З 16 жовтня згідно рішенню Конституційного Суду в Україні стало необов’язковим проводити державні закупівлі на конкурсних засадах. Дивовижно, що про це не волають всі ЗМІ. Адже дострокові вибори можуть “нагріти” народну кишеню лише на півмільярда, тимчасом як скасування тендерів – на десятки мільярдів. Наслідки такого рішення повернуть нас в середину 90-х років, коли чиновники гребли кошти з бюджету через власні фірмочки, залізши з копитами, як свині, в загальне корито. Прикро, що клоунада і мильні опери нероб-політиканів – які піаряться за наші гроші! – знову приховали від народного ока залаштункове шахрайство феєричних масштабів.

Постанову Кабміну від 1997 року, а потім закон про держзакупівлі від 2000 року було прийнято з метою припинити численні факти розбазарювання чиновниками бюджетних коштів. З моменту прийняття закону всі державні закупівлі мали здійснюватися за конкурентною (тендерною) процедурою. Держустанови зобов’язали публікувати оголошення про свої закупівлі в спеціальному виданні. Кожен бізнесмен може прочитати це оголошення, прийти в установу, взяти перелік вимог до товару і до постачальника (тендерна документація), подати свою пропозицію і таким чином взяти участь в торгах. За результатами торгів спеціальний тендерний комітет, створений при кожній установі, визначає переможця. Щоб у нього ціна була найменшою і якість прийнятною. Тобто, якщо установі потрібна пачка офісного паперу, а чотири фірми пропонують їй офісний папір по 100 грн, 50 грн., 30 грн за пачку і уцінений, сирий, поїдений грибком папір по 10 грн за пачку, то тендерний комітет має укласти договір про купівлю паперу за 30 грн. А всі інші постачальники залишаться в прольоті. Навіть якщо директор фірми, яка продає пачку паперу за 100 грн. – це дочка директора установи.

З моменту ухвалення закону почалися дивовижні махінації. Спочатку група спритників, які з легкої руки Турчинова були названі “молодими талановитими економістами” (тоді вони були помічниками нардепів, тепер дехто з них вже носить депутатський значок на грудях), запатентувала (!) встановлені законом тендерні процедури і почала вимагати від замовників та постачальників “відкати” під загрозою зриву торгів. Шантаж вдався, і “вундеркінди” почали діяти зухваліше. У 2005 році ті ж самі спритники закріпили в законодавстві керівну роль “Тендерної палати” у держзакупівлях і через цю депутатсько-квазігромадську організацію та супутні контори а-ля “Роги і Копита” (з табличками “офіс народного депутата такого-то” на дверях, щоб ревізори і носа не сміли сунути) нагріли бюджет на мільярди гривень.

Молоді люди досягли успіху, бо щедро ділилися здобиччю з партійними босами всіх політсил, представлених на той момент в парламенті. Дехто з “старших товаришів” взагалі “сидів на зарплаті” у “тендерної мафії”, корупціонери зі стажем отримали синекури у оргструктурі “Тендерної палати”, тому найширший спектр “слуг народу” від комуністів і регіоналів до БЮТ та “Нашої України” замарали рильця в тендерній афері. Годівничка стала притчею во язицех, нардепи зажралися і зривали стратегічно важливі закупівлі, вициганюючи відкати. Їх мільярдні тіньові доходи з області легенд перекочували у панічні висновки Контрольно-Ревізійного Управління та Рахункової палати.

Зрештою на початку цього року “Тендерну палату” позбавили повноважень, але разом з тим скасували закон про держзакупівлі. Як тимчасове рішення для функціонування конкурсної, конкурентної системи держзакупівель ввели в дію постанову Кабміну від 28 березня 2008 р. N 274, у якій затверджується “Тимчасове положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”. На це положення спеціалісти з держзакупівель просто моляться, це базовий нормативний документ, без якого держзакупівлі просто неможливі. Хоча й він має певні “особливості”: наприклад, дозволяє Кабміну давати відмашку на закупівлі без тендеру у одної фірми, яку чиновники вибрали самостійно. Природньо, що в таких випадках вибір фірми може викликати як мінімум питання, якщо не підозри. Так сталося з Державним реєстром виборців, довіреним без тендеру тій фірмі, що нібито була якось замішана в скандалі з “транзитним сервером” під час “помаранчевої революції”…

Але серед іншого у Тимчасовому положенні сказано й таке: “З метою  забезпечення  відкритості  та  прозорості   процедур закупівель  під  час  розкриття  тендерних  пропозицій можуть бути присутні представники засобів масової інформації”. Це – просто супер! Я можу дізнатись з офіційного видання “Вісник Державних Закупівель”, яке дублюється в Інтернеті, час проведення закупівель послуг з ремонту ліфтів моїм ЖЕКом. І я маю право у назначений час тендеру демонстративно постукатись у зачинений кабінет начальника ЖЕКу, мені зобов’язані відкрити, я входжу, демонстративно помахуючи корочками журналіста, і спостерігаю, як ділять мільйон гривень на ремонт вищезазначених ліфтів підрядники, наприклад, фірма “Отіс” та фірма “Укрліфт”. А через деякий час у тому ж офіційному виданні можна прочитати, хто переміг у тендері та урвав мільйон.

Отака безпрецедентна (як для українських реалій) відкритість. Яка, щиро сподіваюсь, збережеться надалі – принаймні, в урядовому проекті Закону про держзакупівлі це передбачено. Я не ідеалізую цей документ, бо він цілком дозволяє “для видимості конкуренції” приходити на тендер двом фірмам, директор одної з яких, юридичною адресою якої є квартира, працює в іншій фірмі заступником директора чи начальником відділу. Але ж журналісти це можуть побачити, написати про відсутність справжньої конкуренції в цій ніші на ринку держзакупівель, і наступного разу на аналогічні торги прийде третій учасник, справжній конкурент. І його пропозицію чиновники будуть зобов’язані врахувати. Тому Тимчасове положення в принципі є прогресивним документом.

Все це я розповідаю так детально, щоб читач міг зрозуміти, що сталося 16 жовтня.

А сталося от що. Конституційний суд за позовом пана Президента, незгодного із закупівлею без тендера послуг по створенню Державного реєстру виборців, одним махом перекреслив постанову Кабміну № 274 і відповідний абзац в законі, який дозволяв Кабміну унормувати держзакупівлі. Ці документи визнані неконституційними і скасовані.

Тобто, станом на сьогодні не існує жодного нормативного акта, який би зобов’язував чиновників застосовувати тендерні процедури. Закон про держзакупівлі скасовано, а тепер скасовано і єдину постанову Кабміну, яка примушувала чиновників закуповувати товари, роботи і послуги на конкурсній основі.

Тепер — ніяких тендерів! Купляємо у “своїх” фірм офісний папір по 10 грн за листочок і комп’ютери по 1 млн за штуку! Завдяки конституційним суддям, дербанити бюджет можна вже сьогодні…

Поки не прийнято чіткий і прозорий закон про держзакупівлі, у чиновників залишаються широченні можливості для “легального” розтринькування наших податків. З приводу того, яким він має бути, вже є купа рекомендацій міжнародних інституцій, того ж Світового банку. Але закон гальмують, бо не можуть домовитись про тіньові схеми розкрадання наших грошей.

Непогано було б наваляти по чутливим частинам тіла цим Альхенам з держслужби і Бендерам з парламенту, аби вони тримали подалі від бюджету “шаловлівиє ручкі”. Ухвалення нормального закону про держзакупівлі має бути першочерговим інтересом свідомих громадян. Бо гроші, які ми платимо до скарбниці, мають бути витрачені на побудову цивілізованого суспільства, а не стибрені потихеньку.

P.S. За чутками, далеко не всі судді КС з готовністю кинулися ухвалювати це рішення. Як мінімум п’ятеро з них були проти.