Інформаційна безпека чи тотальна цензура? Чим загрожує інтернет-користувачам тоталітарний законопроект №6688.

4 липня 2018 року парламентський комітет з питань нацбезпеки схвалив законопроект №6688 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері", поданий до Верховної Ради у липні 2017 року.

Автори документа — народні депутати Іван Вінник, БПП, Дмитро Тимчук і Тетяна Чорновол, «Народний фронт».

Що ховається під «протидією загрозам національній безпеці»?

Дозвіл блокувати сайти на 48 годин за рішенням не тільки суду, а й представників правоохоронних органів — слідчих та прокурорів.

Установка провайдерами за власний кошт спеціальних технічних засобів (DPI) для моніторингу інтернет-трафіку, які дозволяють стежити за всім, що роблять користувачі, і здійснювати блокування.

Законопроект фактично передбачає створення української версії Роскомнагляду шляхом примушування регулятора вести реєстр блокувань і штрафувати провайдерів.

5 липня Верховна Рада винесла законопроект на порядок денний, але більшістю голосів він був знятий з розгляду.

6 липня за підтримку цього проекту офіційно висловилася СБУ.

Уже на цьому тижні законопроект може знову з'явитися на порядку денному.

Чому його не можна ухвалювати, і як це може позначитися на звичайних користувачах інтернету?

Навіщо і чому

Як стверджують автори законопроекту, таке рішення повинно захистити користувачів від кібератак, ставши одночасно і антивірусом, і фаєрволом.

«Мова йде про можливість блокування тільки на 48 годин. Цей час дається для того, щоб СБУ змогла отримати рішення суду. Така можливість надається для оперативної нейтралізації інтернет-ресурсу, звідки, наприклад, розсилається вірус.

Якщо рішення суду не буде, а блокування стало наслідком зловживань посадової особи СБУ, — Кримінальний кодекс ніхто не скасовував. Ніщо не заважає редакції ЗМІ подати до суду», — відзначає один з авторів законопроекту Дмитро Тимчук.

Чому інтернет-спільнота проти

Екс-директор компанії «Яндекс Україна» Сергій Петренко має іншу думку.

«Блокування окремих сайтів у разі DDOS-атаки неефективне. В атаці беруть участь кілька мільйонів вузлів, які не є сайтами. Блокування абсолютно нерелевантне в разі вірусної атаки через пошту. Зате воно прекрасно підходить для цензури і навіть для корупційних дій», — відзначає він.

За словами Петренка, проект містить широкі можливості для корупції, оскільки діяльність будь-якого сайту може бути припинена без рішення суду. Так само, як через обшук за надуманими причинами може бути заблокована робота компанії.

«Можна тільки уявити, яких збитків економіці може завдати блокування сайту масштабу Rozetka.ua або Novaposhta.ua, і яку вигоду можна отримати, запропонувавши вирішити питання власнику меншого магазину», — каже він.

За словами Петренка, рішення, запропоновані СБУ для реалізації законопроекту, містять грубі порушення принципів мережевої безпеки шляхом установки на всі пристрої глобального довіреного сертифікату виробника DPI-рішення.

«Це означає, що весь трафік буде шифруватися: спочатку — між пристроєм користувача і комплексом DPI, потім — між DPI і сайтом призначення. Це називається „атака Man-In-The-Middle“ й означає, що комплекс DPI матиме доступ до всього вмісту всього інтернет-трафіку в Україні», — пояснює Петренко.

Засновник IT-компанії NetAssist Макс Тульєв вважає, що після цього з приватними даними в мережі можна буде попрощатися назавжди. «Від цього відмовилися навіть Росія, Білорусь та Китай. Деякий час така система працювала в Казахстані, але через очевидні проблеми від неї відмовилися і там», — зазначає Тульєв.

Спеціаліст з кібербезпеки Єгор Папишев попереджає про такі наслідки.

По-перше — найжорстокіша цензура в інтернеті. Гірша, ніж у Росії. Блокування ресурсів без суду, яке, швидше за все, не вийде обійти.

По-друге — повна втрата анонімності. Ніхто не зможе користуватися TOR-ом.

По-третє — купівля обладнання і послуг за кошти держбюджету в ізраїльської компанії Allot.

По-четверте — детальний моніторинг трафіку українців.

По-п'яте — подорожчання інтернету і зниження швидкості передавання даних: через моніторинг трафіку або в результаті дій користувачів з обходу обмежень.

По-шосте — монополізація ринку.

Чи підвищить усе це кібербезпеку країни? На думку Папишева, ні.

Спікер «Українського кіберальянсу» Шон Таунсенд каже: якщо закон ухвалять, то новим кроком буде заборона анонімізації.

Він виділяє такі наслідки нового законопроекту:

— корупційні ризики (хочу передати полум'яний привіт постачальнику обладнання на літеру «А»);

— корупційні ризики (включення сайтів у реєстр за окрему плату);

— ослаблення інформаційної безпеки (користувачі шукатимуть шляхи обходу блокувань і не всі вони виявляться хорошими);

— нечесна конкуренція (заблокуй конкурента і нехай він потім доводить, що «не верблюд»);

— нечесна конкуренція номер два (великі оператори будуть використовувати DPI, а дрібним доведеться шукати у них «дах»);

— додаткові витрати для бізнесу (обладнання недешеве);

— зниження інвестиційної привабливості України (ніхто не стане розпочинати проекти в Україні, таке вже сталося з хостингом);

— порушення громадянських прав (цензура заборонена Конституцією, кожен має право на таємницю листування);

— загроза мережевій інфраструктурі (реєстр — вимикач інтернету, росіяни ним неодмінно скористаються);

— закон, який легко обійти, формує неповагу до закону, заперечення законності як принципу.

Хто може це зробити

Обидва експерти згадують ізраїльську компанію Allot — відомого постачальника DPI-рішень.

Глава Інтернет-асоціації України Олександр Федієнко теж допускає, що «все зведуть до рішення одного з ізраїльських вендорів з DPI-систем (Allot. — ред)». Він опублікував фото слайдів однієї з конференцій з кібербезпеки, орієнтованої на чиновників. Це не перша така конференція за участю компанії Allot.

Таунсенд підтверджує, що саме про неї говорили на профільних конференціях. До того ж, її продукти тестували в Україні.

«Я точно знаю, що їх сюди привели „за руку“. Саме їх рішення активно обговорюють і лобіюють чиновники. Allot — провідний у світі виробник рішень для інспекції трафіку. Їх продукти справді найкращі. Вимоги будуть прописані саме під цього вендора», — розповів Папишев ЕП.

Заступник глави СБУ Олег Фролов після невнесення законопроекту до порядку денного проговорився журналістам, що вже є договір з конкретним постачальником DPI, однак його ім'я не назвав.

Що від цього українцям

Остерігатися варто не лише невеликим інтернет-провайдерам, які не зможуть заплатити за обладнання і витримати конкуренцію, а й кожному користувачу.

«Ухвалення чудовиська під назвою „Законопроект 6688“ призведе до хворобливого підвищення ціни на послугу доступу до інтернету. Провайдерів стане менше, вартість їх послуг підскочить мінімум удвічі. За кожним провайдером буде спостерігати людина в погонах, у їх офісах буде цілодобово топтатися натовп правоохоронців», — каже голова громадської організації «Українська група інформаційної безпеки» Костянтин Корсунь. З ним погоджується і Федієнко.

«З відкритих джерел я взяв приблизну вартість DPI-рішень. Якщо оператор пропускає через свої міжнародні маршрутизатори трафік на швидкості 400 Мбіт/с, це 5 тис у. о. в базовій поставці, 1 Гбіт/с — 22 тис у. о., 20 Гбіт/с — 40 тис у. о., 64 Гбіт/с — 160 тис у. о. Це все так звані разові витрати оператора. Базова поставка при кінцевому постачанні може вирости в півтора-два рази», — пояснює він.

«Якщо зібрати всі обсяги трафіку України, сумарно найбільші 16 компаній в базовій комплектації повинні будуть заплатити 20-30 млн дол», — додає Федієнко. За його підрахунками, для середнього провайдера такі системи будуть коштувати 1,8 млн дол у базовій комплектації, 80-90 млн дол — в розширеній.

Якщо щомісячний оборот оператора становить 8 млн грн, то на окупність піде півроку, а якщо рішення буде коштувати удвічі більше — роки. «При цьому оператору ще потрібно модернізувати і ремонтувати мережі, кабелі як крали, так і крадуть. Теж, до речі, елемент національної безпеки», — зазначає Федієнко.

За його словами, можлива також модель, коли оператор для скорочення часу повернення витрат підніме ціни в три-шість разів для всього населення.

«Ухвалення проекту призведе до зростання вартості доступу до мережі, зниження швидкості і виходу з ринку середнього класу, бо маржинальність провайдерів уже на межі окупності. Це шлях до монополізації», — резюмує Федієнко.

Таким чином, проект №6688 введе цензуру, стежитиме за користувачами і змусить їх за це заплатити заради сумнівного поліпшення інформаційної безпеки в країні.

«Біда не в тому, що чиновники опікуються Allot. Біда в тому, що вони збираються запровадити механізм, який нівелює приватне життя в інтернеті і забезпечить ефективну цензуру. Тепер буде недостатньо увімкнути TOR або VPN. Тепер доведеться неабияк попрацювати, щоб обійти ці фільтри», — відзначає Папишев.

 Аліна Полякрва, Національне бюро розслідувань України

Про це вона заявила на брифінгу у ВР.

«Після закінчення дворічного строку, передбаченого законодавством України про громадянство, Новинський не виконав зобов'язань про вихід з іноземного громадянства і не одержав документів від компетентних органів Російської Федерації про вихід з російського громадянства», – сказала вона.

Чорновол нагадала, що українське законодавство не дозволяє подвійне громадянство, а два роки, відведені на виходу з іншого, у Новинського вже вийшли.

За її словами, Державна міграційна служба ще в серпні 2014 року повідомила про це адміністрації президента, після чого там засідала комісія, яка відправила документи назад для додаткових підтверджень, хоч і визнала аргументи Міграційної служби придатними.

«У нас у Верховній Раді є громадянин держави-агресора – Російської Федерації, – який приймає рішення», – обурилася вона.

Новинський отримав громадянство України від тодішнього президента Віктора Януковича 1 червня 2012 року.

Він був одним зі спонсорів Януковича і партії регіонів, повідомляєНаціональне бюро розслідувань України.

Довелось довго пояснювати державному службовцю 1-ї категорії, чому плодити чиновників по боротьбі з корупцією – це лише посилювати корупційні ризики.

– Ідея потрясти «схеми» Мінмолодьспорт, — кажу, — непогана. Але на державну службу, Тетяночко, я заради цього не піду. Бо боротись з корупцією мають не чиновники, а інститути громадянського суспільства. Ідея ввести в кожному міністерстві посаду штатного борця з корупцією є мертвонародженою. Такий чиновник буде підпорядкований міністру й заступникові міністра-керівнику апарату. Тобто людям, які несуть найбільшу корупційну загрозу. По-друге, такий чиновник дуже швидко зіллється з колективом, який має контролювати, чому сприятимуть  спільні п’янки, святкування днів народжень і тому подібне.

Ну і, по-третє, державний службовець діє виключно в межах посадової інструкції. В інструкції йому буде прописано, наприклад, вичитувати тендерну документацію, перевіряти документи на переказ грошей чи списання товарно-матеріальних цінностей. Але основна корупція в тому ж спорті крутиться за межами міністерства. Наприклад, в положення про змагання записується пункт про те, що кожний спортсмен має сплатити безповоротну фінансову допомогу на користь якоїсь громадської організації на кшталт «федерація зі швидкісного онанізму в закритих приміщеннях», яка створена при міністерстві. Тобто, гроші бере не співробітник міністерства, а стороння особа, перевіряти яку, як і положення про змагання, штатний борець з корупцією права не матиме.

Або інший приклад – міністерство переказує бюджетні кошти спортивному клубу на виконання постанови Кабміну про фінансову підтримку фізкультурно-спортивних товариств. Все, начебто, законно. Але цей клуб насправді є постійно діючою фіктивною фірмою. Я виявив кілька таких фіктивних фірм, що постійно отримують гроші від Мінмолодьспорт. Але інформацію про ці фірми я одержав лише завдяки тому, що довго судився з Товариством сприяння обороні України, вимагаючи дані про бюджетне фінансування. А якби я був державним службовцем, можливості судитись в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» в мене б не було.

Тож краще запропонуй Булатову включити мене на громадських засадах, наприклад, до складу колегії Мінмолодьспорт. Втім, навіть це зайве. Достатньо було б просто  бажання новопризначеного міністра поламати корупційні схеми, а вже алгоритм того, як це зробити, я підкажу.

На тому й домовились.

Аферист на аферисті

Тетяна не даремно згадала Мінмолодьспорт (раніше ця контора називалась Державна служба молоді та спорту України, до того – Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту України).  Останні п’ять років ми з нею спільно досліджували цю помийну яму, яка займається поборами зі спортсменів, ліквідацією масового спорту та розкраданням бюджетних коштів. Було безліч публікацій, десятки судових рішень, зокрема – виграних мною в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».

А почались наші з Тетяною розвідки з того, що у вересні 2009 року до Верховної Ради України звернувся директор єдиного в Україні державного авіаційно-спортивного клубу Міністерства освіти і науки зі скаргою на те, що з неповнолітніх вихованців цього бюджетного закладу вимагають «безповоротну фінансову допомогу» на користь якоїсь там громадської організації за участь у національних змаганнях, що проводить Мінсім’ямолодьспорт – чемпіонаті України з класичного парашутизму серед юніорів.

Народні депутати направили звернення до Генеральної прокуратури, Генпрокуратура провела перевірку й з’ясувалось, що ніякого чемпіонату України з класичного парашутизму серед юніорів насправді ніколи не було, а гроші зі спортсменів збирали аферисти, які по підроблених документах зареєстрували громадську організацію з  пишномовною назвою «федерація парашутного спорту України».

Директор департаменту неолімпійських видів спорту Мінмолодьспорт Олександр Артем’єв – один з організаторів схем по розкраданню коштів державного бюджету та поборів зі спортсменів.

Щоправда, жодних повноважень спортивної федерації ця контора ніколи не мала й договору про співпрацю з Мінсім’ямолодьспорт не укладала. Натомість шахраї, вступивши в змову з тодішнім першим заступником міністра Іллею Шевляком та директором департаменту неолімпійських видів спорту Олександром Артем’євим (працює і зараз на тій же посаді під керівництвом Булатова), впродовж кількох років поспіль виготовляли фальшиві положення про неіснуючі змагання, які замість міністра чи його заступника підписували сторонні люди – комерсант-газовик з Харкова Олег Шаповалов (нині – депутат Харківської обласної ради від партії регіонів, який фінансував «тітушок» під час подій на Майдані) та пенсіонер, колишній інспектор Товариства сприяння обороні України, Ігор Тьорло зі Львова. Ці два шахраї – Шаповалов і Тьорло – власне, і значились керівниками псевдо «федерації». Шаповалов – типу «президент», Тьорло – голова неіснуючого «виконкому».

Харківський аферист Шаповалов (по центру фотографії) – депутат обласної ради, активіст партії регіонів, спонсор «тітушек»

Як встановила Генеральна прокуратура України в ході перевірки, механізм збору коштів був наступний. Артем’єв включав до Єдиного календарного плану фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів України, наприклад, на 2009 рік державні змагання, які Міністерство  мало б провести від імені держави – 59-й чемпіонат України з класичного парашутизму. Але більш ніяких дій не робилось – наказ на проведення не видавався, положення про змагання не затверджувалось, склад колегії суддів та директор змагань не призначались. Наприкінці року в звіт Міністерства ці змагання не включались, вважалось, що вони були заплановані, але не проведені з якихось об’єктивних причин.

Пенсіонер Тьорло, колишній інспектор Товариства сприяння обороні України. Основне джерело доходів – побори зі спортсменів.

Але спортсмени й гадки не мали, що ніяких змагань не буде, оскільки Тьорло виготовляв фальшиві положення, які підписував замість міністра і куди записував, що до участі в державних змаганнях допускаються лише ті, хто вступив у його «федерацію» та заплатив йому «безповоротну фінансову допомогу, без ПДВ». А щоби не було скандалу, видимість проведення змагань взяв на себе Володимир Грибанов – заступник голови Товариства сприяння обороні України.

Легендарний Володимир Михайлович Грибанов, заступник голови Товариства сприяння обороні України. Спеціалізація: розкрадання коштів державного бюджету, підробка документів, продаж спортивних об’єктів, побори зі спортсменів.

Власне, Грибанов, якому підпорядковано кілька спортивних аеродромів, і був (точніше – досі є) реальним ватажком злочинного угруповання. Він не тільки пригрів Тьорла й дав йому безплатно кабінет в адміністративному приміщенні ТСОУ на проспекті Перемоги в Києві, але й організовував саму складну частину афери – видимість проведення державних змагань (бо інакше шахраї були б викриті впродовж одного спортивного сезону).

Робилось це дуже просто: Грибанов телефонував у підлеглий авіаспортивний клуб ТСОУ й давав вказівку прийняти Тьорла та виконати всі його забаганки. Після чого Тьорло зазначав цей клуб у фальшивому положенні як місце проведення «чемпіонату України». Потім туди з’їжджались спортсмени, які цей спектакль сприймали за чисту монету (не тільки спортсмени – навіть Державна прикордонна служба та Міністерство внутрішніх справ направляли свої команди на ці псевдо-змагання!). Перед спортсменами виступав Тьорло, розповідав, що держава уповноважила його проводити змагання і що Верховна Рада прийняла закон, відповідно до якого забороняється займатись парашутним спортом тим громадянам, які не вступили у «федерацію парашутного спорту» та не заплатили Тьорлу й Шаповалову «безповоротну фінансову допомогу». Спортсмени, думаючи, що це дійсно чемпіонат України, лізли в гаманці та платили – з кожного учасника по 2 тис. грн., з кожної команди – по 5 тис. грн…

Більш того, спортсмени оплачували все: проживання, харчування, платили Тьорлу «добові», заправляли за свій рахунок літак і навіть оплачували грамоти, які Тьорло купляв у «Спорттоварах», підписував замість міністра й ставив печатку своєї «федерації».

А на наступний рік Артем’єв знову включав до Єдиного календарного плану аналогічний чемпіонат України, причому – вже під наступним номером, щоби спортсмени ні про що не здогадались. І так – з року в рік.

Але й це не все. Квартет шахраїв – Артем’єв, Грибанов і Тьорло з Шаповаловим – налагодили торгівлю неіснуючими в країні «сертифікатами парашутиста», які Тьорло сам друкував на принтері та продавав від імені держави по 50 грн. як документ, що, начебто дозволяє виконувати в Україні стрибки з парашутом, укладати основний і запасний парашути чи виконувати будь-які види стрибків під власну відповідальність. Ба більш того, Артем’єв дав вказівку не допускати до змагань тих спортсменів, які не купили в Тьорла три таких «сертифікати» — кишені вивертали навіть неповнолітнім.

До речі, щоби зразу зняти запитання відносно ділових та моральних якостей Шевляка й Артем’єва, зразу зазначимо, що це – команда відомого державного діяча Владислава Каськіва. За помаранчевої доби Каськів прилаштував цих двох пройдисвітів до Мінсім’ямолодьспорту, а після приходу до влади Януковича забрав Шевляка до себе заступником голови Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України. Усім пам’ятна історія, коли це аферистичне агентство восени 2012 року «уклало» договір на 1 млрд. доларів США про будівництво терміналу з приймання зрідженого газу начебто з іспанською фірмою Gas Natural Fenosa. Невдовзі з’ясувалось, що відома фірма до цього «проекту» відношення не мала, а її «представником» виявився колишній лижний інструктор. Кажуть, саме Шевляк знайшов невідомо де цього лижного інструктора й привів до Каськіва на підписання угоди…

А згубила фраєра, як відомо, жадність. Тьорло, абсолютно переконаний у власній безкарності, вирішив розширити контингент облапошених і став збирати гроші навіть з юніорів під машкарою проведення молодіжного «чемпіонату України». Але в 2009 році він вже вирішив не заморочуватись з імітацією змагань. І коли на його запрошення юні парашутисти  прибули на Кіровоградський аеродром «Федорівка», негідник, зібравши з дітей гроші, заявив, що держава передумала, ніякого чемпіонату не буде, а гроші він не поверне, позаяк це була «безповоротна фінансова допомога». Серед обкрадених був неповнолітній вихованець державного клубу, і тут довелось втрутитись Генеральній прокуратурі України.

За результатами перевірки Генеральна прокуратура України напередодні нового, 2010 року, відкрила відносно Артем’єва та заступника міністра Дутчака (Шевляк на той момент працював у іншому місці – розкрадав кошти, призначені для Євро-2012) дисциплінарне провадження, співробітнику Мінсім’ямолодьспорт, який відповідав за розвиток спортивно-технічних видів, довелося шукати нове місце роботи,  прокуратура м.Києва відкрила відносно керівників «федерації» — Шаповалова та Тьорла – кримінальну справу по обвинуваченню в шахрайстві.

Щоправда, з воцарінням Януковича побори зі спортсменів відновились з новою силою, а розслідування кримінальної  справи різко пригальмувалось. Пояснення було дуже простим – Шаповалов, який раніше терся біля харківської організації БЮТ, раптом ознайомився з програмою партії регіонів, перейнявся ідеями Лідера та переметнувся в штаб харківського губернатора Добкіна. Ну, а Добкін вже підключив всі можливості, щоби вберегти Шаповалова та Тьорла від знайомства з меню Лук’янівського СІЗО. Щоправда, кримінальну справу закрити не вдалось – занадто скандальною вона була, та й порушувалась справа на звернення народних депутатів України. Але її просто поклали на полицю й не проводили жодних слідчих дій аж до травня 2014 року.

Причиною такої поблажливості правоохоронців став не тільки авторитет харківської обласної організації Партії Регіонів. Виявилось, що подібним чином в Україні вже багато років «розвиваються» всі види спорту, причому незалежно від прізвища президента чи міністра: бюджетні гроші, виділені на проведення змагань, розкрадаються, а спортсменів примушують не тільки оплачувати державні заходи, так ще й зобов’язують вступати в усілякі громадські організації зі сплатою «безповоротної фінансової допомоги».

Радник міністра

Сплинуло кілька днів після дзвінка Тетяни Чорновол і пролунав телефонний дзвінок від самого пана міністра – Булатов запросив мене бути його радником.

Враховуючи репутацію Булатова, стати його радником – честь не велика. Тому я зразу сказав, що тільки на громадських засадах: ні про яку підлеглість «жертві російського спецназу» навіть не могло бути й мови.

Оскільки на той момент я був за кордоном, спілкуватись з Булатовим довелось попервах телефоном та електронною поштою. Особливої пікантності нашому спілкуванню надавала та обставина, що незадовго до цього, 11 березня 2014 року, я звернувся в Окружний адміністративний суд м.Києва з черговим позовом до Мінмолодьспорт, перед тим вигравши в цього міністерства щось понад 30 справ (власне, в тих судових засіданнях і були встановлені корупційні схеми, які зараз активно експлуатує новопризначений міністр Булатов і мова про які піде нижче).

Річ у тім, що аферисти – Артем’єв, Шаповалов і Тьорло – розперезались настільки, що у вересні 2013 року підсунули на підпис попередньому міністру Сафіулліну нормативно-правовий акт, згідно з яким до участі в державних змаганнях з парашутного спорту допускаються лише громадяни, які вступили в громадську організацію Шаповалова-Тьорла, купили в Тьорла «сертифікат парашутиста» й пред’явили платіжний документ про сплату шахраям безповоротної фінансової допомоги.

Булатов, зрозуміло, пообіцяв негайно скасувати корупційні акти своїх попередників. А також побожився, що виконає всі судові рішення, які за моїми позовами до його відомства були винесені раніше.

Урешті-решт 19 квітня 2014 року я прибув до Міністерства молоді та спорту України знайомитись з керівництвом – взяв з собою десятки судових рішень, які зобов’язували міністерство надати мені документи або скасовували протиправні накази, підготував по пунктах опис корупційних схем, взяв документи стосовно фіктивних фірм, на які чиновники міністерства переказують бюджетні кошти, тощо.

Булатов з такої нагоди зібрав наближених – першого заступника міністра Андрія Вишняка (керує фінансами Мінмолодьспорт, заганяючи гроші на фіктивні фірми), заступника міністра–керівника апарату Ігоря Гоцула (організовує схеми по вимаганню грошей зі спортсменів), помічників і прес-секретаря.

– Ты ж журналист, — розпочав Булатов нараду, — слушай, тут нужно классную пиар-компанию для меня придумать. Вы с пресс-секретарем нашим решите, где лучше тебе выступить, на каком телеканале. Видишь, я сам з планшетом не расстаюсь, все время в Фейсбуке приходится что-нибудь писать. А ты сейчас отнеси в отдел кадров заявление о приеме на работу моим советником.

– Але я сюди прийшов зовсім не для того, щоби займатись піаром.

– А для чего? – щиро дивується Булатов. – Понимаешь, у нас совсем нет времени. Мы сейчас заняты тем, чтобы придумать «схему». Причем – по-быстрому. Потому что у нас, —  тут Булатов зробив рукою жест у бік свого першого заступника, — времени только три месяца.

– Два, два месяца, — поправив Булатова Вишняк.

– Любі друзі, — кажу я. – Схема може бути лише одна – та, яка передбачена Законом України «Про фізичну культуру і спорт». Ваші намагання займатись будь-якими іншими «схемами» закінчиться для вас, як мінімум, грандіозним скандалом. По-друге, йти на державну службу в таке поважне міністерство – то занадто велика для мене честь. Якщо ви зацікавлені у викоріненні корупції в міністерстві, розвитку військово-патріотичного виховання молоді та спортивно-технічних дисциплін – будь ласка, я залюбки допоможу без усілякої оплати. Для цього в міністерстві є, наприклад, колегія, куди можна вводити людей на розсуд міністра, є всілякі позаштатні радники. До речі, про колегію міністерства, треба негайно переглянути склад цього органу, бо він не оновлювався з грудня 2013 року, утворити робочі органи колегії, як це й передбачено положенням про міністерство.

Булатов дивується:

– Какая еще коллегия? – Это, в смысле, «громадська рада»?

–  Ні, — кажу, — це – та колегія, яка утворюється відповідно до положення про міністерство в складі міністра, заступників міністра, керівників департаментів, інших осіб на розсуд міністра: народних депутатів, фахівців з окремих напрямків діяльності міністерства. Колегія при міністрі – це як РНБО при президенті.

– А что это за положение такое? — питає Булатов.

Я з сумом дивлюсь на це циркове чудо, яке пролізло на посаду міністра, не маючи жодної уяви ані про систему державної влади та управління, ані про предмет діяльності, власне, міністерства. Боже милосердний, як же ж він збирається керувати?

Я беру в руки стопку судових рішень, винесених за моїми позовами, і починаю пояснювати Булатову, що його підлеглі (тоді вони ще були підлеглими попереднього міністра Сафіулліна) підробили низку документів, на підставі яких винесена постанова Кабінету Міністрів України про звільнення від сплати земельного податку доброго десятка аеродромів Товариства сприяння обороні України – за те, що там начебто відбувались неіснуючі міжнародні та всеукраїнські змагання з якихось авіаційних видів спорту. Про це чимало писала, до речі, Тетяна Чорновол. Йдеться про величезні кошти, які потрапляють не в державний бюджет, а діляться між аферистами з ТСОУ та чиновниками з міністерства.

Свого час  я звернувся до міністерства з інформаційними запитами, попрохав надіслати документи, на підставі яких надавались податкові пільги, отримав відмову (цілком природно – ніяких змагань, проведення яких є підставою для отримання пільг, насправді не було), звернувся до суду, суд постановив надати запитувану інформацію. Судові рішення не виконані, гроші розкрадаються й далі.

Булатову це не цікаво і тоді я йому показую інші судові рішення – про скасування величезної кількості наказів про проведення змагань з парашутного спорту, затвердження календарних планів і навіть рішення про анулювання списку збірної команди України з парашутного спорту, оскільки всі ці накази виносились з брутальним порушенням законності на прохання аферистів Шаповалова та Тьорла, при цьому зі спортсменів збирались гроші.

–  Слушай, что ты хочешь? – питає Булатов.

– Я хочу, щоби судові рішення, а їх біля 30, були виконані. По-друге, резолютивна частина кожного судове рішення починається словами: «позовну заяву задовольнити, визнати дії міністерства протиправними…». Кожне порушення закону завжди має прізвище, ім’я та по батькові. Наявність такої кількості судових рішень, де констатується протиправна діяльність міністерства – це ж нечуваний скандал. Треба негайно призначати службове розслідування й вжити заходи до співробітників міністерства, винних у порушення законів, – передусім, до директора департаменту Артем’єва та начальника відділу спортивно-технічних і прикладних видів. Ви в курсі, що Генеральна прокуратура України вже відкривала відносно Артем’єва дисциплінарне провадження за грошові побори зі спортсменів, але він все ніяк не вгомониться?

–  Так ты же не со мной судился, — каже Булатов, — а с министерством. Я тут при чем? И, вообще, давай заявление, будешь советником вне штата, приноси завтра две фотографии. А что касается всех этих коррупционных дел, общайся, если хочешь, с моим помощником Максимом. У меня времени нет всем этим заниматься.

Втім, часу на обговорення ситуації в міністерстві не знайшлося ані в того самого помічника Булатова, ані в заступниці, яка курувала неолімпійські види спорту – знаменитої біатлоністки Олени Підгрушної. Пані Олена сказала чесно й прямо, що вона не розуміє, що вона, як заступник міністра, підписує, і тому навіть не читає те, що їй приносять на підпис. Але пообіцяла ініціювати нараду з питань виконання судових рішень, винесених за моїми позовами до міністерства.

Нарада була призначена на 12 травня 2014 року. Можна лише уявити моє здивування, коли з’ясувалось, що обговорювати мої позови до міністерства заступник міністра Гоцул запросив отих самих аферистів – Шаповалова й Тьорла. Власне, ніякого обговорення не було – Гоцул лише продемонстрував присутнім Шаповалова в якості «смотрящєго» по парашутному спорту й оголосив, що без дозволу Шаповалова спортом ніхто займатись не буде.

Після цього я підвівся й пішов з тієї, прости Господи, наради під крики Гоцула: «А Ви тут нам не будете вказувати…».

А ще за місяць, довідавшись, що я готую цю статтю, зателефонувала Тетяна Чорновол. Ні, не для того, щоби поцікавитись успіхами на фронті боротьби з корупцією. А лише для того, щоби істерично вимагати, аби я припинив збирати матеріал про Міністерство молоді та спорту. Виявляється, Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики, яка отримує зарплатню на рівні заступника міністра й, як державний службовець 1-ї категорії, має безліч усіляких пільг і привілеїв, пообіцяла Булатову, що припинить антикорупційне розслідування, якщо він безкоштовно влаштує її дітей в літній табір.

Хочу зазначити, що Тетяну я знаю 12 років. Разом працювали. Дружили. Разом писали про корупцію в спорті, разом викривали злочинні схеми. У 2012 році, коли Тетяна балотувалась до Верховної Ради по мажоритарному округу на Львівщині,  я був її довіреною особою. Тим не менш, вислухавши зойки по телефону, я пояснив Тетяні, що їй нема чого робити на державній службі і якщо вона не звільниться добровільно, я оприлюдню її негідну поведінку. Оскільки отримання матеріальних благ від особи, яку вона має контролювати – це і є корупція. Урешті-решт, з її зарплатнею вона б могла дітей прилаштувати на відпочинок на загальних засадах, а не забирати безкоштовну путівку в якоїсь малозабезпеченої родини.

(далі буде)

Володимир Бойко, Національне бюро розслідувань України

З тексту виплаває, що Міністерство охорони здоров'я рекламує свою Facebook-сторінку за допомогою фотографії побитої журналістки Тетяни Чорновол.

Перша публікація відомства у соцмережі з'явилася 23 грудня 2013 року. Відтоді МОЗ опублікувало лише 9 «статусів», три з них стосується Чорновол.

За інформацією Національного бюро розслідувань України цю фейкову сторінку політтехнологи створили на замовлення  голови комітету з питань охорони здоров'я, регіоналки Тетяни Бахтеєвої, щоб у чергове заплямувати репутацію її опоненки — міністра охорони здоров'я, регіоналки Раїси Богатирьової.

Національне бюро розслідувань України повідомляє, що на рекламу у Фейсбуці фейкової сторінки МОЗ було витрачено 1200 доларів, решту з $5000 від брудного проекту піарники Бахтеєвої поклали собі у кишені.

Як відомо, зловмисники побили журналістку і активістку Тетяну Чорновол у ніч на середу, 25 грудня 2013 року.

За даними міліції, вона їхала у власному автомобілі і її «підрізало» інше авто.

Невідомі витягли журналістку і побили, після чого автомобіль скинули в кювет.

До речі у прес-службі Міністерства охорони здоров'я повідомили, що відомство не має офіційних сторінок ані у Facebook, ані в інших соціальних мережах.

«Ми будемо звертатися до представника Facebook в Україні для того, щоб вони з'ясували, хто від нашого імені зареєструвався, за які кошти, тому, що це явно рекламний захід, і будемо вимагати, щоб вони її спростували», — зазначили у відомстві.

Раніше повідомлялося, що «Бахтєєва платить Ляшко, щоб мочити Богатирьову».