В марте 2015 года Игорь Валерьевич Коломойский в знаменитом телефонном разговоре с Андреем Коболевым несколько раз в течение 3 минут рекомендовал ему «не выё…ся» и не «экспериментировать со страной».

Мудрость приходит с годами. Глава «Нафтогаза» раньше только молча подозревал, а сейчас, спустя три года, наконец, отчетливо понял, что «выё…ся» и «экспериментировать со страной» можно только Игорю Валерьевичу, а никак не ему.

И с этим пониманием к Коболеву и его младшему брату Витренко пришло счастье: Коломойский в своём интервью РБК-Украина заявил, что видит Коболева на посту премьер-министра.

И замечательно объяснил, почему ему в голову пришло это внезапное, на первый взгляд, управленческие решение.

«Он (Коболев) играет по тем правилам игры, которые мы установили. Будут другие правила, будет играть по другим правилам. Потому что он же технический человек, который будет выполнять концепцию развития страны», — сказал Коломойский.

За что мы любим Игоря Валерьевича, так это за способность в режиме «божья роса на лицо стране» давать в своих интервью признательные показания. Дает он их так непринужденно и вдохновенно, потому что знает, что не появился еще в Украине такой Генпрокурор, которые эти показания приобщит к делу и передаст в суд.

Ну а сейчас на наших глазах происходит процесс даже не продажи, а сдачи страны Коломойскому. И арбитражными управляющими этой сдачи в сегменте Нафтогаза и Укрнафты выступают наши «стокгольмские победители» Коболев и Витренко.

Честнейшие люди, которые не воровали, как их предшественники, по-тихому, а официально выписывали премию в 45 млн долларов. А Коболев даже честно признал, что перевел 8 миллионов долларов маме в Америку. Витренко тоже перевел жене в Лихтенштейн около 5 миллионов долларов.

Очевидно, что ребята – настоящие патриоты своей страны, но в дальнейшем планируют служить ей в Америке и Лихтенштейне. Отсюда и необходимость легальных премий, чтобы потом можно было объяснять налоговым органам западных стран бронированные мерседесы, особняки на берегу океана и прочие артефакты технических людей из Украины.

Но вход в игру рубль, а выход – десятка. Это сейчас премии легальные, а после перезагрузки правоохранительных органов при новом президенте могут оказаться нелегальными. И ой как могут. И поэтому «стокгольмские победители» решили сдаться, а точнее, сдать Укрнафту герцлийскому победителю и, как они (и не только они) считают, бенефициару будущего президента.

Сегодня «Укрнафта», контролируемая Коломойским (несмотря на то, что 50% акций принадлежит государству) должна госбюджету около 32 млрд грн. В 2014—2015 года компания сначала накопила 8 млрд грн налогового долга, а затем вывела на группу «Приват» 15 млрд грн. Это было сделано путем безоплатной отгрузки 1 млн т нефти и предоплаты за нефтепродукты, которые не поставлены по сей день. Еще 2,7 млрд грн — долг приватовской «Риализ Ойл» и 300 млн грн – долг Днепразота Коломойского, остальное – штрафы.

Как же планируется вернуть деньги госбюджету? Правильно – за счет госбюджета. Есть 2 миллиарда кубометров спорного газа. В 2005 году Укрнафта отказалась оформлять продажу газа «Нафтогазу» для поставок населению, считая цену заниженной. Нафтогаз, а точнее, его подразделение «Укртрансгаз», изъяло 2 млрд кубов.

И вот теперь технические люди придумали для Игоря Валерьевича классную схему.

Планируется, что «Нафтогаз» одолжит «Укртрансгазу» 2 млрд кубометров газа, чтобы тот передал их «Укрнафте», а затем «Нафтогаз» выкупит этот газ за 14,99 млрд грн. То есть выкуп произойдет не по цене, которую в 2006 году хотел Коломойский — $33/1000 м3, а почти в десять раз больше –по цене импортного паритета или по $300.

Но это только первая часть Марлезонского балета от «стокгольмских победителей».

Вторая состоит в том, что «Нафтогаз» обязался купить по полной предоплате еще 2 млрд кубометров газа. Этот объем компания будет добывать четыре года. То есть, вся сумма будет заплачена авансом. То есть, всего будет заплачено более 35 млрд грн – чтобы Игорь Валерьевич благородно рассчитался с долгами, ну и чтобы что-то еще осталось на текущие расходы. Решение уже одобрил набсовет «Нафтогаза» и собрание акционеров «Укранафты». Правда, остановил (но не отменил) Гройсман. Но это уже не проблема. Во-первых, сколько Гройсману осталось? А во-вторых – есть главное: «Нафтогаз» юридически признал свой долг перед «Укрнафтой», и теперь Коломойский может получить деньги просто решением суда.

Но Коломойский не был бы Коломойским, если бы у этого Марлезонского балета не было еще третьей, четвертой и других частей.

Сейчас на повестке дня разделение «Укрнафты» на газовый и нефтяной бизнесы.

По словам Коболева, газовый сегмент, который приносит 10% чистого дохода «Укрнафты», должен отойти Нафтогазу, второй, нефть и нефтепродукты, обеспечивающие 90% – Привату. Чувствуется, что делил явно не технический человек, а сам Игорь Валерьевич. Это мне, это опять мне, это снова мне, а это – тебе. Я себя не обделил?

Да нет, Игорь Валерьевич, все верно. Нефть с газовым конденсатом даст 18,6 млрд грн в год плюс 537 АЗС. А Нафтогаз получит 4 млрд грн. Ну как не поставить человека, который устраивает такие проекты, на пост премьер-министра! Его бы и президентом можно было бы, но поздно, к сожалению, да и не выбрал бы никто.

Ну а перспективы у технического Коболева и реального Коломойского вообще лучезарные, и много-много важных дел. Это приватизация 50% государственного пакета акций «Укрнафты», в которой будущий премьер должен помочь. Это суд в Стокгольме, где Коломойский требует от Украины и «Нафтогаза» вернуть еще 10 млрд кубометров газа на почти 5 млрд долл. От «стокгольмских победителей» ждут новой победы! Наконец, нужно расширить присутствие Игоря Валерьевича на рынке добычи газа частными компаниями. Сейчас там его из-за барыги Порошенко оскорбительно мало.

И вот когда технические люди сделают свое дело, они могут уходить. В Америку, в Лихтенштейн, да хоть в Россию. С легальными капиталами и благословением самого патриотичного украинского олигарха.

Дарья Жабинец, Национальное бюро расследований Украины

Український олігарх Ігор Коломойський є власником істотних активів у США, вартість яких може досягати сотень мільйонів доларів.

Про це пише журнал «Новое Время», повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Так, Коломойський і його партнери по компанії Optima Management є найбільшими гравцями на місцевому ринку офісної нерухомості. За даними видання Miami Herald, на скупку тутешніх активів Optima витратила близько 250 млн доларів.

При цьому головний актив Коломойського — готель Westin на 472 кімнати: Optima купила його в 2011 році за 9 млн доларів у американського банку Lehman Brothers, який «завалився» під час фінансової кризи. У реконструкцію готелю Коломойський з партнерами вклали 64,5 млн доларів.

Партнери Коломойського в США — це Мордехай Корф і Урі Лейбер, вихідці з єврейської громади штату Флорида.

І Корф, і Лейбер живуть в Майамі і склали українському олігарху компанію в інвестуванні в такі активи, як нерухомість у Клівленді, сталеливарний комбінат Warren Steel Holdings в Огайо, завод з виробництва засобів для очищення сталі Felman Productions у Вірджинії, а також ряд переробних підприємств, розташованих по всій Америці.

При цьому Лейбер навіть входить до наглядової ради «Укрнафти», де міноритарною часткою володіє Коломойський.

Крім того, у Коломойського в Майамі був актив, в який він інвестував разом з Корфом і Лейбером, — це компанія Georgian American Alloys, що володіє правом видобутку марганцевої руди в Грузії.

Однак у травні 2017 року уряд Грузії фактично експропріював завод. Місцеве Міністерство екології ввело на виробництво свого адміністратора, посилаючись на те, що видобуток марганцю здійснювався способом, який наносив значної шкоди навколишньому середовищу.

Корф і Лейбер, за даними джерел видання, підтвердили під час допитів в ФБР, що Коломойський є кінцевим бенефіціаром низки американських активів.

Однак партнери Коломойського, так само як сам Коломойський, відмовилися спілкуватися на цю тему.

Раніше, детективна агенція Kroll за підсумками аудиту Приватбанку підтвердила, що фінустанова до її націоналізації в кінці 2016 року була об'єктом масштабних і скоординованих шахрайських дій, що призвело до збитків мінімум в 5,5 млрд доларів.

Приватбанк в грудні 2017 року подав позов до Високого суду Лондона проти Коломойського, Геннадія Боголюбова, а також компаній, які імовірно їм належать або знаходяться під їх контролем.

Позивач домігся, що суд як запобіжний захід видав наказ про всесвітній арешт активів екс-власників банку і зазначених шести компаній на суму більше 2,5 млрд доларів.

Юрист з команди президента Петра Порошенка отримав фактичний контроль над перспективним газовим родовищем на Полтавщині, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Про це йдеться у розслідуванні програми «Схеми».

18 травня 2017 року спеціальний дозвіл на користування надрами, а саме на розробку з подальшим видобуванням газу та газового конденсату на Свистунківсько-Червонолуцькому родовищі отримала ТОВ «Аркона Газ-Енергія».

Державна служба геології та надр України продала спецдозвіл цій фірмі без будь-якого аукціону всього 3,8 мільйона гривень.

Це – значно нижче від ринкової ціни на цей спецдозвіл, стверджують в «Укрнафті», яка роками вивчала й досліджувала велике газонафтове родовище в Полтавській області.

Принаймні, кажуть, що самі вони були готові заплатити за нього щонайменше 45 мільйонів гривень. А в разі проведення торгів за системою аукціону, реальна вартість могла б зрости і до 110 мільйонів гривень, додають в «Укрнафті».

Суттєво зменшити вартість державної ліцензії для «Аркона Газ-Енергія» стало можливим завдяки заниженню реальних показників обсягу запасів газу на Свистунківсько-Червонолуцькому родовищі.

Принаймні, за розрахунками самої «Аркони Газ-Енергії», на ньому можна видобути всього 320 мільйонів кубометрів газу та 46 тисяч тонн конденсату. Саме такі обсяги зафіксовані у виданому фірмі спецдозволі.

Водночас, спеціалісти «Укрнафти», які досліджували родовище багато років, видобувні запаси цього родовища оцінюють значно вище – у 1,6 мільярда кубометрів газу та 130 тисяч тонн конденсату.

Сумарна вартість цих покладів, в разі успішного видобутку, на сьогодні становила б понад 12 мільярдів гривень, або 450 мільйонів доларів США.

У березні 2016 року статутний капітал «Аркона Газ-Енергія» становив лише 4 000 гривень. А її єдиним власником був Ігор Мичко, який раніше працював у прокуратурі Донецької області, а зараз є засновником кількох компаній, які переважно спеціалізуються на будівництві.

У вересні 2016 року Ігор Мичко збільшив статутний капітал фірми до 5,614 млн гривень і відступив 50% частки Олександру Нещотному.

Раніше цей чоловік працював у Амвросіївській райдержадміністрації (Донецька область) та НАК «Украгролізинг», а зараз є засновником кількох фірм, які спеціалізуються на торгівлі та фінансовому лізингу.

Але вже за два тижні після того, як «Аркона Газ-Енергія» успішно отримала спецдозвіл, у неї з'явилися нові співвласники. Сталось це 1 червня 2017 року.

Тоді 5% частки «Аркона Газ-Енергія» відійшло юристу та адвокату Олексію Гребенченку. На початку 2000-х років він працював у ПАТ «Укропткульттовари», кінцевим бенефіціарним власником якого був і досі залишається Петро Порошенко.

Того ж таки 1 червня 2017 року Мичко та Нещотний відступили ще половину своєї частки у фірмі на користь офшорної компанії Ashburi Universal LTD (Беліз).

В єдиному держаному реєстрі юридичних осіб кінцевим бенефіціаром цієї белізької фірми вказана громадянка Панами – Ріна Ріос Родрігез (Rina Rios Rodriguez). Скоріш за все, вона є лише номінальним директором. На її ім’я також зареєстровані десятки інших іноземних офшорних фірм.

Видання дістало копії протоколу загальних зборів учасників та нову редакцію статуту «Аркона Газ-Енергія» від 1 червня 2017 року. Відповідно до цих документів, белізький офшор Ashburi Universal LTD на загальних зборах учасників товариства представляв Олексій Бондар – адвокат «Ековіс Бондар і Бондар юридичне бюро», де, до слова, працював і Олексій Гребенченко – новий власник 5% частки в «Арконі».

У цьому ж юридичному бюро у 2007—2009 роках працював Олексій Маловацький – юрист з команди Петра Порошенка, нині член Вищої ради правосуддя.

Його дружина – Наталія Маловацька. Вона працює нотаріусом Київського нотаріального округу.

Саме Маловацька у другому кварталі 2017 року переказала співласникам «Аркона Газ-Енергія» – Ігорю Мичку та Олександру Нещотному по 1,39 млн гривень кожному. Ці дані журналісти отримали від власних джерел у Державній фіскальній службі.

Саме такою була вартість часток Ігоря Мичка та Олександра Нещотного в статутному капіталі фірми «Аркона Газ-Енергія», які вони продали офшорній фірмі Ashburi Universal LTD.

З цього можна зробити висновок, що ці гроші, сплачені дружиною члена Вищої ради правосуддя Маловацького – це і є оплата за входження «офшорки» в склад засновників фірми, що видобуватиме газ на Полтавщині.

Видання Liga.net назвало Маловацького "людиною Петра Порошенка".

Під час позачергових виборів президента України у 2014 році він був заступником керівника юридичної служби Порошенка як кандидата в президенти і керував юридичною службою «Блоку Петра Порошенка» під час дострокових виборів до Верховної Ради восени того ж року.

За словами очевидців, які брали участь в підготовці виборів, в команду президента здібного юриста привів Сергій Березенко. Про близькість тепер депутата Березенка і Маловацького також свідчить встановлений «Схемами» факт, що дружина Березенка Уляна у 2012 році видавала на ім’я Маловацького довіреність «на укладання та підписання договорів».

Після успішних президентських виборів Порошенко залишив юриста Олексія Маловацького у своїй команді.

Восени 2014 року Маловацький навіть балотувався до Верховної ради за списками «Блоку Петра Порошенка», але мав 84-е місце і не пройшов. Але вже згодом, за пропозицією тієї ж президентської політичної сили був висунутий на посаду члена у Вищу раду юстиції (зараз Вища рада правосуддя), де засідає і досі.

Донедавна російський бізнесмен, а тепер український мільйонер Павло Фукс і народний депутат України, співголова парламентської групи «Відродження» Віталій Хомутиннік прилетіли зі Швейцарії в Україну на одному приватному літаку.

Про це йдеться у випуску програми «Схеми» Радіо Свобода, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Фукс і Хомутиннік прилетіли у компанії Михайла Бакуненка – колишнього заступника голови правління напівдержавної компанії «Укрнафта», а нині голови правління приватної газовидобувної компанії «Укрнафтобуріння». Біля зали офіційних делегацій аеропорту «Бориспіль» знімальна група помітила охоронців та поліцейських з автоматами.

Спільний переліт джерела програми «Схеми» пояснили тим, що акціонерами «Укрнафтобуріння» через офшорні компанії наразі ймовірно є олігарх Ігор Коломойський, депутат Віталій Хомутиннік та бізнесмен Павло Фукс.

Сам бізнесмен у телефонній розмові з журналістами причетність до цієї компанії спростував.

«Михайла Бакуненка знаю, так. Але бізнес-проекти нас не пов’язують», – заявив Фукс.

Окремо запевнив, що його частки в цій компанії не має, однак бізнесмен «розглядає це питання».

Так само Віталій Хомутиннік та Михайло Бакуненко повідомили у телефонній розмові журналістам, що товаришують.

«Укрнафтобуріння» – це не єдиний актив, який за даними українських ЗМІ, придбав бізнесмен. Як повідомляла "Економічна правда" з посиланням на власні джерела, частина компаній, зокрема «Девон», «Голден Деррік» та «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» також перейшли у власність Фукса.

Павло Фукс у відповідь «Схемам» спростував своє можливе відношення до цих компаній, однак зізнався, що має бізнес-інтереси в Україні.

«В Україні я сьогодні маю інтерес, бо сьогодні тут дуже вигідно все купувати. Через два-три роки Україна буде як європейська країна по вартості будь-яких активів, які є», – пояснив телефоном бізнесмен.

Павло Фукс – бізнесмен, який народився у Харкові, потім перебрався до Москви, де прожив тривалий час і заробив капітал. Він розповів «Схемам», що нещодавно відмовився від російського громадянства, а у 2015 році отримав новий український паспорт.

Водночас, на сайті московської будівельної корпорації MOS CITY GROUP він і досі зазначений як голова ради директорів. А згідно з відкритими даними російського єдиного державного реєстру юросіб, є одним із засновників компанії. Найвідоміший проект цієї корпорації – хмарочоси «Москва-сіті».

Вперше у рейтинг найбагатших українців за версією журналу «Фокус» Павло Фукс увійшов у 2017 році за підсумками 2016-го – і одразу посів 24 позицію. Його статки оцінили у 270 мільйонів доларів.

У 2015 році «Схеми» зафіксували, як автівки, якими користується бізенесмен, заїжджали до бізнес-центру де розташовується офіс олігарха Ігоря Коломойського.

У 2016-му «Схеми» показали, як бізнесмен прилетів із Харкова з народним депутатом Віталієм Хомутинніком.

Национальное антикоррупционное бюро расследует факт хищений в особо крупных размерах на ОАО Одесский припортовый завод, сообщает sprotiv.org.

Национальное антикоррупционное бюро Украины (НАБУ) выявило факт растраты 205 млн грн на Одесском припортовом заводе (ОПЗ). Об этом на брифинге заявил глава Специализированной антикоррупционной прокуратуры (САП) Назар Холодницкий.

«В НАБУ есть производство по факту незаконных действий с имуществом ПАО Одесский припортовый завод. Получено достаточно доказательств для сообщения о подозрении в совершении растраты денежных средств предприятия в особо крупных размерах двоим достаточно высоким должностным лицам», — сказал он.

Холодницкий отметил, что в ходе расследования антикоррупционных органом установлено, что в мае 2015 года у первого заместителя главы правления НАК Нафтогаз Украины Сергея Переломы, который также является главой наблюдательного совета ОПЗ, возник умысел на растрату средств в пользу Укрнафты. «Через компанию Энергоальянс была проведена закупка природного газа на 250 млн грн и через компанию Энергоальянс газ был реализован по необоснованно завышенным ценам», — отметил он.

«Перелома вступил в сговор с первым заместителем главы правления ОПЗ Николаем Щуриковым. В период с мая по декабрь 2015 года эти лица растратили денежные средства ОПЗ на сумму 205 млн грн. Принято решение о сообщении этим лицам о подозрении. Продолжаются обыски», — сказал Холодницкий. По его словам, указанные лица уже задержаны.

Вона належить Ігорю Валерійовичу. Руки геть!

За словами джерела у Кабміні, можновладці склали усну «джентльменську угоду».

Влада дозволяє Ігорю Коломойському продати нафту, отриману з надр півдержавною установою, «своїм» структурам за зниженими цінами, а той у відповідь «погодиться» сплатити в бюджет ренту та дивіденди.

Всім зрозуміло, хто під кого лягає?

«Уряд камікадзе» не є винахідником цих танців, так робилося в усі попередні роки. Навіть Віктор Янукович з його величезним досвідом примушення не зміг нічого зробити з дніпропетровським олігархом. Один різкий крок — і «покладе» Приватбанк, як «поклав» свого часу «Аеросвіт».

Куди вже Петру Порошенку та Арсенію Яценюку. У них один шлях: благати Ігоря Валерійовича віддати щось на користь країни. Зараз це навіть складніше, бо на боці Коломойського — боєздатні батальйони і купа депутатів у парламенті.

Як би мало бути, якби в Україні існувала сильна влада? Держава контролює 50%+1 акцію «Укрнафти», і саме держава вирішує, хто нею керує. В «Укрнафту» заходять прем'єр, прокуратура, «Альфа», журналісти, міжнародні спостерігачі, і все — держава бере владу у свої руки. У Коломойського не було б жодного шансу.

Після цього «Укрнафта» платить дивіденди та ренту і починає продавати власну сировину за ринковими цінами. Також через компанію припиняють пропускати феросплави, які потім ідуть на експорт. Хтось питає у менеджерів Коломойського, чому родовища державної компанії переоформлені на деякі «приватні» структури.

Ось тоді Арсеній Яценюк буде справжнім «камікадзе». За таке можна і посаду втратити, і «кулю в лоб» отримати. Зате усі побачать, що в Україні є влада, а не наймити олігархів у приміщеннях уряду та адміністрації президента.

Інакше давайте оберемо прем'єром Ігоря Валерійовича. Тоді принаймні буде зрозуміло, що уряд та влада — це одна і та ж особа.

Також можна призначити туди Ріната Ахметова, Миколу Мартиненка, Сергія Льовочкіна, Андрія Іванчука, Ігоря Кононенка та Олега Свинарчука. Не треба буде вибудовувати схеми втілення ідей олігархів. Вони придумали — вони реалізували.

Шалена економія часу та грошей на утримання «камікадзе». Черговий Майдан знатиме, до кого приходити, коли станеться остаточний колапс.

Існує думка, що олігархат зацікавлений у створенні сильної держави.

Мовляв, найбільш коштовні активи вони вже розібрали, і тепер настав час захистити і примножити своє майно. Найкращий спосіб це зробити — влаштувати в Україні державу, у якій панує закон. Тоді прийде якийсь феєричний західний інвестор, і активи почнуть коштувати набагато дорожче.

Ідея добра, але на практиці не працює. Україна вже лежить в руїнах, уже втратила Крим і Донбас, проте групи впливу продовжують «пиляти» напівмертве тіло.

Навесні 2015 року це може закінчитися чимось жахливим, але ці хлопці не думають про найгірше. Мабуть, вони вважають, що встигнуть втекти. Вони «пиляють», а «плебсом» нехай займаються призначені ними «камікадзе». Ситуація навколо ПАТ «Укрнафта» — яскрава ілюстрація такого розподілу ролей.

У червні 2014 року Міністерство енергетики та вугільної промисловості визначило Українську універсальну біржу переможцем конкурсу з проведення аукціонів для реалізації нафтопродуктів. Продаж енергетичних ресурсів через аукціон є обов'язковим, якщо контрольний пакет компанії належить державі.

Однак в липні «Укрнафта» реалізувала майже 314 тис тонн сирої нафти через іншу структуру — Українську міжбанківську валютну біржу. Експерти зауважили, що УМВБ — давній партнер «Привату», а тому підіграє Коломойському на торгах.

На підтвердження цього Генпрокуратура звинуватила службових осіб біржі в незаконному зменшенню ціни на продукцію, через що «Укрнафта» недоотримала понад 640 млн грн. Нарешті були порушені кримінальні провадження за фактом завдання збитків державі. «Приват» тут же показав зуби.

Наступного дня після «наїзду» відомства Віталія Яреми правління «Укрнафти» «окремо попередило» посадових осіб Міненерговугілля про відповідальність.

«Іншою важливою причиною конфлікту стали подальші намагання Міністра (Юрія Продана) захистити результат корупційних дій особистою участю у судових засіданнях. Саме ці факти повинні стати належним об'єктом прокурорського реагування», — заявили у прес-службі «Укрнафти».

В серпні у підконтрольних «Привату» ЗМІ з'явилася чергова тирада від керівництва нафтового монополіста на адресу уряду. Міністра Продана та його радника Дроздова звинуватили в лобіюванні інтересів приватних бізнес-структур.

Паралельно конфлікт розгорнувся на судовому рівні. На початку вересня тиск «Привату» досягнув апогею. Доходило до комічних випадків. «Укрнафта» звернулася до ГПУ з вимогою притягнути до відповідальності посадових осіб Мінекономрозвитку, які порушили судову заборону у цій справі.

Позиція «Укрнафти» чітка: компанія захищається у рамках правового поля. Це улюблений маневр «Привату»: заплутати справу в судах і перетворити її на абсурд.

Хто правий, а хто ні — мусить з'ясувати Генпрокуратура. Проте вже зараз очевидно: державні органи надто слабкі, щоб повстати проти Коломойського.

Принаймні через те, що поки підконтрольна Петру Порошенку силова лінія атакує олігарха, урядова лінія контролюється кількома олігархами, серед яких найбільш виразними є інтереси Коломойського та Ахметова.

«Конфлікт між Міненерговугілля та ПАТ „Укрнафта“, контрольний пакет акцій якого належить державі, негативно вплине на інвестиційну привабливість України», — вважає керівник асоціації «Біржові та електронні майданчики» Олег Падалка.

Якщо «державні» підприємства нехтують директивами профільного міністерства, з цією владою усе зрозуміло. Уряд звинувачує посадових осіб державної компанії у порушені законів. Державна компанія звинувачує урядовців у тому самому. У цей же час уряд укладає«джентльменську угоду» з Коломойським. Welcome to Ukraine.

"Конфлікт шкодить капіталізації «Укрнафти» і створює ризики для інвестиційної привабливості інших активів «Нафтогазу», зокрема, «Укргазвидобування», — підкреслив експерт аналітичного центру DiXi Group Роман Ніцович.

«Приват» таки «продавив» Кабмін. Втім, чи могло бути інакше? У пересічного українця складається враження, нібито Арсеній Яценюк боровся з олігархом за державні гроші. Однак це маячня.

16 жовтня набула чинності постанова уряду, яка визначила порядок продажу нафтопродуктів. Тепер біржу для проведення аукціону визначатиме продавець.

За повідомленням преси, 30 жовтня на УМВБ відбувся черговий аукціон з продажу сирої нафти і газового конденсату «Укрнафти» вартістю 4,07 млрд грн.

Кому і за якою ціною — поки що невідомо. Учасники ринку говорять, що нафта знову пішла на користь підставних структур «Привату» з непоганою знижкою. Отже, державі знову завдано збиток. Це при тому, що голова наглядової ради «Укрнафти» — начебто не людина Коломойського.

Справді, давайте оберемо Ігоря Валерійовича прем'єром. Це буде просто, зрозуміло і завжди з величезним почуттям гумору. Вся країна буде радо дивитися виступи голови уряду і, можливо, навіть пробачить прем'єру власне зубожіння.

Гліб Канєвський, експерт Центру політичних студій та аналітики, Сергій Лямець, Економічна правда

Как известно, «Приватбанк» попал под программу рефинансирования в рамках поддержки отечественного банковского сектора. Многие эксперты и наблюдатели сразу же заметили, что банк Коломойского и еще несколько, приближенных к тогдашнему руководителю НБУ Степану Кубиву, получил львиную долю финансирования. (Причем, не впервые, в 2009 «Привату» также выделили более 7млрд. грн. рефинансирования). На сегодняшний день сумма рефинансирования равна 1,1 млрд. долларов США. При этом банк, точнее, его владелец Игорь Коломойский, как неоднократно писали в СМИ, причастен к весеннему обвалу гривны, когда в течение нескольких дней гривна упала до исторического минимума в отношении доллара: 12 к 1. Выяснилось, что банки, получившие деньги на рефинансирование, использовали их для самообогащения. Эти деньги попали на валютный рынок, обвалив национальную валюту, и принесли своим владельцам огромные прибыли.

Кроме того, как упомянула сама Гонтарева, есть вопросы относительно имущества, оставленного банками в залог под рефинансирование. Коломойский и здесь сумел всех обвести вокруг пальца. Его банк оставил в качестве залога 10 миллиардов гривен имущество в Крыму. Дело было в апреле, и уже тогда было ясно, что, скорей всего, все имущество, находящееся в Крыму, потеряно. Днепропетровский губернатор оставил в качестве залога – воздух. Отдельный вопрос – почему НБУ, вернее, его руководитель Степан Кубив принял в качестве залога такое имущество. Не иначе, как между Кубивым и Коломойским были определенные договоренности не без пользы для собственного кармана.

Но это еще не все. Сейчас «Приватбанк» пытается получить еще 10 миллиардов гривен рефинансирования. Это при всем том, что банк много раз подвергался критике за задержки платежей, отказ выплачивать вовремя проценты и вообще возвращать депозиты. Клиенты неоднократно жаловались на махинации с начислением пени. В целом, «Приват» «славится» своей жесткостью в работе с клиентами и известен тем, что не раз кидал партнеров по бизнесу. Совсем недавно всплыла неприятная для Коломойского история. Оказывается, «Приватбанк» накладывал большие штрафы клиентам, проживающим в зоне АТО. Причем, никакие уговоры на сотрудников банка не действовали. Они в категоричной форме требовали оплаты, иначе штраф — 50 грн. за каждый просроченный день. К родственникам участников АТО «Приватбанк» без тени сомнения и совести отправлял коллекторов. Лишь когда история стала предметом огласки, клиентам были предоставлены льготы. Однако, думается, ненадолго.

Игорь Коломойский понес большие убытки в связи с аннексией Крыма и военными действиями на востоке. В частности, в Крыму работало два филиала «Приватбанка», 337 отделений, 773 терминала самообслуживания и 483 банкомата. 337 отделения – это 13,7% от того, что осталось, 483 банкомата – 6,3%. Плюс сеть АЗС «Приват» – это торговые марки «АВIАС», «АВIАС плюс», «Укрнафта», «ANP», «Sentosa OIL», «Мавекс». Всего на оккупированном полуострове находилось 43 станции, которые новая крымская «власть» успешно забрала себе.

Севастопольские власти отобрали 12 автозаправочных станций, газозаправочную станцию и нефтебазу в Инкермане.

Утерян аэропорт «Бельбек» под Севастополем (15 миллионов долларов), оздоровительный комплекс «Таврия» (20 миллионов долларов), санаторий «Форос», незавершенный пансионат «Лазурный берег». Еще несколько нежилых помещений, в которых размещались отделения «Приватбанка». База «Нива Яйла», детский оздоровительный комплекс «Юность» и еще один недостроенный объект в Кацивели.

В Донецкой области группе «Приват» принадлежит 23 АЗС, в Луганской – 17 АЗС. В связи с военными действиями продажи топлива в Донецкой области упали на 64,3%, в Луганской – на 92%, то есть, практически прекратились.

В Луганской области у Коломойского имеется предприятие по производству ферросилиция – Стахановский завод ферросплавов. Предприятие было довольно прибыльным, но сейчас захвачено сепаратистами. Разумеется, о производстве речь не идет. Когда же предприятие сможет вновь заработать и заработать ли вообще – вопрос открытый.

Что касается работы «Приватбанка», то в Донецкой области существует 311 отделений. Активы составляют 2,942 млрд. грн. Далее: кредиты физлицам – 2,8 млрд. грн., вклады физлиц до востребования – 1,1 млрд. грн., кредиты, выданные юрлицам – 0,223 млрд. грн., депозиты физлиц – 4,522 млрд. грн.

В Луганской области почти в два раза меньше: 144 отделения с активами – 1,474 млрд. грн. Кредиты физлицам – 1,3 млрд. грн., вклады физлиц до востребования – 0,43 млрд. грн., кредиты юрлицам – 0,144 млрд. грн., депозиты физлиц – 1,67 млрд. грн. Всего на данный момент в Донецкой области деятельность банка в процентом соотношении равна 42%, в Луганской – 14,6%.

Большая часть банковских отделений на востоке не работает. Невзирая на то, что «Приватбанк» накладывает штрафы украинским гражданам, проживающим в зоне АТО, совершенно очевидно, что этих денег в обозримом будущем банк не увидит. По сути, банк из-за потери Крыма и войны на Донбассе остался без важных источников своих доходов. То есть, если не банкрот, то очень близок к этому. Это вопрос ближайшего времени.

Между тем, «Приватбанк» добивается очередного транша на рефинансирование, как писалось выше, в размере 10 млрд. грн. Интересно, что на этот раз предложит Игорь Коломойский в качестве залога – Донецкое и Луганское имущество, часть которого, не исключено, также утеряна на длительный период. К тому же, сейчас многие активы «Привата» на Донбассе почти ничего не стоят из-за того, что либо не работают, либо разрушены.

Есть большие сомнения относительно целей использования денег на рефинансирование. Не окажутся ли эти деньги вновь на валютном рынке, в очередной раз обвалив гривну? Коломойский явно хочет компенсировать свои потери в Крыму и на востоке Украины. Поэтому вполне вероятно, что деньги, если он их получит от НБУ, не пойдут на выплату процентов по депозитам. Их он либо использует для получения сверхрприбылей на валютном рынке, либо выведет в офшоры: Израиль, Швейцарию или на Кипр. Банк же будет искусственно доведен до банкротства. Похожие махинации Коломойский уже проделывал не раз, наживаясь на этом.

К примеру, собственную компанию «Аэросвит» он довел до банкротства, оставив около 3 000 сотрудников без работы и долгами по зарплате. Почему бы не повторить это с «Приватбанком», через который получает зарплату треть всех граждан Украины? Или же прибегнуть к шантажу, как он делал ранее, чтобы НБУ выдал рефинансирование, иначе владелец «Привата» оставит без зарплаты миллионы граждан, еле-еле сводящих концы с концами. И столько же обманутых вкладчиков, повесив при этом все долги на государство.

Александра Грубая, БанкИск

Однако в этой истории взыскание парижского суда не главное. Это история о том, как коррупция разваливает целые отрасли страны, нанося ей непоправимый ущерб. Очень дорого начинают обходиться стране и олигархи.

Иск был подан татарами еще в 2008 г. Рейдерский захват и последующие решения украинских судов, отобравших акции “Укртатнафты” у “Татнефти” и двух аффилированных с ней зарубежных компаний-акционеров, были расценены как нарушение Украиной соглашения с Россией о привлечении и взаимной защите инвестиций от 27 ноября 1998 г. Поначалу сумма иска превышала 2,5 млрд долл., но по ходу рассмотрения дела несколько раз пересматривалась.

Первой тревогу забила еще Елена Лукаш. В декабре 2013-го министр юстиции в правительстве Азарова известила своего шефа о надвигающемся поражении в международном арбитраже.

После февральской революции, 11 марта 2014 года, аналогичное письмо отправил на имя нового премьера Арсения Яценюка новый министр юстиции Павел Петренко: “Есть существенный риск, что Арбитражный трибунал признает ответственность Украины за утрату ОАО “Татнефть” прямых и непрямых акций АО “Укртатнафта”… Также есть риск… относительно требований по неоплаченным поставкам нефти”.

Оба министра юстиции призывали министерства и ведомства срочно мобилизоваться для выработки позиции. Были ли услышаны эти призывы, неизвестно, поскольку точно неизвестно, какой размер санкций в итоге наложен на Украину. Как выяснилось, этот процесс окутан плотной завесой секретности. Интересно, что разглашать парижский вердикт не хотят как в украинском Минюсте, так и в “Татнефти”. Не увенчались успехом попытки узнать детали и у международных адвокатов, принимавших участие в процессе. В результате опроса всевозможных источников можно лишь констатировать, что штраф составил от 112 млн долл. до 1,34 млрд (от 1,5 до 17 млрд грн).

“Защите удалось отбить претензии “Татнефти” в части компенсации стоимости товарных остатков на НПЗ на момент захвата, а также существенно скорректировать оценочную стоимость татарского пакета акций”, — рассказал источник в Минюсте на условиях анонимности, говоря о версии “малого” штрафа. В то же время в своих письмах Лукаш и Петренко говорили об ожидающемся проигрыше в размере 1 млрд долл. Как бы там ни было, на своем сайте в разделе тендерных закупок Минюстом уже размещено объявление о поиске международных юристов для отмены арбитражного решения по иску “Татнефти”.

Независимо от того, какой в итоге окажется санкция, Украина в истории с захватом крупнейшего украинского нефтеперерабатывающего завода уже потеряла намного больше. Это история глобальной коррупции и роли олигархов в разрушении страны.

Классика с необычным концом

Это случилось 19 октября 2007 г. Районный суд Сумской области восстановил в правах председателя правления “Укртатнафты” (Кременчугского НПЗ) Павла Овчаренко, который был уволен с должности в 2005 г. Буквально в тот же октябрьский день при вооруженной поддержке его усадили в прежнее кресло, выкинув оттуда менеджмент, лояльный “Татнефти”.

Дуэт Азаров—Клюев, который на тот момент был у власти и который с татарами, говорят, связывали не только дружественные, но и деловые отношения, посылает на завод восстановить справедливость милицейский отряд во главе с заместителем министра МВД. Однако тех на предприятии тормозит даже не заводская охрана, а внутренние войска, подчинявшиеся напрямую президенту Ющенко. (В нашем контексте источники рекомендуют обратить больше внимания на личность Виктора Балоги, главы президентской канцелярии на тот момент). Как бы там ни было, солдаты внутренних войск жили на заводе еще несколько лет после захвата, поселившись в актовом зале заводоуправления.

Достаточно быстро становится понятно, кто устроил этот “праздник”. Овчаренко еще в свое первое пришествие не скрывал своего подчинения Александру Ярославскому. Судя по всему, последний просто обменял возможность “поюзать” своего бойца для получения юридического предлога в деле кременчугского переворота. Немногим позже Ярославский заявит, что стал владельцем 24% акций “Укртатнафты”, а на заводе начнут забывать, как вообще выглядит Овчаренко.

Основным же действующим лицом выступил Игорь Коломойский, организовавший политическое, юридическое, а впоследствии взявший на себя финансовое и сырьевое обеспечение проекта. Первый бонус партнеры получили сразу: на момент захвата в заводских резервуарах плескалось сырья и нефтепродуктов, по словам менеджеров “Татнефти”, на полмиллиарда долларов (впоследствии татары включили эту сумму в иск).

За последующие два года в украинских судах было оспорено право собственности 55% акций, находившихся в собственности “Татнефти”, а также аффилированных с ней офшорок SeaGroup International и Amruz Trading. После этого акции выставили на “открытые” торги, где их выкупило некое ООО “Корсан” (владелец 1,2% акций НПЗ), в учредителях которого отчетливо просматриваются профили харьковско-днепропетровского дуэта, уходящие корнями в офшорные юрисдикции.

Интересная деталь: по закону, вакантные акции ЗАО “Укртатнафта” сначала должны быть предложены действительным акционерам, крупнейшим из которых с 43-процентным пакетом является НАК “Нафтогаз Украины”. Однако заместитель главы госкомпании Игорь Диденко подписал отказ от участия в конкурсе, что открыло путь к акциям “Корсану”. Тот же Диденко в феврале 2010 г., между первым и вторым турами президентских выборов, подпишет доверенность на участие в собрании акционеров “Укртатнафты”, на котором будут легитимизированы итоги этих чудо-конкурсов и зацементирована власть невесть откуда взявшихся акционеров. В наблюдательный совет “Укртатнафты” вошли лично Коломойский и его партнер Боголюбов.

Почему роль Коломойского ключевая? После захвата предприятия “Татнефть” добилась введения эмбарго на поставки российской нефти в Кременчуг. С тех пор завод живет, по сути, на украинской нефти, которая, в свою очередь, добывается “Укрнафтой”, полностью подконтрольной “Привату” с превалирующим госпакетом акций. Транспортировка этой нефти на завод идет по системе государственной “Укртранснафты”, возглавляемой ставленником “Привата” Александром Лазорко. В конце концов, весь производимый “Укртатнафтой” нефтепродукт реализуется через 1600 автозаправок “Укрнафта”, ANP, “Авиас” и т.д., контролируемых “Приватом”. С захватом “Кременчуга” мощнейшая в стране нефтяная империя очень сильно укрепилась.

Время расплаты

Сумма, которую предстоит заплатить по решению Парижского арбитража Украине и каждому ее гражданину за такие успехи “Привата”, далеко не полная и не основная. В какую сумму, например, можно оценить фактическое разрушение нефтеперерабатывающей и нефтетранспортной отраслей страны?

А ведь шансы избежать грустного сценария были. Но в стране, где все покупается и продается, Игорь Валерьевич всем очень нужен. Тем более его позиция в разговоре с чиновниками крайне удобная: вам не надо ничего делать, просто не делайте ничего. Не проводите собрания акционеров “Укрнафты”, “Укртатнафты”, не лезьте в “Укртранснафту”, она же и так работает…

Между тем прибыль “Укрнафты” в 2013 г. упала в семь раз, транспортировка нефти под мудрым руководством достигла дна, а этой весной началась выкачка технологической нефти.

Печальна и судьба “Укртатнафты”: накопительный финансовый результат хозяйствования “Привата” на заводе в 2008–2013 гг. составляет 6,5 млрд грн. Убытков. Этот крупнейший нефтеперерабатывающий завод страна теряет, так как программа его модернизации была заморожена, по сути, не начавшись.

Не будем в этом споре идеализировать и “Татнефть”. По факту инвестиционные обязательства, принятые при создании “Укртатнафты” в 1994 г., россияне не выполнили. Не может похвастать “Татнефть” и особыми инвестициями в НПЗ — ни одной масштабной установки при них построено так и не было. С переданным Украине добывающим предприятием в Татарстане работа также не заладилась…

Однако это уже другая история, тогда как в проблемной для себя ситуации “Татнефть” сделала все, чтобы вопрос “Укртатнафты” стал личной заботой Владимира Путина. Это было несложно, так как, по имеющимся данным, за “Татнефтью” в Украине были закреплены формальная и неформальная поддержка топливом и финансами Черноморского флота РФ в Крыму. Экспроприация “Укртатнафты” автоматически вынудила Кремль искать новые источники финансирования. По данным ZN.UA, требование вернуть Кременчугский НПЗ было одним из семи предъявленных российским лидером Виктору Януковичу после избрания последнего президентом в 2010 г.

Однако буквально через три месяца стало понятно, что Игорь Валерьевич предложил нечто более интересное, и Казань с Москвой остались с носом.

Цена одного захвата

Захват “Укртатнафты” оказал пагубное влияние на всю нефтеперерабатывающую и нефтетранспортную отрасли Украины, безвозвратно перечеркнув их перспективы. Точно подсчитать убытки сложно, понятно одно —ущерб колоссальный. Вот только краткий перечень убытков:

— возмещение ущерба “Татнефти” — 1,5–17,5 млрд грн (точных данных на момент публикации нет);

— падение переработки нефти на “Укртатнафте” более чем вдвое, с 6 до 2,5 млн т в год. Уменьшение отчислений в бюджет всех видов налогов, сокращение рабочих мест;

— остановка Одесского НПЗ в 2009 г. из-за разворота нефтепровода Кременчуг—Одесса для поставок нефти с моря на “Укртатнафту” (в 2011 г. программа была свернута);

— остановка Дрогобычского и Надвирнянского НПЗ, принадлежащих “Привату”, интерес к которым пропал после завладения более современным и мощным НПЗ “Укртатнафта”;

— увеличение объемов импорта нефтепродуктов из-за уменьшения переработки в Кременчуге, остановка Дрогобычского, Надвирнянского и Одесского НПЗ;

— утрата транзитных объемов сырья на Одессу вследствие разворота нефтепровода из Одессы в Кременчуг;

— перспектива утраты “Укртатнафты” вследствие отсутствия инвестиций в модернизацию;

— снижение объема транспортировки нефти “Укртранснафтой” за пять лет вдвое из-за падения объемов переработки и исчезновения транзитных маршрутов;

— в недалекой перспективе — утрата нефтепроводной системы вследствие начавшейся выкачки технологической нефти по причине неиспользования нефтепроводов;

— нанесение удара по инвестиционному имиджу Украины в глазах международных инвесторов.

И “по мелочи”: юридическое сопровождение судебного процесса по иску “Татнефти” в европейских судах уже стоило и еще обойдется Украине в сотни тысяч долларов.

***

Что же дальше? По уму и по справедливости, правительству Украины было бы правильно переадресовать предъявленный в Париже счет тем, кто присвоил себе Кременчугский НПЗ и уже семь лет на нем зарабатывает. Посмеялись? Теперь рассмотрим другие варианты. Кому правительство может предъявить иск? “Корсану”? Даже если государству удастся списать в свою пользу 55% акций “Укртатнафты”, работать завод вряд ли сможет. За эти годы вокруг него свит такой кокон из залогов и долгов в Приватбанке, что распутать его одной жизни не хватит… Похоже, одна надежда на юристов, которые попробуют уменьшить пока доподлинно неизвестный размер штрафа.

А вообще жизнь продолжается. Игорь Диденко назначен замминистра энергетики и угольной промышленности, Александр Лазорко штурмует Минэнергоугольпром и Кабмин для переработки технологической нефти, Игорь Коломойский и его партнер Игорь Палица — губернаторы…

Не вызывает сомнений, что парижский приговор станет новым поводом для дальнейшего распинания Коломойского на телеканалах Фирташа—Левочкина, Ахметова и Пинчука, которые бомбят днепропетровского губернатора в каждом выпуске новостей. Однако за каждым из них есть своя яркая история распилов госбюджета, уничтожения госпредприятий и ликвидации перспектив целых отраслей. Просто у них еще не было своего Парижа.

Сергей Куюн, Национальное бюро расследований Украины

Під прикриттям військової агресії Росії українські олігархи влаштували перерозподіл державних ресурсів. На телебаченні та в інтернеті триває інформаційна війна. Підконтрольні олігархам фракції «Економічний розвиток» (Коломойський) і «Суверенна європейська Україна» (Єремеєв) шантажують уряд, відмовляючись підтримувати законопроекти.

Історія — складна для розуміння пересічним читачам. Але на кону — 1 мільярд доларів. Ідея «Української правди» полягає в тому, щоб фігуранти від першої особи пояснили природу конфлікту, а не змагалися в замовних матеріалах.

Отже, депутат Ігор Єремеєв, хоч і уникає прізвищ, але фактично звинувачує дніпропетровського губернатора Ігоря Коломойського в корупції. Ці двоє осіб ділять між собою ринок реалізації бензину та інших нафтопродуктів. Коломойський контролює близько 1,5 тисячі заправок під брендами Авіас, УкрНафта і Сентоза. У Єремеєва — 500 заправок марки WOG.

Крім того, Коломойський зберігає контроль над компанією УкрНафта попри те, що контрольний пакет акцій належить українській державі. Так само на чолі державної компанії «УкрТрансНафта» стоїть його людина Олександр Лазорко.

Коломойський і Єремеєв воюють через так звану «технічну нафту», яка закачана в трубопроводи «УкрТрансНафти» багато років тому за смішними цінами — в десять разів нижче ринкових. Ідея Коломойського — викачати нафту для переробки на своєму Кременчуцькому заводі та продати за нинішніми цінами.

Єремеєв бореться проти цього не лише тому, що є конкурентом Коломойського. Він також володіє зупиненим заводом в Херсоні. Якщо нафту злити з системи, трубопроводи зруйнуються і будуть нездатні в подальшому качати на переробку до Єремеєва. Так всі його плани будуть зруйновані.

Сам Єремеєв вже не один рік шукає інвестора для реконструкції Херсонського заводу. У березні він зустрічався з Дмитром Фірташем у Відні за декілька днів до його арешту за запитом ФБР. За словами депутата, мова йшла про залучення Фірташа до проекту реконструкції Херсонського нафтопереробного заводу.

Оскільки тема війни Єремеєва та Коломойського супроводжується взаємними звинуваченнями, ми запропонували обом олігархам викласти свою версію подій. «Українська правда» публікує інтерв'ю Єремеєва.

Коломойським пообіцяв «Українській правді», що вирішить, чи оприлюднюватиме своє бачення, після виходу розмови з Єремеєвим.

— Зараз відбувається інформаційна війна між двома учасниками ринку. З одного боку ви, з іншого — Ігор Коломойський. А боротьба точиться навколо так званої технічної нафти, яка зберігається в системі державних нафтопроводів «Укртранснафта». В чому суть конфлікту?

— Ми не займаємося інформаційними війнами. Я завжди займав позицію, яка дає можливість розвиватися ринку нафтопродуктів. І тому я маю свою позицію стосовно викачки так званої технічної нафти із «Транснафти».

— Навколо чого йде боротьба?

— Щоб пояснити ситуацію, треба зробити певний екскурс в історію і зрозуміти, що таке за організація «Транснафта». В державі Україна є транспортна система газопроводів, є транспортна система нафтопроводів і була колись транспортна система нафтопродуктів. І кожна з цих систем – це є надбання українського народу. І «Транснафта» – це не менш потужний орган, ніж транзитна газова труба, яка йде через Україну. «Транснафта» також повинна бути прибутковою, бо дає транзит нафти через територію країни і дає можливість забезпечити нафтопереробні заводи сировиною.

Треба повернутися на декілька років назад. Ми дуже часто чуємо фрази «проблема з українською переробкою нафти», «у нас не вистачає нафтопродуктів» і так далі.

Пік переробки нафти в нафтопродукти на території України – це 2007 рік, коли працювали всі нафтопереробні заводи. Ми в тому році переробили, якщо не помиляюся, 12,8 мільйонів тон нафти. Як сформувалась ця переробка? Кременчуцький нафтопереробний завод – 5 мільйонів 620 тисяч тон, Лисичанський нафтопереробний – 5 мільйонів 651 тисяча тон, Одеський – 920 тисяч тон і так далі.

Але в 2008 році переробка нафти різко зменшилася. Бо в 2008 році знизилась переробка нафти в 2 рази на Кременчуцькому нафтопереробному після того, як звідти по зрозумілій причині вивели акціонерів-татарів.

— Не кажіть загадками, бо читачі не поінформовані в деталі. Отже, чому з Кременчука вивели татарів?

— Є модне словосполучення «рейдерська атака». Тобто татари були виштовхані з Кременчуцького НПЗ, після чого був введений мораторій з російської сторони на поставку нафти.

— Чому ви не хочете називати прізвище Коломойського, який не приховує, що фактично став новим власником Кременчуцького НПЗ?

— Я просто констатую, що Кременчуцький НПЗ переходить під контроль нової структури, і татари перестають поставляти туди нафту. Після чого частина ресурсів, яка видобувалась на території України «Укрнафтою» (компанія, де контрольний пакет має держава, але Коломойський контролює менеджмент — УП), переводиться на Кременчук.

В 2009 році на державну компанію «УкрТрансНафта» приходить новий керівник – Олександр Лазорко (висуванець Коломойського — УП).

У кінці 2009 – на початку 2010 року приходить нова ідея керівництву «Транснафти» – що треба розвернути трубу Броди-Одеса начебто з метою почати поставляти Азербайджанську нафту на Європу.

— Ну, трубу пустили в плановому режимі з Одеси на Броди...

— Так, до того вона працювала з Бродів на Одесу і забезпечувала 2,4-2,8 мільйони тон «лукойлівської» нафти на Одеський НПЗ. Але тепер «Лукойлу» було запропоновано поставляти нафту для свого заводу через порт Одеса, що є набагато дорожче, а найголовніше – через перевалки, які належать відповідним структурам...

— «Привату»?

— ...Відповідно, «Лукойл» сказав: «Мені це економічно невигідно», і вони відмовилися від поставки нафти таким методом. І в 2010 році «лукойлівський» завод у Одесі зменшує переробку, а в 2011 повністю зупиняється.

— Тобто ще до появи Курченка і до «Лівели», які без мита ввозили готовий бензин і вбивали переробку?

— Звичайно.

— А чому керівництво України дозволило розвернути трубу Броди-Одеса?

— Тому що лобіювалися певні інтереси. І кожний раз політичне загострення між Росією та Україною можна використовувати для своїх економічних інтересів.

— Тобто Ющенка використали в темну?

— Знаєте, Ющенко – романтик, і йому можна було розказати про постачання  азербайджанської нафту на Європу, і що вона буде перероблятися на Надвірній і Дрогобичі, наприклад, не розуміючи, що високоякісна легка азербайджанська нафта не може перероблятися на допотопних нафтопереробних заводах.

— Ви ж були власником заводу в Дрогобичі й знаєте, в якому стані перебував цей завод?

— Так, ми продали його в 2004—2005 році групі «Приват». Ми прийняли рішення, що краще комусь одному бути власником, щоб не було суперечок між акціонерами. Там глибина переробки 50%, і буде за будь-яких обставин збитково переробляти там таку дорогу високоякісну нафту, як азербайджанська.

— Коли трубу розвернули з Одеси в Броди, що почалося далі?

— Коли розвернули трубу, російська нафта перестала по ній рухатись. Тобто зупинилися транзит російської нафти — а це мільйони тон — плюс поставка на «Лукойлівський» завод, а це два з гаком мільйони тон. Так ми втратили ще один нафтопереробний завод. Кременчук уже на той момент не переробляв російської нафти, тільки українську, тобто обсяги, менші майже в два рази.

У 2012 році зрозуміли, що ідея поставки азербайджанської нафти і на Кременчук теж фікція, тому що азербайджанська нафта дуже дорога. Відповідно зупиняється поставка азербайджанської нафти, і в 2012 році ми получаємо нуль переробки в Одеса, нуль в Дрогобичі, фактично нуль в Надвірній. Переробляємо в Лисичанську 800 тисяч тон і в Кременчуці 3 мільйони тон.

А з 2012 року на 2013 вже зупиняється Лисичанський НПЗ і лишається тільки один – Кременчук, на який іде вся українська нафта, яка видобувається «Укрнафтою». Ідея з поставкою азербайджанської нафти, яку придумала «Транснафта» – це була фікція, в результаті якої зникли всі конкуренти в нафтопереробці.

І на сьогоднішній день ми маємо один працюючий нафтопереробний завод. «Транснафта» за декілька років повністю знищила систему транзиту нафти.

— А хто керував «Транснафтою»?

— Олександр Лазорко.

— Тобто він не втратив посаду при Януковичі? Як він зміг зберегти посаду при Януковичі, якщо поміняли керівників по всій вертикалі аж до ЖЕКів?

— Це таємниця. Напевно він унікальний в цьому відношенні менеджер.

— Як пов'язаний Лазорко з «Приватом»?

— Це їх представник. В результаті, до 2013 року всі нафтопереробні заводи зупинені і працює лише один, і на ньому переробляється лише одна українська нафта.

— Але до цього призвела не тільки «Транснафта», але й спочатку «Лівела», а потім Курченко, які завозили бензин без мита і робили переробку конкурентоздатною. Тобто не можна Коломойського звинувачувати в цьому.

— Я не звинувачую Коломойського. Я кажу, що були зроблені певні дії. Що стосується «Лівели» або того ж самого Курченка. Однозначно ринок нафтопродуктів дуже чутливий до будь-якої можливості продавати нафтопродукт без сплати акцизу або ПДВ.

Тонна готового нафтопродукту коштує приблизно 1 тисячу доларів. Акциз і податок складають 300-400 доларів. А заробіток на тоні нафтопродукту – приблизно 50-60 доларів, у виняткових випадках — 100 доларів. Тобто лише 7-8% рентабельності, а акциз і ПДВ складає майже 40% рентабельності. Якщо одна компанія не платить акциз, вона повністю нищить ринок.

І зрозуміло, що «Лівела» або Курченко – це були додаткові фактори. Але ми говоримо, що вже в 2013 році були зупинені всі заводи, до того, як з'явився Курченко в 2013 році.

До речі, коли були зупинені нафтопереробні заводи, то було легше вводити схеми того ж самого Курченка. Бо є нафтопереробники, вони разом виступають проти схеми, вони борються. Але коли вже заводи зупинені, то нема кому боротися.

— Що відбувається зараз?

— Спроби викачати технічну нафту з «УкрТрансНафти». Вони були неодноразові.

«Транснафта» – це структура, в якій завжди є так звана технічна нафта, бо нею повинні постійно бути закачані всі труби. Об'єм технічної нафти сьогодні повинен бути близько 1,3-1,4 мільйона тон.

Якщо з «Транснафти» викачати нафту і заповнити труби водним або азотно-водним розчином під приводом консервації, то я можу навести два приклади. Коли збудували трубопровід Одеса-Броди, Україні важко було знайти кошти, щоб наповнити цю трубу. Треба було виділити 200 чи 300 мільйонів доларів. А тепер другий приклад. Раніше в Радянському Союзі була система продуктопроводів, де проходили нафтопродукти. В час, коли формувалася Україна як незалежна, з цих продуктопроводів викрали весь нафтопродукт і їх заповнили водою. Знайдіть мені сьогодні хоч один законсервований і збережений продуктопровід, який був в системі. Він весь згнив і зник, його не існує.

Бо, коли заповнюєш водою, вже ніхто не буде дивитися за технічним станом, за консервантом, за ізоляцією, за статичним електричним струмом. Я готовий заявити будь-де, що якщо уряд прийме рішення викачати нафту із системи «Транснафти», ми раз і назавжди забудемо, що можемо виконувати транзитні функції.

КЕРІВНИЦТВО «УКРТРАНСНАФТИ» ЗНИЩУЄ КОМПАНІЮ

— Але у вас є теж свій особистий інтерес. Ви володієте Херсонським нафтопереробним заводом, хочете його запустити і не хочете, щоб відгалуження нафтопроводу до Херсонського НПЗ було відрізано.

— У мене є інтерес, щоб у цій державі була нафтопереробка. Але якщо ми хочемо, щоб сюди прийшов інвестор і зробив реконструкцію з глибиною 98%, як має кожна нормальна європейська держава, то ми не можемо знищувати систему «Транснафти». А поки ж є ідея з ціллю забезпечення української армії нафтопродуктами викачати з системи «Транснафти» нафту і переробити її на одному вітчизняному нафтопереробному заводі.

— На Кременчуцькому заводі Коломойського?

— Так.

— А хто буде власником цих нафтопродуктів?

— Це теж питання. Почитаєте документи: ціна технічної нафти в нафтопроводах не переоцінювалася багато років. Вона сьогодні смішна, це порядку 700-800 гривень за тону. А реальна ціна 780 доларів за тону, при нинішньому курсі. Різниця складає під 10 мільярдів гривень на мільйоні тон технічної нафти.

— Тобто фактично мова йде про те, що Коломойський хоче забрати нафту вартістю 1 мільярд доларів?

— Якщо «Транснафта» викачала з системи нафту і віддала на переробку, то вона повинна за це отримати кошти. Вона отримає кошти по якій ціні? По балансовій вартості.

— А чому не ринковій?

— Якщо тільки буде ринкова, тоді ніхто ніколи не захоче викачувати нафту.

— А в чому інтерес Коломойського в цьому проекті?

— Балансова вартість – 700 гривень, а ринкова ціна – 780 доларів. В листі керівника «Транснафти» Лазорка на уряд написано, що технічна нафта буде перероблена на вітчизняному нафтопереробному заводі і по ринковій вартості продана. Я вважаю, що на сьогоднішній день «Транснафта» ціленаправлено робить дії для того, щоб в Україні не було такої компанії.

— Чи почалася вже відкачка технічної нафти?

— Я знаю точно, що декілька тижнів тому була спроба викачати нафту в Снігурівці — це точка переходу нафтопроводу Кременчук-Одеса на Херсонський нафтопереробний завод. Відповідно, на цій ділянці зберігається 40 тисяч тон нафти. І в ніч з п’ятниці на суботу була спроба підключитися до системи «Транснафти» і перекачати нафту в термінали.

В результаті, викачали 25 чи 26 тисяч тон. Була відкрита кримінальна справа, були залучені правоохоронці для того, щоб зупинити цей процес. Я декілька разів розмовляв з міністром Проданом. Він також запевнив мене, що без рішення уряду ніхто нафту викачувати з системи «Транснафти» не буде. Але через добу ми тільки дізналися, що була така спроба.

— Можливо, проблема в тому, що у вас конфлікт із Коломойським за цю нафту. І викачати хотіли її також ви?

— Це нафта, яка належала Херсонському нафтопереробному заводу. І ми не даємо її викачати, тому що ми розуміємо — в іншому разі трубопровід просто зникне. Я точно знаю, що є рішення суду, і ні в якому разі цю нафту не можна викачувати.

— Там 40 тисяч тон, різниця складає 900 доларів. Фактично ви змагаєтеся з Коломойським за 40 мільйонів доларів. І ви, декларуючи загальнодержавні інтереси, все одно виходите з приватних, тому що ви претендуєте на цю нафту так само, як і Коломойський.

— Ні, ні, ні. Я за будь-яких обставин завжди виходжу з державних інтересів. Тому що я готовий доводити де завгодно, що викачувати нафту з системи «Транснафти» – це злочин перед державою.

— Я можу поставити себе на місце Коломойського. Він заправив військову техніку, вона поїхала на полігон. І потім він, можливо, має право сказати: «Тепер компенсуйте мені ці видатки через цю схему»?

— Якщо хтось каже, що він допоміг армії, то це його особиста дія. Він має право її зробити з особистого прибутку або дивідендів.  Наша фракція зібрала 16 мільйонів гривень і також видала на українську армію. Тільки не з «Укрнафти», а власних коштів.

— На яку суму він заправив військову техніку?

— Якщо не помиляюсь, 180 мільйонів гривень.

— А ціна питання в «Транснафті» скільки складає?

— 10 мільярдів, якщо нафта буде продана по балансовій вартості.

— Але зрештою це теж впирається у ваш бізнес. Щоб у читачів не було уявлення, що одна сторона права, а інша — ні.

— Мені не соромно говорити, що я хочу зробити реконструкцію Херсонського нафтопереробного заводу. Ми зробили проект, заплатили за ліцензії. В умовах такої глибокої кризи залучити іноземні кошти для реконструкції дуже складно. Але при знищеній системі «Транснафти» взагалі без шансів побудувати жодний нафтопереробний завод.

— А ви вже знайшли партнера? Ним буде Фірташ?

— Ми не домовилися з Фірташем, але розмови такі велися. І вони б, напевно, зараз велися, якби його не арештували.

— Ваша фракція не завжди голосує тепер за рішення уряду і Турчинов через це часто нервує. Це є шантажем, щоб рішення по технічній нафті не було прийнято?

— Ми готові голосувати за всі законопроекти, але без пакетів, а голосувати так, як і повинно бути, один за одним. Сьогодні часто саме депутатські законопроекти виписуються під конкретних депутатів. І ми не будемо ці законопроекти підтримувати.

— Виходить, що Майдан був, люди загинули, а корупція триває й далі?

— От я би не хотів, щоб ми так відсікали. Питання корупції – це питання не тільки України, це питання сьогоднішньої цивілізації. І в Європі або в Америці також є корупція. Питання – який рівень корупції і чи створюється система боротьби. Я хочу вірити, що все-таки чиновники і влада зробили певні висновки.

— Ваші менеджери тепер отримують підписи без хабара?

— Я поки що не чув цих випадків. Поки що до мене ніхто не прийшов і не сказав: «Ігор Миронович, з нас вимагають хабара».

— Наскільки Яценюк чутливий до ваших рекомендацій?

— Мені Арсеній Петрович імпонує як прем’єр-міністр. Перед тим, як прийняти рішення йти в коаліцію, ми з ним сиділи розмовляли десь до третьої ночі у кабінеті Верховної Ради. Ми спілкувалися про те, які будуть принципи в коаліції. І сьогодні, наприклад, ми пропонуємо розробити закон про електронні торги на всі енергоносії в Україні. Що це означає? Є споживач, який використовує, є продавець, який виробляє. Є біржа, де один продає, а другий купує – публічна, яка дає можливість це зробити, ось і все.

— Але ви при Януковичі теж непогано жили. Ви були одним із головних постачальників «Укрзалізниці» нафтопродуктами.

— Ми були постачальниками «Укрзалізниці» до Януковича. Коли прийшов Янукович, ми декілька місяців не поставляли, тому що нове керівництво вивчало нас. Можливість поставляти на «Укрзалізницю» – це не таке легке питання. Наприклад, я сьогодні вранці мав розмову стосовно поставки на «Укрзалізницю». По-перше, нафтопродукти на «Укрзалізницю» поставляються з відтермінуванням платежів 45-60 днів. Коли такі терміни розрахунків і коли нестабільний курс, і коли рухається котування нафти, це завжди ризики.

Дуже багато компаній цього робити не хоче і ловлять момент. Вони хочуть мати контракт, і коли їм вигідно, вони поставляють, коли не вигідно – не поставляють. Чому з нашою структурою «Укрзалізниця» працює вже не перший рік? Тільки з однієї причини – ми не ловимо моменти. Ми поставляємо монотонно і постійно.

— Якби ви не отримували прибуток, ви би просто не працювали!

— Пам'ятаєте, колись була історія про відкриття кримінальної справи Хорошковським, і у нас в офісі були обшуки? І коли ми підняли цифри і показали, що ми поставили в тому році 370 тисяч тон на «Укрзалізницю» і заробили аж цілих 50 чи 60 тисяч доларів, то Хорошковський, будучи керівником СБУ, дивився на мене і не міг зрозуміти. А в той рік були дуже сильні коливання «плацу» (біржова вартість нафти — УП). «Плац» за місяць мінявся більше ніж на 60 доларів, і цей прибуток просто згорає.

Але ми хотіли довести «Укрзалізниці», що ми порядний постачальник, який не буде вибирати моменти, а буде допомагати «Укрзалізниці» в будь-який момент. Наприклад, можу сказати, що сьогодні ми поставляємо дизельне пальне зі збитком 2 гривні на кожному кілограмі. В цьому році ще жодна тонна на була поставлена, щоб на ній можна було заробити.

— Ви розумієте, що відбувається з курсом гривні?

— Я вважаю, що сьогодні є спекуляція з курсом певними групами банків, які притримують продаж валюти і скуповують надлишкову валюту на ринку. І сьогодні задача уряду – зупинити цю спекуляцію.

— І який буде реальний курс по року?

— Я вважаю, що якби все було нормально і ми отримали підтримку Міжнародного валютного фонду, курс повинен опуститися десь до рівня 10,5 гривень за долар.

Сергій Лещенко, Українська правда