История одной из крупнейших афер современной Украины!

В советское время была популярна такая шутка: наш колхоз – миллионер, он должен государству миллион! Украинский олигарх Олег Бахматюк, владелец птицефабрик и сотен тысяч гектаров земли, пошел намного дальше: он должен государству миллиарды! И не только государству, но и обманутым вкладчикам своих лопнувших банков. Размер его долга, который в 2017 году достигал почти 39 миллиардов гривен, в разы превышает официальный капитал Бахматюка (183 миллиона долларов), то есть он никогда не будет погашен.

Однако, как и в случае с «Приватбанком», ранее принадлежавшего Коломойскому и задолжавшего 132 миллиарда гривен, этот долг не виртуальный, а реальный. Это деньги вкладчиков и клиентов принадлежавших Бахматюку банков «Финансовая инициатива» и «VAB», это полученное ими рефинансирование, это взятые им кредиты — и все эти деньги, суммой почти полтора миллиарда долларов, не испарились бесследно. Они были куда-то выведены и спрятаны. Но куда?

Семейный бизнес

Прежде, чем найти ответ на этот вопрос, украинцам наверняка будет небезынтересно узнать, что крахом банков «Финансовая инициатива» и «VAB» бурная деятельность Олега Бахматюка не ограничивалась. Он успешно «доил» Украину и украинцев задолго до кризиса 2014-15 г.г., когда еще не был известен в качестве «яичного магната». Собственно говоря, никаких яиц (в смысле птицеферм) у Бахматюка тогда еще не было, и своё первое состояние он сделал на газе, как и многие другие украинские олигархи.

Олегу Бахматюку повезло родиться в 1974 году: к моменту его 18-летия Советской армии уже не было, а ВСУ уже активно сокращались, поэтому «откосить» от службы было несложно. Имея справку в кармане, этот вполне крепкий юноша со спокойной душей отправился в Черновцы и поступил там в коммерческий «Украинский свободный институт менеджмента и бизнеса». Так как получение диплома там зависело исключительно от вовремя вносимой оплаты, то Олег Бахматюк своё драгоценное время на учебу не тратил, он вообще в этот вуз заглядывал нечасто. Но и на юношеские развлечения свои дни не транжирил — он сразу же занялся бизнесом.

Нет, Бахматюку не пришлось торговать на базаре тряпками или макаронами, как тысячам его менее удачливых сверстников, пытавшихся заделаться бизнесменами. Он начал сразу по-крупному, в качестве доверенного помощника своего дальнего родственника Валерия Новикова, уже в конце 80-х открывшего ряд совместных предприятий (СП), толкавших за границу сырье (лес, металл) и ввозивших большие партии дефицитного ширпотреба и дорогой оргтехники. Но дядя Валера был не просто бизнесменом, а весьма известным в Ивано-Франковске «авторитетом», воротилой теневого и полукриминального бизнеса. Потом Валерий Новиков перебрался в Киев и реабилитировался в уважаемого столичного предпринимателя, компаньона семьи Анатолия Матвиенко по фирмам «Маодот-I», «Арсенал-Сити» и «Doseli Limited» (с участием олигарха Сергея Таруты и своих старых ивано-франковских знакомых Тараса Виноградника и Михаила Довбенко).

Кстати, Михаил Довбенко – это весьма интересный во всех отношениях персонаж! Бывший первый секретарь Ивано-Франковского обкома ЛКСМУ (отсюда его старые знакомства с Матвиенко, которого он свел с Валерием Новиковым), в начале 90-х он работал главным экономистом по валютным операциям в Ивано-Франковском филиале скандального банка «Украина». Того самого банка, через который осуществлялись колоссальные финансовые манипуляции и буквальное разворовывание бюджетных средств. Так вот, ходили слухи, что тогда в начале 90-х Довбенко якобы был главным валютным кассиром Новикова, то есть через него шел обмен купонного «нала» и «безнала» на доллары и марки по очень «льготному» для Новикова курсу. Сегодня Михаил Дармограй – народный депутат фракции «Блок Петра Порошенко» (как-то неудивительно).

В 1996-м Бахматюк поднялся от помощника до компаньона, став бизнес-партнером еще одного иванофранковского бизнесмена Остапа Дармограя в фирме «КГД». Журналисты как-то сообщали, что дядя Валера пристроил его туда в качестве своего доверенного представителя, «смотрящего». Это был весьма замысловатый бизнес, как раз в стиле 90-х. Фирма «КГД» являлась тогдарегиональным дистрибьютором российской газовой компании «Итера», и занималась тем, что поставляла «итеровский» газ, принимая в качестве оплаты не только деньги, но и бартер. Бахматюк как раз занимался реализацией этого бартера, а осуществлялось это, как писали СМИ, через фирмы дяди Валеры.

В 2002 году Бахматюк вляпался в свой первый скандал – тогда, правда, никем не озвученный. Его предысторий была избирательная компания в местные органы власти: Бахматюк баллотировался в горсовет, а Дармограй в мэры Ивано-Франковска. Но, как писали потом СМИ, Бахматюк умудрился при этом украсть у своего шефа и компаньона почти весь избирательный фонд (теневой, потому что официально они зарегистрировали только 850 гривен). Кроме того, они с дядей Валерой «крысили» часть доходов «КГД», манипулируя ценами продаваемого бартера.

Газовые Бендеры

На сколько именно Олег Бахматюк сумел «развести и кинуть» Остапа Дармограя, неизвестно. Но на эти деньги он открыл уже свою собственную фирму «Прикарпатская финансовая корпорация». И уже в 2003-м осуществил свою первую большую кредитную аферу. Он умудрился взять и не отдать кредит в банке «Аваль», на тот момент принадлежавший Александру Деркачу – еще одному бывшему комсомольскому функционеру (но из Сумской области). Кредит он взял для реконструкции купленной тогда же птицефабрики «Авангард» (первая птицефабрика Бахматюка, давшая название его яичной корпорации), но никакого ремонта не проводил, а на эти деньги прикупил еще пару птицефабрик.

Поговаривали, что официальный кредит понадобился Бахматюку лишь для официальной покупки птицефабрик: деньги у него были, но пояснить их легальное происхождение он не смог бы. Что ж, так поступали многие бизнесмены, но ведь речь не об этом, а о невозвращенном кредите! Списать же этот кредит ем удалось через главу отделения банка «Аваль» Марию Лободину, которую Бахматюк уже в 2004-м взял к себе на работу уже в собственный банк «Финансовая инициатива». Обиделся ли за это на него Деркач, тоже неизвестно. А что, если это была какая-то их совместная комбинация?

Куда более лихие комбинации Олег Бахматюк провернул в 2003—2008 г.г. на газе. Сначала совместно со своим новым компаньоном Игорем Еремеевым (совладелец корпорации «Континиум», умер в 2015 году после странного несчастного случая). В этом деле у них были еще два, так сказать, подельника. Первый – это тогдашний губернатор Ивано-Франковской области Михаил Вышиванюк, который тоже уже умер, в 2016 году, после неудачного лечения (странно, что половина участников афер Бахматюка умерли почти одновременно). Второй – это известный налоговик Виктор Рахмиль, в 2004 году возглавлявший Ивано-Франковскую областную ГНИ (пока еще живой).

С помощью главы ГНИ Рахмиля, компаньоны проворачивали схемы фиктивного экспорта газового конденсата с незаконным возмещением уже реального НДС. Затем занялись фиктивными трансфертами футболистов специально купленного для этого ФК «Волынь». Когда потом в 2005-м Рахмиля с треском уволили, то Бахматюк взял его к себе председателем правления ОАО «Ивано-Франковскгаз», совладельцем которого он стал. Говорят, что в окружение Бахматюка, на должности топ-менеджеров его фирм и компаний, было принято немало таких людей, как Рахмиль и Лободина, ранее оказавших Бахматюку коррупционные услуги.

Но это приносило Бахматюк всего лишь миллионы, да и то гривен – а душа просила большего! И тогда он решил воспользоваться опытом Остапа Бендера. С помощью губернатора Вышиванюка, в 2004 году Бахматюк и Еремеев занялись программой газификации сел Прикарпатья. В 2005-м их участие в программе было продлено уже с помощью главы «Нафтогаза» Алексея Ивченко. Казалось бы, благое дело! Вот только дело было не только в том, что фирмы Бахматюка (в том числе ООО «Карпатская нефтяная компания») отлично «пилили» при этом бюджетные средства, выделяемые на газификацию (410 миллионов гривен). Ведь помимо этого они еще и незаконно собирали за газификацию деньги с населения! Сумма осталась не оглашенной, но речь шла о миллионах и миллионах!

В ходе этой более чем выгодной для себя газификации, а также с помощью иного тесного сотрудничества с Алексеем Ивченко (подробности неизвестны), Олег Бахматюк стал совладельцем несколько облгазов. В частности, к началу 2007 года он владел акциями: «Волыньгаза» (14,31%), «Закарпатгаза» (15%), «Львовгаза» (10,6%), «Черновцыгаза» (14,7%), «Винницагаза» (12,7% ) и «Черниговгаза» (13,1%). Он контролировал их через ЗАО «Инвестиционная компания Инвест-ресурс», которая в свою очередь принадлежала ему через «Карпатскую нефтяную компанию». Конечно, при помощи одного только Ивченко, заполучить эти крайне лакомые активы Бахматюк не смог бы, но история данной «прихватизации» осталась надежно сокрытой от общественности…

Украсть дом? Не проблема!

Вот только недолго Олег Бахматюк был одним из газовых олигархов Украины. В 2007-м он вляпался не просто в скандал, а в уголовное дело по факту незаконного захвата здания в центре Киева по адресу улица Щорса 7/9. На новых картах столицы это теперь улица Евгена Коновальца, бывшего военного противника Щорса – видимо, у автора этого переименования отличное чувство юмора.

Это девятиэтажное офисно-жилое здание середины прошлого века до 2004 года находилось на балансе Государственной администрации железнодорожного транспорта. Но затем Фонд госимущества по неоглашенной причине передал это здание в уставной фонд ОАО ЛК «Укртранслизинг». Читателям наверняка будет интересно, что в период 2005—2007 г.г. «Укртранслизинг» попал под контроль ахметовской «System Capital Managment».

Затем глава правления «Укртранслизинг» продал здание ООО «Л.І.Т.Груп» — как писали журналисты, по довольно символической цене. Что неудивительно, ведь они связаны между собою! Дело в том, что собственником «Л.І.Т.Груп» являлась австрийская фирма «Trading and Shipping Logistics GmbH», принадлежавшая Антону Пригодскому – соратнику Рината Ахметова и другу Виктора Януковича. А управлял ею будущий «ударовец» Александр Юраков.

Казалось бы, всё понятно: «донецкие» прибирали к рукам киевскую недвижимость. Но в 2005-м произошло странное: это здание вдруг было передано в уставной фонд подставной фирмы «Современные технологии и инвестиции», зарегистрированной в этом же доме на имя Любомира Шершуна – близкого к Бахматюку человечка. К слову, затем Любомир Шершун работал юристом в нескольких фирмах Бахматюка, а в 2012 возглавил юридический отдел «VAB-банка». Еще один приближенный к нему подельник афер.

Бахматюк немедленно открыл в этом здании главный офис своего банка «Финансовые инициативы», начал сдавать в аренду и продавать находящиеся в доме квартиры. Но когда в 2006 году вернувшиеся к власти «донецкие» начали отбирать этот дом обратно (формально «возвращать государству»), стало понятно, что в 2005-м, воспользовавшись постмайданным хаосом, Бахматюк просто «стырил» это здание у империи Рината Ахметова. Этот факт красноречиво говорил о том, что «ивано-франковские» ничуть не боялись «донецких»: как говорится, «у самих револьверы найдутся».

Но «донецкие» решили использовать против Бахматюка суровую руку закона – и на него было заведено уголовное дело, из-за чего в начале 2007-го года ему пришлось бежать в Россию и сидеть там до осенних перевыборов, пока в Украине вновь не поменялось власть. И во время этой «эмиграции» Бахматюк продал свои акции облгазов Дмитрию Фирташу.

А как же здание на улице Щорса-Коновальца? Оно так и осталось за Бахматюком. В 2007-м отобрать его не успели, а после он сразу перевел его на баланс подставной фирмы «Западнорегиональная инвестиционная компания». Затем Бахматюк устраивает суд, решением которого здание передали в собственность его «Карпат Строй Сервиса». А эта компания, в свою очередь, распределила права на здания между банком «Финансовая инициатива», ООО «Украинская газовая финансово-консалтинговая группа», Агрохолдингои «Авангард», ООО «Торговая сеть «Фаворит» и другими фирмами Олега Бахматюка.

Так что когда вновь вернувшиеся к власти «донецкие» снова попытались отобрать у Бахматюка это здание, ему даже бегать не пришлось – против этой запутанной схемы были бессильны юристы. К тому же Бахматюк сразу же устроил политическую пиар-компанию, вопя во всех СМИ, что «донецкие» отбирают у него бизнес и недвижимость. А для пущей убедительности Бахматюк нарисовался рядом с Яценюком, Турчиновым и Кличко. Мол, режим Януковича хочет расправиться с ним за поддержку лидеров оппозиции!

Но воевать с «донецкими» из-за дома было невыгодно, убыточно для остального бизнеса Бахматюка. И тогда он пошел на контакт с Александром Януковичем (Сашей Стоматологом) и Юрием Иванющенко (Юрой Енакиевским), заключив с ними одну из самых выгодных для себя сделок. Бахматюк не только оставил за собой спорный дом, но договорился о создании схемы возвращения НДС — а тогда, напомним, все вопросы по НДС решались через Юрия Иванющенко.

И вот в кресло главы Ивано-Франковской налоговой администрации вернулся Виктор Рахмиль. А фирмы Бахматюка «Ивано-Франковский мясокомбинат», «Ивано-Франковские колбасы», «Имперово Фудз» и «Станиславская торговая компания» начали получать из бюджета возмещения НДС, словно из рога изобилия – на общую сумму около 8 миллиардов гривен (почти миллиард долларов)! Сколько из этого было «отстегнуто» Юре Енакиевскому и Саше Стоматологу, неизвестно, но и Бахматюку осталось немало.

В феврале 2015 года по этому делу было возбуждено уголовное дело, и частности было установлено, что фирмы Бахматюка осуществляли экспорт продукции по завышенным ценам и через оффшорные структуры. Следователи пришли к подозрению, что налицо факт фиктивного экспорта – то есть эти 8 миллиардов были просто украдены у державы! Но буквально сразу после этого уголовное дело закрыли и «потеряли», чтобы не светить подробности перед прессой. Виктор Рахмиль нашел себе место в кресле главы «Прикарпаттрансгаза», а Бахматюк оживленно «рубил капусту» миллиардами, проворачивая свои банковские аферы…

(продолжение следует)

Виктор Нечепорук, антикоррупционный портал «Гривна»

У середині 90-х років студент третього курсу провінційного інституту Олег Бахматюк вперше переступає поріг фірми «КГД», де починає трудову діяльність звичайним адміністратором. Влився в трудовий колектив відомої в регіоні компанії Бахматюк не з причини видатних здібностей — навчався так собі. Зате у нього був іменитий родич — Валерій Новіков, відомий в Івано -Франківську кримінальний авторитет. Він і посприяв працевлаштування молодого Олега.

«КГД» крім активної торговельної діяльності за принципом «купи-продай» довгий час була представником «Ітери», а значить найбільшим постачальником газу в Івано-Франківській області. «Дах» у фірми був солідний — сам тодішній губернатор Михайло Вишиванюк, що забезпечувало підприємству усілякі конкурентні переваги.

У 2002 році Олег Бахматюк «досидів» до комерційного директора компанії та довіреної особи господаря компанії Остапа Дармограя.

Сенсу трудитися на Дармограя менеджер знаходив все менше — з провалом на мерських виборах-2002 «зірка» колись вдалого бізнесмена активно згасала. До слова, сам Бахматюк, який брав у кампанії Дармограя найбезпосереднішу участь, зумів стати депутатом міськради.

Відхід Бахматюка від патрона не був схожий на сльозливі прощання вдячного учня із своїм учителем. Скоріше – це були з'ясування відносин зміцнілого «молодого вовка» із ослабшим ватажком. Очевидці стверджують, що відносини між Дармограєм і Бахматюком з тих пір дуже напружені, і пов'язано це нібито з фінансовим «кидаловом».

Гроші з повітря

«Розлучившись» з Дармограєм, Бахматюку, тим не менш, вдалося зберегти теплі стосунки з першими особами області. Однак, для розвитку власного бізнесу цього було мало, потрібні великі гроші. У 2002 році Бахматюк засновує компанію «Прикарпатська фінансова корпорація» і отримує свої перші солідні гроші завдяки знайомству з головою Івано-Франківського відділення банку «Аваль» Марією Лободин.

Правда, віддавати позикові кошти у структур Бахматюка виходило далеко не завжди. Найбільший скандал з приводу неповернення кредиту однією з бахматюкових структур розгорівся на межі 2004—2005-х років, коли власники «Авалю» вели переговори про продаж групі «Райффайзен». Марії Лободин довелося терміново шукати нове місце роботи. Як неважко здогадатися, ним стала структура Олега Бахматюка — нещодавно створений банк «Фінансова ініціатива». Марія Лободин переїжджає до Києва, однак практично відразу повертається в Івано-Франківськ. Причому за чутками — з великою образою на свого колишнього партнера.

Чому не склалися відносини між колишньою директоркою івано-франківського «Авалю» з Бахматюком, судити важко. Можливо тому, що на той момент у останнього вже давно був новий партнер — відомий нардеп Ігор Єремеєв. У 2002 році Олег Бахматюк стає по суті головним менеджером Єремеєва, який в цей час іде в Київ народним депутатом і лобіює інтереси загального бізнесу. Знаючі люди не можуть сказати, як насправді діляться численні активи Єремєєва і Бахматюка, і хто з них реально багатшим.

Як би там не було, в 2002—2004-х роках спільний бізнес Єремеєва і Бахматюка переживає період розквіту і обростає численними активами. Структури Єрємеєва-Бахматюка активно скуповують підприємства харчової промисловості Західної України. А створена в 2003-му році Бахматюком «Станіславська торгова компанія» за короткий час стає власником більшості продуктових магазинів по всій Івано-Франківській області і об'єднує їх під брендом «Фаворит». Щоправда, досягти особливих висот в цьому бізнесі Бахматюку не вдалося…

Інші джерела фінансового добробуту Бахматюка і Єрємеєва були менш легальними. У 2002—2004 роках «Прикарпатська фінансова корпорація» вибилася в лідери з відшкодування ПДВ в Івано-Франківській області. Більше того, схеми фіктивного експорту газового конденсату з Польщі або повернення ПДВ за трансфери футболістів «Волині», за які частенько діставалося Єремеєву, приписують саме «фінансовому генію» Бахматюку. За рахунок цього обом бізнесменам вдавалося отримувати сотні мільйонів гривень повернення ПДВ і чому на це дивилися крізь пальці — питання риторичне. Про ступінь довірчих відносин з тодішнім обласним керівником ДПА паном Рахмілем свідчить його призначення на пост керівника ВАТ «Івано -Франківськгаз», підконтрольного все тому ж Бахматюку.

Завдяки Олегу Бахматюку Єремеєв починає активно освоювати ще один напрямок — газовий бізнес. У цьому бізнесменам чимало допомогли добрі стосунки з губернатором Вишиванюком. Останній, завдяки кумівства з Леонідом Кучмою, завжди вибивав для Івано-Франківської області хороші суми на газифікацію. Бахматюку з Єремеєвим залишалося тільки правильно їх «освоїти» через підконтрольний облгаз.

Народник з помаранчевим нальотом

Після президентської кампанії 2004-го року Олег Бахматюк втратив свої позиції в регіоні, проте не надовго. Він швидко зумів знайти підходи до нового губернатора Романа Ткача. Новий голова облдержадміністрації, будучи народним депутатом, активно писав депутатські запити проти бізнес-структур Бахматюка, несподівано став активно лобіювати інтереси його бізнесу. Обласна влада крізь пальці дивилася на всякі «пустощі», хоча деякі з них докочувалися навіть до Києва . Наприклад, Олег Бахматюк примудрився приватизувати історичний пам'ятник архітектури — колишній палац князів Потоцьких, в будівлі якої донедавна знаходився військовий госпіталь.

Для цього Олег Бахматюк придумав геніальну схему і пролобіював її через своїх людей в Мінобороні. Суть її така: він будує будинок на 76 квартир для військових , після чого обмінює його на заповітний об'єкт в обласному центрі. Ціна питання — 5 млн. грн... Така сума, на думку експертів, в десятки, якщо не в сотні, разів нижче реальної вартості палацу в центрі Івано-Франківська.

Втім, результат навіть цього обміну вийшов неоднозначним — військові вселилися у свої квартири, проте ордерів так і не отримали. При цьому, незважаючи на протести громадськості, палац Потоцьких залишається у власності Бахматюка. Більше того, він навіть написав листа своєму новому другові Роману Ткачу, де попросив виділити гроші на реставрацію палацу для перетворення його в художньо-туристичний об'єкт, а можливо – в готель.

У результаті скандалу з Міноборони «пішли» заступник міністра В'ячеслава Кредісова, який свого часу надав допомогу при укладанні угоди з обміну. А ось Бахматюку вдалося вийти сухим з води.

Івано-Франківськ — Київ — Івано-Франківськ

До середини поточного десятиліття Олег Бахматюк явно переріс масштаби рідного регіону і став все частіше звертати свій погляд у бік столиці. Похід Бахматюка на Київ спочатку приніс ряд дрібних невдач. У 2005-му році з подачі Єремеєва Бахматюк взяв найактивнішу участь у кампанії Народного блоку Литвина. На цьому грунті у нього відбувається розбіжність з Михайлом Вишиванюком, який очолював обласну організацію Народної партії. Однак, посварившись з Єремеєвим і Бахматюком, Вишиванюк йде в «Відродження». Перед початком кампанії «кидають» вже й самого Олега Бахматюка. Замість обіцяного місця в першій десятці, йому дістається «ганебне» 66-е . Бахматюк очолює список «Народного блоку Литвина» до обласної ради, однак кампанію з тріском програє.

Невдалі парламентські вибори, втім, не зломили волі Олега Бахматюка до прагнення підкорити столицю. Тим більше що для нього, нарешті, знайшлася підходяща вакансія — заступник голови правління «Нафтогазу України».

Підходи до керівництва «Нафтогазу» Бахматюк шукав півтора року. З одного боку завдяки засиллю вихідців з регіону йому вдалося пролобіювати кількох своїх добрих знайомих. У першу чергу це стосується колишнього заступника губернатора Турчака, який став керівником «Укртрансгазу». Але до самого Івченка його довгий час не підпускав ще один видний іванофранківець — Андрій Лопушанський. Як би там не було, за півтора року керівництвом компанії Івченко Бахматюку вдалося отримати рекордний транш на газифікацію Західних областей — 410 мільйонів гривень. Яким чином вони були освоєні — добре знають у Генеральній прокуратурі та КРУ. Завдяки цим двом відомствам Бахматюк за кількістю згадувань у ЗМІ скоро «переплюне» свого колишнього шефа Олексія Івченка.

До слова, сам Бахматюк з приводу претензій компетентних органів особливо не переживає. Щосуботи замовляє собі персональний чартер до рідного Івано-Франківська, і там розповідає місцевим журналістам про «принципові позиції щодо газових питань», за які його, колишнього менеджера «Нафтогазу», зараз переслідують. І справді, перебування на малій батьківщині завдає Бахматюку деякі незручності — за словами очевидців, через величезні борги він змушений ходити по місту з охоронцями. Вірна прикмета, що прийшла черга шукати собі нових патронів.

Скільки ще таких скелетів у шафі Бахматюка? Мабуть не один, і чи потрібні ми Європі з такими мільярдерами? Запитання риторичні.

Вікторія Ковшун, Національне бюро розслідувань України

У середині 90-х років студент третього курсу провінційного інституту Олег Бахматюк вперше переступає поріг фірми «КГД», де починає трудову діяльність звичайним адміністратором. Влився в трудовий колектив відомої в регіоні компанії Бахматюк не з причини видатних здібностей — навчався так собі. Зате у нього був іменитий родич — Валерій Новіков, відомий в Івано -Франківську кримінальний авторитет. Він і посприяв працевлаштування молодого Олега.

«КГД» крім активної торговельної діяльності за принципом «купи-продай» довгий час була представником «Ітери», а значить найбільшим постачальником газу в Івано-Франківській області. «Дах» у фірми був солідний — сам тодішній губернатор Михайло Вишиванюк, що забезпечувало підприємству усілякі конкурентні переваги.

У 2002 році Олег Бахматюк «досидів» до комерційного директора компанії та довіреної особи господаря компанії Остапа Дармограя.

Сенсу трудитися на Дармограя менеджер знаходив все менше — з провалом на мерських виборах-2002 «зірка» колись вдалого бізнесмена активно згасала. До слова, сам Бахматюк, який брав у кампанії Дармограя найбезпосереднішу участь, зумів стати депутатом міськради.

Відхід Бахматюка від патрона не був схожий на сльозливі прощання вдячного учня із своїм учителем. Скоріше – це були з'ясування відносин зміцнілого «молодого вовка» із ослабшим ватажком. Очевидці стверджують, що відносини між Дармограєм і Бахматюком з тих пір дуже напружені, і пов'язано це нібито з фінансовим «кидаловом».

Гроші з повітря

«Розлучившись» з Дармограєм, Бахматюку, тим не менш, вдалося зберегти теплі стосунки з першими особами області. Однак, для розвитку власного бізнесу цього було мало, потрібні великі гроші. У 2002 році Бахматюк засновує компанію «Прикарпатська фінансова корпорація» і отримує свої перші солідні гроші завдяки знайомству з головою Івано-Франківського відділення банку «Аваль» Марією Лободин.

Правда, віддавати позикові кошти у структур Бахматюка виходило далеко не завжди. Найбільший скандал з приводу неповернення кредиту однією з бахматюкових структур розгорівся на межі 2004—2005-х років, коли власники «Авалю» вели переговори про продаж групі «Райффайзен». Марії Лободин довелося терміново шукати нове місце роботи. Як неважко здогадатися, ним стала структура Олега Бахматюка — нещодавно створений банк «Фінансова ініціатива». Марія Лободин переїжджає до Києва, однак практично відразу повертається в Івано-Франківськ. Причому за чутками — з великою образою на свого колишнього партнера.

Чому не склалися відносини між колишньою директоркою івано-франківського «Авалю» з Бахматюком, судити важко. Можливо тому, що на той момент у останнього вже давно був новий партнер — відомий нардеп Ігор Єремеєв. У 2002 році Олег Бахматюк стає по суті головним менеджером Єремеєва, який в цей час іде в Київ народним депутатом і лобіює інтереси загального бізнесу. Знаючі люди не можуть сказати, як насправді діляться численні активи Єремєєва і Бахматюка, і хто з них реально багатшим.

Як би там не було, в 2002—2004-х роках спільний бізнес Єремеєва і Бахматюка переживає період розквіту і обростає численними активами. Структури Єрємеєва-Бахматюка активно скуповують підприємства харчової промисловості Західної України. А створена в 2003-му році Бахматюком «Станіславська торгова компанія» за короткий час стає власником більшості продуктових магазинів по всій Івано-Франківській області і об'єднує їх під брендом «Фаворит». Щоправда, досягти особливих висот в цьому бізнесі Бахматюку не вдалося…

Інші джерела фінансового добробуту Бахматюка і Єрємеєва були менш легальними. У 2002—2004 роках «Прикарпатська фінансова корпорація» вибилася в лідери з відшкодування ПДВ в Івано-Франківській області. Більше того, схеми фіктивного експорту газового конденсату з Польщі або повернення ПДВ за трансфери футболістів «Волині», за які частенько діставалося Єремеєву, приписують саме «фінансовому генію» Бахматюку. За рахунок цього обом бізнесменам вдавалося отримувати сотні мільйонів гривень повернення ПДВ і чому на це дивилися крізь пальці — питання риторичне. Про ступінь довірчих відносин з тодішнім обласним керівником ДПА паном Рахмілем свідчить його призначення на пост керівника ВАТ «Івано -Франківськгаз», підконтрольного все тому ж Бахматюку.

Завдяки Олегу Бахматюку Єремеєв починає активно освоювати ще один напрямок — газовий бізнес. У цьому бізнесменам чимало допомогли добрі стосунки з губернатором Вишиванюком. Останній, завдяки кумівства з Леонідом Кучмою, завжди вибивав для Івано-Франківської області хороші суми на газифікацію. Бахматюку з Єремеєвим залишалося тільки правильно їх «освоїти» через підконтрольний облгаз.

Народник з помаранчевим нальотом

Після президентської кампанії 2004-го року Олег Бахматюк втратив свої позиції в регіоні, проте не надовго. Він швидко зумів знайти підходи до нового губернатора Романа Ткача. Новий голова облдержадміністрації, будучи народним депутатом, активно писав депутатські запити проти бізнес-структур Бахматюка, несподівано став активно лобіювати інтереси його бізнесу. Обласна влада крізь пальці дивилася на всякі «пустощі», хоча деякі з них докочувалися навіть до Києва . Наприклад, Олег Бахматюк примудрився приватизувати історичний пам'ятник архітектури — колишній палац князів Потоцьких, в будівлі якої донедавна знаходився військовий госпіталь.

Для цього Олег Бахматюк придумав геніальну схему і пролобіював її через своїх людей в Мінобороні. Суть її така: він будує будинок на 76 квартир для військових , після чого обмінює його на заповітний об'єкт в обласному центрі. Ціна питання — 5 млн. грн... Така сума, на думку експертів, в десятки, якщо не в сотні, разів нижче реальної вартості палацу в центрі Івано-Франківська.

Втім, результат навіть цього обміну вийшов неоднозначним — військові вселилися у свої квартири, проте ордерів так і не отримали. При цьому, незважаючи на протести громадськості, палац Потоцьких залишається у власності Бахматюка. Більше того, він навіть написав листа своєму новому другові Роману Ткачу, де попросив виділити гроші на реставрацію палацу для перетворення його в художньо-туристичний об'єкт, а можливо – в готель.

У результаті скандалу з Міноборони «пішли» заступник міністра В'ячеслава Кредісова, який свого часу надав допомогу при укладанні угоди з обміну. А ось Бахматюку вдалося вийти сухим з води.

Івано-Франківськ — Київ — Івано-Франківськ

До середини поточного десятиліття Олег Бахматюк явно переріс масштаби рідного регіону і став все частіше звертати свій погляд у бік столиці. Похід Бахматюка на Київ спочатку приніс ряд дрібних невдач. У 2005-му році з подачі Єремеєва Бахматюк взяв найактивнішу участь у кампанії Народного блоку Литвина. На цьому грунті у нього відбувається розбіжність з Михайлом Вишиванюком, який очолював обласну організацію Народної партії. Однак, посварившись з Єремеєвим і Бахматюком, Вишиванюк йде в «Відродження». Перед початком кампанії «кидають» вже й самого Олега Бахматюка. Замість обіцяного місця в першій десятці, йому дістається «ганебне» 66-е . Бахматюк очолює список «Народного блоку Литвина» до обласної ради, однак кампанію з тріском програє.

Невдалі парламентські вибори, втім, не зломили волі Олега Бахматюка до прагнення підкорити столицю. Тим більше що для нього, нарешті, знайшлася підходяща вакансія — заступник голови правління «Нафтогазу України».

Підходи до керівництва «Нафтогазу» Бахматюк шукав півтора року. З одного боку завдяки засиллю вихідців з регіону йому вдалося пролобіювати кількох своїх добрих знайомих. У першу чергу це стосується колишнього заступника губернатора Турчака, який став керівником «Укртрансгазу». Але до самого Івченка його довгий час не підпускав ще один видний іванофранківець — Андрій Лопушанський. Як би там не було, за півтора року керівництвом компанії Івченко Бахматюку вдалося отримати рекордний транш на газифікацію Західних областей — 410 мільйонів гривень. Яким чином вони були освоєні — добре знають у Генеральній прокуратурі та КРУ. Завдяки цим двом відомствам Бахматюк за кількістю згадувань у ЗМІ скоро «переплюне» свого колишнього шефа Олексія Івченка.

До слова, сам Бахматюк з приводу претензій компетентних органів особливо не переживає. Щосуботи замовляє собі персональний чартер до рідного Івано-Франківська, і там розповідає місцевим журналістам про «принципові позиції щодо газових питань», за які його, колишнього менеджера «Нафтогазу», зараз переслідують. І справді, перебування на малій батьківщині завдає Бахматюку деякі незручності — за словами очевидців, через величезні борги він змушений ходити по місту з охоронцями. Вірна прикмета, що прийшла черга шукати собі нових патронів.

Скільки ще таких скелетів у шафі Бахматюка? Мабуть не один, і чи потрібні ми Європі з такими мільярдерами? Запитання риторичні.

Вікторія Ковшун, Національне бюро розслідувань України

«История успеха» бывшего зампреда правления «Нафтогаза» Олега Бахматюка очень показательна – за несколько лет ему удалось стать одним из самых богатых людей Западной Украины. Отдавая должное журналистам ищ сайту Вголос, мы считаем, что пришло время дополнить биографию г-на Бахматюка новыми подробностями. Сейчас ему приходится задуматься о продаже большинства активов, банки отказываются кредитовать его предприятия, а прокуратура приписывает ему кражу сотен миллионов государственных денег. Сам Бахматюк называет все это политическим заказом. Откуда появились его капиталы? Что с ними будет при новой власти? Где самый богатый «соратник» Алексея Ивченко прячется от органов и вездесущей РосУкрЭнерго?

В середине 90-х годов студент третьего курса провинциального института Олег Бахматюк впервые переступает порог фирмы «КГД», где начинает трудовую деятельность обычным администратором. Влился в трудовой коллектив известной в регионе компании Бахматюк не по причине выдающихся способностей – учился так себе. Зато у него был именитый родственник – Валерий Новиков, известный в Ивано-Франковске криминальный авторитет. Он и поспособствовал трудоустройству молодого Олега.

«КГД» помимо активной торговой деятельности по принципу «купи-продай» долгое время была представителем «Итеры», а значит самым крупным  поставщиком газа в Ивано-Франковской области. «Крыша» у фирмы была солидная – сам тогдашний губернатор Михаил Вышиванюк, что обеспечивало предприятию всяческие конкурентные преимущества.

В 2002 году Олег Бахматюк «досидел» до коммерческого директора компании и доверенного лица хозяина компании Остапа Дармограя. Смысла трудиться на Дармограя менеджер находил все меньше – с провалом на мэрских выборах 2002 «звезда» некогда удачного бизнесмена активно закатывалась. К слову сам Бахматюк, принимавший в кампании Дармограя самое непосредственное участие, сумел стать депутатом горсовета.

Уход Бахматюка от патрона меньше всего был похож на слезливое прощание благодарного ученика со своим учителем. Скорее – на выяснение отношений окрепшего молодого волка со слабеющим вожаком. Очевидцы утверждают, что отношения между Дармограем и Бахматюком с тех пор очень напряженные, и связано это якобы с финансовым «кидаловом».

Деньги из воздуха

Расставшись с Дармограем, Бахматюку, тем не менее, удалось сохранить теплые отношения с первыми лицами области. Однако для развития собственного бизнеса этого было мало, требовались большие деньги. В 2002 году Бахматюк основывает компанию  «Прикарпатская финансовая корпорация» и получает свои первые солидные деньги благодаря знакомству с главой Ивано-Франковского отделения банка «Аваль» Марией Лободиной.

Правда, отдавать заемные средства у структур Бахматюка получалось далеко не всегда. Самый большой скандал по поводу невозврата кредита одной из бахматюковских структур разгорелся на стыке 2004—2005 годов, когда собственники «Аваля» вели переговоры о продаже группе «Райффайзен».

Лободиной пришлось срочно искать новое место работы. Как нетрудно догадаться, им стала структура Олега Бахматюка – недавно созданный банк «Финансовая инициатива». Мария Лободина переезжает в Киев, однако практически сразу возвращается в Ивано-Франковск. Причем по слухам — с большой обидой на своего бывшего партнера.

Почему не сложились отношения между бывшей директрисой ивано-франковского «Аваля» и Бахматюком, судить трудно. Возможно потому, что на тот момент у последнего уже давно был новый партнер – небезызвестный нардеп Игорь Еремеев. В 2002 году Олег Бахматюк становится по сути главным менеджером Еремеева, который в это время уходит в Киев народным депутатом и лоббирует интересы общего бизнеса. До сих пор люди, представляющие кто и чем владеет в западной Украине, затрудняются сказать, как на самом деле делятся многочисленные активы Еремеева и Бахматюка, и кто из них реально богаче.

Как бы там ни было, в 2002—2004 годах совместный бизнес Еремеева и Бахматюка переживает период расцвета и обрастает многочисленными активами. Структуры Еремеева-Бахматюка активно скупают предприятия пищевой промышленности Западной Украины. А созданная в 2003 году Бахматюком «Станиславкая торговая компания» за короткое время становится собственником большинства продуктовых магазинов по всей Ивано-Франковской области и объединяет их под брендом «Фаворит». Правда, достигнуть особых высот в этом бизнесе Бахматюку не удалось, и теперь торговая сеть выставлена на продажу.

Другие источники финансового благосостояния Бахматюка и Еремеева были менее легальными. В 2002—2004 годах «Прикарпатская финансовая корпорация» выбилась в лидеры по возмещению НДС в Ивано-Франковской области. Более того, схемы по фиктивному экспорту газового конденсата из Польши или возврат НДС за трансферы футболистов «Волыни», за которые частенько доставалось Еремееву, приписывают именно «финансовому гению» Бахматюка. За счет чего обеим бизнесменам удавалось получать сотни миллионов гривен возврата НДС и почему на это смотрели сквозь пальцы – вопрос риторический. О степени доверительных отношений с тогдашним областным руководителем ГНАУ г-ном Рахмилем свидетельствует его назначение на пост руководителя ВАТ «Ивано-Франковскгаз», подконтрольного все тому же Бахматюку.

Благодаря Олегу Бахматюку Еремеев начинает активно осваивать еще одно направление – газовый бизнес. В этом бизнесменам немало помогли хорошие отношения  с губернатором Вышиванюком. Последний, благодаря кумовству с Леонидом Кучмой, всегда выбивал для Ивано-Франковской области хорошие суммы на газификацию. Бахматюку с Еремеевым оставалось только правильно их «освоить» через подконтрольный облгаз.

Народник с оранжевым налетом

После президентской кампании  2004 года Олег Бахматюк было потерял свои позиции в регионе, однако не надолго. Он быстро сумел найти подходы к новому губернатору Роману Ткачу. Новый глава облгосадминистрации, который, будучи народным депутатом, активно писал депутатские запросы в отношении бизнес-структур Бахматюка, неожиданно стал активно лоббировать интересы его бизнеса. Областная власть сквозь пальцы смотрела на всякие «шалости», хотя некоторые из них докатывались даже до Киева. Например, Олег Бахматюк умудрился приватизировать исторический памятник архитектуры – бывший дворец князей Потоцких, в здании которой до недавнего времени находился военный госпиталь.

Для этого Олег Бахматюк придумал гениальную схему и пролоббировал ее через своих людей в Минобороны. Суть ее такова: он строит дом на 76 квартир для военных, после чего обменивает его на заветный объект в областном центре. Цена вопроса – 5 млн. грн., что, по мнению экспертов, в десятки, если не сотни, раз ниже реальной стоимости дворца в центре Ивано-Франковска.

Впрочем, результат даже этого обмена получился неоднозначным – военные вселились в свои квартиры, однако ордеров так и не получили. При этом, несмотря на протесты общественности, дворец Потоцких остается в собственности Бахматюка. Более того, он даже написал письмо своему новому другу Роману Ткачу, где попросил власти области выделить деньги на реставрацию дворца для превращения его в художественно-туристический объект, надо полагать – гостиницу.

В результате скандала из Минобороны «ушли» замминистра Вячеслава Кредисова, который в свое время оказал помощь при заключении сделки по обмену. А вот Бахматюку удалось выйти сухим из воды.

Ив. Франковск – Киев – Ив. Франковск

К середине текущего десятилетия Олег Бахматюк явно перерос масштабы родного региона и стал все чаще обращать свой взгляд в сторону столицы. Поход Бахматюка на Киев вначале принес ряд мелких неудач. В 2005 году с подачи Еремеева Бахматюк принял активнейшее участие в кампании Народного блока Литвина. На этой почве у него происходит расхождение с Михаилом Вышиванюком, возглавлявшим областную организацию Народной партии. Однако, рассорившись с Еремеевым и Бахматюком, Вышиванюк  уходит в «Возрождение». Перед началом кампании «кидают» уже и самого Олега Бахматюка. Вместо обещанного места в первой десятке, ему достается «позорное» 66-е. Бахматюк возглавляет список «Народного блока Литвина» в областной совет, однако кампанию с треском проигрывает.

В Ивано-Франковске Олег Бахматюк живет в одном из самых фешенебельных особняков. Дом  куплен у одного из бывших начальников УМВД в области.

Неудачные парламентские выборы, впрочем, не сломили воли Олега Бахматюка к стремлению покорить столицу. Тем более что для него, наконец, нашлась подходящая вакансия – заместитель председателя правления «Нафтогаза Украины».

Подходы к руководству «Нафтогаза» Бахматюк искал полтора года. С одной стороны благодаря засилью выходцев из региона ему удалось пролоббировать нескольких своих добрых знакомых. В первую очередь это касается бывшего заместителя губернатора Турчака, который стал руководителем «Укртрансгаза». Правда, к самому Ивченко его долгое время не подпускал еще один видный ивано-франковец – Андрей Лопушанский. Как бы там ни было, за полтора года руководством компании Ивченко Бахматюку удалось получить рекордный транш на газификацию Западных областей – 410 миллионов гривен. Каким образом они были освоены – хорошо знают в Генеральной прокуратуре и КРУ. Благодаря этим двум ведомствам Бахматюк по количеству упоминаний в СМИ скоро переплюнет своего бывшего шефа Алексея Ивченко.

К слову сам Бахматюк по поводу претензий компетентных органов особо не переживает. Каждую субботу заказывает себе персональный чартер в родной Ивано-Франковск, и там рассказывает местным журналистам о «принципиальной позиции по газовым вопросам» за которую его, вывшего менеджера «Нефтегаза», сейчас преследуют. Правда, пребывание на малой родине доставляет Бахматюку некоторые неудобства – по словам очевидцев, из-за огромных долгов он вынужден ходить по городу с десятью охранниками. Верная примета, что пришла очередь искать себе новых патронов.

Леонид Фатков, Национальное бюро расследований Украины