Через десять дней – четвертая годовщина расстрелов на Майдане. Сейчас я и мои ассистенты внимательно следим за расследованием одного из убийств той зимы, и нам стали известны шокирующие факты. Как оказалось, на Майдане были люди, знавшие о готовящихся расстрелах 20 февраля 2014 года. А непосредственный организатор одного из убийств был партнером бывшего Генпрокурора и другом действующего губернатора.

Речь идет о Юрие Крысине – непосредственном организаторе группы лиц, которая убила журналиста газеты «Вести» Вячеслава Веремия. В марте 2014 года Крысину предъявили подозрение в умышленном убийстве. 19 июня 2014 года Генеральным прокурором Украины назначен Виталий Ярема, и уже через пять дней, 24 июня 2014 года производство по статье об умышленном убийстве в отношении Красина было...закрыто. Еще через два дня – 26 июня 2014 года – действяи Крысина переквалифицировали в хулиганство.

Так, меньше чем за три месяца Юрий Крысин превратился из убийцы в хулигана. Сейчас он на свободе – суд отпустил организатора титушек под домашний арест. Для понимания, надо отметить, что ранее Крысин уже обвинялся в убийстве своего охранника, разбойном грабеже заправки и попытках влиять на показания следователей.

ТЕПЕРЬ САМОЕ ВАЖНОЕ

До Майдана Юрий Крысин работал директором фирмы «Пятый регион», сотрудники которого привлекались к охране «Авант-Банка» – банка, который напрямую аффилирован с бывшим Генеральным прокурором Украины Виталием ЯРЕМЫ. Тем самым, через пять дней после назначения которого Крысину поменяли подозрение с убийства на хулиганство. Во времена работы Яремы Генпрокурором ведомство активно переводило свои зарплатные проекты именно в «Авант-Банк» и даже рассматривался вопрос размещения в этом банке счетов Генпрокуратуры. До 2012 года сын Виталия Яремы работал помощником председателя правления банка.

Но и это не все. Председателем правления «Авант-Банка» на тот момент работал нынешний губернатор Николаевской области и бывший народный депутат фракции БПП Алексей САВЧЕНКО.

Помимо этого в свое время вице-президентом «Авант-Банка» работал нынешний глава УДО и бывший-министр обороны Украины Валерий ГЕЛЕТЕЙ.

1 МАРТА ЭТОГО ГОДА ПО ДЕЛУ ЮРИЯ КРЫСИНА СОСТОИТСЯ ЗАСЕАДНИЕ АПЕЛЛЯЦИОННОГО СУДА, и чем больше людей увидит этот пост, тем больше шансов добиться справедливости в одном конкретном эпизоде.

ВЫДЕРЖКИ ИЗ МАТЕРИАЛОВ УГОЛОВНОГО ПРОИЗВОДСТВА

«Юрій Крисін повідомив суду, що у нього було своє охоронне агентство, і він мав багато знайомих. 17 лютого 2014 року йому зателефонував знайомий просив знайти 200-300 людей для охорони громадського порядку в урядовому кварталі, але він знайшов лише близько 15 осіб.

18 лютого 2014 року приблизно о 22 год. 00 хв. вони разом з Юрієм Крисіним зібралися біля пам'ятника Богдана Хмельницького на Софійській площі в м.Києві, де обвинувачений отримав від невстановленої особи дерев'яну біту для застосування її відносно мирних протестувальників, які будуть йти з боку Михайлівської площі в м.Києві в бік Львівської площі м.Києва.

Близько 23 год.57 хв. до перехрестя вулиць Володимирської та Великої Житомирської під'їхав та зупинився автомобіль „Шкода Октавія“ із якого здійснював відеозапис на телефон кореспондент газети „Вести“ В'ячеслав Веремій. Бажаючи не дати зафіксувати їх протиправні дії, невстановлені особи вирішили зупинити автомобіль та безпричинно заподіяти тілесні ушкодження особам, що перебували в автомобілі аби останні не могли зафіксувати їх дії.

При цьому, обвинувачений Юрій Крисін разом з іншими особами наніс множинні удари дерев'яним кийком (битою) В'ячеславу Веремію по тулубу та ногах. Від заподіяних Юрієм Крисіним ударів В'ячеслав Веремій впав на проїжджу частину. Коли він підвівся і спробував втекти від нападників. Побачивши це, один з членів групи Крисіна здійснила постріл у Веремія, від якого він втратив свідомість. Пізніше В'ячеслав Веремій був доставлений до лікарні швидкої медичної допомоги, де від отриманого вогнепального поранення помер.

Юрій Крисін свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю».

Мустафа Найем, народний депутат України, Національне бюро розслідувань України

Колишній очільник головного управління представництва в суді Генеральної прокуратури Олег Кучер невдовзі після звільнення придбав п’ять квартир у центрі Києва.

Про це йдеться у проекті «Декларації» на Bihus.info, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Також повідомляється, що за час перебування на посаді він приватизував дві службові квартири.

Так, одну з квартир площею 63 кв. м прокуратура надала Кучеру в 2003 році як службову, а в 2008-му її приватизувала дружина прокурора Інна. Зараз у ній живе 28-річний син Олега Кучера Вадим. Він також працює в прокуратурі – на посаді першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №10.

У вересні 2014 року Олег Кучер приватизував ще одну державну квартиру площею 141 кв. м, що знаходиться в будинку бізнес-класу на бульварі Дружби народів, 14-16.

2016 року Кучер купив 3 квартири загальною площею близько 110 кв. м у будинку по вулиці Гоголівській, 1-3, неподалік Центрального цирку. Його дружина теж володіє тут 30-метровою квартирою й нежитловими приміщеннями на 260 квадратів. Ціни на житлову нерухомість у цьому будинку стартують від 1,3 тисяч доларів за квадрат, тому самі лише квартири подружжя Кучерів мають коштувати близько 180 тис. доларів. А нежитлові приміщення, згідно декларації Вадима Кучера за 2015 рік, обійшлися його матері в 2011-му в понад 30 тис. доларів.

Окрім цього, Інна Кучер має майже півгектара землі на березі річки Десни у Вишгородському районі, а Олег Кучер у 2015 році придбав квартиру площею 89 кв. м у самісінькому центрі Києва – у Михайлівському провулку, всього в 5 хвилинах ходьби від Майдану Незалежності. Згідно єдиного знайденого оголошення про продаж нерухомості у цьому будинку, ціна квадратного метра тут – 3,5 тис. долаоів. Тобто квартира екс-прокурора має коштувати понад 310 тисяч одиниць американської валюти.

Син Вадим Кучер володіє гаражем площею 59 кв. м на Софіївській Борщагівці. На супутникових знімках видно, що він знаходиться на одному подвір’ї з будинком площею 547 кв. м, власницею якого також є Інна Кучер. Згідно витягу із Реєстру речових прав на нерухоме майно, він був їй подарований у 2011 році.

Із транспортних засобів Вадим Кучер володіє автомобілем Land Rover Discovery 2007 р. в., а його мати на початку 2016-го стала власницею чотирирічного Lexus LX 570. Також, згідно декларації Вадима Кучера за 2015 рік, вона володіла Mercedes-Benz ML-350, але чи зараз автівка продовжує знаходитися в її власності – невідомо.

Нагадаємо, що головне управління представництва в суді Генпрокуратури Олег Кучер очолював з 2005 по 2014 рік. Незважаючи на значний стаж роботи в старій системі, його було звільнено не одразу після зміни влади. Зайнявши посаду першого заступника у власному відділі, Кучер встиг навіть взяти участь у розслідуваннях злочинів попередньої влади.

Зокрема, у квітні 2014 року він заявив про завершення перевірки відносно законності передачі в оренду землі під Межигір’ям.

Прізвище Кучера також було в списку тих, кого відмовився люструвати генпрокурор Віталій Ярема. Врешті решт, Олег Кучер був звільнений 1 грудня 2014 року.

Делегація Генпрокуратури України вирушить до Риги, щоб з'ясувати інформацію щодо 50 млн євро, які нібито були конфісковані в Латвії з рахунків втікачів українських чиновників часів Віктора Януковича.

Про це розповів заступник голови ГПУ Євген Єнін, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Як відомо, за інформацією латвійських ЗМІ суд Латвії конфіскував вже 50 млн євро на користь країни у справі розкрадань з держбюджету України і легалізації коштів через латвійські банки.

При цьому сума збігається з тією, що інкримінується української прокуратурою колишньому віце-прем'єру України Сергію Арбузову.

Восени 2014-го тодішній генпрокурор України Віталій Ярема оголосив, що у колишнього віце-прем'єра України Сергія Арбузова в банках Латвії заарештовані $49,3 млн. Крім того, на рахунках компанії Юрія Іванющенка в латвійських банках «застрягли» $32 млн доларів і 72 млн швейцарських франків.

Сам Арбузов розповідає байки що немає рахунків в Латвії і нічого не крав у держави.

Юрий Луценко, глава фракции Блока Петра Порошенко и потенциальный кандидат в генпрокуроры, в Верховной раде говорит о необходимости тотального очищения власти, а во внепарламентской жизни ведет дела со скандальным экс-регионалом.

Украине не везет с генпрокурорами. После революции достоинства ни один из трех главных законников страны — Олег Махницкий, Виталий Ярема, Виктор Шокин — не смог удовлетворить запрос общества на справедливость.

После многомесячной осады, организованной западными политиками, президент сдался и принял прошение Шокина об отставке. Но и упускать Генпрокуратуру из своей орбиты влияния Петр Порошенко не спешит. Среди претендентов на вакансию главы ведомства все чаще звучит фамилия Юрия Луценко, лидера фракции Блока Петра Порошенко (БПП) в парламенте. Об этом открыто говорит нардеп Мустафа Найем и другие его коллеги. Сам Луценко заявляет, что должность генпрокурора ему не предлагали.

Но если президент сделает свой выбор в пользу этого кандидата, страна рискует получить на посту генерального прокурора человека с не самой безупречной репутацией. Ведь старожила украинской политики Луценко сложно считать человеком без темных пятен на политическом мундире.

Причем речь идет не только о старых грехах лидера президентской фракции, но и о нынешних бизнес-связях его семьи с Владимиром Зубиком, в недавнем прошлом — регионалом и автором гигантской по объемам коррупционной схемы беспошлинного ввоза в страну нефтепродуктов.

Ряд журналистских расследований показал, что депутат Владимир Зубик был связан со скандальной «прокладкой» — фирмой Ливела

Проблемный активист

Первые не связанные с политикой проблемы с законом у Луценко возникли в 2006 году. Тогда правоохранители начали проверять, как после оранжевой революции он, став министром внутренних дел, раздарил 218 наградных пистолетов. Около сотни стволов получили гражданские лица, заслуги которых вызывали обоснованные сомнения: среди них оказались министр образования, глава Пенсионного фонда или совсем экзотические персонажи вроде супруги депутата Андрея Деркача.

Было возбуждено уголовное дело. Следствие выявило, что некоторые из награжденных получили оружие без подобающего документального оформления — в МВД не оказалось личных дел, которые обязательно заводятся при награждении именным оружием. Так, без необходимых формальностей тогдашний президент Виктор Ющенко получил от Луценко пистолет Форт-17.

Впрочем, это уголовное дело не довели до суда.

О делах, которые в отношении Луценко возбудили потом, во времена президентства Януковича, знала не только вся страна, но и ЕС с США — его, оппозиционного политика, тогдашняя власть обвинила в целом букете преступлений. В конце концов преследование бывшего министра в Евросоюзе и Штатах признали политически мотивированным, а за незаконное задержание Европейский суд по правам человека присудил ему денежную компенсацию.

Но все это — давние истории. В биографии лидера фракции БПП есть более актуальный эпизод — партнерство с Зубиком, представителем депутатской группы Возрождение.

Бизнес объединяет

Как и многие украинские политики, Луценко имеет свои интересы в бизнесе — речь идет о коммерческой недвижимости и телекоммуникациях.

Официальные депутатские доходы мало кого могут удовлетворить. А наличие телекоммуникационных активов в инвестиционном портфеле у людей с деньгами считается, по словам экспертов, правилом хорошего тона. Риски небольшие, рынок стабильный, маржинальность достигает 50%.

Компания Украинские новейшие телекоммуникации (УНТК) — давний актив семьи Луценко. Основанная в 2005‑м, сегодня эта структура обещает подключить клиентов к интернету, настроить телевидение, видеонаблюдение или предоставить “красивый” телефонный номер.

На визитках сотрудников УНТК написан корпоративный слоган компании: “Вы принимаете решения. Мы создаем возможности”.

О создании возможностей Луценко заботился. Еще в 2006‑м, в его бытность министром внутренних дел, МВД требовало от своих подразделений перейти на телефонные тарифные планы УНТК. В компании тогда официально работала жена Юрия Ирина Луценко, ныне — депутат БПП.

“УНТК — небольшая компания, это не Укртелеком”,— говорит Анатолий Фроленков, управляющий партнер консалтинговой компании Expert&Consulting. Из ее плюсов он называет хороший портфель услуг как в сегменте В2С (бизнес для потребителя), так и В2В (бизнес для бизнеса). К тому же, уточняет Фроленков, сейчас в УНТК “пошли вливания”.

Вначале владельцем УНТК числился Степан Нарембик, отец Ирины Луценко. Затем собственность над активом перешла к самой супруге лидера фракции БПП. Сейчас конечным бенефициаром компании является Валерий Кулаков — помощник на общественных началах народного депутата Зубика.

Кулаков и Зубик знакомы давно и имеют общий интерес — компанию по управлению активами Кристал Эссет Менеджмент. Эта же фирма числится и среди учредителей УНТК.

Кроме того, Кулаков работал с депутатом Зубиком в многочисленных строительных проектах и скандально известной компании Ливела. Эта фирма, имевшая эксклюзивное право на ввоз нефтепродуктов без налогов и сборов, действовала на рынке в 2004–2010 годах. Формально “прокладкой” управляли помощники нардепа, но многочисленные журналистские расследования, в том числе Украинской правды, доказали — Ливелу контролировал именно Зубик.

Особенную активность Ливела показала во второй половине 2010‑го — тогда на нее приходилось более половины всего импорта бензина и дизеля.

Такой успех был закономерен. Отечественные трейдеры закупали нефтепродукты, например, в Литве, затем продавали их перед пересечением украинской границы Ливеле. Та растаможивала топливо по “льготному тарифу” и продавала его обратно трейдерам, беря при этом комиссию на уровне 70% от сэкономленных налогов — до $250 на тонне бензина.

Когда эта история всплыла в СМИ в 2011 году, компания уже свернула деятельность.

Сам Зубик, на тот момент представлявший Партию регионов (ПР) в парламенте, отрицал свою связь с Ливелой.

Ловкий партнер

Экс-гражданин островов Кабо-Верде в Атлантическом океане, Зубик в свое время гордился членством в ПР. “Я бы считал за честь дружить с Ринатом Ахметовым,— рассказывал он в интервью Обозревателю.— Он пережил большие трудности, благодаря чему он сейчас — Ахметов, которого знает вся страна. Я с большим уважением отношусь к людям, которых называют олигархами”.

Пройдя в Верховную раду в 2006 году по списку Блока Юлии Тимошенко, он затем переметнулся в коалицию ПР с коммунистами и социалистами. “Тимошенко не считала необходимым смотреть, кого берет в список”,— заявил тогда Зубик.

В Раду следующего созыва он попал по спискам регионалов.

Все еще вместе

Луценко говорит, что его семья не имеет отношения к УНТК с 2012 года, когда его жена продала этот бизнес. “Покупатель компании не имел никакого отношения к Владимиру Зубику,— утверждает политик.— В последний раз общался с ним прошлой осенью в стенах парламента”. В самой УНТК говорят, что нынешний собственник появился в капитале компании в 2015‑м.

Тем удивительнее информация из госреестров, которая показывает: руководство компанией не изменилось. Это позволяет говорить, что семья Луценко продолжает контролировать актив вместе с Зубиком.

Так, в реестре юридических лиц указано, что директором УНТК до сих пор числится Евгений Терещенко, который руководит компанией с 2011‑го, когда ей владела семья главы президентской фракции.

Еще несколько недель назад, согласно сведениям того же реестра, право подписи в УНТК также имел близкий к семье Луценко Виталий Морозюк. Однако вскоре после того, как НВ заинтересовалось этой темой, его имя исчезло из реестра.

Морозюк руководит киевским бизнес-центром Лотос, принадлежащим Александру Луценко — сыну главы фракции БПП. Именно в Лотосе, окруженном неприглядными хрущевками столичного района Нивки, находится представительство УНТК. На одной из дверей в офисе компании есть вывеска: “Служебное помещение народного депутата Ирины Степановны Луценко”.

Повышенная гибкость

“Деловое сотрудничество между Юрием Луценко и Владимиром Зубиком не является чем‑то удивительным — власть и оппозиция в этом вопросе очень гибки”,— подчеркивает политолог Евгений Магда.

Возможно, именно этой гибкостью можно объяснить тот момент, что на последних выборах в Раду, прошедших осенью 2014 года, фракция БПП — безусловный лидер народной поддержки на тот момент — не стала выставлять своего кандидата на 195‑м округе в Черкасской области. В итоге баллотировавшийся там самовыдвиженец Зубик победил, получив депутатский мандат. Его успех был ожидаем — по этому округу он уже выигрывал выборы двумя годами ранее.

При этом Луценко не смог объяснить, почему БПП не выставил своего кандидата на 195‑м округе. “Кандидатов на мажоритарных округах по всей Украине выдвигала областная организация партии,— говорит он.— Я до и во время избирательной кампании не общался об этом ни с областной организацией, ни с самим Зубиком”.

Впрочем, подобные совпадения вряд ли беспокоят президента. Главе государства нужен максимально лояльный глава Генпрокуратуры, уверяет Виктор Таран, глава Центра политических студий и аналитики.

А с одиозными личностями, как уверяет эксперт, нынешний лидер БПП сотрудничает не впервые. Именно Луценко, по данным народного депутата Владимира Парасюка, которые подтверждает и Таран, лоббировал назначение в СБУ генерал-лейтенанта милиции Василия Писного, которого задерживали по подозрению в рэкете. “Писному приписывают взяточничество, контрабанду, исчезновение вещественных доказательств, сотрудничество с криминальными структурами,— говорит политолог.— Точно известен тот факт, что Писный получил статус участника боевых действий, проведя в зоне АТО три дня”.

Неразборчивость — типичная черта Луценко. “Он часто лавирует между разными лагерями”,— делится своими наблюдениями писатель Андрей Кокотюха, написавший про Луценко книгу Полевой командир. “Как политик Луценко — типичный человек переходного периода,— резюмирует писатель.— Он не идеален”.

Иван Верстюк, Национальное бюро расследований Украины

Донька колишнього генпрокурора Віталія Яреми купила приміщення на проспекті Перемоги, 21а в Києві 27 серпня 2010 року, коли їй виповнилося 18 років.

Про це свідчить витяг з реєстру майнових прав, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Ці приміщення у 2008—2009 рр. з аукціону купило ТОВ «Бізнессофт Груп». Об’єкт було придбано за 2,92 млн грн., тобто по 7 тис грн./кв.м. «Бізнессофт Груп» володіли Микита та Євгеній Ільїни – син і племінник екс-депутата Київради Геннадія Ільїна. Вони є партнерами по бізнесу сім’ї колишнього замгенпрокурора Анатолія Даниленка.

У 2010 році приватизовані приміщення площею 535 кв.м. через договори купівлі-продажу були оформлені на нових власників. Одну третину отримав Микита Ільїн, який потім подарував її своєму батьку.

Також частку приміщень отримав син Анатолія Даниленка – В’ячеслав. Ще одну третину купила донька екс-генпрокурора Ілона Ярема.

Договори купівлі-продажу датуються 27 серпня 2010 року – у цей день Ілоні Яремі виповнилося 18 років.

Днями Віталій Ярема в інтерв’ю «Главкому» заявив, що не вбачає нічого корупційного у тому, що діти прокурорів мають бізнес.

«Це те саме, що писав Лещенко про мої «корупційні схеми», що моя донька – засновниця підприємства, яке на проспекті Перемоги має приміщення. А в чому корупція? Мої діти що, не мають права займатися бізнесом? Якщо донці 23 роки, а сину 28? За рахунок чого їм жити? В чому тут корупція?», – сказав Ярема.

Лидер партии «Рух за реформы» Сергей Думчев, без преувеличения, наиболее яркий представитель нынешней столичной избирательной кампании.

Стартовав намного раньше конкурентов, его политсила успела развернуть крупнейшую агитационную сеть, раздала многотысячными тиражами бесплатную газету «Киевский носорог», и завешала бесчисленное количество внешних рекламных носителей своими месседжами.

При этом лидер самого узнаваемого политпроекта новой волны остается, по большей части, загадкой для избирателя. Все, что можно прочитать о Сергее Думчеве — или штабные имиджевые материалы, или откровенные попытки выдумать на него компромат.

Из князи в грязи

Доподлинно известно, что нынешний кандидат в мэры родился в Киеве. Сам Думчев не забывает об этом упомянуть при каждом удобном случае, ведь таким козырем в биографии могут похвастаться очень немногие его соперники. При этом, официальная биография сообщает, что будущий бизнесмен родился в семье детей войны, которые «пережили все тяготы послевоенного времени». Здесь пиарщики Думчева явно перестарались. К моменту появления на свет будущей звезды биг-бордов, он уже вполне мог считаться «мажором», если это звание применимо к детям позднесоветской элиты.

Мать Серегя Думчева работала начальником Центрального статистического управления Украины, а отец был главным архитектором института Гипрогражданпромстроя, второго по значимости институт после Киевпроекта. Из основных объектов в Киеве, которые проходили реконструкцию по проекту отца — гостиница «Братислава», дворец «Украина», высшая школа МВД, плюс много объектов в регионах.

Думчев-старший был человеком известным и уважаемым. Например, за реконструкцию Киевского политехнического института и проектирование новых корпусов он получил госпремию УССР, что весьма много значило в тогдашней «табели о рангах».

Очевидно, что у отпрыска столь уважаемой семьи не было проблем с поступлением в любой киевский ВУЗ, даже несмотря на то, что парень не блистал с оценками. Тем не менее, сразу после окончания школы Думчев едет в Одессу, где вступает в Высшее мореходное училище. Что понесло туда коренного киевлянина, сказать сложно. Сам Думчев говорит о конфликте с родителями.

«После школы мама хотела отправить меня в Москву в физико-технический институт. Папа хотел, чтобы я был архитектором, как и он... Но после 10-го класса меня не сильно тянуло стать физиком-теоретиком, хотелось увидеть мир. Немного поругавшись с родителями, я в 17 лет уехал в Одессу и поступил в высшую мореходку» — уверяет кандидат.

Несомненно, мореходка была в те годы мечтой многих ребят. Но, в данном случае,логичнее предположить, что сами родители отправили Сергея в «полувоенное» провинциальное училище подальше от друзей-товарищей. Юность у будущего политика была непростая. Первые деньги парень заработал еще в 8-9 классе: с друзьями занимался фарцовкой, что во времена ранней перестройки еще было опасным занятием.

Долго в Одессе Сергей не проучился — уже через год его забирают в армию. Закончил Думчев мореходку или нет, неизвестно. В его официальной биографии зияет пропасть в четыре года. Чем после демобилизации в 1989 году занимался нынешний кандидат в мэры, можно только догадываться. Причем догадки бывают и весьма нелицеприятные. По данным другого кандидат в мэры — Татьяны Монтян, в 90-е Думчев торговал в Киеве наркотиками.

Обвинение серьезное. Учитывая эмоциональность и ватность Монтян, оно вполне может быть преувеличением и даже чьей-то выдумкой. Тем не менее, пока это единственная версия — как неофициальная, так и официальная.
Сам Думчев о своем трудовом пути предпочитает говорить с 1993 года, когда он, якобы, вместе с друзьями начал заниматься «международной бартерной торговлей» и финансами.
«В начале 90-х занялся предпринимательской деятельностью — оптовой торговлей продуктов и товаров. Затем вместе с другом создали одну из наибольших сетей обменных пунктов в Киеве» — так скромно описывает свою деятельность Думчев.
При этом дела у бизнесмена шли явно неплохо. В начале 2000-х кривая вынесла его туда, куда вынесло очень многих из тех, кто пережил 90-е, — в банковский бизнес.

В 2006 году, когда премьер-министром Украины во второй раз становится Виктор Янукович, Думчев начинает создание, как он сам говорит, универсального кредитно — финансового учреждения. Через год потуги вылились в открытие банка «Премиум», в котором Думчев стал председателем наблюдательного совета. Кроме этого столичного банка, Думчеву приписывают еще банк «Классик» в Днепропетровске. При этом оба банка, по словам источников издания «Левый берег», во времена Януковича были «конвертами», причем достаточно крупными.

Интересно то, что данные «Левого берега» отчасти подтверждают слова Татьяна Монтян, которая называет Думчева другом и кумом бывшего генпрокурора Виталия Яремы. В данном случае слухи точно возникли не на пустом месте. Это признал и сам Ярема, сдержанно подтвердив «знакомство» с банкиром.

Не исключено, что это знакомство действительно было довольно близким. Бывшая пресс-секретарь прокурора Киева Алена Сахно выложила пост, в котором обвинила Ярему в крышевании скандально известной компании БРСМ, а Сергея Думчева в том, что он является финансистом всей этой схемы. Свой пост она позже удалила, но он остался в кэше.

Большому кораблю — большое плавание

Очевидно, что с такими связями и с такой биографией Сергею Думчеву было просто грех не попробовать себя в политике.

В первый раз украинцы услышали о Думчеве в 2014 году, когда он неожиданно всплыл 20-м номером в списке «Сильной Украины» Сергея Тигипко. Поговаривали, что никому неизвестный бизнесмен даже был одним из спонсоров предвыборной кампании бывшего соратника Януковича. Но интрига быстро закончилась — партия Тигипко не преодолела проходной барьер.

Видимо, именно после неудачи на парламентских выборах Думчев понял, что стоит начинать с малого — с региональной политики. Так и появился яркий кандидат в мэры Киева. Причем его появление было настолько убедительным, что он сразу заставил заговорить о себе.

Кто финансирует столь масштабную кампанию, — главных вопрос, мучающий вот уже не первый месяц и простых киевлян, и профессиональных участников политического рынка.

Очевидно, что сам Думчев человек не бедный. Киевлянка Елена Олийнык выложила фотографии дворца, стоимостью $20 млн, который якобы принадлежит бизнесмену.

Т.е. теоретически Думчев и сам может оплачивать выборы. Однако, в Украине фронтмены кампании редко ведут ее на свои деньги.

Тогда откуда средства?

Издание «Украинская правда» считает, что неизвестную партию могут финансировать высокопоставленные чиновники времен Януковича.

Кампанию Думчева ведут люди бывшего главы администрации президента Сергея Левочкина. В частности, его многолетний политтехнолог Сергей Подоляк. А газету «Киевский насорог» выпускает другой близкий к прошлой власти деятель — журналист Игорь Лесев. Это, без сомнения, не означает, что Думчев является проектом Левочкина, однако, наталкивает на некоторые размышления. Особенно учитывая, что с Левочкиным связывают другой киевский «проект» — нынешнего мэра Виталия Кличко.

Общую сумму кампании Думчева эксперты оценивают в $5-7 млн. Пикантности этой цифре придает тот факт, что Думчев тратит деньги на полноценную мэрскую кампанию, однако никаких шансов стать мэром не имеет.

Сергей Думчев постоянно продвигает мысль, что он является реальным кандидатом на должность мэра столицы. На самом деле, это, конечно же, не так. Ни один из социологических опросов не дает Думчеву ни малейших шансов, если не брать откровенно заказные результаты некоего «Института исследований регионального развития Украины», массово вбрасываемые в СМИ.

Зачем же тогда новоиспеченный политик идет на выборы?

Наверняка, чтобы  отвлечь голоса от других столичных проектов, оппозиционных Виталию Кличко, за которым торчат уши Дмитрия Фирташа и Сергея Левочкина.

Дмитрий Товстенко, Национальное бюро расследований Украины

«Когда Ярема докладывает о титанических усилиях ГПУ, а рядом с ним сидит нардеп Антон Яценко — это шизофрения. Потому что об отце «тендерной мафии» только ленивый не писал. Я уж не говорю о том, что именно Яценко публично призывал Януковича применить оружие против Майдана. И было более чем предостаточно времени, чтобы Яценко посадить десять раз.

Но не посадили. И теперь эта гнида уже с парламентской трибуны требует «уважать выбор его избирателей». Выбор его избирателей — это деньги. То есть, Яценко совершил очередное преступление. Но его не поймали за руку. Не захотели поймать. Понятно, что не один Ярема, но и Порошенко, и лидеры «Народного фронта», по непонятной причине не выставившие против Ярошенко на выборах достойной кандидатуры.

Договорняк? Конечно. Но последствия этого договорянка могут быть разрушительными для всей страны. Потому что Яценко — это ходячая лихорадка Эбола. Он развратит и новых депутатов, если они его вовремя не грохнут. Если уж Ярема не удосужился его посадить. И ведь не один Яценко, тот же Бойко, тот же Хомутынник, Довгий, и еще десятки фамилий. Вместо Яценко на докладе Яремы рядом с ним мог бы сидеть Янукович.

Для меня нет принципиальной разницы между ними. Два воровитых ублюдка, годами уничтожавшие страну. Понятно, что есть категория уродов, которых посадить формально не за что. Тот же Барвиненко и прочие «тушки», в тупую торговавшие голосами и своими «перебежками». Их не посадишь. Хотя, если бы того же «собирателя тушек» Рыбакова опера избили до полусмерти, думаю, он бы дал показания и на них. Но опера и следователи запросто могут избить и убить простого человека, но для ублюдков у них — «закон».

По идее, сейчас у Яремы прекрасная возможность реабилитироваться. Собрать материалы, хорошо собрать материалы на того же Яценко или Бойко и потребовать от парламента снятия с них неприкосновенности. Было бы очень интересно посмотреть на это голосование. Но, если, как обычно, дело будет просто затягиваться... Ярема повторит судьбу Пшонки", — пишет блогер.

Об этом написал на своей странице в социальной сети Фейсбук активист Виталий Уманец.

«Ну как вам земельный участочек с домами чесного милиционеро-прокурора Виталия Яремы в элитном коттеджном городке „Золоче“ с собственным озером на территории? Если взглянуть на карту со спутника, то площадь этого „кусочка“ составляет почти 10000 м². Цена за сотку здесь достигает 15 тысяч долларов. Можете сами посчитать, сколько он отдал за эту землю. Только за землю», — отметил активист.

«Возможно, именно поэтому господин Ярема считает закон о люстрации неконституционным», — добавил он.

Автомайдан вдома у Віталія Яреми

Вона належить Ігорю Валерійовичу. Руки геть!

За словами джерела у Кабміні, можновладці склали усну «джентльменську угоду».

Влада дозволяє Ігорю Коломойському продати нафту, отриману з надр півдержавною установою, «своїм» структурам за зниженими цінами, а той у відповідь «погодиться» сплатити в бюджет ренту та дивіденди.

Всім зрозуміло, хто під кого лягає?

«Уряд камікадзе» не є винахідником цих танців, так робилося в усі попередні роки. Навіть Віктор Янукович з його величезним досвідом примушення не зміг нічого зробити з дніпропетровським олігархом. Один різкий крок — і «покладе» Приватбанк, як «поклав» свого часу «Аеросвіт».

Куди вже Петру Порошенку та Арсенію Яценюку. У них один шлях: благати Ігоря Валерійовича віддати щось на користь країни. Зараз це навіть складніше, бо на боці Коломойського — боєздатні батальйони і купа депутатів у парламенті.

Як би мало бути, якби в Україні існувала сильна влада? Держава контролює 50%+1 акцію «Укрнафти», і саме держава вирішує, хто нею керує. В «Укрнафту» заходять прем'єр, прокуратура, «Альфа», журналісти, міжнародні спостерігачі, і все — держава бере владу у свої руки. У Коломойського не було б жодного шансу.

Після цього «Укрнафта» платить дивіденди та ренту і починає продавати власну сировину за ринковими цінами. Також через компанію припиняють пропускати феросплави, які потім ідуть на експорт. Хтось питає у менеджерів Коломойського, чому родовища державної компанії переоформлені на деякі «приватні» структури.

Ось тоді Арсеній Яценюк буде справжнім «камікадзе». За таке можна і посаду втратити, і «кулю в лоб» отримати. Зате усі побачать, що в Україні є влада, а не наймити олігархів у приміщеннях уряду та адміністрації президента.

Інакше давайте оберемо прем'єром Ігоря Валерійовича. Тоді принаймні буде зрозуміло, що уряд та влада — це одна і та ж особа.

Також можна призначити туди Ріната Ахметова, Миколу Мартиненка, Сергія Льовочкіна, Андрія Іванчука, Ігоря Кононенка та Олега Свинарчука. Не треба буде вибудовувати схеми втілення ідей олігархів. Вони придумали — вони реалізували.

Шалена економія часу та грошей на утримання «камікадзе». Черговий Майдан знатиме, до кого приходити, коли станеться остаточний колапс.

Існує думка, що олігархат зацікавлений у створенні сильної держави.

Мовляв, найбільш коштовні активи вони вже розібрали, і тепер настав час захистити і примножити своє майно. Найкращий спосіб це зробити — влаштувати в Україні державу, у якій панує закон. Тоді прийде якийсь феєричний західний інвестор, і активи почнуть коштувати набагато дорожче.

Ідея добра, але на практиці не працює. Україна вже лежить в руїнах, уже втратила Крим і Донбас, проте групи впливу продовжують «пиляти» напівмертве тіло.

Навесні 2015 року це може закінчитися чимось жахливим, але ці хлопці не думають про найгірше. Мабуть, вони вважають, що встигнуть втекти. Вони «пиляють», а «плебсом» нехай займаються призначені ними «камікадзе». Ситуація навколо ПАТ «Укрнафта» — яскрава ілюстрація такого розподілу ролей.

У червні 2014 року Міністерство енергетики та вугільної промисловості визначило Українську універсальну біржу переможцем конкурсу з проведення аукціонів для реалізації нафтопродуктів. Продаж енергетичних ресурсів через аукціон є обов'язковим, якщо контрольний пакет компанії належить державі.

Однак в липні «Укрнафта» реалізувала майже 314 тис тонн сирої нафти через іншу структуру — Українську міжбанківську валютну біржу. Експерти зауважили, що УМВБ — давній партнер «Привату», а тому підіграє Коломойському на торгах.

На підтвердження цього Генпрокуратура звинуватила службових осіб біржі в незаконному зменшенню ціни на продукцію, через що «Укрнафта» недоотримала понад 640 млн грн. Нарешті були порушені кримінальні провадження за фактом завдання збитків державі. «Приват» тут же показав зуби.

Наступного дня після «наїзду» відомства Віталія Яреми правління «Укрнафти» «окремо попередило» посадових осіб Міненерговугілля про відповідальність.

«Іншою важливою причиною конфлікту стали подальші намагання Міністра (Юрія Продана) захистити результат корупційних дій особистою участю у судових засіданнях. Саме ці факти повинні стати належним об'єктом прокурорського реагування», — заявили у прес-службі «Укрнафти».

В серпні у підконтрольних «Привату» ЗМІ з'явилася чергова тирада від керівництва нафтового монополіста на адресу уряду. Міністра Продана та його радника Дроздова звинуватили в лобіюванні інтересів приватних бізнес-структур.

Паралельно конфлікт розгорнувся на судовому рівні. На початку вересня тиск «Привату» досягнув апогею. Доходило до комічних випадків. «Укрнафта» звернулася до ГПУ з вимогою притягнути до відповідальності посадових осіб Мінекономрозвитку, які порушили судову заборону у цій справі.

Позиція «Укрнафти» чітка: компанія захищається у рамках правового поля. Це улюблений маневр «Привату»: заплутати справу в судах і перетворити її на абсурд.

Хто правий, а хто ні — мусить з'ясувати Генпрокуратура. Проте вже зараз очевидно: державні органи надто слабкі, щоб повстати проти Коломойського.

Принаймні через те, що поки підконтрольна Петру Порошенку силова лінія атакує олігарха, урядова лінія контролюється кількома олігархами, серед яких найбільш виразними є інтереси Коломойського та Ахметова.

«Конфлікт між Міненерговугілля та ПАТ „Укрнафта“, контрольний пакет акцій якого належить державі, негативно вплине на інвестиційну привабливість України», — вважає керівник асоціації «Біржові та електронні майданчики» Олег Падалка.

Якщо «державні» підприємства нехтують директивами профільного міністерства, з цією владою усе зрозуміло. Уряд звинувачує посадових осіб державної компанії у порушені законів. Державна компанія звинувачує урядовців у тому самому. У цей же час уряд укладає«джентльменську угоду» з Коломойським. Welcome to Ukraine.

"Конфлікт шкодить капіталізації «Укрнафти» і створює ризики для інвестиційної привабливості інших активів «Нафтогазу», зокрема, «Укргазвидобування», — підкреслив експерт аналітичного центру DiXi Group Роман Ніцович.

«Приват» таки «продавив» Кабмін. Втім, чи могло бути інакше? У пересічного українця складається враження, нібито Арсеній Яценюк боровся з олігархом за державні гроші. Однак це маячня.

16 жовтня набула чинності постанова уряду, яка визначила порядок продажу нафтопродуктів. Тепер біржу для проведення аукціону визначатиме продавець.

За повідомленням преси, 30 жовтня на УМВБ відбувся черговий аукціон з продажу сирої нафти і газового конденсату «Укрнафти» вартістю 4,07 млрд грн.

Кому і за якою ціною — поки що невідомо. Учасники ринку говорять, що нафта знову пішла на користь підставних структур «Привату» з непоганою знижкою. Отже, державі знову завдано збиток. Це при тому, що голова наглядової ради «Укрнафти» — начебто не людина Коломойського.

Справді, давайте оберемо Ігоря Валерійовича прем'єром. Це буде просто, зрозуміло і завжди з величезним почуттям гумору. Вся країна буде радо дивитися виступи голови уряду і, можливо, навіть пробачить прем'єру власне зубожіння.

Гліб Канєвський, експерт Центру політичних студій та аналітики, Сергій Лямець, Економічна правда

Про це йдеться у сюжеті телепроекту «Наші гроші».

Як зазначається, ставки вивели із держвласності за схемою, популярною у 90-их.

Держпідприємство «Забір’я», якому вони належали, стало акціонерним товариством. Спершу у нього ввійшли приватні фірми, а потім вийшли, отримавши частину майна товариства — державні ставки. Згодом вони були перепродані іншим фірмам, хоча згідно із законом ставки могли бути лише в оренді.

Після позовів прокуратури 129 гектарів повернули державі. Решту 140 га прокурори приватникам «здали» через судову схему. У суд на їх повернення прокуратура подала лише в грудні 2013 року, коли сплив строк позовної давності. І хоча прокурори могли його подовжити, вони вирішили цього не робити.

Тепер ці 140 га належать  фірмі  «Солтанівка Каскад».  Її власниками майже весь час були троє людей. В’ячеслав Даниленко — син нинішнього заступника Генпрокурора Анатолія Даниленка. Микита Ільїн — син  Геннадія Ільїна, якого в пресі називають колишнім начальником охорони Петра Порошенка.

Зараз Геннадій Ільїн є депутатом Київради від УДАРУ, заступником голови Комісії з питань боротьби з корупцією. Третім співвласником значився народний депутат, який нещодавно вийшов із КПУ, Руслан Скарбовійчук. Він входить до Комітету Верховної ради з питань аграрної політики та земельних відносин.

Нині «Солтанівка» переписана на племінника Геннадія Ільїна Євгенія та сестру Руслана Скарбовійчука Лесю Швець. Телефон фірми зареєстрований на Мирославу Чубук. Жінка мала спільний бізнес із Олексієм Лисицею. А той значився співзасновником «родинної» фірми Даниленків та Ільїних «Київ-інвест».

За місцем фактичної реєстрації фірми журналістів «Наших грошей» відправили додому до власника у с. Хлепча Васильківського району Київської області. У цьому селі виявився маєток заступника генерального прокурора Анатолія Даниленка.

Від ставків він відділений високою сіткою, ровом із водою і цегляним муром. По всьому периметру — камери спостереження. За парканами сховався з десяток цегляних будинків, деякі тільки добудовуються.

Анатолій Даниленко останні 10 років працював лише на державній службі — в податковій та міліції.

Його називають людиною нинішнього Генерального прокурора Віталія Яреми. Це підтверджує і те, що коли Ярема став першим віце-прем’єр-міністром, Даниленко керував його службою. А коли Ярему призначили Генпрокурором, Даниленко перейшов за ним.

Пізніше, стало відомо, що журналістка програми «Наші гроші» Аліна Стрижак під час зйомок сюжету про Генпрокуратуру отримала погрози щодо неї та її родини.

Заступник генпрокурора забрав більше землі та озер, ніж Янукович (2014.09.23)