Стало відомо, що Руслан Браславський є кандидатом у народні депутати України від партії «Батьківщина».

Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України з посиланням на сторінку «Біла Церква Політична» в Facebook.

Руслан Браславський народився в Донецькій області, проживає у Києві. Безпартійний, проте висувається від партії «Батьківщина». Такий «тандем» видається доволі дивним: партія Юлії Володимирівни, яка позиціонує себе патріотичною і проєвропейською висуває рейдера і сепаратиста.

У мережі інтернет багато статтей, які прямо звинувачують Руслана Браславського в рейдерських захопленнях підприємств, прикритті махінацій і співпраці з одіозним суддею Ємєльяновим, який завдав збитків державі на сотні мільйонів гривень.

Але головне — Руслав Браславський розробив конституцію самопроголошеної «ДНР». Тому виникає ще більше запитань щодо цієї персони, що давно мала би бути у в’язниці, а наразі спокійно балотується до українського парламенту за сприяння Юлії Тимошенко.

Тимошенко, як кандидат у президенти, протягом останніх місяців неодноразово здійснювала візити в МВС, повідомляє Національне бюро розлідувань України.

Кандидат в президенти України Юлія Тимошенко за останні місяці неодноразово зустрічалась із міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим.

Про це йдеться в матеріалі програми «Схеми».

За інформацією журналістів, Тимошенко зустрічалась з Аваковим 16 березня — в цей день вони зафіксували Mercedes Тимошенко із автівкою супроводу, які заїхали на територію МВС без будь-якої перевірки.

Журналісти наголошують, що це не перша зустріч Авакова з Тимошенко.

«У жовтні минулого року «Схеми» зафіксували її візит до МВС. З території відомства виїхав той самий Mercedes з автівкою супроводу, які журналісти побачать згодом, 16 березня. За інформацією джерел журналістів, міністр та лідер «Батьківщини» зустрічалися також 23 грудня минулого року в «Фортеці» — комплексі спеціальних об'єктів, де мешкає Аваков», — йдеться в матеріалі.

Ще одна зустріч відбулася наприкінці січня в будівлі МВС.

«Всі зустрічі, які ми проводимо з Арсеном Аваковим, присвячені тільки чесним виборам. Діючий президент думає, що він може купити вибори — не вийде. Вибори він не купить», — пояснила Тимошенко журналістам мету свої візитів.

Зазначимо, що від прямої відповіді, чи залишиться Аваков на чолі МВС в разі її перемоги на виборах, Тимошенко ухилилась.

Аваков у відповідь на запит журналістів заявив, що підтримка Тимошенко позиції МВС щодо недопущення фальсифікацій є «адекватною реакцією» кандидата, який хоче отримати «чесну і легітимну перемогу».

«Як міністр внутрішніх справ, я спілкуюсь майже з усіма кандидатами. Юлія Тимошенко, як кандидат у президенти, протягом останніх місяців неодноразово візитувала МВС. Вона подавала заяви про порушення, надавала свідчення по справах, брала участь у слідчих діях, зверталася про надання особистої охорони тощо. У тому числі, вона мала зустрічі із міністром внутрішніх справ», — сказав Аваков.

Режим колишнього лівійського диктатора Муаммара Каддафі нібито фінансував президентські кампанії в Україні, Франції та США.

Про це пише видання Asharq Al Awsat, штаб-квартира якого знаходиться у Лондоні, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Газета стверджує, що уряд Каддафі виділив $5 млн. на кампанію кандидата на виборах в США в 2004 році. Ще 4 млн. євро були витрачені на кампанію Юлії Тимошенко, яка балотувалася на виборах в Україні в 2010 році.

Близький помічник з оточення Саіфа Аль Іслама – сина Каддафі – розповів на умовах анонімності, що особисто передав кошти на кампанію Тимошенко.

«Гроші були замовлені доктором Багдаді аль-Махмуді, прем'єр-міністром того часу (зараз перебуває у в'язниці в Тріполі), і були поміщені в сумку, купюрами по 500 євро. Ми вирушили на приватному літаку, вони зустріли нас в аеропорту Києва, ми провели там ніч і повернулися. Гроші отримав тодішній віце-прем'єр України», — сказав він.

У прес-службі Батьківщини спростували інформацію, подану виданням. «Прес-служба заявляє, що зазначена інформація не відповідає дійсності», — йдеться у коментарі, переданому «Європейській правді».

Також в публікації Asharq Al Awsat стверджується, що Каддафі витратив майже 50 млн. євро на фінансування президентської кампанії Ніколя Саркозі в 2007 році. А французько-ліванський бізнесмен Зіяд Такіддін, який був присутній на зустрічі Саркозі з Каддафі, сказав, що «цифри були набагато вищі за вказану».

Саркозі неодноразово відхрещувався, що брав гроші у Каддафі. Однак той самий помічник сина Каддафі сказав, що був присутній на закритих зустрічах між французькими та лівійськими офіційними особами. Саркозі нібито обіцяв поліпшити стосунки між Францією і Лівією в обмін на фінансування.

За даними видання, кандидат в США фінансувався через посередника, який був близьким другом Саіфа Аль Іслама і офіційного представника США.

«Кандидат обіцяв Тріполі, що, якщо він виграє вибори, то прибере Лівію з чорних списків держав-терористів. Фінансування його кампанії здійснювалося за рахунок переведення коштів через третю країну. Угода між лівійцями і американцями відбулося після зустрічі в американському місті Толедо в штаті Айдахо», – повідомляє газета.

Газета Asharq Al Awsat — одна із найстаріших і найвпливовіших в регіоні, друкується у 14 містах на чотирьох континентах. Входить до найбільшого на Близькому Сході видавничо-фінансовий холдингу — Саудівської дослідницької та маркетингової групи. Має мережу бюро та кореспондентів у всьому арабському світі, Європі, США та Азії. Asharq Al Awsat — єдине арабомовних видання, що володіє правом публікації арабських копірайтів «Washington Post» і «USA Today».

Опублікована стаття є однією з частин розслідування діяльності режиму Каддафі і його співпраці із західними лідерами.

Упродовж 2017 року фізичні особи припинили спонсорувати ВО «Батьківщина», повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Такий висновок зробили журналісти програми «Наші гроші з Денисом Бігусом», проаналізувавши фінансові звіти партії за 4 квартали 2017 року.

Так з лютого 2017 року партія «Батьківщина», згідно фінансового звіту, не отримала жодного добровільного чи членського внеску від фізичних осіб. Водночас у 2016 році таких внесків було на 7,5 мільйона гривень.

Останні 630 тисяч внесків «Батьківщина» отримала на початку 2017 року. Натомість протягом всього року партію фінансували компанії, пов'язані з керівником київського обласного осередку ВО «Батьківщина» Костянтином Бондарєвим.

Загалом, компанії надіслали партії понад 1,7 мільйона гривень.

ТОВ «Агроконтакт» тричі внесло пожертви на 445 900 грн. Керівниця компанії — екс-помічниця Бондарєва – Світлана Тараненко. Інша фірма Тараненко — «Квік-Принт» — докинула партії ще 398 900 грн. Компанія «Форкіада», в якій Тараненко була директором раніше — перерахувала партії 149 950 грн.

Фірма «Іліор» пожертвувала «Батьківщині» 147 000 грн (керівником є колишній працівник ТОВ "Торговий дім «Бондарев»). Компанія "Торговий дім «Бондарев» також володіє будівлею, в якій знаходиться приймальня нардепа від «Батьківщини» Сергія Власенка й офіс ломбарду «Дешева готівка», який перерахував родині Тимошенко 2,4 млн грн.

Окрім того серед донорів партії — «Марбург рент» (617 тис грн), за адресою нерухомості якої розміщено відділення ломбарду «Дешева готівка». Крім того, «Марбург рент» орендує площі компанії "Торговий дім «Бондарев».

Як повідомлялось, партія «Батьківщина» за 2016 рік декларувала в якості доходів внески окремих громадян. Кошти нібито надавали безробітні, пенсіонери, медики, освітяни. Водночас частина «донорів» взагалі спростовували будь-які внески. З червня 2017 року було відкрито кримінальну справу щодо недостовірних даних у фінансовому звіті партії.

Лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко заявляла, що перевірка фінансування партії з боку Національного агентства з питань запобігання корупції є «тиском на опозицію».

Інтерв’ю з людиною, яка після побиття, погроз, залякувань і вбивства соратника, стоїть на своєму.

Олексій Подольский – це ще один потерпілий в одній із найгучніших справ сучасної України – про вбивство Георгія Гонгадзе. За даними слідства, Подольского, як і Георгія, вивозили в ліс працівники міліції, били та катували. Не вбили. Останні 17 років він домагається, аби за вбивство журналіста Гонгадзе було засуджено тодішнього президента України, а нині переговорника у Мінську — Леоніда Кучму.

Георгій Гонгадзе – український журналіст, засновник видання «Українська Правда». У вересні 2000 року він зник. За півтора місяці у Таращанському лісі знайшли його обезголовлене тіло, а лише за кілька років – й голову. 22 березня 2016 року тіло Георгія Гонгадзе поховали у дворі церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві.

29 січня 2013 року колишнього начальника головного управління кримінального розшуку МВС Олексія Пукача за вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув'язнення. Цей вирок залишив у силі Апеляційний суд. Зараз у Вищому спеціалізованому суді розглядаються касаційні скарги.

«МИ ЗРИВАЛИ КУЧМІ ВСІ ПЛАНИ ПО РЕФЕРЕНДУМУ». НАПАДИ НА ПОДОЛЬСКОГО ТА ЄЛЬЯШКЕВИЧА

— Олексію, чого ви зараз добиваєтеся в судді?

— Я спробував читати те, що пишуть журналісти по процесу над Пукачем. Так виходить, що ніби я – старий дядько, якому нічого робити, – захищаю Пукача. Добиваюся того, щоб йому довічне ув’язнення замінили на якийсь термін чи взагалі відпустили. От зі слів Теличенко (Валентина Теличенко — юрист, представляла в процесі інтереси вдови Георгія Гонгадзе Мирослави. — Ред.) виходить, що Подольський затягує процес. Для чого? Адже питання запобіжного заходу Пукачу — взагалі питання другорядне.

У мене є своя касація. І конфлікт полягає в одному-єдиному – у відповідальності замовників, які відомі, і яких штучно силами ГПУ і судів намагаються врятувати від відповідальності.

Крім того, є касації моїх представників: Єльяшкевича і Шишкіна. Я впевнений: якщо одні з найкращих юристів України, що писали і приймали українську Конституцію, сотні Законів України, які мають не лише бездоганну репутацію, а й професіонали вищого ґатунку, стверджують, що вирок Пукачу і сам процес сфальшований в інтересах замовників вбивства, то до цього варто не лише прислухатися. Нагадаю, що, наприклад, Шишкін не лише має кілька десятиліть досвіду судді, не лише є першим Генпрокурором незалежної України, а й був суддею Конституційного суду України, що мав сміливість наодинці суперечити диктаторським забаганкам Януковича.

Трошки історії. Якщо ви пам’ятаєте, за Януковича було порушено кримінальну справу по Кучмі (Леонід Кучма — президент України 1994—2005 рр. — Ред.). Справа про насильство, яке було за вказівками президента застосовано до громадянського суспільства. А починається ця справа з насильства проти Єльяшкевича.

Депутата 2 та 3 скликання Верховної Ради Олександра Єльяшкевича було побито 9 лютого 2000 року на сходах готелю “Москва”. Він тоді отримав перелом перенісся і струс мозку. Єльяшкевич організатором нападу назвав президента Леоніда Кучму та виїхав до СШУ, де йому надали політичний притулок.

Напад стався під час підготовки Всеукраїнського референдуму, який було проведено 16 квітня 2000 року. Запровадження результатів референдуму фактично мало б посилити повноваження Президента, обмежити кількість депутатів до 300 та зменшити вагу парламенту, але Верховна Рада України так і не імплементувала результати опитування.

— Все починалося з цього референдуму. Він був сфальсифікованим, і ми мали докази цього. Мав ці докази і Гонгадзе. Ми писали про це, говорили. Він (Кучма. – Ред.) хотів тоді змінити Конституцію і зробити себе «Путіним». Це мало бути встановлення авторитарної влади в Україні. Треба розуміти, що у контексті цієї політичної боротьби пан Єльяшкевич у Верховній Раді був дуже впливовим депутатом, очолював комітет, рік був заступником голови фракції «Громада» (це і Юлія Тимошенко, і Олександр Турчинов, і так далі), а тоді 4 роки фракції «Реформи». Єльяшкевич — реформатор і дуже грамотна людина. Йому навіть Кучма пропонував посаду віце-прем’єра.

— Заради того, щоб він замовк?

— Так. Але він впертий і послідовний. У відповідь на пропозицію він очолив слідчі комісії щодо фальсифікацій на виборах Кучми у 1999 році і парламентських виборах 2002 року. Заради принципів, заради правової держави Єльяшкевич був до Кучми у жорсткій і послідовній опозиції. Він дуже дратував цим. І було дано вказівку його покалічити, якщо не вбити. В березні 2000-го його під готелем «Москва» (зараз готель «Україна» на Хрещатику. – Ред.), де він жив (він іногородній депутат, у нього не було квартири), до нього підійшла людина і без жодного слова кастетом переламала перенісся. Лікар сказав, що це був удар на смерть, але він чудом вижив у реанімації. Єдиний журналіст, який взяв у нього інтерв’ю прямо в реанімаційній палаті, був Георгій Гонгадзе. Згодом розслідування нападу було сфальсифіковано. Там підставили наркомана, який вже два роки сидів у колонії і раптом зізнався в побитті. Слідчі придумали йому мотив зізнання: «Ходив, ходив по бараках і раптом прийшло каяття». Цього наркомана навіть не возили у суд. Я вже не кажу, що про суд не повідомили потерпілому Єльяшкевичу. Його взагалі не допитали навіть під час слідства. У 2002 році суд пройшов за кілька хвилин: привезли з Адміністрації Президента вирок, надрукований російською мовою. Єдиний, доречі, випадок в Україні.

Цей випадок із побиттям Єльяшкевича — найнебезпечніший для Кучми. Бо його наказ чітко чутно на плівках.

Ідеться про так звані “плівки майора Мельниченка”, на яких начебто є докази того, що Кучма віддавав наказ щодо нападу на Єльяшкевича.

28 листопада, через два місяці після зникнення Георгія Гонгадзе, тодішний голова фракції СПУ Олександр Мороз оприлюднив так звані “плівки Мельниченка” — записи, які були таємно зроблено в кабінеті тодішнього президента Леоніда Кучми. Робив записи, за словами Мороза, співробітник Служби охорони президента Микола Мельниченко.

На самого Олексія Подольского також було скоєно напад. 9 червня 2000 року його викрали, вивезли до лісу й там побили. Серед організаторів та виконавців був Олексій Пукач, який на той час займав посаду начальника Департаменту зовнішнього спостереження МВС України. У 2011 році ГПУ відкрила кримінальну справу проти екс-президента Леоніда Кучми, якого підозрюють у причетності до вбивства Георгія Гонгадзе та побитті Олексія Подольского.

— Якщо ви послухаєте плівки, то там тодішній міністр МВС Юрій Кравченко доповідає Кучмі по мені. Хоча прізвище моє там не звучить, я був тоді непублічною особою, але Кравченко каже, що вони повезли людину Головатого і таке інше (Сергій Головатий — тричі міністр юстиції України, депутат Верховної ради шістьох скликань. — Ред.). По Гонгадзе — на плівках також нема прямих вказівок вбити його. А от по Єльяшкевичу на плівках прямо сказано: «Добить этого жиденка», це він (Кучма, — Ред.) сказав, вже коли Єльяшкевича побили. І щоб ви знали, всі ці три справи було об’єднано весь час – Єльяшкевича, Гонгадзе і Подольського. По них є кілька резолюцій Ради Європи, по них є постанова Верховної Ради, яка виділила гроші на розслідування цих справ, на міжнародну експертизу цих плівок і так далі. І от справа Єльяшкевича була для Кучми найнебезпечнішою, і тому її першою сфальсифікували. Знайшли такого собі Горобця (Віталій Воробей, якого було засуджено за побиття Єльяшкевича. — Ред.). До нього поїхали оперативники, дали йому добряче «по печені», дали дозу — і він там раптом зізнався (через два роки після нападу!), що він в той день біля готелю “Москва” вдарив якусь людину. На основі його показань було проведено процес, на який не викликали Єльяшкевича, а самого цього Горобця не привозили з колонії. Не було жодного свідка у суді. І проводив цей процес по скороченій, як він сказав, процедурі отой самий Андрій Мельник, який був потім суддею в Печерському суді по справі Гонгадзе. Зараз він звільнився, бо ми вимагаємо кримінальної відповідальності для нього. Невипадково цей же ж Мельник слухав справу Пукача за закритими дверима, де не було встановлено мотивів убивства Гонгадзе. Так виходить, що Пукач бив Гонгадзе чи мене за власної ініціативи...

Якщо б суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що Кучма – вбивця, — Подольский 

— Олексію, розкажіть про напад на вас. Чому він стався?

— Була структура – «Українська перспектива». Ми писали великі статті, аналітику, розповсюджували серед міністерств, депутатів, серед людей. Багато писали про стан речей у країні, конституційний процес, тіньову економіку, рейдерськи схеми, про Чорноморський флот, Росію і так далі. Я там був непублічною особою. Під час другої виборчої кампанії Кучми я не ставив свій підпис, тому що ще й відповідав за конспіративну типографію. Протизаконного ми там нічого не робили, просто нас переслідували: якщо ми навіть діставали гроші, папір і друкували свої матеріали в якихось типографіях, приїжджали працівники СБУ і різали тиражі. Їх знищували. Нам прйшлося завести власну, яку ховали у актовому залі (колишня «ленінська кімната») однієї з оптових бакалійних баз Києва.

— І організація “Українська перспектива” писала тоді про референдум?

— Так. Ми зривали Кучмі всі плани по референдуму. Ми розповсюдили великий матеріал у Верховній Раді, роз'яснили депутатам, що їм не вигідна така конституційна реформа. Після виборів вони почали з’ясовувати, де типографія, і прийшли до мене у видавництво. І, як тепер видно зі справи, вони працювали кілька місяців перед тим, як мене вивезти й побити. Пукач отримав вказівку від Фере (Едуард Фере — тодішній керівник апарату МВС. — Ред.) та Кравченко (Юрій Кравченко — тодішній міністр внутрішніх справ. — Ред.), які посилалися на доручення Леоніда Кучми провчити мене. Через мене залякували певну команду, для того, щоб вони розбіглися. Нас тоді й стріляли, й били, й підпалювали, і що завгодно робили. Таких історій в нашій команді безліч. А якщо би це на плівки Мельниченка не потрапило, ніхто би тепер і не згадував про мій епізод – типовий для тих часів. Це була загальна метода влади — використання міліції в політиці, в таємному насильстві. Це загальна метода «наружки» (Департаменту зовнішнього спостереження МВС. — Ред.). Доречі те, що відбувалося на Майдані, не «тітушки» робили — це «наружка» так працює. Яскраві приклади — те, що було з Ігорем Луценко, те що робили з Дмитром Булатовим. І ніхто там нічого не хоче розслідувати, а тим більше — реформувати. Тому що хочуть використовувати і надалі таким чином цю «наружку». От якщо оперативників в Києві порахувати, то чи не дві третини – це оця «наружка», оперативники, які працюють конспіративно. Це неабияка зброя. Політична і злочинна. От якщо Пукач почне говорити по-справжньому, то ви просто жахнетеся, що це таке.

«Я ГОТОВИЙ ВАМ КИНУТИ 100 МІЛЬЙОНІВ!» — «НІ, МЕНІ ТРЕБА МІЛЬЯРД»

— А які у вас були відносини з Гонгадзе на момент його зникнення?

— Ми з Гонгадзе були мало знайомі. Я його бачив раз чи двічі у Сергія Одарича. Але ми слідкували один за одним. Я дивився, що там він робить на радіо «Континент», він слідкував за роботою нашої ”Української перспективи” по референдуму. Бо після референдуму його треба було у Верховній Раді імплементувати. А ми розписували, що речі, які хотів протягнути Кучма, загрожують політичним і економічним інтересам тих депутатів, які якраз його підтримають. Не те що опозиції, патріотам, а саме їм. І після того, як ми розповсюдили свої матеріали через Юрія Оробця, ми фактично зірвали імплементацію. І тоді було дано команду «орлам Кравченка» зайнятися нами.

А 16 вересня 2000 року вивезли на страту Гонгадзе.

 - Є дві справи: одна — проти Пукача, а друга?

— Є одна справа! Зараз поясню. Янукович (Віктор Янукович — колишній президент України. — Ред.) порушив справу по Кучмі. Я у цій справі був потерпілим. Це тепер – за Луценка – я не потерпілий по справі, де йдеться про моє катування. Тоді я прочитав уважно всі томи “справи Пукача” і “справи Кучми”, і скажу вам, що це одна й та ж справа — одні й ті ж матеріали. Єдине, що у справі по Кучмі було додано: кілька очних ставок з Мельниченком. Все. Моя версія — Янукович тоді хотів зняти два куші. Перший раз він порушив справу, а потім вже перед передачею в суд її закрили — тому що слідчі формально дали можливість адвокатам Кучми оскаржити відкриття кримінальної справи у суді. Виглядало так, що домовилися.

— Тобто слідчі дали процесуальну підставу оскаржити?

— Ішов шантаж. Рінат Кузьмін (колишній перший заступник Генпрокурора України. — Ред.) сказав, що Кучма заплатив мільярд доларів. І я йому вірю. Ну, от як відбувається шантаж? Вам кажуть: «Давай плати». Я кажу: «Ну, я готовий вам кинути 100 мільйонів» — «Ні, мені треба мільярд». А щоб людина розуміла – на неї відкривають справу. І в останній момент перед передачою справи до суду – бах, і все назад зігралося. Я так розумію, що це й був момент, коли розплатилися. Але в чому була хитрість Януковича й тих, хто на нього працював? Він ті ж матеріали, що були в справі Кучми, заклав в справу Пукача. І потім вже другою справою шантажував. Бо якщо б суд по Пукачу відкрили, дістали ті докази, викликали б Кучму, то всьому світові, всій Україні стало б ясно, хто давав замовлення, і що Леонід Данилович — вбивця.

— А що там за докази?

— А там є все. Всі плівки, які є у справі Кучми, вони є і в справі Пукача. Є покази свідків. Є справа про вбивство Кравченка, яку тільки підняти й почати її публічно розглядати, — це буде взагалі скандал.

Юрій Кравченко за часів президентства Кучми займав посаду міністра внутрішніх справ. Був ключовим свідком у справі вбивства Георгія Гонгадзе, фігурантом “плівок Мельниченка”. 4 березня 2005 року загинув від двох вогнепальних пострілів у голову. Офіційне слідство заявило, що це було самогубство. В день загибелі він мав прибути на допит по справі Гонгадзе.

Розумієте, на пістолеті три відбитки пальців, залишені кров’ю, а на правій руці, якою він стріляв, нема жодного сліду крові. От як можна залишити відбитки кров’ю, якщо у тебе рука не у крові? Таких прямих і неспростовних доказів вбивства у справі десятки. Але тоді була команда зверху, (думаю від Ющенка, що взяв свій відкат долею в «Росукренерго»), — говорити про те, що це самогубство. Тоді це і тодішній Генпрокурор Піскун говорив, і Юрій Луценко, який очолював МВС, і Олександр Турчинов, який був главою СБУ. А координував цю інформаційну компанію Петро Порошенко, який очолював РНБО. Хоча їм тоді їхні підлеглі одразу доповіли — що це не самогубство! Доречі, вся ця справа з експертизами є і в справі Пукача, і в справі Кучми.

— Які докази причетності Кучми до вбивства Гонгадзе в справі ще є?

— Давайте не забігати наперед. От буде відкритий процес, і подивитеся, що там є. І вам буде ясно як день, хто давав замовлення.

— А якщо не буде?

— Буде. Я маю оптимізм. З нашого боку ведеться боротьба за відкритий процес, за те, щоб говорити на суді не про Пукача, а про його мотиви, про замовників. У пресі зараз замовчують, що боротьба ведеться не навколо того, скільки він отримає – 15 років чи пожиттєво, а йде боротьба за те, чи буде притягнуто замовників, чи ні. А Валентина Теличенко (до недавнього рішення суду юристка Валентина Теличенко була у суді представником вдови Мирослави Гонгадзе. — Ред.) говорила про те, що замовників не можуть знайти 17 років і що вже практично готовий звіт слідчих, про те, що це неможливо. Це для чого робиться? Їхній сценарій такий: як тільки закінчується судовий процес над Пукачем, тут же буде підготовлено звіт слідчих про те, що неможливо знайти замовників. Але зробити цей звіт до закінчення суду над Пукачем вони не можуть — бо якщо цю справу знову почнуть слухати у суді, але відкрито (а не закрито, як слухали її!), то всі зрозуміють ціну їхньому звіту – чергова фальсифікація. Йде боротьба за одне-єдине: ми хочемо судити замовників і вже в цьому процесі. А Теличенко тепер вже відкрито працює на інтереси Кучми. Так само, як і Луценко, що вперто не визнає мене потерпілим у так званій справі по замовниках. Навіть по епізоду мого катування. Рада Європи визнає в офіційних Резолюціях, Верховна Рада України визнає в своїх Постановах щодо цієї справи, навіть Янукович визнавав, а Луценко – ні. Аби не плутався під ногами якийсь Подольський, коли він спробує відмити від крові Кучму у своїх запланованих звітах. До речі мій адвокат Тетяна Костіна направила нещодавно адвокатський запит Луценку з цього приводу, а також поставила цілу низку простих і однозначних запитань. Зокрема, по тій же Теличенко. Адже вона не може бути представником Мирослави в цій справі. По новому процесуальному кодексу — тому що не адвокат, а по старому — тому що була свідком по справі. Також ми поцікавилися тими повноваженнями, насамперед – кадровими, що має Теличенко, яку Луценко публічно називав керівником групи по реформуванню ГПУ. Відповідь Луценка отримали наче з офісу Кучми чи Пінчука: відповідати не збираємося – ви ніхто і звуть вас ніяк. Мене катували за наказом Кучми, а тепер за таким же наказом мене в притул не бачать.

— Зараз Вищий спеціалізований суд, де розглядаються касації по справі Пукача, взагалі що може зробити?

— Може відправити на розгляд до суду першої інстанції. І тоді буде відкритий процес (а не той, що Янукович закритим зробив). Із самого початку. Проводимо судове слідство: викликаємо свідків, досліджуємо докази і обставини, і все це відбувається в присутності українського суспільства, журналістів.

— Ви домоглися в суді, щоб судді заборонили Валентині Теличенко представляти інтереси Мирослави Гонгадзе. Ваші аргументи полягали в тому, що вона була свідком по цій справі ще у 2000 році, а значить не може представляти інтереси потерпілої. Але сама Теличенко розповідала, що у 2000 році лише формально виступила організатором мітингу із закликом до влади знайти зниклого Георгія Гонгадзе, і що свідчення вона давала лише по організації цієї ходи. А отже, як каже Теличенко, її свідчення — суто формальні, свідком її вважати не можна, і зі справи виводити не можна.

— Я покажу вам ті самі показання, які вона давала у 2000 році.

(Подольский показує копію протоколу допиту, це документ із 5 сторінок)

Якщо б суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що Кучма – вбивця, — Подольский.

Із цих п’яти сторінок показів – лише два абзаци про «факельну ходу»! Все інше — характеристика Гонгадзе. Окрім того, Теличенко у своїх показах дає перелік того, чим займався Георгій, його контакти. Він зник, і ще на той час плівки Мороз не оприлюднив. Пророблялися різні версії, з’ясовувалися його ділові контакти, на кого він працював... Він тоді співпрацював і з Наталією Вітренко, і з багатьма політиками, наприклад, вінницьким мером.

— А що ви маєте на увазі «співпрацював»?

— Ну, він працював на імідж: писав їм тексти, займався піаром. От отримав слідчий від когось покази, що Георгій співпрацював із Наталією Вітренко, потім оперативні служби перевіряють інформацію, опитують, з’ясовують, які були стосунки, чи не було конфліктів і так далі. Ну, оперативна версія розробляється, і тоді дивляться на перспективність. Але проробляють всі версії. Їх буває сотні. В показах Теличенко перераховує, з ким він працював. Каже: «Він працював на імідж Петра Порошенка, Євгенія Марчука, Леоніда Грача, мера Вінниці та інших». Так от що цікаво (ми перевіряли), що про роботу Гонгадзе саме на Порошенка вона єдина засвідчила. На підставі її показів було викликано Петра Порошенка. На той момент він був депутатом, навіть не збирався і не знав, що буде президентом. І зараз він є таким же свідком в цій спарві. Ми його запросимо, і він буде нам розказувати про Гонгадзе, про його політичну діяльність. І по цьому щодо Порошенка була теж перевірка оперативна: чи не було там конфліктів.

А вам вона каже, що свідчила лише про “факельну ходу”! Це брехня!

До речі. Вона і до рішення суду не була законним представником Мирослави Гонгадзе. Адже ще у 2002 році заступник Генерального прокурора Віктор Шокін видав постанову про недопущення Теличенко до справи у якості представника Мирослави Гонгадзе саме на підставі того, що вона свідчила по справі. Цю постанову ніхто не відміняв. Спитаєте, а якже вона ходила на процес, та ще й закритий? Можу лише за професором Преображенським з «Собачого серця» підняти плечі: «Я Валю Теличенко у відділ по очистці Кучми не призначав».

— Розкажіть, навіщо ви вимагали розтаємничення аудіозаписів із суду по Пукачу (коли його визнали винним і засудили), при тому, що протоколи судових засідання розтаємничено?

— Коли почалось розтаємничення справи, той самий суддя Мельник не випадково очолив цю комісію по розсекреченню! Він розсекретив самі томи слідства, протоколи, але аудіофіксацію залишив таємною. Ми вимагаємо розсекречення і аудіо. Бо є суттєві розбіжності між протоколами судових засідань і аудіозпасисами. Розбіжності не технічні, а штучні й умисні. Це є елементом фальшування правосуддя.

— Наприклад?

— На суді вся Україна чула, що Пукач сказав: “Мені буде зрозумілий вирок, коли поруч зі мною будуть Кучма та Литвин”. А в протоколах ця фраза відсутня!

— Зараз ви на що розраховуєте?

— Зараз ми розраховуємо на міжнародне правосуддя. Поясню: нам стало відомо, що такий собі меркантильний філантроп Джордж Сорос (відомий, начебто меценат і фінансовий спекулянт) приймає дуже активну участь в житті родини Кучми, багато чого фінансує. Мій адвокат — Тетяна Костіна, професіонал, від якого не сховати найменше порушення Закону, найменший підлог чи фальсифікацію (ви самі бачили на процесі як уважно і зосереджено її слухають судді). Так от Костіна написала запит у фонд Джорджа Сороса «Відродження»: скільки, коли, за що отримували фінансування судді, прокурори, слідчі, які брали участь у справі Гонгадзе. А ще: скільки політиків, журналістів фінансувалось Соросом у спільних проектах із Пінчуком. Але ми отримали відповідь, що ця інформація конфедиційна. Вас це не дивує? Це ж відкритий транспорентний благодійний фонд, там вся інформація має бути відкритою та ще й прорекламованою. Але вони категорично відмовились надавати таку інформацію, бо вона таємна.

— А ви вважаєте, що Сорос платив Теличенко та суддям?

— Я не вважаю — я знаю: у нас є докази і конкретні суми з платіжками. Наприклад, ми стовідсотково можемо довести, що сторона Мирослави Гонгадзе на представництво в судах отримала від фондів Сороса 77 тисяч 700 доларів. Скільки з них Теличенко мала, я лише здогадуюсь. Поки що. Але знаю, що Теличенко також мала фінансування, окреме від цієї суми. Іде розслідування – вглиб і вшир, нам допомагають іноземці і деякі впливові офіційні іноземні структури. Ми це розслідування в Америці називаємо “про фінансування Соросом протидії правосуддю в Україні”. Зважте, Сорос і ті, хто брав у цьому участь, — американські громадяни. Мирослава Гонгадзе – теж американський громадянин. А система в Америці влаштована так: якщо американський громадянин вчиняе якісь закони, бере участь або сприяє корупції (і не тільки в США, а де б він не коїв це), американське кримінальне правосуддя його переслідує і притягає до відповідальності.

«РОСІЙСЬКИЙ СЛІД» У СПРАВІ ГОНГАДЗЕ — ЦЕ ВИГАДКА КОМАНДИ ПІНЧУКА"

— А як ви ставитеся до версії “російського cліду”, що начебто вбивство Гонгадзе замовили спецслужби Росії?

— «Російський слід» у справі Гонгадзе — це вигадка самого Кучми і команди Пінчука, що його обслуговує. До речі спочатку, ще коли Кучма був президентом, вони несамовито волали про «американський слід» — навіть запросили в Україну того самого Дмитра Кисельова на ICTV. Тоді придумали версію, що це Марчук із Морозом. А коли стало вигідно — з`явився тепер вже «російський слід». Жодних доказів немає і жодної логіки також, адже Кучма якраз найкращий, найвідданіший агент Кремля в Україні. Згадайте хоча б Чорноморський флот чи той натовп агентів і резидентів Росії, що Кучма завів на владний олімп України. Повний список політичних втікачів на чолі з Януковичем, що ховаються по Ростовах і на Рубльовках. А якщо подивитеся, хто співає про російську версію вбивства Гонгадзе, то одразу побачите гроші або Пінчука, або Сороса. От, наприклад, Юрій Луценко, який був одним із лідерів "України без Кучми”, який плакався мені в підмишку: «Життя покладу за Гонгадзе, аби Кучму засадити», зараз обнімається з Пінчуком! А ви знаєте, як це сталось? Його дружину в бізнес Пінчука було взято, і гроші зроблено там.

— Розкажіть подробиці.

— Та це окреме інтерв’ю. Вона з’явилася в компанії Пінчука і працювала там, і там бізнес було зроблено і гроші було зароблено. Вчора Луценко був із нами і кричав «Краву на лаву», Кучмі лапті дарував, а сьогодні він пише, що не можна знайти замовників вбивства Гонгадзе. Та ще й з тим Кучмою і всією його родиною публічно обіймається у засос. Це той, що політичне тіло нагуляв на крові Гонгадзе. Хто такий був Луценко? Він же відомим став саме у протестах «Україна без Кучми». А тепер зраджує вже третій за рахунком Майдан. Професіонал – лицар зради.

— Олексію, але так от виходить, за вашими словами, що Кучма тут головне зло і ніхто не може йому протистояти.

— Ви ж розумієте, що в нього є: гроші, зв’язки, розставлені люди, інформація, компромати і так далі. Це ж не обов’язково займати якусь посаду. Ви ж розумієте, що він довго був в Україні головним. І все, що тут створено, що тут вирощено, оця еліта і чиновнича, і правоохоронна — це його рук справа… як і системна корупція. Він створив медіаімперію. А звідки береться вплив? Через тих, хто формує системну думку. Там на нього Теличенко працює, тут на нього працює ICTV, СТБ, гранти Сороса…

— І навіть Порошенко, на вашу думку, не може йому протистояти?

— Ну, Порошенко теж не всесильний. Я не хочу влазити в їхні розборки. Але вже зроблено перші кроки майбутньої президентської кампанії. Вже ясно як день, що клан Кучми-Пінчука не робить ставку на Порошенка, якого вже має за збитого пілота. Вже є кілька проектів у тому рахунку технологічних. І я буду останнім, хто здивується, якщо сам Пінчук власною персоною попнеться в прямі конкуренти Петра Олексійовича і Юлії Володимирівни.

— Вас самого, доречі, часто називають людиною Коломойського після того, як ви дуже часто бували в ефірі «1+1» під час судової бійки Коломойського з Пінчуком...

— Якщо у Вас із ким завгодно є спільні противники, спільні опоненти, спільні вороги, то ви природньо стаєте якщо не союзниками, то принаймні попутчиками. І якщо у нього конфлікт із Пінчуком, то що ви думаєте, він не буде мене використовувати? Він і показував мене по телебаченню. За тою ж логікою, якщо я використовував трибуну «1+1» — Коломойський людина Подольського? Знаєте, я за часів Кравчука був людиною Кучми за певні публікації проти Кравчука. Був людиною Мороза, Марчука, Бойко був людиною... А Ви можете уявити, що людина може займати самостійну позицію. А союзи в політиці ситуативні. І гріх не використовувати синергію.

— А ви вірите, що “плівки Мельниченка” не змонтовані, автентичні? І що їх писав саме Мельниченко?

— Та навіщо мені вірити?! От в свій час була головна боротьба — за те, щоб зробити міжнародну експертизу. Навіть постанову Верховної Ради України прийняли — про виділення 100 тисяч доларів на проведення експертизи. Тоді пройшов помаранчевий Майдан, прийшов до влади месія — Віктор Андрійович Ющенко. Він говорив тоді, що Гонгадзе ніхто не забуде. Тоді це ж був свіжий біль, це була “небесна сотня” свого часу, символ Майдану. А експертизу за все правління Ющенка так і не провели. Як тільки прийшов Янукович, конкретний хлопець, тоді вже було проведено закордонну експертизу. Із дотриманням всіх норм закондавства. Висновки: 99,99% того, що записи не монтовані і 99,99% того, що голоси належать Кучмі, Кравченку та іншим фігурантам.

— Хто робив ці записи?

— Мельниченко, звісно ж! Ви розумієте, що історію роблять здебільшого не лише конспірологічні комбінації. Є його величність випадок. Розкажу вам про Мельниченка, а то його вже часто називають російським агентом. Треба розуміти цю людину. В ній якось дивним чином помішані протилежні речі. Я у нього колись запитав: “Коля, ти що хочеш — гроші чи героєм стати?”. Він хоче й те, й те. Він хоче і героєм стати, і торгувати. Він такий, який є. Це авантюрний, трохи марнославний — це мої враження. От розкажу вам ще один приклад — Мельниченко ходив на очну ставку до прокуратури з Кучмою. Ця очна ставка офіційно знімалася на відео, я її дивився, вона є в справі. От скажіть мені — навіщо собі на галстук чіпляти таємну камеру? І ще продублювати собі в годинник?! Авантюрний. Не хочу сказати, що дурнем він є. Водночас він в принципі відважний, бесшабашний.

— Ви обмовились про те, що на Пукача тиснули, щоб він назвав не Кучму і Литвина, а Мороза і Марчука. Це хто й коли?

— Він почав про це заявляти під час перших процесів Апеляційного суду, ще за Януковича, у 2013 році. Я тоді подав клопотання, щоб його заяви було розслідувано. А ще у 2011 році Арсеній Яценюк, будучи депутатом і головою фракції, зібрав брифінг у Верховній Раді, заявив, що Пукача возили в Межигір’я і там шантажували у присутності Литвина. Чи Литвина шантажували? Якщо Арсеній Петрович брехав, то нехай скаже, але ж я йому вірю — він сказав, що у нього є неспростовні докази. На всю Україну, на весь світ — брифінг у Верховній Раді. Тепер Пукач заявляє, що його шантажували, шантажував той Ткачук, що зараз начальник слідчого управління ГПУ, який був слідчим, він називає прізвища. Теличенко, судді Мельника, що вів процес, — вони тиснули на нього, що ти отримаєш пожиттєве і взагалі не доживеш і твої діти не доживуть. А якщо тільки ти напишеш, що тобі замовили Марчук і Мороз – все: 12 років і «гуляй вася». Та ще й будеш сидіти у санаторії як в короля за пазухою.

— Останнього разу Пукач розповідав, що люди в масках заходять до нього, забирають в нього воду…

— Так! Головне, чого ми добилися — це те, що розслідуванням його заяв зараз буде займатися НАБУ. В нього ж не лище воду забирали, а й погрожували забрати ліки. А він же гіпертонік. І літня людина. Його й душити не треба, просто ліки забрати.

— Хочуть вбити? Навіщо?

— А нема Пукача — нема й проблеми. Тоді Луценко спокійно надасть звіт, шо замовників знайти неможна.

— Олексію, я слухаю Пукача на судах і часто просто не можу зрозуміти, це якийсь набір слів, речень… У вас не виникає думки, що він не в собі?

— Він — сільська людина. Недорікуватий. Я з ним багато спілкувався. Він — при повній пам'яті і хитрий, як лис. А ще трохи артистизму є — коли він перед суддями грає сілського дядьку, просточка. Він — не простий. Я колись пропонував йому зробити інтерв'ю. А він мені сказав: “Мені є, що розказати. Якщо я почну говорити, то мало не покажеться”. Він багато чого знає, бо був придворним катом. Але в нього є ще надія вислизнути — тому він ще не хоче говорити.

Розмову вела Ірина Ромалійська, Національне бюро розслідувань України

Народний депутат фракції ВО «Батьківщина» Сергій Власенко отримав 7,5 млн грн. доходу від зятя Юлії Тимошенко Артура Чечьоткіна у зв’язку з відчуженням нерухомості, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Відповідна інформація опублікована у Єдиному державному реєстрі декларацій.

За даними реєстру нерухомості, 14 листопада 2016 року Артур Чечьоткін придбав 0,25 га землі у селі Великі Дмитровичі Київської області. Раніше власником цієї ділянки був Сергій Власенко.

Ділянка вільна від забудови і призначена під будівництво житлового будинку, господарських будівель і споруд.

За інформацією кадастрової карти, сусідня ділянка зареєстрована на Володимира Яворівського, який був нардепом від «Батьківщини» у парламенті 6-7 скликань. Також поряд є ділянка, власником якої значиться Петро Ющенко – брат екс-президента Віктора Ющенка.

Сергій Власенко був адвокатом Юлії Тимошенко у кримінальній справі щодо газових угод із Росією. Нині він депутат ВР від Батьківщини.

Донька Юлії Тимошенко Євгенія стала дружиною одеського бізнесмена Артура Чечьоткіна 27 грудня 2014 року.  Оскільки Євгенія не проживає з матір'ю, у декларації Тимошенко, вона не зазначена.

У 2016 році Артур Чечьоткін придбав 46% акцій "Укрбудінвестбанку, а також 47 га землі у Васильківському районі на Київщині поблизу траси Е-95 Київ-Одеса.

Також він є власником ТОВ «Армакс ЛТД», що спеціалізується на консультаційних послугах, і ТОВ «Круїз Атлантик», що займається нерухомістю.

У 2012 році було опубліковано відео, де жінка, схожа на екс-прем'єр-міністра Юлію Тимошенко цілується з чоловіком, який дуже схожий на адвоката екс-прем'єра Сергія Власенка.

Тимошенко на відео швидко ходить по камері на високих підборах, застеляє ліжко, чепуриться. Потім до неї приходить Власенко, вони обнімаються і довго цілуються взазос.

Відео датоване 15 грудня 2011 року, коли Юлія Тимошенко була ще в СІЗО.

«…— Мосье, же не манж па сис жур. Гебен зи мир битте этвас копек ауф дем штюк брод. Подайте что-нибудь бывшему депутату Государственной думы.
— Еще раз. Жалостнее!
Ипполит Матвеевич повторил.
— Ну, хорошо. У вас талант к нищенству заложен с детства. Идите. Свидание у источника в полночь. Это, имейте в виду, не для романтики, а просто вечером больше подают.»

(Илья Ильф, Евгений Петров, «Двенадцать стульев»).

Цель Юлии Тимошенко – деньги, а ее стихия – война. И эту войну она всегда ведет на чужой территории – т.е., деньгами других людей. Потому что, судя по официальным декларациям, своих денег у нее не было никогда. Вовремя уяснив, что залог успеха в патерналистски настроенном обществе – это пенсионеры и просто легковерные люди, леди Ю как вошла в имидж «сироты казанской», так из него никак не выйдет. Ни одна декларация Тимошенко совершенно не отражает ее бурное бизнес-прошлое. Словно и не было за плечами миллиардных оборотов ее Корпорации Украинский бензин (КУБ), ЕЭСУ, «Сомолли», «Беютага», «Юнайтед Энерджи» и других фирм, лихо ворочавших капиталами в смутные 90-е на купле-продаже нефтепродуктов и газа. Информация о размере состояния Юлии Тимошенко неизменно покрыта мраком. Заполучить ее первую декларацию как премьер-министра в 2005 году журналистам оказалось сложнее, чем прокурору – добиться показаний от Януковича после его побега в Россию. От той декларации Юлии реально хотелось заплакать: оказалось, что вся семья Тимошенко живет на ее зарплату, поскольку муж на тот момент вообще не зарабатывал. Все последующие годы премьерства Тимошенко журналисты только гадали, как она при таком скудном доходе ухитряется находить средства на брендовые каблуки, наряды от Луи Виттон, не говоря уже об учебе дочери в престижном колледже Лондона, одного из самых дорогих городов мира. Не помогло пролить свет на настоящие капиталы леди Ю даже разрекламированное электронное декларирование, внедренное с этого года.

В поданной в начале этого года декларации о доходах за 2015 год, леди Ю привычно поведала миру о том, что живет на одну зарплату (6300 гривен в месяц), но вписала в декларацию и 138 тысяч долларов (3 048 млн грн) как «доход, полученный членами семьи депутата в Чехии». Однако уже в новой, поданной в конце октября электронной декларации, где фигурировал все тот же 2015 год, Юлия Тимошенко задекларировала основные доходы своего собственного мужа бизнесмена Александра Тимошенко, как оффшорные. Помимо 119 тыс.875 грн., полученных Александром от чешской фирмы Britico Product s.r.o, она указала 693 тыс. 183 грн, полученные от компании Toulouse Net LP (зарегистрирована в Шотландии) и 2 млн 390 тыс 942 грн – от Diafox Consulting Limited (зарегистрирована на Кипре). Откуда вдруг взялись оффшорные фирмы с шотландскими и кипрскими корнями, и куда испарились чешские доллары членов семьи, Юлия Владимировна не сообщает.

Подобные нестыковки с личными средствами и объектами собственности Тимошенко случаются всю ее карьеру. Юлия Тимошенко никогда не посвящала в детали, какой именно у ее мужа бизнес, отшучиваясь, что якобы сама не знает, а спросить некогда – «когда я прихожу, он уже спит; когда я иду, он еще спит». Лишь однажды она обмолвилась, что Александр якобы «выращивает маленьких перепелочек». Сам же Александр в ответ на все расспросы о бизнесе сетовал на нелегкую жизнь «первого леди» — что будто бы из-за высокого статуса жены его не воспринимают в Украине всерьез, поэтому бизнес приходится вести за границей. И что его бизнес — в Чехии, и связан он с покупкой и реализацией земельных участков под строительство. Впрочем, в видах деятельности основанной в феврале 2012 года Britico Product s.r.o. (Чехия) значатся производство и торговля.

Ни одна из иностранных фирм, которые фигурируют в декларации как источники доходов семьи Тимошенко, не указана принадлежащей Александру Тимошенко. Зато он значится совладельцем девяти украинских компаний: ООО «Геофорс», ООО «Фармасепт», ООО «Проект А», ООО «Евразийский торговый дом», ООО «Агросоюз финэкс», ООО «Леди Ю», ООО «Деосепт», ООО «Радекс-Триполье», ООО «Радекс-групп». Опять-таки, ни одна из этих компаний не фигурирует в серьезных рейтингах как лидер отрасли (если верить словам Юлии Владимировны о том, что интересы ее супруга сосредоточены в сельском хозяйстве). Но помимо «перепелочек», г-н Тимошенко неровно дышит в сторону энергосектора (неудивительно, если вспомнить историю их бизнеса в 90-е). Александр Тимошенко основал ООО «Геофорс», которое занимается разработкой альтернативных источников энергии. Он собирался использовать для производства электроэнергии геотермальные источники Крыма. Трудно сказать, как сказалась на судьбе амбициозного проекта оккупация Крыма. Ни подтверждающих, ни опровергающих документов о деятельности «Геофорса» на аннексированном Россией полуострове нет, а сама Юлия Владимировна избегает скользкой темы источников доходов ее семьи.

До поры до времени такая линия успешно «прокатывала». Любимый электорат Юлии Владимировны к буквоедству не склонен, деклараций не читает, а верит всему безоглядно. Ведь прошла же «на ура» душещипательная история о том, как многочисленная родня Тимошенко время от времени «подчищает все свои каморки», чтобы Юлия Владимировна купила себе очередное платье или пальто от «Луи Виттон»! Долго наивный избиратель умилялся трогательным легендам о девочке Юле, прописанной в маминой хрущевке в Днепре на улице Карла Маркса. Но подлый интернет однажды таки разрушил сказку и выдал, что «королева бедняков» живет в просторном особняке в элитном поселке под Киевом (где стоимость подобных сооружений стартует от 5 миллионов долларов). Опять-таки, статус особняка тоже колебался (вместе с линией партии Тимошенко). После разоблачения легенды с хрущевкой, общественность быстро успокоили, что особняк площадью 588 метров в селе Козин — не Юлин, а арендуется во временное пользование у неких «друзей», и бесплатно. Но вскоре выяснилось, что это даже не друзья: записанная собственницей особняка Татьяна Шарапова является двоюродной сестрой Юлии Тимошенко. Откуда у простой владелицы кафе «Золотая рыбка», пусть даже в центре Днепра, появились такие деньги на недвижимость в «Царском селе» под Киевом — до сих пор загадка. Над этим феноменом ломают головы все ведущие рестораторы Украины. Учитывая, что на выкуп самого помещения под свое кафе в Днепре у госпожи Шараповой денег не было. А вот на особняк в Козине они почему-то нашлись. И потрачено было немало, раз не просто так пустила родственницу пожить, а сдает особняк Юлии Владимировне в аренду, за какие-то 200 тысяч гривен в год (по нынешнему курсу − 7,7 тыс.долларов в год, или 641 доллар в месяц). Хоть стойте, хоть падайте, но таких цен на аренду особняков в районе Конча-Заспы ни до, ни после революции и близко не наблюдалось. Учитывая все вышеперечисленное, Юлии Владимировне впору спецкурсы открывать на тему «как прожить за 6 тыс. гривен в месяц и выглядеть при этом на миллион». От желающих точно отбоя не будет. Но это лирика и мечты. Реальность в том, что, во-первых, все более-менее приличные доходы семьи Юлии Тимошенко имеют запутанное и чаще всего иностранное происхождение, а во-вторых, как не-политик, леди Ю зарабатывала гораздо больше, чем народный депутат (в 2014 году Юлия Тимошенко задекларировала доходы в сумме 592 933 гривен). И чего, спрашивается, тогда в политику рваться, если доходов от депутатства с трудом хватает на три корочки хлеба? В легенду о Жанне д’Арк, жертвующей собой ради спасения Украины, верят еще меньше, чем в то, что Юлия Владимировна живет на 6300 гривен в месяц. В эти слезы не поверят даже «обманутые вкладчики» подшофе под НБУ.

В политике, как и в бизнесе, каждый зарабатывает, как может. Если питательной средой Юлии Тимошенко как бизнесмена были непрозрачные тарифы и возможность строить схемы на энергорынке, то в политике это бедность и необразованность народа и его слепая вера в чудеса. Эксплуатируя чисто пролетарскую ненависть к богачам и при этом давя на жалость к себе, «сироте казанской», Юлия Владимировна будет и дальше успешно трудиться на своем поприще: громко нападать на бизнесменов и регистрировать законопроекты по борьбе с оффшорами, и одновременно продолжать кормиться с этих же оффшоров. Пока гастроли перед пенсионерами Херсонщины в дорогих туфлях из змеиной кожи за 500 долларов будут приносить аплодисменты и голоса Юлии Тимошенко, тема будет работать.

Юлия Владимировна всегда будет там, где деньги, всегда будет декларировать милое уху избирателя возможность улучшить материальное положение простых людей за счет борьбы, и еще раз – борьбы с олигархами, и их оффшорными бизнесами. При этом она всегда будет кормиться с этих же оффшорных бизнесов, но − своего мужа, «не олигарха». Она не упускает возможности критично поковыряться в потребительской корзине, указать, чего там не хватает, и что по ее мнению туда следовало бы добавить. Но тайна потребительской корзины самой леди Ю по-прежнему окутана мраком, а ее ответы на вопросы, откуда деньги на роскошную жизнь, продолжают напоминать старый одесский анекдот:

— Абрам, где ты берешь деньги?
— В тумбочке.
— А кто их туда ложит?
— Сара.
— А где она их берет?
— Я ей их даю.
— Ну а ты где их берешь?
— Я же сказал — в тумбочке!

Мария Ростоцкая, Национальное бюро расследований Украины

Похоже, в истории еще одного банка украинской мафии поставлена жирная точка. Но разбираться, кто за ним стоял и кормился на построенных на нём схемах, вероятно, предстоит еще очень долго. Конечно, если власти вообще захотят копать глубже.

Адвокат Курченко выходит на сцену

Национальная полиция Одесской области раскрыла хищение денег в «Юнион Стандард Банке» (он же – ЮСБ Банк и Union Standard Bank), сообщило интернет-издание ОЛИГАРХ. Правоохранители изъяли финансовую документацию финучреждения, а вскоре задержали советника главы правления банка и главного управляющего директора. Ранее СМИ сообщали о незаконном завладении топ-менеджерами средств вкладчиков в размере более 100 млн грн.

Обозреватели обратили внимание, что ряд СМИ с днепропетровской «пропиской» (локация тут неслучайна, почему – станет ясно чуть позже) заявили, что непосредственно за аферой стоят нынешние руководители финучреждения Денис Деркач и Фридрих Поллак. Однако, насколько известно, официально эти господа фигурантами дела не являются.

По информации пресс-службы Главного управления Национальной полиции в Одесской области, суд избрал подозреваемым меру пресечения в виде содержания под стражей с возможным внесением залога в размере 40 млн грн каждому.

В то же время, как сообщают источники в СБУ, задержанные за внушительные средства пытались «решить вопрос» об уменьшении размера залога в Одесском апелляционном суде и покинуть СИЗО с помощью денег вкладчиков. Способы решения вопросов такого рода сохранились со времен правления Виктора Януковича – взятка от «правильного» адвоката.

Адвокатом подозреваемых является Денис Бугай. Знатный «решала» подобных вопросов в судах Украины также бывал председателем наблюдательного совета почившего в бозе «Брокбизнесбанка», известен как главный юрист беглого бизнесмена Сергея Курченко, входившего в ближайшее окружение экс-президента Виктора Януковича.

Денис Бугай

В марте 2014 года Бугая обвинили в соучастии в преступлениях Курченко. Генпрокуратура утверждала, что Курченко отмывал средства, и часть из них направлял на финансирование «Беркута», титушек и других преступных бандгруппировок, которые должны были нейтрализовать Майдан. 29 марта Голосеевский райсуд Киева избрал Бугаю меру пресечения в виде содержания под стражей или залог в 140 млн грн. Заместитель генпрокурора Николай Голомша (позже был люстрирован, — ред.) отметил, что Бугай был причастен к финансированию противоправных мер против мирных граждан.
Одно из главных обвинений в «деле Курченко» — хищение 2 миллиардов гривень, выделенных Нацбанком в рамках рефинансирования возглавляемого Бугаем «Брокбизнесбанка» и «Реал Банка». Руководство банка приняло решения о кредитовании аффилированных предприятий. Как установило следствие, большая часть активов была выведена на счета Курченко, что и стало причиной банкротства банка.

Еще одна скандальная история, фигурантом которой является Бугай — это попытка захвата украинских газовых активов российского миллиардера Виктора Вексельберга. Фирма Бугая тогда обслуживала украинскую «дочку» — ООО «ГАЗЭКС Украина», на которой числились все «доли» российского олигарха в облгазах. В итоге топ-менеджер «ГАЗЭКСА» Виталий Демьянюк и Денис Бугай без ведома акционеров попытались сменить собственника газового бизнеса.

Сейчас Денис Бугай представляется уполномоченным адвокатом по решению вопросов с Генпрокуратурой.

Появление в «деле Union Standard Bank» адвоката «младоолигарха» Курченко можно было бы объяснить лишь тем, что он – хороший юрист с большими связями, если бы тень схем «зиц-председателя» Семьи беглого Януковича не падала на банк ранее. На этом нюансе мы остановимся позже. Сейчас немного подробнее о том, чем вызвал этот банк гнев властей.

Подозрительный круговорот «бабла» в очень сжатые сроки

Собственно, подробности разграбления «Юнион Стандард Банка» еще 5 октября живописала в своей статье на «Экономической правде» директор Департамента банковского надзора НБУ Екатерина Рожкова. Чтобы освежить память, процитируем этот текст с некоторыми сокращениями:

Правление Национального банка в срочном порядке принимает решение о выведении с рынка Union Standard Bank.

В субботу в банк заходит Фонд гарантирования вкладов. К чему такая спешка?

24 сентября мы отнесли банк к категории проблемных. Причина звучит формально — «из-за увеличения рисков информационной безопасности». Но за такой формулировкой на самом деле кроется много интересных фактов.

Например – жалоба Министерства энергетики Грузии на невыполнение гарантии на 1 млн долларов, предоставленной Strait Oil and Gas.

Пояснение от Union Standard Bank на это было уникальным – «невстановлені особи, несанкціоновано, втрутившись у роботу електронно-обчислювальної машини (комп’ютеру), що знаходиться у приміщенні ПАТ «ЮСБ БАНК» за адресою: м. Одеса, вул. Гімназична, 21, вчинили злочинні дії щодо надання банківської гарантії від імені ПАТ «ЮСБ БАНК» через систему S.W.I.F.T.».

То есть, в банке непонятно кто подошел к компьютеру и дал гарантии на миллион долларов?

Эти же «невстановлені особи» использовали компьютеры банка для подтверждения гарантий 14 сентября 2014 года, 19 марта и 6 апреля 2015 года.

Национальный банк узнал о таких фактах в конце лета 2015 года и начал свою проверку.

Результатом проверки пробелов в безопасности стало признание банка проблемным и введение куратора НБУ.

Обычно у проблемного банка есть 180 дней на исправление ситуации. В нашем случае от проблемности до неплатежеспособности прошла неделя. Что пошло не так?

Это почти детективная история.

У нас сложилось ощущение работы с двумя разными банками. С одной стороны – менеджмент декларировал о развитии розницы, создании новых продуктов, шла работа по раскрытию конечного бенефициара. Но вот банк поворачивается другой стороной – и мы видим совершенно другую картину.

Итак, 29 сентября. 57% наличных средств Union Standard Bank – 108 млн грн — сконцентрировано в отделении банка по ул. Артема, 50.

30 сентября. 9:00. Сотрудники Главного управления НБУ в Киеве и Киевской области приходят на ул. Артема на проверку отделений. Полтора часа их не пускают в помещения касс.

10:30. За эти полтора часа 50 млн грн отправились из Артемовского отделения Union Standard Bank в Одесское, еще 27 млн грн – во Львовское. В Киеве проверка показала недостачу 410 тысяч гривен. Согласитесь, немаленькая погрешность.

Полдень. Сотрудники Нацбанка в Одессе и Львове проверяют кассы Union Standard Bank. Денег нет.

17:11. По данным проводок 47 млн гривен уехали из Одессы в Харьков, а из Харьковского 12 млн гривен тут же «перекочевали» в Днепропетровск.

Кстати, отделение в Харькове по адресу пр. Ленина 41/43, из которого уехали эти 12 млн грн, сотрудники НБУ так и не нашли. Собственно, как и деньги.

1 октября. НБУ просит Union Standard Bank на 2 октября аккумулировать деньги во Львове, Харькове и Днепропетровске.

2 октября. Требования Национального банка так и не выполнено.

Пятница. Вечер. Правление Национального банка принимает решение о выведении с рынка Union Standard Bank.
Создается впечатление, что десятки миллионов гривен исчезли из банка за какие-то пару дней (если не часов). Впечатление это ложное. Скандал, связанный с кражей сотни миллионов из Union Standard Bank гремел еще осенью прошлого года, о чем свидетельствует расследование наших коллег.

ВИДЕО

http://ntn.ua/ru/products/programs/svidok/news/2014/11/14/15100

Нынешние владельцы банка винили в краже предыдущих. Но, как сказано выше, окончательно деньги растворились лишь месяц назад. Кто их прикарманил – это, надеемся, выяснит следствие. Мы же приступим к странностям в истории этого банка.

Криминальные «авторитеты», прокурорская «крыша» и уголовные дела

Финансовое учреждение, бесславно закончившее свой путь в этом году под именем Union Standard Bank, было основано в Днепропетровске в далеком 1994 году. Тогда оно называлось «Видергебурт», спустя три года сменило название на более удобоваримое – «Технобанк». А в 2004-м стало называться «Финансовый Союз Банк», или, если сокращено, — «ФСБ».

Этой смене вывески предшествовал корпоративный конфликт между акционерами. Президент банка и на то время главный формальный владелец Дмитрий Фоменко заявил, что бывший совладелец учреждения некий Чеченев пытается мошенническим путем отобрать у банка 4,5 млн грн, в то время как последний утверждал, что упомянутые 4,5 млн – его взнос в капитал тогда еще «Технобанка». Но, похоже, после того, как финучреждение превратилось в «ФСБ», сменив де-юре акционеров, Чеченев остался с носом.

Дмитрий Фоменко

Примечательно: сейчас это почти нигде не упоминается, но сей многоликий банк изначально связывали с днепропетровским олигархом «средней руки» Гарегином Арутюновым. Этот человек – родом из 1990-х, в свое время, как утверждают, был партнером влиятельного криминального «авторитета» Нарика (в миру – Александр Петровский). Позже «завязал» с откровенной уголовщиной и перешел под крыло тогда могущественного Павла Лазаренко, после бегства которого из страны стал сотрудничать с Юлией Тимошенко. В 2001-м вступил в партию «Батькивщина», в 2002-м стал депутатом Днепропетровского горсовета от этой политсилы, а в 2007-м прошел в парламент под стягом «Блока Юлии Тимошенко».

Депутатская неприкосновенность оказалась для Арутюнова как нельзя кстати, поскольку уже в 2008 году «ФСБ» стал объектом расследования СБУ.

31 октября того года по результатам оперативной проверки банка «ФСБ» был наложен арест на денежные средства в сумме 35 миллионов гривен, являющиеся частью незаконной операции по противоправному возврату фиктивного НДС, и прошедшие перед этим через «Проминвестбанк». Совместная проверка проводилась силами СБУ и Госфиномониторинга под личным контролем и.о. председателя СБУ Валентина Наливайченко.

«Банк «ФСБ» на протяжении 2007—2008 годов неоднократно проверялся Генеральной прокуратурой Украины, Госфинмониторингом и МВД на предмет проведения операций, подпадающих под законодательство Украины о борьбе с легализацией доходов, полученных преступных путем. Результаты практически всех проверок подтверждают нарушение банком «ФСБ» вышеназванного законодательства», — утверждал источник в НБУ.

По данным Агентства инфраструктуры рынка тогда 60% акций ЗАО «Финансовый Союз Банк» (ФСБ) принадлежал юридическим лицам, контролируемым на тот момент народным депутатом Украины Гарегином Арутюновым. Миноритарными пакетами акций банка ФСБ владели председатель наблюдательного совета банка Дмитрий Фоменко и бывший руководитель управления СБУ по Днепропетровской области Иван Ступак. До этого пакетом акций банка «ФСБ» владел бывший прокурор Днепропетровской области Владимир Шуба, погибший при невыясненных обстоятельствах незадолго до описанных событий.

Гарегин Арутюнов

Спустя некоторое время «ФСБ», чтоб избавиться от шлейфа такой «славы», переименуется в «Екатеринославский коммерческий банк». Но мы пока кратко остановимся на паре знаковых событий в судьбе банка, случившихся в 2008 году.

27 февраля 2008 года, когда расследование против банка было в самом разгаре, произошел взрыв рядом с машиной, в которую садился глава правления «ФСБ» Дмитрий Фоменко. В результате инцидента банкир получил легкие телесные повреждения.

«Единственный аргумент, который объясняет произошедшее — это цепочка событий, которые происходят последние четыре месяца вокруг банка», — отметил Фоменко спустя неделю после взрыва. Он заявил, что после отказа сотрудничать и идти на условия работы куратора одного из банков Донецка, народного депутата (в то время. – прим.) Александра Шепелева, на «Финансовый союз банк» стало осуществляться давление, в том числе якобы и со стороны Генеральной прокуратуры.

Странная история получилась. На руководителя банка, на тот момент входящего в орбиту народного депутата от «Блока Юлии Тимошенко» Арутюнова, якобы устраивает покушение банкир Шепелев, пребывающий тогда в статусе «кошелька» Юлии Владимировны (кстати, в 2008-м на злополучные газовые переговоры с Путиным премьер Тимошенко летала в Москву на личном самолете Шепелева).

Передел сфер политического либо экономического влияния? Замыливание глаз следствию? Честно говоря, у нас нет объяснения случившемуся. Так что тут и далее будем избегать интерпретаций, но постараемся четко изложить факты.

Факт следующий: в 2008-м году, когда взрывали Фоменко и расследовали уголовное дело относительно возглавляемого им банка, часть прямых и опосредованных акционеров «ФСБ» решили влить свои медиа-активы в холдинг одного столичного магната. Холдинг известен как UMH, а магната зовут Борис Ложкин.

«Уши» Ложкина и Курченко
До конца 2008-го, согласно отчету НБУ, акциями тогда еще ЗАО «Финансовый союз банк» номинально владели: страховая компания «Союз» (18,99%), Дмитрий Фоменко (напрямую — 36,86%, опосредованно — 21,38%), Юлия Соседка (напрямую — 17,16%, опосредованно — 38,61%), Елена Соседка-Мишалова (напрямую — 19,61%, опосредованно — 36,16%), Елена Фоменко (напрямую — 2,38% акций опосредованно — 36,85%).

Интернет-издание «Статус» писало, что в 2001 году Дмитрий Фоменко основал промышленно-финансовую группу «Финансовый Союз», в состав которой входили предприятия различных сфер деятельности: угольной, металлургической, агро-промышленной, строительной, пищевой. Его жена Елена якобы активно занималась благотворительной деятельностью. О Юлии Соседке ничего неизвестно, а вот ее сестра Елена — жена Вячеслава Мишалова, который приходится сыном Дмитрию Мишалову — совладельцу группы «Мастер». Несмотря на свой юный возраст (родился 24 сентября 1985 года), Вячеслав — совладелец портала и рекламного интернет-агентства mi6.com.ua, платежной системы UkrMoney.com, интернет-портала I.UA, электронного банка Limonex.com, днепропетровского сайта Gorod.dp.ua и еще ряда порталов и провайдеров (интриги вокруг этой сделки в подробностях живописала газета «Деловая столица»).

В сентябре 2008-го выделенные выше, а также неуказанные ради краткости активы вошли в «Украинский медиа-холдинг» Бориса Ложкина. Совпадение? Вполне возможно.

В июле следующего, 2009-го года, появилось сообщение о том, что Дмитрий Фоменко якобы продал все свои 47,4866% акций ЗАО «Финансовый Союз Банк» неким юрлицам-резидентам. Таким образом, доля каждого из номинальных из акционеров банка стала меньше 10%, что, согласно законодательству, разрешает финучреждению не «светить» своих владельцев. Вскоре банк стал «Екатеринославским коммерческим банком». Рискнем предположить, что реально владельцы «ФСБ» не изменились, а ушли в тень, воспользовавшись юридической лазейкой.

Спустя несколько лет, незадолго до трагических событий Революции достоинства, осенью 2013-го «наш» банк снова всплыл в информационном пространстве. В феврале стало известно, что Дмитрий Фоменко продал «Екатеринославский финансовый банк» (Не странно ли? Ведь де-юре он его уже продал этот банк, но под другим названием, еще за четыре года до этого). Покупателем якобы стал молодой финансист (на тот момент 31 год от роду) донецкого происхождения Евгений Дзюба.

Евгений Дзюба

В середине марта 2013-го банк переименовали в Union Standard Bank и перенесли центральный офис из Днепропетровска в Одессу, из которой он вскоре переехал в стольный град Киев на улицу Артема, 50.

Отметим, что весь 2010 год господин Дзюба трудился советником председателя правления связанного с обслугой Януковича «Радикал Банка», а с 2012-го до момента «покупки» USB числился консультантом ПАО «Екатеринославский коммерческий банк», который вскоре стал Union Standard Bank. То есть, нетрудно предположить, что банк готовили к поглощению «семейными» как минимум за год до того, как таковое произошло.

Примечательно, что приблизительно в тот же период, во второй половине 2013-го совершалась сделка по покупке «Украинского медиа-холдинга» Бориса Ложкина «Восточно-Европейской топливно-энергетической компанией» Сергея Курченко, зиц-председателя «Семьи» Януковича. При этом были поглощены медиа-активы бывших (или всё же не совсем бывших?) владельцев банка.

Как уже сказано выше, уже спустя год после падения режима Януковича деньги из банка вывели под чистую. Причем, под носом у финансовых регуляторов. Совпадение? В отличие от кремлевских пропагандистов, мы выдумывать не будем. Скажем честно: не знаем. Хотя, возможно, что-то вскоре выясним. Так что…

Пётр Романов, Национальное бюро расследований Украины

Как лидер «Батьківщини» использовала зарубежные счета для коррупционных дел в Украине?

Народный депутат, изучивший документы американского суда, впервые рассказал, как Тимошенко использовала зарубежные счета для коррупционных дел в Украине.

— «7 миллионов долларов (перечислены Евгению) Марчуку за право включить Тимошенко в газовую торговлю. Деньги были переведены со счета „Bainfield“».

— ФБР имеет доказательства того, что через оффшорную фирму «Somolli Enterprises» Тимошенко передала Лазаренко 100 миллионов долларов.

… Он пообещал газете «Экспресс» новые подробности оффшорных дел украинских политиков, как только разразился скандал с зарубежными сделками Петра Порошенко. Произошло это в известной степени случайно — во время одного из телевизионных шоу.

Он — это народный депутат Сергей Лещенко, которого попросили выйти из студии за несколько минут до прихода туда лидера «Батьківщини Юлии Тимошенко. «Тимошенко уже годами ставит авторам требование, чтобы во время ее зажигательных выступлений меня не было, — возмутился в ответ Сергей Лещенко, — потому что я начну рассказывать о том, кем является Юлия Тимошенко на самом деле: о ее оффшорах, о ее откатах на счета Лазаренко, о ее попытки разделить власть с Януковичем на 20 лет».

Мы предложили народному депутату выполнить свое публичное обещание. Было понятно, что Лещенко таки обладает интересной и эксклюзивной информацией о тайных делах Тимошенко, ведь именно он в свое время получил прямой доступ к материалам судебного дела Лазаренко, хранящегося в архиве американского суда Северного округа Калифорнии, где Павла Лазаренко судили.

К чести народного депутат следует признать, что на разговор он согласился почти сразу. А также подтвердил, что все сказанное нам основано на реальных документах, которые он в ближайшее время передаст следственной комиссии, если таковая будет создана.

Разговор получился очень познавательным. Он добавляет понимания, что происходит в кулуарах украинской политики, зачем политикам оффшоры и какие счета они оплачивают с их помощью.

— Вы исследовали, как это началось? Как именно начали работать в политике оффшорные деньги Тимошенко?

— Свой первый оффшор Юлия Тимошенко создала еще в 1992 году — на Кипре. Назывался он «Somolli Enterprises».

— Есть прямые доказательства, что именно она это сделала?

— Конечно. В материалах американского суда я нашел прямые документальные доказательства, что эту компанию создали она и ее муж.

— И как они использовали зарубежные счета этой компании?

— В середине 1990-х со счетов этой и других оффшорных компаний ею было переведено, в частности, более 100 миллионов первому вице-премьеру, а потом премьеру Павлу Лазаренко.

Часть таких денег использовали впоследствии в политической борьбе. В частности, партия «Громада» была финансируема такими деньгами. За эти деньги покупали масс-медиа — например, газету «Киевские ведомости», телеканал ЮТАР, газету «Правда Украины» … Эти медиа играли важную роль в пропаганде «Громады» на выборах 1998 года.

Ну а еще из этих же денег Лазаренко покупал, например, недвижимость в Калифорнии — виллу в городке Новато возле Сан-Франциско за 6 миллионов 745 тысяч долларов. Это имение, в котором только спален — десять, среди местных жителей имеет неформальное название «вилла Эдди Мерфи». Но на самом деле знаменитый кинокомик раньше ею не владел, а лишь останавливался там, когда снимался в каком-то фильме. Эту виллу американское правительство впоследствии конфисковало у Лазаренко для погашения его финансовых обязательств по решению суда.

— Как на счетах компаний Юлии Тимошенко за рубежом появлялись деньги? И почему вы утверждаете, что это был результат коррупционных сделок в Украине?

— Кроме названной компании «Somolli Enterprises Limited», была, скажем, еще такая компания, как «Bassington Limited». Симптоматично, что исполнителем юридических процедур по созданию этой компании была и та самая компания «Mossack Fonseca», утечка документов из которой наделала такой шум в мировой прессе весной этого года.

«Bassington Limited» в свою очередь была основателем британской компании «United Energy International» и — основателем возглавляемой Тимошенко компании «Единые энергетические системы Украины», которая действовала на газовом рынке Украины. То есть оффшорная компания «Somolli» была звеном бизнес-деятельности Юлии Тимошенко здесь.

Итак, как действовала схема? Переводя со своих зарубежных счетов часть средств на зарубежные счета премьера Лазаренко, Тимошенко получала преференции. Привилегии, которые она имела на газовом рынке страны, а также в проведении других, не только газовых сделок, давали ей возможность получать сверхприбыли и выводить их из Украины в другие юрисдикции — в те же кипрскую «Somolli» и британскую «United Energy International».

— Неужели Тимошенко не понимала, что, передавая взятки Лазаренко, ставит себя под удар?

— Конечно, понимала. Поэтому схема была немного хитрее. Со счетов компаний Тимошенко платежи шли сначала на транзитные счета, которые контролировал Петр Кириченко, соратник Павла Лазаренко (оба в США проходили по одному уголовному делу). А только потом оттуда — на частные счета Павла Лазаренко.

Вот именно с этих частных, а также транзитных счетов верхушка преступной организации и покупала роскошные имения, масс-медиа, финансировала избирательные кампании в Украине.

Кстати, власть Виргинских островов в 1998 году даже выдала ордер на обыск в помещениях компании «Mossack Fonseca» именно для изъятия документов, связанных с этой группой украинцев. В этом ордере ясно выписаны его причины: «в помещениях компании «Mossack Fonseca» могут храниться записи, файлы, чеки и другие документы и корреспонденция со информацией о связанных с «Bassington Ltd.» транзакциях, которые осуществляли Юлия Тимошенко, Александр Тимошенко, Петр Кириченко, Александр Гравец, Павел Лазаренко и другие лица».

— Вы подробно описываете схемы, суммы, названия счетов, компаний, которые использовали Тимошенко, Лазаренко и их друзья. Откуда у вас такая подробная информация обо всем этом?

— Мои утверждения основываются на материалах, которые выявило американское следствие по делу Павла Лазаренко в 1990-х — 2000-х годах.

Напомню, в США суд признал его виновным по 9 пунктам и дал 8 лет лишения свободы. Многие подробности я выяснил, когда провел три недели в суде Северного округа Калифорнии за изучением американского процесса против Павла Лазаренко.

Также имел возможность разговаривать об этом деле с одним из спецагентов ФБР, который, собственно, и расследовали действия Лазаренко. Брайан Эрл говорит, что Тимошенко в 90-х действительно платила «откаты» Лазаренко за право вести и развивать свой газовый бизнес. В частности, ФБР имеет доказательства того, что через оффшорную фирму «Somolli Enterprises» Тимошенко передала Лазаренко 100 миллионов долларов. Эрл рассказал, что документы о трансфере лично подписывал муж Юлии Владимировны — Александр.

Есть в материалах дела также интересный эпизод относительно Евгения Марчука. Петр Кириченко (партнер Лазаренко, свидетельствующий против него в обмен на соглашение об ослаблении ответственности за свои деяния) 17 мая 2000 года заявил Федеральному бюро расследований: «Лазаренко переправил 7 миллионов долларов Марчуку за право включить Тимошенко в газовую торговлю. Деньги были переведены со счета «Bainfield» на счет Марчука в «Union Bank» в Швейцарии». Напомню, пока Лазаренко работал первым вице-премьером, возглавлял правительство именно Марчук.

— Почему американское правосудие не требует выдачи Тимошенко?

— Лазаренко имел неосторожность использовать для некоторых сделок территорию США, еще и просить там убежище. Как следствие, американские прокуроры получили прямые юридические основания для расследования этого дела. Цитирую слова прокурора на процессе: «Павел Лазаренко с 1992 по 1999 год коррупционным способом взял сотни миллионов долларов в своей родной стране путем мошенничества и вымогательства, а затем незаконно перевел более 114 миллионов в банки, которые снаходятся здесь в районе залива Сан-Франциско».

В то же время деятельность Тимошенко не была предметом рассмотрения американского суда, поэтому всю доказательную базу о ее роли собрали, но рассматривали только действия Лазаренко. Я изучил документы об этих сделках и в Украине, и в США. У меня они на руках. Готов был предоставить их, в частности, следственной комиссии Верховной Рады по вопросам оффшоров и коррупции, но, к сожалению, ее в Верховной Раде так и не создали.

— Среди обвинений, выдвинутых Лазаренко, была и статья «вымогательство». Тимошенко может сегодня выдавать из себя жертву чиновничьего вымогательства?

— Может, кто-то и был жертвой вымогательства, но роль Тимошенко в этом деле так оценить трудно. Благодаря Лазаренко она и ее компания — «Единые энергетические системы Украины» — в 1990-х стремительно стали крупнейшим импортером газа в Украину.

Далее они в союзе с Лазаренко создали партию «Громада», Тимошенко была там его заместителем, партия преодолела избирательный порог и создала фракцию в парламенте в 1998 году.

И, наконец, Юлия Владимировна вовсе не демонстрировала энтузиазм в том, чтобы помогать американскому расследованию. Напротив, долго избегали допроса и она, и ее муж Александр, а когда полномочная группа американских юристов в 2003-м наконец приехала для этого в Киев, супруги прямо отказалось давать показания. Зато Тимошенко привезла американским прокурорам и адвокатам письменное заявление, в котором Лазаренко назвала жертвой политических преследований Кучмы и выразила уверенность в его оправдании в Америке.

Вы видите в этих фактах хоть какой-то намек на то, что она была жертвой, а не соучастником?

— Сейчас Юлия Владимировна все горячее критикует значительное влияние оффшоров в нашей экономике и политике. Может, зная, как это негативно влияет на политику, Тимошенко решила, что пора положить этому конец?

— Юлия Тимошенко, думаю, и сегодня имеет отношение к оффшорным компаниям. Да, судебных документов, таких, как об оффшорах, сотрудничавших с Лазаренко, сейчас мы не имеем, поэтому, с формальной точки зрения, это мое субъективное мнение. Но оно опирается на некоторые факты, которые в настоящее время публично известны. Например, факты оплат лоббистов, которые организовывали ее поездки в США.

Прошлой осенью я обратил внимание вот на что. В июне Юлия Тимошенко побывала в США с неафишируемым визитом. О ее поездке в Соединенные Штаты я узнал из отчета, который в июле подала в минюст США лоббистская компания «Wiley Rein LLP», которая уже не один год обслуживает Тимошенко в Вашингтоне. Когда я стажировался в Америке, то побывал на встрече с экс-конгрессменом-демократом Джимми Слаттером, который в этой компании ведет вопросы Тимошенко. Он тогда рассказал, что его нанял муж Юлии Тимошенко после ее заключения для лоббирования интересов бывшего премьера. Как следует из официального июльского (за 2015 год) отчета лоббистской компании, она действовала в интересах Юлии Тимошенко.

Причем, начиная с декабря прошлого года, муж Тимошенко перестал заказывать услуги для жены, зато счета взялась оплачивать малопонятнаяй британская компания «Trident Foundation». За первое полугодие прошлого года лоббизм в интересах Тимошенко был оценен в 215 тысяч 940 долларов.

Всю эту сумму за Тимошенко внесла фирма «Trident Foundation», за исключением 5000 долларов, которые заплатил ее муж.

Базовый контракт между «Wiley Rein LLP» и «Trident Foundation» был заключен 1 марта 2014 года. При этом саму компанию «Trident Foundation» официально создали на две недели позже, 13 марта 2014 года. То есть легализация отношений состоялась задним числом. Директором компании «Trident Foundation» является Михаил Соколов. Именно такие данные — имя, фамилию и день рождения — имеет бывший депутат от партии «Батькивщина». Фирма же зарегистрирована в Лондоне, на знаменитой Бейкер-стрит.

— То есть, вы утверждаете, что Тимошенко продолжает использует счета зарубежных компаний для финансирования своей партии?

— Да, и утверждаю, что это противоречит не только политической морали, но и закону. Законы Украины запрещают финансировать политические партии из-за рубежа, тогда как визит Тимошенко в Вашингтон был осуществлен именно как визит лидера партии и фракции, а также для обсуждения политических вопросов (это официально указано в отчете лоббистов). Кроме того, Юлия Тимошенко с ноября 2014 года имеет статус народного депутата. И оплата счет «Trident Foundation» в интересах Юлии Тимошенко может подпадать под статью 23 закона «О предупреждении коррупции», которой введены ограничения относительно получения подарков.

Наконец, последний факт. Когда упомянутая лоббистская структура попала в поле зрения, то я проанализировал отчеты «Wiley Rein LLP», поданные Минюсту США. В целом, начиная с 2012 года, за лоббизм интересов Юлии Тимошенко в адрес компании «Wiley Rein LLP» от разных лиц и фирм, в том числе оффшорных, было переведено 1 миллион 150 тысяч долларов. И ни копейки этих средств не перечислены с официального счета партии «Батькивщина».

— То есть вы считаете, что то и дело требуя расследовать деятельность оффшорных украинских политиков и сетуя на коррумпированность власти, Тимошенко кривит душой?

— Расследовать надо, конечно, потенциально коррупционные сделки всех политиков, а президента и подавно. Вот только когда делать себе на этой теме рейтинги пытается Юлия Владимировна … Юлия Тимошенко была не только одной из первых, кто стал создавать оффшорные компании в Украине. По моему, мнению, ее роль значительно хуже — она была именно той первой, кто запустил оффшорный вирус в украинскую политику. Она — крестная мать оффшорной коррупции: именно благодаря ей в украинской политике впервые появился некий замкнутый круг: коррупция — оффшоры — политика — коррупция.

На фото: начинающие украинские политики бизнесвумен Юлия Тимошенко, вчерашний комсомольский работник Александр Турчинов и первый вице-пресьер-министр Павел Лазаренко, осужденный в США.

Анастасия Марцинюк, Национальное бюро расследований Украины

Для забезпечення «даху» її бізнесу Тимошенко перевела на рахунки Лазаренка 100 млн доларів. Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Нардеп від БПП Сергій Лещенко на своїй сторінці у Facebook заявив, що за словами американського прокурора, яка вела справу Павла Лазаренка, Марти Берш, Юлія Тимошенко «перевела мінімум 100 млн доларів» на рахунки екс-прем’єра.

«Марта відверто говорить про мінімум 100 млн доларів, які були виявлені американським слідством як перекази від Юлії Тимошенко на рахунки Павла Лазаренка в якості забезпечення „даху“ її бізнесу. Цей епізод не дійшов до суду присяжних через відмову Тимошенко давати свідчення, а також незгоду Росії співпрацювати в цій справі», – йдеться в заяві.

Крім того, за словами Лещенка, під час особистої зустрічі з ним Берш висловила готовність «попрацювати декілька років [генеральним] прокурором в Україні».