В марте 2015 года Игорь Валерьевич Коломойский в знаменитом телефонном разговоре с Андреем Коболевым несколько раз в течение 3 минут рекомендовал ему «не выё…ся» и не «экспериментировать со страной».

Мудрость приходит с годами. Глава «Нафтогаза» раньше только молча подозревал, а сейчас, спустя три года, наконец, отчетливо понял, что «выё…ся» и «экспериментировать со страной» можно только Игорю Валерьевичу, а никак не ему.

И с этим пониманием к Коболеву и его младшему брату Витренко пришло счастье: Коломойский в своём интервью РБК-Украина заявил, что видит Коболева на посту премьер-министра.

И замечательно объяснил, почему ему в голову пришло это внезапное, на первый взгляд, управленческие решение.

«Он (Коболев) играет по тем правилам игры, которые мы установили. Будут другие правила, будет играть по другим правилам. Потому что он же технический человек, который будет выполнять концепцию развития страны», — сказал Коломойский.

За что мы любим Игоря Валерьевича, так это за способность в режиме «божья роса на лицо стране» давать в своих интервью признательные показания. Дает он их так непринужденно и вдохновенно, потому что знает, что не появился еще в Украине такой Генпрокурор, которые эти показания приобщит к делу и передаст в суд.

Ну а сейчас на наших глазах происходит процесс даже не продажи, а сдачи страны Коломойскому. И арбитражными управляющими этой сдачи в сегменте Нафтогаза и Укрнафты выступают наши «стокгольмские победители» Коболев и Витренко.

Честнейшие люди, которые не воровали, как их предшественники, по-тихому, а официально выписывали премию в 45 млн долларов. А Коболев даже честно признал, что перевел 8 миллионов долларов маме в Америку. Витренко тоже перевел жене в Лихтенштейн около 5 миллионов долларов.

Очевидно, что ребята – настоящие патриоты своей страны, но в дальнейшем планируют служить ей в Америке и Лихтенштейне. Отсюда и необходимость легальных премий, чтобы потом можно было объяснять налоговым органам западных стран бронированные мерседесы, особняки на берегу океана и прочие артефакты технических людей из Украины.

Но вход в игру рубль, а выход – десятка. Это сейчас премии легальные, а после перезагрузки правоохранительных органов при новом президенте могут оказаться нелегальными. И ой как могут. И поэтому «стокгольмские победители» решили сдаться, а точнее, сдать Укрнафту герцлийскому победителю и, как они (и не только они) считают, бенефициару будущего президента.

Сегодня «Укрнафта», контролируемая Коломойским (несмотря на то, что 50% акций принадлежит государству) должна госбюджету около 32 млрд грн. В 2014—2015 года компания сначала накопила 8 млрд грн налогового долга, а затем вывела на группу «Приват» 15 млрд грн. Это было сделано путем безоплатной отгрузки 1 млн т нефти и предоплаты за нефтепродукты, которые не поставлены по сей день. Еще 2,7 млрд грн — долг приватовской «Риализ Ойл» и 300 млн грн – долг Днепразота Коломойского, остальное – штрафы.

Как же планируется вернуть деньги госбюджету? Правильно – за счет госбюджета. Есть 2 миллиарда кубометров спорного газа. В 2005 году Укрнафта отказалась оформлять продажу газа «Нафтогазу» для поставок населению, считая цену заниженной. Нафтогаз, а точнее, его подразделение «Укртрансгаз», изъяло 2 млрд кубов.

И вот теперь технические люди придумали для Игоря Валерьевича классную схему.

Планируется, что «Нафтогаз» одолжит «Укртрансгазу» 2 млрд кубометров газа, чтобы тот передал их «Укрнафте», а затем «Нафтогаз» выкупит этот газ за 14,99 млрд грн. То есть выкуп произойдет не по цене, которую в 2006 году хотел Коломойский — $33/1000 м3, а почти в десять раз больше –по цене импортного паритета или по $300.

Но это только первая часть Марлезонского балета от «стокгольмских победителей».

Вторая состоит в том, что «Нафтогаз» обязался купить по полной предоплате еще 2 млрд кубометров газа. Этот объем компания будет добывать четыре года. То есть, вся сумма будет заплачена авансом. То есть, всего будет заплачено более 35 млрд грн – чтобы Игорь Валерьевич благородно рассчитался с долгами, ну и чтобы что-то еще осталось на текущие расходы. Решение уже одобрил набсовет «Нафтогаза» и собрание акционеров «Укранафты». Правда, остановил (но не отменил) Гройсман. Но это уже не проблема. Во-первых, сколько Гройсману осталось? А во-вторых – есть главное: «Нафтогаз» юридически признал свой долг перед «Укрнафтой», и теперь Коломойский может получить деньги просто решением суда.

Но Коломойский не был бы Коломойским, если бы у этого Марлезонского балета не было еще третьей, четвертой и других частей.

Сейчас на повестке дня разделение «Укрнафты» на газовый и нефтяной бизнесы.

По словам Коболева, газовый сегмент, который приносит 10% чистого дохода «Укрнафты», должен отойти Нафтогазу, второй, нефть и нефтепродукты, обеспечивающие 90% – Привату. Чувствуется, что делил явно не технический человек, а сам Игорь Валерьевич. Это мне, это опять мне, это снова мне, а это – тебе. Я себя не обделил?

Да нет, Игорь Валерьевич, все верно. Нефть с газовым конденсатом даст 18,6 млрд грн в год плюс 537 АЗС. А Нафтогаз получит 4 млрд грн. Ну как не поставить человека, который устраивает такие проекты, на пост премьер-министра! Его бы и президентом можно было бы, но поздно, к сожалению, да и не выбрал бы никто.

Ну а перспективы у технического Коболева и реального Коломойского вообще лучезарные, и много-много важных дел. Это приватизация 50% государственного пакета акций «Укрнафты», в которой будущий премьер должен помочь. Это суд в Стокгольме, где Коломойский требует от Украины и «Нафтогаза» вернуть еще 10 млрд кубометров газа на почти 5 млрд долл. От «стокгольмских победителей» ждут новой победы! Наконец, нужно расширить присутствие Игоря Валерьевича на рынке добычи газа частными компаниями. Сейчас там его из-за барыги Порошенко оскорбительно мало.

И вот когда технические люди сделают свое дело, они могут уходить. В Америку, в Лихтенштейн, да хоть в Россию. С легальными капиталами и благословением самого патриотичного украинского олигарха.

Дарья Жабинец, Национальное бюро расследований Украины

Минюст заблокировал счета компании во исполнение решения по делу в рамках ее спора с Турботрейд о поставках оборудования, сообщает Национальное бюро расследований Украины.

Новый виток по делам о фиктивных поставках оборудования группой компаний, деятельность которых связывают с олигархическим кланом бывшего президента Виктора Януковича, в результате привел к блокированию работы Укртрансгаза, говорится в сообщении пресс-службы компании.

Как отметили в Укртрансгазе, госисполнительня служба Минюста заблокировала счета компании и ее филиалы ВРТП Укргазэнергосервис во исполнение решения №911/1407/15 по делу по иску ООО Турботрейд. Эти счета использовались для обслуживания защищенных статей — выплата заработной платы работникам предприятия и получения средств для обеспечения рамочного соглашения между Украиной и МБРР по грантам технической помощи, пояснили в комании.

«Данная ситуация является очередным эпизодом комплекса исков и открытых уголовных производств в борьбе Укртрансгаза с попытками недобросовестных поставщиков взыскать денежные средства за якобы поставленное оборудование для ремонта объектов ГТС Украины в 2011—2013 годах. Речь идет об исках связанных компаний ООО Турболинкс, ООО Турботрейд и ООО Проминвеставтоматика», — утверждают в Укртрансгазе.

В Укртрансгазе отметили, что предыдущие попытки этих компаний оказались безуспешными благодаря активной позиции генпрокуратуры, сотрудники которой дали исчерпывающие доводы во время судебных заседаний по этим делам.

В частности, в аналогичной судебном деле №911 / 5357/14 Верховный Суд занял окончательную позицию по спорным взаимоотношений между АО Укртрансгаз и ООО Турболинкс и оставил кассационную жалобу ООО без удовлетворения. «По результатам оценки судом ответа ГФС было установлено, что таможенное оформление товаров производства MJB Intenational LTS за период с 1 января 2009 года по 31 декабря 2014-го не совершались. При таких условиях, обоснованным является вывод апелляционного суда о том, что истец документально не доказал поставку покупателю товара, прошедшего таможенную очистку», — заявили в Укртрансгазе.

Последние пять лет, отмечает госкомпания, Турботрейд пытается через суды различных инстанций взыскать в целом с Укртрансгаза и его филиала Укргазэнергосервис 92,1 млрд грн в качестве долга за якобы поставленное в 2012 году оборудование, а также дополнительного штрафа.

Компромата на Цыплакова пока еще не так много, как на его «семейных» друзей, согласно данным оперативно-розыскной деятельности МВД, толстая «папочка» на него уже давно лежит в ведомственных сейфах. О первых, «черных» (по всем параметрам) делах бизнесмена мы и расскажем в первой части публикации. Будучи особо приближенным к  Виктору Януковичу-младшему, Рулан Цыплаков, вундеркинд донецкого предпринимательства, сумел за считанные годы превратиться в миллионера. Только этим и можно объяснить столь стремительный взлет «молодого дарования».

Это сейчас Цыплаков раздает советы по укреплению экономики, оттоку гривневых депозитов и прочем. Конечно, вряд ли сам Цылпаков причастен к текстам, что подписаны его именем. Но для простого донецкого пацана, путь Цыплкаова — пример для подражания. За очень короткий промежуток времени, «Цыпа» превратился из гопника в олигарха. «Донецкая мечта» в действии.

Итак,  Цыплаков, родился в Донецком крае в 1975 году. Магистр управления персоналом и экономики труда. Непогашенную судимость не имеет.

Среди первых компаний, что основал Руслан Цыплаков, числится киевское ООО «Р.Т.С.» (офциально зарегистрировано в 2006 году, специализация -  посредничества). В 2007 году Цыплаков уже был среди учредителей ЗАО «Донбассинвестгруп» (сейчас называется «Металл Юнион»). К конце 2011 года, у Цыплакова находилось на руках 99,2985% акций «Металл Юниона». Уставной капитал предприятия «Металл Юнион» — 75 миллионов гривен.

С 2008 г. Цыплаков есть совладельцем «Південкомбанк». При участии «Цыпы» в 2008 году в Донецке  создалась компания «Глобус-плюс», занимающаяся торговлей недвижимостью.  Хобби Цыплакова недешевое — он является гонщиком в Ferrari Team Ukraine. Очень почетным президентом команды является Виктор Янукович-младший (Цыплаков и Янукович — совладельцы команды).

Кстати, тот же «Пивденкомбанк» недавно засветился и в антирейтинге «Форбса» — стал третим в топ-8 украинских банков с раздутыми показателями. Активы банка по состоянию 01.07.2012 г. были 5,4 млрд гривен. Среди них «другие финансовые активы» – 30,4%. Т.е. Около трети активов банка «Цыпы» — воздух.

Летом 2012 года Цыплаков прикупил еще одно финансовое учреждение – «Терра Банк», который ранее принадлежал экс-заместителю минфинансов Вадиму Копылову и экс-председателю правления ГИУ (Государственного ипотечного учреждения) Кириллу Шевченко. До того структура была под нынешним министром финансов Юрием Колобовым.

У «Цыпы» есть брат Сергей. Братец умудрился даже выжить с земли закарпатцев. Скандал около земель Писаного камня имел место в прошлом году. Но вернемся к Цыплакову.

В начале 2008 года Цылпаков «засветился» в деле об избиении своего делового партнера, в вымогательстве денег и в попытке завладеть чужой собственностью, а также в покушение на убийство. Жертвой стал лидер нигерийской диаспоры в Украине Инносент Эзума. Африканец был особо жестоко избит 23 октября 2007 года все в том же Донецке. Тогда неизвестные ворвались в офис Эзума и избили того до потери сознания.

Спустя три дня, трое неизвестных еще раз избили Эзуму, в этот раз на территории донецкой больницы, где нигериец лечился после певрого «свидания». Повторное нападение сопровождалось применением стальной арматуры. Африканца фактически добивали. Закончилась экзекуция стрельбой из автомата, но Инносента отбили сотрудники «Титана».

Инносент Эзума сразу обратился в райуправления милиции и в местную прокуратуру, заявив о совершенных преступлениях. Но тогда и милиция, и донецкая прокуратура отказали Эзуме в возбуждении уголовных дел. Нигериец указывал в своих заявлениях, что причастны к нападению — бывший партнер  по бизнесу Игорь Деревлев, а также его подельника Цыплаков.

На пике разгоревшегося скандала Деревлев, тот самый подельник Цыплакова, встречно обвинил в нападении Эзуму, тоже с попыткой убийства. Как говорит Деревлев, это было во время личной встречи с нигерийцем 28 апреля 2008 года. Зато уже заявление украинца было оперативно рассмотрено правоохранителями — прокуратура 12 мая быстренько возбудила уголовное дело. Эзуму почти сразу арестовали. Посольство Нигерии тогда протестовало, да что толку...

Причина неприятностей, что постигли Инносента Эзуму в нашей стране заключалась в его же собственности, а именно в компании FSO Nigerian Limited,  в которой соучредителями были уже вспоминавшийся выше Игорь Деревлев (75%) и сам Инносент Эзума (25%).  В 2005 году была создана другая компания, нацеленная на Нигерию — Zuma Steel West Africa Limited. Предприятие должно было заниматься производством сталепроката на базе полуразрушенного сталеплавильного завода. Нигериец Эзума тогда возглавил предприятие.

Металлургическое производство в самой Нигерии компания Zuma Steel откупила в том же 2005 году приблизительно за 6,2 миллиона долларов США. В то время украинский завод не работал, потому для запуска Jos Steel Rolling (еще одной компании авторства нигерийца и украинца) пришлось провести реконструкцию завода и оборудования, стоимостью почти в $7,8 млн...

Инвестиции были двухсторонними: с одной стороны — Инносент Эзума от Нигерии, с другой — корпорация «Индустриальный союз Донбасса». Изначально завод должен был выпускать стальной прокат (до 210 тысяч тонн проката стали ежегодно, с увеличением мощностей  до 450 тысяч тонн). Предприятие сразу планировало создание 680 рабочих мест, при увеличении в планах числа работников до полутора тысяч. Первую стальную партию Jos Steel Rolling торжественно благословил лично президент Нигерии...

Правда, в конце следующего года украинские инвесторы, в силу недостатка сырьевой базы, отказалась от планов развития и увеличения мощностей сталепрокатного производства в дружественной Нигерии и «стимулировали» FSO Nigerian Limited выкупить свою долю. Эзума попросил подыскать местных инвесторов, желающих вложить в предприятие. Деревлев предложил своего старого приятеля, донецкого бизнесмена Руслана Цыплакова. Специализацией «Цыпы» тогда  был экспорт металлолома под видом давальческого сырья за украинскую границу, с возвратом НДС (на чем, собственно, и делались основные прибыли).

Цыплаков выставил ряд своих условий. Он решил назначить себя директором совместной украино-нигерийской компании. А FSO Nigerian Limited отдавала бы уже Цыплакову лицензию на добычу ископаемых в Нигерии. От Инносента Эзумы потребовали оформление его доли на себа самого как на физлицо.

Последнее предложение не подошло африканцу. Он наотрез отказался, понимал еще тогда, кто такие «донецкие». Ведь в случае убийста Эзумы на его долю смогли претендовать в порядке первой очереди именно партнеры по бизнесу, а так (в случае, когда Эзума оформлен не как физлицо), его компания и собственность оставались под контролем  наследников.

Но никакие возражения Цыплаковым не принимались. «Цыпа» заявил, что сможет заставить Эзуму продать долю любой ценой. Если и от «доровольной» продажи Эзума откажется, то Цыплаков, по его словам, сможет получить долю активов у украинской группы в соствае Zuma Steel West Africa Limited без участия нагерийца и путем решений наших судов добиться  лицензии на добычу нигерийских ископаемых. Цыплаков, по словам африканца, заявил, что может и „устранить“ последнего как препятствие на счастливом пути к добыче таких полезных африканских ископаемых.

Захватывающие эпизоды, прямо как в американских боевиках, развернулись и на Африканском континенте. Сотрудники комапании Zuma Steel West Africa Limited сообщили своему руководителю Эзуме о том, что рейдеры из украинской группы все того же Цыплакова пытались захватить саму африканскую компанию. При том рейдеры прикрывались поддельным документом от украинской финансово-промышленной группы об увольнении Эзумы с поста директора. Правда, попытка такой „африканской революции“ не удалась — тут уже вмешалась нигерийская полиция. Да и африканская Фемида не была склонна к украинскому рейдеру — провести захват компании посредством местных судов у «Цыпы» не получилось.

По мнению Эзумы, вопрос контроля компании даже не в производственных активах, а именно в лицензии на разработку ископаемых в Нигерии. Эзума помимо прочего заявил, что и Деревлев, и Цыплаков — просто лишь «шестерки», а те, кто стоит за их спиной, т.е. заказчики, находятся в не называемой публично, но всем известной украинской группировке, контролирующей 75% в совместном их бизнесе.

В январь 2013 года Цыплаков пытался отнять ПАО «Нафтогазвидобування» у Нестора Шуфрича и Николая Рудьковского. «Нефтегаздобыча» — крупнейшее частное предприятие в отрасли газодобычи в Украине (официальная выручка в 2011 г. составила 1,23 млрд грн).

Предыстория конфликта такова. Известные депутаты ВР Нестор Шуфрич и Николай Рудьковский «на двоих» контролировали ПАО. Причем Н. Шуфрич стал собственником доли прежнего акционера компании — Петра Порошенко, который в 2000-м вдрызг разругался с Виктором Медведчуком и братьями Суркис и был, по сути, выброшен из компании (и сегодня бытует мнение, что  «Нафтогазвидобування» вплоть до конца 2012 года на самом деле контролировал Виктор Медведчук, прикрывшись Шуфричем и Рудьковским).

Был еще и миноритарный совладелец компании — ее директор Олег Семинский, которого накануне захвата предприятия неизвестные выкрали и увезли в неизвестном направлении — вероятно, убили, тем самым «обезглавив» предприятие. Дело, понятно, не раскрыто.

Позже депутат ВР от «Батькивщины» Александр Бригинец сообщил, что «регионал» Шуфрич прямо на заседании в Кабмине обвинил министра энергетики Эдуарда Ставицкого в незаконном приостановлении лицензии «Нафтогазвидобування» и вымогательстве 30% доли предприятия за возобновление лицензии.

После этого инцидента в «Нефтегаздобычи» вдруг сменились охранная фирма и глава правления. «На стражу» заступило ООО «Скат-ПКБ» — охранное предприятие, принадлежащее Цыплакову. А главой правления стал некто Яков Проскурня, супруга которого, Татьяна Проскурня, является членом правления «Металл Юнион» все того же Цыплакова.

Параллельно с этим 15 января Окружной административный суд Киева приостановил действие приказа Госслужбы геологии и недр от 22 ноября 2012 года № 565, который останавливал действие разрешений «Нефтегаздобычи» на разработку Семиренковского газового и Мачуского газоконденсатного месторождений. То есть деятельность компании по газодобыче была разблокирована.

Спустя некоторое время Р. Цыплаков обвинил одного из акционеров «Нефтегаздобычи», Николая Рудьковского, в попытке захвата этого предприятия. О чем официально сообщила пресс-служба «Металл Юнион». Подтвердил причастность Цыплакова к конфликту и сам Шуфрич: «Нас с Цыплаковым связывают многолетние товарищеские отношения, которые стали особенно тесными еще в 2005 году. Я обращался к фирме Цыплакова для обеспечения юридического сопровождения проведения мероприятий, связанных с предотвращением попытки рейдерского захвата компании „Нефтегаздобыча“ после исчезновения ее директора Олега Семинского».

Как бы там ни было, но Р. Цыплакову (и тем, кто за ним стоят) этот кусок оказался не по зубам. В ситуацию вмешался кто-то очень влиятельный, для кого «друг сына президента» напару с сыном президента был всего лишь досадной помехой. В итоге ситуацию «разрулили изящно: собственником 25-процентной доли «Нефтегаздобычи» стал... Ринат Ахметов.

В феврале 2013 года Руслан Цыплаков и Янукович-младший «выдоили» из «Укртарнсгаза» почти 2,5 миллиарда гривен.

Компании «Турболинкс», «Укртурборемонт», «Турботрейд» и «Проминвеставтоматика» начали выигрывать тендеры «Укртрансгаза». В результате проведенного журналистского расследования было установлено, что большинство денег от тендеров уходило на счета ООО «Трейд групп стиль». Фирма зарегистрирована в киевской компании «Виртуальный офис». Номер телефона, который организатор схемы оставил при регистрации фирмы, принадлежит донецкому отделению «Південкомбанка» Цыплакова.

в 20-х числах октября 2013 года в «Вестнике госзакупок» появилось сообщение, согласно которому публичное акционерное общество «Укртрансгаз», оператор газотранспортной системы страны, повторно объявило тендер на закупку 3 млрд куб. м природного газа «для обеспечения производственно-технологических и собственных нужд». Согласно этому сообщению, газ должен поставляться ежемесячно в объеме использования газа покупателем в ноябре-декабре 2013-го и в 2014 году на границе Украины и других стран или в пунктах измерения газа в ПХГ. Тендерные предложения принимаются до 21 ноября 2013 года.

Интересно, что этот тендер должны были провести еще в сентябре, но не срослось. Теперь его снова отменили. Официальная версия: на тендер не было подано минимально необходимых двух заявок.

Как показывает предыдущий опыт, сделка таки будет проведена, если не в виде тендера, то по процедуре закупки у одного участника. Кто претендует стать поставщиком «Укртрансгаза» и счастливым обладателем нескольких «лишних» сотен миллионов долларов, мы напишем в следующих публикациях.

Инна Нефедова, Национальное бюро расследований Украины

Начать цикл именно с этого персонажа, широко известного в узких кругах, мы решили из-за того, что отчасти благодаря ему узнали об этом тендере. Изучая активность Цыплакова, журналисты наткнулись на крайне любопытную новость.

И так, в 20-х числах октября 2013 года в «Вестнике госзакупок» появилось сообщение, согласно которому публичное акционерное общество «Укртрансгаз», оператор газотранспортной системы страны, повторно объявило тендер на закупку 3 млрд куб. м природного газа «для обеспечения производственно-технологических и собственных нужд». Согласно этому сообщению, газ должен поставляться ежемесячно в объеме использования газа покупателем в ноябре-декабре 2013-го и в 2014 году на границе Украины и других стран или в пунктах измерения газа в ПХГ. Тендерные предложения принимаются до 21 ноября 2013 года.

Интересно, что этот тендер должны были провести еще в сентябре, но не срослось. Теперь его снова отменили. Официальная версия: на тендер не было подано минимально необходимых двух заявок.

Как показывает предыдущий опыт, сделка таки будет проведена, если не в виде тендера, то по процедуре закупки у одного участника. Кто претендует стать поставщиком «Укртрансгаза» и счастливым обладателем нескольких «лишних» сотен миллионов долларов, мы напишем в следующих публикациях. Сейчас мы расскажем, как на этой колоссальной сделке можно нажиться, никакого газа никому не продавая.

Не нахлебник, а партнёр

Справка

Цыплаков Руслан Петрович, родился 23 января 1975 года в Донецке, не судим. Родители — инженерные работники. Окончил Донецкий национальный университет (магистр, специальность «управление персоналом и экономика труда»). Прошел обучение по программам «Управление персоналом» и «Финансовый менеджмент» в Институте Профессиональных Финансовых Менеджеров (IPFM), Великобритания. Ранее занимал должность директора ООО «Укрпластинвест». В настоящее время — председатель наблюдательного совета КБ «Південкомбанк» и собственник ряда коммерческих структур.

Хобби: сооснователь «Федерации мотоциклетного спорта в Донецкой области» с 2010 г. (его брат — Сергей Цыплаков руководит в Донецке общественной организацией «Юго-восточный аэроклуб»). Р. Цыплаков и Виктор Янукович-младший также являются членами Президиума Федерации автомобилистов Украины с декабря 2011 года.

Донецкий «олигарх» средней руки Руслан Петрович Цыплаков природным газом вроде как никогда не торговал, а уж тем более его не добывал. Но с приходом к власти Виктора Януковича бизнес этого молодого человека очень тесно связан с ПАО «Укртрансгаз».

В частности, с 2010 по 2012 год фирмы Цыплакова оприходовали на тендерах «Укртрансгаз» 2,5 млрд грн. Фирмы были открыты на подставных лиц. А тендерные миллиарды прокачивались по цепочке «транзитных» фирм, которые использовались, в том числе, группой «Металл Юнион» донецкого бизнесмена Руслана Цыплакова – друга младшего сына президента Украины Виктора Януковича.

Однако сейчас Цыплаков отошел от тендерной темы «Укртрансгаза», и плотно присел на его финансы. Банки нашего героя являются кредиторами государственной компании. В конце прошлого года «Пивденкомбанк» и «Терра Банк» открыли «Укртрансгазу» кредитные линии на 120 млн грн и 80 млн грн соответственно. На этой сделке акционеры банков (то есть, Цыплаков) заработали около 50 млн грн. Фактически получается, что госкомпания взяла кредит у друга сына президента под баснословные 25% годовых.

Как указано выше, 3 млрд куб. м газа «Укртрансгаз» таки купит. Из открытых источников известно, что компания намерена на это потратить более 12 млрд грн. У «Укртрансгаза» таких денег нет – придется занимать у банков. Возможно, не на всю сумму, а где-то на ее половину госкомпанию прокредитуют банки друга Виктора Януковича-младшего. И если цена обслуживания кредитной линии будет такой же щедрой, как и в предыдущий раз, в «Терра Банк» и «Пивденкомбанк» накапает 1,5 млрд грн «честно» заработанных процентов.

Но тут есть один нюанс. Насколько известно, у Цыплакова нет свободных 12 или 6 млрд грн. У него даже одного миллиарда нет, чтобы сразу взять и пустить его в дело. Если сделка «выклюнется», ему самому придется эту астрономическую сумму у кого-то одалживать. А сотни миллионов долларов под честное слово никто не раздает. Даже под честное слово любимого сына президента Украины.

Ва-банк или Цыплаков в поисках денег

Впрочем, нельзя исключать, что Цыплаков одолжит деньги госкомпании, скажем так, виртуально. Нечто подобное он провернул в марте этого года с «мамкой» «Укртрансгаза» – НАК «Нафтогаз».

Информационные агентства сообщали, что ОАО «НАК «Нафтогаз Украины» 26 марта заключило соглашение с «Пивденкомбанком» на закупку 250 тыс. облигаций внутреннего государственного займа на сумму 261,11 млн грн для расчетов с «Газпромом» за импортированный газ. Обратный выкуп ОВГЗ состоялся 26 марта 2013 года, то есть в день заключения сделки. Банк Цыплакова заработал 11 млн грн с «копейками». Торги проведены по неконкурентной процедуре закупки «у одного участника».

То есть, очевидно, что купля-продажа облигаций была чисто виртуальной, у «Нафтогаза» не было нужды одалживать деньги (раз он вернул их с процентами в тот же день), и весь смысл этой странной сделки заключался в том, чтобы сделать «кореша» Виктора Януковича-младшего на миллион евро богаче.

Но в случае с намечающейся многомиллиардной сделкой такой «финт ушами» не пройдет. Слишком большие деньги, в «многоходовке» явно будут задействованы участники, которым «кэш» понадобится срочно. Чтобы войти в игру, Цыплаков, намерен влезть в долги.

Начнем с того, что месяц назад, в начале октября, «Пивденкомбанк» объявил о намерении увеличить уставной капитал на 83,3% — до 550 млн грн путем допэмиссии. Банк проведет закрытое размещении акций допвыпуска среди действующих акционеров. Акционеры банка – сам Цыплаков и компания «Метал Юнион», которая тоже принадлежит этому «младоолигарху». Похоже на то, что никаких «живых» инвесторских денег в банк не поступит – средства будут переложены из кармана в карман одного и того же человека.

Смысл увеличения уставного капитала не только в продвижении вверх в рейтинге украинских банков. Согласно действующим нормативам, при уставном фонде в 550 млн грн, «Пивденкомбанк» может рассчитывать на рефинансирование НБУ в размере до 5,5 млрд грн. При чем, под смешные годовые проценты, если сравнивать со ставками национального банковского рынка.

То есть, деньги для кредитования многомиллиардной сделки «Укртрансгаза» Цыплаков сможет брать у Национального банка Украины.

Также есть вероятность того, что друг Януковича намерен привлечь сравнительно недорогие кредиты западных финучрежденей. Об этом намерении косвенно говорит PR-активность «Пивденкомбанка» на англоязычных банковских интернет-ресурсах.

Но Руслан Цыплаков далеко не единственный претендент на долю от полутора миллиардов «газовых» долларов. Есть еще немало «младоолигархов», за которыми маячит тень носителей фамилии Янукович.

Так что…

…продолжение следует.

Павел Шульц, Национальное бюро расследований Украины

У середині 90-х років студент третього курсу провінційного інституту Олег Бахматюк вперше переступає поріг фірми «КГД», де починає трудову діяльність звичайним адміністратором. Влився в трудовий колектив відомої в регіоні компанії Бахматюк не з причини видатних здібностей — навчався так собі. Зате у нього був іменитий родич — Валерій Новіков, відомий в Івано -Франківську кримінальний авторитет. Він і посприяв працевлаштування молодого Олега.

«КГД» крім активної торговельної діяльності за принципом «купи-продай» довгий час була представником «Ітери», а значить найбільшим постачальником газу в Івано-Франківській області. «Дах» у фірми був солідний — сам тодішній губернатор Михайло Вишиванюк, що забезпечувало підприємству усілякі конкурентні переваги.

У 2002 році Олег Бахматюк «досидів» до комерційного директора компанії та довіреної особи господаря компанії Остапа Дармограя.

Сенсу трудитися на Дармограя менеджер знаходив все менше — з провалом на мерських виборах-2002 «зірка» колись вдалого бізнесмена активно згасала. До слова, сам Бахматюк, який брав у кампанії Дармограя найбезпосереднішу участь, зумів стати депутатом міськради.

Відхід Бахматюка від патрона не був схожий на сльозливі прощання вдячного учня із своїм учителем. Скоріше – це були з'ясування відносин зміцнілого «молодого вовка» із ослабшим ватажком. Очевидці стверджують, що відносини між Дармограєм і Бахматюком з тих пір дуже напружені, і пов'язано це нібито з фінансовим «кидаловом».

Гроші з повітря

«Розлучившись» з Дармограєм, Бахматюку, тим не менш, вдалося зберегти теплі стосунки з першими особами області. Однак, для розвитку власного бізнесу цього було мало, потрібні великі гроші. У 2002 році Бахматюк засновує компанію «Прикарпатська фінансова корпорація» і отримує свої перші солідні гроші завдяки знайомству з головою Івано-Франківського відділення банку «Аваль» Марією Лободин.

Правда, віддавати позикові кошти у структур Бахматюка виходило далеко не завжди. Найбільший скандал з приводу неповернення кредиту однією з бахматюкових структур розгорівся на межі 2004—2005-х років, коли власники «Авалю» вели переговори про продаж групі «Райффайзен». Марії Лободин довелося терміново шукати нове місце роботи. Як неважко здогадатися, ним стала структура Олега Бахматюка — нещодавно створений банк «Фінансова ініціатива». Марія Лободин переїжджає до Києва, однак практично відразу повертається в Івано-Франківськ. Причому за чутками — з великою образою на свого колишнього партнера.

Чому не склалися відносини між колишньою директоркою івано-франківського «Авалю» з Бахматюком, судити важко. Можливо тому, що на той момент у останнього вже давно був новий партнер — відомий нардеп Ігор Єремеєв. У 2002 році Олег Бахматюк стає по суті головним менеджером Єремеєва, який в цей час іде в Київ народним депутатом і лобіює інтереси загального бізнесу. Знаючі люди не можуть сказати, як насправді діляться численні активи Єремєєва і Бахматюка, і хто з них реально багатшим.

Як би там не було, в 2002—2004-х роках спільний бізнес Єремеєва і Бахматюка переживає період розквіту і обростає численними активами. Структури Єрємеєва-Бахматюка активно скуповують підприємства харчової промисловості Західної України. А створена в 2003-му році Бахматюком «Станіславська торгова компанія» за короткий час стає власником більшості продуктових магазинів по всій Івано-Франківській області і об'єднує їх під брендом «Фаворит». Щоправда, досягти особливих висот в цьому бізнесі Бахматюку не вдалося…

Інші джерела фінансового добробуту Бахматюка і Єрємеєва були менш легальними. У 2002—2004 роках «Прикарпатська фінансова корпорація» вибилася в лідери з відшкодування ПДВ в Івано-Франківській області. Більше того, схеми фіктивного експорту газового конденсату з Польщі або повернення ПДВ за трансфери футболістів «Волині», за які частенько діставалося Єремеєву, приписують саме «фінансовому генію» Бахматюку. За рахунок цього обом бізнесменам вдавалося отримувати сотні мільйонів гривень повернення ПДВ і чому на це дивилися крізь пальці — питання риторичне. Про ступінь довірчих відносин з тодішнім обласним керівником ДПА паном Рахмілем свідчить його призначення на пост керівника ВАТ «Івано -Франківськгаз», підконтрольного все тому ж Бахматюку.

Завдяки Олегу Бахматюку Єремеєв починає активно освоювати ще один напрямок — газовий бізнес. У цьому бізнесменам чимало допомогли добрі стосунки з губернатором Вишиванюком. Останній, завдяки кумівства з Леонідом Кучмою, завжди вибивав для Івано-Франківської області хороші суми на газифікацію. Бахматюку з Єремеєвим залишалося тільки правильно їх «освоїти» через підконтрольний облгаз.

Народник з помаранчевим нальотом

Після президентської кампанії 2004-го року Олег Бахматюк втратив свої позиції в регіоні, проте не надовго. Він швидко зумів знайти підходи до нового губернатора Романа Ткача. Новий голова облдержадміністрації, будучи народним депутатом, активно писав депутатські запити проти бізнес-структур Бахматюка, несподівано став активно лобіювати інтереси його бізнесу. Обласна влада крізь пальці дивилася на всякі «пустощі», хоча деякі з них докочувалися навіть до Києва . Наприклад, Олег Бахматюк примудрився приватизувати історичний пам'ятник архітектури — колишній палац князів Потоцьких, в будівлі якої донедавна знаходився військовий госпіталь.

Для цього Олег Бахматюк придумав геніальну схему і пролобіював її через своїх людей в Мінобороні. Суть її така: він будує будинок на 76 квартир для військових , після чого обмінює його на заповітний об'єкт в обласному центрі. Ціна питання — 5 млн. грн... Така сума, на думку експертів, в десятки, якщо не в сотні, разів нижче реальної вартості палацу в центрі Івано-Франківська.

Втім, результат навіть цього обміну вийшов неоднозначним — військові вселилися у свої квартири, проте ордерів так і не отримали. При цьому, незважаючи на протести громадськості, палац Потоцьких залишається у власності Бахматюка. Більше того, він навіть написав листа своєму новому другові Роману Ткачу, де попросив виділити гроші на реставрацію палацу для перетворення його в художньо-туристичний об'єкт, а можливо – в готель.

У результаті скандалу з Міноборони «пішли» заступник міністра В'ячеслава Кредісова, який свого часу надав допомогу при укладанні угоди з обміну. А ось Бахматюку вдалося вийти сухим з води.

Івано-Франківськ — Київ — Івано-Франківськ

До середини поточного десятиліття Олег Бахматюк явно переріс масштаби рідного регіону і став все частіше звертати свій погляд у бік столиці. Похід Бахматюка на Київ спочатку приніс ряд дрібних невдач. У 2005-му році з подачі Єремеєва Бахматюк взяв найактивнішу участь у кампанії Народного блоку Литвина. На цьому грунті у нього відбувається розбіжність з Михайлом Вишиванюком, який очолював обласну організацію Народної партії. Однак, посварившись з Єремеєвим і Бахматюком, Вишиванюк йде в «Відродження». Перед початком кампанії «кидають» вже й самого Олега Бахматюка. Замість обіцяного місця в першій десятці, йому дістається «ганебне» 66-е . Бахматюк очолює список «Народного блоку Литвина» до обласної ради, однак кампанію з тріском програє.

Невдалі парламентські вибори, втім, не зломили волі Олега Бахматюка до прагнення підкорити столицю. Тим більше що для нього, нарешті, знайшлася підходяща вакансія — заступник голови правління «Нафтогазу України».

Підходи до керівництва «Нафтогазу» Бахматюк шукав півтора року. З одного боку завдяки засиллю вихідців з регіону йому вдалося пролобіювати кількох своїх добрих знайомих. У першу чергу це стосується колишнього заступника губернатора Турчака, який став керівником «Укртрансгазу». Але до самого Івченка його довгий час не підпускав ще один видний іванофранківець — Андрій Лопушанський. Як би там не було, за півтора року керівництвом компанії Івченко Бахматюку вдалося отримати рекордний транш на газифікацію Західних областей — 410 мільйонів гривень. Яким чином вони були освоєні — добре знають у Генеральній прокуратурі та КРУ. Завдяки цим двом відомствам Бахматюк за кількістю згадувань у ЗМІ скоро «переплюне» свого колишнього шефа Олексія Івченка.

До слова, сам Бахматюк з приводу претензій компетентних органів особливо не переживає. Щосуботи замовляє собі персональний чартер до рідного Івано-Франківська, і там розповідає місцевим журналістам про «принципові позиції щодо газових питань», за які його, колишнього менеджера «Нафтогазу», зараз переслідують. І справді, перебування на малій батьківщині завдає Бахматюку деякі незручності — за словами очевидців, через величезні борги він змушений ходити по місту з охоронцями. Вірна прикмета, що прийшла черга шукати собі нових патронів.

Скільки ще таких скелетів у шафі Бахматюка? Мабуть не один, і чи потрібні ми Європі з такими мільярдерами? Запитання риторичні.

Вікторія Ковшун, Національне бюро розслідувань України

У середині 90-х років студент третього курсу провінційного інституту Олег Бахматюк вперше переступає поріг фірми «КГД», де починає трудову діяльність звичайним адміністратором. Влився в трудовий колектив відомої в регіоні компанії Бахматюк не з причини видатних здібностей — навчався так собі. Зате у нього був іменитий родич — Валерій Новіков, відомий в Івано -Франківську кримінальний авторитет. Він і посприяв працевлаштування молодого Олега.

«КГД» крім активної торговельної діяльності за принципом «купи-продай» довгий час була представником «Ітери», а значить найбільшим постачальником газу в Івано-Франківській області. «Дах» у фірми був солідний — сам тодішній губернатор Михайло Вишиванюк, що забезпечувало підприємству усілякі конкурентні переваги.

У 2002 році Олег Бахматюк «досидів» до комерційного директора компанії та довіреної особи господаря компанії Остапа Дармограя.

Сенсу трудитися на Дармограя менеджер знаходив все менше — з провалом на мерських виборах-2002 «зірка» колись вдалого бізнесмена активно згасала. До слова, сам Бахматюк, який брав у кампанії Дармограя найбезпосереднішу участь, зумів стати депутатом міськради.

Відхід Бахматюка від патрона не був схожий на сльозливі прощання вдячного учня із своїм учителем. Скоріше – це були з'ясування відносин зміцнілого «молодого вовка» із ослабшим ватажком. Очевидці стверджують, що відносини між Дармограєм і Бахматюком з тих пір дуже напружені, і пов'язано це нібито з фінансовим «кидаловом».

Гроші з повітря

«Розлучившись» з Дармограєм, Бахматюку, тим не менш, вдалося зберегти теплі стосунки з першими особами області. Однак, для розвитку власного бізнесу цього було мало, потрібні великі гроші. У 2002 році Бахматюк засновує компанію «Прикарпатська фінансова корпорація» і отримує свої перші солідні гроші завдяки знайомству з головою Івано-Франківського відділення банку «Аваль» Марією Лободин.

Правда, віддавати позикові кошти у структур Бахматюка виходило далеко не завжди. Найбільший скандал з приводу неповернення кредиту однією з бахматюкових структур розгорівся на межі 2004—2005-х років, коли власники «Авалю» вели переговори про продаж групі «Райффайзен». Марії Лободин довелося терміново шукати нове місце роботи. Як неважко здогадатися, ним стала структура Олега Бахматюка — нещодавно створений банк «Фінансова ініціатива». Марія Лободин переїжджає до Києва, однак практично відразу повертається в Івано-Франківськ. Причому за чутками — з великою образою на свого колишнього партнера.

Чому не склалися відносини між колишньою директоркою івано-франківського «Авалю» з Бахматюком, судити важко. Можливо тому, що на той момент у останнього вже давно був новий партнер — відомий нардеп Ігор Єремеєв. У 2002 році Олег Бахматюк стає по суті головним менеджером Єремеєва, який в цей час іде в Київ народним депутатом і лобіює інтереси загального бізнесу. Знаючі люди не можуть сказати, як насправді діляться численні активи Єремєєва і Бахматюка, і хто з них реально багатшим.

Як би там не було, в 2002—2004-х роках спільний бізнес Єремеєва і Бахматюка переживає період розквіту і обростає численними активами. Структури Єрємеєва-Бахматюка активно скуповують підприємства харчової промисловості Західної України. А створена в 2003-му році Бахматюком «Станіславська торгова компанія» за короткий час стає власником більшості продуктових магазинів по всій Івано-Франківській області і об'єднує їх під брендом «Фаворит». Щоправда, досягти особливих висот в цьому бізнесі Бахматюку не вдалося…

Інші джерела фінансового добробуту Бахматюка і Єрємеєва були менш легальними. У 2002—2004 роках «Прикарпатська фінансова корпорація» вибилася в лідери з відшкодування ПДВ в Івано-Франківській області. Більше того, схеми фіктивного експорту газового конденсату з Польщі або повернення ПДВ за трансфери футболістів «Волині», за які частенько діставалося Єремеєву, приписують саме «фінансовому генію» Бахматюку. За рахунок цього обом бізнесменам вдавалося отримувати сотні мільйонів гривень повернення ПДВ і чому на це дивилися крізь пальці — питання риторичне. Про ступінь довірчих відносин з тодішнім обласним керівником ДПА паном Рахмілем свідчить його призначення на пост керівника ВАТ «Івано -Франківськгаз», підконтрольного все тому ж Бахматюку.

Завдяки Олегу Бахматюку Єремеєв починає активно освоювати ще один напрямок — газовий бізнес. У цьому бізнесменам чимало допомогли добрі стосунки з губернатором Вишиванюком. Останній, завдяки кумівства з Леонідом Кучмою, завжди вибивав для Івано-Франківської області хороші суми на газифікацію. Бахматюку з Єремеєвим залишалося тільки правильно їх «освоїти» через підконтрольний облгаз.

Народник з помаранчевим нальотом

Після президентської кампанії 2004-го року Олег Бахматюк втратив свої позиції в регіоні, проте не надовго. Він швидко зумів знайти підходи до нового губернатора Романа Ткача. Новий голова облдержадміністрації, будучи народним депутатом, активно писав депутатські запити проти бізнес-структур Бахматюка, несподівано став активно лобіювати інтереси його бізнесу. Обласна влада крізь пальці дивилася на всякі «пустощі», хоча деякі з них докочувалися навіть до Києва . Наприклад, Олег Бахматюк примудрився приватизувати історичний пам'ятник архітектури — колишній палац князів Потоцьких, в будівлі якої донедавна знаходився військовий госпіталь.

Для цього Олег Бахматюк придумав геніальну схему і пролобіював її через своїх людей в Мінобороні. Суть її така: він будує будинок на 76 квартир для військових , після чого обмінює його на заповітний об'єкт в обласному центрі. Ціна питання — 5 млн. грн... Така сума, на думку експертів, в десятки, якщо не в сотні, разів нижче реальної вартості палацу в центрі Івано-Франківська.

Втім, результат навіть цього обміну вийшов неоднозначним — військові вселилися у свої квартири, проте ордерів так і не отримали. При цьому, незважаючи на протести громадськості, палац Потоцьких залишається у власності Бахматюка. Більше того, він навіть написав листа своєму новому другові Роману Ткачу, де попросив виділити гроші на реставрацію палацу для перетворення його в художньо-туристичний об'єкт, а можливо – в готель.

У результаті скандалу з Міноборони «пішли» заступник міністра В'ячеслава Кредісова, який свого часу надав допомогу при укладанні угоди з обміну. А ось Бахматюку вдалося вийти сухим з води.

Івано-Франківськ — Київ — Івано-Франківськ

До середини поточного десятиліття Олег Бахматюк явно переріс масштаби рідного регіону і став все частіше звертати свій погляд у бік столиці. Похід Бахматюка на Київ спочатку приніс ряд дрібних невдач. У 2005-му році з подачі Єремеєва Бахматюк взяв найактивнішу участь у кампанії Народного блоку Литвина. На цьому грунті у нього відбувається розбіжність з Михайлом Вишиванюком, який очолював обласну організацію Народної партії. Однак, посварившись з Єремеєвим і Бахматюком, Вишиванюк йде в «Відродження». Перед початком кампанії «кидають» вже й самого Олега Бахматюка. Замість обіцяного місця в першій десятці, йому дістається «ганебне» 66-е . Бахматюк очолює список «Народного блоку Литвина» до обласної ради, однак кампанію з тріском програє.

Невдалі парламентські вибори, втім, не зломили волі Олега Бахматюка до прагнення підкорити столицю. Тим більше що для нього, нарешті, знайшлася підходяща вакансія — заступник голови правління «Нафтогазу України».

Підходи до керівництва «Нафтогазу» Бахматюк шукав півтора року. З одного боку завдяки засиллю вихідців з регіону йому вдалося пролобіювати кількох своїх добрих знайомих. У першу чергу це стосується колишнього заступника губернатора Турчака, який став керівником «Укртрансгазу». Але до самого Івченка його довгий час не підпускав ще один видний іванофранківець — Андрій Лопушанський. Як би там не було, за півтора року керівництвом компанії Івченко Бахматюку вдалося отримати рекордний транш на газифікацію Західних областей — 410 мільйонів гривень. Яким чином вони були освоєні — добре знають у Генеральній прокуратурі та КРУ. Завдяки цим двом відомствам Бахматюк за кількістю згадувань у ЗМІ скоро «переплюне» свого колишнього шефа Олексія Івченка.

До слова, сам Бахматюк з приводу претензій компетентних органів особливо не переживає. Щосуботи замовляє собі персональний чартер до рідного Івано-Франківська, і там розповідає місцевим журналістам про «принципові позиції щодо газових питань», за які його, колишнього менеджера «Нафтогазу», зараз переслідують. І справді, перебування на малій батьківщині завдає Бахматюку деякі незручності — за словами очевидців, через величезні борги він змушений ходити по місту з охоронцями. Вірна прикмета, що прийшла черга шукати собі нових патронів.

Скільки ще таких скелетів у шафі Бахматюка? Мабуть не один, і чи потрібні ми Європі з такими мільярдерами? Запитання риторичні.

Вікторія Ковшун, Національне бюро розслідувань України

Фірми «Укртурборемонт», «Турболінкс», «Турботрейд» та «Промінвеставтоматика» з часу їх заснування отримали на тендерах майже 2,5 млрд грн.

Усі тендери, в яких брали участь ці чотири компанії, проводилися винятково в системі державної компанії ПАТ «Укртрансгаз» та його дочірніх підприємств.

Більше того, у всіх досліджених випадках ці чотири компанії були єдиними учасниками тендерів, конкуруючи тільки між собою.

Однак ані така дружність, ані однакові адреси у двох фірм, ані номери міських телефонів, які відрізнялися однією останньою цифрою та були ніби встановлені у сусідніх кабінетах, не збентежили чиновників.

Перші ж кроки у дослідженні донецьких ТОВ виявили: місця реєстрації компаній з мільярдними оборотами — це складські приміщення та кімната над магазином канцтоварів. Фактична ж адреса — викуплений в середині 1990-х років третій поверх старої шкільної будівлі, переобладнаної під «офісний» центр.

«Золотий лев» на броньованих дверях, повний набір фірм всередині. «Узагалі, Вадим Миколайович — я. Ви щодо якого підприємства взагалі хочете говорити?» — цікавиться Вадим Плетень. Він — засновник і директор ТОВ «Укртурборемонт».

Це «найменша» фірма. У 2010 році вона відхопила у «Укртрансгазу» 50 млн грн, вигравши їх у згаданого «Турботрейду». Більше у тендерних змаганнях «Укртурботрейд» не використовувався, а з 2011 року проходить процедуру ліквідації.

Втім, під час нетривалої розмови Плетень з колегою виказують обізнаність у справах і «Турболінксу», і «Турборемонту».

Складається враження, що Вадим Миколайович просто не пам’ятає, де він записаний директором, і яку з фірм заснував.

Компанії, які нібито змагаються між собою за величезні державні замовлення, пов’язані не лише спільною адресою. Засновники й директори трьох фірм навіть внесли одне одного в друзі у соціальній мережі «Однокласники».

Вадим Плетень — «Укртурборемонт», Олександр Пінчук — «Промінвеставтоматика», Андрій Ігнатов — «Турботрейд» позначені один в одного як «колеги». Правда, зараз там залишився один Ігнатов. Вони і справді колеги — не тільки за участю в оборудці, але і за способом життя та «основною» професією.

Вадим Плетень, засновник та директор ТОВ «Укртурборемонт», сума тендерів — 50 млн грн, донедавна проживав у п’ятиповерховій «хрущівці» на межі Донецька і Макіївки.

За свідченням сусідів, працює охоронцем. Найімовірніше — в офісі, де його й зустріла знімальна група каналу TBi.

Коментуючи тендерну діяльність свого офісу, обмежився словами: «Треба ж комусь країну піднімати, газотранспортну систему».

Віталій Дударець, засновник ТОВ «Турболінкс», сума тендерів — 1 млрд грн, проживає у «хрущівці» на околиці Макіївки. За розповіддю сусіда — працює охоронцем.

Олександр Пінчук, засновник та директор ТОВ «Промінвеставтоматика», сума тендерів — 560 млн грн, проживає у «хрущівці» на околиці Макіївки. За свідченнями зятя — тривалий час працював на горілчаному заводі. Зараз — пенсіонер.

Володар пенсіонерів

В адміністрації будівлі, де розміщено офіс «рятівників» української ГТС, повідомили: третій поверх його теперішній власник викупив ще наприкінці 1990-х років. Належить офіс Андрію Забашті. Не публічному, але, вочевидь, масштабному підприємцю.

У 2004 році серед співзасновників компанії Забашти «Укрнефтегазразведка» були присутні власник мережі «Амстор» Володимир Вагоровський та Валерій Коновалюк.

Дружина ж підприємця з 2009 року — рівноправна співзасновниця Вагоровського у ТОВ «Транс-будінвест». (Компанія Вагоровського із спорідненою назвою «Транс-буд» — будівельник магазинів мережі «Амстор».) У той же період Забашта певний час очолював компанію «Софія-Інвест» власника Inter Car Group Леоніда Юрушева.

«Укртнефтегазрозведка» була зареєстрована за тією ж адресою, що і тендерні переможці «Укртрансгазу», а її директором був записаний Вадим Плетень.

Водночас, подальше розслідування показало, що нинішня діяльність офісу пов’язана з іншою персоною — власником групи «Метал Юніон» та другом молодшого сина президента Русланом Циплаковим.

Куди йдуть мільйони

Автор звернувся в “Укртрансгаз”, який роздає на тендерах мільярди, із питанням, чи подібні переможці не викликають у чиновників підозр. В «Укртрансгазі» відповіли: перемога донецьких ТОВ є цілком обґрунтованою.

«Згадані у вашому запиті компанії „Турболінкс“ і „Турботрейд“ є уповноваженими дистриб’юторами компанії General Electric в Україні, тому вони пройшли кваліфікаційний відбір.

Ми не вбачаємо нічого надзвичайного в тому, що згадані у вашому запиті три компанії беруть участь у тендерах „Укртрансгазу“ вже третій рік — це підприємства, які мають договори із заводами-виробниками», — йдеться у відповіді.

Представництво General Electric не дотримало обіцянки надати коментар з приводу співпраці з компаніями «Турболінкс» та «Турботрейд». Однак автору вдалося простежити, куди ці поважні фірми далі перераховують тендерні мільйони.

Автор дослідив історію платежів однієї з компаній — «Турболінкс». Протягом 2012 року вона отримала від «Укртрансгазу» 350 млн грн. Характерно, що крім державної газової компанії, у цієї фірми більше ніхто нічого не купував.

Однак цікавішими виявилися подальші перерахування державних коштів. Вони не потрапили до General Electric, як можна було очікувати від офіційного дистриб’ютора.

Карта витрат

250 тис грн — 0,07% отриманих коштів — перераховано компанії «Котрис». Це гроші, які можна вважати витраченими «на справу». «Котрис» понад 12 років працює на ринку автоматизації, а з «Укртрансгазом», за свідченнями працівників, працює з 2000 року.

Фірма встановлює обладнання та автоматизує виробничі процеси. Компанія навіть деколи вигравала укртрансгазівські тендери, однак середня сума угоди зазвичай становила 200-300 тис грн, а за весь час — близько 65 млн грн.

100 тис грн становили адміністративні видатки «Турболінксу». 40 тис із цієї суми — перерахування донецькій авіакомпанії. Вочевидь, за перельоти до Києва.

349,5 млн грн з 350 млн грн було перераховано невідомим «транзитним компаніям», зареєстрованим протягом 2012 року.

18,5 млн грн отримало ТОВ «Ісприт лтд», 125 млн грн — ТОВ «Юнас груп», 205 млн — ТОВ «Трейд груп стиль».

Дослідження найбільшого постачальника, «Трейд груп стиль» показало: сюди ж скидають кошти й інші переможці торгів «Укртрансгазу»! «Турботрейд» у 2012 році надіслав сюди 250 млн грн, «Промінвеставтоматика» — 65 млн грн.

Цілий рік «прокладка» накопичувала кошти, щоб з вересня перерахувати їх далі, на такі ж «транзитні» фірми.

Понад півмільярда державних гривень розчинилися серед фірм-одноденок, зареєстрованих за кілька місяців до перерахування коштів. Однак реєстраційні дані «Трейд Групп Стиль» дозволили визначити причетного до оборудки.

Команда

ТОВ «Трейд груп стиль» та ще кілька «товок» з цієї схеми реєструвалися у київській компанії «Віртуальний офіс». Номер телефону, який організатор схеми залишив при реєстрації фірми, належить донецькому відділенню Південкомбанку. Заступник керівника відділення підтвердила, що така фірма у них обслуговується.

— «Трейд груп стиль» і «Трейд стайл» у вашому відділенні обслуговуються?

— «Трейд груп стиль» — так.

— Чому взагалі реєстраційні дані транзитної компанії ведуть у відділення Південкомбанку?

— А куди вони мають вести?

Південкомбанк — фінансовий сегмент промислової групи «Метал Юніон» донецького бізнесмена Руслана Циплакова.

Це пояснює, чому, крім «турбокомпаній» трансгазу транзиткою «Трейд груп стиль» активно користуються інші компанії групи.

У 2012 році близько 5 млн грн сюди перерахувала девелоперська компанія «Глобус Плюс», півмільйона надійшло від ТОВ «Юніоіл», понад 5 мільйонів — від охоронної фірми «Скат ПКБ».

Вистачає Циплакову і політичного впливу. Компанії «Турболінкс», «Укртурборемонт», «Турботрейд» та «Промінвестенерго» почали вигравати тендери «Укртрансгазу» відразу після того, як Віктор Федорович Янукович став президентом, Віктор Вікторович Янукович — молодшим сином президента.

А власник «Метал Юніон» Руслан Циплаков — другом сина президента та його партнером за спортивною командою. Великі шанувальники автоспорту Циплаков та Янукович удвох очолюють Fеrrari Team Ukraine.

* * *

Варто зазначити, що це розслідування не стверджує, що за 2,5 млрд грн «Укртрансгаз» не отримав нічого, і всі гроші було вкрадено. Повинно було постачатися якесь обладнання, підписані контракти — закриватися актами прийому-передачі та виконання робіт.

Однак за використання подібних схем встановити, чи витрачав той же «Турболінкс» на реальні послуги «Укртрансгазу» щось понад 0,07% отриманих коштів, неможливо.

Після виходу матеріалу у ефір на кількох ресурсах з’явилося розтиражоване повідомлення директору ТОВ «Турболінкс» Олени Савєнкової.

«Тендеры „Укртрансгаза“ позволяют нам оказывать услуги без предоплаты или с минимальной предоплатой. Таким образом, полный расчет по договорам происходит после выполненных работ, зачастую через семь-восемь месяцев после их начала. У „Укртрансгаза“ перед нами всегда очень большая задолженность, и мы сознательно подобным образом работаем с нашими партнерами».

Ця відповідь жодним чином не пояснює розпорошення 99,93% коштів по новостворених «транзитках». Нехай ці кошти і отримані від «Укртрансгазу» із запізненням на сім місяців. Та принаймні із слів пані Савєнкової можна зрозуміти, чому її формальний роботодавець живе на околиці та підробляє охоронцем.

Денис Бігус, журналіст «Знаку оклику» та Tender News, TBi

Віталій Дударець, засновник ТОВ «Турболінкс», сума тендерів — 1 млрд грн, проживає у «хрущівці» на околиці Макіївки. За розповіддю сусіда — працює охоронцем. Олександр Пінчук, засновник та директор ТОВ «Промінвеставтоматика», сума тендерів — 560 млн грн, проживає у «хрущівці» на околиці Макіївки. За свідченнями зятя — тривалий час працював на горілчаному заводі. Зараз — пенсіонер. Володар пенсіонерів В адміністрації будівлі, де розміщено офіс «рятівників» української ГТС, повідомили: третій поверх його теперішній власник викупив ще наприкінці 1990-х років. Належить офіс Андрію Забашті. Не публічному, але, вочевидь, масштабному підприємцю. У 2004 році серед співзасновників компанії Забашти «Укрнефтегазразведка» були присутні власник мережі «Амстор» Володимир Вагоровський та Валерій Коновалюк. Дружина ж підприємця з 2009 року — рівноправна співзасновниця Вагоровського у ТОВ «Транс-будінвест». (Компанія Вагоровського із спорідненою назвою «Транс-буд» — будівельник магазинів мережі «Амстор».) У той же період Забашта певний час очолював компанію «Софія-Інвест» власника Inter Car Group Леоніда Юрушева. «Укртнефтегазрозведка» була зареєстрована за тією ж адресою, що і тендерні переможці «Укртрансгазу», а її директором був записаний Вадим Плетень. Водночас, подальше розслідування показало, що нинішня діяльність офісу пов’язана з іншою персоною — власником групи «Метал Юніон» та другом молодшого сина президента Русланом Циплаковим. Куди йдуть мільйони Автор звернувся в “Укртрансгаз”, який роздає на тендерах мільярди, із питанням, чи подібні переможці не викликають у чиновників підозр. В «Укртрансгазі» відповіли: перемога донецьких ТОВ є цілком обґрунтованою. «Згадані у вашому запиті компанії „Турболінкс“ і „Турботрейд“ є уповноваженими дистриб’юторами компанії General Electric в Україні, тому вони пройшли кваліфікаційний відбір. Ми не вбачаємо нічого надзвичайного в тому, що згадані у вашому запиті три компанії беруть участь у тендерах „Укртрансгазу“ вже третій рік — це підприємства, які мають договори із заводами-виробниками», — йдеться у відповіді. Представництво General Electric не дотримало обіцянки надати коментар з приводу співпраці з компаніями «Турболінкс» та «Турботрейд». Однак автору вдалося простежити, куди ці поважні фірми далі перераховують тендерні мільйони. Автор дослідив історію платежів однієї з компаній — «Турболінкс». Протягом 2012 року вона отримала від «Укртрансгазу» 350 млн грн. Характерно, що крім державної газової компанії, у цієї фірми більше ніхто нічого не купував. Однак цікавішими виявилися подальші перерахування державних коштів. Вони не потрапили до General Electric, як можна було очікувати від офіційного дистриб’ютора. Карта витрат 250 тис грн — 0,07% отриманих коштів — перераховано компанії «Котрис». Це гроші, які можна вважати витраченими «на справу». «Котрис» понад 12 років працює на ринку автоматизації, а з «Укртрансгазом», за свідченнями працівників, працює з 2000 року. Фірма встановлює обладнання та автоматизує виробничі процеси. Компанія навіть деколи вигравала укртрансгазівські тендери, однак середня сума угоди зазвичай становила 200-300 тис грн, а за весь час — близько 65 млн грн. 100 тис грн становили адміністративні видатки «Турболінксу». 40 тис із цієї суми — перерахування донецькій авіакомпанії. Вочевидь, за перельоти до Києва. 349,5 млн грн з 350 млн грн було перераховано невідомим «транзитним компаніям», зареєстрованим протягом 2012 року. 18,5 млн грн отримало ТОВ «Ісприт лтд», 125 млн грн — ТОВ «Юнас груп», 205 млн — ТОВ «Трейд груп стиль». Дослідження найбільшого постачальника, «Трейд груп стиль» показало: сюди ж скидають кошти й інші переможці торгів «Укртрансгазу»! «Турботрейд» у 2012 році надіслав сюди 250 млн грн, «Промінвеставтоматика» — 65 млн грн. Цілий рік «прокладка» накопичувала кошти, щоб з вересня перерахувати їх далі, на такі ж «транзитні» фірми. Понад півмільярда державних гривень розчинилися серед фірм-одноденок, зареєстрованих за кілька місяців до перерахування коштів. Однак реєстраційні дані «Трейд Групп Стиль» дозволили визначити причетного до оборудки. Команда ТОВ «Трейд груп стиль» та ще кілька «товок» з цієї схеми реєструвалися у київській компанії «Віртуальний офіс». Номер телефону, який організатор схеми залишив при реєстрації фірми, належить донецькому відділенню Південкомбанку. Заступник керівника відділення підтвердила, що така фірма у них обслуговується. — «Трейд груп стиль» і «Трейд стайл» у вашому відділенні обслуговуються? — «Трейд груп стиль» — так. — Чому взагалі реєстраційні дані транзитної компанії ведуть у відділення Південкомбанку? — А куди вони мають вести? Південкомбанк — фінансовий сегмент промислової групи «Метал Юніон» донецького бізнесмена Руслана Циплакова. Це пояснює, чому, крім «турбокомпаній» трансгазу транзиткою «Трейд груп стиль» активно користуються інші компанії групи. У 2012 році близько 5 млн грн сюди перерахувала девелоперська компанія «Глобус Плюс», півмільйона надійшло від ТОВ «Юніоіл», понад 5 мільйонів — від охоронної фірми «Скат ПКБ». Вистачає Циплакову і політичного впливу. Компанії «Турболінкс», «Укртурборемонт», «Турботрейд» та «Промінвестенерго» почали вигравати тендери «Укртрансгазу» відразу після того, як Віктор Федорович Янукович став президентом, Віктор Вікторович Янукович — молодшим сином президента. А власник «Метал Юніон» Руслан Циплаков — другом сина президента та його партнером за спортивною командою. Великі шанувальники автоспорту Циплаков та Янукович удвох очолюють Fеrrari Team Ukraine. * * * Варто зазначити, що це розслідування не стверджує, що за 2,5 млрд грн «Укртрансгаз» не отримав нічого, і всі гроші було вкрадено. Повинно було постачатися якесь обладнання, підписані контракти — закриватися актами прийому-передачі та виконання робіт. Однак за використання подібних схем встановити, чи витрачав той же «Турболінкс» на реальні послуги «Укртрансгазу» щось понад 0,07% отриманих коштів, неможливо. Після виходу матеріалу у ефір на кількох ресурсах з’явилося розтиражоване повідомлення директору ТОВ «Турболінкс» Олени Савєнкової. «Тендеры „Укртрансгаза“ позволяют нам оказывать услуги без предоплаты или с минимальной предоплатой. Таким образом, полный расчет по договорам происходит после выполненных работ, зачастую через семь-восемь месяцев после их начала. У „Укртрансгаза“ перед нами всегда очень большая задолженность, и мы сознательно подобным образом работаем с нашими партнерами». Ця відповідь жодним чином не пояснює розпорошення 99,93% коштів по новостворених «транзитках». Нехай ці кошти і отримані від «Укртрансгазу» із запізненням на сім місяців. Та принаймні із слів пані Савєнкової можна зрозуміти, чому її формальний роботодавець живе на околиці та підробляє охоронцем. Денис Бігус, журналіст «Знаку оклику» та Tender News, TBi

«История успеха» бывшего зампреда правления «Нафтогаза» Олега Бахматюка очень показательна – за несколько лет ему удалось стать одним из самых богатых людей Западной Украины. Отдавая должное журналистам ищ сайту Вголос, мы считаем, что пришло время дополнить биографию г-на Бахматюка новыми подробностями. Сейчас ему приходится задуматься о продаже большинства активов, банки отказываются кредитовать его предприятия, а прокуратура приписывает ему кражу сотен миллионов государственных денег. Сам Бахматюк называет все это политическим заказом. Откуда появились его капиталы? Что с ними будет при новой власти? Где самый богатый «соратник» Алексея Ивченко прячется от органов и вездесущей РосУкрЭнерго?

В середине 90-х годов студент третьего курса провинциального института Олег Бахматюк впервые переступает порог фирмы «КГД», где начинает трудовую деятельность обычным администратором. Влился в трудовой коллектив известной в регионе компании Бахматюк не по причине выдающихся способностей – учился так себе. Зато у него был именитый родственник – Валерий Новиков, известный в Ивано-Франковске криминальный авторитет. Он и поспособствовал трудоустройству молодого Олега.

«КГД» помимо активной торговой деятельности по принципу «купи-продай» долгое время была представителем «Итеры», а значит самым крупным  поставщиком газа в Ивано-Франковской области. «Крыша» у фирмы была солидная – сам тогдашний губернатор Михаил Вышиванюк, что обеспечивало предприятию всяческие конкурентные преимущества.

В 2002 году Олег Бахматюк «досидел» до коммерческого директора компании и доверенного лица хозяина компании Остапа Дармограя. Смысла трудиться на Дармограя менеджер находил все меньше – с провалом на мэрских выборах 2002 «звезда» некогда удачного бизнесмена активно закатывалась. К слову сам Бахматюк, принимавший в кампании Дармограя самое непосредственное участие, сумел стать депутатом горсовета.

Уход Бахматюка от патрона меньше всего был похож на слезливое прощание благодарного ученика со своим учителем. Скорее – на выяснение отношений окрепшего молодого волка со слабеющим вожаком. Очевидцы утверждают, что отношения между Дармограем и Бахматюком с тех пор очень напряженные, и связано это якобы с финансовым «кидаловом».

Деньги из воздуха

Расставшись с Дармограем, Бахматюку, тем не менее, удалось сохранить теплые отношения с первыми лицами области. Однако для развития собственного бизнеса этого было мало, требовались большие деньги. В 2002 году Бахматюк основывает компанию  «Прикарпатская финансовая корпорация» и получает свои первые солидные деньги благодаря знакомству с главой Ивано-Франковского отделения банка «Аваль» Марией Лободиной.

Правда, отдавать заемные средства у структур Бахматюка получалось далеко не всегда. Самый большой скандал по поводу невозврата кредита одной из бахматюковских структур разгорелся на стыке 2004—2005 годов, когда собственники «Аваля» вели переговоры о продаже группе «Райффайзен».

Лободиной пришлось срочно искать новое место работы. Как нетрудно догадаться, им стала структура Олега Бахматюка – недавно созданный банк «Финансовая инициатива». Мария Лободина переезжает в Киев, однако практически сразу возвращается в Ивано-Франковск. Причем по слухам — с большой обидой на своего бывшего партнера.

Почему не сложились отношения между бывшей директрисой ивано-франковского «Аваля» и Бахматюком, судить трудно. Возможно потому, что на тот момент у последнего уже давно был новый партнер – небезызвестный нардеп Игорь Еремеев. В 2002 году Олег Бахматюк становится по сути главным менеджером Еремеева, который в это время уходит в Киев народным депутатом и лоббирует интересы общего бизнеса. До сих пор люди, представляющие кто и чем владеет в западной Украине, затрудняются сказать, как на самом деле делятся многочисленные активы Еремеева и Бахматюка, и кто из них реально богаче.

Как бы там ни было, в 2002—2004 годах совместный бизнес Еремеева и Бахматюка переживает период расцвета и обрастает многочисленными активами. Структуры Еремеева-Бахматюка активно скупают предприятия пищевой промышленности Западной Украины. А созданная в 2003 году Бахматюком «Станиславкая торговая компания» за короткое время становится собственником большинства продуктовых магазинов по всей Ивано-Франковской области и объединяет их под брендом «Фаворит». Правда, достигнуть особых высот в этом бизнесе Бахматюку не удалось, и теперь торговая сеть выставлена на продажу.

Другие источники финансового благосостояния Бахматюка и Еремеева были менее легальными. В 2002—2004 годах «Прикарпатская финансовая корпорация» выбилась в лидеры по возмещению НДС в Ивано-Франковской области. Более того, схемы по фиктивному экспорту газового конденсата из Польши или возврат НДС за трансферы футболистов «Волыни», за которые частенько доставалось Еремееву, приписывают именно «финансовому гению» Бахматюка. За счет чего обеим бизнесменам удавалось получать сотни миллионов гривен возврата НДС и почему на это смотрели сквозь пальцы – вопрос риторический. О степени доверительных отношений с тогдашним областным руководителем ГНАУ г-ном Рахмилем свидетельствует его назначение на пост руководителя ВАТ «Ивано-Франковскгаз», подконтрольного все тому же Бахматюку.

Благодаря Олегу Бахматюку Еремеев начинает активно осваивать еще одно направление – газовый бизнес. В этом бизнесменам немало помогли хорошие отношения  с губернатором Вышиванюком. Последний, благодаря кумовству с Леонидом Кучмой, всегда выбивал для Ивано-Франковской области хорошие суммы на газификацию. Бахматюку с Еремеевым оставалось только правильно их «освоить» через подконтрольный облгаз.

Народник с оранжевым налетом

После президентской кампании  2004 года Олег Бахматюк было потерял свои позиции в регионе, однако не надолго. Он быстро сумел найти подходы к новому губернатору Роману Ткачу. Новый глава облгосадминистрации, который, будучи народным депутатом, активно писал депутатские запросы в отношении бизнес-структур Бахматюка, неожиданно стал активно лоббировать интересы его бизнеса. Областная власть сквозь пальцы смотрела на всякие «шалости», хотя некоторые из них докатывались даже до Киева. Например, Олег Бахматюк умудрился приватизировать исторический памятник архитектуры – бывший дворец князей Потоцких, в здании которой до недавнего времени находился военный госпиталь.

Для этого Олег Бахматюк придумал гениальную схему и пролоббировал ее через своих людей в Минобороны. Суть ее такова: он строит дом на 76 квартир для военных, после чего обменивает его на заветный объект в областном центре. Цена вопроса – 5 млн. грн., что, по мнению экспертов, в десятки, если не сотни, раз ниже реальной стоимости дворца в центре Ивано-Франковска.

Впрочем, результат даже этого обмена получился неоднозначным – военные вселились в свои квартиры, однако ордеров так и не получили. При этом, несмотря на протесты общественности, дворец Потоцких остается в собственности Бахматюка. Более того, он даже написал письмо своему новому другу Роману Ткачу, где попросил власти области выделить деньги на реставрацию дворца для превращения его в художественно-туристический объект, надо полагать – гостиницу.

В результате скандала из Минобороны «ушли» замминистра Вячеслава Кредисова, который в свое время оказал помощь при заключении сделки по обмену. А вот Бахматюку удалось выйти сухим из воды.

Ив. Франковск – Киев – Ив. Франковск

К середине текущего десятилетия Олег Бахматюк явно перерос масштабы родного региона и стал все чаще обращать свой взгляд в сторону столицы. Поход Бахматюка на Киев вначале принес ряд мелких неудач. В 2005 году с подачи Еремеева Бахматюк принял активнейшее участие в кампании Народного блока Литвина. На этой почве у него происходит расхождение с Михаилом Вышиванюком, возглавлявшим областную организацию Народной партии. Однако, рассорившись с Еремеевым и Бахматюком, Вышиванюк  уходит в «Возрождение». Перед началом кампании «кидают» уже и самого Олега Бахматюка. Вместо обещанного места в первой десятке, ему достается «позорное» 66-е. Бахматюк возглавляет список «Народного блока Литвина» в областной совет, однако кампанию с треском проигрывает.

В Ивано-Франковске Олег Бахматюк живет в одном из самых фешенебельных особняков. Дом  куплен у одного из бывших начальников УМВД в области.

Неудачные парламентские выборы, впрочем, не сломили воли Олега Бахматюка к стремлению покорить столицу. Тем более что для него, наконец, нашлась подходящая вакансия – заместитель председателя правления «Нафтогаза Украины».

Подходы к руководству «Нафтогаза» Бахматюк искал полтора года. С одной стороны благодаря засилью выходцев из региона ему удалось пролоббировать нескольких своих добрых знакомых. В первую очередь это касается бывшего заместителя губернатора Турчака, который стал руководителем «Укртрансгаза». Правда, к самому Ивченко его долгое время не подпускал еще один видный ивано-франковец – Андрей Лопушанский. Как бы там ни было, за полтора года руководством компании Ивченко Бахматюку удалось получить рекордный транш на газификацию Западных областей – 410 миллионов гривен. Каким образом они были освоены – хорошо знают в Генеральной прокуратуре и КРУ. Благодаря этим двум ведомствам Бахматюк по количеству упоминаний в СМИ скоро переплюнет своего бывшего шефа Алексея Ивченко.

К слову сам Бахматюк по поводу претензий компетентных органов особо не переживает. Каждую субботу заказывает себе персональный чартер в родной Ивано-Франковск, и там рассказывает местным журналистам о «принципиальной позиции по газовым вопросам» за которую его, вывшего менеджера «Нефтегаза», сейчас преследуют. Правда, пребывание на малой родине доставляет Бахматюку некоторые неудобства – по словам очевидцев, из-за огромных долгов он вынужден ходить по городу с десятью охранниками. Верная примета, что пришла очередь искать себе новых патронов.

Леонид Фатков, Национальное бюро расследований Украины