Історія мегакорумпованості у сфері тендерних закупівель розпочалась на початку 2000-х рр., коли стали закладатися підвалини схеми вимивання з державних структур і їх постачальників «копійчини».

Загальна суть полягала в тому, що в державний механізм «вплітався» комерційний посередник – власник сайту, консалтингове агентство, оціночна компанія тощо – без послуг якого виконання закупівлі чи іншої функції держзамовника чи постачальника робилось неможливим. В різні часи такі послуги могли коштувати від 5% до 20% суми держзакупівлі.

Це крім того, що традиційно у вартість послуг державних постачальників закладається щонайменше 10% «віддяки» відповідальному керівникові держструктури за обрання компанії переможцем у конкурсі. А у профільному відомстві («уповноваженому органі», в різні часи – Мінекономіки, спеціальний його департамент, громадська Тендерна палата) зазвичай існував спеціальний тариф на вирішення питань з організацією тендера з одним учасником, здійснення закупівлі без тендерної процедури та інші ласі шматки.

Тендерна палата України (ТПУ) прославилася гучним скандалом навколо платного розміщення оголошень держорганами про тендери, а також низкою консалтингових послуг, які вона надавала. Також ТПУ була органом оскарження всіх тендерних суперечок. Громадське об’єднання не одразу набуло демонічних рис.

Під громадським тиском закони, що легітимізували такі схеми було скасовано й започатковано підготовку «нових» і «правильних». Цих законів так і не прийняли і нині країна проводить тендерні закупівлі за Положенням, ухваленим урядом. Як і у всіх урядових рішень, «прєлєсть» цього документу в тому, що будь-які зміни до нього можна ухвалити кулуарно, не долучаючи до обговорення зайві вуха. На відміну від закону в Верховній раді.

Щоб надолужити згаяне, «тендерники» в останні кілька років організували побічний бізнес. Ним стала ще одна посередницька діяльність – комерційна компанія, що «допомагає» направляти різноманітні види електронної звітності до державних органів, наприклад ДПА, Мінпраці, Центрів зайнятості за відносно невеличку платню.

Як стверджують підприємці, які вимушені користатися диво-схемою, запорукою її успіху є підтримка держорганів, що активно впроваджують електронний документообіг. Вони, мовляв, періодично відмикають «прямі» сервери, на які також можна подавати звітність. Тим самим демонструючи ненадійність власних каналів. В той час як через посередника «все йде за планом». Ця схема працює і досі.

Якщо не рахувати ветованого президентом Януковичем корупційно-небезпечного закону, власне «закупівельні» ініціативи від кола засновників ТП стали відновлюватися лише кілька місяців тому, коли Мінекономіки видало (потім, щоправда, скасувало) кілька роз’яснень про те, що тендер не може бути завершено без довідки Держцінінспекції про «незавищення» кінцевої ціни, за якою було придбано товари чи послуги. «Організувати» такі довідки могли п’ять правильних компаній за «якісь» 3-5% від суми закупівель.

На основі відкритих джерел, інформації колег та власних даних, ми спробували систематизувати більшу частину людей, що мають стосунок до Тендерної мафії. Просимо прискіпливих вважати, що перед кожним абзацом майорить «ввідне застереження»: «за словам наших джерел»/«за даними деяких депутатів»/«як говорять підприємці, що беруть участь у тендерах» тощо.

Пантеон

Антон Яценко, нардеп, БЮТ, голова підкомітету з тендерів економічного комітету ВР
Сергій Осика, нардеп, БЮТ, перший заступник голови економічного комітету ВР
Олександр Ткаченко, нардеп, КПУ, голова економічного комітету ВР

— вважаються ідеологами і контролерами всіх тендерних схем і новацій; Яценка навіть на «установчих» зборах колективу Мінекономіки представляли як тіньового міністра / куратора відомства від КПУ, за чиєю квотою Василь Цушко отримав крісло міністра.

— Яценко одразу після інституту працював у ВР, АП, в перший прихід Януковича в уряд був помічником Азарова (1-го віце-прем’єра), віце-президент Тендерної палати, автор ініціатив кримінальної відповідальності за наклеп.

— Осика є «повноважним представником» Богдана Губського з контролю за Київською областю. Вважається, що саме він вигадав саму ідею Тендерної палати, аби Юлія Тимошенко, що була в той час головою бюджетного комітету, змогла щільніше контролювати грошові потоки в державі. Був головою ревізійної комісії ТП.

— Ткаченко був почесним президентом та головою наглядової ради ТП, вважається головним зв’язківцем Яценка із компартією, готовою вторгувати будь-яке крісло від свого імені будь-якому пройдисвітові. Що і зроблено з людьми Яценка, які офіційно в низці відомств проходять як представники «квоти КПУ».

Перша ліга

Петро Симоненко (голова КПУ), Богдан Губський (нардеп від БЮТ, координатор земельних питань і діяльності Сергія Осики).

Незважаючи на добре розпіарену колишньою прес-службою Тендерної палати, байку із розбитим Василем Цушком обличчям Антона Яценка у експертів немає сумнівів, що в шахрайській схемі і Василь Цушко. Він є спіавтором кількох законів, що призвели до панування Тендерної палати на ринку держзакупівель, його помічником кілька років був Антон Яценко і саме Цушко масово призначив екс-працівників ТПУ до себе у Мінекономіки. 

Друга ліга (прямий контроль Яценка)

Якщо про попередніх фігурантів тендерних справ сказано уже аж надто багато слів і за бажання google може розповісти ще більше, то про наступних панів та панянок широкому загалові відомо мало.

Юрій Вітренко – колишній чоловік Наталі Вітренко, був уже за Яценка директором департаменту держзакупівель у Мінекономіки, а потім профільним заступником міністра (до «бунту Цушка»). Після скасування роз’яснень про держцінінспекцію був звільнений.

Його місце зайняла Вікторія Сухова – була начальником управління громадського контролю в Тендерній палаті. Потім працювала в ГоловКРУ під керівництвом начальника тамтешнього «закупівельного» управління Тамари Дергалюк. Її син Андрій Дергалюк був одним із адвокатів ТПУ. Крім того, Сухова працювала в «скаржному» департаменті Мінекономіки.

До речі, в згаданому ГоловКРУ заступником голови нещодавно став колишній віце-президент ТПУ Денис Красніков, якого теж можна віднести в пряме підпорядкування Яценка. Красніков був свого часу і головою Ради молодих підприємців, і начальником Управління перевірки державних закупівель ГоловКРУ. Після розформування Тендерної палати він став директором Інституту розвитку державних закупівель. Всіляко підтримуючи на «громадському рівні» роботу ТПУ та ініціативи з її відновлення в будь-якому вигляді.

Володимир Доброскок – президент Асоціації підприємців-постачальників товарів, робіт і послуг для державних потреб, голова Ради захисту прав суб’єктів підприємництва. Ініціював в часи розквіту Тендерної палати відсторонення Мінекономіки від держзакупівель. Протягом довгого часу виступає з «громадською» підтримкою ініціатив ТПУ та її «нащадків». Відомий також організацією «не зовсім реальних» оскаржень тендерів різних рівнів на замовлення конкурентів організації-переможця.

Володимир Врублевський – співзасновник, разом з Яценком, Європейського консалтингового агентства, Центру тендерних процедур. Працював з Яценком у АП і ВР, вважається «другом родини», також фігурує як «сусід» (за оприлюдненими кілька років тому даними, на дві сусідні квартири двох товаришів припало понад 70 (!) різноманітних громадських організацій, об’єднань та дрібних компаній). Разом із Яценком реєстрували на себе патенти із процедур проведення тендерних закупівель, методику оцінки тендерних пропозицій тощо. Що унеможливлювало організацію торгів в інший, аніж «вигаданий» ними спосіб та без сплати відповідних роялті з усіх – як замовників, так і постачальників робіт і послуг.

Тетяна Рудь – голова Держцінінспекції, була залучена до останньої схеми із довідками про незавищення ціни. До призначення працювала в телекомунікаційній компанії Рината Ахметова «Фарлеп». Крім того, має досвід роботи в податкових органах Одещини, була помічницею народного депутата Ірини Горіної, авторки ветованого Януковичем закону про держзакупівлі.

Олег Поволоцький – голова Держспоживстандарту. До цього – фінансовий директор ТОВ Оператор електронної реєстрації і звітності, комерційного посередника, згаданого вище. Був помічником (джерела переказують пошепки: «помічник – це возив дівчат у лазню») керівника БЮТ у Криму Андрія Сенченка. Той мав конфлікт із Яценком на ґрунті побічного посередницького бізнесу, бо «закривав» доступ до центру зайнятості, в той час як Яценко – закривав йому доступ до податкової. Вирішенням конфлікту стала організація усього бізнесу з подачі звітності на паритетних засадах групою Сенченка та Яценка. Поволоцький став таким дитям компромісу.

До слова, в ТОВ Ефективні інформаційні системи – клоні «оператора» (згодом вони «злились») одним із засновників значився Григорій Новопашин – засновник Університету фінансів і права при Тендерній палаті.

Ігор Манцуров – колишній ректор університету – очолює сьогодні Науково-дослідний економічний інститут Мінекономіки. Цінність цього відомства полягає в тому, що він є провідною науковою організацією з методології планування економічного та соціального розвитку України. Тобто реально – базовою конторою, де розробляються засади розвитку економіки на роки, включаючи визначення пріоритетних напрямків державної підтримки. Проте більше НДІ відомий «земними» справами із організації семінарів, навчань для оціночних компаній та потенційних учасників тендерних процедур.

Саме цей НДІ разом із Українським товариством оцінювачів (яке вважають близьким до Яценка) проводив курси підвищення кваліфікації оцінних компаній, що мали брати участь у схемі із довідками Держцінінспекції, скасованій після бійки Цушка і Яценка наприкінці квітня.

Світлана Легойда – разом із іншим членом ТПУ Тетяною Бережною, одна із засновників організацій «Асоціація сприяння боротьбі з корупцією», «Центр розвитку антимонопольного права та конкуренції», які в свою чергу, стали засновниками ТПУ. Дружина іншого члена ТПУ, Валентина Одайника, сина колишнього нардепа від НУНС, а нині члена маргінальної «Рідної Вітчизни» Миколи Одайника, який певний час також був президентом Тендерної палати. Зараз є неформальним радником Василя Волги, голови Держфінпослуг за квотою КПУ.

Також працевлаштовані – в Мінекономіки: колишні юристи ТПУ Тетяна Сергієнко, Ірина Моторко (колишній помічник бютівця Олега Лукашука), адвокат Європейського консалтингового агентства Андрій Мовчан. Колишній адвокат ТПУ Вікторія Жесан сьогодні – головний інспектор Держфінпослуг.

До недавнього часу працевлаштованим в системі Мінекономіки був і колишній голова правління Тендерної палати Микола Товстановський.

Тимофій Крамарів, ZaUa.org, публікується з скороченнями