Імперія «Нашої ряби» проти селян. Німецькі ЗМІ шоковані масштабами курячого геноциду в Україні. Розслідування

Maidan-RIP1-500x333

 

Популярна німецька щоденна газета «Тагесцайтунг» (Die Tageszeitung, taz) відправила свого кореспондента на Вінниччину, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

У той час, коли у Німеччині обговорюється можливість запровадження ще більш жорстких стандартів тваринництва, ЄС своїми кредитами сприяє масовому вирощуванню птиці в Україні. Проте селяни, які страждають від цієї діяльності, мусять виходити на протести, повідомляє щоденна газета «Тагесцайтунг». Повний переклад матеріалу видання публікує Національне бюро розслідувань України.

Бригади пана Лещенка

Граючись, Ігор Лещенко раптом повисає на турніку та підтягується 20 разів, а потім продовжує розмову, трохи віддихуючись. Турнік він встановив навпроти письмового столу у власному кабінеті на птахофабриці з вирощування бройлерів на Вінниччині. Лещенко працює тут директором.

У свій вільний час він займається важкою атлетикою, а в 2015 році став чемпіоном Європи з пауерліфтингу у вазі до 110 кілограмів. Його руки вкриті татуюваннями, на тілі кремезного чоловіка ані грама жиру. За його словами, він також займається рукопашним боєм у групі з молодими людьми.

Так само енергійно Лещенко захищає свою роботу тут, у Вінницькій області, – в серці України. Це регіон, де Петро Порошенко, олігарх та «шоколадний король», побудував свою кондитерську фабрику та заробив мільярди до того, як розпочати політичну боротьбу за пост глави держави. «Моя птахофабрика є найбільшою в Європі, – говорить Лещенко. – І вона такою залишиться». Надворі спекотний літній день, але в офісі приємна прохолодна. Бути тут директором птахофабрики означає керувати великим підприємством. Лещенко є начальником для майже 5000 співробітників. За його словами, протягом наступних кількох років потужності вирощування мають подвоїтись, у планах побудувати ще один комплекс для забою птиці. Вже зараз будують ще один виробничий комплекс – «Бригада №13». Затверджено будівництво двох інших виробничих комплексів. До складу так званої бригади входять 38 довгих пташників, пофарбованих у білий колір. У кожній з цих бригад утримується 1,5 млн бройлерів. Для порівняння: на німецькому підприємстві з відгодовування птиці в середньому утримується 21,5 тис. голів. На фабриці Лещенка щорічно забивають 110 мільйонів голів, що перевищує показники усієї Баварії та Баден-Вюртембергу, разом узятих.

Опір з боку сіл

Звідси до держав – членів ЄС постачається 27 тисяч тонн м’яса. Птахофабрика Лещенка є дочірнім підприємством агроконцерну «Миронівський хлібопродукт» (МХП) – найбільшого українського виробника м’яса птиці. Концерн належить олігарху та другу Порошенка Юрію Косюку. Він протягом багатьох років співпрацює з міжнародними фінансовими установами. За останні роки агроконцерн отримав від міжнародних банків розвитку понад півмільярда доларів, зокрема від Європейського банку реконструкції та розвитку та Європейського інвестиційного банку. Останній є фінансовим інструментом Європейського союзу, призначеним для підтримки політики розвитку у відносинах з країнами-партнерами.

Птиця продається не лише в Україні. Покупцями птиці МХП є Великобританія, Німеччина, Нідерланди і понад десять інших держав – членів ЄС, республіки колишнього Радянського Союзу, понад десять африканських та арабських країн, а також такі держави, як В’єтнам, Лаос та Монголія. У 2015 році МХП експортував 132 тисячі тонн птиці, з яких понад 27 тисяч тонн – до країн Європейського союзу. Таким чином, поставки до ЄС збільшились на 65%  порівняно з показниками попереднього року.

Ще у 2008 році в Україні існував дефіцит м’яса. Як наслідок – розпочалася індустріалізація виробництва птиці. Курка – це дешевий білок, масове виробництво якого не потребує великих зусиль. Лише кілька агрохолдингів встояли в конкурентній боротьбі, перш за все МХП (торгова марка «Наша ряба»). У 2009 році підприємство ще користувалося підтримкою місцевого населення. Люди сподівались на багатотисячні нові робочі місця, вірили обіцянкам щодо покращення стану доріг та інших інфраструктурних об’єктів. Багато хто передав концерну в оренду свою землю за 210 євро за гектар на рік або за одноразову виплату в розмірі 5000 євро за гектар на 49 років.

У населених пунктах, таких як село Оляниця (Тростянецький район Вінницької області) з населенням 1300 жителів, люди з часом зрозуміли, як це на них вплинуло.

Пенсіонерка Людмила Вдовиченко сидить у своєму кухонному фартуху, вкритому квітами, на лавці в її саду під полуденним сонцем. Перед входом до її маленької хатини в Оляниці посаджені троянди, поруч город. Над парканом у задній частині земельної ділянки височіє дах сільського туалету, пофарбований у блакитний колір. Людмила Вдовиченко пропонує яблука із власного саду та качани кукурудзи. У сусідньому саду бігають і кричать кури.

Проте сільську ідилію щохвилини порушують потужні вантажівки. Вони проїжджають вузькою крихкою асфальтованою вулицею села просто перед воротами до саду Вдовиченко та щоразу на мить заглушають розмову. Ці вантажівки відкриті, призначені для перевезення худоби. Кожна з них містить вісім ярусів, щільно заповнених курками, це добре видно навіть з лавки на подвір’ї Людмили Вдовиченко. Коли вантажівки їдуть у зворотному напряму, вони вже пусті.

«Ми тут живемо в епіцентрі аграрної промисловості», – скаржиться Людмила Вдовиченко. Вже зараз перед її селом стоять два комплекси для вирощування птахів, в яких утримується три мільйони курей. Невдовзі їхня кількість має подвоїтися.

Те, що для поважного директора птахофабрики означає комерційний успіх, для Людмили Вдовиченко означає сморід. На додачу до інших проблем.

Бізнес на курках

Споживання пташиного м’яса із розрахунку на душу населення зростає як у Німеччині, так і в усьому світі. Німець за рік з’їдає у середньому 19,6 кг м’яса птиці.

Найбільшою птахофабрикою Європи є Вінницька птахофабрика у Центральній Україні. За рік вона виробляє 440 000 тонн пташиного м’яса. Фабрика є дочірнім підприємством агроконцерну МХП, який належить мільярдеру Юрію Косюку – бізнес-партнеру президента Порошенка. Кредитор: діяльність підприємства в Україні фінансується Європейським союзом за допомогою кредитів, які надаються банками розвитку. МХП отримав 246 млн доларів США від Європейського банку реконструкції та розвитку і 82 млн доларів США від Європейського інвестиційного банку.

Залежно від напрямку вітру сморід у місцевих селах то посилюється, то слабшає. «Ми тут оточені птахофабриками, тому напрям вітру не відіграє великої ролі», – пояснює Вдовиченко. Людмила приносить з кухні повну сумку документів. Як безпартійна в райраді вона входить до фракції «Блок Петра Порошенка». Окрім того, вона є головою громадської організації, яка називається Комітетом порятунку села Оляниця. З пом’ятої сумки, яка колись була блакитного кольору, вона дістає копії підписаних листів організованого нею збору підписів проти подальшої розбудови птахофабрик.

Вона зберігає там також документи щодо підвищеного забруднення води в її селі нітратами та іншими отруйними речовинами. У сумці лежить запрошення на інформаційний захід, організований місцевою владою та птахофабрикою, на якому вони рекламували розбудову комплексів.

Жителі села блокують під’їзні дороги

У 2010 році люди в селі Людмили Вдовиченко під її керівництвом вперше протестували проти проведення будівельних робіт. Тоді також було засновано комітет порятунку села. Один рік потому жителі написали відкритого листа на адресу тодішнього президента Януковича, в якому вони вимагали провести відриті слухання щодо впливу птахофабрики на довкілля. Потім вони вдались до інших заходів: у 2012 році в Оляниці вперше блокуються транзитні дороги. Жителі вимагають побудувати об’їзний шлях, обмежити швидкість руху до 20 кілометрів на годину, відшкодувати збитки через тріщини у будинках, які виникли внаслідок інтенсивного транспортного руху. В листопаді 2015 року жителі сусіднього села на знак протесту проти запланованої розбудови птахофабрики протягом трьох днів блокували під’їзні шляхи до комплексів вирощування птиці.

Однак протест раптом призвів до зовсім неочікуваних наслідків: у 2015-му та 2016 роках чотирьох протестувальників проти розбудови птахофабрик так сильно побили, що їх довелося госпіталізувати. Ще двох активістів було терміново призвано до війська й відправлено на фронт. Улітку цього року Юрій Урбанський, голова всеукраїнської громадської організації «Національний екологічний центр України», звернувся до міністра внутрішніх справ України. Він повідомив про зростання насилля проти противників птахофабрик. Урбанський звернувся з проханням поставити розслідування справи про останні напади на активістів на контроль міністра внутрішніх справ. Екологічні активісти шукають жителів сіл, які постраждали через комплекси вирощування птиці, пропонують їм консультації і правову допомогу.

Спільно з Міжнародною мережею НУО ЦСЄ «Бенквоч», громадською організацією, яка стежить за діяльністю банків, «Національний екологічний центр України» критикує фінансування масового вирощування птиці європейськими банками, такими як Європейський банк реконструкції та розвитку і Європейський інвестиційний банк. За словами критично налаштованих активістів, краще б банки витратили півмільярда доларів на інші проекти. Наприклад, на підтримку малого та середнього бізнесу в галузі органічного сільського господарства або туризму.

«Європейський банк реконструкції та розвитку заявляє, що він фінансує лише ті проекти, які сприяють сталому розвитку, розвитку демократії і малого та середнього бізнесу. Мені здається, що фінансування українського сільськогосподарського гіганта МХП не відповідає цим трьом критеріям», – говорить Фіданка Бачева Мак-Грат, Міжнародна мережа НУО ЦСЄ «Бенквоч».

Європейський банк реконструкції та розвитку відкидає цю критику. Підприємство пройшло відповідну перевірку і було отримано висновок про те, що МХП працює за екологічними стандартами ЄС, заявив Жиль Меттеталь (Gilles Mettetal), директор банку з питань сільського господарства. «Ми вважаємо, що ця компанія була спроможна побудувати дуже ефективне та конкурентоспроможне виробництво пташиного м’яса і водночас вона відповідає високим стандартам. Як наслідок – вона приносить країні експортні доходи, обсяг яких зростає, створює значну кількість робочих місць». Україні, за словами Меттеталя, необхідні такі компанії, як МХП.

Екологічні активісти з Києва, Лондона та Брюсселя у кредитах європейських банків перш за все бачать інструмент тиску. Такі активісти, як Людмила Вдовиченко, на місцях у першу чергу бачать місцевого олігарха, який за допомогою птахофабрики стає ще заможнішим. Вони бачать купи посліду, що викидається поруч із полями кукурудзи, та мертвих курок на узбіччі, яких загубили вантажівки без номерів.

Найбільше Людмила Вдовиченко та її сусіди стурбовані якістю води. У селах навколо Ладижина немає централізованого водопостачання. Той, хто не має у своєму дворі власного колодязя, бере воду з колодязя на протилежному боці вулиці. Сусідка Людмили Вдовиченко скаржиться, що рівень води в її колодязі знижується протягом уже кількох років. Вона вказує на одну з великих куп курячого посліду неподалік від її хати перед в’їздом до села. Сусідка прикриває свій ніс. Деякі з цих куп лежать на бетонній підлозі, їх обнесено муром у метр заввишки. Це не захищає від потрапляння небезпечних речовин до ґрунту. Після кожного дощу вода тут стає непридатною для споживання.

Ми запрошуємо всіх охочих відвідати очисні споруди підприємства, говорить директор фабрики у своєму кабінеті з турніком. Ніхто нічого не приховує, навпаки. Лещенко пояснює, що від того часу, як курчата з’являються на світ і до їх забою на птахофабриці минає, як правило, 41 день. Проте є покупці з Азії, які віддають перевагу більш молодим курчатам. «Таких курчат ми забиваємо вже через 30 днів», – говорить він (його перехрещені долоні роблять красномовний жест).

Фабрика Лещенка має власних екологів, які відповідають за екологічні питання. Їх було навіть підвищено за перевиконання екологічних норм,  говорить директор.

Валерій Король, головний еколог фабрики, з гордістю веде відвідувачів подивитися на очисні споруди підприємства. Все повністю автоматизовано, на кожній зміні задіяна лише одна особа. «Споруда відповідає найсучаснішім європейськім стандартам», – розповідає головний еколог та вказує на риб, які плещуться у відстійнику.

Щомісяця незалежна лабораторія у Києві бере проби ґрунтових вод, каже Король. Керівник київської лабораторії у телефонній розмові підтверджує, що вона не залежить від птахофабрики у Вінниці. Проте лабораторія фінансується МХП, материнським концерном, тобто самим агрогігантом.

Крім того, далеко не всі забруднюючі речовини потрапляють до очисних споруд. Очищуються лише стічні води бійні, інкубатора та установок з виробництва комбікормів, стверджує головний еколог Король. Стічні води цехів з вирощування певний час утримуються у відстійних резервуарах, а потім зливаються на поля. Що відбувається з осадом, він сказати не може.

За оцінками місцевих екологічних активістів, Вінницька птахофабрика щорічно викидає у повітря 8400 тонн парникового газу метану. Крім того, вона продукує 250 000 тонн оксиду вуглецю та майже 100 тонн аміаку.

Людмила Вдовиченко йде на інший бік села. Там на неї вже чекають. «Подивіться на мої ноги, на мій живіт. Повсюди плями, висипання. Таких алергічних реакцій у мене раніше не було», – скаржиться жінка похилого віку. Її погляд спрямований на пофарбовані у білий колір пташники на відстані 300 метрів від села. Раніше онуки часто приїздили з Києва подихати сільським свіжим повітрям, каже вона. Зараз жінка їздить до Києва, щоб відпочити.

 

Текст – Бернгард Клазен (Bernhard Clasen), газета «Тагесцайтунг», Національне бюро розслідувань України

1 513 просмотров

Добавить комментарий