Високий суд Англії та Уельсу видав наказ про заморожування активів групи «Енергетичний стандарт» українсько-російського бізнесмена Костянтина Григоришина.

Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Рішення винесено як забезпечувальна міра в рамках арбітражного розгляду з Вадимом Новинським і Володимиром Лук'яненком-молодшим на більш ніж 300 млн доларів навколо великого машинобудівного підприємства ПАТ «Сумське НВО».

Рішення винесено на вимогу адвокатів Володимира Лук'яненка-молодшого і компаній, пов'язаних з Новинським, які побоюються, що Григоришин може приховувати активи, щоб уникнути виплат за рішенням арбітражу.

Ще 9 травня 2016 року Лондонський комерційний арбітраж прийняв рішення про виплату «Енергетичним стандартом» більш 305,8 млн доларів Новинському і Лук'яненку.

5 жовтня 2017 року Високий суд Англії відмовив адвокатам Григоришина в апеляції на це рішення.

У рішенні суду згадуються, зокрема, такі українські компанії: Запоріжтрансформатор, Турбоатом, ПАТ «Сумське НВО», Укррічфлот, Запорізький кабельний завод, «Сварог Ессет Менеджмент».

Сам наказ про арешт є конфіденційним, повного списку заморожених активів у відкритому доступі немає.

Григоришину також належать великі пакети акцій в цілому ряді українських обленерго.

В ході судового слухання, адвокати Лук'яненка змогли довести суду, що існує ризик того, що Григоришин спробує «розмити» свої активи.

В кінцевому рахунку це може призвести до невиконання рішення арбітражу на 305,8 млн доларів.

Бенефіціарами українських компаній, які приписують Григоришину, в держреєстрі числяться громадянин Швейцарії Леонід Пивоваров і болгарин Максим Марков.

Адвокати Лук'яненка і Новинського змогли довести, що реальний власник всіх активів — Григоришин. Для цього треба було проводити допит бізнесмена в суді.

За даними Високого суду, більшість активів Григоришина, станом на 2015 рік, замикалися на двох кіпрських компаніях.

Перша — Energy Standard Fund Limited. Її акції безпосередньо належали Максиму Маркову. У матеріалах суду він згадується як адвокат з громадянством Росії і Болгарії.

Друга холдингова компанія групи «Енергетичний стандарт» — кіпрська Energy Standard Fund Management Limited.

"100% акцій ESFML належали (прямо чи опосередковано) Григоришину. ESFML володіла акціями в численних дочірніх компаніях, включаючи компанію «Сварог Ессет Менеджмент», — йдеться в рішенні суду.

26 червня 2015 року Григоришин передав свої частки в ESFML Леоніду Пивоварову, йдеться в рішенні суду.

Це було зроблено для того, щоб активи Григоришина не потрапили під санкції в Україні у зв'язку з посиленням законодавства по відношенню до компаній з російським капіталом або російськими бенефіціарами.

На той час Григоришин був громадянином Росії і Кіпру. У 2016 році він отримав українське громадянство.

Леонід Пивоваров — однокласник Григоришина і менеджер швейцарського офісу Energy Standard Group.

Передача акцій (часток) також відкривала шлях «Енергетичному стандарту» до приватизації в Україні, що було б неможливо в разі наявності серед бенефіціарів громадян Росії (Григоришина або Маркова).

Рішення про замороження активів Григоришина не означає, що всі українські компанії бізнесмена автоматично потрапляють під арешт.

Іноземні, в тому числі арбітражні рішення, не мають прямої дії в Україні.

Більш того, між Великобританією і Україною не існує міжнародного договору про взаємне визнання судових рішень.

Сумське НВО є одним з найбільших в Європі виробників газоперекачувальних агрегатів і комплектних компресорних станцій різного призначення; широкої номенклатури насосів, компресорів, центрифуг, обладнання для хімічної, газової та нафтопереробної промисловості, атомних електростанцій.

Глава МВС Арсен Аваков в листопаді 2015 року заявив про розслідувані справи щодо Григоришина, а через місяць уточнив, що вони не належать до підслідності МВС та стосуються фінансових порушень Сумського НВО імені Фрунзе і «Укренерго».

У свою чергу бізнесмен відкинув звинувачення в лобіюванні своїх інтересів через співробітників «Укренерго» і про порушення закону під час купівлі акцій Сумського НВО ім. Фрунзе, нагадавши, що став мажоритарієм компанії ще в 1998—1999 роках.

Міністерство оборони України 25 квітня 2017 року за результатами тендеру повідомило про намір укласти п’ять угод щодо поставки продуктових наборів на загальну суму 24,26 млн грн. Про це йдеться у системі «Прозорро»,  повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Планують замовити 112 тисяч посилених добових польових наборів продуктів семи раціонів з поставкою до червня у 218-й Об’єднаний центр забезпечення тилу ЗСУ (в/ч А1361, Харків).

За новими техумовами ТУ У 10.8-00034022-153:2016, готові страви повинні бути фасовані у чотирьохшарові реторт-пакети із заокругленими краями та захисним покриттям неяскравого зеленого чи коричневого кольору: «Дой-пак» – для перших страв, «Саше» або «Дой-пак» – для других і м’ясних страв. Термін придатності наборів встановлюється за мінімальним терміном придатності складових набору, але не менше 11 місяців. За даними пропозицій переможців, у кожен набір також входитиме упаковка з чотирьох безполуменевих нагрівачів їжі.

Ціна одного набору від усіх постачальників становитиме 217 грн.

Нагадаємо, торік близький до міністра оборони Степана Полторока екс-радник президента Юрій Бірюков писав: «Ціна на такий сухпай (орієнтовна) 110 гривень (якщо з розігрівачкою і додатковими смаколиками – 150)».

ТОВ «Військторг» хочуть відписати 12,13 млн грн. на 56 тис наборів, для яких готові страви виготовило ТОВ «Дніпрова хвиля». Компанія належить Володимиру Добренку та Андрію Родіонцеву, голові правління «Вереса», що належить Вадиму Новінському.

Виробник ТОВ «Пирятинський делікатес» та його дилер ТОВ «Фабрика смаку» збираються поставити кожен по 28 тис наборів на однакову суму 6,06 млн грн.

Переможці змагалися лише між собою, не знижуючи ціни на аукціонах. Сума потенційних угод на 0,1% нижча від загальної очікуваної вартості в 24,28 млн грн.

Закупівлю провели з другої спроби. Перший тендер відмінили в березні через відхилення всіх учасників, включно з нинішніми. Причиною була відсутність у них протоколів від уповноваженої акредитованої лабораторії на проведені попередні випробування наборів за органолептичними та фізико-хімічними показниками щодо відповідності ТУ, погоджених Головним управлінням розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ.
Київський «Військторг» зареєстровано в червні 2015 р. на одеситку Ольгу Матковську. Із травня 2016 р. він отримав підрядів Міноборони, Нацгвардії, відділів освіти та управлінь соцзахисту на 1,44 млрд грн., а також не раз виступав єдиним конкурентом ТОВ «Транс Логістик Центр» із «генерал-єнакієвської» групи годувальників армії.

У березні компанія отримала підрядів щодо харчування армії на 1,37 млрд грн.

Першим засновником ТОВ «Пирятинський делікатес» була Тамара Хідірян із Москви. Нині фірма належить Андраніку Веляну та лондонській компанії «Беверлайф». Засновниками англійської фірми вказаний Хачатур Хідірян з США та Андранік Велян, який у британському реєстрі фігурує як мешканець Росії.
Одеська «Фабрика смаку» зі статутним капіталом 1 тис грн. заснована Тетяною Голубіною та Ігорем Левінзоном, який співволодіє ТОВ «ЗИИЛ» з Ігорем Заварінським.

Також Левінзон раніше значився власником ТОВ «Тонар К» і ТОВ «Біт-Юг». Останнє підприємство місцеві журналісти пов’язували з екс-нардепом від Партії регіонів Олександром Пресманом, називаючи його монополістом на ринку харчування для шкіл та лікарень. Пресман свій зв’язок із фірмою не визнавав.

Народні депутати масово користуються приватними літаками, які здебільшого зареєстровані на офшорні компанії. Про це йдеться у розслідуванні програми «Схеми», спільного проекту Радіо Свобода та каналу «UA:Перший», повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Так, журналісти з’ясували, що колишній голова адміністрації президента Віктора Януковича та його сестра, депутати з «Опозиційного блоку» Сергій та Юлія Льовочкіни постійно літають одним і тим самим літаком Bombardier Challenger 850. Його вартість складає близько 40 мільйонів доларів, а година оренди такого літака обійдеться близько 7 тисяч євро.

Літак із державним знаком UR-ICD вдалося знайти в реєстрі цивільних повітряних суден України. Згідно з даними реєстру, цей літак отримав реєстраційне посвідчення 5 місяців тому – 6 квітня 2016 року. Власником вказано офшорну компанію з Британських Віргінських островів Eola Assets Limited.

У деклараціях Сергія та Юлії Льовочкіних літака немає, натомість у декларації Сергія Льовочкіна є дані про сплату у 2015 році майже двох мільйонів гривень на авіаційну компанію «Бізнес джет тревел» – це український оператор літака, яким пересуваються Льовочкіни.

Інший народний депутат, лідер депутатської групи «Відродження» Віталій Хомутиннік і його колега Валерій Писаренко у компанії російського підприємця Павла Фукса потрапили у камеру журналістів на виході з віп-терміналу аеропорту «Київ». Вони прибули на літаку Gulfstream G280 з бортовим номером VP-CVH.  Коштує такий літак близько 25 мільйонів доларів.

Цікаво, що раніше журналісти видання «Новое время» повідомляли, що літак Хомутинніка зареєстрований на офшор із Кайманових островів.

Родину народного депутата від «Блоку Петра Порошенка» Сергія Тригубенка та сім’ю бізнесмена Ігоря Сала помітили у літаку Gulfstream G200 Galaxy, що 31 липня 206 року прибув до Києва з Італії.

«Економічна правда» повідомляла, нібито структури з орбіти Ігоря Сала мали інтерес у вугільному бізнесі на Сході України. Інше видання – «Наші Гроші» – публікувало розслідування про те, що народний депутат Тригубенко курує вугільну галузь нібито під наглядом першого заступника голови фракції БПП Ігоря Кононенка.

Згідно з декларацією за минулий рік, депутат Трегубенко заробив майже 75 тисяч гривень. Члени його родини – мільйон.

«Схеми» знайшли українську авіакомпанію, яка здає в аренду саме цей літак, яким літав депутат. Середня вартість такого перельоту становить близько 20 тисяч євро, а це півмільйона гривень.

Як з’ясувалося, цим же літаком пізніше з Харкова у Київ летіли народні депутати від «Опозиційного блоку» Юрій Бойко та Юлій Іоффе.

У компанії, яка здає в аренду цей літак, повідомили, що переліт Харків–Київ коштує 8,5 тисячі євро.

Бойко, Іоффе та Трегубенко не єдині народні обранці, які використовують один і той самий літак. Так, наприклад, двічі вдалося зафіксувати приліт саме на цьому чартері народного депутата від «Блоку Петра Порошенка» Гліба Загорія.

Після першого прильоту Загорій сів за кермо «Мерседеса», якого немає в його декларації. Коли Загорій прилетів вдруге,то знову сів за кермо «Мерседеса», але вже іншого. Однак і другої автівки не виявилося в його офіційній декларації.

Народний депутат Олександр Герега з дружиною Галиною, співвласники мережі гіпермаркетів «Епіцентр», користуються літаком Gulfstream G550. Цей літак зареєстрований на австрійську авіакомпанію.

Найдорожчим літаком Falcon 900, вартість якого сягає 50 мільйонів доларів, користуються депутат від «Опозиційного блоку» Нестор Шуфрич та колишній голова адміністрації президента Кучми і кум президента Росії Путіна Віктор Медведчук.

Знімальна група програми тричі стала свідком прильоту в аеропорт «Київ» народного депутата від «Опозиційного блоку» Вадима Новинського. Усі три рази депутат-мільйонер прилітав на різних літаках.

Використовує чартери і близький соратник президента, народний депутат від фракції «Блок Петра Порошенка» Ігор Кононенко. Він пояснив, що оплачує чартери із власного рахунку.

Літаком Gulfstream G200, зареєстрованим на австрійську авіакомпанію MJet GmbH, користується народний депутат від «Народного фронту» Андрій Іванчук.

На ринку авіаперевезень кілька компаній пропонують переліт Ніцца–Київ на літаку Gulfstream G-200 – у середньому за 20 тисяч євро, це близько 600 тисяч гривень.

Водночас, згідно з декларацією за 2015 рік, народний депутат Андрій Іванчук заробив 891 тисячу 518 гривень. Отже, вартість оренди літака перевищує половину його офіційно задекларованого річного доходу.

Як основний фігурант «чорної каси» Партії регіонів Євген Геллер почувається за нової влади.

У правоохоронців після Майдану не виникло питань до так званого «касира» регіоналів Євгена Геллера, голови бюджетного комітету Верховної Ради за часів Януковича. Чи виникне тепер – після публікації так званої «чорної бухгалтерії» Партії регіонів, де прізвище Геллер Є.Б. миготить частіше від інших? Враховуючи, що на день народження Геллера, свідками якого «Схеми» випадково стали, приходять такі поважні гості, як, наприклад, голова адміністрації президента Порошенка Борис Ложкін. Про це у розслідуванні програми «Схеми», спільного проекту Радіо Свобода і телеканалу «UA:Перший».

10 грудня 2008 року. Донецьк. Новорічний корпоратив футбольного клубу «Шахтар». Тоді за одним столом зібрались олігархи Рінат Ахметов та Вадим Новинський, а також регіонали Віталій Журавський, власник шахт Юхим Звягільський, Борис Колесніков та Євген Геллер. Їхній політичний лідер Віктор Янукович поки на чолі опозиції – а за два роки спільними зусиллями стане президентом.

12 травня 2016 року. Ресторан «Липський особняк». Тут відзначає день народження народний депутат Євген Геллер. Привітати іменинника приїхало багато відомих політиків та бізнесменів. Першим ресторан залишає голова адміністрації президента Порошенка – Борис Ложкін.

Далі йде із застілля співголова групи «Відродження» – Віталій Хомутинник. Бачимо парламентарів від групи «Відродження» Віталія Барвіненка та Василя Гуляєва.

Ось приїхав колишній народний депутат від БЮТ, латифундист Богдан Губський.

Поспішає на свято депутат, хрещений батько Тендерної палати Антон Яценко.

Згодом гості починають розходитись. Свято залишає позафракційний депутат Константиновський, народні депутати від Блоку Петра Порошенка Артур Палатний, Валерій Іщенко, депутати з «Відродження» Олег Кулинич, Антон Кіссе та Олександр Біловол.

Тим часом у вікнах ресторану помічаємо олігарха Коломойського та самого іменинника Євгена Геллера.

Залишаючи ресторан, парасолькою від камери закривається депутат з «Відродження» Андрій Шипко.

Також охоронці ховають за парасолькою і депутата від «Опозиційного блоку» Андрія Кисельова.

Більш говірким виявився депутат «Відродження» Ігор Шкіря «День народження у колеги», – пояснює він.

Та колишній регіонал, до цього б'ютівець, а нині також депутат «Відродження» Валерій Писаренко: «Приїхали друга привітати».

Ближче до ночі на свято повернувся Віталій Хомутинник.

Був на святі у депутата Геллера і вкрай непублічний співвласник групи «Приват» олігарх Геннадій Боголюбов.

Відомий донецький банкір – Сергій Дядечко.

А також екс-губернатор Одеської області Ігор Палиця.

Найдовше з-поміж усіх гостей залишились олігарх Ігор Коломойський та один із головних спонсорів «Опозиційного блоку» олігарх і депутат Вадим Новинський.

Ми запитали у депутата Геллера, що йому подарували впливові гості: «Я по-перше, гостей люблю просто так, тому, чесно кажучи, я навіть не знаю, що подарували».

Як тільки була опублікована «чорна бухгалтерія», «Схеми» запитали у депутата Геллера, чи отримував він гроші, зазначені у документах. «Списки, я вважаю, – інсинуація», – відповів він.

Якщо вірити опублікованим документам, то у 2012 році, у той час, коли Геллер Євген Борисович обіймає посаду голови бюджетного комітету, в оприлюднених документах Геллер з такими ж ініціалами отримує: 400 доларів на переліт, 160 тисяч доларів з позначкою «депутати в коаліцію», 395 тисяч доларів з позначкою «Наша Україна», 500 тисяч доларів із позначкою «ЦВК», 4,9 тисячі доларів із позначкою «аванс п\о», майже мільйон доларів із нерозбірливим призначенням, ще два аванси п\о і два повернення, 70 тисяч доларів з позначкою «Заневський А.П.» (саме таке прізвище мав начальник охорони президента Януковича). Найбільша сума – 1 мільйон 420 тисяч доларів з позначкою «Апостол (Коаліція)».

Журналісти «Схем» запитали у депутата Геллера, чи справжні опубліковані документи: «Я вважаю, що ні. Просто в мене запитання: чому вони спливли через два роки чи через два з половиною роки?»

А ось що він відповів на запитання про існування партійної каси: «Що таке партійна каса? Були внески, які вносили депутати, вносили якісь підприємці, скоріше за все. Але це відображено у балансі, тому що після кожних виборів у ЦВК здавався баланс, скільки грошей витрачалось на кампанію. Я не знаю, хто контролював».

От тільки на сайті Центральної виборчої комісії і сьогодні можна знайти фінансові звіти партій за той 2012 рік. У них Геллер Євген Борисович ставить підпис саме у ролі розпорядника коштів виборчого фонду Партії регіонів.

Розпорядник коштів Партії регіонів після тих виборів став фактично розпорядником бюджету цілої країни – очолив бюджетний комітет Верховної Ради. Депутат Геллер переконує, що його обирала фракція без впливу Януковича.

Одночасно з державною та партійною посадами Євген Геллер – ще й успішний власник бізнесу, який почався з обробки металобрухту, а переріс у багатопрофільну компанію з центром у Донецьку. З приходом Януковича до влади бізнес Геллера – компанія «ТПК Укрсплав» почала активно вигравати державні контракти. І за два роки отримала з бюджету країни 60 мільйонів гривень.

Донецька компанія продовжила перемагати на тендерах і за нової влади, і навіть після початку війни на Донбасі.

Маючи юридичну адресу на окупованій території, фірма Геллера «ТПК Укрсплав» взяла держзамовлень на постачання газу в Маріуполі вже на 8 мільйонів гривень, у тому числі й у 2016 році.

Депутат Геллер так пояснює донецьку реєстрацію компанії: «Я власник акції, але я нею не займаюсь давно. До того ж, вона розташована на території, яка тимчасово не підконтрольна Україні, проте ми сплачуємо податки в Україні. Але в чому проблема? В тому, що ми не можемо поміняти юридичну адресу, тому що компанія займається, в тому числі, кольоровими металами, а це ліцензія. І ліцензію дають на адресу, де містяться виробничі потужності. Тому тут є певні незручності, але однак ми абсолютно українська компанія».

При цьому головний податківець країни Роман Насіров переконує, що компанія, зареєстрована на окупованій території, не може бути українською: «На сьогоднішній день це не може бути українським суб’єктом, зареєстрованим на окупованій території. Ми не можемо навіть собі уявити, щоб якась українська компанія зараз зареєструвалася на окупованій території».

Уже на початку 2016 року «ТПК Укрсплав», юридична адреса якої в Донецьку, виграла тендер на більш як 3 мільйони гривень.

Депутат Геллер переконує, що компанія не має податкової заборгованості: «Ну, я  думаю, що не має. Я не веду господарську діяльність, але мені чомусь здається, що ні».

Маючи бізнес на окупованій території, депутат Євген Геллер живе під Києвом у елітному поселенні Козин.

У розпорядника каси Партії регіонів та українського держбюджету за часів Януковича після Революції гідності становище на політичному небосхилі не особливо погіршилось.

На запити «Схем» до СБУ, ГПУ та МВС із питанням, чи фігурує Євген Борисович Геллер у якихось кримінальних провадженнях, редакція не отримала жодної ствердної відповіді.

Чи виникнуть до Геллера питання у правоохоронців після публікації так званої «чорної каси» Партії регіонів? До НАБУ з цими матеріалами – тільки у ще більшому об’ємі – звернувся колишній перший заступник голови СБУ Віктор Трепак. Депутат Геллер переконує, що з НАБУ до нього поки що не звертались, але він готовий співпрацювати.

12 травня, у день свого народження, Євген Геллер, як і вся депутатська група «Відродження», проголосував за призначення на посаду Генерального прокурора України президентської кандидатури – Юрія Луценка. «Схеми» запитали у депутата, чому він вирішив голосувати саме так.

«Ми зустрілися з Юрієм Віталійовичем. І він нас переконав. Він сказав, що нікому ніяких преференцій не буде. Якщо винен, буде сидіти. Не винен –не буде».

Михайло Ткач, Радіо Свобода, Національне бюро розслідувань України

http://nv.ua/publications/kak-razvivaetsja-biznes-i-drugie-vnutrennie-dela-glavy-mvd-arsena-avakova-91824.html?utm_source=facebook&utm_medium=page&utm_campaign=our_pages

Арсен Аваков, оказавшись в кресле главы МВД, не только сумел вернуть все утраченные ранее бизнес-активы, но и посредством семьи активно зарабатывает на добыче газа, занижая его стоимость и “оптимизируя” налоги
У министра внутренних дел Арсена Авакова есть безобидное хобби: он коллекционирует рисунки земляка — харьковского авангардиста Василия Ермилова. В коллекции главы МВД их уже несколько. Цена каждого может достигать $15 тыс. И это еще недорого: полноценные полотна этого живописца стоят по сотне тысяч долларов. Не исключено, что в ближайшем будущем министр раскошелится и на подобные приобретения — проблем с деньгами у него нет.

Аваков пришел в политику из газового бизнеса, где процветают высокая маржа, политическая коррупция и различные схемы уходов от налогов. Формально сам министр ничем подобным не занимается — но у него есть жена и сын, на которых и оформлены все многочисленные активы главы МВД.

Дела у семейной бизнес-группы идут неплохо — она не только вернула себе все утраченные во времена Виктора Януковича активы, но и отлично работает на ниве налоговой “оптимизации”: за один лишь 2014 год, по данным Национального бюро расследований Украины, близкие к Авакову газодобывающие фирмы недоплатили в госбюджет 98,2 млн грн.

Аромат газа

Ядро бизнеса Аваковых — группа Инвестор, центральный офис которой расположен в пафосном трехэтажном особняке с лепниной в самом центре Харькова. По состоянию на 2013 год Инна Авакова, жена министра, а также его сын Александр были совладельцами данной фирмы. В реестре юридических лиц Инна Авакова до сих пор значится мажоритарным собственником этой компании. Сам же министр заявлял, что активы, принадлежащие ему до прихода на госслужбу, переписаны на сына.

В Инвестор входит компания Энергия-95, которая владеет лицензиями на добычу газа на Денисовском и Марьинском месторождениях в Харьковской области.

Чтобы оценить перспективы заработка на Марьинском месторождении, достаточно сказать, что в 2011 году Энергия-95 заложила в виде обеспечения под обязательства связанных с Аваковым фирм еще не добытый газ с Марьинского на сумму 1 млрд грн. А гривня тогда была существенно дороже нынешней, учитывая ее девальвацию в 2014–2015 годах.

На Денисовском месторождении газодобытчики действуют по традиционной для этой сферы схеме совместной деятельности: Энергия-95 владеет лицензией, на ее партнера — компанию Денисовское — оформлена часть объектов и трубопроводы, а еще одна фирма — Гравелит-21 — занимается продажей добытого газа. Все эти структуры входят в аваковскую группу Инвестор.

В 2014‑м из денисовских недр группа извлекла 171,8 млн куб. м газа. Добывшая примерно столько же в тот период компания мультимиллионера Вадима Новинского Укргазвыдобуток отчиталась о том, что получила на этом более 300 млн грн чистой прибыли. Однако добытчики, работающие на Денисовском месторождении, показали доход в 313,7 млн грн, из которых на прибыль пришлось всего 11 млн грн.

Причиной стали якобы демпинговые цены, по которым денисовский газ отправился на рынок. Все добытое в 2014‑м партнеры продали за 313,7 млн грн, то есть из расчета около 1,8 тыс. грн за тыс/ куб. м. При этом средняя рыночная цена 1 тыс. кубов составляла на тот момент не менее 4 тыс. грн. В результате добытчики недополучили более 373 млн грн. Учитывая средний курс доллара в 2014‑м на уровне 11,9 грн / $1, речь идет примерно о $31 млн.

Виктория Войцицкая, нардеп из фракции Самопоміч, считает, что в случаях с Денисовским месторождением использовалась одна из самых эффективных и распространенных схем по уменьшению налогообложения — создание совместной деятельности. В ней одному из участников вменяют в обязанность реализовывать продукцию по “оптимальным” ценам, которые в большинстве случаев значительно ниже рыночных. За счет этого уменьшаются отчисления налога на прибыль в бюджет.

В случае с Денисовским месторождением компании-посредники скупили весь крайне дешевый энергоноситель. Конечных выгодополучателей проследить невозможно, но разница между ценой закупки и рыночной ценой продажи в подобных схемах, по словам экспертов, достается добытчикам. А посредники получают свой откат.

Госбюджет при этом недополучил 18 % налога на прибыль и взимаемые при выведении прибыли из оборота 5 % налога на дивиденды физических лиц. Для ситуации с Денисовским месторождением эти потери бюджета составили 82,5 млн грн.

Павел Демчук, эксперт аудиторской компании E&Y, полагает, что в этой схеме компании-посредники действуют как конвертационные центры, которые помогают обналичить деньги. Не исключено, что за ними стоят офшорные структуры, которые работают в режиме низких налогов. Если офшоры используются в схеме, то есть большие шансы, что это так или иначе является нарушением украинского законодательства, отмечает эксперт. “Но есть одно но,— говорит Демчук.— Налоговая ходит в гости не к тем, кто при власти, а туда, где можно поживиться”. Сомнительные схемы вокруг газа Денисовского месторождения фискальные органы не заинтересовали.

Фейсбук-министр, как в шутку называют Авакова за его пристрастие к социальным сетям, освещающий на своей странице любые мало-мальски важные события, на просьбу журналистов прокомментировать миллионные “оптимизации” не отреагировал. А пресс-служба подчиненного ему ведомства стала отрицать связь министра и его родственников с бизнесом.

Партнерские отношения

История с Денисовским месторождением в том же 2014‑м повторилась на другом газоносном участке Харьковщины — Сахалинском, крупнейшем по запасам в Украине. С ним связан Игорь Котвицкий, бывший водитель Авакова и его многолетний бизнес-партнер, народный депутат от премьерской фракции Народный фронт (НФ).

Котвицкий до своего депутатства был вице-президентом аваковской фирмы Инвестор, а сейчас остается в ней миноритарным собственником.

Принадлежащая Котвицкому компания Сахалинское работает на Сахалинском месторождении по схеме совместной деятельности с Укрнефтебурением Игоря Коломойского и фирмой Голден Деррик российского бизнесмена Павла Фукса.

Добытые в 2014‑м 35,9 млн куб. м газа партнеры продали за 72,5 млн грн, то есть по цене 2 тыс. грн за 1 тыс. куб. м. В итоге недополучили более 71 млн грн дохода, или $6 млн. А госбюджет недосчитался 15,7 млн грн налогов. Схема напоминает ту, которая была использована на Денисовском месторождении.

В итоге по двум месторождениям — Денисовскому и Сахалинскому — речь идет о выводе из‑под фискальной нагрузки более $37 млн. “По “случайному совпадению” практически такую же сумму Игорь Котвицкий вывел в Панаму летом 2015 года”,— делится своими наблюдениями Войцицкая.

Речь идет о переводе Котвицким из страны $40 млн на счета офшорной фирмы в Панаме. Историю осенью 2015‑го обнародовал депутат Сергей Лещенко, назвав эту операцию незаконной. По его данным, для этой проводки партнер Авакова использовал государственный Ощадбанк, которым руководит Андрей Пышный, соратник премьера Арсения Яценюка. В банке должны были проверить происхождение этих средств, поскольку их владелец является народным депутатом. Кроме того, Котвицкий даже не указал данную сумму в своей декларации.

Истории с месторождениями роднит не только одинаковая схема работы и прямые бизнес-связи Авакова и Котвицкого, но и еще один персонаж. Речь идет о некой Анне Мурашовой, девушке с внешностью светской львицы. Она является основательницей торгующей денисовским газом компании Гравелит-21. На странице Мурашовой в Фейсбуке можно найти не только множество персональных снимков из Турции и Франции, но и совместные фото в обнимку как с сыном Авакова Александром, так и с Котвицким. Кроме того, отец Мурашовой числится помощником этого нардепа.

ИЩИТЕ ЖЕНЩИНУ: Анна Мурашова является связующим звеном бизнесов Арсена Авакова и Игоря Котвицкого. На фото из ФБ Мурашовой она вместе с Котвицким (слева) и сыном Авакова Александром (справа)

Особенности службы

Министерское кресло благотворно повлияло на бизнес Аваковых. Родственникам главы МВД удалось вернуть отобранные во времена Виктора Януковича многочисленные семейные активы. При этом множеству других пострадавших тогда предпринимателей, а также государству Украина, утратившему при предыдущей власти ряд ключевых объектов, сделать подобное не удалось.

Кроме того, сам Аваков обзавелся серьезной группой вооруженной поддержки — с его помощью при МВД создали батальон Азов, впоследствии ставший полком. Этим подразделением руководит еще один харьковчанин — депутат-мажоритарщик Андрей Билецкий. 
Азову повезло не только стать единственным подразделением подобного рода при МВД. Тренировочный лагерь полка, например, находится на территории экскаваторного завода Атек в Киеве. При этом собственники предприятия считают его размещение там незаконным.

Просьбу о комментарии по поводу Азова глава МВД тоже проигнорировал.

Оставляет без внимания министр и вещи посерьезней. Политолог Евгений Магда считает, что обвинений в адрес Котвицкого, партнера Авакова, в цивилизованном мире было бы достаточно для ухода министра в отставку. “Но Аваков туда не собирается, более того — шантажирует общественность беспрецедентным кризисом в случае его увольнения”,— указывает аналитик.

Пока что спровоцировать главу МВД хоть на какой‑то ответ по обвинениям в коррупции сумел лишь Михаил Саакашвили, губернатор Одесской области. Перепалка чиновников на совещании в присутствии президента Петра Порошенко, случившаяся в конце 2015‑го, закончилась тем, что Аваков бросил в оппонента стакан с водой и начал сыпать ругательствами в его адрес.

Впрочем, сам по себе Аваков — отнюдь не уникальное явление для Украины, а лишь плод многолетнего игнорирования в стране проблемы разделения власти и бизнеса. “Аваков — просто один из примеров. И их, увы, много”,— заключает политический эксперт Виктория Подгорная.

Милицейский хеппи-энд

Аваков заработал первые серьезные деньги, основав в 1990‑м в Харькове компанию Инвестор и скупая через нее приватизационные сертификаты. К 2010 году, когда к власти в стране пришел Виктор Янукович, а в Харькове — оппонент Авакова Геннадий Кернес, будущий глава МВД владел энергетическими компаниями, недвижимостью, банком Базис, сетью супермаркетов Восторг, Салтовским хлебозаводом и некоторыми другими активами. В 2011‑м все это хозяйство в рейтинге журнала Фокус оценили в $283 млн.

Под давлением предыдущих властей Аваков вынужденно распрощался со своим бизнесом. В 2011 году в собственность Харькова вернули ТЭЦ-3, а в следующем будущий министр продал газодобывающую компанию Энергия-95, сеть Восторг и Салтовский хлебозавод. Тогда же Нацбанк отобрал лицензию у Базиса, куда Аваков, будучи губернатором Харьковской области, перевел счета госкомпании Турбоатом, местного промышленного гиганта. Кроме того, в 2012‑м городские власти вернули себе отель Киевский, который ранее за 35,5 млн грн приобрела близкая к Авакову фирма, и впоследствии снесли его.

“Решение о продаже активов было принято в результате обсуждения всеми партнерами. Мы четко понимали, что независимые от власти политические взгляды делают бизнес в нашей стране при нынешнем режиме уязвимым, практически невозможным”,— прокомментировал тогда Аваков происходящее в интервью своему интернет-изданию Главное.

Ему самому пришлось скрываться от возможного ареста в Италии, где у будущего министра также был бизнес. Уехать за рубеж его заставили обвинения в незаконном отчуждении 700 га земли в Харьковской области.

Все изменила Революция достоинства. Постоянный гость майдановской сцены, активный блогер Украинской правды и не менее активный голос в социальной сети Фейсбук возглавил министерство, доверие к которому у общества было, как выражаются финансисты, на историческом минимуме.

Аваков взялся за «реформы». Однако эта напряженная работа не помешала другой деятельности: в 2014–2015 годах семья главы МВД вернула практически все, что потеряла во времена Януковича.

Через суд компания Инвестор признала незаконной отмену лицензии банка Базис, министр вернул Энергию-95 и деньги за отель Киевский, который к тому времени уже снесли. Мэр Харькова Кернес в августе 2014‑го заявил, что Аваков пытается вновь завладеть ТЭЦ-3. А осенью того же года гендиректором Салтовского хлебозавода стал Андрей Перееденко, партнер Авакова по Инвестору.

Иван Верстюк, Национальное бюро расследований Украины

Арсен Аваков в кріслі очільника МВС не тільки зумів повернути всі втрачені раніше бізнес-активи, але й за допомогою сім'ї активно заробляє на видобутку газу, занижуючи його вартість і «оптимізуючи» податки, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

У міністра внутрішніх справ Арсена Авакова є невинне хобі: він колекціонує малюнки земляка — харківського авангардиста Василя Єрмілова. У колекції голови МВС їх вже кілька. Ціна кожного може досягати $15 тис. І це ще недорого: повноцінні полотна цього живописця коштують сотні тисяч доларів. Не виключено, що в найближчому майбутньому міністр розщедриться і на подібні придбання — проблем з грошима у нього немає.

Аваков прийшов у політику з газового бізнесу, де процвітають висока маржа, політична корупція і різні схеми ухилення від податків. Формально сам міністр нічим подібним не займається — але у нього є дружина і син, на яких і оформлені всі численні активи очільника МВС.

Справи у сімейної бізнес-групи йдуть непогано — вона не тільки повернула собі всі втрачені за часів Віктора Януковича активи, але й відмінно працює на ниві податкової «оптимізації»: за один лише 2014 рік, за даними НБРУ, близькі до Авакова газовидобувні фірми недоплатили до держбюджету 98,2 млн грн.

Ядро бізнесу Авакових — група Інвестор, центральний офіс якої розташований у пафосному триповерховому маєтку з ліпниною у самому центрі Харкова. Станом на 2013 рік Інна Авакова, дружина міністра, а також його син Олександр були співвласниками цієї фірми. У реєстрі юридичних осіб Інна Авакова досі значиться мажоритарним власником цієї компанії. Сам же міністр заявляв, що активи, які належали йому до приходу на держслужбу, переписані на сина.

У Інвестор входить компанія Енергія-95, яка володіє ліцензіями на видобуток газу на Денисовському і Мар'їнському родовищах в Харківській області.

Щоб оцінити перспективи заробітку на Мар'їнському родовищі, досить сказати, що в 2011 році Енергія-95 заклала у вигляді забезпечення під зобов'язання пов'язаних з Аваковим фірм ще не видобутий газ з Мар'їнського на суму 1 млрд грн. А гривня тоді була істотно дорожчою нинішньої, враховуючи її девальвацію в 2014—2015 роках.

На Денисовському родовищі газодобувачі діють за традиційною для цієї сфери схемою спільної діяльності: Енергія-95 володіє ліцензією, на її партнера — компанію Денисовське — оформлена частина об'єктів і трубопроводи, а ще одна фірма — Гравеліт-21 — займається продажем видобутого газу. Всі ці структури входять в аваковську групу Інвестор.

У 2014‑му з денисовських надр група видобула 171,8 млн куб. м газу. Компанія мультимільйонера Вадима Новинського Укргазвидобуток, яка здобула приблизно стільки ж в той самий період, відзвітувала про те, що отримала на цьому понад 300 млн грн чистого прибутку. Однак добувачі, що працюють на Денисовському родовищі, показали дохід у 313,7 млн грн, з яких на прибуток прийшлося лише 11 млн грн.

Причиною стали демпінгові ціни, за якими денисовський газ відправився на ринок. Все здобуте в 2014‑му партнери продали за 313,7 млн грн, тобто з розрахунку близько 1,8 тис. грн за тис/ куб. м. При цьому середня ринкова ціна 1 тис. кубів становила на той момент не менше 4 тис. грн. В результаті добувачі недоотримали понад 373 млн грн. Враховуючи середній курс долара в 2014‑му на рівні 11,9 грн / $1, мова йде приблизно про $31 млн.

Експерти ринку вважають, що у випадку з Денисовським родовищем використовувалася одна з найбільш ефективних і розповсюджених схем по зменшенню оподаткування.

Вихованець академії КДБ, партнер кримінальних авторитетів, лобіст Москви — що така одіозна людина робить в українському парламенті?

Народний депутат від «Волі народу» Андрій Деркач вніс до закону «Про державний бюджет на 2016 рік» поправку, яка ставить під загрозу скасування віз для українців – про відтермінування системи електронного декларування до 2017 року. Запровадження такої системи є однією з умов отримання Україною безвізового режиму з Європейським Союзом.

Національне бюро розслідувань України нагадує про те, ким насправді є народний депутат України Андрій Деркач.

1. Чекіст у третьому поколінні

Дід Андрія Деркача служив у НКВС і був «репресований» у сталінські часи – при черговій зміні керівництва. Батько Андрія Деркача також вихованець системи КДБ. У 1973 році закінчив вищі курси КДБ СРСР. Леонід Деркач – фігурант «касетного скандалу», на плівках Мельниченка зафіксовані його розмови з Леонідом Кучмою, зокрема, про журналіста Георгія Гонгадзе.

Деркач-молодший пішов по стопах своїх батька і діда. У 1989 році закінчив Харківське вище воєнне командно-інженерне училище ракетних військ, з 1990 по 1993 рік навчався у вищій школі КДБ імені Дзержинського у Москві (зараз – Академія ФСБ Росії). Потім нетривалий час попрацював в СБУ Дніпропетровської області і швидко пішов у політику. Однак, судячи з подальшої кар’єри назавжди залишився в системі КДБ-ФСБ.

2. «Похресник» Кучми

Тривалий час Деркач-молодший працював в апараті Кучми

Політична та бізнес кар’єра Андрія Деркача не була б настільки успішною, якби не підтримка «сім’ї». І мова не лише про впливового тата. Ще в часи, коли Деркач-старший працював на «Південмаші» начальником «першого відділу» (фактично – відділ КДБ на підприємстві), він потоваришував з Леонідом Кучмою, який також працював на головному ракетобудівному підприємстві СРСР. Вони навіть породичалися – дружини Кучми і Леоніда Деркача є сестрами. Ставши президентом, Кучма призначив свого друга головою СБУ. Як згадував Андрій Деркач, він «ріс у сім’ї Кучми, сидів у нього на колінях».

Андрій Деркач – сват Володимира Литвина: донька першого Тетяна одружена з сином екс-спікера ВР Іваном. Весілля Деркачі і Литвини відгуляли якраз у розпал силового протистояння на Майдані — за кількасот метрів від епіцентру революції.

3. Представник «хрещеного батька» російської мафії Семена Могилевича

Наприкінці 90-х Андрія Деркача називали неформальним представником в Україні боса російської мафії Семена Могилевича, який у свою чергу тісно пов'язаний із російським ФСБ та особисто Володимиром Путіним. І це зайвий раз доводить, що для російських «чекістів» батько і син Деркачі – свої люди.

Могилевич – мафіозі світового масштабу, один з «хрещених батьків» російської організованої злочинності, чиї інтереси простяглися від Росії та України до США. Він – один з найбільш розшукуваних американським ФБР злочинців, організатор корупційної схеми поставок газу в Україну. Злочинна організація Могилевича також займалася контрабандою зброї та ядерних матеріалів, алкоголю, сигарет, торгівлею наркотиками, «кришуванням» проституції та відмиванням коштів від злочинної діяльності.

На плівках Мельниченка зафіксована розмова Кучми та Деркача про Могилевича, яка свідчить, що голова СБУ щонайменше двічі зустрічався з мафіозі у Києві, а «дон Семен» отримував через нього певні прохання від Кучми.

У інтерв’ю «Дзеркалу тижня» у 1999 році Леонід Деркач заперечував, що знайомий з Могилевичем і заявив, що «немає жодного епізоду на території України, де б ця людина або його соратники порушували закон». На що отримав жорстку відповідь представника американського ФБР: «Могилевич є одним з «хрещених батьків» російського організованого злочинного світу. Порівняння главою СБУ в публічному інтерв’ю відомого всім правоохоронним органам Заходу одного з найнебезпечніших кримінальних лідерів Могилевича з Фордом, одним із засновників автомобілебудівної індустрії США, було сприйнято в США особливо болісно і викликало сумніви щодо серйозності намірів СБУ активно виконувати рішення політичного керівництва України щодо боротьби з організованою злочинністю».

У 1999 році Андрій Деркач нібито допоміг Могилевичу та «алюмінієвому королю» Росії Михайлові Черному, також тісно пов’язаному з російським криміналітетом, отримати контроль над Миколаївським глиноземним заводом – одним з найбільших в Європі підприємств кольорової металургії.

4. Торговець зброєю

За інформацією ЗМІ, Андрій  Деркач на початку 2000-х спробував стати «збройним бароном», зайнявшись нелегальним продажем зброї у «гарячі точки». Масштаби були настільки серйозними, що у 2001 році керівники військової розвідки України з подачі давнього ворога Деркачів Євгена Марчука звернулися до президента Кучми з доповідною, в якій йшлося про те, що  причетність родини Деркачів до незаконної поставки озброєнь в ряд азіатських і африканських країн загрожує національній безпеці України.

Крім того, «Україна кримінальна» опублікувала коментар кримінального авторитета Леоніда Вульфа, який перебував у ізраїльській в’язниці, щодо готовності  свідчити про причетність Деркачів та Вадима Рабиновича (нині – один з лідерів Опозиційного блоку) до незаконних поставок зброї в «гарячі точки» – від Балкан до Іраку. За словами Вульфа, «є інформація про те, що вони поставляли стрілецьке озброєння і важке озброєння руху «Талібан» і «Аль-Каїді». Остання, до речі, отримувала зброю і від Семена Могилевича.

5. Атомний король

В 2000-х Андрій Деркач, на той час президент «Енергоатому», спробував реалізувати амбітний проект – узяти під контроль усю «атомку» України. 29 грудня 2006 року за рішення уряду Януковича було створено Державний концерн «Укратомпром», до складу якого увійшли заводи енергомашинобудування та інститути, що проектують блоки АЕС. Очолив новостворений концерн, звісно, сам Андрій Деркач. За словами президента Віктора Ющенка, схема Деркача передбачала, що в подальшому стратегічні підприємства, які увійшли до складу концерну мали бути приватизовані – всупереч законам, які забороняли продаж стратегічних підприємств.

У грудні 2007-го прем’єр Юлія Тимошенко скасувала постанову про створення «Укратомпрому». У червні 2008-го керівництво уряду звинуватило Деркача у тому, що на посту керівника «Енергоатому» він скоїв фінансові зловживання на суму 3,6 млрд. грн.

6. Політичний хамелеон

«Помаранчевий» Андрій Деркач після перемоги Ющенка

Деркач – депутат ВР останніх шести скликань. І кожного разу набирав іншого політичного окрасу. В його партійному портфоліо – блок «За єдину Україну»,  партії «Трудова Україна», Соціалістична партія, партія «Справедливість» і, звісно, Партія регіонів, яку він двічі представляв у ВР.

16 січня 2014 року голосував за так звані «диктаторські закони», ставленики Деркача на Сумщині возили «тітушок» у Київ на боротьбу з Майданом. А вже через кілька місяців Деркач активно підтримував на виборах Петра Порошенка. Зараз перебуває у групі «Воля народу», яку сформував із депутатів-бізнесменів покійний волинський олігарх Ігор Єремеєв.

7. Господар Сумщини

У ході місцевих виборів 2015 року уся країна спостерігала, як нащадок роду Терещенків Мішель вів нерівну боротьбу за пост мера Глухова проти ставленика Андрія Деркача. Проти Терещенка брутально застосовували адмінресурс, провокації, але попри все він зумів перемогти увесь ресурс «смотрящого» за Сумщиною.

У Деркача-молодшого теплі стосунки з Петром Порошенко

«Деркач був прокучмівський, потім проющенківський, потім проянуковичівський. Зараз він говорить, що він пропорошенковский. У будь-якому випадку він вважає, що Сумщина – його королівство. І ми робили кампанію проти системи Деркача, який зараз контролює все-все на Сумщині. Губернатор (Микола Клочко – НБРУ) – це людина Деркача, прокурор – людина Деркача, міліціонери – люди Деркача, ректор університету (Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка» – НБРУ) – людина Деркача, головний лікар – людина Деркача. На Сумщині школа-інтернат не може поміняти жінку, яка прибирає кімнати, без дозволу Деркача», – заявляв Мішель Терещенко.

Деркач справді дуже агресивно реагує на спроби зазіхнути на його королівство. У 2012 році міліція затримала на 72 години кандидата від ВО «Свобода» Артема Семеніхіна, який балотувався в одному окрузі з Деркачем. Його примушували написати зізнання та явку з повинною у справі про шахрайство, пригрозивши, що заарештують його дружину, а дитину віддадуть у дитячий будинок. За словами Семеніхіна, присутній на допиті начальник районного відділу відверто заявив, що «це справа політична, з метою залякати і скомпрометувати українських націоналістів». Тоді ж невідомий молодик навідався до батьків «свободівця», заявивши, що їм разом з сином потрібно в ноги кланятися і просити пробачення в Андрія Деркача, якщо не хочуть «отримати рештки тіла свого сина». Невідомий наголосив, що Деркач має безмежний вплив як у органах влади, так і в кримінальному середовищі.

У 2015 році 33-річний Артем Семеніхін впевнено переміг на виборах мера Конотопа. Схоже, Сумщина добряче втомилася від свого «короля»…

8. Липовий кандидат наук

Андрій Деркач гордиться наявністю шести (!) дипломів – п’ять з яких після навчання у Академії КДБ, мабуть. А також статусом кандидата юридичних наук. Свого часу дисертацію Деркача уважно проаналізувало «Дзеркало тижня». Мотивацію Деркача видання визначило відразу і точно: «Андрію Деркачу, президентові НАЕК« Енергоатом», генеральному директору державного концерну «Укратомпром» не дають спокійно спати лаври «проффесора» Януковича, кандидата економічних наук «надзвичайного» міністра Н. Шуфрича та іже з ними. І вирішив він, що для нормального самовідчуття перебування в списках партії відомих учених-регіоналів, і до того ж перебуваючи (поки ще) при великих фінансових потоках, необхідно використати унікальну можливість поповнити їхні ряди».

«Смішним розділом автореферату для спеціалістів є наукова новизна отриманих нашим героєм результатів. Виявляється, дана робота «є першим самостійним комплексним дослідженням, яке присвячене теоретичним та практичним проблемам контролю у галузі ядерної та радіаційної безпеки». Але найсмішніше в дисертації Деркача, на думку «Дзеркала тижня», це наступне: «Серед особистого внеску автора в наукову новизну відзначаються уточнення понять «ядерна безпека», «радіаційна безпека» і обґрунтування необхідності приведення у відповідність з приписами міжнародно-правових актів понять «ядерна установка», «ядерний матеріал», «ядерна шкода». Інакше кажучи, Андрій Деркач банально собі привласнив лаври впровадження наукової термінології, яка використовувалася задовго до нього.

9. Друг Росії

Крім дисертації Андрій Деркач написав і кілька книг. Серед них – «Україна і Росія: Випробування дружбою». Дружба з Росією – улюблена тема політика. Свого часу він навіть заснував у парламенті депутатське об’єднання «У Європу разом з Росією», секретарем якого, до речі, став відомий українофоб Дмитро Табачник. Деркач навіть пропонував зробити цю фразу девізом української зовнішньої політики, стверджуючи, що євроінтеграція України без Росії неможлива. Цікаво, що однойменний розділ на особистому сайті Деркача зараз видалено.

10. Православний олігарх

Андрій Деркач разом із Вадимом Новинським та Петром Порошенком входить до числа так званих «православних олігархів» – групи великих бізнесменів, які спонсорують УПЦ Московського патріархату і суттєво впливають на внутрішнє життя цієї конфесії, а також дбають про її інтереси в Україні. Точніше, стежать, щоб вона не надто відходила від генеральної лінії, визначеної у Москві. «Цікава деталь: підозріло часто по праву руку від Порошенка у всіх церковних ініціативи чомусь постійно виникає відомий гарант інтересів Московського патріархату в Україні – Андрій Деркач», – зазначає відомий релігіє знавець Катерина Щоткіна.

Про вагу Деркача у середовищі Російської православної церкви свідчить такий промовистий факт: у 2004 році він був єдиним політиком, який брав участь у чаюванні Володимира Путіна у митрополита Володимира, коли президент РФ відвідував Києво-Печерську лавру.

У січні 2009 року Андрій Деркач був одним з небагатьох мирян – делегатів Помісного собору Російської православної церкви, яких допустили до участі у виборах патріарха РПЦ. Тоді, нагадаю, обрали патріарха Кіріла – ідеолога «руского міра».

Деркач активно лобіював обрання одіозного митрополита Онуфрія главою УПЦ МП, з яким його пов’язують давні дружні стосунки. Саме такий предстоятель потрібен і Москві, і Деркачу, який є противником будь-якої автокефалії УПЦ МП і виступає за тіснішу інтеграцію з Москвою.

***

Власне, після усього сказаного виникає лише одне запитання – що така людина досі робить в українському парламенті. Хоч і відповідь на нього теж очевидна.

Сергій Ружинський, Національне бюро розслідувань України

Желание гражданина РФ Константина Григоришина возглавить администрацию президента Украины, о котором заявил в СМИ действующий глава АП Борис Ложкин, было воспринято многими как неудачная шутка. Впрочем, упорное молчание Петра Порошенко, так и не прокомментировавшего эту информацию, наводит на размышления. Чтобы остановить российскую агрессию, которая не прекратилась даже после двух Минских соглашений, Петру Алексеевичу нужен теневой переговорщик с Кремлем. И владелец группы «Энергетический стандарт» вполне подходит на эту роль.

С одной стороны, он давно знаком с украинским президентом, ведь в свое время продал структурам, контролируемым Порошенко, Севастопольский морской завод. До сих пор они совместно владеют зданиями обувной фабрики «Киев», расположенной по соседству с Киево‑Печерской лаврой. С другой  – Григоришин имеет бизнес‑интересы в России, гражданином которой является, а потому может стать послушным исполнителем воли Владимира Путина, желающего расставить на ключевые посты в Украине лояльных к себе людей.

Из ученого в олигархи

Выходец из образованной интеллигентной семьи, выпускник Московского физико‑технического института и кандидат физико‑математических наук, Константин Григоришин мог сделать неплохую научную карьеру. Однако судьба распорядилась иначе, уготовив уроженцу Запорожья путь к большим деньгам. «Я решил идти в бизнес, когда понял, что мне не на что купить ребенку кефир»,  – делился воспоминаниями Григоришин в начале нулевых. Тогда его промышленно‑энергетическая империя, оформившаяся под брендом «Энергетический стандарт», переживала свои лучшие времена.

Бурный рост группы произошел в 1990‑х, когда президентом Украины был Леонид Кучма, а премьер‑министром Павел Лазаренко. В это время премьер активно создавал свою бизнес‑империю, делая ставку на энергетику, металлургию, нефть, газ, сельское хозяйство и другие отрасли. Наибольшую активность тогда проявляла Юлия Тимошенко, курировавшая нефтегазовый сектор империи Лазаренко. А Григоришин формировал его бизнес‑империю в области энергетики и машино­строения. «Суть отношений Лазаренко и Григоришина можно описать так: премьер‑министр определял объекты для покупки и получения контроля над ними, а Григоришин реализовывал эти планы. «Партнеры» создавали офшорные компании, из фондов которых финансировали скупку привлекательных активов»,  – рассказал источник, который был близок в то время к олигарху.

Отставка Лазаренко с поста премьера и последовавшее затем уголовное разбирательство в США привели к его уходу с политической арены в Украине. Лазаренко оказался за решеткой на другом континенте, а на родине остался его бизнес  – без присмотра и политической крыши. Вероятно, экс‑премьер испытывал в то время тяжелое чувство растерянности и беспомощности. А вот Григоришин не растерялся.

Как известно из материалов американского суда, активами Лазаренко в его интересах управлял Петр Кириченко, который и дал обвинительные показания против своего шефа. В это время Кириченко тоже находился на территории США, а активами Павла Ивановича временно управлял Григоришин. Прекрасно понимая, что Лазаренко в Штатах всерьез и надолго, Григоришин предложил выкупить у Кириченко его доли в украинских активах за скромную цену в $14,5 млн.

Позже бывший партнер Григо­ришина Александр Вартанян открыл Кириченко глаза на реальную стоимость его активов. В результате уже в 2013 году Кириченко нанял калифорнийских адвокатов, чтобы те подали иск в Службу судейского арбитража и медиации США против Григоришина на сумму $300 млн.

Решения этого арбитража не обязательны к исполнению, однако они обретают вес, как только попадают в уголовный или хозяйственный суд. Проще говоря, тот, кто выиграл арбитраж, может заранее пить шампанское за победу в любом другом американском суде. Пикантность ситуации в том, что иск подан не против офшорной компании, а против Григоришина, что может повлечь за собой арест его личного имущества в обеспечение иска.

Политические инвестиции

Политические предпочтения Григоришина менялись достаточно часто. Еще в период партнерства с братьями Суркис и СДПУ(о) Григоришин увлекся проектом партии «Яблоко». Однако кроме неприятностей, ничего другого ему дружба с Михаилом Бродским не принесла  – после конфликта Григоришина с Суркисами «Яблоко» было выставлено в глазах президента Кучмы как злостная оппозиция.

Однако параллельно с «Яблоком» Григоришин сделал ставку на Ком­партию Украины, которая оказалась для него более долгосрочным проектом. Сложно сказать, какая идеологическая платформа их объединила, но то, что он долгие годы был спонсором этой политсилы, Григоришин признавал лично.

Сейчас уже не секрет, что КПУ расставляла своих людей во власти в интересах Григоришина. Наиболее яркое тому подтверждение  – Александр Рябченко, который в кресле главы ФГИ готовил продажу «Турбоатома» в интересах гражданина РФ.

Периодически вступая в конфликты с партнерами, Григоришин в то же время всегда умел быстро приспосабливаться к новым историческим реалиям.

Так, после революции 2004 года он сблизился с президентом Виктором Ющенко и поддержал публично идею реприватизации, на которую, по его мнению, существовал «социальный заказ». Потом власть поменялась, и Григоришин выстроил отношения с командой Виктора Януковича. Здесь опять КПУ сыграла свою роль, и Григоришину позволяли работать так, как он привык.

Когда в стране произошла Рево­люция достоинства, Григоришин изменил свои политические взгляды и поддержал протест против Януковича финансово. Был ли это порыв души или попытка легализации себя в новых политических условиях, утверждать сложно.

Очевидно, такие же сомнения были в свое время и у Валентина Наливайченко, возглавлявшего СБУ при президенте Ющенко. В 2008 году он запретил Григоришину въезд на территорию Украины сроком на пять лет, но российский бизнесмен успешно оспорил запрет в суде. По некоторым данным, Наливайченко был в курсе, что Григоришина с РФ связывает не только паспорт с двуглавым орлом.

Золотые трансформаторы

Основные украинские активы российского гражданина сконцентрированы в области энергетики и энергетического машиностроения. В общей сложности Григоришину в РФ и Украине принадлежит свыше 160 компаний, которые за 2014 год реализовали продукции более чем на 45 млрд гривен. И многие из этих миллиардов получены за счет гос­заказов, когда применение админ­ресурса позволяет олигарху увеличить продажи и прибыль его предприятий в разы.

Ярким примером можно считать историю с закупкой НЭК «Укрэнерго» трансформаторов григоришинского ПАО «Запорожтрансформатор». В первой половине 2015‑го НЭК «Укрэнерго» подала на рассмотрение НКРЭКУ проект инвестпрограммы, который предполагал ее финансирование в этом году на уровне 8,3 млрд гривен, 4 млрд из которых планировалось потратить на закупку 37 трансформаторов. Однако ряд нардепов и даже представителей самой НКРЭКУ забили тревогу, так как во всех предыдущих тендерах «Укрэнерго» на закупку трансформаторов с начала 2015‑го принимали участие всего две компании: «Запорожский трансформаторный завод» («ЗТР») и российский «Энергомаш»  – Уралэлектротяжмаш», ценовые предложения которой были выше. «Тендеры НЭК на закупку трансформаторов были выписаны исключительно под одного заведомо известного победителя  – «ЗТР»,  – считает экс‑член НКРЭКУ Андрей Герус.

В СМИ разразился скандал. Эксперты обращали внимание на завышенную стоимость запорожских трансформаторов в сравнении с зарубежными аналогами. Сомнения вызывала и сама необходимость в столь срочном обновлении трансформаторного парка «Укрэнерго» в запланированных объемах. Как выяснилось, на руководящих постах в «Укрэнерго» работали восемь выходцев из структур Григоришина: Александр Коломиец, Антон Мягков, Александр Кравчук, Игорь Винников, Геннадий Чолак, Александр Петухов,  Юрий Касич и Александр Пашкуда.

В результате скандала в июле этого года НКРЭКУ срезала заявку НЭК, утвердив для «Укрэнерго» инвестиционную программу на 2015 год в размере 6,96 млрд гривен, 2 млрд из которых предусмотрены на закупку 22 трансформаторов. А сама «Укрэнерго» была вынуждена пригласить к участию в международном тендере на закупку трансформаторов, объявленном 2 октября, крупнейших зарубежных производителей в лице Siemens, ABB, Alstom, а также южнокорейские Hyundai и Hyosung.

«Инвестиционные программы ГП «НЭК «Укрэнерго», предусматривающие выделение средств на закупку различного рода оборудования,  – это попытка вымыть средства из госбюджета путем применения сомнительных коррупционных схем, по которым сложное оборудование закупается по завышенным ценам, а все предложения по закупке ориентированы или на группу конкретных участников торгов, или на предприятие‑монополист, подконтрольное Григоришину. При этом объемы закупок значительно превышают их реальную годовую потребность в таком оборудовании, однако средства на закупку планируется выплатить авансом и всей суммой»,  – отмечал народный депутат и советник главы МВД Антон Геращенко.

По информации, полученной в Государственной фискальной службе Украины (ГФС), за последние два года налоговики зафиксировали как минимум семь сделок, указывающих на искусственное завышение стоимости оборудования, поставляемого «Укрэнерго» компаниями, связанными с Григоришиным. Практически в каждой из них фигурируют две малоизвестные фирмы бизнесмена, являющиеся взаимными учредителями друг друга: московская «Корпорация производственных и коммерческих предприятий «Союз» и одесская «Представительство ЗАО «Инженерно‑строительная компания «Союз‑Сети».

По данным ГФС фирма «Союз» покупала у того же «Запорожтрансформатора» оборудование, затем перепродавала его «Союз‑Сети» по цене выше, чем у «ЗТР», после чего фирма «Союз‑Сети» продавала продукцию уже «Укрэнерго» по еще более высокой цене. Итоговый рост цены по сделкам «Укрэнерго» 2015 года составил 186%. «Приблизительная сумма завышения цен по этим и другим схемам с участием «Укрэнерго»  – 219 млн гривен, потери госбюджета от неуплаты налогов  – 83 млн гривен, из которых 39 млн  – налог на прибыль и 44 млн  – НДС»,  – констатируют представители ГФС.

В то же время в РФ продукция «ЗТР» продавалась по ценам ниже рыночных. В частности, поставки на российские предприятия «Спецрегионпоставка» и «Энергомаш (Екатеринбург)  – Уралэлектротяжмаш» 10 трансформаторов «ЗТР» состоялись по удельной цене $1800–4400 за мегавольт‑ампер при рыночной цене $18 000. По данным таможни, аналогичное оборудование в Грузию продавалось по $11 000 за мегавольт‑ампер. Специалисты объясняют это намеренным занижением стоимости для оптимизации таможенных платежей. Разница оседала за рубежом, украинский бюджет недополучал налоги.

Сумское дело

По некоторым оценкам, в собственности Григоришина через кипрский офшор «Стремвол Холдингз ЛТД» находится 83,7% Сумского НПО им. Фрунзе. Как утверждают источники на предприятии, Григоришин с момента его захода на СНПО в 2007 году начал реализовывать схемы вывода средств завода в Россию. В результате чего акционеры предприятия  – братья Суркис, экс‑президент завода Владимир Лукьяненко и его сын, а также владелец компании «Смарт‑холдинг» Вадим Новинский  – недосчитывались своих дивидендов.

Как и в случае с «Укрэнерго», схемы вывода средств были незатейливы. Согласно документам, имеющимся в распоряжении, предприятию оказывали «нематериальные» услуги ряд неизвестных российских и офшорных компаний. Эти услуги оплачивались в размере 15% комиссионных от суммы контрактов межу НПО и зарубежными покупателями, в результате чего сумской завод недосчитался около $70 млн.

Была и другая схема, о которой сообщили источники, близкие к руководству НПО им. Фрунзе. С 2010‑го завод начал экспорт продукции для двух российских компаний: «Техноимпорт» и «Спецрегионпоставки». Маржинальный доход завода при поставках оборудования этим двум фирмам по какой‑то причине был на 40% меньше, чем при поставках для других прямых потребителей, например «Газпрома», который в нулевых был одним из основных заказчиков НПО. По данным источника на заводе, секрет успешного для российских предприятий контракта состоял в том, что «Техноимпорт» и «Спецрегионпоставки» также были подконтрольны российскому бизнесмену.

С 2008 по 2013 годы сумское предприятие продало продукции на общую сумму 1,46 млрд евро, сумма выручки в этот период была стабильной  – 200–300 млн евро в год. Однако начиная с 2014‑го объемы продаж НПО катастрофически упали. Так, по результатам прошлого года завод произвел продукции на 1,88 млн гривен, а за первое полугодие 2015‑го  – всего на 880 000. По оценкам участников рынка реальный объем был значительно выше и составил около 30 млн евро. Но и это все равно в семь раз меньше, чем в 2013‑м.

Чем объясняется такое падение? Действительно, война и торговая блокада с обеих сторон сыграли свою роль. Но, как отмечает бывший руководитель сумского завода Владимир Лукьяненко‑старший, с другими странами никакой войны нет. В частности, НПО им. Фрунзе экспортировало продукцию в Беларусь, Иран, Болгарию, Китай, Казахстан, Индию, Азербайджан, Англию, ОАЭ, Швейцарию и пр. Почему сократились поставки в других, кроме России, направлениях?

По мнению Лукьяненко, главная причина падения экспорта  – некачественный менеджмент, нанятый мажоритарным владельцем. «С 2008 по 2013 год сменилось четыре директора предприятия и шесть директоров по продаже. Один хуже другого. Кто‑то был технически безграмотен, кто‑то понятия не имел о наших зарубежных клиентах, кто‑то строил теневые схемы, а кто‑то не выдерживал и увольнялся сам. Нового директора по безопасности я назвал бы директором по рейдерскому захвату. Многих из них отличает лишь преданность Григоришину. В целом завод стоит без загрузки, и даже речи нет о технической модернизации, отсюда и такой результат»,  – уверен Лукьяненко.

Как отмечает бывший руководитель предприятия, его последователи нарушили три главных правила: давать заказчикам адекватную цену, выполнять заказы вовремя и обеспечивать высокое качество. «Нарушение этих правил привело к срыву контрактов с Туркменией и Узбекистаном. Теперь нет заказов и от Азербайджана. От «Газпрома» не было заказов еще до того, как начался конфликт, поскольку наш завод сорвал сроки поставок. Кроме того, Григоришин сократил ассортимент продукции»,  – рассказывает Лукьяненко.

Он также сетует, что новое руководство сделало ставку на газоперекачивающие агрегаты, хотя спрос на них нестабилен. «А самое неправильное в этом решении было то, что в условиях сланцевой революции и появления в Японии технологии добычи метана из газогидратов мы не можем быть вечно обеспеченными такими заказами. Так что о загрузке завода не может быть и речи»,  – считает Лукьяненко.

Выслушивать такие откровения экс‑президента завода на предмет кадровой некомпетентности Григоришина довольно непривычно. В начале 2000‑х ему удалось сформировать в «Энергетическом стандарте» блестящую менеджерскую команду, а сам Григоришин тогда говорил: «Я признателен советской системе образования за то, что она подготовила для меня отличных специалистов».

В 2012 году акции НПО им. Фрун­зе начал скупать Новинский. Спустя некоторое время Лукьяненко про­дал ему свой пакет. Глава «Смарт‑холдинга» намеревался довести свою долю до 40%, а затем и до контрольного пакета в ожидании контракта на модернизацию украинской газотранспортной системы.

Однако управленческая практика, царящая на предприятии, ставила крест на этих планах. И стала основанием для иска Новинского к Григоришину в Лондонском суде  – за нарушение акционерного соглашения.

В ноябре этого года фаза судебного разбирательства была завершена, решение суда ожидается в начале 2016‑го. Процесс был закрытым, а потому точная сумма иска неизвестна. По данным источников, она превышает $300 млн, а сторона Новинского оценивает шансы на победу крайне высоко.

Российский след

Построение большого бизнеса в РФ невозможно без покровительства российских правоохранителей, в частности ФСБ. А львиная доля экспорта «Энергетического стандарта» приходится именно на РФ. В собственности Григоришина есть несколько российских компаний, которые он использует для импорта и вывода денег из Украины.

После аннексии Крыма и оккупации Донбасса часть украинских активов Григоришина оказались на территории, подконтрольной России, в частности Луганское энергетическое объединение и Севастопольская ТЭЦ. Сам Григоришин заявляет, что в Луганске бизнеса у него практически нет, однако нет и данных о том, что он лишился своей собственности, что случилось со многими другими украинскими компаниями.

Возможно, это произошло не без помощи российских властей, с которыми бизнесмен имеет тесные связи. Благодаря этим связям он в свое время даже претендовал на пост главы РАО ЕЭС. Но в Москве, судя по всему, на Григоришина были другие планы. Интерес для Белокаменной представляет перспектива политической карьеры Григоришина в Украине, особенно с учетом его близости с Порошенко. Ведь именно глава АП, в кресло которого он метит, имеет возможность влиять на кадровые решения в украинских верхах, куда Москва мечтает внедрить свои креатуры.

Олег Кильницкий, Национальное бюро расследований Украины

Про це вона заявила на брифінгу у ВР.

«Після закінчення дворічного строку, передбаченого законодавством України про громадянство, Новинський не виконав зобов'язань про вихід з іноземного громадянства і не одержав документів від компетентних органів Російської Федерації про вихід з російського громадянства», – сказала вона.

Чорновол нагадала, що українське законодавство не дозволяє подвійне громадянство, а два роки, відведені на виходу з іншого, у Новинського вже вийшли.

За її словами, Державна міграційна служба ще в серпні 2014 року повідомила про це адміністрації президента, після чого там засідала комісія, яка відправила документи назад для додаткових підтверджень, хоч і визнала аргументи Міграційної служби придатними.

«У нас у Верховній Раді є громадянин держави-агресора – Російської Федерації, – який приймає рішення», – обурилася вона.

Новинський отримав громадянство України від тодішнього президента Віктора Януковича 1 червня 2012 року.

Він був одним зі спонсорів Януковича і партії регіонів, повідомляєНаціональне бюро розслідувань України.

Обычный украинец не ожидал банкротства десятков других банков — от «Украины» до «Форума».

Слава богу, деньги населения удастся вернуть через Фонд гарантирования. Это уникальный механизм снятия общественного напряжения там, где должны ставиться жесткие вопросы и делаться не менее жесткие выводы.

А вот деньги предприятий, которые обслуживались в этих «надежных» и «перспективных» банках, не вернутся никогда. Но им пожаловаться некому.

Платить за отсутствие в Украине здорового банковского надзора в любом случае придется населению. Фонд гарантирования выдаст депозиты, а потом возьмет эти деньги из бюджета и отчислений с новых депозитов. Фонд будет наполняться деньгами, чтобы снимать социальное напряжение от новых банкротств. В этом вся Украина.

За многочисленные банкротства ни единый человек не понес ответственности. Владельцы банков известны. Люди, которые приложились к их банкротству, — тоже.

По каждому учреждению своя история — по «Форуму» и «Родоводу» нужно разбираться по-разному. Однако совершенно точно, что концы найти можно. Правда, их упорно не находят. В этом тоже вся Украина.

Тогда давайте перестанем сажать за кражу телефонов и неуплату налогов. В чем логика? Ведь за пропажу миллиардов — никакой ответственности. Лишь прокурор достраивает гостевой домик на соседнем гектаре.

Давайте зададимся вопросом: зачем НБУ держит целый департамент банковского надзора?

Зачем нужна эта унылая математика? Зачем просиживают штаны и юбки сотни штатных сотрудников?

Почему для них закупают компьютеры, принтеры и бумагу? Чем они доказали свою полезность?

Зачем нужен надзор, который работает не в интересах экономики, а в интересах владельцев банков, закрывая глаза на чудовищный «инсайд» и массовые схемы.

Зачем НБУ терзает банки томами ежедневной отчетности, если предупредить вывод капиталов и громкие банкротства банков он все равно не в состоянии?

Реформа Нацбанка — дело необходимое и давно назревшее. Валерия Гонтарева совершенно зря унижает подчиненных, но в этом вопросе она права на 100%.

Вот бы еще «потерять» весь нерадивый штат банковского надзора при «переезде» и сформировать полностью новый, настроенный работать, а не демонстрировать собственную значимость при вымогании отчетности. А попутно повысить им зарплаты и гарантировать личную безопасность. Возможно, тогда в Украине прекратится «банкопад».

CityCommerceBank и VAB Bank

Английские буквы в названии не спасают от плохого управления. В пятницу, 21 ноября 2014 года временные администрации введены еще в два банка: CityCommerceBank и VAB Bank. Вопрос на засыпку: давно ли надзор знал о надвигающемся счастье?

CityCommerceBank — это бывший Конверс-банк. Он когда-то принадлежал российскому олигарху Владимиру Антонову. Когда у Антонова начались проблемы с властями Литвы и России, он был вынужден бежать в Лондон.

Украинские компаньоны поспешили «отжать» банк под себя.

Среди них, к слову, был Вадим Столар, который сегодня известен как наиболее влиятельный «решатель вопросов» при Виталии Кличко.

Со временем банк перешел под контроль Нурулислама Аркаллаева, соратника Рината Ахметова по Донецку и Верховной раде. Было ли банкротство CityCommerceBank предсказуемым? Для постороннего наблюдателя — точно да.

По данным источников ЭП, последний год учреждение выживало благодаря одному очень занятному финансовому механизму, который позволял ему выдерживать все нормативы НБУ.

Вопрос в другом: неужели регулятор не видел, что банк дышит на ладан? Видел. Даже не потому, что Нацбанк собирает тома отчетности за неделю, а потому, что описанный выше занятный финансовый механизм находится в ведении Нацбанка.

Предположим, до Майдана закрыть CityCommerceBank было невозможно, ведь Аркаллаев был в сердцевине власти Виктора Януковича.

Однако после победы Майдана прошло более чем полгода. Чем занимался банковский надзор при Степане Кубиве и Валерии Гонтаревой? Почему до банкротства дошло только сейчас, когда банк уже явно представляет из себя «высушенный» скелет без намека на живые активы?

VAB Bank — несколько другая история. Олег Бахматюк отвоевал его у Сергея Максимова в ходе корпоративных войн, которые продолжались с 2011 года по 2013 год, и закончились поражением Максимова. Бахматюк получил уже не слишком устойчивый VAB. После кризиса 2008 года он ходил в «калеках».

Была ли в этом вина менеджмента Бахматюка, заливались ли деньги банка на финансирование его агрохолдинга, пусть разбираются владелец и надзор. Явно не обошлось без талантливых управленцев и без использования банка в интересах группы.

Но вопрос в другом. Банк так и не встал на ноги, так что банкротство его также стало закономерным.

Видел ли НБУ, что VAB шагает в пропасть? Осмелимся предположить, что да.

Другие банки уже давно «закрыли лимиты» на VAB. Его уже давно обвиняли в задержке платежей. Одно время банк отчаянно пытался привлечь депозиты населения под ставки более 20%, но в последнее время перестал это делать.

О проблемах в его работе говорит и пресс-релиз VAB, которым располагает ЭП.

Тем не менее, по информации источников, несколько месяцев назад НБУ выделил этому банку рефинансирование. И все равно, теперь ФГВФЛ придется изыскивать многие миллиарды, чтобы вернуть депозиты населения.
Где логика? Если надзор понимает, что банк уже не сможет восстановиться, зачем ему давать рефинансирование?

Можно сколько угодно показывать пальцем вверх и намекать, что Бахматюк с кем-то договорился. Банкротство VAB 21 ноября говорит, что в конечном итоге не договорился. Значит, можно было сказать «нет», не вливая государственные миллиарды в «дыру». Но почему-то сказали «да».

Не стоит преуменьшать странную роль НБУ еще в одном вопросе.

«В сентябре 2014 года в „ВиЭйБи банк“ были введены кураторы Нацбанка, и тем самым произошло отстранение руководства от управления финучреждением. Большинство решений принималось представителями, назначенными НБУ.

На наши неоднократные заявки на участие на межбанковском валютном рынке и валютных аукционах с целью удовлетворения потребностей клиентов НБУ отвечал отказом», — говорится в релизе банка, вышедшем после введения временной администрации.

Можно рассматривать это заявление как попытку бывшего менеджмента VAB снять с себя ответственность. А можно углубиться в вопрос и понять, что кураторы НБУ занимались чем-то еще, кроме стабилизации работы банка. Чем и как, к сожалению, останется тайной для широкой общественности.

Самым активным вкладчикам депозиты вернут через Фонд гарантирования, а остальные переживут без выяснения подробностей работы НБУ в VAB.

Кто следующий?

Проблемы с устойчивостью испытывают практически все крупные и крупнейшие банки. По результатам стресс-тестов буквально несколько счастливчиков сравнительно в неплохом состоянии, и это не значит, что они процветают.

На фоне девальвации в 100% трудно сохранить здоровые активы и прибыльность. Отсюда и огромные объемы рефинансирования, которые «подвисли» в банках.

По сведениям источников, вопрос временной администрации может обсуждаться в отношении двух крупнейших учреждений — «Надра банка» и «Дельта банка».

Первый, как известно, принадлежит Дмитрию Фирташу, который вынужденно находится в Вене под подпиской о невыезде. Пока олигарх изолирован от своего бизнеса, его активы активно атакуют «доброжелатели».

Среди них стоит выделить Игоря Коломойского. Последний уже отобрал у Фирташа контроль над двумя ильменитовыми ГОКами и в данный момент активно пытается «отжать» для себя долю в телеканале «Интер».

«Надра» давно не выплачивают депозиты в полном объеме. Фирташ долго и честно пытается удержать банк на плаву, но, видимо, в пределах разумного — не отдавать же населению свои деньги.

Недавно банк сообщил об увеличении капитала на 5,5 млрд грн путем размещения допэмиссии среди существующих и неких новых частных инвесторов. О чем идет речь, пока не понятно.

Если верить источникам ЭП в НБУ, отказываться от версии о временной администрации пока не стоит. Банк продолжает привлекать депозиты по сверхвысоким ставкам, что не является признаком здорового учреждения.

Для банка и самого Фирташа временная администрация стала бы способом снять с себя лишнее напряжение. Как минимум полгода после этого банк сможет на законных основаниях отказывать в выплате депозитов и возврате средств предприятий, а через полгода или падишах умрет, или ишак сдохнет.

ЭП обратилась за комментариями в «Надра банк», и в редакцию пришел бравый ответ в духе «все отлично». Верить в эту риторику непросто.

Фирташ точно не собирается «класть» свой банк. Он наверняка намерен ждать и работать. В случае прихода частных инвесторов банк продолжит работать, и опасения будут излишни.

Если же речь пойдет о временной администрации, то клиентам «Надр» стоит морально подготовиться не к потере денег, а к повторению старой истории с игнорированием их интересов. Наверняка не будут исполняться даже решения судов. Исполнители странным образом не будут их выполнять.

В отношении «Дельта банка» уже несколько месяцев ходят разговоры, что более чем успешный до сих пор Николай Лагун испытывает сложности. Какие именно — история умалчивает. Говорят, на него оказывают сильное давление некоторые люди, близкие к нынешней власти.

Остается лишь надеяться, что руководитель банка решится пролить свет на то, почему его преследуют неприятности, и какова в этом процессе роль Нацбанка.

Тревожные сигналы в отношении банка также поступают давно. Совсем недавно «Дельта» под предлогом перехода на собственный процессинг — дорогое удовольствие, особенно в кризис, — задерживал платежи по собственным платежным карточкам. Высокие ставки по депозитам — тоже неспроста.

Вполне может быть, что для «Дельты» вариант с временной администрацией окажется спасительной гаванью. Банк огромный, системный и агрессивный. Вряд ли его акционер, которым за глаза считают Валерия Хорошковского, захочет терять такой бизнес. Скорее, речь идет о преодолении временных проблем.

«Дельта банк» на запрос «Экономической правды» не ответил.

Национализация вместо временной администрации?

Еще Вадим Новинский предлагал национализировать «Форум», присоединив его к государственному Укргазбанку. Спустя несколько месяцев трезвая идея передать учреждение в пользу государства начинает реализовываться.

На прошедшей неделе Кабмин рассмотрел проект постановления, который позволяет выкупать коммерческие банки в обмен на государственные облигации. По сути, это и есть национализация. С той разницей, что механизм позволяет выкупать как все акции, так и их часть.

К чему бы это? Наверняка, какие-то системные банки может ожидать не ликвидация, а национализация или докапитализация.

Вполне возможно, это могут быть «Надра» или «Дельта» — они подходят по масштабам для такой сделки. Их куда выгоднее наполнить ОВГЗ, чем ликвидировать, ведь тогда пропадут деньги огромного количества предприятий.

Вполне возможно, что по данной процедуре пройдут сразу несколько банков, которые не имеют другой возможности докапитализироваться.

Под критерий «2% и более активов банковской системы» подпадают 13 банков, из которых 11 не являются государственными. Последними в этом списке стоят «Финансы и кредит», самочувствие которых давно вызывает вопросы.

В крайнем случае, в государственный капитал может быть трансформирован долг учреждений по рефинансированию. Это было бы разумно, поскольку НБУ в ближайшие годы не сможет вернуть более 100 млрд грн выданного рефинансирования. Отсюда, по природе этих денег, они куда больше подходят под определение капитала, а не кредитов.

В этой связи возникает лишь один вопрос: кто будет руководить национализированными банками? Это явно не должны быть прежние собственники, при которых банки собственно стали проблемными.

Например, Лагун вовсе не был посторонним человеком для прежней власти. Он пользовался режимом благоприятствования со стороны НБУ, скупая проблемные учреждения ради получения рабочих активов.

Учитывая ужасное качество банковского надзора в Украине, где НБУ собирается взять достаточное количество менеджеров высокого класса для управления национализированными банками? Круг замыкается самым некрасивым образом.

Кстати, Нацбанк на вопросы ЭП не ответил.

Сергій Лямець, Економічна правда