ЗАЯВА ПРО ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕВІРКИ
судді Солом’янського районного суду м. Києва
Губко Алли Олександрівни

Суддя Солом’янського районного суду м. Києва Губко Алла Олександрівна підлягає перевірці на підставі п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», оскільки 10 серпня 2007 року за дії, пов’язані з моєю політичною та громадською діяльністю, обрала мені запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на виконання погроз в мою адресу народного депутата від комуністичної партії Олександра Ткаченка і таким чином зробила мене політичним в’язнем за наступних обставин.

16 липня 2007 я організував пікет офісу корупційної структури-посередника у держзакупівлях, Тендерної палати України (ТПУ) на Хрещатику і спробував сфотографувати при вході почесного президента ТПУ, народного депутата, комуніста Олександра Ткаченка, який спілкувався з Антоном Яценком, віце-президентом ТПУ, пізніше обраним народним депутатом. Ткаченко в присутності свідків під прикриттям своїх охоронців напав на мене, розбив фотоапппарат і погрожував посадити у в'язницю. Ці обставини я виклав у заяві про злочин, який у подальшому ніхто ніколи не розслідував.

1 серпня 2007 року співробітники міліції попросили мене проїхати з ними до Солом’янського РВ МВС нібито для опитування щодо обставин нападу на мене депутата Ткаченка. Насправді, як виявилося, це був тільки предлог, щоб не дозволити мені негайно скористатися правовою допомогою адвоката, оскільки мене було затримано за завідомо неправдивим звинуваченням невідомої мені Віри Пстрак, яка стверджувала, що в 2005 році я викрав у неї будматеріали вартістю близько тисячі гривень. Пізніше я дізнався, що Віра Пстрак є коханкою Ткаченка. Зв’язок Пстрак із Ткаченком підтверджується публікацією в газеті «Сільські вісті» за 5 жовтня 1999 року під заголовком «Бог допоміг. Допоможуть і люди» за підписом І. Мушак, де наводиться обіцянка Олександра Ткаченка допомогти Вірі Пстрак із лікуванням її сина після дорожньо-транспортної пригоди (примірники зазначеної газети зберігаються в бібліотечних фондах центральних бібліотек України).

Після арешту я негайно заявив про фальсифікацію кримінальної справи проти мене з політичних мотивів на виконання погроз в мою адресу народного депутата від комуністичної партії Олександра Ткаченка і почав сухе голодування.

У зв’язку з голодуванням наступили ускладнення (гіпертонія, стенокардія, тощо), на що мій адвокат Мусієнко О. Г. вказав під час розгляду суддею Губко А. О. 10.08.2007 р. подання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття мене під варту. Але ухвалою від 10.08.2007 р. суддя Губко О. А. обрала мені міру запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, попри те, що суду було надано довідку Київської клінічної швидкої допомоги від 08.08.2007 р. про ускладнення мого стану здоров’я у зв’язку із голодуванням як акцією протесту проти політично вмотивованої фальсифікації кримінальної справи на виконання погроз в мою адресу народного депутата від комуністичної партії Олександра Ткаченка.

У подальшому, після значного резонансу в засобах масової інформації, постановою Солом’янського районного суду м. Києва від 30.08.2007 р. постанову слідчого було скасовано та відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно мене. Суди апеляційної та касаційної інстанції погодилися із висновком суду першої інстанції про відсутність будь-яких фактичних даних, котрі вказували б на мою причетність до вчинення злочину.
Дії судді Губко А. О., яка обрала мені запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на виконання погроз в мою адресу народного депутата від комуністичної партії Олександра Ткаченка, спричинили збитки Українській державі, оскільки я змушений був звернутися за відшкодуванням моральних та матеріальних збитків, завданих мені незаконним ув’язненням з політичних мотивів, і відповідно до рішень судів на мою користь було стягнуто з Державного бюджету України відповідне відшкодування (10 000 грн моральної шкоди, 5 000 грн витрат на правову допомогу, 4230 грн за проведення експертизи, загальна сума збитків держави від дій судді Губко 19 230 грн).

Слід зазначити, що в мережі Інтернет можна знайти чимало публікацій про інші сумнівні діяння судді Губко. Так, постановою від 14.11.2012 р. (реєстраційний № 28228905 у ЄДРСР) вона постановила застосувати примусові заходи медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги за місцем проживання до пенсіонера, який конфліктував з міліцією на мітингу представників Київської міської організації політичної партії «Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», політичної партії «Фронт змін» та виборчого блоку «Блок Юлії Тимошенко» щодо підтримки апеляційної скарги Юлії Тимошенко на вирок Печерського районного суду м. Києва. У постанові відсутні будь-які згадки про позицію пенсіонера, так само як і в моєму випадку суддя Губко не задокументувала моїх пояснень щодо політичного характеру сфабрикованої проти мене справи. Є в Інтернеті також згадки про порушення прав людини суддею Губко у справах, які не мають політичного підтексту.

В зв’язку з викладеним прошу здійснити перевірку судді Солом’янського районного суду м. Києва Губко Алли Олександрівни відповідно до вимог Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

З повагою,
9 грудня 2014 року                                                                    В. Ф. Гладчук

Додатки:
—     копія постанови судді Губко А. О. від 10.08.2007 р.
—     копія ухвали ВСУ.
—     Копія статті «Бог допоміг. Допоможуть і люди»
—     копія постанови судді Губко А. О. про застосування примусових заходів медичного характеру
—     копії публікацій з Інтернету щодо протиправних дій судді Губко.

До вашої уваги лише факти та прямі цитати зі статей українських ЗМІ, які стосуються діяльності народного депутата та "батька тендерної мафії " Антона Яценка. Також експерти провели аналіз його схем.

ЗМІ про Антона Яценка Яценка:

«Чрезвычайно тщеславен. Однако страдает множеством неизлечимых личных психических комплексов, требующих серьезной психотерапевтической компенсации. Испытывает сильные внутренние стрессы из за мнимой нереализованности потенциала. Ненавидит и безумно боится средств массовой информации и неоднократно прямо высказывался за уничтожение любых медиа. Великолепно владеет искусством создания финансовых пирамид. Предпочитает разрабатывать сложные схемы воровства государственных денег. Необычайно жаден».

«Использует близость ко властным структурам как инструмент для перекачивания денег в собственный бизнес, государственных денег или денег из чужого бизнеса — в собственный карман».

«Хорошо и плотно садится на государственные финансовые потоки. Так как нет дополнительных накладных расходов и налогов и прочих отчислений, доходность его бизнеса вырастает во сто крат».

«Что освоил господин Яценко? Он освоил игру именами, громкими фамилиями. Он это умеет. Вот на это повелся и я в начале своей деятельности в Минэкономики. Видимо, повлияло то, что 2 года я не был в коридорах власти. Оперируя громкими именами, а я не всегда мог проверить, Яценко удалось навязать мне кое-какие кадровые решения», отметил Цушко.

"Мені подзвонив Яценко. Він казав жахливі речі. Про те, що знищить мене і мій бізнес. Про те, що всі і вся в його кишені. З відповідною заявою я звернулась до Генпрокуратури. Пізніше дізналася, що він погрожує не одній мені. Зокрема, Ігорю Рубану («Державний комітет інформатизації України»), він розказував, що «виріже всю його родину», — розповіла Світлана Зварич.

«Так как он вошел в БЮТ в разгар разоблачительной кампании против его криминального бизнеса, то, можно предположить, что Яценко единоразово выплатил не менее 10 млн долларов. Его ежегодные затраты на покупку прочих депутатов — от 2 до 5 миллионов долларов. Некоторым „коллегам“ он просто обещает деятельное соучастие в криминальных схемах».

"Історія почала розкручуватися в 2001 році. Тоді 24-річний Антон Яценко і його сусід Володимир Врублевський почали при Мінекономіки розробку документації, схем, алгоритмів для сфери державних закупівель. По закінченню роботи хлопці оформили патенти. А потім поставили керівників міністерств та відомств перед фактом, що у них авторські права на все, що стосується організації тендерів.

І хоча патенти були доволі сумнівні, в наступні роки Яценком були створенні сотні організацій, які мов павутина обплутали весь механізм тендерних закупівель. За будь-яку послугу, документ, висновок експерта, допущення до торгів чи розміщення інформації про закупки треба було платити грубі гроші на рахунки приватних фірм.

А засновниками цих фірм-паразитів, особливо в перші роки, були батько Антона Яценко, його мати, дружина, сестра, чоловік сестри Яценко, його сусіди тощо.

Згодом родичі та друзі Яценка утворили СГО «Тендерна палата України», яка начебто виконувала функції суспільного контролю над порядком в держзакупівлях. І нарешті в середині 2005 року Верховна Рада в законі закріпила схему, створену Антоном Яценком.

После публикации на ОРД сообщения о том, что он и есть тот депутат, которого собираются лишить неприкосновенности и арестовать, Антон срочно оформил себе в больнице на Фрунзе справку о невменяемости. Чтобы в дальнейшем было проще избежать уголовного наказания.

Яценко – давний пациент центральной психиатрической больницы, о чем еще летом писал сайт «Тема» .

Сегодня лишились должностей люди Антона из структур Минэкономики: Олег Поволоцкий был вышиблен из Госпотребстандарта, Юрий Витренко – с должности замминистра, а Татьяну Рудь, возглавлявшую инспекцию по ценам, уже арестовали за взяточничество.

Сьогодні Яценко паралельно з рейдерським захопленням оціночної галузі збирається знову керувати розв'язуванням питань державних закупівель (прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань державних закупівель»).

Переглянути схему та таблицю схем Антона Яценка он лайн.

Ольга Поліщукова, Національне бюро розслідувань України

Тендерна палата України вирішила кардинально і — найголовніше — непередбачувано змінити методи боротьби зі своїми недоброзичливцями. Замість того, щоб викривати супротивників і доводити свою непорочність через судові позови до своїх опонентів, ТПУ стала притягувати їх до своїх лав.

Днями з’їзд ТПУ ухвалив рішення призначити віце-президентом Тендерної палати голову громадської організації «Молодь – надія країни» Вадима Гладчука, котрий нещодавно кілька тижнів просидів у одному з київських СІЗО, до якого потрапив 1 серпня прямо з мітингу під офісом ТПУ.

Як повідомляв через ЗМІ адвокат Гладчука, затримано його було безпідставно із багаточисельними порушеннями, за обвинуваченням у крадіжці, яку було нібито скоєно близько двох років тому. Проте, на погляд журналістів і експертів, причина затримання Гладчука – саме його діяльність щодо викривання корупції в держзакупівлях, зокрема, в самій ТПУ.

Потрапивши за грати, він оголосив голодування на знак протесту проти свого незаконного затримання, через що погіршилося його здоров’я, і він потрапив до лікарні, де знаходиться до сьогодні.

Дійсно пан Гладчук активно виступав проти Тендерної палати. Зокрема перед арештом він подав позов проти нинішнього президента ТПУ, народного депутата від КПУ Олександра Ткаченка, якого звинуватив у погрозах порушити кримінальну справу проти нього та арештувати за пікетування Тендерної палати України на знак протесту проти порушень законодавства про державні закупівлі.

Чи був арешт Гладчука наслідком здійсненням пророцтв пана Ткаченка (адже суд досі не вирішив, чи погрожував він Гладчуку, чи ні) або просто несприятливого для першого положення зірок на небі, невідомо. Проте послідовність подій, за якої спершу з’являється позов щодо погроз арешту і кримінальної справи, потім сам арешт і підняття цієї справи, і нарешті призначення об’єкта всіх цих дій Гладчука на вельми високу посаду в ТПУ, спонукають замислитися над таким чудним збігом обставин.

Відтак рішення з’їзду ТПУ виглядає приблизно так, як, скажімо, виглядало б за часів «червоного терору» рішення НКВС призначити одним із своїх керівників когось із політв’язнів. Цілковита несподіванка та нечувана оригінальність.

Щоправда, керівництво ТПУ вирішило не спинятися на цьому і бути оригінальними до кінця.

Так, на прес-конференції, присвяченій призначенню Гладчука на посаду віце-президнта ТПУ, голова правління цієї організації Володимир Лаба, на відміну від Олександра Ткаченка, реабілітував свого колишнього опонента, заявивши, що той став жертвою чиїхось корисливих задумів. «У багатьох випадках Гладчука вводили в оману (щодо корупції в ТПУ, – „ЕП“)», — сказав Лаба.

А далі він повідомив, що Гладчук стояв і стоїть на захисті інтересів і прав громадськості й, обравши його своїм віце-президентом, ТПУ показала, що «не боїться оголошувати результати своєї діяльності через тих, хто стоїть на захисті інтересів держави і громадськості», тобто в цьому випадку — через Вадима Гладчука.

Безумовно, така завзятість й увага до державних інтересів заслуговує на найвищу шану, проте порушує досить цікаве питання. Якщо Тендерна палата «не боїться оголошувати результати своєї діяльності через тих, хто стоїть на захисті інтересів держави і громадськості», значить вона відділяє себе від тих, хто захищає інтереси держави і громадськості? В такому разі яку саме функцію та організація виконує в системі держзакупівель? Чиї ж саме інтереси вона захищає?

І нарешті Володимир Лаба спробував поновити добре ім’я самої Тендерної палати, заявивши, що вона «цим кроком (обранням Гладчука) хоче показати, що ті пасквілі, які з`являлися в ЗМІ стосовно того, що до арешту Гладчука причетна ТПУ, не відповідають дійсності, оскільки зрозуміло, що людина, яка б вважала, що його долею розпоряджалася ТПУ, не стала б з нею співробітничати».

Проте чи справдяться сподівання голови правління ТПУ з цього приводу, чи ні, поки що сказати не можна. Кореспонденти «ЕП» зв’язалися із самим Вадимом Гладчуком, але той не повідомив, чи погодився на своє призначення і відмовився давати будь-які коментарі щодо цього.

«Я буду щось коментувати на прес-конференції після свого одужання (лікарі говорять, що треба пробути в лікарні щонайменше 10 днів), і тільки після того, як пройде термін апеляції з боку прокуратури по кримінальній справі, що сфабрикована проти мене, — сказав Вадим Гладчук. – Не знаю, чи можна мене привітати з цим призначенням, проте, думаю, прес-конференція має бути трошки сенсаційною».

Тож очікуємо на нові сенсації і продовжуємо стежити за передсмертними судомами в ТПУ. Принаймні, дуже хочеться сподіватися, що ця агонія структури, котра накинула павутинням практично всю країну – від вугільної шахти до атомного енергоблоку – є ознакою її виздихання.

Економічна правда