Ми побачили, що цю статтю про Дмитра Снєгирьова, яка була опублікована на Спротиві саме перед судовим засіданням ДДОСять
https://sprotiv.org/69985
Редактор sprotiv.org Вадим Гладчук та наші журналісти розслідувачі вважають справу Снєгирьова сфабрикованою МВС Авакова певно через критику Олега Анатолійовича Козловського. Ми будемо слідкувати за нею і закликаємо всіх журналістів не лишатися байдужими.
Після посту Гладчука у фейсбуці про арешт Снєгирьова співробітники поліції організували проти нього 26 червня хуліганську провокацію. Ці нелюди кинули під паркан двору дачі журналіста, де живуть собаки, 3 маленьких кошеняти. Для того, щоб собаки підрили лаз під воротами та вискочили на вулицю.

https://sprotiv.org/69975
Відео з камер спостереження, де видно хто вчинив злочин, на фірмі яка його зберігає зникло, як пояснюють через «технічний збій».
Вадим Гладчук звернувся з заявою до Державного бюро розслідування з скаргою на хуліганські дії поліцейських.
Невже генерал Олег Козловський вважає себе крутішим за генерала Олексія Пукача, переслідуючи кожного громадянина за критику своєї персони?
#аваков_відставка

Марцинюк Анастасія, фейсбук, Національне бюро розслідувань України

Громадський протест у Києві проти спроби анексії Тузли в 2003 році. Вадим Гладчук, нині редактор інтернет-видання sprotiv.org палить російські прапори біля Верховної Ради України / Фото ЕРА An Ukrainian man Vadym Gladchuk sets fire to a Russian flag during a protest in front of the Ukrainian Parliament in Kiev, Wednesday, 22 October 2003 against Russia's construction of a dam near the Ukrainian island of Tuzla. Russian construction of a dam across the Kerch Strait near Ukraine's Crimean peninsula has sparked a war of words for the Ukrainian people. Russian workers in September began intensive construction of a gravel and earth dam in the narrow Kerch strait, at the junction of the Azov and Black Seas. The dam currently is some 400 meters short of waters claimed by Ukraine as territorial waters. EPA/SERGEY DOLZHENKO

15 років тому, 29 вересня 2003 року, Росія розпочала активну фазу будівництва дамби до українського острова Тузла. За лічені дні ця подія переросла в найбільшу кризу російсько-українських відносин на той момент.

«Конфлікт з приводу приналежності острова Тузла в Керченській протоці став пробною війною з боку Росії», — заявив у 2015 році економіст Андрій Ілларіонов, екс-радник російського президента Володимира Путіна, представляючи в Атлантичній раді США свою доповідь про багаторічну підготовку Москви до анексії Криму.

Сьогодні на острові Тузла стоять опори Керченського моста, побудованого Росією і відкритого в травні 2018 року. Однак 15 років тому Україні вдалося відстояти свою територію. Як це було.

Чим була Тузла на момент конфлікту

Острів Тузла увійшов до складу України разом із Кримом в 1954 році за рішенням президії Верховної ради СРСР. Сам острів з'явився в 1925 році: сильний шторм розмив косу на Таманському півострові РФ, у результаті чого утворився окремий невеликий шматочок суші довжиною близько 6,5 км і шириною 500 м. У 1941 році цей новостворений острів був переданий до складу Кримської АРСР і пізніше разом з нею став частиною України.

До того, як восени 2003 року Тузла стала об'єктом територіальних претензій Росії, острів ніколи не фігурував у великій політиці. 15 років тому там проживало близько 30 сімей, переважно це були рибалки — такі дані озвучив Сергій Куніцин, голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, на засіданні українського парламенту 22 жовтня 2003-го.

Особливість ситуації полягала також у тому, що від Криму (територія України) Тузлу відділяє судноплавний канал, а від Таманського півострова (територія РФ) — мілководний, який підходить лише для проходу невеликих риболовецьких човнів.

До яких дій вдалася Росія

З 20-х чисел вересня 2003 року РФ без попередження розпочала підготовчі роботи до спорудження насипної дамби, яка мала з'єднати Таманський півострів із Тузлою, тобто фактично зробити український острів частиною материкової Росії.

Активна фаза будівництва почалася 29 вересня і тривала аж до врегулювання конфлікту 23 жовтня. Роботи вели надшвидкими темпами. За даними ВМС України, за добу з російської сторони розвантажували до 700 вантажівок з необхідними матеріалами, будівельники працювали в три зміни. Щодоби споруджували близько 150 м дамби.

Крім того, з початком будівництва дамби Росія активізувала свою військову активність у регіоні. У територіальні води України, поблизу Керчі, входили бойові кораблі Новоросійської військово-морської бази, а російські морські піхотинці та десантники почали навчання з бойовою стрільбою на Таманському півострові.

Як Москва аргументувала будівництво дамби

Одночасно в інформаційному полі Росії поширювалося твердження, що Тузла є споконвічною частиною російської території, а тому її повернення є законним і обгрунтованим.

На противагу документам, підписаним у 1940-50-ті роки, Москва відмовлялася визнати Тузлу островом, наполягаючи на тому, що це коса і що Україні була передана лише континентальна частина Криму.

«Це косичка, дійсно, коса, стрічка піску, [...] яка йде далеко в море, ось і все. Просто зараз вона відновлюється, її з'єднання з Таманським півостровом. Робота йде, піднімається її рівень над рівнем моря, це абсолютно законного роду вид робіт», — заявляв у жовтні 2003 року в ефірі Ехо Москви Дмитро Рогозін, на той момент голова комітету Держдуми з міжнародних справ.

Росія також вимагала спільного використання Азово-Керченської акваторії і погоджувалася встановити кордон з Україною лише по дну, але не по воді.

У той же час українська сторона виступала категорично проти позиції Росії. Київ наполягав на тому, що згідно з чинними договорами та міжнародним правом держкордон проходить між Тузлою і Таманським півостровом РФ. Таким чином, Тузла беззастережно була частиною української території — як і судноплавна частина Керченської протоки між Кримом і Тузлою.

Як відреагував Київ

Безпрецедентні дії Росії викликали однозначну негативну реакцію навіть у роз'єднаному на той момент українському політичному середовищі (події відбувалися за рік до президентських виборів 2004 року і Помаранчевої революції). Будівництво дамби до Тузли було розцінено як пряма загроза територіальній цілісності України.

«Тузла сьогодні — це не просто провокація, це попередження Європі. І це вимога усвідомлення громадянами України необхідності пробудження самосвідомості», — заявляв тоді Борис Тарасюк, голова парламентського комітету з питань євроінтеграції.

Українська сторона направила ноту протесту в МЗС Росії і стягнула до Тузли додаткові сили. На острові розмістили посилений контингент прикордонників, переобладнали прикордонний пост і почали термінове спорудження прикордонної застави.

До місця конфлікту привели кораблі і катери українських військово-морських сил.

«Керченський полк Національної гвардії [...] розгорнув свої реактивні установки на бойових позиціях», — нагадує про події 15-річної давності ВМС України. Українські військові були готові відкрити вогонь у разі порушення держкордону.

Чим завершився конфлікт

Леонід Кучма, президент України на той момент, перервав свій візит до Латинської Америки і терміново повернувся в Україну, щоб знайти рішення конфлікту. Крім того, він демонстративно проконтролював спорудження українського прикордонного поста на Тузлі і оглянув у бінокль будівництво російської дамби. Голова МЗС України Костянтин Грищенко намагався врегулювати конфлікт у ході переговорів в Москві 6 жовтня.

22 жовтня, коли російським будівельникам залишалося близько 100 м до українського кордону, Верховна Рада провела спеціальне засідання щодо кризи навколо Тузли. Виступаючи на цьому засіданні, кримський прем'єр Куніцин визнав ситуацію критичною і назвав її «моментом істини» у відносинах із Москвою.

"Хочу вам сказати, що до іспиту на зрілість російсько-українських відносин на дану хвилину залишилося трохи більше 100 метрів. [...] Як повинні діяти завтра українські прикордонники — пацани, які там стоять, якщо станеться перетин державного кордону? [...] Ми на порозі моменту істини. Завтра дамба буде на російсько-українському кордоні, і ми всі повинні віддавати собі звіт, що треба приймати рішення ", — звернувся він до депутатів.

Наступного дня, 23 жовтня 2003 року, Кучма провів прямі переговори з Путіним, після чого будівництво дамби було зупинено. Про остаточне припинення будівництва в листопаді домовилися прем'єр-міністри України і Росії.

Однак незважаючи численні двосторонні консультації, які пройшли в наступні роки, Москва так і не визнала вирішеним питання про держкордон і розподіл акваторії Керченської протоки.

Анексія Тузли у 2018 році

У квітні 2018 року так званий уряд анексованого Росією Криму прийняв рішення передати у власність РФ земельну ділянку на острові Тузла площею понад 6,5 тис. кв м.

У відповідь українське Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб засудило цей крок і закликало міжнародне співтовариство не визнавати факт передачі Росії частини острова Тузла.

Екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко в коментарі Радіо НВ заявив, що Тузла залишається українською, а подібні дії так званої ради міністрів Криму не матимуть жодних правових наслідків з міжнародної точки зору.

«Після анексії Криму ситуація по острову Тузла залишається у принципі такою ж, як і з Кримом — незаконна анексія. Все!» — резюмував Грищенко, який брав участь у врегулюванні ситуації навколо Тузли в 2003 році.

Інна Семенова, Національне бюро розслідувань України

Диктаторський режим Порошенка руками екс-регіонала, колишнього прихвосня банди ПРіБЮТ з репутацією тендерного мафіозі Антона Яценка під приводом запровадження кримінальної відповідальності за шантаж створює новий інструмент тиску на журналістів, активістів-антикорупціонерів та бізнес. Про це заявив редактор інтернет-видання sprotiv.org Вадим Гладчук, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

За словами Гладчука, внесений нардепом проект закону «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо кримінальної відповідальності за шантаж)» (№ 8005 від 06.02.2018 р.) не відповідає європейським стандартам. Яценко пропонує карати обмеженням волі на строк від 2 до 5 років за шантаж, тобто вимогу вчинення певної дії або бездіяльності під загрозою розголошення будь-якої інформації щодо потерпілого або його близьких, в тому числі особистого характеру.

Зазначене формулювання дозволятиме, наприклад, притягнути до кримінальної відповідальності журналіста-розслідувача за вимогу розповісти про корупційну схему чи підприємця за вимогу повернути борг, якщо ця вимога супроводжуватиметься попередженням, що у разі відмови проблему буде винесено на суд громадськості. Між тим, європейські держави дотримуються балансу між приватними та публічними інтересами і не втручаються у особисті конфлікти, поки конфлікт залишається на словах.

Гладчук наводить приклад, що у Кримінальному кодексі Німеччини стаття 253 «Шантаж» передбачає штраф або ув’язнення строком до 5 років за незаконний примус силою чи серйозними погрозами до вчинення дій чи бездіяльності, які наносять суттєві збитки власності потерпілого від шантажу. Але незаконним вважається лише такий рівень застосування сили та серйозних погроз, який нерозумно перевищує прийнятий мінімальний рівень зусиль, коли особа добивається бажаного результату. Тобто, склад злочину «шантаж» вимагає, по-перше, фактичного нанесення суттєвої шкоди внаслідок шантажу і, по-друге, перевищення розумного рівня психологічного тиску.

«Отже, у Німеччині не можна посадити журналіста за шантаж, якщо він зажадає від депутата інформації на умовах анонімності, скільки депутатам платять в конвертах, погрожуючи написати статтю про переписаний депутатом на родичів бізнес. І не можна посадити підприємця за те, що він вимагав оплатити проживання в готелі, погрожуючи внести клієнта-неплатника у чорний список. В цих двох випадках відсутні ознаки протиправних дій: перевищення розумного рівня психологічного тиску та фактичне нанесення суттєвої шкоди», — пояснює Гладчук.

На думку редактора sprotiv.org, розгляд Верховною Радою України антиєвропейського, загрожуючого свободі слова законопроекту про криміналізацію шантажу є неприйнятним. «Якщо цю некомпетентну писанину тендерного мафіозі та ворога свободи слова не поховають в комітетах та кулуарах, якщо така дурня потрапить до порядку денного, народ цього не терпітиме і буде палити шини під стінами парламенту. Кожен голос за нові диктаторські закони буде актом політичного самогубства маріонеткових депутатів фіктивної кнопкодавської більшості диктатора Порошенка», — підкреслив Гладчук.

На фото Олександр Король та його родичка, яка незаконно отримувала подвійну зарплату у сільраді

Журналіст і громадський діяч Вадим Гладчук отримав листа Бобрицького сільського голови Олександра Короля з погрозами відключити від електрики будівництво його дачі у селі Бобриця та ще й оштрафувати за перебування у недобудованому будинку. Погрози для солідності перемішані з бюрократичною ахінеєю, яка не має юридичного сенсу, повідомляє Український інформаційний портал.

«Схоже, Король втратив рештки здорового глузду. Це ж додуматися треба так грати в дурника, роблячи вигляд, що житло саме собою будується і вводиться в експлуатацію без електрики, без перебування на об'єкті жодної людини!» — обурюється Гладчук, — «Звичайно, через кризу будівництво затягнулося, зараз шукаю додаткові фінансові ресурси, але це не заважає виконувати дрібні роботи, облаштовувати майбутнє житло. І хіба у мене одного такі проблеми?! А я вам скажу, чому за версією Короля головна проблема у цьому селі Гладчук. Бо я виступав проти незаконного знищення лісу та вирубки зелених насаджень, проти крадіжок піска та іншої комунальної власності посіпаками Короля, проти афери з об'єднанням громад без чесного обговорення, проти кастрації собак по 50 доларів кожна, яка обійшлася селу в десятки тисяч гривень і не вирішила проблему нападів собак на людей, а заради збереження корупційних відкатів брехунам вистачило нахабства інсценувати скандал навколо моїх собак!».

Також Гладчук звернув увагу, що в листі Короля з погрозами міститься цинічний натяк на протиправне шпигування за Гладчуком за допомогою телекамери стеження, яку Король встановив після першої публічної критики з боку Гладчука біля будівництва його дачі на власній земельній ділянці. Редактор часопису sprotiv.org розцінює незаконне стеження як злочинне порушення права на недоторканність свого приватного життя і вже подав відповідну заяву про злочин.

Прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури зобов'язано внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань заяву журналіста Вадима Гладчука про вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України (заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем) та розпочати досудове розслідування. Про це повідомляє Український інформаційний портал.

Відповідне рішення прийняв слідчий суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Дмитро Усатов.

Раніше редактор часопису sprotiv.org Вадим Гладчук повідомив до поліції та прокуратури, що 12.11.2016 р. колишній дільничний інспектор міліції Микитенко Роман Леонідович в формі співробітника органів внутрішніх справ та робочий, який не представився, без дозвільних документів виламував цеглу з паркану навколо «будинку шерифа» за адресою вул. Шкільна, 20-А, який перебуває у комунальній власності Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

За словами Гладчука, факт злочинних дій підтверджується відеозаписом та інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно. Відповідні докази є у розпорядженні прокуратури та поліції, також Гладчук має намір заявити клопотання про необхідні для всебічного розслідування процесуальні дії.

Редактор часопису sprotiv.org Вадим Гладчук звернувся до Києво-Святошинської місцевої прокуратури із заявою про самоправство та заволодіння чужим майном з боку колишнього міліціонера. Про це повідомляє Український інформаційний портал.

Як зазначено в заяві про вчинене кримінальне правопорушення, 12.11.2016 р. колишній дільничний інспектор міліції Микитенко Роман Леонідович в формі співробітника органів внутрішніх справ та робочий, який не представився, без дозвільних документів виламували цеглу з паркану навколо «будинку шерифа» за адресою вул. Шкільна, 20-А, який перебуває у комунальній власності Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, що підтверджується відеозаписом та інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

У діях Микитенка вбачаються ознаки злочинів, передбачених ст. 191 ч. 2 (привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем), ст. 356 (самоправство) Кримінального кодексу України. Максимальна санкція за цими статтями складає 5 років обмеження волі.

Редактор інтернет-видання sprotiv.org Вадим Гладчук подав до Вищого адміністративного суду України касаційні скарги на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області та Київського апеляційного адміністративного суду, які відмовилися припинити сумнівні оборудки Бобрицького сільського голови Олександра Короля із об'єднання територіальних громад та деребану коштів сільського бюджету на стерилізацію 17-ти бродячих собак за ціною майже по тисячі гривень кожна.

Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Проявом крайньої деградації системи правосуддя Гладчук назвав те, що судді стали на бік сільського голови Короля, який цинічно порушив всі процедурні норми, пропихуючи непопулярне об'єднання Бобриці з Княжичами замість ближчої Білогородки, також особисто зізнався, що не надає публічну інформацію на запити електронною поштою, і ще й не вважає за необхідне встановлювати в селі правила утримання бродячих тварин, як того вимагає закон.

За позовом проти незаконного об'єднання громад суд проігнорував свідчення Гуріненко Надії Лук'янівни, члена територіальної громади села Бобриця, про те, що Бобрицький сільський голова Король, Княжицький сільський голова Шинкаренко і ті угруповання, які стоять за ними, протиправно і незаконно, без належного обговорення та всупереч громадській думці намагаються об’єднати село Бобрицю з Княжичами, віддаленим селом, яке подібне до Бобриці й не має інфраструктури для обслуговування кількох сіл. Доцільніше, на її думку, приєднуватися до Білогородки, більш розвинутого економічно та розташованого ближче села.

«Пропоноване об'єднання громад економічно невигідне. Чоми ми маємо приєднуватися до Княжичів? Туди далеко їхати, це незручно. Крім того, будучи депутатом районної ради попереднього скликання, я вивчала думку громади і хочу сказати, що 90% населення категорично проти такого об'єднання. Так зване громадське обговорення 12 липня 2015 року з міліцією, бандитами та сміттєвими баками не було мирним публічним обговоренням. Було сфабриковано обговорення, це фальшивка» – заявила в суді Надія Гуріненко.

Що стосується позову Гладчука щодо забезпечення доступу до публічної інформації в Бобриці, то ситуація склалася взагалі ганебна. Поки по вулицях Бобриці бігають стаї собак по 4-10 штук, які нападають на людей і домашніх тварин, сільська рада під керівництвом одіозного пана Короля не знайшла нічого кращого, як сплатити півтора десятки тисяч гривень за одноразовий відлов і стерилізацію 17-ти собак, яких потім випустили. Як стверджував Король у суді, цю акцію провели влітку 2015 року і більше не повторювали, вважаючи проблему вирішеною. При цьому бездомні собаки продовжують тероризувати селян, а ніяких правил з приводу поводження з ними сільська рада не приймала і навіть «програму регулювання чисельності безпритульних тварин» було переписано з численними помилками із аналогічної програми міста Рівного, просто «щоб був папірець».

«Враховуючи повну відсутність громадського контролю, не виключено, що насправді ніхто не ловив жодної собаки, просто проплатили гроші з бюджету села та отримали відкат. Інакше чому створюють перешкоди для звернень громадськості із запитами на інформацію?! Королю є, що приховувати?» — обурюється Гладчук.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції виправдали Короля, не особливо вникаючи в обставини справи, Гладчук просить Вищий адміністративний суд України повернути обидва позови для повторного, об'єктивного розгляду до суду першої інстанції, яким є Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Поговаривают, что Стаднийчук занимался обслуживанием структур Жвании, решал земельные вопросы. В политической агитации спекулировал общими местами: против коррупции, за мир. Украл символику Порошенко и всюду твердил, что Порошенко его поддерживает, хотя ничего подобного в Блоке Петра Порошенко не знают... Если верить декларации за 2011 год, месячный доход составляет менее 4 тыс грн. – и при этом гектары земли, бигборды, подкуп избирателей, роскошные машины, о которых не упомянуто в декларации (впрочем, и задекларированая Шкода Октавия Тур стоит три якобы годовых заработка).

Наш интерес к персоне Стаднийчука продиктован из ряд вон выходящей наглостью фальсификации результатов выборов в его пользу на 16 избирательном округе. Окружная комиссия, явно небескорыстно заглядывающая ему в рот, умудрилась признать недействительными протоколы с двух участков, на которых получил лучший результат его главный соперник Юрий Македон.

Член ОВК Кайтанюк розповіла про фальсифікацію виборів на 16 окрузі (Вінницька область)

Но и до подсчета голосов Стаднийчук сокращал свой отрыв от лидера избирательной гонки поразительно грязными методами.

Во-первых, в центр избирательного округа, Ямполь, прикатил липовый «Автомайдан» из нескольких нанятых маргиналов. Эти клоуны ко всеобщему возмущению горожан пытались смешивать с грязью имя Македона. Позднее они же пытались завезти в Могилев-Подольский бредовые листовки против Македона без данных о заказчике. Их задержали сотрудники ГАИ.

Во-вторых, среди избирательных комиссий и в местной прессе распространялись фальшивые постановления Центризбиркома о, якобы, снятии кандидатуры Македона по его собственному желанию.

В-третьих, в день выборов купленные члены участковых избирательных комиссий массово вбрасывали бюллетени за Стаднийчука и портили бюллетени за Македона.

Фальсифікація виборів: член виборчкому 4 рази кидає бюлетені у скриньку

Чтобы случайно не поломать схемы Стаднийчука, окружная комиссия просто отказала в удовлетворении всех жалоб Македона. А для верности сами жалобы «потеряли». И бюллетени с двух спорных участков тоже «потеряли». Активисты потом находили эту документацию на полу под столами, где заседала окружная комиссия. Следы преступления, как говорится, были налицо. Правда, правоохранители пожимают плечами и говорят идти в суд, где у теневого «решалы» тоже все схвачено. Судя по публикациям в интернете, судьям занесли аж полмиллиона «зеленых», лишь бы Македон не добился справедливости.

Обо всех проделках Стаднийчука рассказали на пресс-конференции в Киеве Вадим Гладчук, редактор оппозиционного интернет-издания sprotiv.org, и Елена Грабик, доверенное лицо Македона. Демонстрировались видеозаписи, доказывающие факты фальсификаций. Остается отрытым вопрос в том, найдутся ли в запасе у Стаднийчука путаны в мантиях, которые и после этого не побоятся общественного мнения и подмахнут нужное «решале Жвании» решение...

Стаднійчук краде перемогу Македона: ОВК фальсифікує вибори на 16 окрузі

Между прочим, кандидатом в нардепы Стаднийчук тоже был зарегистрирован исключительно благодаря удивительным симпатиям к нему отечественной Фемиды. Вначале Центризбирком отказал ему в регистрации, потому что Стаднийчук не подтвердил, что он не занимается совместительством. Получив отказ 30 сентября, 1 октября он обращается в суд и в тот же день суд обязывает Центризбирком его зарегистрировать.

Кстати, с совместительством у Стаднийчука сложилась интересная ситуация. На момент получения депутатского мандата, 19 марта 2013 года, он был зарегистрирован частным предпринимателем. По сути, это коррупционное правонарушение и основание для лишения его депутатских полномочий. Но так как Стаднийчук предал включившую его в список «Батькивщину» и переметнулся к регионалам, «властелины золотых батонов» и «прокурорские цезари» на его коррупцию закрыли глаза.

Особая ирония заключается в том, что совместитель Стаднийчук получил мандат в связи с лишением мандата Сергея Власенко, адвоката Юлии Тимошенко, как раз под предлогом совместительства депутатской должности с адвокатской деятельностью. Преследуя Власенко, Владимир Рыбак, карманный спикер Януковича, при обращении в Высший админсуд подделал решение регламентного комитета Рады. Беззаконие было очевидным. Вся фракция ВО «Батькивщина» отговаривала Стаднийчука от принятия присяги, потому что не признавала лишение мандата Власенко. Но Стаднийчук наплевал на мнение фракции и принял присягу, а 4 апреля 2013 года на нелегитимном выездном заседании Рады заявил о выходе из фракции «Батькивщины». Тогда-то стало очевидным, что он «тушка», продавшаяся Януковичу.

Кстати, по словам самого Власенко, Стаднийчук уволился со своего места работы в тот день, когда Рыбак подал против него иск в Высший административный суд. То есть, Стаднийчук был заодно с регионалами и уволился с работы, чтобы зайти на место Власенко. А о том, что Стаднийчук был включен в список «Батькивщины» по квоте Жвании, открыто заявил Олесь Доний. При этом он сознался: я, мол, 25 лет в политике и не знаю, кто такой Стаднийчук, за какие заслуги он попал в список?

Не знают, кто такой Стаднийчук, не только опытные политики. Он позиционируется как бывший адвокат, но его фамилии вы не найдете ни в судебной хронике через поисковики, ни в реестрах адвокатов – ни в свежих, ни в архивных. В едином реестре судебных решений нет ни одного решения по уголовному, гражданскому, административному делу, где защитником или представителем выступал бы «адвокат» Стаднийчук. Только в хозяйственных судах и только по одному делу, в земельном споре между ООО «Гранд-Чубинское» (структура Васадзе) и Великоалександровским сельсоветом, высвечивается фамилия и инициалы представителя сельсовета Стаднийчука Р. В.

Когда в 2013 году Центризбирком давал Стаднийчуку депутатский мандат, разразился скандал, потому что в его трудовой книжке не было отмечено заявленное место работы – руководящий партнер в адвокатском объединении «Немесида». Это объединение было зарегистрировано в 2012 году двумя адвокатами-основателями, Игорем Билоусом и Евгением Кондратчуком. Если там и был «руководящий партнер» Стаднийчук, то разве что в качестве мальчика на побегушках: занести документы для регистрации фирмы или, положим, занести в суды «убедительно шелестящие аргументы»... Ведь ничем иным не объяснишь, как так может быть, что «руководящий партнер» нигде не засветился, в то время как другие, не «руководящие» партнеры – известные, практикующие юристы с именем, о них множество упоминаний в поисковиках. Кроме того, «руководящий партнер» и мальчик на побегушках мог выполнять функции «левого кассира» и «смотрящего» от настоящего владельца фирмы, например, того же Жвании.

Удастся ли сомнительному дельцу от юриспруденции Стаднийчуку с помощью спонсора-олигарха и грязных приемов одержать победу над известным общественным деятелем Македоном? Избиратели уже выразили недоверие ставленнику Жвании и требуют от Центризбиркома положить конец его фальсификациям. Судебные процессы продолжаются. Посмотрим, изменилось ли что-то в избирательной системе после Революции Достоинства или олигархи со своими уголовными подельниками и дальше могут безнаказанно творить что хотят.

Сергей Федорчук, Национальное бюро расследований Украины

Про це він сказав після засідання Ради національної безпеки й оборони.

«18-й спеціальний центр ФСБ Росії працює як спеціальна установа, де цілодобово майже 1,5 тис. людей... у соціальних мережах через роботизовані системи розсилання повідомлень... цілеспрямовано останні три доби розсилають повідомлення, тексти панічного характеру», — сказав він.

Наливайченко зазначив, що СБУ вживає всіх заходів для припинення таких дій.

Зокрема, удалося домовитися з корпорацією Google, щоб пошуковик не блокував на вимогу російської влади українські сайти й матеріали на відехостингу YouTube.

У той же час із адміністрацією соціальної мережі Facebook поки не вдається домовитися про блокування фейкових акаунтів російських пропагандистів.

Про інформаційну безпеку і російських диверсантів — Валентин Наливайченко

До речі, російська адміністрація Фейсбук двічі блокувала акаунт редактораsprotiv.org Вадима Гладчука через критику Путіна та поширення позиції США щодо інтервенції російських військ в Україну.

Водночас адміністрація YouTube винесла попередження редакції sprotiv.org  тавидалила відео про афери мафіозі Сергія Курченка, щодо якого зараз правоохоронцями України відкриті кримінальні провадження.

Как известно, буквально все политики-чиновники в своих официальных выступлениях и интервью готовы до последней капли крови бороться с коррупцией, обещают населению и электорату хлеба, зрелищ, повышения пенсий-зарплат и льгот побольше. Также известно, что в большинстве своем эти граждане бессовестно лгут. Чтобы понять, где человек искренен, а где брешет не моргнув, можно использовать несколько элементарных технологических приемов.

1. Напиться в одной кампании с имярек и понаблюдать за ним в расслабленном состоянии. Увы, этот метод не всегда применим по нескольким причинам. Во-первых, чтобы так познакомиться со всеми кандидатами на вашем избирательном участке, следует попрощаться с печенью. Во-вторых, сами кандидаты предпочитают пить не с плебсом, который должен за них голосовать, а с себе подобным ворьем. В-третьих, автору этих строк просто противно будет садиться за стол с большинством тех, кого мы ежедневно и ежечасно наблюдаем на экранах, читаем их лживые интервью в газетах и «интернетах».

2. Еще один надежный и проверенный способ выяснить что из себя представляет человек – это понаблюдать за ним в состоянии агрессии, аффекта, возбуждения. Проще всего разозлить человека и проверить его реакцию. Причем, порой, для этого не стоит прилагать усилий: объект исследования, случается, самовозбуждается. Что, заметим, само по себе является признаком психического нездоровья.

3. Прибегнуть к аналитическим методам исследования личности «подопытного кандидата». Для этого рекомендуем погуглить, прочесть интервью героя и информацию о нем из разных источников, попытаться угадать – где информация нгезаангажирована, где «черный пиар», а где заказуха, проплаченая политиком. Также весьма полезно вычислить: есть ли у объекта исследования особые пристрастия, владеет ли он собственными СМИ и каково лицо этих СМИ. Все собранные данные весьма полезны для заключения: достоин ли кандидат того, чтобы бросить в урну бюллетень с его фамилией.

На этом мы завершаем теоретическую часть и переходим к практическому занятию, то есть применим нашу теорию на практике. В качестве объекта лабораторного исследования изберем Александра Прогнимака — лидера молодой политсилы, впервые решившей отправиться в парламент.

«... в Киеве состоялся съезд партии «Зеленые», на котором был утвержден список «зеленых» кандидатов в депутаты и принята предвыборная программа «МАЙБУТНЄ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД НАС!». Власть – это не самоцель партии «Зеленые», а механизм реализации «зеленых» идей ради будущего всех украинцев, подчеркнул перед делегатами съезда лидер партии «Зеленые» Александр Прогнимак».

Собственно, после упоминания фамилии Прогнимак информированный читатель может смело ставить крест на любом кандидате от его партии. Неинформированному избирателю следует познакомиться с многочисленными публикациями в сети, из которых он узнает, что Прогнимак не только член команды Черновецкого, у которого он трудился начальником управления охраны окружающей среды, но и активный участник деребана зеленых зон Киева. Кроме того, от себя добавим, как человек он – редкое хамло и неадекват. Об этом вы также сможете узнать из многочисленных публикаций, в том числе на нашем сайте. Причем, автор не относит себя к специалисту по определению сортов политического дерьма и специально не интересуется персонами вроде Прогнимака. Но он периодически начинает поносить площадной бранью тех журналистов, которых его возбужденное сознание относит к своим врагам. Таким образом Прогнимак завел себя в медиа не мало недоброжелателей, которые совершенно бескорыстно рассказывают о том, кто он есть. Таким образом, Прогнимак по собственной инициативе дает нам возможность воспользоваться пунктом №2 вышеприведенной методики.

И что же мы видим? Заказухи, которые клепают на журналистов подчиненные Прогнимака, отличаются редким непрофессионализмом и просто животной ненавистью и базарным хамством. А теперь задайтесь вопросом: если такому хамлу дать больше власти, отправить его в парламент – кому-то от этого станет лучше кроме него?

Собственно, вновь вспомнить об этом комическом персонаже нас заставила очередная поганка Прогнимака в адрес журналиста, которая вопреки традиции была размещена не на «специальном» сайте, созданном барином для мочилова врагов, а на ресурсе, который в свою очередь перепечатывает критические публикации про Прогнимака. Секрет прост: Прогнимак, сделавший миллионы на «защите» зеленых зон Киева, в результате чего площадь таких зон значительно сократилась, водит дружбу с изобретательным мошенником Дмитрием Чернявским. Последний в свое время скандально проворовался на строительстве НСК «Олимпийский», а пару лет назад удачно подженился на дочери «приватовского» миллиардера Геннадия Боголюбова. Чернявский, как профессиональный мошенник, не любит гласности, потому старательно снимает за деньги любое упоминание о себе в прессе (по этой причине таких упоминаний о нем практически нет).

Несколько месяцев назад появилась очередная такая публикация. Чернявский оперативно оплатил снятие материалов с сайтов, да вот с единственным ресурсом номер не прошел: сайт «Тарасова правда» снимать не согласился. Нет-нет, дело тут не в принципиальности. Руководитель сайта Тарас Чорноиван, тихо сидя в провинции, ничего самостоятельно не производит – работает чисто в стиле «копи-паст». Просто с Чернявского потребовали больше денег, чем он хотел заплатить. Тот взял паузу, а «Тарасова правда», дабы поторопить клиента, вывесила на главной странице баннер со ссылкой на статью, ему посвященную. В итоге Чернявский сдался, требуемую сумму выплатил, материал был снят. Что тут сказать: бизнес есть бизнес – один мошенник платит за снятие материалов о своих проделках, другой мошенник материал снимает, при этом рядится в тогу защитника национальных интересов. Тарас Шевченко, правда, при этом переворачивается в гробу, но такова уж суть ряженых патриотов. Кстати, «Тарасова правда» регулярно с радостью копипастит материалы с сайта «ТЕМА». Да и бог с ними. Но недавно они опубликовали гнусную заказуху на автора ТЕМЫ, а это совсем некрасиво – писать гадости — даже за деньги — на коллег. Мы поинтересовались, как такое могло случиться и вот что выяснили. Когда нарочный от Чернявского платил деньги редактору «Тарасовой правды» за снятие материала о боссе, с редактором была достигнута договоренность о небольшом бонусе: о перепечатке поганки на общего врага Чернявского и Прогнимака – журналисте сайта ТЕМА.

Но мы движемся дальше и учимся применять пункт №3 нашей методички. Заметим прямо: непосвященному отыскать в интернете несомненно достоверную информацию о Прогнимаке сложно. С одной стороны, поисковик выдает массу откровенно проплаченных интервью нашего героя, с другой, интернет донельзя загажен продуктами информационной войны Прогнимака с Вадимом Гладчуком, который на этих выборах также решил поиграть в политическую рулетку.

Возможно, избирателю будет полезно содержание программы «карманной партии» Прогнимака, которая содержится в сообщении о решении идти в парламент? Отнюдь: имеем стандартный набор общих фраз, обещания «дать», «обеспечить» и пр. Что ж, будем судить не по словам кандидата, а по делам его. Для чистоты эксперимента поставим под сомнение информацию о проделках Прогнимака на посту начальника управления в КГА имени Черновецкого. Надо найти то, что непосредственно создано Прогнимаком и характеризует его. И тут внимательный читатель должен обратить внимание на то, что львиная доля хвалебных публикаций о Прогнимаке содержится на интернет-ресурсе «Вся правда». Если верить рейтинговой системе «Бигмир», сайт этот чрезвычайно популярен у украинских читателей. Как, разве вы о нем никогда не слыхали?! Удивительно: он стоит на почетном 14-месте в рейтинге СМИ с грандиозными 50 тысячами хостов в день.

Правда, знакомство с контентом ресурса повергает читателя в печаль. Жлобский, «на коленях» сделанный дизайн – под стать контенту. Так, в настоящий  момент «топ-новостью» ресурса является сообщение о том, что в Харькове решили отказаться от жетонов на метро… Невооруженным взглядом видно, что сайт поддерживается усилиями одного малообразованного и очевидно низкооплачиваемого сотрудника. Цель ресурса единственная – популяризировать в массах светлый облик Прогнимака. А в качестве бонуса – по команде хозяина сочинять и ставить «мочилова» на его конкурентов, врагов и даже журналистов, на которых пал гневный взгляд барина. Вобщем-то ничего в этом удивительного нет: наша быдло-элита давно ведет себя как провинциальный барчук среди крепостных.

Но почему же прогнимаковская «Вся правда» значится среди наиболее популярных ресурсов Украины? Никаких секретов, вернее – почти никаких! Интернет-сообществу давно известно, что позиции СМИ в рейтингах успешно продаются. Это несет осязаемый материальный результат: пиарщикам легче выбивать деньги из рекламодателей для таких ресурсов. Шутка дело: каждую проплаченную статью на «Всей правде» прочтет около 50 тысяч читателей!

В действительности, никто ее не прочтет – кроме самого рекламодателя и журналиста, обслуживающего сайт. Чтобы убедиться в этом, достаточно зайти в раздел статистики сайта, которая существует в рейтинге. Увы, некоторые ресурсы закрывают посещение своей статистики для любопытствующих. И это, заметим – почти стопроцентное свидетельство того, что высокая позиция в рейтинге и число заходов на сайт – дутые. Косвенными показателями также являются отсутствие комментариев к статье и авторорских блогов. Для «Всей правды» блоги дважды в неделю пишет одна-единственная барышня Анна Жолобович. Да и не блог это вовсе, а поверхностный обзор политических событий в Украине. Комментарии к статьям отсутствуют как таковые: комментировать-то некому. Еще недавно можно было обнаружить и фактические свидетельства того, что посещаемость сайта накручена. Достаточно было зайти в раздел статистики на Бигмире и констатировать, что 99% заходов осуществлено с «технических» сайтов, где генерируются оплаченные заходы на ресурс для поднятия в рейтинге. По идее, персонал рейтинговой системы должен изгонять подобных мошенников, дабы те не дезориентировали читателей и рекламодателей. Наверное, так они и делают, когда за позицию в рейтинге им не платят. Но познакомившись с первой страницей рейтинга бигмир, мы обнаруживаем еще один запороленный ресурс: «Новости мира» — такое же пустое по содержанию, как и «Вся правда». Этот сайт красуется на 14 местом, сразу после мощного СМИ «Подробности».

Этот рейтинговый бизнес «Бигмира» не раз становился причиной скандалов, что привело к уходу из рейтинга многих популярных ресурсов, таких как «Обком» и «Украинская правда». Но мы сейчас не о «Бигмире», а о Прогнимаке. Скажите, читатель: можно ли столь нечистоплотному человеку, мошенничающему в информационном пространстве, доверить хоть толику власти, делегировать право защиты интересов избирателей, надеяться на то, что он исполнит свои многочисленные обещания? Попытайтесь воспользоваться нашим методом определения порядочности политика и сделайте вывод самостоятельно.

ТЕМА