Міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик представив на засіданні громадської ради відомства свого радника Юрія Зюкова, який працював першим заступником міністра енергетики Юрія Продана, який очолював міністерство в першому Кабміні Арсенія Яценюка.

Після свого звільнення у 2015 році Зюков «засвітився» в якості заступника міністра у так званій «ЛНР», про це повідомляє Національне бюро розслідувань України.

«Це мій радник з вугільної галузі. Людина не нова, всім знайома», — заявив Ігор Насалик.

«Український бодібілдер Ігор Насалик, навіщось призначений міністром енергетики та вугільної промисловості, повернув у штат ввіреного йому відомства Юрія Зюкова  людину Наталії Королевської, Олександра Єфремова та інших казнокрадів. Вижив при всіх владах і режимах, перетерся з усіма. Сьогодні вже провів першу нараду в статусі незрозуміло кого, але провів, — написав на своїй сторінці у Facebook відомий луганський блогер Сергій Іванов. — Разом із Володимиром Демчишиним Зюков здійснив розпил 300 млн.грн. І це  лише один епізод».

«Також, за даними ЗМІ, в період свого вимушеного відпочинку від роботи в українському міністерстві Юрій Зюков вдома не сидів, а працював в аналогічній структурі так званої «ЛНР».  Цю інформацію також підтверджують інформресурси бойовиків. І ще. Ледь не забув. Зюков —  друг  Юлії Тимошенко, яка зараз начебто в опозиції», — додав Сергій Іванов.

Юрій Зюков з 1986 року працював на різних посадаху вугільній газузі в Луганській області.
2002–2004 — генеральний директор ДП «Ровенькиантрацит».
2004 — директор ДП «Луганська вугільна компанія».
Серпень 2004 — січень 2005 — заступник голови Луганської обласної державної адміністрації.
2006–2007 — перший заступник Міністра вугільної промисловості України.
2008–2010 — в.о. гендиректора «Ровенькиантрацит».
У 2006 році став депутатом Луганської обласної ради від Партії регіонів.
У 2009 році рідтримав кандидата на посаду президента України Юлію Тимошенко, був її довіреною особою, за що був виключений з Партії регіонів. Через це у 2010 році був змушений виїхати з України — через «вал кримінальних справ», як він сам розповідав.
5 квітня 2014 року призначений першим заступником міністра енергетики. Звільнений з посади 11 березня 2015 року.

За інформацією луганських ЗМІ, Юрій Зюков володіє мережею приватних шахт (близько 40 лише в Луганській області), а також Свердловською збагачувальної фабрикою «Дар'ївська», Ровеньківською нафтобазою, АЗС, елітним рестораном «Мангал» в місті Ровеньки, рестораном «Драхтен» у Луганську. Зюкова вважають бізнес-партнером Наталії Королевської.

У листопаді 2014 року заступник міністра енергетики та вугільної промисловості Юрій Зюков повідомив про те, що відомство веде переговори про постачання вугілля з територій, які контролюють терористи так званих «ДНР» та «ЛНР».

Прізвище Зюкова в контексті його ймовірної роботи на «ЛНР» прозвучало у ході конфлікту між Ігорем Плотницьким та «міністром палива та енергетики ЛНР» Дмитром Ляміним. Ось, що писав про нього один з сепаратистських ресурсів: «Замминистра Зюков Юрий Евгеньевич. Личность колоритная во всех отношениях. Это слуга всех господ и, в первую очередь, собственного кармана. Успел побывать в фаворе у регионалов, переметнуться к Юле, покаяться и упасть в ноги к Янеку, присягнуть на верность хунте. С апреля 2014 по март 2015 он первый замминистра энергетики Украины. До марта 2015 года поносил ЛНР и ДНР последними словами, из которых сепаратисты, террористы, бандиты, мерзавцы, подонки самые изысканные и ласкающие слух. Остальное – сплошь ненормативная лексика, хотя, быть может, это деловой язык незалэжной. В марте 2015 г. «нырнул» и «вынырнул»… в ЛНР в должности замминистра! Метаморфозы, да и только! Ощущение, что кадровые вопросы в ЛНР решают в Киеве, а если быть точнее, то в посольстве США на Украине».

Вона належить Ігорю Валерійовичу. Руки геть!

За словами джерела у Кабміні, можновладці склали усну «джентльменську угоду».

Влада дозволяє Ігорю Коломойському продати нафту, отриману з надр півдержавною установою, «своїм» структурам за зниженими цінами, а той у відповідь «погодиться» сплатити в бюджет ренту та дивіденди.

Всім зрозуміло, хто під кого лягає?

«Уряд камікадзе» не є винахідником цих танців, так робилося в усі попередні роки. Навіть Віктор Янукович з його величезним досвідом примушення не зміг нічого зробити з дніпропетровським олігархом. Один різкий крок — і «покладе» Приватбанк, як «поклав» свого часу «Аеросвіт».

Куди вже Петру Порошенку та Арсенію Яценюку. У них один шлях: благати Ігоря Валерійовича віддати щось на користь країни. Зараз це навіть складніше, бо на боці Коломойського — боєздатні батальйони і купа депутатів у парламенті.

Як би мало бути, якби в Україні існувала сильна влада? Держава контролює 50%+1 акцію «Укрнафти», і саме держава вирішує, хто нею керує. В «Укрнафту» заходять прем'єр, прокуратура, «Альфа», журналісти, міжнародні спостерігачі, і все — держава бере владу у свої руки. У Коломойського не було б жодного шансу.

Після цього «Укрнафта» платить дивіденди та ренту і починає продавати власну сировину за ринковими цінами. Також через компанію припиняють пропускати феросплави, які потім ідуть на експорт. Хтось питає у менеджерів Коломойського, чому родовища державної компанії переоформлені на деякі «приватні» структури.

Ось тоді Арсеній Яценюк буде справжнім «камікадзе». За таке можна і посаду втратити, і «кулю в лоб» отримати. Зате усі побачать, що в Україні є влада, а не наймити олігархів у приміщеннях уряду та адміністрації президента.

Інакше давайте оберемо прем'єром Ігоря Валерійовича. Тоді принаймні буде зрозуміло, що уряд та влада — це одна і та ж особа.

Також можна призначити туди Ріната Ахметова, Миколу Мартиненка, Сергія Льовочкіна, Андрія Іванчука, Ігоря Кононенка та Олега Свинарчука. Не треба буде вибудовувати схеми втілення ідей олігархів. Вони придумали — вони реалізували.

Шалена економія часу та грошей на утримання «камікадзе». Черговий Майдан знатиме, до кого приходити, коли станеться остаточний колапс.

Існує думка, що олігархат зацікавлений у створенні сильної держави.

Мовляв, найбільш коштовні активи вони вже розібрали, і тепер настав час захистити і примножити своє майно. Найкращий спосіб це зробити — влаштувати в Україні державу, у якій панує закон. Тоді прийде якийсь феєричний західний інвестор, і активи почнуть коштувати набагато дорожче.

Ідея добра, але на практиці не працює. Україна вже лежить в руїнах, уже втратила Крим і Донбас, проте групи впливу продовжують «пиляти» напівмертве тіло.

Навесні 2015 року це може закінчитися чимось жахливим, але ці хлопці не думають про найгірше. Мабуть, вони вважають, що встигнуть втекти. Вони «пиляють», а «плебсом» нехай займаються призначені ними «камікадзе». Ситуація навколо ПАТ «Укрнафта» — яскрава ілюстрація такого розподілу ролей.

У червні 2014 року Міністерство енергетики та вугільної промисловості визначило Українську універсальну біржу переможцем конкурсу з проведення аукціонів для реалізації нафтопродуктів. Продаж енергетичних ресурсів через аукціон є обов'язковим, якщо контрольний пакет компанії належить державі.

Однак в липні «Укрнафта» реалізувала майже 314 тис тонн сирої нафти через іншу структуру — Українську міжбанківську валютну біржу. Експерти зауважили, що УМВБ — давній партнер «Привату», а тому підіграє Коломойському на торгах.

На підтвердження цього Генпрокуратура звинуватила службових осіб біржі в незаконному зменшенню ціни на продукцію, через що «Укрнафта» недоотримала понад 640 млн грн. Нарешті були порушені кримінальні провадження за фактом завдання збитків державі. «Приват» тут же показав зуби.

Наступного дня після «наїзду» відомства Віталія Яреми правління «Укрнафти» «окремо попередило» посадових осіб Міненерговугілля про відповідальність.

«Іншою важливою причиною конфлікту стали подальші намагання Міністра (Юрія Продана) захистити результат корупційних дій особистою участю у судових засіданнях. Саме ці факти повинні стати належним об'єктом прокурорського реагування», — заявили у прес-службі «Укрнафти».

В серпні у підконтрольних «Привату» ЗМІ з'явилася чергова тирада від керівництва нафтового монополіста на адресу уряду. Міністра Продана та його радника Дроздова звинуватили в лобіюванні інтересів приватних бізнес-структур.

Паралельно конфлікт розгорнувся на судовому рівні. На початку вересня тиск «Привату» досягнув апогею. Доходило до комічних випадків. «Укрнафта» звернулася до ГПУ з вимогою притягнути до відповідальності посадових осіб Мінекономрозвитку, які порушили судову заборону у цій справі.

Позиція «Укрнафти» чітка: компанія захищається у рамках правового поля. Це улюблений маневр «Привату»: заплутати справу в судах і перетворити її на абсурд.

Хто правий, а хто ні — мусить з'ясувати Генпрокуратура. Проте вже зараз очевидно: державні органи надто слабкі, щоб повстати проти Коломойського.

Принаймні через те, що поки підконтрольна Петру Порошенку силова лінія атакує олігарха, урядова лінія контролюється кількома олігархами, серед яких найбільш виразними є інтереси Коломойського та Ахметова.

«Конфлікт між Міненерговугілля та ПАТ „Укрнафта“, контрольний пакет акцій якого належить державі, негативно вплине на інвестиційну привабливість України», — вважає керівник асоціації «Біржові та електронні майданчики» Олег Падалка.

Якщо «державні» підприємства нехтують директивами профільного міністерства, з цією владою усе зрозуміло. Уряд звинувачує посадових осіб державної компанії у порушені законів. Державна компанія звинувачує урядовців у тому самому. У цей же час уряд укладає«джентльменську угоду» з Коломойським. Welcome to Ukraine.

"Конфлікт шкодить капіталізації «Укрнафти» і створює ризики для інвестиційної привабливості інших активів «Нафтогазу», зокрема, «Укргазвидобування», — підкреслив експерт аналітичного центру DiXi Group Роман Ніцович.

«Приват» таки «продавив» Кабмін. Втім, чи могло бути інакше? У пересічного українця складається враження, нібито Арсеній Яценюк боровся з олігархом за державні гроші. Однак це маячня.

16 жовтня набула чинності постанова уряду, яка визначила порядок продажу нафтопродуктів. Тепер біржу для проведення аукціону визначатиме продавець.

За повідомленням преси, 30 жовтня на УМВБ відбувся черговий аукціон з продажу сирої нафти і газового конденсату «Укрнафти» вартістю 4,07 млрд грн.

Кому і за якою ціною — поки що невідомо. Учасники ринку говорять, що нафта знову пішла на користь підставних структур «Привату» з непоганою знижкою. Отже, державі знову завдано збиток. Це при тому, що голова наглядової ради «Укрнафти» — начебто не людина Коломойського.

Справді, давайте оберемо Ігоря Валерійовича прем'єром. Це буде просто, зрозуміло і завжди з величезним почуттям гумору. Вся країна буде радо дивитися виступи голови уряду і, можливо, навіть пробачить прем'єру власне зубожіння.

Гліб Канєвський, експерт Центру політичних студій та аналітики, Сергій Лямець, Економічна правда

Несмотря на уход в тень и якобы отстранение от властных структур, бизнес олигарха продолжает получать преференции. Наблюдаются некрасивые перекосы.

Невзирая на катастрофический рост задолженности в сфере теплоэнергетики, которая уже привела к отключению горячего водоснабжения даже в столице, теплогенерации Ахметова получают право не платить государству за потребленные ресурсы.

Последнее решение такого толка – договоренности между компанией «Захидэнерго» (находится под контролем ДТЭК Ахметова) и государственным «Углем Украины» о реструктуризации задолженности на сумму 397 млн грн за поставленный на предприятие уголь. По нашим данным, возвращать долги компания Ахметова сможет на протяжении 10 лет по ставке до 10%. Однако в официальном ответе ДТЭК на запрос ЭП значится уже другой срок — 20 лет.

По сути дела, рассрочка на 10 или на 20 лет — это прощение долга. Процентная ставка существенно ниже ожидаемой инфляции. За десятилетие или два рост цен полностью «съест» не только проценты, но и саму сумму кредита. А если произойдет девальвация, ДТЭК «отобьет» долг в кратчайший срок.

Подобные условия для бизнеса донецкого олигарха – явно не следствие военных действий на его малой родине. Запад Украины, где базируется «ДТЭК Захидэнерго», не охвачен вооруженными конфликтами.

Очевидно, нет проблем у «ДТЭК Захидэнерго» и с платежной дисциплиной клиентов. Пятая по величине энергогенерирующая компания Украины с установленной мощностью 4707,5 МВт активно продает электроэнергию на экспорт в страны Европы.

Скорее, подобные условия реструктуризации долга перед госпредприятием – иллюстрация междусобойчика, который имеют между собой ДТЭК и «Уголь Украины». А еще они сигнализируют о сокращении влияния «семьи» на рынок угля после бегства из страны Виктора Януковича с сотоварищами.

«Экономическая правда» писала, какой была ситуация на госпредприятии еще в 2013 году. «Уголь Украины», которое было создано в 2003 году для поддержания государственных шахт с высокой себестоимостью и низким качеством угля, на самом деле превратилось в кормушку для «семьи» и структур Александра Ефремова, которые на пару контролировали большую часть нелегальных копанок угля на Донбассе. Официальное прикрытие схем делал экс-министр энергетики Эдуард Ставицкий.

Смысл схемы, получившей наибольшее развитие в 2009—2013 годах, был предельно прост. Добытый в копанках уголь оформлялся как уголь добычи государственных шахт. Реально же, процессы перегрузки угля контролировались структурами, подконтрольными Ефремову и Александру Януковичу.

После смешивания, «государственный» уголь продавался энергогенерациям через «Уголь Украины» по единой цене, часть которой компенсировалась дотациями из бюджета (в 2013 году их сумма составила 13,2 млрд грн).

Государство на этой схеме получало огромные убытки. Цена продажи 1 тонны товарной угольной продукции в прошлом году составила около 490 грн. При этом фактическая себестоимость угля шахтной добычи на Донбассе составляет примерно 1350 грн, или почти в три раза больше. Разницу в 100 долларов на тонне покрывало государство.

В то же самое время, уголь из копанок стоил «семье», структурам Юрия «Енакиевского» Иванющенко и Александра Ефремова те же 500 грн. Выдавая свой уголь за добытый на государственных шахтах, они почти в полном объеме «пилили» госдотации на угольную отрасль из бюджета.

До недавних пор, Ахметов не имел в описанной схеме особого участия. Себестоимость угля, который добывается на собственных шахтах ДТЭК и арендованных у государства Свердловск- и Ровенькиантрацит, – те же 500-550 грн. При этом ахметовские предприятия достают из недр уголь с меньшим содержанием серы: он подходит для сжиганиях в доменных печах. Тогда как государственный уголь и уголь из копанок – с содержанием серы выше 3% — годится только для производства тепловой энерегии. При этом, он почти втрое дороже.

В этой связи, Ахметов никогда не был заинтересован в приобретении твердого топлива у «Угля Украины», так как переплачивал бы прямо в карман «семье» и Ефремову. Но, судя по всему, ему этот уголь навязывали, откуда и возник довольно приличный долг – который, опять же, Ахметов вряд ли хотел возвращать.

Вероятно, чтобы не попадать в такие ситуации впредь (а может, и чтобы не возвращать старые долги), Ахметов даже смог пролоббировать  ликвидацию «Угля Украины» в 2015 году. Соответствующая норма была заложена в план структурных реформ экс-президента Януковича.

Однако, как утверждают источники «ЭП» в Минэнерго, по «просьбе» структур Юрия Иванющенко и Александра Ефремова, и при поддержке людей Юрия Бойко, приказ о ликвидации «Угля Украины» был отменен.

Соответствующее распоряжение 4 июня 2014 года подписал министр энергетики и угольной промышленности Юрий Продан. Впрочем, возможно, это действие было продиктовано простым желанием государства не допустить «растворения в воздухе» тех денег, которые госкомпания обязана была получить в том числе с ДТЭК.

После этого господин Ахметов был вынужден добиваться очередной реструктуризации своих долгов перед «Углем Украины» (которые могли просто исчезнуть вместе с ликвидируемой компанией в 2015 году).

Не исключено, что менеджмент госкомпании подыгрывает в этом стремлении Ринату Леонидовичу. Например, во время действия приказа экс-министра энергетики Эдуарда Ставицкого о ликвидации «Угля Украины», юристы госкомпании не смогли доказать суду, что «Уголь Украины» будет ликвидирован. Тот суд занимался рассмотрением требования к «Захидэнерего» погасить долг. Слабая позиция юристов «Угля Украины» позволила ахметовским юристам без труда добиться выгодной для себя реструктуризации.

Как сообщил ЭП и.о. гендиректора «Угля Украины» Сергей Стародубцев, дебиторская задолженность госкомпании значительно превышает кредиторскую.  «Дебиторская задолженность сложилась, главным образом, из-за хронического отставания в расчетах за потребленный уголь со стороны основных его покупателей и подписки угледобывающим предприятиям угля будущей поставки, которая предоставлялась за счет кредитных средств», — сообщили в госкомпании.

Таким образом, «Уголь Украины» превратился в огромную «черную дыру». Он авансом оплачивает еще не добытый уголь, получая для этого кредиты. С обратной стороны, компания дает отсрочку и выгодную реструктуризацию оплаты Ахметову и прочим покупателям угля. В проигрыше лишь государство, на котором повисают долги от такого «выгодного бизнеса» – денежные разрывы покрывались за счет бюджета.

Реверансы с Ахметовым имеют еще одно крайне неприятное последствие. Из-за невозврата дебиторки, госкомпания упорно не хочет рассчитываться уже со своими кредиторами. Как сообщала ЭП, 22 июля суд принудительно взыскал с «Угля Украины» 394 млн грн в пользу Проминвестбанка. Впрочем, это лишь решение суда – живых денег у компании нет. А значит, Проминвестбанк вряд ли получит даже ту сумму, которая признана судом. И этот случай не единичен.

Сейчас общий долг госпредприятия составляет около 3 млрд грн. Основная его часть сформировалась в 2010 году, когда в посткризисном бюджете не хватало денег на дотации отрасли. Это привело к тому, что в 2008—2009 и в первом квартале 2010 года произошло значительное падение добычи в Украине. Пеняя на «папєрєдніков», правительство Николая Азарова набрало кредитов под обещание, что вскоре исправит ситуацию на госшахтах.

Однако потом в угольной сфере началось засилье «семьи».

Общий долг предприятия перед банками Украины составляет более 2,4 млрд грн, или 80% общего долга. Это без учета просроченных процентов за пользование кредитами. Платить по ним ГП не может из-за сложной финансовой ситуации – которую «Углю Украины» создает тот же ДТЭК Рината Ахметова.

Самыми крупными кредиторами госкомпании являются госбанки. В совокупности они выдали «Углю Украины» 1,3 млрд грн. Еще около 1,1 млрд грн госпредприятию предоставили в долг негосударственные банки.

Пассивность властей

Безусловно, возврат долга со стороны «ДТЭК Захидэнерго» на справедливых условиях мог бы существенно улучшить финансовую ситуацию госпредприятия. Это снизило бы нагрузку на бюджет, которому рано или поздно придется брать на себя расчеты с кредиторами компании.

Однако в Генпрокуратуре почему-то в упор не замечают разыгрываемых на угольном рынке схем. В ответ на запрос ЭП относительно долговых взаимоотношений между «Углем Украины» и «ДТЭК Захидэнерго»,  в результате которых могут быть нанесены убытки государству, в Генпрокуратуре ответили, что «не отслеживают эту ситуацию».

Не сильно обеспокоены возвратом выданных госпредприятию кредитов и в Национальном банке. По сведениям «ЭП», государственным и одному из российских госбанков индивидуальными решениями НБУ в «семейный» период было позволено не формировать в полном объеме резервы под проблемную задолженность «Угля Украины». Видимо, сделано это было потому, что «потерянные» ссуды использовались преимущественно для расчета с шахтами, близкими к Александру Януковичу.

А некоторые банки, обходя инструкции НБУ, и вовсе прикрывают «Уголь Украины» от кредиторов. Участники рынка говорят о вопиющих осознанных нарушениях со стороны коллег-банкиров. Вопреки арестам

Исполнительной службы, которые уже наложены на счета «Угля Украины» в «Фортуна банке», руководство банка согласовывает открытие новых счетов, тем самым препятствуя эффективной работе судебной системы.

Манипулируя планом счетов и нарушая инструкции НБУ, сотрудники банка «Киевская Русь» также помогают должнику уклониться от решения Фемиды.

Менеджмент госпредприятия действий для погашения задолженности так же не предпринимает. Это звучит нелепо, потому что «Уголь Украины» и госбюджет должны быть заинтересованы в получении денег. Тем не менее, в ответ на иски банкиров, госпредприятие подало заявление о рассрочке на выплату долга сроком на 20 лет. К счастью, суд его не удовлетворил. Апелляция «Угля Украины» также была отклонена.

Но сама попытка явно заслуживает внимания властей. Топ-менеджмент госпредприятия видимо рассчитывает, что при таких рассрочках пройдут сроки исковой давности, связанные с хищением инвестиционных кредитов.

Им не придется ни за это отвечать.

В свою очередь, в ДТЭК после получения выгодных условий не видят необходимости гасить долг перед госкомпанией. Как сообщила ЭП пресс-служба компании Рината Ахметова, долг ПАО «Западэнерго» перед ГП «Уголь Украины» сформировался в 2009—2011 годах, еще до приватизации энергогенерирующей компании.

В начале 2012 года Хозяйственный суд Львовской области принял решение о признании наличия долга. Учитывая финансовое состояние предприятия, он утвердил его рассроченную выплату на протяжении последующих 20 лет. После вступления данного решения в силу, ПАО «ДТЭК Западэнерго» ежемесячно выплачивает этот долг.

«Тепловая генерация Украины имеет высокую степень износа оборудования, поэтому нуждаются в модернизации для обеспечения надежного и бесперебойного производства электроэнергии. Единственным источником получения доходов ПАО „ДТЭК Западэнерго“ является реализация произведенной электроэнергии. Изменение способа выплаты долга перед ГП „Уголь Украины“ может привести к негативным последствиям, так как у предприятия высокая потребность в наличии достаточных средств для проведения модернизации и обеспечения производственного процесса», — сообщает пресс-служба компании.

Налицо очевидный цинизм как госчиновников, так и самого господина Ахметова. В условиях огромного дефицита бюджета, который является главным аргументом для властей в процессе повышения тарифов на электро- и тепловую энергию для населения, государство фактически разрешает одной из крупнейших энергогенераций не рассчитываться по долгам.

Интересно, на сколько государству пришлось бы повышать тарифы на электричество и тепло, если бы эти долги погашались?

Андрей Вышинский