Журналист Андрей Дзиндзя обнародовал данные российского паспорта внефракционного народного депутата Юрия Левченко, сообщает Национальное бюро расследований Украины.

Фото с данными из внедренной МВД РФ информационно-поисковой системы «Следопыт-М» он обнародовал на своей странице в Facebook.

«Просто действительный российский паспорт, простого патриота из „Свободы“, который просто с нарушениями законодательства зарегистрировался на выборах в 2012 году, который просто так срывал голосование за антипутинские законы», — написал журналист.

Согласно обнародованным данным, паспорт гражданина РФ был выдан Левченко в Москве по достижении им 14 лет. В качестве места регистрации указана Москва, улица Кантемировская, дом 4. В качестве места рождения указана Украина.

10 октября народный депутат от ВО «Свобода» Юрий Левченко, который зажигал дымовые шашки в сессионном зале Верховной Рады, подтвердил, что в свое время имел российское гражданство.  По словам нардепа, он получил украинское гражданство в 2008 году.

6 октября внефракционный народный депутат Юрий Левченко во время стычки у трибуны парламента в ходе рассмотрения законопроекта о реинтеграции Донбасса бросил пластиковую бутылку с водой в спикера Андрея Парубия.

6 октября Юрий Левченко бросил дымовую шашку в зале заседаний и пригрозил сжечь Раду.

Позже в Регламентном комитете отметили, что Юрию Левченко может грозить запрет на посещение следующих пяти пленарных заседаний.

З'явились нові докази, що партія Тягнибока отримувала регулярні платежі з неофіційної каси «Партії регіонів».

Ще восени 2014-го було опубліковано розслідування, у якому розповіли, що неофіційно одним із справжніх господарів партії “Свобода” є пов'язаний з Росією олігарх Дмитро Фірташ — один зі стовпів режиму Януковича, його чільний спонсор і вигодонабувач.

Тоді журналісти навели беззаперечні факти, зокрема, про те, що тодішній нардеп Кривецький, який і досі має ключовий вплив на прийняття рішень у партії Тягнибока, зробив свою стареньку маму формальним партнером Фірташа у бізнесі, щоб приховати свої бізнес-зв’язки із ним.

На вплив партії Януковича на партію Тягнибока вказував і ряд непрямих фактів. Але, звичайно, у це вірилось важко.

І от з'явилось нове підтвердження. Народний депутат Сергій Лещенко заявив, що ВО «Свобода» фігурує у списку «чорної каси» Партії регіонів, зміст якої тепер розслідує Національне антикорупційне бюро.

“У наявних у нашому розпорядженні файлах є платіж у розмірі 200 тисяч доларів від 4 листопада 2010 року за підписом регіонала Віталія Калюжного. Платіж супроводжується таким описом – «ВО „Свобода“ (комісії)», — заявив відомий парламентар.

У “Свободі” на аргументоване спростування так і не спромоглися. «Те, про що він заявляє, нехай опублікує, потім будемо розмовляти», — не надто переконливо виправдовувався глава секретаріату ВО «Свобода» Олександр Мирний.

— Пане Сергію, деякі прихильники “Свободи” коментують вашу заяву так: “Ну і що? Партію за 200 тисяч доларів не купиш”, — звернулися ми до народного депутата Сергія Лещенка. — Транш із вказанням цієї партії як отримувача був єдиним, зафіксованим у чорній касі ПР?

— Ні, він не єдиний. Транші були в різний період. Я не хочу називати конкретні дати, однак це не один виборчий період.

— Чи маєте версію, за що саме могла платити Партія регіонів “Свободі”?

— У тому випадку, про який я говорив, був запис: «ВО „Свобода“ (комісії)». Очевидно, що йдеться про фінансування у рамках виборчої кампанії — восени 2010-го відбувалися вибори місцевої влади у цілій країні. (Нагадаємо, однією з найдавніших схем української політичної корупції є продаж владі псевдоопозиційними партіями своєї квоти у виборчих комісіях, — авт.) Я знаю також, що виділяли гроші на передвиборні телевізійні ефіри ВО “Свобода”.

— Навіщо було команді Януковича сприяти піару партії Тягнибока, яка публічно позиціонувала себе непримиренним опонентом регіоналів?

— Думаю, кожен українець може зробити висновок сам... “Свобода”, як частина політичного процесу, була необхідною частиною ландшафту, який дозволяв Януковичу використовувати свою риторику про мовні та ідеологічні питання. Неможливо не визнати, що присутність “Свободи” на політичному ландшафті була частиною тієї концепції розколу України, яку Манафорт запропонував Януковичу, а сам Янукович просував. (Пол Манафорт — американський політтехнолог Януковича й Ахметова, у команді якого був, зокрема, випускник російського військового вузу, що випускав кадри для роботи за кордоном — авт.)

Раніше, у 2004 році, виступ Тягнибока на горі Яворина теж був на руку Януковичу. Він посилював сигнал про те, що є Україна націоналістична і є Україна проросійська. Власне кажучи, на цьому розколі Янукович будував свою політичну кампанію.

— Достатньо сказати, що ініціатива щодо скасування мовного закону Колесніченка — Ківалова була активно використана російською пропагандою під час окупації Криму та розгортання російської агресії.

— Прихильникам “Свободи” важко навіть повірити, що ця радикальна політсила могла підігрувати проросійській камарильї Януковича. Які є підстави вважати, що ці гроші ПР справді виплатила партії Тягнибока?

— Днями Національне антикорупційне бюро України підтвердило правдивість щодо грошей для Манафорта. Так от, на цьому ж аркуші “чорної бухгалтерії” декількома рядками нижче вказана “Свобода”.

Ірина Коваленко, Національне бюро розслідувань України

Нардеп від Блоку Петра Порошенка Сергій Лещенко заявив, що ВО «Свобода» до Революції Гідності отримувало гроші від регіонала Андрія Клюєва, який обіймав у той час пост глави адміністрації президента. Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Відповідний відеозапис передачі «Шустер Live» опублікований на YouTube-каналі SavikShusterStudio (3 година 57хвилина).

Лещенко спрогнозував, що в доступному для огляду майбутньому партія «Свобода» зникне з політичного життя України.

«Я радий, що „Азов“ сформується в партію, тому що це призведе до того, що партія „Свобода“, яка стояла в черзі за грошима до Клюєва, вона більше не стоятиме в черзі і не буде частиною української політики. Їх замінять нові українські націоналісти», — сказав депутат.

Вихованець академії КДБ, партнер кримінальних авторитетів, лобіст Москви — що така одіозна людина робить в українському парламенті?

Народний депутат від «Волі народу» Андрій Деркач вніс до закону «Про державний бюджет на 2016 рік» поправку, яка ставить під загрозу скасування віз для українців – про відтермінування системи електронного декларування до 2017 року. Запровадження такої системи є однією з умов отримання Україною безвізового режиму з Європейським Союзом.

Національне бюро розслідувань України нагадує про те, ким насправді є народний депутат України Андрій Деркач.

1. Чекіст у третьому поколінні

Дід Андрія Деркача служив у НКВС і був «репресований» у сталінські часи – при черговій зміні керівництва. Батько Андрія Деркача також вихованець системи КДБ. У 1973 році закінчив вищі курси КДБ СРСР. Леонід Деркач – фігурант «касетного скандалу», на плівках Мельниченка зафіксовані його розмови з Леонідом Кучмою, зокрема, про журналіста Георгія Гонгадзе.

Деркач-молодший пішов по стопах своїх батька і діда. У 1989 році закінчив Харківське вище воєнне командно-інженерне училище ракетних військ, з 1990 по 1993 рік навчався у вищій школі КДБ імені Дзержинського у Москві (зараз – Академія ФСБ Росії). Потім нетривалий час попрацював в СБУ Дніпропетровської області і швидко пішов у політику. Однак, судячи з подальшої кар’єри назавжди залишився в системі КДБ-ФСБ.

2. «Похресник» Кучми

Тривалий час Деркач-молодший працював в апараті Кучми

Політична та бізнес кар’єра Андрія Деркача не була б настільки успішною, якби не підтримка «сім’ї». І мова не лише про впливового тата. Ще в часи, коли Деркач-старший працював на «Південмаші» начальником «першого відділу» (фактично – відділ КДБ на підприємстві), він потоваришував з Леонідом Кучмою, який також працював на головному ракетобудівному підприємстві СРСР. Вони навіть породичалися – дружини Кучми і Леоніда Деркача є сестрами. Ставши президентом, Кучма призначив свого друга головою СБУ. Як згадував Андрій Деркач, він «ріс у сім’ї Кучми, сидів у нього на колінях».

Андрій Деркач – сват Володимира Литвина: донька першого Тетяна одружена з сином екс-спікера ВР Іваном. Весілля Деркачі і Литвини відгуляли якраз у розпал силового протистояння на Майдані — за кількасот метрів від епіцентру революції.

3. Представник «хрещеного батька» російської мафії Семена Могилевича

Наприкінці 90-х Андрія Деркача називали неформальним представником в Україні боса російської мафії Семена Могилевича, який у свою чергу тісно пов'язаний із російським ФСБ та особисто Володимиром Путіним. І це зайвий раз доводить, що для російських «чекістів» батько і син Деркачі – свої люди.

Могилевич – мафіозі світового масштабу, один з «хрещених батьків» російської організованої злочинності, чиї інтереси простяглися від Росії та України до США. Він – один з найбільш розшукуваних американським ФБР злочинців, організатор корупційної схеми поставок газу в Україну. Злочинна організація Могилевича також займалася контрабандою зброї та ядерних матеріалів, алкоголю, сигарет, торгівлею наркотиками, «кришуванням» проституції та відмиванням коштів від злочинної діяльності.

На плівках Мельниченка зафіксована розмова Кучми та Деркача про Могилевича, яка свідчить, що голова СБУ щонайменше двічі зустрічався з мафіозі у Києві, а «дон Семен» отримував через нього певні прохання від Кучми.

У інтерв’ю «Дзеркалу тижня» у 1999 році Леонід Деркач заперечував, що знайомий з Могилевичем і заявив, що «немає жодного епізоду на території України, де б ця людина або його соратники порушували закон». На що отримав жорстку відповідь представника американського ФБР: «Могилевич є одним з «хрещених батьків» російського організованого злочинного світу. Порівняння главою СБУ в публічному інтерв’ю відомого всім правоохоронним органам Заходу одного з найнебезпечніших кримінальних лідерів Могилевича з Фордом, одним із засновників автомобілебудівної індустрії США, було сприйнято в США особливо болісно і викликало сумніви щодо серйозності намірів СБУ активно виконувати рішення політичного керівництва України щодо боротьби з організованою злочинністю».

У 1999 році Андрій Деркач нібито допоміг Могилевичу та «алюмінієвому королю» Росії Михайлові Черному, також тісно пов’язаному з російським криміналітетом, отримати контроль над Миколаївським глиноземним заводом – одним з найбільших в Європі підприємств кольорової металургії.

4. Торговець зброєю

За інформацією ЗМІ, Андрій  Деркач на початку 2000-х спробував стати «збройним бароном», зайнявшись нелегальним продажем зброї у «гарячі точки». Масштаби були настільки серйозними, що у 2001 році керівники військової розвідки України з подачі давнього ворога Деркачів Євгена Марчука звернулися до президента Кучми з доповідною, в якій йшлося про те, що  причетність родини Деркачів до незаконної поставки озброєнь в ряд азіатських і африканських країн загрожує національній безпеці України.

Крім того, «Україна кримінальна» опублікувала коментар кримінального авторитета Леоніда Вульфа, який перебував у ізраїльській в’язниці, щодо готовності  свідчити про причетність Деркачів та Вадима Рабиновича (нині – один з лідерів Опозиційного блоку) до незаконних поставок зброї в «гарячі точки» – від Балкан до Іраку. За словами Вульфа, «є інформація про те, що вони поставляли стрілецьке озброєння і важке озброєння руху «Талібан» і «Аль-Каїді». Остання, до речі, отримувала зброю і від Семена Могилевича.

5. Атомний король

В 2000-х Андрій Деркач, на той час президент «Енергоатому», спробував реалізувати амбітний проект – узяти під контроль усю «атомку» України. 29 грудня 2006 року за рішення уряду Януковича було створено Державний концерн «Укратомпром», до складу якого увійшли заводи енергомашинобудування та інститути, що проектують блоки АЕС. Очолив новостворений концерн, звісно, сам Андрій Деркач. За словами президента Віктора Ющенка, схема Деркача передбачала, що в подальшому стратегічні підприємства, які увійшли до складу концерну мали бути приватизовані – всупереч законам, які забороняли продаж стратегічних підприємств.

У грудні 2007-го прем’єр Юлія Тимошенко скасувала постанову про створення «Укратомпрому». У червні 2008-го керівництво уряду звинуватило Деркача у тому, що на посту керівника «Енергоатому» він скоїв фінансові зловживання на суму 3,6 млрд. грн.

6. Політичний хамелеон

«Помаранчевий» Андрій Деркач після перемоги Ющенка

Деркач – депутат ВР останніх шести скликань. І кожного разу набирав іншого політичного окрасу. В його партійному портфоліо – блок «За єдину Україну»,  партії «Трудова Україна», Соціалістична партія, партія «Справедливість» і, звісно, Партія регіонів, яку він двічі представляв у ВР.

16 січня 2014 року голосував за так звані «диктаторські закони», ставленики Деркача на Сумщині возили «тітушок» у Київ на боротьбу з Майданом. А вже через кілька місяців Деркач активно підтримував на виборах Петра Порошенка. Зараз перебуває у групі «Воля народу», яку сформував із депутатів-бізнесменів покійний волинський олігарх Ігор Єремеєв.

7. Господар Сумщини

У ході місцевих виборів 2015 року уся країна спостерігала, як нащадок роду Терещенків Мішель вів нерівну боротьбу за пост мера Глухова проти ставленика Андрія Деркача. Проти Терещенка брутально застосовували адмінресурс, провокації, але попри все він зумів перемогти увесь ресурс «смотрящого» за Сумщиною.

У Деркача-молодшого теплі стосунки з Петром Порошенко

«Деркач був прокучмівський, потім проющенківський, потім проянуковичівський. Зараз він говорить, що він пропорошенковский. У будь-якому випадку він вважає, що Сумщина – його королівство. І ми робили кампанію проти системи Деркача, який зараз контролює все-все на Сумщині. Губернатор (Микола Клочко – НБРУ) – це людина Деркача, прокурор – людина Деркача, міліціонери – люди Деркача, ректор університету (Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка» – НБРУ) – людина Деркача, головний лікар – людина Деркача. На Сумщині школа-інтернат не може поміняти жінку, яка прибирає кімнати, без дозволу Деркача», – заявляв Мішель Терещенко.

Деркач справді дуже агресивно реагує на спроби зазіхнути на його королівство. У 2012 році міліція затримала на 72 години кандидата від ВО «Свобода» Артема Семеніхіна, який балотувався в одному окрузі з Деркачем. Його примушували написати зізнання та явку з повинною у справі про шахрайство, пригрозивши, що заарештують його дружину, а дитину віддадуть у дитячий будинок. За словами Семеніхіна, присутній на допиті начальник районного відділу відверто заявив, що «це справа політична, з метою залякати і скомпрометувати українських націоналістів». Тоді ж невідомий молодик навідався до батьків «свободівця», заявивши, що їм разом з сином потрібно в ноги кланятися і просити пробачення в Андрія Деркача, якщо не хочуть «отримати рештки тіла свого сина». Невідомий наголосив, що Деркач має безмежний вплив як у органах влади, так і в кримінальному середовищі.

У 2015 році 33-річний Артем Семеніхін впевнено переміг на виборах мера Конотопа. Схоже, Сумщина добряче втомилася від свого «короля»…

8. Липовий кандидат наук

Андрій Деркач гордиться наявністю шести (!) дипломів – п’ять з яких після навчання у Академії КДБ, мабуть. А також статусом кандидата юридичних наук. Свого часу дисертацію Деркача уважно проаналізувало «Дзеркало тижня». Мотивацію Деркача видання визначило відразу і точно: «Андрію Деркачу, президентові НАЕК« Енергоатом», генеральному директору державного концерну «Укратомпром» не дають спокійно спати лаври «проффесора» Януковича, кандидата економічних наук «надзвичайного» міністра Н. Шуфрича та іже з ними. І вирішив він, що для нормального самовідчуття перебування в списках партії відомих учених-регіоналів, і до того ж перебуваючи (поки ще) при великих фінансових потоках, необхідно використати унікальну можливість поповнити їхні ряди».

«Смішним розділом автореферату для спеціалістів є наукова новизна отриманих нашим героєм результатів. Виявляється, дана робота «є першим самостійним комплексним дослідженням, яке присвячене теоретичним та практичним проблемам контролю у галузі ядерної та радіаційної безпеки». Але найсмішніше в дисертації Деркача, на думку «Дзеркала тижня», це наступне: «Серед особистого внеску автора в наукову новизну відзначаються уточнення понять «ядерна безпека», «радіаційна безпека» і обґрунтування необхідності приведення у відповідність з приписами міжнародно-правових актів понять «ядерна установка», «ядерний матеріал», «ядерна шкода». Інакше кажучи, Андрій Деркач банально собі привласнив лаври впровадження наукової термінології, яка використовувалася задовго до нього.

9. Друг Росії

Крім дисертації Андрій Деркач написав і кілька книг. Серед них – «Україна і Росія: Випробування дружбою». Дружба з Росією – улюблена тема політика. Свого часу він навіть заснував у парламенті депутатське об’єднання «У Європу разом з Росією», секретарем якого, до речі, став відомий українофоб Дмитро Табачник. Деркач навіть пропонував зробити цю фразу девізом української зовнішньої політики, стверджуючи, що євроінтеграція України без Росії неможлива. Цікаво, що однойменний розділ на особистому сайті Деркача зараз видалено.

10. Православний олігарх

Андрій Деркач разом із Вадимом Новинським та Петром Порошенком входить до числа так званих «православних олігархів» – групи великих бізнесменів, які спонсорують УПЦ Московського патріархату і суттєво впливають на внутрішнє життя цієї конфесії, а також дбають про її інтереси в Україні. Точніше, стежать, щоб вона не надто відходила від генеральної лінії, визначеної у Москві. «Цікава деталь: підозріло часто по праву руку від Порошенка у всіх церковних ініціативи чомусь постійно виникає відомий гарант інтересів Московського патріархату в Україні – Андрій Деркач», – зазначає відомий релігіє знавець Катерина Щоткіна.

Про вагу Деркача у середовищі Російської православної церкви свідчить такий промовистий факт: у 2004 році він був єдиним політиком, який брав участь у чаюванні Володимира Путіна у митрополита Володимира, коли президент РФ відвідував Києво-Печерську лавру.

У січні 2009 року Андрій Деркач був одним з небагатьох мирян – делегатів Помісного собору Російської православної церкви, яких допустили до участі у виборах патріарха РПЦ. Тоді, нагадаю, обрали патріарха Кіріла – ідеолога «руского міра».

Деркач активно лобіював обрання одіозного митрополита Онуфрія главою УПЦ МП, з яким його пов’язують давні дружні стосунки. Саме такий предстоятель потрібен і Москві, і Деркачу, який є противником будь-якої автокефалії УПЦ МП і виступає за тіснішу інтеграцію з Москвою.

***

Власне, після усього сказаного виникає лише одне запитання – що така людина досі робить в українському парламенті. Хоч і відповідь на нього теж очевидна.

Сергій Ружинський, Національне бюро розслідувань України