До останнього часу випадки рейдерства в Україні були одиничними — вітчизняні рейдери, використовуючи російський досвід, несміливо і зазвичай неуспішно намагалися грати у цю прибуткову та ризиковану гру. „Найкрутішою" спробою рейдерства була історія із намаганням захопити компанію „Укррічфлот". Цю історію пов’язували з ім’ям Віктора Пінчука. „Укррічфлот" вистояв. Були випадки із захопленням кількох „обленерго" — теж безуспішні.

Зараз на „ринок" українського рейдерства приходить інтернаціональний махінатор у цій сфері — російський „бізнесмен" з донецьким корінням Дмитро Чернявський. Усього 35 років від нарождення, однак є претендентом до списку мільярдерів. Особа малопублічна, „засвічена" лише участю в аукціоні з купівлі „Криворіжсталі". Часто друкується в економічних видання Росії та України — якраз як фахівець із рейдерства. Відомо, що Чернявський має прямі виходи на московську владу (не виключено, що на самого Лужкова), завдяки чому і має „дах" для своїх рейдерських схем. В Україні наразі він промацує грунт. Але в разі успіху ніхто уже не зможе бути спокійним за свою власність.

Для першої спроби „Чернявський і партнери" (так називається одна з його фірм) обрали скромний і непримітний кранобудівний завод „Стріла" у Броварах, поруч із Києвом. Особливої цінності, як об’єкт бізнесу, завод не представляє. Старий завод, вітчизняний виробник. Проте завдяки директору та власнику найбільшого пакету акцій (близько 60%) — Анатолію Ющуку — завод вижив і до останнього часу давав робочі місця сотням броварчан. Рейдерів однак завод у „чистому вигляді" — як виробництво — навряд чи цікавить. Для них „Стріла" — це велетенська територія поблизу столиці. Отже, земля, отже — великі гроші. Мільйони доларів прибутку при мінімумі зусиль і капіталовкладень. Врешті, на прикладі „Стріли" українські бізнесмени можуть вивчити, що їх чекає найближчим часом, якщо рейдерство Чернявського увінчається успіхом.

Схема, застосована до „Стріли", новизною не дивує. Спершу рейдери, користуючись „непідкупністю" українських судів, подають якусь абсурдну заяву від власника однієї акції, скажімо, у Городоцькому суді Львівської області. Там суддя виносить рішення відсторонити директора від займаної посади. І якийсь суддя чергового райсуду видає нову ухвалу — допустити до робочого місця нового директора, а старому навпаки заборонити вчиняти будь-які дії. Для певності рейдери наймають „спецкоманду" — кількадесят молодих тренованих людей специфічної зовнішності, яких з середини 90-х уже ніхто й не помічав групами. З цього місця починається захват. Як правило, рейдери проплачують енну суму міліції — за невтручання. Найдешевше оцінюються послуги державного виконавця із управління юстиції — він повинен тільки зачитати ухвалу суду. У випадку зі „Стрілою" рейдери у порівнянні з російськими цінами вирішили серйозно зекономити. Уранці 25 липня 50 озброєних і обмундированих для проведення спец операцій молодчиків напали на 7 охоронців заводу „стріла". Намагалися не завдавати видимих тілесних ушкоджень, проте використовували сльозогінний газ. Першим ділом рейдери захопили адмінкорпус, де знаходяться усі документи. Зазвичай після захоплення рейдери знищують або підроблюють документи, щоб унеможливити юридичне повернення майна законним власникам. У випадку зі „Стрілою" рейдери першим ділом захопили кабінети директора, фін. директора та бухгалтерію. Двері розбивали кувалдою.

На цьому перший і найголовніший в українських умовах етап захоплення зроблено. Рейдери у вигіднішій ситуації. Тепер законні власники вже повинні доводити, що вони власники. І навіть якщо це вдасться, гарантій повернення майна — жодних.

Група захоплення між тим починає готуватися до оборони. На завод нікого не пускають. Обладнання нищать. По периметру заводу споруджують додаткові укріплення. Підприємство уже не національний виробник, а фортеця, захоплена капіталом іншої держави.

Що залишається робити потерпілим? Написати заяви у міліцію? Смішно. Міліція — у даному випадку Броварський міськвідділ ГУ МВС у Київській області — жодних ознак злочину не побачили. Правоохоронців уже „аргументували" рейдери. Залишається судитись, як і порадили міліціянти. Навіть приклад навели: якщо раптом Ви повернулись із відпустки і побачили в своїй квартирі циганський табір, який зустрів вас лайкою, ні в якому випадку не ламайте дверей — йдіть до суду! „Особисто я б так і зробив — до суду, якщо не допоможе — до прокуратури", — порадив голова Броварського ГУ МВС Сергій Семикоп.

Врешті, судді, які приймали завідомо неправомочні ухвали, ще трохи бояться розборок з Вищою радою юстиції і навіть можливого кримінального покарання. Рано чи пізно на справедливе рішення можна очікувати. Однак рейдери теж не дрімають і в інших судах продовжують штампувати абсурдні ухвали, щоб остаточно заплутати ситуацію і врешті-решт під шумок „спихнути" завод, можливо, навіть чесним покупяцям.

Однак уже станом на 1 серпня Ющуку вдалося добитися відновлення своїх прав у суді. Було замовлено охоронну фірму для повернення директора на своє робоче місце, на якому він пропрацював майже 20 років. Однак повернути своє власне втрачене майно набагато важче, ніж захопити чуже — принаймні у нашій країні, де процвітає корупція. Це чудово розуміли рейдери і підпорядкована їм група молодиків кримінальної зовнішності. На зачитану в мегафон постанову судовиконавця молодики відповіли лайкою і пустили газ. Керівники Броварського міськвідділу особисто прибули на місце подій і однозначно прийняли сторону рейдерів. Заявили, що не допустять заходу на підприємство директора і охорони, мовляв, їх головне завдання — не допустити порушення громадського порядку і можливого кровопролиття. На запрошення рейдерів під стіни заводу приїхав керівник виконавчої служби Броварів Журавко (який, до речі, кілька років тому був учасником корупційного скандалу в Києво-Святошинському районі), який дав своєму підлеглому виконавцю наганяй і безсоромно на очах журналістів забрав того разом із документами. Таким чином рейдери вистояли навіть без бою. Державний механізм виявився на їхньому боці. Всупереч здоровому глузду, судовим рішенням і законам. Ба, міліція навіть відмовила у порушенні кримінальної справи постраждалим від сльозогінно газу працівникам заводу — нема складу злочину. А на заяви працівників адміністративно-господарчого відділу (матеріально відповідальних осіб) з приводу того, що невідомі молодчики псують майно взагалі ніяк не реагує.

На відміну від України, у Росії з рейдерами уже почали боротися. Тож не дивно, що Чернявський і партнери вирішили апробувати свої схеми в сусідній Україні — якщо вдасться у випадку зі „Стрілою", можна масово переносити свій бізнес на сусідню територію і молотити гроші. Адже затрати — мінімальні: місцеві судді та судові виконавці — справа кількох тисяч доларів, саме захоплення та утримання об"єкту — не більше десяти тисяч. У порівнянні із вартістю заводу та землі, на якій він знаходиться — копійки.

Незахищеними тоді будуть всі — від дрібних власників заводиків до олігархів. Питання „Стріли" — не окремий випадок, а ПИТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ. Було би дуже добре, якби цією історію зацікавилися як мінімум в РНБО та у Міністерстві внутрішніх справ і Мінюсті. Адже діяння Броварської міліції в особах підполковника Сергія Семікопа та майора Миколи Клименка і, що головне, безкарність, можуть перерости в систему .

Врешті, як показує той же російський досвід, з рейдерство боротися можна і навіть треба. Головну роль у цьому повинно відігравати МВС. Як тільки у законних власників є необхідне рішення суду, МВС повинно порушити кримінальну справу за статтею самоуправство. Далі на територію заводу повинен прийти слідчий. Якщо його не пускають — спец загін „беркутят". Але в обидвох випадках рейдери остаточно капітулюють і якнайшвидше ховаються, залишаючи на „розтерзання" МВС кількох „молодчиків".

Ситуацію ж навколо „Стріли" ще можна виправити малою кров"ю. Навіть не потрібно чекати втручання найвищих органів влади. Самі Броварські МВСники повинні зрозуміти, що „аргументи" рейдерів не довговічні, і крім того, значно занижені.

censor.net.ua