Депутат із фракції БПП Сергій Лещенко заявляє, що Україна закуповує вживані бойові машини піхоти в Європі через посередника, зареєстрованого на Кіпрі.

Про це він розповів у програмі «Чесна політика» на 24 каналі, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Депутат припускає, що до цього причетний президент Петро Порошенко.

За словами Лещенка, Порошенко хоче об'єднати наступні вибори президента з проведенням референдуму щодо вступу до Євросоюзу та НАТО. При цьому АП вже 2 роки блокує реформу Служби безпеки України, аби не йти назустріч вимогам НАТО в частині підзвітності СБУ суспільству і зняття повноважень щодо розслідування бізнес-конфліктів.

Депутат додає, що оборонний бюджет на рік – 80 млрд, але торги відбуваються таємно, а зловживання сягають сотень мільйонів доларів, які виводяться на рахунки корупціонерів за потурання чи співучасті Петра Порошенка.

«Оборонна корупція працює в інтересах двох „гаманців“ – вождів БПП і „Народного фронту“, а кураторами оборонних замовлень є Олег Гладковський і Сергій Пашинський», – каже Лещенко.

За його словами, державний завод «Імпульс» (Шостка), який курує Гладковський, рік тому продав київському офшору «PH Strategic Business Limited» 109 пакетів детонаторів за заниженою ціною – 95 тисяч євро за всю партію. А сербська компанія «Слободан» придбала цю продукцію в офшору за 700 тисяч євро.

Сума пройшла через латвійський банк ABLV, який американський Мінфін у лютому звинуватив у відмиванні грошей, зазначив Лещенко.

«Ще одна фірма-прокладка працює на закупках у Європі вживаних бойових машин піхоти БМП-1. Для потреб армії закуповують 30 одиниць техніки на суму 5 мільйонів доларів. Постачальник – „Petralink Limited“, зареєстрована на Кіпрі», – заявив він.

За тією ж адресою в Ларнаці зареєстрована компанія «Smart Companies», яка, за словами Лещенка, «спеціалізується на створенні компаній просто під продаж».

«Ця фірма заснована чехами – і бойові машини теж ідуть з Чехії. Імпортер – державна компанія „Спецтехноексперт“. А що заважає українській державній компанії за наші з вами гроші купувати цю техніку напряму, а не через посередника на Кіпрі? Відповідь очевидна: бажання нагріти руки на військових замовленнях», – сказав нардеп.

«До слова, вже 2 роки відділ зовнішніх контрактів цього державного підприємства „Спецтехноекспорт“ очолює син депутата Пашинського», – заявив Лещенко.

А «ПетраЛінк», на думку нардепа, названо на честь Порошенка.

За даними з відкритих джерел, Petralink Limited було створено в липні 2015 року, її директорами значаться Володимир Петенко й Андреас Арістейду (Ανδρεασ Αριστειδου).

Впливове американське видання The National Interest вважає, що найбільшою міжнародною проблемою США може стати відкритий конфлікт на території України. Про це повідомляє sprotiv.org.

З усіх можливих варіантів, які можуть змусити нового президента США Дональда Трампа робити вибір між неприємними альтернативами, масштабне вторгнення Росії на Україну може виявитися найскладнішим. Скоріше за все, у разі відкритого конфлікту між Росією та Україною США відійде у бік.

«Під час передвиборної кампанії і після неї Трамп щосили прагне показати, що він не має наміру сваритися з Росією загалом і з Володимиром Путіним зокрема. Він жодного разу не критикував Путіна за вторгнення і анексію Криму. Він також нічого не говорив з приводу російського нападу на Україну. Він подає сигнали про те, що може почати співпрацю з Путіним з метою врегулювання існуючих між Америкою і Росією розбіжностей у Сирії. Крім того, на відміну від Барака Обами він жодного разу не виступив за усунення від влади Башара Асада і його режиму, жодного разу не висловив стурбованість з приводу будівництва нових російських авіабаз у Сирії», – пише видання.

Таким чином, Путін може зробити висновок, що з дружньо налаштованим президентом у Білому домі він може посилити свій контроль на сході України і тим самим залякати уряд у Києві. У такому разі адміністрація Трампа зіткнеться із серйозною дилемою. З одного боку, Україна не є натівською союзницею і справжнім партнером Америки в будь-якому сенсі цього слова. Буде перебільшенням сказати, що виживання України як цілісної і незалежної держави належить до життєво важливих інтересів США. А оскільки будь-яка рішуча і серйозна відповідь Америки на дії Москви поставить хрест на перспективах укладення угоди з Путіним щодо Сирії, та й, власне, з будь-якого іншого питання, у Америки виникне дуже сильне спонукання відійти в бік і не втручатися в протистояння, що виникло на пострадянському просторі.

Зазначимо, що прихильники такої позиції можуть вказати на рішення Дуайта Ейзенхауера, який вирішив не реагувати, коли радянська влада в 1956 році придушила повстання в Угорщині, або на аналогічне рішення Ліндона Джонсона в 1968 році, коли війська Варшавського пакту вторглися в Чехословаччину.

Також видання The National Interest допускає інший сценарій розвитку подій – у разі, якщо Трамп злякається прояву слабкості зі свого боку.

«До складу Північноатлантичного альянсу входять багато країн Центральної та Східної Європи, включаючи Угорщину і Чехію, вони будуть надзвичайно налякані російським вторгненням. Союзники США по НАТО зажадають термінових і рішучих американських дій, найімовірніше, у вигляді повітряного мосту з метою поставки оборонної, а потім і наступальної зброї для потреб багатостраждальної української армії. У конгресі активно лунають голоси демократів і республіканців, що вимагатимуть почати масштабні поставки зброї для Києва. На додаток до цього засобу масової інформації почнуть нові шалені атаки на Трампа як всередині країни, так і в усьому світі; а якщо він вагатиметься, не наважуючись на практичні дії, і обмежиться заявами із засудженням Москви, його звинуватять у слабкості і пасивності, як і Барака Обаму», – резюмує The National Interest.

Маєток віце-прем'єра В’ячеслава Кириленка не губиться на тлі сусідів. За розмірами і архітектурою він більше нагадує Палац культури

600 — 700 тисяч доларів — сама квартира, 200 — 300 тисяч доларів — ремонт та меблі. Разом виходить близько мільйона доларів. Активіст, депутат, міністр, віце-прем’єр і жодного дня в бізнесі — коли Кириленко встиг заробити такі гроші?

Центр «Києва». Готель «Інтерконтиненталь». Важкі люстри, рамки метало-детекторів. Тут відбувається форум «Україна — Ізраїль». Перед розкішно оздобленою залою — юрба міністрів і політиків обох країн. Уперше за 23 роки приїхав спікер Кнесету — ізраїльського парламенту. Але ми чекаємо на людину, що представляє на цьому форумі Україну. На одного із очільників уряду, на віце-прем'єр-міністра В’ячеслава Кириленка. Нарешті він з'являється. Але зупиняється і починає роздивлятися гостей форуму та журналістів. «Якщо почне тікати — будемо гнатися за ним», « попереджаємо колег.

Олександр Курбатов, журналіст «Слідство.Інфо», «Громадське» розслідував як живеться екс-міністру культури, а тепер віце-прем'єру В'ячеславу Кириленку та його дружині, яку неодноразово звинувачували у плагіаті дисертаційної роботи.

Півтора роки тому віце-прем'єр-міністр України В'ячеслав Кириленко відверто поскаржився в інтерв'ю на брак коштів для особистих потреб: «Я чотири місяці їздив на своїй власній Шкоді, дизельній, дволітровій, яка в мене задекларована і яка перебуває в кредиті. Але гроші скінчилися на солярку і я пересів на службову машину. На жаль, інших немає». Саме тому, мовляв, і довелося пересісти на важкий і ненажерливий міністерський «Мерседес» S-класу.

Дивишся запис цього інтерв'ю і здається, що Кириленко такий самий ідеаліст, як і в 1990-му році, коли починав свій політичний шлях під час «Революції на граніті». Тоді, попри холодну погоду, Кириленко оголошував про початок голодування. Студенти почали масову акцію протесту в центрі Києва із політичними вимогами і перемогли, наблизивши отримання незалежності для України.

А один з ватажків студентського протесту – В’ячеслав Кириленко, — обрав кар'єру політика. Спочатку — Голова студентського союзу, потім — Молодий Рух, згодом, — став нардепом від Народного руху. Він всюди опозиціонер. Та після перемоги Помаранчевої Революції, Кириленко йде працювати в уряд і його справи різко пішли вгору.

У 2006-му році він придбав собі чотирикімнатну квартиру на 156,42 кв.м. в елітній багатоповерхівці на вулиці Московській. Це Печерський район. Із вікон будинку відкривається чудовий вид на Київ і його головні символи: Дніпро, Лавра і пам’ятник Матері-Батьківщині. Ціна на такі квартири, як у В’ячеслава Кириленка стартує сьогодні тут від десяти мільйонів гривень.

Із вікон будинку — вид на Київ і його головні символи: Дніпро, Лавра і пам’ятник Матері-Батьківщині. Ціна на такі квартири, стартує сьогодні тут від десяти мільйонів гривень.

Експерт із нерухомості Денис Седаков пояснює, раніше вони коштували ще дорожче: «В 2006-м вообще были другие цены. Эта квартира покупалась, если это новый дом, она была без ремонта. Поэтому без ремонта она стоила 600-700 тысяч долларов, да».

І це винятково за голі стіни, запевняє Денис. А треба ще й зробити ремонт і вмеблювати помешкання: «За ремонт от 300 — 400 долларов за метр квадратный до нескольких тысяч долларов за метр. Соответственно, это может быть ну еще 200 — 300 тысяч для того, чтобы бы в подобного класса квартире ее отремонтировать и жить в ней».

Село Іванковичі Васильківського району — це всього 15 кілометрів від Києва. Дорога сюди в ідеальному стані, тож не дивно, що місцеві «селяни» їздять на люксових іномарках та живуть у міні-палацах. Звісно, будинки корінних мешканців Іванковичів ще зустрічаються де інде, але більшість — дорогі, оточені високими парканами маєтки новоприбулих. У центрі Іванковичів — спортивний майданчик, комерційний дитячий садок, церква, будинок культури.

Заміська резиденція колишнього міністра культури, а нині віце-прем'єра Кириленка всього в трьох-п'яти хвилинах пішки від центру села. З цього боку села живуть ті, в кого грошей вистачило не лише на будинок, але й на чималий шмат землі. Маєток віце-прем'єра не губиться на тлі сусідів. За розмірами і архітектурою він більше нагадує Палац культури.

Записана резиденція на дружину урядовця — Катерину Кириленко. Як зазначається у виписці з реєстру нерухомості у 2013-му році вона отримала в подарунок п'ять ділянок землі у Іванковичах.

Разом ділянки утворюють єдиний масив на майже 80 соток. На цій землі і почали будувати «палац Слави». Він затуляє майже всю ділянку і що там ховається за ним можна розгледіти лише зверху. Тим паче, що маєток охороняє сторож, який нервується через камеру і погрожує спустити собаку на знімальну групу. А подивитися є на що.

Маєток майже готовий, залишилося  закінчити частину робіт.  Площа будинку понад 900 квадратних метрів. За ним — штучна водойма. Далі — ділянка розширюється. Потім її перетинає струмок із двома містками. За ним земля піднімається кількома штучними ярусами зі сходами. І так до самого лісу, межа із яким прикрашена висадженими по периметру ялинками.

Площа будинку понад 900 квадратних метрів. За ним — штучна водойма, ділянка розширюється, її перетинає струмок із двома містками.

Навіть, якщо не рахувати послуги ландшафтного дизайнера — і будинок і земля коштують чимало, каже Денис Седаков, експерт із нерухомості: «Я бы оценил ну тысяч в пять долларов за сотку. В тринадцатом году такое могло стоить. Соответственно там порядка 400 тысяч долларов за участок. Такая ориентировочная цена на 2013-й год».

Земля на 400 тисяч доларів – щедрий подарунок для дружини В’ячеслава Кириленка. Адже згідно реєстру прав на нерухоме майно, всю цю землю вона отримала за договором дарування. Ім’я дарувальника невідоме. За поясненнями щодо походження грошей і подарунків йдемо до самого віце-прем'єра на засідання Уряду. Але почувши від прес-секретаря про наші питання Кириленко залишає будівлю з іншого виходу.

Почувши від прес-секретаря про наші питання, Кириленко залишає будівлю з іншого виходу

Доводиться «ловити» віце-прем’єр-міністра на публічному заході, на форумі «Україна-Ізраїль 2016».
— Добрий день! Пане Кириленко, дозвольте питання. Ми вчора намагалися його задати, про вашу власність в е-декларації…
— Я не коментую це питання, — відповідає урядовець
— Ну ви ж за відкритість…
— Так, я за відкритість. Але я не коментую це питання. Я заповнив декларацію в установленому порядку. Прошу, не заважайте мені працювати — відверто нервується віце-прем'єр.
— Але скажіть, звідки у вас з дружиною 80 соток землі, на 900 квадратів будинок?
— Я ж вам дав відповідь: я не коментую це питання. Будь ласка, не заважайте мені… — ці слова Кириленко каже вже у залі, де проходить форум.

Зазвичай посадовці пояснюють своє численне майно бізнесовими успіхом своїх дружин. От тільки власниця заміських угідь Катерина Кириленко — зовсім не бізнесвумен, а викладачка Київського національного університету культури і мистецтв. Ми тиждень намагалися з нею зв'язатися, залишали телефони, отримували підтвердження, що вона їх таки отримала, навіть чекали під стінами КНУКіМ — усе марно.

Можливо, вона воліє просто писати підручники і вчити студентів. Але саме як науковець дружина Кириленка нещодавно стала героїнею гучного скандалу. Її звинуватила в плагіаті завідувачка кафедри Культурології цього ж університету Тетяна Пархоменко:

«Обґрунтовано можна вести мову про те, що 95% тексту цієї книжки, підручника пані Кириленко, є плагіатом. Тобто він містить тексти без посилань на авторів, які є справжніми авторами цих текстів», – каже Пархоменко.

Тетяна Пархоменко — доктор філософських наук, професор. Каже, плагіат у підручнику дружини Кириленка знайшла випадково: «Все почалося із польського вченого, логіка і філософа Котарбинського, якого тут написали Котрабринський. І я вирішила перевірити. І далі виявилося, що дійсно, цей текст скопійовано із підручника двох авторів українських Подольська і Лихвар „Культурологія“, з цією самою помилкою», — пояснює завкафедрою.

Далі Тетяна Пархоменко почала уважно перечитувати підручник Кириленко і впізнавати цілі розділи, скопійовані з інших посібників, за якими вона сама вчить студентів вже 20 років. Вона показує, що лише перелік першоджерел скопійованих шматків у роботах Катерини Кириленко забрав п’ятдесят сторінок.

Коли Тетяна Пархоменко опублікувала свої висновки, то дисертацію і підручник дружини віце-прем'єра почали вивчати за допомогою спеціальних програм інші вчені. Один із них — Сергій Шарапов, доктор фізико-математичних наук і завідувач лабораторії у Інституті теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України.

«Досить багато частини плагіату у Катерини Кириленко не з української, а з російської мови.  З одного боку віце-прем'єр міністр бореться із російськими впливами, а з іншого боку його дружина абсолютно беззастережно списує російські джерела», — іронізує Сергій Шарапов. Він зацікавився роботами Катерини Кириленко після того, як знайшов у її дисертації згадування із царини фізики, де він — безперечний фахівець.

Результатом такої «популярності» наукових робот Катерини Кириленко став лист академіка відділення фізики та астрономії НАН України Вадима Локтєва до Міністерства освіти про «неприпустимий рівень тверджень, якими наповнена дисертація так званого науковця Кириленко».

Колеги-вчені відповіді від Міністерства освіти і науки не дочекалися. Натомість отримали від дружини урядовця звинувачення у політичному переслідуванні: «Безумовно, ця стаття також є частиною брудної політичної кампанії, яка понад рік ведеться проти мого чоловіка – В’ячеслава Кириленка» – заявила Катерина Кириленко.

Віце-прем’єр Кириленко відповідає в уряді за гуманітарний блок, в тому числі, за освіту. Дивний збіг, але для Тетяни Пархоменко критика дружини віце-прем’єра закінчилася печально. Жінка стверджує, що після цього випадку в неї забрали викладацьку роботу: «Я не отримую зарплати, бо у мене немає навантаження. А якщо не має навантаження у викладача, то не має і зарплати. Ви розумієте? Якщо я навіть звернусь до суду, то що я можу відсудити?» – в розпачі каже Пархоменко.

Тетяна зізнається, що передбачала подібні наслідки. Але не шкодує. Каже, що не могла б інакше після того, що довелося пережити останні роки: «Серед Героїв Небесної сотні, ви це знаєте, є студенти, які вийшли, віддали своє життя, між іншим, щоб жити чесно і справедливо. Я вважаю, що те, що я жива, це, можливо, мій борг перед такими студентами. Вибачте»  (витирає сльози)

Права на дисертацію і підручник Катерини Кириленко записані у тій самій електронній декларації її чоловіка-урядовця. Цікаво, що про сьогоднішнього заможного віце-прем’єра Кириленка з численними статками сказав би вчорашній опозиціонер Кириленко? «Революція на граніті» для якого закінчилася палацом, оздобленим мармуром.

Олександр Курбатов, Слідство.Інфо, Громадське, Національне бюро розслідувань України

З'явились нові докази, що партія Тягнибока отримувала регулярні платежі з неофіційної каси «Партії регіонів».

Ще восени 2014-го було опубліковано розслідування, у якому розповіли, що неофіційно одним із справжніх господарів партії “Свобода” є пов'язаний з Росією олігарх Дмитро Фірташ — один зі стовпів режиму Януковича, його чільний спонсор і вигодонабувач.

Тоді журналісти навели беззаперечні факти, зокрема, про те, що тодішній нардеп Кривецький, який і досі має ключовий вплив на прийняття рішень у партії Тягнибока, зробив свою стареньку маму формальним партнером Фірташа у бізнесі, щоб приховати свої бізнес-зв’язки із ним.

На вплив партії Януковича на партію Тягнибока вказував і ряд непрямих фактів. Але, звичайно, у це вірилось важко.

І от з'явилось нове підтвердження. Народний депутат Сергій Лещенко заявив, що ВО «Свобода» фігурує у списку «чорної каси» Партії регіонів, зміст якої тепер розслідує Національне антикорупційне бюро.

“У наявних у нашому розпорядженні файлах є платіж у розмірі 200 тисяч доларів від 4 листопада 2010 року за підписом регіонала Віталія Калюжного. Платіж супроводжується таким описом – «ВО „Свобода“ (комісії)», — заявив відомий парламентар.

У “Свободі” на аргументоване спростування так і не спромоглися. «Те, про що він заявляє, нехай опублікує, потім будемо розмовляти», — не надто переконливо виправдовувався глава секретаріату ВО «Свобода» Олександр Мирний.

— Пане Сергію, деякі прихильники “Свободи” коментують вашу заяву так: “Ну і що? Партію за 200 тисяч доларів не купиш”, — звернулися ми до народного депутата Сергія Лещенка. — Транш із вказанням цієї партії як отримувача був єдиним, зафіксованим у чорній касі ПР?

— Ні, він не єдиний. Транші були в різний період. Я не хочу називати конкретні дати, однак це не один виборчий період.

— Чи маєте версію, за що саме могла платити Партія регіонів “Свободі”?

— У тому випадку, про який я говорив, був запис: «ВО „Свобода“ (комісії)». Очевидно, що йдеться про фінансування у рамках виборчої кампанії — восени 2010-го відбувалися вибори місцевої влади у цілій країні. (Нагадаємо, однією з найдавніших схем української політичної корупції є продаж владі псевдоопозиційними партіями своєї квоти у виборчих комісіях, — авт.) Я знаю також, що виділяли гроші на передвиборні телевізійні ефіри ВО “Свобода”.

— Навіщо було команді Януковича сприяти піару партії Тягнибока, яка публічно позиціонувала себе непримиренним опонентом регіоналів?

— Думаю, кожен українець може зробити висновок сам... “Свобода”, як частина політичного процесу, була необхідною частиною ландшафту, який дозволяв Януковичу використовувати свою риторику про мовні та ідеологічні питання. Неможливо не визнати, що присутність “Свободи” на політичному ландшафті була частиною тієї концепції розколу України, яку Манафорт запропонував Януковичу, а сам Янукович просував. (Пол Манафорт — американський політтехнолог Януковича й Ахметова, у команді якого був, зокрема, випускник російського військового вузу, що випускав кадри для роботи за кордоном — авт.)

Раніше, у 2004 році, виступ Тягнибока на горі Яворина теж був на руку Януковичу. Він посилював сигнал про те, що є Україна націоналістична і є Україна проросійська. Власне кажучи, на цьому розколі Янукович будував свою політичну кампанію.

— Достатньо сказати, що ініціатива щодо скасування мовного закону Колесніченка — Ківалова була активно використана російською пропагандою під час окупації Криму та розгортання російської агресії.

— Прихильникам “Свободи” важко навіть повірити, що ця радикальна політсила могла підігрувати проросійській камарильї Януковича. Які є підстави вважати, що ці гроші ПР справді виплатила партії Тягнибока?

— Днями Національне антикорупційне бюро України підтвердило правдивість щодо грошей для Манафорта. Так от, на цьому ж аркуші “чорної бухгалтерії” декількома рядками нижче вказана “Свобода”.

Ірина Коваленко, Національне бюро розслідувань України

Нардеп Сергій Лещенко виклав матеріали щодо скандалу з постачанням в Україну уранового концентрату й титану через австрійські фірми-прокладки, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

«Як відомо, сьогодні в Україні розслідуються два кримінальні провадження – перше щодо хабарів від чеської „Шкоди“ на швейцарський рахунок панамської компанії Мартиненка Bradcrest.

Але крім цієї гучно анонсованої справи, яку розслідують у трьох європейських країнах – Швейцарії, Чехії та Україні, є ще одна справа щодо Мартиненка. НАБУ розслідує діяльність австрійської прокладки Steuermann, яка постачала за завищеними цінами урановий концентрат з Казахстану на українське державне підприємство „Східний гірничо-збагачувальний комбінат“.

Згідно з контрактами, Steuermann („Штойєрманн“) купувала урановий концентрат у Казахстані по 95-100 доларів за кілограм. А на українське державне підприємство концентрат продавався австрійською прокладкою по 129 доларів.

При цьому в контакті було обумовлено, що казахський продавець „за свій рахунок та на власний ризик має організувати все необхідне транспортування та страхування поставки до станції Тополі, Україна“.

Таким чином, за те, що папери перекладалися з однії стопки в іншу, прокладка Steuermann „наварювала“ близько 30 доларів на кілограмі урану. У 2014 році було законтрактовано в Казахстані 400 тонн, в 2015 – 600 тонн.

Хто є кінцевим бенефіціаром Steuermann, досі встановити було неможливо. 100 відсотків акцій цієї компанії належить ще одній прокладці з Ліхтенштейну Nemessis Anstalt. Ця країна в центрі Європи фактично є офшором та не розкриває інформацію про акціонерів.

Однак навіть найбільші секрети стають явними. Зі своїх джерел мені вдалося отримати документи щодо компанії Nemessis Anstalt. Як виявилося, кінцевим бенефіціаром є громадянин Грузії Олександр Іосселіані.

Він вказаний у трастовій угоді, яку підписав керівник ліхтенштенського Bonus Capital Trust Александр Абфальтерер.

Олександр Іосселіані мешкає в Києві та є кузеном Давида Жванії – багаторічного партнера Мартиненка в політиці та бізнесі. Наявність Іосселіані як кінцевого бенефіціара підтверджує також викладену Жванією версію про те, що компанія Steuermann створювалася для торгівлі абразивами, але після Революції гідності Мартиненко вставив її як „прокладку“ в схему постачання урану. При чому розпоряджатися „наваром“, зі слів Жванії, міг тільки Мартиненко.

Таким чином підтверджується версія, що 30 доларів з кожної тонни урану осідають у кишенях клану Мартиненка, а робиться все це на очах в Яценюка, який своєю бездіяльністю щонайменше „кришував схему“, якщо не заробляв на ній – це має встановити слідство.

Але це ще не все. Окрім того, що пан Іосселіані зазначений в ліхтенштейнському реєстрі як секретний власник уранової прокладки, його сліди спливають у ще одному реєстрі.

Так, паралельно з прокладкою на урані Мартиненко „кришує“ схеми на державних підприємствах титанової галузі. Зокрема, для реалізації титанової продукції „Об'єднаної горно-хімічної компанії“ на підприємство було заведено ще одного посередника – австрійську компанію Bollwerk. Як випливає з бази даних Держслужби статистики, Іосселіані очолював... представництво Bollwerk в Україні.

Це – ще один доказ причетності Мартиненка до схем держпідприємств уранової та титанової галузей, додатковий до оприлюднених раніше.

Таким чином, на державних підприємствах за часів Яценюку було розбудовано систему заробітку для фірм-прокладок, пов'язаних з оточенням самого Яценюка. Якщо не це, то які треба шукати ще аргументи для відставки такого прем'єр-міністра?», — риторично запитує Сергій Лещенко у власному блозі.

Вихованець академії КДБ, партнер кримінальних авторитетів, лобіст Москви — що така одіозна людина робить в українському парламенті?

Народний депутат від «Волі народу» Андрій Деркач вніс до закону «Про державний бюджет на 2016 рік» поправку, яка ставить під загрозу скасування віз для українців – про відтермінування системи електронного декларування до 2017 року. Запровадження такої системи є однією з умов отримання Україною безвізового режиму з Європейським Союзом.

Національне бюро розслідувань України нагадує про те, ким насправді є народний депутат України Андрій Деркач.

1. Чекіст у третьому поколінні

Дід Андрія Деркача служив у НКВС і був «репресований» у сталінські часи – при черговій зміні керівництва. Батько Андрія Деркача також вихованець системи КДБ. У 1973 році закінчив вищі курси КДБ СРСР. Леонід Деркач – фігурант «касетного скандалу», на плівках Мельниченка зафіксовані його розмови з Леонідом Кучмою, зокрема, про журналіста Георгія Гонгадзе.

Деркач-молодший пішов по стопах своїх батька і діда. У 1989 році закінчив Харківське вище воєнне командно-інженерне училище ракетних військ, з 1990 по 1993 рік навчався у вищій школі КДБ імені Дзержинського у Москві (зараз – Академія ФСБ Росії). Потім нетривалий час попрацював в СБУ Дніпропетровської області і швидко пішов у політику. Однак, судячи з подальшої кар’єри назавжди залишився в системі КДБ-ФСБ.

2. «Похресник» Кучми

Тривалий час Деркач-молодший працював в апараті Кучми

Політична та бізнес кар’єра Андрія Деркача не була б настільки успішною, якби не підтримка «сім’ї». І мова не лише про впливового тата. Ще в часи, коли Деркач-старший працював на «Південмаші» начальником «першого відділу» (фактично – відділ КДБ на підприємстві), він потоваришував з Леонідом Кучмою, який також працював на головному ракетобудівному підприємстві СРСР. Вони навіть породичалися – дружини Кучми і Леоніда Деркача є сестрами. Ставши президентом, Кучма призначив свого друга головою СБУ. Як згадував Андрій Деркач, він «ріс у сім’ї Кучми, сидів у нього на колінях».

Андрій Деркач – сват Володимира Литвина: донька першого Тетяна одружена з сином екс-спікера ВР Іваном. Весілля Деркачі і Литвини відгуляли якраз у розпал силового протистояння на Майдані — за кількасот метрів від епіцентру революції.

3. Представник «хрещеного батька» російської мафії Семена Могилевича

Наприкінці 90-х Андрія Деркача називали неформальним представником в Україні боса російської мафії Семена Могилевича, який у свою чергу тісно пов'язаний із російським ФСБ та особисто Володимиром Путіним. І це зайвий раз доводить, що для російських «чекістів» батько і син Деркачі – свої люди.

Могилевич – мафіозі світового масштабу, один з «хрещених батьків» російської організованої злочинності, чиї інтереси простяглися від Росії та України до США. Він – один з найбільш розшукуваних американським ФБР злочинців, організатор корупційної схеми поставок газу в Україну. Злочинна організація Могилевича також займалася контрабандою зброї та ядерних матеріалів, алкоголю, сигарет, торгівлею наркотиками, «кришуванням» проституції та відмиванням коштів від злочинної діяльності.

На плівках Мельниченка зафіксована розмова Кучми та Деркача про Могилевича, яка свідчить, що голова СБУ щонайменше двічі зустрічався з мафіозі у Києві, а «дон Семен» отримував через нього певні прохання від Кучми.

У інтерв’ю «Дзеркалу тижня» у 1999 році Леонід Деркач заперечував, що знайомий з Могилевичем і заявив, що «немає жодного епізоду на території України, де б ця людина або його соратники порушували закон». На що отримав жорстку відповідь представника американського ФБР: «Могилевич є одним з «хрещених батьків» російського організованого злочинного світу. Порівняння главою СБУ в публічному інтерв’ю відомого всім правоохоронним органам Заходу одного з найнебезпечніших кримінальних лідерів Могилевича з Фордом, одним із засновників автомобілебудівної індустрії США, було сприйнято в США особливо болісно і викликало сумніви щодо серйозності намірів СБУ активно виконувати рішення політичного керівництва України щодо боротьби з організованою злочинністю».

У 1999 році Андрій Деркач нібито допоміг Могилевичу та «алюмінієвому королю» Росії Михайлові Черному, також тісно пов’язаному з російським криміналітетом, отримати контроль над Миколаївським глиноземним заводом – одним з найбільших в Європі підприємств кольорової металургії.

4. Торговець зброєю

За інформацією ЗМІ, Андрій  Деркач на початку 2000-х спробував стати «збройним бароном», зайнявшись нелегальним продажем зброї у «гарячі точки». Масштаби були настільки серйозними, що у 2001 році керівники військової розвідки України з подачі давнього ворога Деркачів Євгена Марчука звернулися до президента Кучми з доповідною, в якій йшлося про те, що  причетність родини Деркачів до незаконної поставки озброєнь в ряд азіатських і африканських країн загрожує національній безпеці України.

Крім того, «Україна кримінальна» опублікувала коментар кримінального авторитета Леоніда Вульфа, який перебував у ізраїльській в’язниці, щодо готовності  свідчити про причетність Деркачів та Вадима Рабиновича (нині – один з лідерів Опозиційного блоку) до незаконних поставок зброї в «гарячі точки» – від Балкан до Іраку. За словами Вульфа, «є інформація про те, що вони поставляли стрілецьке озброєння і важке озброєння руху «Талібан» і «Аль-Каїді». Остання, до речі, отримувала зброю і від Семена Могилевича.

5. Атомний король

В 2000-х Андрій Деркач, на той час президент «Енергоатому», спробував реалізувати амбітний проект – узяти під контроль усю «атомку» України. 29 грудня 2006 року за рішення уряду Януковича було створено Державний концерн «Укратомпром», до складу якого увійшли заводи енергомашинобудування та інститути, що проектують блоки АЕС. Очолив новостворений концерн, звісно, сам Андрій Деркач. За словами президента Віктора Ющенка, схема Деркача передбачала, що в подальшому стратегічні підприємства, які увійшли до складу концерну мали бути приватизовані – всупереч законам, які забороняли продаж стратегічних підприємств.

У грудні 2007-го прем’єр Юлія Тимошенко скасувала постанову про створення «Укратомпрому». У червні 2008-го керівництво уряду звинуватило Деркача у тому, що на посту керівника «Енергоатому» він скоїв фінансові зловживання на суму 3,6 млрд. грн.

6. Політичний хамелеон

«Помаранчевий» Андрій Деркач після перемоги Ющенка

Деркач – депутат ВР останніх шести скликань. І кожного разу набирав іншого політичного окрасу. В його партійному портфоліо – блок «За єдину Україну»,  партії «Трудова Україна», Соціалістична партія, партія «Справедливість» і, звісно, Партія регіонів, яку він двічі представляв у ВР.

16 січня 2014 року голосував за так звані «диктаторські закони», ставленики Деркача на Сумщині возили «тітушок» у Київ на боротьбу з Майданом. А вже через кілька місяців Деркач активно підтримував на виборах Петра Порошенка. Зараз перебуває у групі «Воля народу», яку сформував із депутатів-бізнесменів покійний волинський олігарх Ігор Єремеєв.

7. Господар Сумщини

У ході місцевих виборів 2015 року уся країна спостерігала, як нащадок роду Терещенків Мішель вів нерівну боротьбу за пост мера Глухова проти ставленика Андрія Деркача. Проти Терещенка брутально застосовували адмінресурс, провокації, але попри все він зумів перемогти увесь ресурс «смотрящого» за Сумщиною.

У Деркача-молодшого теплі стосунки з Петром Порошенко

«Деркач був прокучмівський, потім проющенківський, потім проянуковичівський. Зараз він говорить, що він пропорошенковский. У будь-якому випадку він вважає, що Сумщина – його королівство. І ми робили кампанію проти системи Деркача, який зараз контролює все-все на Сумщині. Губернатор (Микола Клочко – НБРУ) – це людина Деркача, прокурор – людина Деркача, міліціонери – люди Деркача, ректор університету (Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка» – НБРУ) – людина Деркача, головний лікар – людина Деркача. На Сумщині школа-інтернат не може поміняти жінку, яка прибирає кімнати, без дозволу Деркача», – заявляв Мішель Терещенко.

Деркач справді дуже агресивно реагує на спроби зазіхнути на його королівство. У 2012 році міліція затримала на 72 години кандидата від ВО «Свобода» Артема Семеніхіна, який балотувався в одному окрузі з Деркачем. Його примушували написати зізнання та явку з повинною у справі про шахрайство, пригрозивши, що заарештують його дружину, а дитину віддадуть у дитячий будинок. За словами Семеніхіна, присутній на допиті начальник районного відділу відверто заявив, що «це справа політична, з метою залякати і скомпрометувати українських націоналістів». Тоді ж невідомий молодик навідався до батьків «свободівця», заявивши, що їм разом з сином потрібно в ноги кланятися і просити пробачення в Андрія Деркача, якщо не хочуть «отримати рештки тіла свого сина». Невідомий наголосив, що Деркач має безмежний вплив як у органах влади, так і в кримінальному середовищі.

У 2015 році 33-річний Артем Семеніхін впевнено переміг на виборах мера Конотопа. Схоже, Сумщина добряче втомилася від свого «короля»…

8. Липовий кандидат наук

Андрій Деркач гордиться наявністю шести (!) дипломів – п’ять з яких після навчання у Академії КДБ, мабуть. А також статусом кандидата юридичних наук. Свого часу дисертацію Деркача уважно проаналізувало «Дзеркало тижня». Мотивацію Деркача видання визначило відразу і точно: «Андрію Деркачу, президентові НАЕК« Енергоатом», генеральному директору державного концерну «Укратомпром» не дають спокійно спати лаври «проффесора» Януковича, кандидата економічних наук «надзвичайного» міністра Н. Шуфрича та іже з ними. І вирішив він, що для нормального самовідчуття перебування в списках партії відомих учених-регіоналів, і до того ж перебуваючи (поки ще) при великих фінансових потоках, необхідно використати унікальну можливість поповнити їхні ряди».

«Смішним розділом автореферату для спеціалістів є наукова новизна отриманих нашим героєм результатів. Виявляється, дана робота «є першим самостійним комплексним дослідженням, яке присвячене теоретичним та практичним проблемам контролю у галузі ядерної та радіаційної безпеки». Але найсмішніше в дисертації Деркача, на думку «Дзеркала тижня», це наступне: «Серед особистого внеску автора в наукову новизну відзначаються уточнення понять «ядерна безпека», «радіаційна безпека» і обґрунтування необхідності приведення у відповідність з приписами міжнародно-правових актів понять «ядерна установка», «ядерний матеріал», «ядерна шкода». Інакше кажучи, Андрій Деркач банально собі привласнив лаври впровадження наукової термінології, яка використовувалася задовго до нього.

9. Друг Росії

Крім дисертації Андрій Деркач написав і кілька книг. Серед них – «Україна і Росія: Випробування дружбою». Дружба з Росією – улюблена тема політика. Свого часу він навіть заснував у парламенті депутатське об’єднання «У Європу разом з Росією», секретарем якого, до речі, став відомий українофоб Дмитро Табачник. Деркач навіть пропонував зробити цю фразу девізом української зовнішньої політики, стверджуючи, що євроінтеграція України без Росії неможлива. Цікаво, що однойменний розділ на особистому сайті Деркача зараз видалено.

10. Православний олігарх

Андрій Деркач разом із Вадимом Новинським та Петром Порошенком входить до числа так званих «православних олігархів» – групи великих бізнесменів, які спонсорують УПЦ Московського патріархату і суттєво впливають на внутрішнє життя цієї конфесії, а також дбають про її інтереси в Україні. Точніше, стежать, щоб вона не надто відходила від генеральної лінії, визначеної у Москві. «Цікава деталь: підозріло часто по праву руку від Порошенка у всіх церковних ініціативи чомусь постійно виникає відомий гарант інтересів Московського патріархату в Україні – Андрій Деркач», – зазначає відомий релігіє знавець Катерина Щоткіна.

Про вагу Деркача у середовищі Російської православної церкви свідчить такий промовистий факт: у 2004 році він був єдиним політиком, який брав участь у чаюванні Володимира Путіна у митрополита Володимира, коли президент РФ відвідував Києво-Печерську лавру.

У січні 2009 року Андрій Деркач був одним з небагатьох мирян – делегатів Помісного собору Російської православної церкви, яких допустили до участі у виборах патріарха РПЦ. Тоді, нагадаю, обрали патріарха Кіріла – ідеолога «руского міра».

Деркач активно лобіював обрання одіозного митрополита Онуфрія главою УПЦ МП, з яким його пов’язують давні дружні стосунки. Саме такий предстоятель потрібен і Москві, і Деркачу, який є противником будь-якої автокефалії УПЦ МП і виступає за тіснішу інтеграцію з Москвою.

***

Власне, після усього сказаного виникає лише одне запитання – що така людина досі робить в українському парламенті. Хоч і відповідь на нього теж очевидна.

Сергій Ружинський, Національне бюро розслідувань України