр юстиции в правительстве Азарова известила своего шефа о надвигающемся поражении в международном арбитраже.

После февральской революции, 11 марта 2014 года, аналогичное письмо отправил на имя нового премьера Арсения Яценюка новый министр юстиции Павел Петренко: “Есть существенный риск, что Арбитражный трибунал признает ответственность Украины за утрату ОАО “Татнефть” прямых и непрямых акций АО “Укртатнафта”… Также есть риск… относительно требований по неоплаченным поставкам нефти”.

Оба министра юстиции призывали министерства и ведомства срочно мобилизоваться для выработки позиции. Были ли услышаны эти призывы, неизвестно, поскольку точно неизвестно, какой размер санкций в итоге наложен на Украину. Как выяснилось, этот процесс окутан плотной завесой секретности. Интересно, что разглашать парижский вердикт не хотят как в украинском Минюсте, так и в “Татнефти”. Не увенчались успехом попытки узнать детали и у международных адвокатов, принимавших участие в процессе. В результате опроса всевозможных источников можно лишь констатировать, что штраф составил от 112 млн долл. до 1,34 млрд (от 1,5 до 17 млрд грн).

“Защите удалось отбить претензии “Татнефти” в части компенсации стоимости товарных остатков на НПЗ на момент захвата, а также существенно скорректировать оценочную стоимость татарского пакета акций”, — рассказал источник в Минюсте на условиях анонимности, говоря о версии “малого” штрафа. В то же время в своих письмах Лукаш и Петренко говорили об ожидающемся проигрыше в размере 1 млрд долл. Как бы там ни было, на своем сайте в разделе тендерных закупок Минюстом уже размещено объявление о поиске международных юристов для отмены арбитражного решения по иску “Татнефти”.

Независимо от того, какой в итоге окажется санкция, Украина в истории с захватом крупнейшего украинского нефтеперерабатывающего завода уже потеряла намного больше. Это история глобальной коррупции и роли олигархов в разрушении страны.

Классика с необычным концом

Это случилось 19 октября 2007 г. Районный суд Сумской области восстановил в правах председателя правления “Укртатнафты” (Кременчугского НПЗ) Павла Овчаренко, который был уволен с должности в 2005 г. Буквально в тот же октябрьский день при вооруженной поддержке его усадили в прежнее кресло, выкинув оттуда менеджмент, лояльный “Татнефти”.

Дуэт Азаров—Клюев, который на тот момент был у власти и который с татарами, говорят, связывали не только дружественные, но и деловые отношения, посылает на завод восстановить справедливость милицейский отряд во главе с заместителем министра МВД. Однако тех на предприятии тормозит даже не заводская охрана, а внутренние войска, подчинявшиеся напрямую президенту Ющенко. (В нашем контексте источники рекомендуют обратить больше внимания на личность Виктора Балоги, главы президентской канцелярии на тот момент). Как бы там ни было, солдаты внутренних войск жили на заводе еще несколько лет после захвата, поселившись в актовом зале заводоуправления.

Достаточно быстро становится понятно, кто устроил этот “праздник”. Овчаренко еще в свое первое пришествие не скрывал своего подчинения Александру Ярославскому. Судя по всему, последний просто обменял возможность “поюзать” своего бойца для получения юридического предлога в деле кременчугского переворота. Немногим позже Ярославский заявит, что стал владельцем 24% акций “Укртатнафты”, а на заводе начнут забывать, как вообще выглядит Овчаренко.

Основным же действующим лицом выступил Игорь Коломойский, организовавший политическое, юридическое, а впоследствии взявший на себя финансовое и сырьевое обеспечение проекта. Первый бонус партнеры получили сразу: на момент захвата в заводских резервуарах плескалось сырья и нефтепродуктов, по словам менеджеров “Татнефти”, на полмиллиарда долларов (впоследствии татары включили эту сумму в иск).

За последующие два года в украинских судах было оспорено право собственности 55% акций, находившихся в собственности “Татнефти”, а также аффилированных с ней офшорок SeaGroup International и Amruz Trading. После этого акции выставили на “открытые” торги, где их выкупило некое ООО “Корсан” (владелец 1,2% акций НПЗ), в учредителях которого отчетливо просматриваются профили харьковско-днепропетровского дуэта, уходящие корнями в офшорные юрисдикции.

Интересная деталь: по закону, вакантные акции ЗАО “Укртатнафта” сначала должны быть предложены действительным акционерам, крупнейшим из которых с 43-процентным пакетом является НАК “Нафтогаз Украины”. Однако заместитель главы госкомпании Игорь Диденко подписал отказ от участия в конкурсе, что открыло путь к акциям “Корсану”. Тот же Диденко в феврале 2010 г., между первым и вторым турами президентских выборов, подпишет доверенность на участие в собрании акционеров “Укртатнафты”, на котором будут легитимизированы итоги этих чудо-конкурсов и зацементирована власть невесть откуда взявшихся акционеров. В наблюдательный совет “Укртатнафты” вошли лично Коломойский и его партнер Боголюбов.

Почему роль Коломойского ключевая? После захвата предприятия “Татнефть” добилась введения эмбарго на поставки российской нефти в Кременчуг. С тех пор завод живет, по сути, на украинской нефти, которая, в свою очередь, добывается “Укрнафтой”, полностью подконтрольной “Привату” с превалирующим госпакетом акций. Транспортировка этой нефти на завод идет по системе государственной “Укртранснафты”, возглавляемой ставленником “Привата” Александром Лазорко. В конце концов, весь производимый “Укртатнафтой” нефтепродукт реализуется через 1600 автозаправок “Укрнафта”, ANP, “Авиас” и т.д., контролируемых “Приватом”. С захватом “Кременчуга” мощнейшая в стране нефтяная империя очень сильно укрепилась.

Время расплаты

Сумма, которую предстоит заплатить по решению Парижского арбитража Украине и каждому ее гражданину за такие успехи “Привата”, далеко не полная и не основная. В какую сумму, например, можно оценить фактическое разрушение нефтеперерабатывающей и нефтетранспортной отраслей страны?

А ведь шансы избежать грустного сценария были. Но в стране, где все покупается и продается, Игорь Валерьевич всем очень нужен. Тем более его позиция в разговоре с чиновниками крайне удобная: вам не надо ничего делать, просто не делайте ничего. Не проводите собрания акционеров “Укрнафты”, “Укртатнафты”, не лезьте в “Укртранснафту”, она же и так работает…

Между тем прибыль “Укрнафты” в 2013 г. упала в семь раз, транспортировка нефти под мудрым руководством достигла дна, а этой весной началась выкачка технологической нефти.

Печальна и судьба “Укртатнафты”: накопительный финансовый результат хозяйствования “Привата” на заводе в 2008–2013 гг. составляет 6,5 млрд грн. Убытков. Этот крупнейший нефтеперерабатывающий завод страна теряет, так как программа его модернизации была заморожена, по сути, не начавшись.

Не будем в этом споре идеализировать и “Татнефть”. По факту инвестиционные обязательства, принятые при создании “Укртатнафты” в 1994 г., россияне не выполнили. Не может похвастать “Татнефть” и особыми инвестициями в НПЗ — ни одной масштабной установки при них построено так и не было. С переданным Украине добывающим предприятием в Татарстане работа также не заладилась…

Однако это уже другая история, тогда как в проблемной для себя ситуации “Татнефть” сделала все, чтобы вопрос “Укртатнафты” стал личной заботой Владимира Путина. Это было несложно, так как, по имеющимся данным, за “Татнефтью” в Украине были закреплены формальная и неформальная поддержка топливом и финансами Черноморского флота РФ в Крыму. Экспроприация “Укртатнафты” автоматически вынудила Кремль искать новые источники финансирования. По данным ZN.UA, требование вернуть Кременчугский НПЗ было одним из семи предъявленных российским лидером Виктору Януковичу после избрания последнего президентом в 2010 г.

Однако буквально через три месяца стало понятно, что Игорь Валерьевич предложил нечто более интересное, и Казань с Москвой остались с носом.

Цена одного захвата

Захват “Укртатнафты” оказал пагубное влияние на всю нефтеперерабатывающую и нефтетранспортную отрасли Украины, безвозвратно перечеркнув их перспективы. Точно подсчитать убытки сложно, понятно одно —ущерб колоссальный. Вот только краткий перечень убытков:

— возмещение ущерба “Татнефти” — 1,5–17,5 млрд грн (точных данных на момент публикации нет);

— падение переработки нефти на “Укртатнафте” более чем вдвое, с 6 до 2,5 млн т в год. Уменьшение отчислений в бюджет всех видов налогов, сокращение рабочих мест;

— остановка Одесского НПЗ в 2009 г. из-за разворота нефтепровода Кременчуг—Одесса для поставок нефти с моря на “Укртатнафту” (в 2011 г. программа была свернута);

— остановка Дрогобычского и Надвирнянского НПЗ, принадлежащих “Привату”, интерес к которым пропал после завладения более современным и мощным НПЗ “Укртатнафта”;

— увеличение объемов импорта нефтепродуктов из-за уменьшения переработки в Кременчуге, остановка Дрогобычского, Надвирнянского и Одесского НПЗ;

— утрата транзитных объемов сырья на Одессу вследствие разворота нефтепровода из Одессы в Кременчуг;

— перспектива утраты “Укртатнафты” вследствие отсутствия инвестиций в модернизацию;

— снижение объема транспортировки нефти “Укртранснафтой” за пять лет вдвое из-за падения объемов переработки и исчезновения транзитных маршрутов;

— в недалекой перспективе — утрата нефтепроводной системы вследствие начавшейся выкачки технологической нефти по причине неиспользования нефтепроводов;

— нанесение удара по инвестиционному имиджу Украины в глазах международных инвесторов.

И “по мелочи”: юридическое сопровождение судебного процесса по иску “Татнефти” в европейских судах уже стоило и еще обойдется Украине в сотни тысяч долларов.

***

Что же дальше? По уму и по справедливости, правительству Украины было бы правильно переадресовать предъявленный в Париже счет тем, кто присвоил себе Кременчугский НПЗ и уже семь лет на нем зарабатывает. Посмеялись? Теперь рассмотрим другие варианты. Кому правительство может предъявить иск? “Корсану”? Даже если государству удастся списать в свою пользу 55% акций “Укртатнафты”, работать завод вряд ли сможет. За эти годы вокруг него свит такой кокон из залогов и долгов в Приватбанке, что распутать его одной жизни не хватит… Похоже, одна надежда на юристов, которые попробуют уменьшить пока доподлинно неизвестный размер штрафа.

А вообще жизнь продолжается. Игорь Диденко назначен замминистра энергетики и угольной промышленности, Александр Лазорко штурмует Минэнергоугольпром и Кабмин для переработки технологической нефти, Игорь Коломойский и его партнер Игорь Палица — губернаторы…

Не вызывает сомнений, что парижский приговор станет новым поводом для дальнейшего распинания Коломойского на телеканалах Фирташа—Левочкина, Ахметова и Пинчука, которые бомбят днепропетровского губернатора в каждом выпуске новостей. Однако за каждым из них есть своя яркая история распилов госбюджета, уничтожения госпредприятий и ликвидации перспектив целых отраслей. Просто у них еще не было своего Парижа.

Сергей Куюн, Национальное бюро расследований Украины